ТРУЛЯЄВ РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ ПОЗИТИВНІ ЦІННОСТІ ТА ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА ЯК ЧИННИК УСПІШНОСТІ УЧНІВ

brief description

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено невирішені
проблеми, пов'язані з обраною темою, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання
роботи, розкрито теоретико-методологічну основу і методи дослідження, висвітлено
його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок
здобувача, надано інформацію про публікації.
У першому розділі – «Стан дослідження чинників розвитку особистості як
суб'єкта міжособистісної взаємодії та пізнавальної активності» – здійснено
теоретичний аналіз розробки проблеми психологічних детермінант успішної
пізнавальної активності людини як результату її оптимального особистісного
функціонування в умовах суб'єкт-суб'єктної педагогічної взаємодії, розглянуто
особливості впливу емоційного стану, навчальної мотивації та самооцінки учнів на
ефективність розумової діяльності під час освоєння навчальних матеріалів.
Принципова можливість впливу позитивних цінностей педагога на
індивідуально-психологічні властивості учнів обґрунтовується, спираючись,
у першу чергу, на фундаментальне положення вітчизняних науковців щодо
неможливості існування вищої якості функціонування психіки – особистості – без
соціального контексту (О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Л. І. Божович, Б. Г. Ананьєв,
Б. С. Братусь та ін.). Ідея Л. С. Виготського про універсальний механізм формування
вищих психічних функцій та особистості шляхом перетворення інтерпсихічних
функцій в інтрапсихічні є ще одним важливим положенням, що виступає в якості
вихідної методологічної основи даного дослідження. У його основу покладено
також новітню теорію А. Бандури про особливий вид інструментального навчання,
 7
що виступає одним з ключових механізмів соціального впливу, – навчання шляхом
спостереження. Положення Д. О. Леонтьєва про вільну циркуляцію особистісних
змістів (смисли, цінності, ідеї, символи), що пов'язує індивідів між собою та
забезпечує їх взаємовплив, використано для обґрунтування припущення про
спонтанність процесу впливу особистості педагога на особистість учнів. Така
циркуляція відбувається через спілкування шляхом «створення особистісних
властивостей в психічному світі» дитини відповідних особистісним властивостям
референтного дорослого (О. О. Бодальов, А. В. Петровський, В. К. Вілюнас,
В. І. Кабрін).
Пізнавальна активність визначається як специфічний стан готовності суб'єкта
до пізнавальної діяльності, що передбачає ініціативний та цілеспрямований пошук
інформації, а також її якісну обробку (М. І. Лісіна). При цьому пізнавальна
активність займає в діяльності структурне місце, близьке до рівня потреби, та
виступає важливою передумовою успішності навчально-пізнавальної діяльності.
Успішність навчання трактується не тільки як ефективне оволодіння знаннями,
вміннями та навичками, а й як підвищення рівня розвитку особистісного потенціалу,
формування соціальної компетентності, конструктивне входження в професійну
діяльність (Б. Г. Ананьєв). Можна стверджувати, що феномен вираженої
пізнавальної активності не зводиться виключно до ефективного засвоєння
навчального матеріалу, а передбачає і оптимальне становлення особистісних
структур школяра, а тому є предметом вивчення таких галузей наукової психології
як загальна психологія та психологія особистості. На думку О. О. Горбаткова
майстерність та успішність людини в провідному виді діяльності є наслідковим
результатом високого рівня особистісного та суб'єктного розвитку. Тому виражена
пізнавальна активність, що забезпечує успішність навчально-пізнавальної
діяльності, є формою відбиття оптимального для даної вікової категорії
особистісного функціонування.
Під суб'єктними психологічними чинниками успішної пізнавальної активності
розуміються ті чинники, що стосуються психологічних властивостей самого учня
(індивідуально-психологічні особливості, інтелектуальний розвиток та ін.) як
ключової фігури інституціалізованого навчання. Суб'єкт-суб'єктні психологічні
детермінанти ефективної пізнавальної діяльності виявляються у сфері педагогічної
взаємодії та мають переважно зовнішній щодо учня характер. Йдеться про вплив
особистісних властивостей педагога як референтного дорослого на особистісний
розвиток учнів як суб'єктів пізнавальної активності.
Серед чинників пізнавальної активності учнів, що детермінують і їх навчальну
успішність, виокремлюють: властивості нервової системи, домінантну півкулю
головного мозку, провідний канал сприйняття інформації (М. П. Фетіскін,
С. Д. Смирнов, О. В. Хухлаєва). Проте, результати дослідження ролі
психофізіологічних чинників у зумовлені інтегральної активності учнів та,
відповідно, навчальної успішності як наслідкового результату її високого рівня
сформованості є суперечливими. Найбільш поширеним є уявлення про те, що на
активність учнів як суб'єктів пізнання впливають індивідуальні особливості
структури інтелекту, специфіка перебігу пізнавальних процесів учнів, рівень їх
розумового розвитку (В. М. Бехтєрєв, О. Р. Лурія, Л. С. Славіна, Н. О. Менчинська,
 8
Дж. Кеттелл, Д. Бродбент, Р. Аткінсон). Важливим також є емоційний чинник
пізнавальної активності, який тісно пов'язаний зі специфікою пізнавальної мотивації
та виражається у переживанні конкретних емоційних станів під час навчально-
пізнавальної діяльності, в емоційному ставленні до навчання, до педагогів
(Л. Я. Гозман, В. К. Вілюнас, Е. Л. Носенко, О. І. Захаров, О. Я. Чебикін,
Я. Рейковський та ін.). Відомо, що емоції є глибинним організатором та регулятором
процесу мислення, координуючим роботу пізнавальної сфери людини. Мотиви в
розумовій діяльності виконують структуруючу функцію та через емоції впливають
на мислення. Дослідники підкреслюють визначну роль внутрішньої мотивації в
ефективності навчальної діяльності (В. Е. Мільман, І. В. Дубровіна). Важливою
психологічною детермінантою пізнавальної активності та оптимального
особистісного становлення є самооцінка (Н. О. Менчинська, Е. Л. Носенко,
Т. В. Галкіна ). Найбільш ефективною з точки зору розвиненої пізнавальної
активності та успішності школяра як суб'єкта пізнання є його позитивна самооцінка.
Серед суб'єкт-суб'єктних чинників пізнавальної активності дітей розглядається
стиль педагогічного спілкування (А. К. Маркова, А. Я. Ніконова та ін.),
індивідуальні особливості емоційності педагога (М. І. Педаяс, Т. Г. Сиріцо та ін.),
ефективна емоційна регуляція вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів
(О. Я. Чебикін), його інтелектуальні здібності (Е. Л. Носенко, Н. В. Грисенко,
Ю. В. Скворцова). Досліджувався також вплив характеру оцінювання вчителем
навчальної діяльності учнів на психічний та особистісний розвиток дитини
(Б. Г. Ананьєв, Н. О. Менчинська, Л. М. Мітіна). Встановлено роль особливостей
організації вчителем навчального процесу, характерних прийомів зацікавлення та
стимуляції навчальної діяльності (В. В. Давидов, Г. А. Цукерман, В. Шрадер та ін.).
Таким чином, дослідження суб'єкт-суб'єктних чинників особистісного розвитку
школярів як суб'єктів пізнання та учасників інституціалізованого навчання
проводилось переважно з позицій педагогічної психології в ракурсі розгляду
ключових компонентів педагогічної майстерності як чинника навчальної
успішності. Спроби визначити глибинні, системотвірні особистісні властивості
педагогів, які самоактуалізуються в процесі професійної діяльності та сприяють
розвитку особистості учнів, поки що не торкались дослідження ролі ціннісно-
смислової сфери успішного з точки зору результативності професійної діяльності
вчителя. Хоча гіпотези щодо ролі збалансованої, гармонійної системи особистісних
цінностей вчителя, в якій центральне місце займає орієнтація на особистісний
розвиток учнів та формування емоційно комфортних міжособистісних стосунків,
вже висловлювались (П. Ф. Каптєрєв, В. М. Галузяк).
Отже, проведений теоретичний аналіз стану розробки проблеми
психологічних детермінант ефективності учнів як суб'єктів пізнання дає підстави
стверджувати, що з характером пізнавальної активності учня тісно пов'язана ціла
низка його індивідуально-психологічних характеристик. Визначено особистісні
властивості учнів, які з великою вірогідністю змінюються під впливом особистості
педагога, що є теоретичною основою для з'ясування психологічного механізму
зв'язку позитивних цінностей педагога з пізнавальною активністю учнів.
У другому розділі – «Роль позитивних цінностей та властивостей
особистості педагога у забезпеченні оптимального функціонування учнів як
 9
суб'єктів пізнання» – здійснено розширений аналіз метакатегорії «особистісна
цінність», обґрунтовано роль особистісних властивостей педагога в забезпеченні
високого рівня пізнавальної активності школярів, виявлено та обґрунтовано
психологічний механізм зв'язку позитивних цінностей педагога з пізнавальною
активністю в аспекті їх впливу на позитивні особистісні риси учнів, а також їх
емоційні стани, самооцінку та пізнавальну мотивацію.
Особистісні цінності лежать в основі: 1) специфіки сприйняття людиною світу;
2) її мотиваційної спрямованості; 3) ставлення до ключових сфер життя, що
виражається в когнітивних оцінках та емоційних реакціях. На підставі цього у
роботі було обґрунтовано припущення відносно того, що система особистісних
цінностей педагога є базовим компонентом механізму його самореалізації і
обов’язково відбивається на особливостях здійснення педагогом професійної
діяльності. Педагог виступає тим організуючим чинником, який може впливати на
особистісні властивості учнів, пов'язані з їх пізнавальною активністю. Він
координує емоційні стани, пізнавальну мотивацію та самооцінку учнів. Тому саме
йому належить важлива роль у розкритті пізнавальних можливостей учня.
Для обґрунтування ролі тріади позитивних цінностей педагога («Мудрість»,
«Гуманність», «Справедливість») запропоновано фазову модель пояснення ролі
педагога у зумовлені позитивного розвитку особистості учнів. В процесі
педагогічної взаємодії педагог постійно реалізує функцію трансляції знань і
організації засвоєння навчального матеріалу, а також функцію професійного
оцінювання знань, перевірки їх якості. При здійсненні функції трансляції знань,
педагог повинен сам бути інтелектуально розвиненим, реалізовувати творчий підхід
при викладанні навчального матеріалу, володіти ним на високому рівні, що є
показником дотримання позитивної цінності «Мудрість». Для успішної реалізації
функції оцінки учнівських знань педагог повинен бути максимально неупередженим
та об'єктивним (позитивна цінність «Справедливість). Кожну з фаз забезпечення
результативності навчальної діяльності пронизує певне ставлення педагога до учнів,
що виявляється в процесі спілкування. В основі піклування про задоволення
ключових потреб школярів, проявів доброзичливості вчителя до них, що виступають
базовими характеристиками оптимального ставлення педагога, лежить позитивна
цінність «Гуманність».
Одним з важливих компонентів охарактеризованого психологічного механізму
зв'язку позитивних цінностей педагога та пізнавальної активності його учнів є
наслідкові результати сформованості в структурі особистості педагога позитивної
цінності «Мудрість». Відомо, що чесноти, в основі яких лежить позитивна цінність
«Мудрість», забезпечують педагогу можливість успішно виконувати свої професійні
функції як суб'єкта накопичення нових знань та передачі їх учням. Задоволеність
собою, яку при цьому відчуває педагог, підвищує його самооцінку, виступає
доступним джерелом позитивних емоцій і, як наслідок, робить педагога гуманним та
справедливим щодо учнів (Е. Л. Носенко, Н. В. Грисенко).
Наступний компонент психологічного механізму пов'язаний з явищем
спонтанної та цілеспрямованої трансляції позитивних цінностей від педагога до
учнів та появі в дітей позитивних властивостей конгруентних «сильним» рисам
педагога. Адже позитивні особистісні властивості лежать в основі оптимального
 10
особистісного функціонування людини як суб'єкта пізнання, активності та
спілкування
Взаємодія з мудрим, гуманним та справедливим педагогом, який
характеризується оптимальним з психологічної точки зору ставленням до школярів,
з високою імовірністю призводить до виникнення позитивних емоційних станів
учнів. Переважання позитивних емоцій благотворно позначається на перебігу
розумової діяльності (Л. М. Веккер, М. Аргайл, Б. Фредріксон), підвищуючи
пізнавальну активність, і сприяє спрямованості на спілкування та гуманному
ставленню учнів один до одного (М. Аргайл, О. П. Саннікова, Е. Айсен,
Б. Фредріксон), що забезпечує оптимальний психологічний клімат у класі.