ТИПОЛОГІЯ ЕПІДИГМАТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ ПОЛІСЕМІЧНИХ ФЛОРОНАЗВ ТА ЇХ ПОХІДНИХ У ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

brief description

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

Пітель Віра Мирославівна

УДК 811.161.2’373.611

ТИПОЛОГІЯ ЕПІДИГМАТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ ПОЛІСЕМІЧНИХ ФЛОРОНАЗВ ТА ЇХ ПОХІДНИХ У ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович

Івано-Франківськ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І СКОРОЧЕНЬ...

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. Епідигматичні відношення в лексиці.
1.1. Епідигматика як різновид парадигматики
1.2. Природа внутрішньослівних дериваційних зв’язків
1.3. Мовна та позамовна зумовленість полісемії.
1.4. Специфіка словотвірних асоціацій
1.5. Чинники детермінації словотворення
1.6. Народна етимологія як вияв асистемних” епідигматичних зв’язків..

РОЗДІЛ 2. Типологія інтра- та інтервербальних епідигматичних відношень у макроепідигмах із вершиною назва рослини”
2.1. Типи внутрішньослівних відношень полісемічних флороназв..
2.1.1. Топологічні структури рослинних номінацій...
2.1.2. Семантичні відношення між мотиваційно пов´язаними ЛСВ.
2.1.2.1. Імплікаційні зв´язки (метонімія)...
2.1.2.2. Класифікаційні зв´язки...
2.1.2.2.1. Метафора
2.1.2.2.2. Гіпо-гіперонімія.
2.2. Міжслівні та внутрішньослівні мотиваційні зв’язки похідних від назв рослин...
2.2.1. Співвідношення семантичного обсягу вихідних і результа-тивних слів...
2.2.2. Класифікація формально-семантичних структур полісеміч-них дериватів і їх внутрішньослівних зв’язків.
2.2.3. Типи міжслівних зв´язків
2.3. Явище народної етимології в макроепідигмах рослинних номінацій..

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ...
Перелік умовних скорочень і позначень.......
Додаток А. Словник макроепідигм непохідних полісемічних флороназв.
Додаток Б. Перелік мікроепідигм непохідних полісемічних флороназв, які не утворюють похідних слів...
Додаток В. Таблиці тематичних моделей, які виявляють регулярність прояву в процесах інтра- та інтервербальної деривації у макроепідигмах рослинних номінацій...
Додаток Г. Таблиці продуктивності/непродуктивності тематичних моделей інтра- та інтервербальних зв’язків у макроепідигмах рослинних номінацій..

ВСТУП

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується посиленою увагою до проблем семантики. Не є винятком і дериватологія, яка має значний досвід опрацювання ряду проблем, пов’язаних із словотвірною семантикою. Наприклад, розробка теорії словотвірного значення, опис словотвірної системи за словотвірними типами, розрядами, категоріями та класами [81], дослідження семантичної структури словотвірного гнізда або окремих словотвірних ланцюжків шляхом компонентного аналізу твірних і похідних слів [82; 89], виявлення дериваційного потенціалу різних класів твірних одиниць [42; 32; 209; 109; 18; 123; 49; 6], вивчення ролі словотворення у формуванні мовної картини світу взагалі й національних картин світу зокрема [168, 141 173; 223; 137] тощо. Вагомими є і здобутки вчених в аналізі семантичної основи процесів внутрішньослівної деривації [200; 175; 139; 2; 133; 174; 103 та ін.].
Зміна акцентів у дериватологічних студіях в напрямку дослідження значень дериваційних одиниць і категорій, розробка проблематики, пов’язаної із семантичною сферою у словотворі усе це є важливою передумовою формування окремого напрямку науки про утворення слів семантичної дериватології [43].
Актуальність теми дослідження. У зв’язку із посиленою увагою сучасної лінгвістики до змістового боку мовних знаків актуальною є проблема так званих епідигматичних або асоціативно-дериваційних відношень у лексиці, зокрема вивчення їх семантичного аспекту.
Оскільки сьогодні питання про системність лексики практично перестало бути дискусійним, виникає потреба у дослідженні особливостей лексико-семантичної системи, а саме в аналізі взаємозв’язків і взаємозумовленості у межах лексичних парадигм (у синонімічному ряді, в багатозначному слові, у словотвірному гнізді, лексико-семантичній групі тощо).
Як і будь-яка інша система, лексика базується на певних відношеннях.

Якщо наявність парадигматичних і синтагматичних зв’язків у ній є традиційно визнаною, то питання про існування епідигматичних відношень мало досліджене й дискусійне.
Незважаючи на те, що думку про функціонування в системі лексики епідигматичних зв’язків, окрім Д.М.Шмельова (він увів поняття епідигматики” в науковий апарат системного опису лексики й визначив ці відношення як третій вимір” семантики слова поряд із синтагматикою і парадигматикою), висловлювали Л.А.Кудрявцева, О.Д.Огуй, П.М.Денисов, В.М.Телія, Н.Д.Голєв, А.А.Уфімцева, І.І.Степанченко, Л.М.Васильєв та ін., ці зв’язки поки що не ставали об’єктом ґрунтовних лінгвістичних студій. Тільки фрагментарно досліджувалася природа виникнення асоціативно-дериваційних відношень, дискусійним залишається питання про належність їх до третього виміру” семантики слова чи функціонування цих зв’язків як різновиду парадигматики, не визначено, що належить до даного явища, а що знаходиться поза ним. Більше того, не сформульовано єдиної чіткої дефініції цієї лінгвістичної категорії, немає одностайності й у тому, в межах яких лексичних парадигм існують епідигматичні зв’язки.
Епідигматичні відношення визначаємо як асоціативно-дериваційні зв’язки за формою і за змістом, що виявляються на рівні слів та окремих значень і об’єднують в систему генетично пов’язані твірні та похідні одиниці, а також слова, відношення між якими базуються на псевдомотиваційному зв’язку (явище так званої хибної етимології).
У роботі особливості епідигматичних відношень простежуються на прикладі макроепідигм із вершиною назва рослини”. Це дає змогу охарактеризувати міжслівні й внутрішньослівні мотиваційні відношення флоролексем і їх спільнокореневих слів і показати взаємозв’язок обох видів мотиваційних епідигматичних відношень внутрішньослівної і міжслівної деривації.
Вибір флоролексем як вершини аналізованих макроепідигм не випадковий. Перші спроби пізнання світу людиною й усвідомлення нею свого місця в цьому світі пов’язані з природою, яка на початкових стадіях розвитку людства усвідомлювалась як антропоморфне божественне начало. Зв’язок українців зі світом флори сягає ще часів язичництва, коли древні слов’яни поклонялись рослинам як божествам, і зумовлений проживанням значної частини населення в лісовій та лісостеповій зонах, а також веденням землеробства. Паралельність площин людського життя й світу флори сприяла тому, що назви рослин (їх більшість) належать до найдавнішого пласта лексики і становлять значний відсоток загальновживаного словникового фонду української мови.
Спостереження людини за світом флори й використання рослин у господарській діяльності та різноманітних ритуальних дійствах сприяли закріпленню за флористичними найменуваннями широкого поля фонових знань, які детермінують процеси міжслівної і внутрішньослівної деривації назв рослин і є одним із чинників формування мовної картини світу.
Лексика на позначення світу флори неодноразово привертала увагу лінгвістів. Так, досліджувалися функціонально-стилістичні особливості флоролексем як одиниць поетичного мовлення [86], вивчались образи флористичних найменувань на матеріалі американської поезії ХХ ст. [53], визначалася дериваційна спроможність назв рослин [6], аналізувалася мотиваційна основа флоролексем у первинному та вторинному семіозисі [179] та описувалась історія формування української ботанічної номенклатури [172]. Популярним є аспект дослідження флоролексем на матеріалі кількох лінгвальних систем [151]. Однак дослідження асоціативно-дериваційних відношень флороназв і їх спільнокореневих слів на семемному й семному рівнях з урахуванням лексико-семантичної структури цих одиниць ще не було об’єктом лінгвістичних студій в Україні.
Аналіз слів, які належать до однієї тематичної сфери рослини”, дозволяє простежити певну аналогію в розвитку їх інтра- та інтервербальних зв’язків і вивести узагальнені моделі асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах флористичних найменувань.
Вивчення саме полісемічних назв рослин зумовлене тим, що окремі семеми цих слів позначають різні фрагменти дійсності, а це призводить до специфіки наповнення словотвірних парадигм семем і особливостей утворення дериватів на першому й наступних дериваційних кроках (див. 2.2.3. і Додаток А).
Вибір вершиною аналізованих макроепідигм непохідних (із синхронної точки зору) лексем зумовлюється тим, що вони не підлягають ретроспективним асоціативно-мотиваційним зв’язкам (за винятком народноетимологічних зіставлень) і їх семантика є першоосновою у розвитку семантики похідних від них одиниць.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження типології асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах із вершиною назва рослини” відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Мета дослідження виявити та описати типологію епідигматичних відношень полісемічних назв рослин і їх похідних у лексиці сучасної української мови.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких основних завдань:
- з’ясувати сутність явища епідигматики;
- дослідити природу внутрішньослівних та міжслівних зв’язків, їх мовну та позамовну зумовленість;
- охарактеризувати народну етимологію як вияв асистемних” епідигматичних зв’язків і простежити її вплив на слова, що належать до макроепідигм рослинних номінацій;
- встановити й описати типологію формальних і семантичних інтра- та інтервербальних відношень досліджуваних лексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей;
- проаналізувати співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах флоролексем;
- виявити спільні й відмінні ознаки семотвірних і словотвірних мотиваційних зв’язків як репрезентаторів епідигматичних відношень у лексиці.
Об’єктом дисертаційного дослідження є макроепідигми непохідних полісемічних рослинних номінацій, а предметом дослідження внутрішньослівні та міжслівні асоціативно-дериваційні відношення в макроепідигмах флоролексем.
Методи дослідження мали комплексний характер. Описовий метод використовувався для розкриття сутності явища епідигматики та характеристики асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах із вершиною назва рослини”. Для здійснення семного аналізу досліджуваних слів, реконструкції дериваційних актів, які відбивають наявні в лексичній системі зв’язки між твірними й похідними одиницями, виведення семних моделей внутрішньослівних та міжслівних відношень і виділення спільних семантичних компонентів ЛСВ, які перебувають між собою у відношеннях мотивації, а також для виявлення специфіки таких процесів семотворення і словотворення, як метафора, метонімія і гіпо-гіперонімія, застосовувалась методика компонентного аналізу. З метою визначення кількісних характеристик окремих виявів процесів семотворення і словотворення та встановлення процентного співвідношення семних і тематичних моделей інтра- та інтервербальних епідигматичних зв’язків використано статистичні підрахунки.
Матеріалом дослідження послужила картотека макроепідигм полісемічних флоролексем (210 багатозначних непохідних назв рослин, макроепідигми яких містять 1854 семеми), укладена на основі одинадцятитомного тлумачного Словника української мови, Етимологічного словника української мови (1 4 т.), Великого тлумачного словника української мови, Нового тлумачного словника української мови (1 4 т.), Словника української мови за редакцією Б.Грінченка та Словника синонімів української мови.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що робота є одним із перших в українському мовознавстві комплексних досліджень явища епідигматики в лексиці. Вперше виявлено й описано типологію асоціативно-дериваційних інтра- та інтервербальних відношень твірних і похідних одиниць у макроепідигмах непохідних флоролексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей. Проаналізовано співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах назв рослин.
Практичне значення дисертації виявляється в тому, що за її зразком можна описувати типологію епідигматичних відношень слів різних лексико-семантичних груп. Теоретичні положення й отримані результати знайдуть застосування в лекційних та спеціальних курсах зі словотвору, лексикології та семасіології, а також можуть бути використані для написання відповідних підручників і посібників та укладення словотвірних словників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були апробовані на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2001, 2002, 2004), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003).
Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 6 публікаціях:
1. Народна етимологія як вияв епідигматичних відношень у лексиці // Українознавчі студії. 2001. №3. С. 50 59.
2. Природа словотвірних асоціацій: ретроспективний аспект // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск VI. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 150 157.
3. Епідигматика: різновид парадигматики чи третій вимір” семантики слова? // Українське мовознавство. Збірник наукових праць. Випуск 27. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. С. 141 145.
4. Природа інтравербальних епідигматичних зв’язків // Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 177 189.
5. Фактори детермінації словотворення // Наукові записки” Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2003. Випуск 6. Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2003. С. 192 198.
6. Екстра- та інтралінгвальні фактори детермінації полісемії // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип.VIII. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 150 157.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У сучасних дериватологічних дослідженнях неодноразово висловлюється думка про необхідність врахування полісемії/моносемії твірного слова в процесі аналізу відношень між вихідними й результативними лексемами [180, 140; 49; 93, 106; 99 та ін.].

bibliography

ВИСНОВКИ

З’ясування сутності епідигматичних зв’язків у лексичній системі мови й дослідження їх типології в макроепідигмах непохідних полісемічних рослинних номінацій дає підстави зробити наступні висновки:
Епідигматичні відношення визначаємо як асоціативно-дериваційні зв’язки за формою і за змістом, що виявляються на рівні слів та окремих значень і об’єднують в систему генетично пов’язані твірні і похідні одиниці, а також слова, відношення між якими базуються на псевдомотиваційному зв’язку (явище хибної етимології).
У межах багатозначного слова асоціативно-дериваційні відношення об’єднують у систему (мікроепідигму) твірні й похідні значення. Кожне слово, взяте в сукупності генетично похідних від нього значень і слів, а також одиниць, які перебувають із ним у псевдомотиваційному зв’язку, може розглядатись як зосередження системно зумовлених епідигматичних відношень (макроепідигма).
Епідигматичні зв’язки належать до сфери парадигматики, бо парадигматичні й епідигматичні відношення характеризуються спільною локалізацією в мозку, однаковим механізмом утворення зв’язків. У їх основі лежать одні й ті ж асоціації, а одиниці цих відношень віртуально об’єднуються в просторові схеми і підлягають подібним типам опозиційних зв’язків. Однак віднесення епідигматичних зв’язків до сфери парадигматики не означає їх повного ототожнення. Парадигматичні та епідигматичні відношення базуються на спільності окремих семних компонентів (асоціації за подібністю), але асоціативно-дериваційні зв’язки зумовлені не лише подібністю семного набору вихідних і результативних слів або значень. Це відношення похідності, мотивованості, коли одна одиниця породжується іншою й похідне слово чи значення, акумулюючи у своєму складі семи твірного, здатне зберігати дериваційну пам’ять” про вихідну одиницю. Окрім того, епідигматичні зв’язки виникають внаслідок залучення до процесу асоціювання за подібністю всієї білатеральної структури слова плану змісту й плану вираження. Полісемія характеризується тотожністю звукової оболонки ЛСВ і схожістю їх семантики, а словотворення подібністю плану змісту й плану вираження твірної і похідної одиниць. Це дає підстави розглядати епідигматику як окремий різновид парадигматики.
Доцільність використання терміна епідигматика” поряд із терміном дериватика” зумовлюється тим, що перше поняття є ширшим від другого, оскільки охоплює і явища хибного мотивування генетично не пов’язаних слів. Такі випадки також зумовлені дією дериваційних зв’язків у лексиці за принципом аналогії до них.
Хоча відношення між членами семантичного й словотвірного гнізд базуються на похідності, спільності семантичних компонентів, однак характер інтра- та інтервербальних зв’язків, їх природа має свою специфіку. Вона зумовлена матеріальною фіксованістю (міжслівні відношення) чи нефіксованістю (внутрішньослівні зв’язки) новизни. Всі інші диференційні ознаки або є її наслідком, або ж тісно пов’язані з нею. З іншого боку, існує принципова подібність семотворення і словотворення, яка виявляється у їх внутрішній аналогії”. Спостерігаються ознаки взаємовпливу та взаємообміну в обох названих видах деривації.
Схожість семотвірних і словотвірних мотиваційних процесів засвідчує й аналіз причин детермінації ретроспективних внутрішньослівних і міжслівних зв’язків та факторів, які регулюють процеси появи нових значень і слів (зокрема, потреба в певній номінації, загальнокатегоріальне значення вихідної одиниці, її семемний обсяг, вік номінатора/реципієнта, його стать, рід занять, національна специфіка сприйняття світу тощо).
Необхідність існування мотиваційних зв’язків між лексичними одиницями в мові й виконання ними мнемонічної, системоутворювальної та саморегулювальної функцій підтверджують непоодинокі випадки народноетимологічних зіставлень слів. Оскільки поштовхом до народного етимологізування зазвичай стають мотиваційні психосемантичні зв’язки за формою (іноді й за змістом) між словами, які не є генетично спорідненими і насправді не повинні утворювати системи, ці зв’язки є проявом специфічних асистемних” епідигматичних відношень у лексиці.
Серед 210 проаналізованих непохідних полісемічних флоролексем, які стали вершинами досліджуваних макроепідигм, слова з двома семемами становлять 80,5%, трьома 18%, чотирма, п’ятьма й шістьма всього по 0,5%. Для них характерний зв’язок підпорядкованої залежності, де одне значення твірне, а інші (інше) похідні. У словах із трьома та більше значеннями окрім зв’язку підпорядкованої залежності за спрямованістю мотивації і характером організації їх семем виявлено такі топологічні типи полісемії: радіальна (вона є найбільш чисельною і становить 61% від загальної кількості слів із більше ніж двома семемами), ланцюжкова (34,1%) та радіально-ланцюжкова (4,9%). Переважання радіальної полісемії засвідчує домінувальну роль первинного значення в організації семантем назв рослин.
У семантичній структурі 210 багатозначних флороназв метонімічні переноси становлять 72,4%, метафоричні 22,2% і гіпо-гіперонімічні 5,4%.
На семантичному рівні механізм метонімізації ґрунтується на заміні однієї архісеми іншою, коли вихідна семема індукує родосему похідного ЛСВ, а сама стає його гіпосемою чи потенційною частиною значення. Архісема результативного значення виникає внаслідок переходу в неї видосеми твірного ЛСВ (такий процес простежується у 43,4% актів метонімічного семотворення назв рослин), або ж індукується периферією інформаційного потенціалу вихідної семеми (56,6%). При метонімізації, як і при інших видах інтравербальної деривації, можливими є зміни в граматичному та соціолінгвістичному макрокомпонентах.
Семний аналіз механізмів утворення похідних метафоричних значень показує, що процес метафоризації характеризується заміною родового семантичного компонента твірного значення, або ж простежується переймання родової семи вихідного ЛСВ похідною семемою за умови, коли реалії дійсності, позначувані ними, належать до однієї тематичної сфери. Зв’язок між результативною й вихідною семемами забезпечується спільністю диференційних або потенційних сем, а іноді подібністю гіперсем.
Основою метафоричного переосмислення є актуалізація тієї ознаки (або ознак) твірного значення, яка виявляється спільною для зіставлюваних реалій дійсності, позначуваних твірною та похідною семемою. 10,8% від загальної кількості метафоричних переносів у семантичній структурі флороназв становлять випадки, коли така ознака репрезентована експліцитно, 10,6% імпліцитно, і 78,6% експліцитно-імпліцитно.
Гіпо-гіперонімічні класифікаційні зв’язки базуються на родо-видовому включенні ознак одного ЛСВ у інше значення. У семантичній структурі назв рослин виявлено 13 ексклюзивних (видо-родових) зв’язків ЛСВ і 1 інклюзивний (родо-видовий).
Основою процесу звуження значення є збереження, модифікація, конкретизація або узагальнення родосеми вихідного значення, а розширення семеми збереження, модифікація чи узагальнення архісеми твірного ЛСВ. Процес звуження значення в семантичній структурі рослинних номінацій супроводжується модифікацією родосеми вихідного ЛСВ, а розширення семем характеризується збереженням (23,1%), узагальненням (15,4%) або модифікацією (61,5%) архісеми твірного значення.
Із 210 полісемічних назв рослин 172 слова утворює похідні семеми. Значення 38 флоролексем не стали основою для виникнення нових слів. Від 172 іменників утворено 1122 похідних із 1387 значеннями. Кількість дериватів у макроепідигмах полісемічних рослинних номінацій коливається від 1 до 59, а дериваційних кроків від 1 до 5.
Семантичні відношення між твірними та похідними словами ґрунтуються на співвіднесеності їх семантики. У зв’язку з цим виділяємо наступні типи співвідношень семантичного обсягу вихідних і результативних лексем: 1) похідне виникає на основі однозначного слова (168 дериватів); 2) результативна лексема мотивується тільки одним ЛСВ вихідної полісемічної одиниці (499 слів); 3) дериват базується на двох і більше (але не всіх) значеннях твірного (49 одиниць); 4) похідне повністю засвоює семантику полісемічного твірного й семантично пов’язане з усіма його значеннями (344 лексеми); 5) результативне слово успадковує від твірного слова одне чи більше своїх ЛСВ і на базі них самостійно розвиває похідні семеми (39 слів); 6) деривати з множинною мотивацією їх значень (22 лексеми); 7) полісемант, первинне значення якого повністю засвоює семантику твірного слова, а інші ЛСВ є наслідком множинної та інтравербальної деривації (1 похідне).
Серед похідних полісемічних лексем, які належать до макроепідигм рослинних номінацій, 73,7% становлять сурядні структури, між ЛСВ яких відсутні відношення семантичної підпорядкованості, однак відчуваються смислові зв’язки, 14,8% структури із підрядним зв’язком, і всього 11,5% виявлено полісемантів із змішаним зв’язком між семемами.
Домінувальним процесом інтравербальної деривації похідних від флоролексем виступає метафора, далі іде метонімія та гіпо-гіперонімія.
Більшість словотвірних процесів виникає як наслідок мовного оформлення відношень, які встановлює свідомість людини між поняттями предметності, дії, ознаки тощо, які перебувають між собою у зв’язках суміжності, а не подібності. Так, словотвірна метонімія між рослинними номінаціями та їх похідними на першому ступені словотворення становить 76% і 41,9% між похідними наступних дериваційних тактів.
Поряд із власне словотвірною метонімією виявлено ряд метонімічних переходів із метафоричним напластуванням. Метафора тут діє тільки на рівні індивідуально-лексичних значень слів як допоміжний процес, основою ж деривації є метонімічний перехід на рівні загальнокатегоріальних значень слів.
Метафора виступає семантичною основою словотворення за умови, якщо вона діє лише у межах лексичного значення слова, а загальнокатегоріальне значення похідної і твірної одиниці збігається.
Метафоричні словотвірні зв’язки становлять 5% від загальної кількості дериваційних відношень, пов’язаних із формуванням словотвірних парадигм флороназв і 1,8% метафоричних зв’язків виявлено між словами наступних дериваційних кроків.
Всього 3% похідних першого ступеня словотворення виникло внаслідок процесів розширення або звуження значення їх вихідних одиниць. Явище звуження значення характерно для 2,1% дериваційних актів, пов’язаних із утворенням похідних другого й наступних ступенів словотворення.
Міжслівні дериваційні процеси, зумовлені відношеннями подібності й суміжності між самими мовними одиницями, в межах словотвірних парадигм назв рослин становлять 16%, а між похідними другого й наступних дериваційних кроків 54,2%. Сюди належать випадки суфіксації, за якої вихідні та результативні одиниці позначають ідентичні денотати, але останні містять семантику зменшеності, пестливості, їх поєднання, збільшеності, зневажливості, фемінності та недорослості.
Аналіз тематичних моделей інтра- та інтервербальних зв’язків у макроепідигмах рослинних номінацій засвідчує, що 22 з цих моделей виявляють регулярність прояву в процесах семотворення й словотворення. Наприклад: рослина ® її плід”, дія ® інша дія, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”, група рослин ® рослина, яка належить до неї” та ін. (див. Додаток В).
Така аналогія найчастіше простежується в сфері гіпо-гіперонімічних зв’язків (на 13 моделей припадає 3 регулярні моделі), меншою мірою це стосується метонімії (із 172 моделей 15 виявляють повторюваність у процесах інтра- та інтервербальної деривації) і метафори (серед 59 моделей зафіксовано 4 моделі, за якими проходять процеси семотворення та словотворення).
Зі 105 моделей міжслівних метонімічних зв’язків флороназв та їх безпосередніх похідних 7 збігаються з тематичними видами епідигматичних внутрішньослівних зв’язків флоролексем (рослина ® її плід”, рослина ® її деревина”, плід рослини® харчовий продукт, виготовлений із нього” та ін.). Таку ж тенденцію виявляють 2 із 13 моделей інтравербальних метафоричних зв’язків (рослина ® інша рослина, схожа на неї чи її частини” (за рядом ознак) і рослина ® особа, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”) та 2 із 3 типів внутрішньослівних гіпо-гіперонімічних відношень (рослина ® група рослин, до якої вона належить” і група рослин ® рослина, яка належить до неї”), що засвідчує схожість деяких семотвірних і словотвірних процесів слів, що належать до однієї тематичної сфери.
Зазвичай моделі, які виявляють регулярність прояву в міжслівних і внутрішньослівних зв’язках, характеризуються й високою продуктивністю. Наприклад, за 11 з 22 таких регулярних моделей утворено значну кількість похідних одиниць (див. Додаток В і Додаток Ґ). Зокрема, це такі моделі: рослина ® її плід”, дія ® інша дія, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”, група рослин ® рослина, яка належить до неї” тощо.
Найвищим рівнем продуктивності відзначаються метонімічні типи інтра- та інтервербальних зв’язків. Так, на 172 метонімічні тематичні моделі припадає 83 моделі, за якими утворено по одному ЛСВ, на 13 гіпо-гіперонімічних моделей 7 таких типів зв’язків і серед 58 метафоричних моделей виявлено 45 моделей із найнижчою продуктивністю (див. Додаток Ґ). Усе це свідчить про здебільшого позитивну кореляцію показників регулярності й продуктивності тематичних моделей інтра- та інтервербальних асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах рослинних номінацій, а також про регулярніший характер імплікаційних зв’язків у порівнянні з класифікаційними, яким, особливо метафорі, властивий більший діапазон варіювання на тематичному рівні.
Слова, що належать до аналізованих макроепідигм рослинних номінацій, активно входять у сферу народноетимологічних зв’язків. Явища народної етимології флороназв і їх похідних розрізняються за багатьма параметрами: розмаїттям функціонально-тематичних груп, достовірністю формально-семантичних асоціацій, причинами етимологічних зіставлень, сферою вживання лексем, які зазнали впливу народної етимології тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азарова Л.Є. Структурна організація складних слів (концепція золотої” пропорції): Автореф. дис. докт. філол. наук. К., 2002. 35с.
2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 368с.
3. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская Энциклопедия, 1966. 608с.
4. Ахутина Т.В., Горохова С.И. О статусе многозначных и омонимичных слов во внутреннем лексиконе человека // Психолингвистические исследования в области лексики и фонетики. Калинин: Калининск. гос. ун-т., 1983. С. 3 13.
5. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. С. 150 151.
6. Бачкур Р.О. Структура словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин: Дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 2004. 228с.
7. Безродных А.И. Взаимодействие лексической многозначности и словообразовательных потенций слова (на материале глаголов и отглагольных имен): Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1989. 18с.
8. Білоус М.П. Структура словообразовательного гнезда корня гірк (ий) в восточнославянских языках // Вісник Львівського ун-ту. Вип.15. 1986. С. 4о 43.
9. Блягоз З.У. Связь аффиксального словообразования глаголов перемещения с полисемией производящих основ // Очерки по лексикологии и словообразованию. Ростов-на-Дону: Ростовск.-на-Дону пед. инст., 1973. С. 108 110.
10. Боброва Т.А. Ягодные названия на -ик(а) в русском литературном языке // Исследования по исторической грамматике и лексикологии. М.: ИРЯ АН СССР, 1990. С. 95 131.
11. Богородицкий В.А. Лекции по общему языкознанию. Казань: Типо-литография Императ. ун-та, 1915. С. 163 167.
12. Богородицкий В.А. Очерки по языкознанию и русскому языку. М., 1939. С. 171.
13. Богуш А.А. Мова ваших дітей. К.: Рад.школа, 1989. 130с.
14. Бойчук Б. Третя осінь: Поезії. К.: Дніпро, 1991. 286с.
15. Буйнова О.Ю. Универсальные и спицифические черты процесса метафоризации // Лингвистические исследования. К 75-летию профессора Владимира Григорьевича Гака. Дубна.: Феникс+, 2001. С.49 65.
16. Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. К.: Вища шк., 1979. 119с.
17. Быстров Л.В., Левицкий В.В. Фонетическое сходство семантически связанных слов, Zeitshrift fur Phonetik Sprachwissenschaft und Kommunikations forschung”, Bd 26, H.6, 1973. Цит. за: Левицький В.В. Експериментальне вивчення лексичної синонімії // Мовознавство. 1975. №3. С. 58.
18. Василевич Г.Я. Словообразовательные гнезда корней слов со значением мышления в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1985. 24с.
19. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176с.
20. Василько З.С. Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 20с.
21. Введенская Л.А., Колесников Н.П. Этимология и ее виды. Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1986. 96с.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К., Ірпінь: ВТФ Перун”, 2003. 1440с.
23. Виноградова О.С., Эйслер Н.А. Выявление систем словесных связей при регистрации сосудистых реакций // Вопросы психологии. 1959. №2. С. 101 116.
24. Вовк Н.В. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка, 1986. 143с.
25. Воронюк О В. Паронімічна атракція в заголовку текстів англомовної масової комунікації: Автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 1998. 16с.
26. Воропай О. Звичаї нашого народу: В 2-х томах. К.: Оберіг, 1991.
27. Габинская О.А. Типология причин словотворчества. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1981. 153с.
28. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компоненты семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. Психолингвистические исследования. М.: Наука, 1971. С. 78 96.
29. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
30. Глозман Ж.М. О взаимоотношении деривационного и лексического факторов слов при афазии // Тезисы рабочего совещания по морфеме: Ноябрь, 1980. М., 1980. С. 33.
31. Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. 252с.
32. Голянич М.И. Словообразовательные поля корней со значением говорения в современном украинском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1979. 24с.
33. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178с.
34. Гончарова Т.І. Спільність та специфіка мовних зооморфних картин світу: Автореф. дис. канд. філол. наук. Харків, 1996. 22с.
35. Горбач О. Лексика наших картярів і шахістів // Українські граматики / За ред. О.Горбача. Вип. 12. VI. О.Горбач. Зібрані статті. VI. Лексикографія й лексикологія. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1993. С. 80 88.
36. Городецька О.В. Національно марковані концепти в британській мовній картині світу ХХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 21с.
37. Горошко Е.И. Особенности мужского и женского вербального поведения (психолингвистический анализ): Дис. канд. филол. наук. М., 1996. 182с.
38. Гридина Т.А. Проблемы изучения народной этимологии. Свердловск: Свердл. пед. инст., 1989. 72с.
39. Гридина Т.А. Междусловные фоносемантические ассоциации как основа каламбура // Слово в системных отношениях на разных уровнях языка. Сб. науч. трудов. Свердловск: Свердловск. гос. пед. инст., 1991. С. 59 70.
40. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. С.88.
41. Гутман Е.А., Литвин Ф.А., Черемисина М.И. Сопоставительный анализ зооморфных характеристик (на материале русского, английского и французского языков) // Национально-культурная специфика речевого поведения. М.: Наука, 1977. С.146 165.
42. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Плай, 1995. 208с.
43. Ґрещук В.В. Семантична дериватологія: передумови формування і перспективи // Вісник Прикарпатського університету. Філологія, Вип.V. Івано-Франківськ: Плай, 1997. С. 83 86.
44. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція в українській поезії 60 80 рр. ХХст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1996. 20с.
45. Денисов П.Н. Очерки по русской лексикологии и учебной лексикографии. М., 1974. Цит за: Буйнова О.Ю. Универсальные и специфические черты процесса метафоризации // Лингвистические исследования. К 75-летию профессора Владимира Григорьевича Гака. Дубна: Феникс+, 2001. С.55.
46. Денисов П.Н. Лексика русского языка и принципы ее описания. М.: Русский язык,1980. 253с.
47. Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики: Дис. докт. філол.наук. К., 1996. 500с.
48. Державин Н.С. Народная этимология // Русский язык в школе. 1939. №2. С. 39 49.
49. Джочка І.Ф. Дериваційний потенціал дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта: Дис. канд. філол. наук., Івано-Франківськ, 2003. 194 с.
50. Дідківська Л.П., Родіна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наукова думка, 1982. 171с.
51. Дмитрієва М.М. До проблеми мовної картини світу та гендерних стереотипів // Семантика мови і тексту: Зб. статей VI міжнародної конференції. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С. 158 163.
52. Дробаха Л.В. Національно-культурна специфіка назв птахів в українській та німецькій мовах: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 20с.
53. Дубовик О.Ю. Образи флористики в художньому тексті (на матеріалі американських поетичних творів ХХ ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 1997. 16с.
54. Думчак І.М. Універбація в українській мові: Дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1998. 160с.
55. Еміреуінова Г.І. Лексикон сучасного фемінізму (на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 19с.
56. Ермакова О.П. Вторичная номинация в семантической структуре многозначных производных слов // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С. 109 123.
57. Етимологічний словник української мови: В 7-ми томах. К.: Наук. думка, 1982 2004.
58. Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля. Львів: Червона калина, 1992. С. 288.
59. Єлін Я.Я., Івченко С.І., Оменицька А.Г. Шкільний визначник рослин. К.: Радянська школа, 1986. 160с.
60. Журавлев А.П. Звук и смысл. М.: Просвещение, 1981. 160с.
61. Журавлев А.Ф. Технические возможности русского языка в области предметной номинации // Способы номинации в современном русском языке. М. : Наука, 1982. С. 45 109.
62. Задорожный М.И. О так называемом эпидигматическом измерении лексики // Слово в системе и тексте. Межвуз. сб. науч. трудов. Новосибирск: Изд-во НГПУ, 1988. С. 20 37.
63. Залевская А.А. Проблемы организации внутреннего лексикона человека. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1977. 83с.
64. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: Российский гос. гуманит. ун-т., 2000. 382с.
65. Звегинцев В.А. Семасиология. М.: Изд-во МГУ, 1957. 322с.
66. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. С. 194 207.
67. Земская Е.А. Структура именных и глагольных словообразовательных парадигм в русском языке // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. статей. Ташкент: Укитувчи, 1982. 16с.
68. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 221с.
69. Золотницький Н.Ф. Квіти в легендах і переказах. К.: Довіра, 1992. 208с.
70. З уст народу: Прислів’я, приказки, заклинання, примовки, загадки і приповідки Закарпаття. Пряшів: Вид-во Культурної спілки українських трудящих, 1955. 363с.
71. Капраль М.І. Словотвірна валентність та словотвірна парадигматика назв осіб у російській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1997. 16с.
72. Карпіловська Є.А. Конструювання складних словотворчих одиниць. К.: Наукова думка, 1990. 156с.
73. Клименко А.П. Проблема лексической системности в психолингвистическом освещении: Дис. докт. филол. наук. Минск, 1980. 406с.
74. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 252с.
75. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Карпіловський В.С., Недозим Т.І. Словник афіксальних морфем української мови. К., 1998. 436с.
76. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки. К.: ІЗМН, 1998. 182с.
77. Клишин А.И. Типы взаимодействия конкретного и абстрактного метафорического значений в семантической структуре английского глагола // Материалы XXVII межвуз. научно-методической конф. преподавателей и аспирантов. Вып.13. Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петерб. ун-та, 1999. С.13 15.
78. Клобукова Л.П. Характер валентности как фактор формирования деривационной парадигмы русского прилагательного // Деривация и семантика: слово предложение текст: Межвуз. сб. науч. трудов. Пермь: Пермск. ун-т, 1986. С. 64 70.
79. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352с.
80. Ковалев В.П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы. К.: Вища школа, 1981. 184 с.
81. Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору. Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1958. Ч.1 152с.
82. Ковалик І.І. Про семізацію і семемізацію у словотвірному гнізді кореня зелен- в українській мові // Українське мовознавство. 1983. №11. С. 50 60.
83. Коваль А.П. Життя і пригоди імен. К.: Вища шк., 1988. 240с.
84. Козачишина О.Л. Лінгвістичні прояви гендерних характеристик англомовних художніх текстів (на матеріалі американської прози XX ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 20с.
85. Коломієць В. Яре вино. К.: Радянський письменник, 1988. 245с.
86. Коломієць І.І. Флоролексеми в українській поезії ІІ пол. ХХ ст.: Функціонально-стилістичний аспект: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 18с.
87. Кононенко В.І. Символи української мови. Івано-Франківськ: Плай, 1996. 272с.
88. Контракевич С.И. Опыт использования психолингвистических экспериментов при составлении словарных дефиниций // Психолингвистические исследования в области лексики и фонетики. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1984. С. 47 56.
89. Коржик Л.І. Структурно-семантична типологія відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній