ТРАДИЦІЯ ПРАВОВОГО ПЛЮРАЛІЗМУ: ЗАХІДНА ТА СХІДНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЯ ПЛЮРАЛІЗМУ В ЗАХІДНОМУ ПРАВІ……….16
1.1. Природно-правові вчення………………………………………………16
1.1.1. Метафізичні передумови права…………………………………...16
1.1.2. Право і трансцендентна справедливість………………………….40
1.1.3. Реалізація ідеї права……………………………………………….65
1.2. Позитивно-правові вчення……………………………………………..77
1.2.1. Позитивізм як заперечення метафізики права…………………..77
1.2.2. Правовий позитивізм про закон як критерій справедливості….105
1.2.3. Праворозуміння в контексті юридичного
та соціологічного позитивізму…………………………………....116
1.3. Історико-правові вчення………………………………………………..127
1.3.1. Геттінгенська школа юристів……………………………………..127
1.3.2. "Народний дух" і право…………………………………………...132
1.3.3. Писане і живе народне право……………………………………..134
1.4. Інтегративно-правові вчення…………………………………………..150
1.4.1. Буква і дух права: до проблеми співвідношення………………..150
1.4.2. Синтез нормативного і дескриптивного підходів до права…….158
1.4.3. Легітимність права і її основні критерії………………………....170
Висновки до розділу 1………………………………………………………….190

РОЗДІЛ 2. ПЛЮРАЛІЗМ У РОЗВИТКУ СХІДНОЇ
ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ………………………………………..194
2.1. Теоцентристське правове вчення……………………………………..194
2.1.1. Принцип справедливості та множинність
джерел в іудейському праві……………………………………..194
2.1.2. Єдність та багатоманітність у загальних
принципах мусульманського права……………………………….212
2.2. Брахмацентристське правове вчення…………………………………...232
2.2.1. Концепція Брахми. Багатоманітність джерел права
у брахманізмі……………………………………………………….232
2.2.2. Дхармашастри та артхашастри в правовій системі індуїзму……236
2.3. Даоцентристське правове вчення……………………………………….242
2.3.1. Правові принципи забезпечення гармонії
в конфуціанстві……………………………………………………..242
2.3.2. Ритуально-ієрархічна форма китайського
права та примусова сила закону…………………………………..245
2.3.3. Норми гірі та принципи японського права……………………….253
Висновки до розділу 2…………………………………………………………...261

РОЗДІЛ 3. ТРАДИЦІЯ ПЛЮРАЛІЗМУ В РОЗВИТКУ
ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ……………………..265
3.1. Різноманітність та особливості правових
учень дорадянського часу……………………………………………...265
3.2. Моністичний підхід до права та його
утвердження в радянському суспільстві……………………………...283
3.3. Праворозуміння в сучасній українській юриспруденції:
повернення до плюралізму правових ідей………………….…….….296
3.4. Компаративістика в утвердженні правового плюралізму……….….314
3.5. Концепція "нормативних фактів"…………………………………….336
Висновки до розділу 3………………………………………………………...345

ВИСНОВКИ………………………………………….……………………….350

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….362

ВСТУП

Актуальність теми. Право є особливо складним соціальним феноменом на підставі антиномічності його структури. У межах цієї структури співіснують автономія і гетерономія, суще і ціннісне, факт і норма, ідеальні (метафізичні) й реальні (позитивні) елементи, стабільність і рухливість, порядок і новаторство, примус і переконання, соціальні потреби і соціальні ідеали, досвід і наукові конструкції та, нарешті, логічні поняття і моральні цінності. Усі подібні протиставлення у сфері права істотні й, не з'ясувавши їхньої сутності, неможливо досягти адекватного бачення феномена права в цілому.
Антиномічна складність права обумовила численні спроби штучно виокремити якийсь єдиний елемент з метою сформулювати спрощену дефініцію права, ігноруючи всі інші елементи. Одні дослідники прагнуть вивести право з усією його змістовною різноманітністю з людської свободної волі. Інші розглядають право як продукт економічних відносин. Ще інші вбачають у ньому вияв «духу народу». Є теоретики, які розглядають право лише як регулювання зовнішньої поведінки, не враховують того, що координація поведінки людей здійснюється через опосередковані норми поведінки, тобто за допомогою «смислових» орієнтирів. З іншого боку, крайній нормативізм вбачає в праві лише структуру нормативних смислових змістів і не бере до уваги те, що живе право є водночас «фактом».
Полеміка між юристами щодо визначення поняття права триває і досі.
Зі сказаного випливає, що перше завдання сучасної теорії права має полягати в тому, щоб відійти від занадто спрощених концепцій причинності у праві.
Наскрізною темою дослідження є опрацювання комплементарно-цілісної концепції пізнання права. Це є новим напрямом у розвитку правової думки в Україні. Дана концепція синтезує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія) та є спробою зрозуміти дійсне поєднання цих найважливіших правових сфер. У спробі досягти синтезу комплементарна концепція пізнання права стикається зі своїми головними проблемами, найважливішою серед яких є розроблення онтології, яка була б адекватною зазначеній концепції синтезу. Не менш важливою є і проблема цінностей і оцінок, бо право мусить визнавати, відображати і захищати цінності через законодавців і суди. Те, що сучасна правова теорія має бути теорією цінностей і оцінок, неабияк актуалізує і проблему зрілої правосвідомості юристів як сфери духовності.
Комплементарно-цілісне пізнання права можливо поглибити через ідеал-реалістський підхід. У методології ідеал-реалістського синтезу долається протистояння метафізики і позитивізму, що дозволяє пізнавати правову реальність без її догматизації, у всій повноті. Такий підхід приводить нас до ідеї «нормативного факту». Саме в цій ідеї складність права знаходить свій кульмінаційний пункт, а сам феномен права стає доступним для розуміння.
Водночас через вирішення проблеми «нормативних фактів» можливо по-новому вирішувати більшість нагальних проблем сучасної теорії права (проблеми джерел права і визначення права за його дже¬релом, антиномій у сфері права, ролі організації і примусу, проблеми співвідношення публічного і приватного права, соціального права, юридичного плюралізму та ін.).
Ідея права в усі часи асоціювалася з ідеєю справедливості, тому при визначенні поняття права необхідно враховувати цей конститутивний його елемент. Справедливість утворює справжній «логос» феномена права і є специфічним духовним елементом правової реальності. Вона виступає в усій сукупності правових цінностей. Відсутність у праві цього компонента призводить до духовно незрілих інститутів, які тримаються грубою силою.
Отже, актуальність теми дисертації зумовлена такими міркуваннями.
По-перше, якої методології необхідно додержуватися в правознавстві? Така постановка питання є проблемою встановлення того, з чого складається правова реальність і яким чином можливо її пізнати. По-друге, вирішення антиномічної складності права актуалізує проблему «нормативних фактів», у яких складність права знаходить свій кульмінаційний пункт, а сам феномен права стає доступним для розуміння. По-третє, обґрунтування положення, що в дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права, зумовлює необхідність визнання сучасної теорії права теорією цінностей і оцінок. По четверте, ідеал-реалістське вирішення проблеми права, що утворює нову тенденцію в український юриспруденції, актуалізує плюралістичну теорію і практику джерел права.
Нагальною є потреба формування нового ставлення до правової теорії в Україні. Така теорія має відобразити не тільки статичні, але й динамічні характеристики сучасного права, з урахуванням всього різноманіття економічних, політичних, філософських, релігійних, ціннісних та інших критеріїв.
Проблема права в сучасній українській юриспруденції опрацьовується як загальною, галузевою, так і порівняльно-правовою теорією. Існують вагомі здобутки у праворозумінні, правоутворенні, правореалізації в умовах трансформаційних процесів в Україні, а також в осмисленні своєрідності правової реальності України та її інтеграції в міжнародний і європейський правовий простір. Над зазначеними проблемами працюють українські правознавці: В. Бабкін, В. Бачинін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, А. Козловський, М. Козюбра, О. Копиленко, Л. Луць, С. Максимов, О. Мурашин, Є. Назаренко, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, С. Сливка, О. Тихомиров, М. Цвік, В. Шаповал, Я. Шевченко, Ю. Шемшученко та ін.
Тенденції виникнення, розвитку і функціонування західного і східного права досліджують Е. Аннерс, Ж. Л. Бержель, Г. Берман, Л.В.С. Ван ден Берг, М. Грубарг, Р. Давід, Х. Джером, Т. Дзюн, М. Елон, У. Еморі, Д. Ллойд, О. Масао, Л.К. Нікерсон, Т. Оноре, Н. Рулан, Дж.Р. Сенсем, Абу Амін Біляль Філіпс, Л. Фуллер, А.В. Халлафа, О. Хеффе, К. Цвайгерт, Р. Циппеліус та ін.
Не применшуючи ролі та значущості розроблень попередніх науковців, необхідно визнати, що в Україні ще немає системних спеціальних досліджень традиції плюралізму в праві, що перешкоджає виробленню сучасних підходів до ролі світогляду і принципу організації суспільства у виникненні традиції плюралістичного права, її методологічних передумов і концептуальних засад, її розвитку через вплив внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів, її зрілості та, нарешті, усвідомленню тенденції трансформації плюралістичного права в сучасну інтегративну концепцію у світовій юриспруденції.
Усе вищенаведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою Міністерства освіти та науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195) на 2001-2005 рр. та «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006-
2010 рр. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досягнень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми «Традиції та новації у правовому розвитку (теоретичний аспект)» на 2001 2005 рр. та «Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)» на 2006-2010 рр.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу і теоретичного узагальнення західної, східної і вітчизняної традиції плюралізму в праві запропонувати ідеал-реалістське вирішення проблеми права й у такий спосіб збагатити концептуально загальне вчення про природу права, що сприятиме поступу українського права.
Ідеал-реалістський синтез підпорядкував виклад матеріалу однієї провідної ідеї і зумовив єдність його змісту. Він утворює концепцію дослідження.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:
- проаналізувати природно-правове вчення за такими його квінтесентними ознаками, як метафізика права, ототожнення права з ідеєю трансцендентної справедливості, реальність ідеї права;
- проаналізувати позитивно-правове вчення за такими його сутнісними ознаками-контроверзами, як заперечення метафізики права, заперечення трансцендентної справедливості, заперечення ідеї природного права;
- висвітлити своєрідність і еволюцію історичної школи права;
- проаналізувати інтегративно-правове вчення як таке, що синтезує дух і матерію, нормативний і дескриптивний підходи до права, легітимність і легальність;
- виявити своєрідність концепцій «належного шляху», «брахми» і «дао», які зумовлюють розуміння і реалізацію права у східних народів;
- розкрити ієрархію джерел східноазійського права і довести субсидіарний до тео, брахми і дао характер позитивного права;
- висвітлити вітчизняну традицію плюралізму в праві, переваги і недоліки її правових концепцій;
- обґрунтувати комплементарно-цілісну концепцію пізнання права через поєднання в ній ідей (метафізика), фактів (позитивізм) і оцінок (аксіологія);
- ейдетичне вчення про природу права, яке є апріорним, дедуктивним, конкретизувати в послідовному і системному обґрунтуванні стильоутворюючих елементів сучасного права України;
- поглибити ейдетичне вчення про природу права через ідеал-реалістський підхід, який дозволяє долати антиномічну складність права;
- запропонувати власну інтерпретацію концепту «нормативних фактів» як конститутивного елемента права.
Об'єкт дослідження – різноманітний підхід до правової реальності в дослідженнях правових шкіл Заходу та Сходу.
Предмет дослідження – традиція правового плюралізму в західній та східній інтерпретації, а також у дослідженнях правових шкіл Заходу та Сходу.
Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження в роботі використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи.
Філософську методологію дослідження склав ідеал-реалістський синтез, який дозволив подолати протистояння між метафізикою і позитивізмом та розглядати право в єдності таких його антиномічних елементів, як духовне, або ідеальне, і чуттєве. Застосування аксіологічного підходу дозволило з’ясувати: оскільки в дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права, то сучасна теорія права має бути теорією цінностей і оцінок. Методом опису смислу, або цінності, служила герменевтика.
Новітній метод соціології людського духу, який став наслідком реформи суто каузальної соціологічної науки, дозволив досліджувати соціум в його цілісності, а право розглядати як частину соціуму. Такий підхід засвідчив про використання в роботі методу «гештальт-цілісності». Неможливо пізнати право, не зрозумівши його смислу і не будучи при цьому піднесеним до одухотвореної реальності, прояви якої співвідносяться між собою як окремі елементи «гештальту».
Застосування таких наукових методів, як спостереження, вимір, опис, експеримент, теоретичне та практичне моделювання, формально-логічне узагальнення спостережного та інші, дозволило пізнавати юридичні явища в їх систематичному взаємозв'язку з метою простеження генеалогії окремих юридичних явищ до їхнього принципу, а потім від принципів дійти до каузально найбільш граничних розростань. Цій меті служили структурний та функціональний методи системного аналізу, а також історичний і цільовий методи.
Порівняльний метод дав змогу виявити подібні та відмінні ознаки правових устроїв та їх угруповань. При цьому сутність порівняння полягала в тому, щоб дослідити різні правоустрої під новим кутом зору, а саме, враховуючи здобутки вітчизняних правознавців, відшукати в праві країн з високою демократичною і правовою культурою аналогії вирішення власних юридичних проблем, що стимулюватиме дух реформаторства і прагнення вдосконалити право.
Наукова новизна одержаних результатів. За характером підходів, змістом, сутністю, тенденціями вона є першою в Україні спробою ідеал-реалістського вирішення проблеми праворозуміння крізь призму правового плюралізму, що сприятиме подоланню його антиномічної складності.
Наукова новизна полягає в таких основних положеннях, висновках і рекомендаціях:
уперше:
різноманітність підходів до правової реальності, які існують, розглянуто крізь призму плюралізму правового розвитку, що дозволило затвердити ідею правового плюралізму як стрижневу для різних правових культур та цивілізацій;
обґрунтовано, що комплементарно-цілісна концепція пізнання права є новим напрямом у розвитку правової думки в теперішній Україні та що ця концепція комплементує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія);
в контексті нормативного і дескриптивного підходів до права обґрунтовується метаюридична природа цінностей. Проблема цінностей – аксіологічна, герменевтична і телеологічна, а не формально-логічна і семантична. Цінності – корелят світоглядного осмислення і визнання;
доводиться, що поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичного позитивізму вважалося кризою правової свідомості, і системно розкрито ознаки цієї кризи;
запропоновано інтерпретацію концепту «нормативних фактів», конститутивними елементами якого є акт визнання, факти і цінність, нормативний зміст факту;
з'ясовано адекватну онтологію комплементарно-цілісної концепції пізнання права, якою є теорія ейдосів, що через феноменолого-ейдитичну редукцію дозволяє виявити в українському праві його допонятійну, або донаукову, чи доконцептуальну глибину
обґрунтовано, що в проблемі «нормативних фактів» полягає вся складність феномена права, запропоновано ідеал-реалістське поняття права. Право - це система, порядок імперативно-атрибутивних норм, які набувають легітимності, дієвості й соціальної гарантії ефективності через нормативні факти;
по-новому:
висвітлено еволюцію історичної школи юристів, наслідком якої стало як визнання універсальності й позачасовості права, так і визнання фактором правоутворення не лише індивідуального духу певного народу, а й духу загальнолюдського. Це дозволило спростувати як однобічну органічну теорію історичного розвитку, так і теорію спонтанного, безвольового розвитку права; доведено, що плюралістична теорія джерел права була здобутком і заслугою історичної школи юристів;
розкрито ієрархію джерел азійсько-мусульманського права і доведено субсидіарний до тео, брахми, дао, звичаєвих рит і гірі характер позитивного права;
під новим кутом зору проаналізовано інтегративно-правове вчення як таке, що синтезує, по-перше, дух і матерію, по-друге, нормативний і дескриптивний підходи до права, по-третє, легітимність і легальність. У такий спосіб сформульовано принципи системного бачення проблеми права;
удосконалено:
методологічно та концептуально онтологію права шляхом розгляду місця права у природній, позитивній, історичній та інтегративній правових школах;
онтолого-телеологічний підхід до права і водночас поглиблено критику теорії позитивного права як етатистської і партикулярної через обґрунтування понадюридичного значення і самобутність права в метафізиці і, навпаки, політико-владну зумовленість права в позитивізмі;
зміст концепції єдності моралі й права крізь призму висвітлення синкретизму права, загальнолюдської моралі, справедливості в метафізиці й, навпаки, зв'язок права із партикулярною мораллю в позитивізмі. Поглиблено критику релятивістської моралі
договірні підстави права через виявлення зв'язку ідеї справедливості з принципом договору в метафізиці й визнання в ній договору фундаментальним поняттям теорії легитимації;
герменевтичний підхід до права, зокрема, щодо проблеми "букви" і "духу" права через встановлення складових герменевтичного пошуку права, таких, яких герменевтичне коло, передумова розуміння, феноменального ейдетична редукція, ейдетичне коло, оцінки;
набули подальшого розвитку:
аргументи стосовно того, що природно-правове вчення є філософською, або етичною, школою юриспруденції, а позитивно-правове вчення - політичною школою; право в позитивізмі політично вмотивоване;
критика теорії позитивного права як казуальної, такої, що заперечує граничні й позачасові начала права. Доведено, що дійсність і дієвість у праві визначаються виключно юридичними нормами і не потребують додаткової легітимації через посилання на метаюридичні цінності етичного релігійного чи іншого характеру;
вчення про синкретизм права, релігії та моралі у східному праві шляхом висвітлення своєрідності "належного шляху", "брахми" і "дао" ,які зумовлюють розуміння і реалізацію права у східних народів. Доводиться, що право в іудаїзмі, ісламі, конфуціанстві не автономне і не самодостатнє;
аргументи щодо однобічності й незавершеності історико-матеріалістичного вчення про право. Доводиться, що для вчення є позитивістським і йому властиві ознаки юридичного позитивізму взагалі;
ейдетичне вчення про природу права, яке є апріорним і індуктивним, через: 1) ідеал-реалістський підхід, що дозволяє по-новому вирішувати більшість нагальних проблем сучасної теорії права (проблеми джерел права, визнання права за його джерелом, антиполій у сфері права, ролі примусу, проблеми співвідношення публічного і приватного права, соціального права, юридичного плюралізму та ін.); 2) послідовне і системне обґрунтування стильоутворюючих елементів українського права, до числа яких належать світоглядно-ідеологічні фактори, історичне виникнення і еволюція правової системи, домінуюча роль доктрини та її своєрідність, джерела права і методи їх тлумачення, своєрідність юридичної техніки.
Практичне значення одержаних результатів. Ідеал-реалістське вирішення проблеми права є новою тенденцією в сучасному праві, яка концептуально збагачує загальне вчення про природу права, що є внеском автора в розвиток теорії праворозуміння.
Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:
науково-дослідній роботі – для формулювання принципів системного бачення проблеми права, які б охоплювали сфери праворозуміння, правоутворення і правореалізації;
практичному реформуванні інститутів українського права з акцентом на герменевтичному пошуку права;
освітянській діяльності – при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, складанні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з філософії права, соціології права, теорії держави та права, історії держави та права зарубіжних країн, порівняльного правознавства.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії та на конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародне право після 11 вересня 2001 року» (м. Одеса, 23-24 квітня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Судовий захист прав власності» (м. Одеса, 25 червня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Насильство в сім’ї: причини, наслідки та шляхи запобігання» (м. Одеса, 3-4 листопада 2004 р.); І Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (м. Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Конституционное развитие Республики Молдова на современном этапе» (м. Кишинів, 22-23 вересня 2004 р.); І Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Науковий потенціал України» (м. Київ, 1-5 березня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Наука і життя: українські тенденції, інтеграція в світову наукову думку» (м. Київ, 20-25 квітня 2005 р.); ХІ Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.); міжнародній науковій конференції «Формування правової системи в Україні на сучасному етапі» (в рамках 2 х читань пам'яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його регулювання» (м. Одеса, 18 19 листопада, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна українська наукова думка» (м. Одеса, 6-10 червня 2005 р.); науково-практичному семінарі «Боротьба зі злочинністю та права людини» (м. Одеса, 16 березня 2006 р.); 9 й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 19-22 травня 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Соціальний захист в Україні (правовий аспект)» (м. Київ, 17 лютого 2006 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 28 квітня 2006 р.); науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний етап та перспективи розвитку» (м. Сімферополь, 27-29 квітня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава, духовність і шляхи розвитку та взаємодії» (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.); українсько-німецькому правовому семінарі з цивільного права (м. Одеса, 9-10 жовтня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 24-25 листопада 2006 р.); ХІІІ Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України» (м. Львів, 8-9 лютого
2007 р.).
За матеріалами досліджень дисертанта читаються дисципліни «Теорія держави і права» та «Проблеми теорії держави і права» для студентів Одеської національної юридичної академії. Дисертаційні матеріали використовувалися при підготовці програм і планів семінарських занять з дисципліни «Теорія держави і права», розробці концепції колективної монографії «Введение в украинское право», а також «Правничого довідника для професійних суддів».
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладені в публікаціях здобувача, серед яких монографія «Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень» (2006 р.) та 29 статей у фахових виданнях з юридичних наук.

bibliography

ВИСНОВКИ

Вихідне положення і принцип цього дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу і теоретичного узагальнення західної і східно-азійської традиції плюралізму в праві, збагатити загальне вчення про природу права концептуально. Це сприятиме поступу права в Україні.
Зі здійсненого дослідження можна зробити такі висновки.
1. Знаменними здобутками природно-правових вчень є: обстоювання незалежності природного права від визнання його чи невизнання з боку держави; виявлення онтологічного місця права; визначення права за його джерелом; синкретизм права і моралі; телеологічний підхід до права, віддзеркалений у теорії гештальту; зв'язок ідеї справедливості з принципом договору; визнання договору фундаментальним поняттям теорії легітимації; визнання різних юрисдикцій у межах одного суспільного устрою і пріоритету загальних принципів права, виражених як у нормах кодифікованого, так і некодифікованого права.
Природно-правове вчення є філософською, або етичною, школою юриспруденції.
2. Ідея права в усі часи асоціювалася з ідеєю справедливості. Онтологічно-телеологічний підхід до права є концептуальним ключем до з'ясування проблеми співвідношення права і справедливості. За та¬кого підходу право осмислюється за двома напрямками. По-перше, воно осмислюється як частка людського буття у його цілісності й доконечності. Право тут постає дедукцією із закономірностей людського універсуму, і від цих закономірностей воно набуває свого понадюридичного значення і самобутності. По-друге, право осмислюється у своїй власній цілісності й доконечності. Якщо внутрішньою субстанційною сутністю права є людська свободна воля, то зовнішніми модифікаціями цієї сутності є звичаї, договори, закони, правові принципи, судові рішення.
3. Онтологічно-телеологічний підхід до права віддзеркалюється теорією гештальту. Якщо свобода і справедливість є закономірностями людського універсаму, то, відповідно до теорії гештальту, право як частка людського буття у його цілісності є дедукцією із закономірностей, або властивостей, цієї цілісності. Воно є нявним буттям свобідної волі.
Під кутом зору на право як частку людського буття у його ціліс¬ності й доконечності, атрибут людського духу, маємо визнати, порівняно з теорією позитивного права, цілковиту своєрідність тлумачення сутнос¬ті права і істини про нього, його сенсу і цінності, первісних заснов¬ків у сфері права і визначення права за його природним першоджерелом (людиною), місця і значення права в людському бутті як цілісності. Право пов'язується закономірностями або властивостями людського універсуму і від них воно отримує своє надюридичне значення і свою самобутність; йому "вказується" місце в цій цілісності, бо воно – част¬ка цілого, від якого не в змозі відрізнятися по суті. Місце і значен¬ня права в людському бутті як цілісності зумовлюється запровадженням і охороною ним свободи. Охороняється найглибша сутність людини. Щоб не залишатися абстрактною можливістю, свобода повинна дістати наявного буття. І першим актом свободи є власність.
4. Теорію збігу справедливості і права можна поглибити і конкретизувати через зв'язок ідеї справедливості з принципом договору. Тож природне право обстоює договірну природу держави, права і справедливості.
Договір постає фундаментальним поняттям й сучасної теорії легітимації, який легітимує (обґрунтовує) і лімітує (обмежує) державу і право.
5. Онтологічно-телеологічний підхід до права віддзеркалює спосіб, у який право має зв'язуватися з цінностями суспільства. Право оцінюється під кутом зору цих цінностей і потребує змін у тих випадках, коли воно їм не відповідає. Цінності мусять втілюватися у законах суспільства.
Метою права є справедливість, її основний (свобода) і опосередкуючі (права людини) принципи. Ідея права в усі часи асоціювалася з ідеєю справедливості, як вищою моральною цінністю у суспільстві. До реалізації цієї цінності й має прагнути право. Без справедливості воно є запереченням самого себе. Тож право у суспільстві не самодостатнє і не автономне. В ідею права «вбудовані» метаюридичні цілі. Це підтверджується теорією гештальту.
6. Позитивні юристи прагнуть індуктивно виснувати поняття права, досліджуючи окремі його прояви. Без сумніву, цілком можливо, порівнюючи окремі прояви права, виокремити дещо принципово спільне для них усіх. Це найбільш простий спосіб сформулювати поняття права, але не обґрунтувати його.
Згідно з фундаментальним постулатом юридичної науки, "тільки позитивне право є правом". Право – об'єктивно чи позитивно реальне. Сутністю права є його дія. Не є реальним правом те, яке ще тільки "мусить бути", бо йому не властива ознака дії або чинності. Юриспруденція є позитивною наукою про право, як воно є, а не яким мусить бути. Усі проблеми права слід шукати в самому позитивному праві, і з нього самого їх вирішувати. Цим самим забезпечується "чистота юридичного методу".
Дійсність і дієвість або чинність права в позитивізмі визначається виключно юридичними нормами і не потребує додаткової легітимації шляхом посилання на метаюридичні цінності етичного, релігійного чи іншого характеру.
Юридичні позитивісти висновують право із самої влади. Абсолютним джерелом права тут є держава. Право, як і державу, не можна зрозуміти інакше, ніж примусовий порядок людської поведінки. Тоді державу можна зрозуміти в юридичному значенні як саме право.
Еволюціонуючи, класичний позитивізм набув форми логічного позитивізму (коли аналізуються логічні формули) і аналітичної філософії (коли аналізуються семантичні правила буденної мови).
Однак сучасні прибічники неопозитивізму визнали онтологію і метафізику невід'ємними складовими філософського знання.
Юридичний позитивізм є політичною школою юриспруденції. Право в позитивізмі політично вмотивоване.
7. Оскільки у позитивізмі правом вважають норми, встановлені конкретним законодавцем, що є фундаментальним релятивізмом позитивного права, то на цій підставі заперечується трансцендентна, або універсальна, позачасова справедливість. Справедливість ототожнюється з управлінською волею держави. Те, що приписує закон, те і справедливе. Єдиним критерієм справедливості є сам закон; яке б правило він не приписав, воно буде справедливим. Усі закони справедливі за визначенням. Тож вищим тлумачем справедливості є державний законодавець. Римське «Lex injusta non esteex» – «Несправедливий закон не є законом» – відкинуто.
8. Якщо філософською методологією є трансцендентальний аналіз, то методологією позитивного права є філософія позитивізму.
Позитивістські юристи прагнуть індуктивно виснувати поняття права, досліджуючи його окремі прояви. Без сумніву, цілком можливо, порівнюючи окремі прояви права, виокремити дещо принципово спільне для них усіх. Це найбільш простий спосіб сформулювати поняття права, але не обґрунтувати його.
Весь зміст і дієвість права у позитивізмі висновують з принципів безпеки і порядку.
Згідно з фундаментальним постулатом позитивізму, «тільки позитивне право є правом». Право – об’єктивно чи позитивно реальне. Сутністю права є його дія. Не є реальним право те, яке ще тільки «має бути», бо йому не властива ознака чинності. Юриспруденція є позитивною наукою про право, як воно є, а не яким має бути. Усі проблеми права слід шукати у самому позитивному праві і з нього самого їх вирішувати. Цим забезпечується чистота юридичного методу. Телеологічна ідея права як максима і регулятив заперечується. Визнання природного права, згідно з позитивно-правовим вченням, обертається руйнацією правопорядку.
9. Геттінгенські юристи, будучи попередниками історичної школи права, заперечували позачасовість права. Однак, згодом школа визнала право феноменом універсальним і позачасовим, що зблизило її з природно-правовим вченням.
"Народний дух" історичні юристи тлумачать як безособову субстанцію. Отже, безособовим є і виявлення народного духу у "свідомості", "переконанні" і "волі" народу. Розглядаючи ж людину як емпіричний і інтелігібельний характер, виявляється містицизм і змістовна недостатність такого тлумачення. Якщо б історичні юристи врахували як складові народного духу ці два моменти, то сумнівно, щоб вони дійшли висновку про правоутворення як непередбачене і безвольове.
Загальнонародна правосвідомість є правом сама по собі, без будь-яких подальших вимог його позитивацїї. Норми існують у народній свідомості як факт.
Законодавству приписується лише субсидіарне, допоміжне значення в розвитку права. Воно мусить бути "знайдене" і узгоджене з уже існуючим живим народним правом. Законодавець є не більш ніж виразник народного духу, а звичай – лише форма його розпізнання.
Таким чином народне право постає свого роду природним правом, священним і недоторканним для правителів. Не силу норм, встановлених владою, а значення народного права, яке самобутньо розвивається, затверджувала історична школа права.
Окрім звичаїв і законодавства, джерелами права є й правова наука і судова практика.
Правоутворення охоплює не лише індивідуальний дух певного народу, а й дух загальнолюдський. Це спростовувало як однобічну органічну теорію історичного розвитку, так і теорію спонтанного, безвольового розвитку права.
10. Зосередження на дескриптивних проблемах позбавляє можливості визначити правову науку в усій повноті. Отже, позитивно-правова наука перетворюється на науку про фактично "значимі юридичні норми", тобто на певний тип наукової догматики, позбавленої всіх непозитивних елементів права. Право в позитивізмі ігнорує інший вимір права – вимір, який називається значимістю на відміну від дієвості, легітимністю на відміну від легальності або фактичності. Таким чином можливість розглядати той чи інший припис фактично діючим і водночас несправедливим має місце за умови відмежування нормативного підходу від дескриптивного. Можливо це на тій підставі, що нормативні судження мають елемент справедливості, який у судженнях суто дескриптивних відсутній.
11. Справедливість у позитивізмі розуміється занадто вузько і являє собою принцип формальної логіки. Однак правова справедливість діє не як вираження формально-логічного принципу. Юрист мусить володіти не тільки суто технічним знанням свого предмета, але й повністю усвідомлювати соціальне завдання і мету права і те, як найкраще досягти їхньої реалізації.
Зведення права виключно до формальної логіки не тільки нереалістичне і непрактичне, але й ґрунтується на хибному дескриптивному засновку. Право не є абсолютно раціональною і точною наукою, яка може вирішувати будь-яку проблему простим застосуванням логіки. Необхідно зважати на роль оціночних рішень у змісті і розвитку права, а не лише на логіку і семантику. Вибір тієї чи іншої цінності є однією з найважливіших складових частин процесу прийняття рішень чи то правової аргументації.
Цінності не є предметом формально-логічної необхідності. Істинність цінностей логічно не доводиться. Цінності є об'єктами світоглядного переконання і вибору, а не позитивної науки. Їх неможливо вивести з фактів. Вони завжди відображаються у фактах, не випливаючи з них. Тож природа цінностей метаюридична. Ті цінності, які ми затверджуємо, є предметом нашого осмислення і визнання. Проблема цінностей – телеологічна, аксіологічна і герменевтична, а не формально-логічна і семантична.
Ідея, згідно з якою справедливість стає головною цінністю, на технічному рівні виражається в особливій ролі загальних принципів права, а також в особливій ролі судді в оцінці фактів, у владі визначати міру справедливості і відповідності моралі. Ідеться про преторіанську систему права, коли на загальні принципи права, насамперед, на основні права людини, посилаються як на норми закону.
12. Іудейське, мусульманське, індуїстське право є вираженням Божественної волі, а не земного законодавця, і внаслідок цього не спирається на авторитет ніякого земного творця права. Коли аналізувати право з точки зору іудаїзму, ісламу чи індуїзму, виявляється, що не можна розглядати систему правових норм ізольовано, відчужено і незалежно від інших нормативних цінностей, таких як норми релігійні і моральні. І в тих, і в інших одна фундаментальна норма і одна єдина вища цінність, божественні веління, у тому вигляді, у якому вони сформульовані у Торі, Корані чи Шастрах.
Отже, право в іудаїзмі, ісламі чи індуїзмі не автономне і не самодостатнє. Воно, як частка єдиної соціальної цілісності, мусить відображати духовні, морально-релігійні цінності єврейського, мусульманського і індуїстського суспільства.
13. Зазначений синкретизм права і релігії має далекосяжні наслідки. Одним з наслідків є той, що іудейське, ісламське, індуїстське право як право божественне, від Бога, є принципово незмінним, перманентним. У справі пристосування цього права до плинних історичних обставин важлива роль належить коментуванню чи інтерпретації священних, авторитетних текстів знавцями Галахи, Корану чи вченими брахманами або правниками-священиками. Таке коментування вважалося джерелом права. Згідно з класичними поглядами, інтерпретаторська діяльність спрямовується не на створення нового права, а на відкриття, засвоєння і формулювання вже існуючого божественного права.
14. Синкретизм права і релігії зумовлює теократичний принцип держави. Держава має значення лише як служниця встановленої релігії. Звідси й субсидіарний, доповнюючий до іудаїзму, ісламу чи індуїзму характер позитивного права і його другорядна роль. Принципи іудаїзму, ісламу чи індуїзму як справедливого Божественного закону є всеохоплюючими, вічними і досконалими, тоді як законодавчі приписи зумовлені часовою необхідністю, вони виправдані конкретними обставинами і змінюються разом з ними. Коли має місце закон, емпіричний по суті, суддя не мусить застосовувати його буквально, ригористично, йому надані повноваження власного, всебічного розсуду, щоб усіма можливими засобами узгодити справедливість і владу.
15. Порівнюючи єврейське, мусульманське і індуїстське право, можна стверджувати про спорідненість їхніх основних понять, а саме: Тора – Коран – Веди, Упанішади, Галаха – Шаріат – Шастри, Мідраш – Іджма – Дхарма.
16. Доктрина конфуціанства є основою китайської і японської традиції. Згідно з цією доктриною, кастово-ієрархічна структура суспільства зумовлена родовим світоглядом і є віддзеркаленням вселенської гармонії, або порядку (дао). Тож, конфуціанська ідея ієрархічної структури суспільства своїм підґрунтям має саму природу речей. Природа (через ієрархію каст) сама створила рівновагу стосунків між людьми. Людина мусить дотримуватися встановленого зверху природного порядку буття, якщо вона не бажає порушувати вселенську гармонію. Свої особисті інтереси вона підпорядковує суспільній гармонії або інтересам усіх.
Як результат, кастово-ієрархічний устрій зумовив споконвічний пріоритет обов'язків перед правами; поняття суб'єктивних прав було відсутнє і з'явилося лише внаслідок вестернізації китайського і японського права (кінець XIX – початок XX століть).
17. Субсидіарний характер законів у країнах Далекого Сходу зумовив відсутність до недавніх часів юридичної еліти, юридичної доктрини і позасудове й нині вирішення спорів (партнерство, дружні переговори, узгоджувальні процедури). Мирові угоди своєю підставою мають добру згоду і переконання, а не владу і примус.
Позасудове вирішення суперечок є елементом самоврядування у китайській і японській общині. Як посередники постають старійшини роду, сільський староста, інші поважні в цій місцевості люди, керівники гільдій в місті, голови квартальних рад. Сторонам у таких випадках також відкритий шлях і у державний суд. Проте сторони зазвичай віддають перевагу спершу вирішенню суперечки, використовуючи місцеві узгоджувальні процедури, оскільки в іншому випадку їх чекає неминучий суспільний осуд.
18. У дорадянській юриспруденції першочергова увага приділялася методологічному дискурсу в правовій сфері. Сутність цього дискурсу полягала в поєднанні метафізичного, історичного і позитивного методів, або, інакше кажучи, у поєднанні каузальної і нормативної науки (етики). Як результат, право визначали не теоретично, у прямому розумінні цього слова (типу "А є Б"), а нормативно-теоретично (типу "А має мислитися як Б").
Тема права в класичних дорадянських і західних природно-правових концепціях – це завжди тема моральної філософії або етики. Ця принципова морально-етична спрямованість у правознавстві забезпечує, по-перше, максимальну вихідну віддаленість від юридичного позитивізму; по-друге, первісне і безумовне, немовби аксіоматичне співвідношення права з поняттям свободи.
Тож сутність природно-правових вчень та те, що право розвивається за участі особистості, і складає частину моральної субстанції. Право розуміється як здійснення ідеї справедливості. Цим зумовлюється моральна критика права.
19. Поширення у другій половині XIX століття в Росії юридичного позитивізму дорадянські теоретики природного права вважали кризою правової свідомості. Констатація такої кризи обумовлювалася, по-перше, втратою правом самобутності і перетворенням його на засіб для здійснення поточної політики держави; по-друге, абсолютизацією детермінізму і запереченням концепції свободної волі; по-третє, невизнанням відмінності між каузальною і нормативною наукою і, як наслідок, ототожненням нормативного і дескриптивного підходів до права; по-четверте, абсолютизацією фундаментального релятивізму і партикуляризму як противаги універсальності права; по-п'яте, невизнанням відмінності між легальністю і легітимністю права і, як наслідок, запереченням ціннісної проблематики у правовій сфері.
Узагальнивши, справедливо констатувати, що сутністю кризи вітчизняної правової свідомості було невизнання позитивними юристами права атрибутом людського духу. Право в позитивізмі політично вмотивоване, у ньому присутнє те, що привнесла в нього політична влада, політика. Звідси й справедливість констатації того, що юридичний позитивізм є політичною школою юриспруденції.
20. Характерним для марксистсько-ленінського вчення є розгляд у русі матеріалістичного розуміння історії, держави і права як частини «Ідеологічної надбудови». Остання створюється економічним базисом і служить його збереженню.
Марксистсько-ленінське поняття не обмежується виявленням масово-вольової природи права. Воно вказує на те, що право є зведена у закон воля панівного класу, тобто воля якій надається нормативного та загальнообов’язкового характеру. Завдяки закону приватний та вузькокласовий інтерес набуває характеру всезагальності. Державний закон в найбільш зрозумілому для усіх вигляді виявляє ту важливу якість вираженої в праві волі тих, хто економічно та політично панує в країні, де завершена класова диференціація і де створено професійний апарат (державу), який захищає право і чинить правосуддя. У зв’язку з цим, у марксистсько-ленінському вченні мов іде саме про закон, а не про інші джерела права (правовий прецедент чи правовий звичай). Дане є свідченням невизнання плюралістичної теорії джерел права.
З позицій марксизму-ленінізму демократичний устрій може існувати та розвиватися лише в поєднанні із законністю і верховенством законів. Разом з тим, не заперечуючи важливість виконання законів, слід зазначити, що принцип законності передбачає необмежений характер влади та примусу. Це є запереченням ідеї правової держави.
21. Як ми вже відзначали, вихідне положення і принцип цього дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу і теоретичного узагальнення західної і східної традицій плюралізму в праві, збагатити загальне вчення про природу права концептуально. Це сприятиме поступу права в Україні.
Сутністю концептуального збагачення вчення про природу права є його комплементарно-цілісне пізнання, це пізнання є новим напрямком у розвитку правової думки в Україні і воно комплементує ідеї (метафізику), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія). Спроба зрозуміти дійсне поєднання цих найважливіших правових сфер є квінтесенцією дослідження. У цій спробі синтезу комплементарна концепція пізнання права зіштовхується зі своїми головними проблемами, найважливішою серед яких є розроблення онтології, яка б була адекватною зазначеній концепції синтезу. На нашу думку, такою адекватною онтологією є ейдетична теорія (теорія ейдосів).
22. Як результат, ейдетична теорія обґрунтовує, що право в суспільстві не самодостатнє і не автономне. У законах держави мають втілюватися цінності суспільства. Головною суспільною цінністю є справедливість, її основний (свобода) і опосередкуючі (права людини) принципи. За такого підходу право й розуміють як здійснення ідеї справедливості.
Тоді нормативно-теоретичне визначення права буде ґрунтуватися на апріорних положеннях (безумовна самоцінність особистості, свобода волі як природжений стан людини, її духовна гідність). Апріорність поняття права зумовлюватиме таку ж апріорність основних правових понять: суб'єкт права, об’єкт права, суб’єктивне право, об’єктивне право, правова норма, правові відносини та ін. Усі конкретно-емпіричні поняття, тобто поняття, які виникають не через апріорне їх встановлення, а на підставі даних історичного досвіду, зокрема, такі, як звичай, закон, судова практика, міжнародні угоди, правова доктрина, необхідно підпорядковувати основним правовим поняттям. У вмінні зіставляти зміст, який міститься в апріорних і емпіричних поняттях, з конкретними фактами людської поведінки полягає вся суть практики застосування права. Якщо таке вміння та розуміння відсутні, можливе лише механічне прикладання норми до окремого певного випадку, здатне привести до несправедливого, але не належного застосування права.
Таким є зміст правової доктрини, коли її основу вбачати у природному праві.
23. Віддзеркаленням ейдетичної теорії є філософія ідеал-реалізму. Методологія ідеал-реалістського синтезу долає протиставлення метафізики й позитивізму і у такий спосіб сприяє адекватному баченню феномену права в цілому. Ідеал-реалізм є необхідною методологічною передумовою як для поняття права, так і для поняття "нормативного факту". Такий метод в правознавстві має свою підставу у специфічному характері справедливості і похідних від неї цінностей.
24. Наслідком комплементарно-цілісного правопізнання є ідеал-реалістські концепції права і "нормативного факту".
Конститутивними елементами концепції "нормативних фактів" є акт їх визнання, факт і цінність, нормативний зміст факту.
Визнання – це здатність індивідуальної чи масової правосвідомості вилучати з фактів загальні правила поведінки, надаючи їм обов'язкової сили. Внаслідок акту визнання фактична ситуація перетворюється на правову.
"Нормативні факти" пізнаються через редуктивну інверсію. Ця остання редукція, найбільш важлива, виявляється і найбільш складною для розуміння юристами-практиками. Визнання є оцінкою.
25. Отже, «нормативний факт» є втіленням позачасової цінності у чуттєво сприйманому соціальному факті. Така цінність легітимує "нормативні факти", а, отже, у дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права. "Нормативні факти" є динамічною концепцією цін¬ностей, концепцією ідей-дій, що проникають в реальну поведінку. Вони є матеріалізацією ідей і цінностей у фактах. При цьому мають¬ся на увазі не самі "соціальні факти", а виключно "нормативний зміст" цих фактів, який пізнається через редуктивну інверсію.
Якщо у дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права, то цілком очевидно, що сучасна теорія права має бути теорією цінностей і оцінок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т. 1. Античность /Пер. с итал. – С.Пб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. – 336 c.
2. Западная философия: Итоги тысячелетия. – Екатеринбург: Деловая книга, 1997. – 656 с.
3. Платон. Протагор //Собр. соч. В 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1990. – 408 с.
4. Платон. Государство //Собр. соч. В 4-х т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1994. – 308 с.
5. Платон. Закон //Собр. соч. В 4-х т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1994. – 298 с.
6. Аристотель. Никомахова этика //Сочинения: в 4-х т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – 302 с.
7. Аристотель. Политика //Сочинения: в 4-х т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – 302 с.
8. Аристотель. Метафизика //Сочинения: в 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1976. – 320 с.
9. Аристотель. О душе //Сочинения: в 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1976. – 320 с.
10. Аристотель. Топика //Сочинения: в 4-х т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1978. – 318 с.
11. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т. 2. Средневековье – С.Пб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. – 368 c.
12. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т. 3. Новое время (от Леонардо до Канта) – С.Пб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. – 736 c.
13. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т. 4. Новое время – С.Пб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997. – 880 c.
14. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
15. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. 2: Европа: У-ХУІІ вв. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
16. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. 3: Европа. Америка: ХУІІ-ХХ вв. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
17. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. 4: Россия: ХІ-ХІХ вв. – М.: Мысль, 1999. – 813 с.
18. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. 5: Россия: конец ХІХ – ХХ вв. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
19. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. 1: Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция. – М.: Мысль, 1997. – 832 с.
20. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. 2: Зарубежная политическая мысль ХХ в. – М.: Мысль, 1997. – 830 с.
21. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. 3: Политическая мысль в России: Х – первая половина ХІХ в. – М.: Мысль, 1997. – 798 с.
22. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. 4: Политическая мысль в России: вторая половина ХІХ – ХХ в. – М.: Мысль, 1997. – 829 с.
23. Антология мировой политической мысли. В 5 т. – Т. 5: Политические документы. – М.: Мысль, 1997. – 765 с.
24. Скратон, Роджер. Коротка історія новітньої філософії: Від Декарта до Вітгенштайна. – К.: Основи, 1998. – 331 с.
25. Корет Эмерих. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – 248 с.
26. Гегель Г.В.Ф. Философия права /Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
27. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – М.: Мысль, 1999. – 486 с.
28. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. – С.Пб, 1993. – 506 с.
29. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет. В 2-х т. Т. 2. – М.: Мысль, 1971. – 630 с.
30. Кант И. Метафизика нравов в двух частях – Ч.1. Метафизические начала учения о праве. – С.Пб, 1995. – 528 с.
31. Кант И. Учение о началах //Сочинения: в 8-ми т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1994. – 420 с.
32. Кант И. Введение в учение о праве //Сочинения: в 8-ми т. – Т. 6. – М.: Мысль, 1994. – 480 с.
33. Кант И. Учение о праве //Сочинения: в 8-ми т. – Т. 6. – М.: Мысль, 1994. – 480 с.
34. Кант И. К вечному миру. Философский проект. 1795 //Сочинения: в 8-ми т. – Т. 7. – М.: Мысль, 1994. – 406 с.
35. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. – Х.: Право, 1998. – 416 с.
36. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права (філософсько-правовий дискурс): Автореф.дис…д-ра юрид.наук – Х., 1998. – 36 с.
37. Петрова Л.В. Гештальттеорія як метод сучасних заходів юриспруденції //Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – Вип. 15. – С.3-8.
38. Хюбнер К. Критика научного разума. – М.: Прогресс, 1994. – 508 с.
39. Психоанализ и культура: избранные труды Карен Хорни и Эриха Фромма. – М.: Юрист, 1995. – 623 с.
40. Лейбин В.М. Фрейд, психоанализ и современное. – М.: Политика, 1990. – 397 с.
41. Фромм Э. Человек для себя. – Мн.: Коллегиум, 1992. – 253 с.
42. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник /Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
43. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: Беларусь, 1991. – 606 с.
44. Фрейд З. О клиническом психоанализе. Избранные сочинения – М.: Медицина, 1991. – 288 с.
45. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ /Пер. с англ.. – С.Пб, 1992. – 448 с.
46. Хейзинга Й. Homo ludens. В тексте завтрашнего дня. /Пер. с нидерл. – М.: Прогресс, 1992. – 464 с.
47. Деннис Ллойд. Идея права /Пер. с англ.. – М.: ЮГОНА, 2002. – 416 с.
48. Этика Аристотеля /Пер. с греч. Э.Рядлова. – С.Пб, 1908. – 305 с.
49. Thomas Aguinas. Summa Theologica /Ed. altera nomana. Romae. 1894. Vol. III. 688 p.
50. Локк Дж. Социология: В 3-х т. /Пер. с англ. и лат. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. – 668 с.
51. Антология мировой философии. В 4-х т. Т. 1, ч.1 и 2. – М.: Мысль, 1969. – 935 с.
52. Антология мировой философии В 4-х т. Т. 2. – М.: Мысль, 1970. – 776 с.
53. Антология мировой философии В 4-х т. Т. 3. – М.: Мысль, 1971. – 760 с.
54. Дигесты Юстиниана /Пер. с лат. – М.: Статут, 2002. – 584 с.
55. Дудченко В.В. Ідеї природного права епохи еллінізму //Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – № 23. – С.56-61.
56. Цицерон Марк Туллий. О государстве. О законах. О старости. О дружбе. Об обязанностях. Речи. Письма. /Предисл. Е.И. Темкова. – М.: Мысль, 1999. – 782 с.
57. Берман Г.Дж. Западная традиция права – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 624 с.
58. Гоббс Томас. Сочинения в двух томах Т. 2. – М.: Мысль, 1991. – 568 с.
59. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположення критической философии права и государства – М.: Гнозис, 1994. – 320 с.
60. Циппеліус Р. Філософія права /Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
61. Циппеліус Р. Юридична методологія. – К.: Реферат, 2004. – 176 с.
62. Ролс Д. Теория справедливости //Вопросы философии. – 1994. – № 10. – С.18-42.
63. Nosich R. Anarchi, State and Utopia. – Oxford, 1998. – 340 p.
64. Novak M. Freedom with justice. – San-Francisco, 1984. – 505 p.
65. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
66. Радбрух Г. Введение в науку права. – М., 1915. – 348 с.
67. Radbruch G. Rechts-philosophie. – Stuttgart, 1950. – 366 p.
68. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. /Пер. с фр. – М.: Издат. дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
69. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х т. – Т. 1: «Основы». – М.: Международные отношения, 2000. – 480 с.
70. Оноре Т. Про право: Короткий вступ /Пер. з англ. – К.: Сфера, 1997. – 124 с.
71. Фуллер Л. Анатомія права – К.: Сфера, 1999. – 144 с.
72. Фуллер Л. Мораль права – К.: Сфера, 1999. – 232 с.
73. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
74. Оуенз К. Право. – К.: Знання, 2002. – 605 с.
75. Дудченко В.В. Трансцендентність західної традиції права //Юридический вестник. – 2003. – №4. – С.69-73
76. Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
77. Шелер М. Избранные произведения /Пер. с нем. – М.: Гнозис, 1994. – 490 с.
78. Юм Д. Трактат о человеческой природе. Книга первая. О познании /Пер. с англ. – М.: Канон, 1995. – 400 с.
79. Юм Д. Трактат о человеческой природе. Книга вторая. Об аффектах. Книга третья. О морали /Пер. с англ. – М.: Канон, 1995. – 416 с.
80. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность – М.: Республика, 1992. – 448 с.
81. Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. /Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – Т. 1. – 829 с.
82. Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. /Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – Т. 2. – 829 с.
83. Конт О. Курс позитивной философии: В 6-ти т. – С.Пб, 1913. – 382 с.
84. Дудченко В.В. Концепт позитивізму в юриспруденції: генезис та обґрунтування //Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – Вип. 25. – С. 6-14.
85. Родоначальники позитивизма. – Вып. 5. – С.Пб, 1913. – 256 с.
86. Бентам И. Избранные сочинения. – Т. 1. Введение в основания нравственности и законодательства /Пер. с англ. – С.Пб, 1867. – 605 с.
87. Дудченко В.В. Аналітична юриспруденція про концепт права //Наукові праці Одеської національної юридичної академії: Т. 4. – Одеса: Юридична література, 2005. – С.37-45.
88. Marcic R. Das Naturrecht aes Grundnorm der Vertassung – Vien, 1972. – 388 s.
89. Bergbohm R. Jurisprudenz and Rechtsphilosophie – Leipzig, 1892. – 460 s.
90. Харт Х.Л.А. Концепція права – К.: Сфера, 1998. – 236 с.
91. Бертран Р. Історія західного права /Пер. з англ. – К.: Основа, 1995. – 759 с.
92. Бертран Р. Условное познание: его сфера и границы. – К., 1997. – 422 с.
93. Вітгенштейн Л. Філософські дослідження. – К.: Основа, 1995. – 402 с.
94. Аналитическая философия: становление и развитие (антология) /Пер. с англ., нем. – М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. – 528 с.
95. Кельзен Г. Чистое учение о праве /Пер. с нем. – М., 1987. – Вып. 1. – 368 с.
96. Еллинек Г. Общее учение о государстве. – С.Пб: Юридический центр Пресс, 2004. – 752 с.
97. Гурвич Г.Д. Философия и социология права: Избранные сочинения – С.Пб: Изд-во Дом С.-Петерб. Гос.ун-та, 2004. – 848 с.
98. Ehrlih E. Grundlegung der Soziologie des Rechts. – Munchan und Leipzig, 1929. – 344 s.
99. Messner J. Das Naturrecht. 7 Aufl. – Berlin, 1984. – 392 s.
100. Luhman N. Legitimation durch Verfahren Neuwied a. Rh. – Berlin, 1983. – 368 s.
101. Вебер М. Избранные произведения /Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
102. Weber M. Gesammelte politische Schrifter. – Munchen, 1921. – 368 s.
103. Монтескье Ш. Избранные произведения /Пер. с фр. – М.: Госюриздат, 1955. – 658 с.
104. Монтескье Ш. Дух законов. В 3 ч. – С.Пб, 1839. – 402 с.
105. Новгородцев П.И. Историческая школа юристов – С.Пб: Лань, 1999. – 192 с.
106. Hugo G. Lehrbuch eines civilistischen Gurcus. Bd.1 – Berlin, 1829. – 362 s.
107. Дудченко В.В. Основні поняття історичної школи права: критичний дослід //Актуальні проблеми політики. – 2006. – Вип. 29. – С.245-251.
108. Savigny F.C.Von. Vom Beruf unserer Zeit jiir Gesetzgebund und Rechtswissenschaft. Heidei-Cend, 1840. – 368 s.
109. Пухта Г.Ф. Энциклопедия права /Пер. с нем. – Ярославль, 1872. – 406 с.
110. Иеринг Р.фон. Борьба за право. – М.: Прогресс, 1991. – 364 с.
111. Иеринг Р.фон. Дух римского права на различных ступенях его развития. Ч.1. – С.Пб, 1875. – 312 с.
112. Иеринг Р.фон. Значение римского права для нового мира. – С.Пб, 1875. – 380 с.
113. Иеринг Р.фон. Юридическая техника. – С.Пб, 1905. – 318 с.
114. Гуссерль Э. Логическое исследование: Прологомены к чистой логике – К.: Вентури, 1995. – 256 с.
115. Ясперс К. Смысл и назначение истории /Пер с нем. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с.
116. Лики культуры: Альманах. Том первуй. – М.: Юрист, 1995. – 527 с.
117. Трёльч Э. Историзм и его проблемы /Пер. с нем. – М.: Юрист, 1994. – 719 с.
118. Виндельбанд В. Избранное: Дух и история /Пер. с нем. – М.: Юрист, 1995. – 687 с.
119. Манхейн К. Диагноз нашего времени /Пер. с нем. и англ. – М.: Юрист, 1994. – 700 с.
120. Зиммель Г. Избранное. Том 1: Философия культуры. – М.: Юрист, 1996. – 671 с.
121. Зиммель Г. Избранное. Том 2: Содержание науки. – М.: Юрист, 1996. – 607 с.
122. Померанц Г. Выход из транса. – М.: Юрист, 1995. – 575 с.
123. Тойнби А.Дж. Постижение истории /Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1991. – 730 с.
124. Швейцер А. Благоговение перед жизнью /Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1992. – 576 с.
125. Бергсон А. Творческая эволюция, материя и память /Пер. с фр. – Мн.: Харвест, 1999. – 1407 с.
126. Сумерки богов: Перевод /Сост. и общ.ред. А.А. Яковлева. – М.: Политиздат, 1990. – 398 с.
127. Шестов Л. Киргегард и экзистенциальная философия (глас вопиющего в пустыне). – М.: Прогресс, 1992. – 304 с.
128. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство /Пер. с фр. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
129. Честертон Г.К. Вечный Человек /Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1991. – 544 с.
130. Уайтхед А. Избранные работы по философии /Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 718 с.
131. Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 366 с.
132. Парсонс Т. О социальных системах. – М.: Акад. Проект, 2002. – 832 с.
133. Феномен человека: Антология. – М.: Высш.шк., 1993. – 349 с.
134. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. В 2 т. – Т. 1. Гештальт и действительность /Пер. с нем. – М.: Мысль, 1993. – 663 с.
135. Социо-Логос постмодернизма. – М.: Институт экспериментальной социологии, 1996. – 236 с.
136. Голоскоков Л.В. Правовые доктрины: от Древнего мира до информационной эпохи. – М.: Научный мир, 2003. – 320 с.
137. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики /Пер. с нем.; Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. – М.: Наука, 1988. – 704 с.
138. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного /Пер. с нем. – М.: Искусство, 1991. – 367 с.
139. Хайдеггер М. Феноменология и трансцендентальная философия ценности. – М.: Cartel, 1996. – 116 с.
140. Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет: Пер. с нем. – М.: Гнозис, 1973. – 335 с.
141. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.: Медиум, 1992. – 414 с.
142. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью. – М.: АО «КАМІ», 1995. – 160 с.
143. Дудченко В.В. «Буква» і «дух» права: до методології питання //Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2005. – Вип. 28. – С.19-24.
144. Дудченко В.В. Герменевтика права як проблема (методологічний аспект) //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць ОНЮА. – Одеса, 2003. – № 12. – С.42-50.
145. Lloyd D. Freeman M. Introduction w jurisprudence. – I., 1979. – 804 p.
146. Frank J. Law and the Modern Mind. – L., 1949. – 404 p.
147. Schmidhauser J.R. Constitution Law in American Politics. – Monterey, 1984. – 460 p.
148. Американская социология. Перспективы, проблемы, методы /Пер. с англ. В.В. Воронина, Е.В.Зиньковского; Ред., вступ. ст. Г.В. Осипова. – М., 1972. – 392 с.
149. Парсонс Т. О структуре социального действия /В.Ф.Чеснокова (ред.), И.Бакштейн (пер. с англ.). – 2 изд. – М.: Академ. Проект, 2002. – 878 с.
150. Hall J. Integrative jurisprudence /Intergradations of Modern Legal Philosophy. – New York, 1947. – 446 p.
151. Давид Р., Жоффе-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Ме