Тюремні установи в Україні в системі карально-охоронного механізму держави (кінець ХІХ — середина ХХ ст.)

brief description

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень 4
Вступ 5
Розділ 1. Організація та функції Головного тюремного управління в системі державних органів Росії в 1879-1917 рр.
11
1.1. Огляд літератури за темою 12
1.2. Історичні, організаційні та правові передумови створення Головного тюремного управління як центрального органу управління тюремною системою Російської імперії

24
1.3. Структура та функції Головного тюремного управління та його підрозділів на території України в період підпорядкування МВС Росії (1879 ─ 1885 рр.)
35
1.4. Завдання та нормативно-правові засади діяльності підрозділів Головного тюремного управління на території України в 1879-1917 рр.
45
Висновки до першого розділу 57
Розділ 2. Організаційно-правові основи діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань 1917-1925 рр.
59
2.1. Завдання та нормативно-правові основи діяльності підрозділів Головного тюремного управління за доби Тимчасового Уряду (лютий 1917 – жовтень 1917р.)
60
2.2. Особливості нормативно-правового забезпечення, структури та функцій органів і установ виконання покарань в Україні за часів Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії (1917 ─ 1921 рр.)

73
2.3. Організаційно-правові основи відновлення діяльності органів та установ виконання покарань України в період утвердження Радянської влади (1919 – 1925 рр.)

88
Висновки до другого розділу 112
Розділ 3. Нормативно-правові засади діяльності, організація та функції органів виконання кримінальних покарань в Україні у 1925 ─ 1940 рр.
115
3.1. Роль і значення кодифікації кримінального та виправно-трудового законодавства України для організаційно-правових засад діяльності органів та установ виконання покарань

116
3.2. Особливості нормативно-правового регулювання діяльності місць позбавлення волі після ухвалення ВТК УСРР (1925-1929 рр.)
128
3.3. Завдання та нормативно-правові засади діяльності органів та установ виконання покарань України за часів перших п’ятирічок та у передвоєнний період (1929-1939 рр.)

140
3.4. Історико-правова оцінка діяльності органів виконання покарань України в 1925-1941 рр.
169
Висновки до третього розділу 172
Висновки 174
Список використаних джерел 181
Додатки 207

ВСТУП.
Актуальність теми. Україна як суверенна і незалежна держава проголосила своїм головним обов’язком необхідність забезпечення прав людини та їх гарантії як найвищих соціальних цінностей в галузі виконання кримінальних покарань. Одним із вирішальних факторів успіху в цій діяльності повинна стати докорінна зміна існуючих соціально правових відносин, які повинні орієнтуватись на ресоціалізацію і виправлення осіб, засуджених до кримінальних покарань. Суверенність Української держави породила корінні зміни у характері та системі державної влади і управління, зумовила нові шляхи критичного аналізу й переосмислення законів і нормативних актів радянського періоду та потребу змін і доповнень до норм чинного законодавства. Заснована нова система економічних відносин власності, процес розвитку яких відбувається в умовах використання інших підходів до політики, ідеології, права, вимагає удосконалення чинної законодавчої бази, продовження і поглиблення реформи організаційно-правових основ діяльності кримінально виконавчої системи з метою подолання притаманних колишній радянській адміністративно-командній системі переважно негативних засобів та методів виконання кримінальних покарань, пов’язаних з її репресивним характером та нехтуванням правами та законними інтересами засуджених.
Аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників історії кримінально-виконавчої системи показує, що вивчення нормативно-правових основ становлення та розвитку кримінально-виконавчої системи України, ґрунтовний аналіз усіх позитивних і негативних чинників, які впливали на цей процес, відображення об’єктивної картини основних етапів її утворення та діяльності дозволяє визначити основні принципи, на яких має базуватись сучасна кримінально-виконавча політика України.
Тому об’єктивне дослідження правових засад функціонування системи тюрем та тюремних установ на території України, визначення їх ролі і місця у державотворчому процесі як на дореволюційному етапі, так і в період становлення та розвитку різних форм української державності у І половині ХХ століття, є повчальним і корисним у застереженні від помилок у процесі сучасного державотворення на шляху реформування як кримінально-виконавчої системи взагалі, так і діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі зокрема, а також у можливості використання позитивних надбань для структурно-організаційного удосконалення пенітенціарної системи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з Планом науково-дослідних робіт наукових установ вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 року) Академії правових наук України, програми досліджень Національної академії внутрішніх справ України, інших правничих наукових і навчальних закладів. Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 27 травня 2003 року).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є об’єктивне висвітлення історико-правових аспектів утворення, розвитку та функціонування центральних та місцевих органів управління кримінально-виконавчої системи на території України, її структурних підрозділів та політико-правових наслідків їх діяльності. В основу дослідження покладено припущення про те, що системний ретроспективний аналіз досвіду функціонування пенітенціарної системи України на різних історичних етапах дозволить напрацювати певні пропозиції, спрямовані на подальше структурно-організаційне удосконалення системи установ та органів виконання кримінальних покарань, застереження від помилок у процесі сучасного нормативно-правового забезпечення їх існування.
Відповідно до поставленої мети у дисертації ставляться й вирішуються такі основні наукові завдання:
- визначення основних передумов і закономірностей виникнення на території України системи державних органів та установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі;
- встановлення нормативно-правових та організаційно-структурних основ функціонування Головного тюремного управління МВС (Міністерства юстиції) Росії як першого централізованого органу управління тюремними справами та його структурних підрозділів на території України;
- визначення нормативно-правових та організаційно-структурних засад діяльності державних органів й установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в період Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії;
- дослідження процесу утворення центрального та місцевих апаратів управління органами та установами, що виконували спеціальні завдання по виконанню кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, та їх нормативно-правового забезпечення в період утвердження радянської влади в Україні;
- визначення нормативно-правової бази, структури, функцій і завдань органів і установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі України в якості структурного підрозділу НКВС УСРР;
- аналіз сукупності державних, правових, громадсько-політичних та інших чинників, що сприяли становленню та розвитку системи державних органів та установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, в Україні за часів її перебування в складі СРСР;
- спроба дати історико-правову оцінку функціонування системи органів та установ, що виконують кримінальні покарання у вигляді позбавлення волі в Україні, протягом періоду, який досліджується.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові основи становлення, розвитку та функціонування державних адміністративно-виконавчих органів влади.
Предметом дисертаційного дослідження є центральні та місцеві органи управління системи виконання покарань, а також органи і установи виконання кримінальних покарань України як за часів російської імперії, так і в період їх існування як складової частини репресивно-карального механізму СРСР.
Методологічною основою дисертації є стали основні положення й висновки соціально-детерміністичної гносеології державно-правових явищ та сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези були використані:
- загально-філософські методи: історичний метод для дослідження процесу виникнення, формування та розвитку поняття «пенітенціарна система держави»; системно-науковий підхід при дослідженні пенітенціарної системи як цілісного утворення складеного з відносно самостійних підсистем; структурно-функціональний підхід для з’ясування елементного складу пенітенціарної системи, метод аналізу та синтезу для виявлення елементного складу та взаємодії органів та установ виконання покарання з іншими державними органами та інституціями; метод абстрагування для формулювання спільних ознак органів та установ виконання покарання на різних історичних етапах їх функціонування; метод індукції для встановлення спільних ознак органів та установ виконання покарань на підставі ознак, притаманних окремим органам виконання кримінальних покарань;
- спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод для встановлення подібності (відмінності) процесу формування органів та установ виконання кримінальних покарань на різних історичних етапах; конкретно-соціологічний метод для з’ясування відношення населення до діяльності пенітенціарної системи;
- приватні методи: формально-юридичний (нормативно-догматичний) метод для дослідження пенітенціарної системи держави к специфічного соціально-правового феномена; метод тлумачення права для дослідження змісту правових норм законодавства досліджуваних періодів, які регулювали процес функціонування органів та установ виконання покарань в механізмі держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є комплексним дослідженням організаційно-правових засад формування і діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в Україні, місця і ролі цієї важливої ланки державного механізму в системі правоохоронних органів України в особливих історичних умовах. Вивчення на основі системного підходу досвіду державно-правового будівництва органів та установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в Україні дало автору можливість сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження:
- комплексно досліджено структуру, функції та діяльність органів і установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в Україні на різних етапах державно-правового будівництва;
- встановлено основні історичні й правові передумови створення і функціонування центрального органу управління місцями ув’язнення Російської імперії – Головного Тюремного Управління на різних етапах його функціонування, як у складі МВС Росії, так і в період підпорядкування Міністерству юстиції;
- визначено місце та роль органів й установ виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі в системі державного механізму на різних етапах становлення політичного режиму, як за часів Російської імперії, Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, так і у передвоєнний період становлення та розвитку радянської держави;
- досліджено основні закономірності процесу перетворення органів й установ виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі в надзвичайно важливий державний механізм реалізації кримінальної політики на різних етапах розвитку української державності, а в подальшому, в один із центральних елементів репресивної політики радянської держави;
- на основі аналізу законодавства періоду, який досліджувався, доведено, що структуру управління системою виконання покарань в Україні створювали, як правило, центральний орган управління, який знаходився у підпорядкуванні МВС (НКВС) або Міністерства юстиції, та його губернські (обласні) підрозділи;
- надано спробу надання об’єктивної історико-правової оцінки організації діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в Україні у період дослідження.
Використання архівного матеріалу, переважна більшість якого вперше вводиться в науковий обіг, також додає новизни даному дисертаційному дослідженню.
Практичне значення одержаних результатів полягає у наявній можливості використання його матеріалів, висновків та узагальнень як в освітянській, так і у науково-дослідній та правотворчій діяльності, зокрема:
- у процесі реорганізації центральних та місцевих органів управління пенітенціарною системою України, безпосередньо органів та установ виконання кримінальних покарань;
- у нормотворчій діяльності  для вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства,
- в науково-дослідній діяльності  при підготовці узагальнюючих та спеціальних праць з історико-правової проблематики, історії правоохоронних і каральних органів;
- у навчально-методичному процесі  при підготовці та викладанні навчальних курсів «Кримінально-виконавче право», «Історія держави і права України», «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України», «Історія пенітенціарної системи України», «Теорія пенітенціарії».
Апробація результатів дисертації. Головні теоретичні положення дисертації відображено в публікаціях, доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Національної академії внутрішніх справ України, Науково-методичної Ради та циклу кримінально-правових дисциплін Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Основні теоретичні та практичні результати дослідження представлялися на: науково–практичній конференції «Кримінально-виконавча система в Україні: проблеми, пошуки, тенденції» (м. Чернігів, 16 травня 2001 року, доповідь опублікована); науково-методичному семінарі кафедри українознавства та політології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (м. Чернігів, 5 квітня 2002 року, доповідь опублікована); науково ─ практичній конференції «Соціально-психологічна робота з неповнолітніми в місцях позбавлення волі» (м. Чернігів, 25 червня 2002 року, доповідь опублікована); міжвузівскій науково–практичній конференції «Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества» (м. Чернігів, 27-28 березня 2002 року, доповідь опублікована); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини» (м. Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року, доповідь опублікована), науково–практичній конференції «Проблеми виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі та його альтернатив: історія і сучасність» (м. Чернігів, 14 квітня 2003 року, доповідь опублікована), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства» (м. Запоріжжя, 28 ─ 29 травня 2004 року, доповідь опублікована).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 4 наукових статтях, з яких три опубліковано у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Розглянувши в історично-правовому аспекті питання, які стосуються виникнення та існування системи тюремних установ в Україні як елементу карально-охоронного механізму держави та нормативного регулювання її діяльності, в тому числі становлення структури, складу, функцій, форм і методів діяльності, ми дійшли наступних висновків:
1. Відміна кріпацтва в Росії спричинила за собою цілий ряд реформ буржуазно-демократичного характеру, у зв'язку з чим виразно відчувалася необхідність у реформуванні тюремної галузі. Кінець ХУШ століття і першу половину ХІХ століття можна позначити як період підготовки до тюремної реформи в Російській імперії, протягом якого відбувалося формування ідей і поглядів про необхідність тюремного реформування в правосвідомості російського суспільства з мінімальною їх реалізацією на практиці. З 1862 року Міністерство внутрішніх справ почало збирати, узагальнювати і аналізувати офіційні відомості про стан тюрем в імперії. Це стало початком першого етапу тюремної реформи, яку необхідно розглядати в одному ряду з іншими реформами, як результат соціально-економічних і суспільно-політичних змін в російському суспільстві другої половини XIX століття. У процесі підготовки до тюремної реформи відбувалося вивчення і узагальнення закордонного пенітенціарного досвіду, зокрема США, Ірландії, Англії, Швеції тощо. В організаційно-управлінському плані найсильніший вплив на становлення кримінально-виконавської системи Росії здійснила шведська модель пенітенціарної системи з елементами ірландсько-британської прогресивної системи.
2. Створення Головного тюремного управління в 1879 році поклало початок принципово новому етапу тюремної реформи в Росії - етапу практичного втілення теоретичних положень. Разом з тим створення Головного тюремного управління можна охарактеризувати як результат ліберальних течій в політиці російської монархії, оскільки новий орган виконавчої влади певною мірою поліпшив положення ув'язнених.
Переведення Головного тюремного управління з Міністерства внутрішніх справ в Міністерство юстиції необхідно розглядати в руслі посилення реакції та ролі поліції у внутрішній політиці російської монархії. Міністерство внутрішніх справ після ліквідації Ш відділення Імператорської канцелярії, зосередивши у своїх руках управління всією поліцейською системою, стало головною опорою монархії. Разом з тим передача Головного тюремного управління в Міністерство юстиції наблизила виконання кримінального покарання до судового відомства.
Проблема організації управління тюрмами на місцях була розв'язана з введенням в губерніях тюремних інспекцій, що стали представниками Головного тюремного управління, через яких воно підтримувало зв'язок з окремими місцями позбавлення волі. Введення інспекцій стало необхідною умовою для одноманітного виконання покарання у вигляді позбавлення волі в усій імперії.
3. Час перебування у влади в колишній Російській імперії Тимчасового уряду не вніс суттєвих змін до тюремної політики і тюремного законодавства царського уряду Російської імперії. На першому етапі Лютневої буржуазно-демократичної революції (березень–червень 1917 року) Тимчасовий уряд змушений був застосувати широку амністію політичних в’язнів, здійснити певні кроки, пов’язані із лібералізацію режиму утримання ув’язнених в місцях позбавлення волі (відміна тілесних покарань, кайданів, заслання на поселення, підтримка інституту представництва арештантів тощо). В той же самий час тюремні установи залишились від царської тюремної системи, їх обладнання та основи режиму не змінились, тюремний персонал, за деяким виключенням, залишився на своїх посадах. Тимчасовий уряд, виходячи з основного свого завдання ─ залишити, за можливістю, незмінними царський апарат управління та правову регламентацію його діяльності, майже не змінив тюремне законодавство Російської імперії та відомчі нормативні акти ─ Тюремний Статут і Загальну тюремну Інструкцію 1915 року, циркуляри Головного тюремного управління за останнє передвоєнне десятиріччя. Видозмінилась, дещо спростилась, але не втратила своєї сутності наявна система управління місцями ув’язнення: в центрі ─ Головне управління місцями ув’язнення, яке входило до відомства Міністерства юстиції, на місцях ─ губернські тюремні інспекції, яким була підпорядкована адміністрація місць ув’язнення (губернських та повітових тюрем). Дещо був змінений обсяг впливу різних громадських організацій на діяльність тюремних установ. Поруч з відомими за часів царизму громадськими організаціями – Товариством піклувальним про тюрми та його відділеннями на місцях були створені посади громадських комісарів, що наділялись не тільки контролюючими, а і розпорядницькими функціями. Суттєві перепони бажанню Тимчасового уряду максимально централізувати управління місцями ув’язнення створювали місцеві Ради робочих та солдатських депутатів. Уперше відслідковуються спроби ув’язнених створити свої представницькі органи та організувати засади самоуправління, чого не могло бути за часів царського уряду. Не відбулося суттєвих позитивних змін в побутовому та медичному забезпеченні ув’язнених, а навпаки, на тлі популістських заяв представників Тимчасового уряду, губернських комісарів та патронажних товариств, забезпечення арештантів харчуванням, речами значно погіршилося, зросла завантаженість тюремних установ, а поточні ремонти основних приміщень тюрем, капітальні ремонти існуючих та будівництво нових місць ув’язнення не проводилось, за деяким виключенням, загалом. Організаційно-правові та управлінські засади тюремної політики Тимчасового уряду дозволяють зробити головний висновок про те, що завдання виправлення ув’язнених тюремна система того часу перед собою не ставила. Головним завданням вважалось залишити незайманою наявну каральну систему як засіб боротьби з революційними проявами в середовищі робітників, солдат та прогресивних селян, всебічної підтримки існуючого правлячого режиму.
4. За часів існування незалежної України не відбулося якісних змін у тюремній політиці і тюремному законодавстві: цьому сприяла постійна зміна правлячих Урядів та незначний час перебування їх у влади. Уряд Української Центральної Ради (червень 1917 року ─ квітень 1918 року), отримавши у спадщину повністю зруйновану систему державного управління, в тому числі і місцями ув’язнення, зміг лише сформулювати основні засади своєї політики відносно управління місцями позбавлення волі. Також до здобутків Центральної Ради в галузі централізації управління тюремною системою необхідно віднести створення в системі народного міністерства судових справ Головної тюремної Управи.
Гетьманське реформування системи органів та установ виконання покарань в Українській Державі полягало в пристосуванні відповідного царського апарату до зменшення загальної території його юрисдикції. Воно не торкалося загальних принципів російського судоустрою і судочинства, визначених у другій половині ХІХ ─ на початку ХХ ст., перебудови тюремного апарату за зразком колишньої Російської імперії і суттєво не покращило умови утримання в’язнів, що суперечило проголошеним принципам побудови Української Держави як правової. Навпаки, відновлення російської імперської моделі функціонування тюремних інституцій робило тюремний режим жорсткішим порівняно з періодм перебування у влади Тимчасового уряду та Української Центральної Ради.
За часів Директорії на тлі продовження мілітаризації суспільства проводилась значна робота із правової регламентації всіх галузей державного управління, в тому числі і управління місцями відбування покарання у виді позбавлення волі. Особлива увага приділялась регламентації порядку й умов виконання покарань відносно військовослужбовців та військовозобов’язаних.
За весь період існування незалежної України тюремні установи залишились від царської тюремної системи, нормативно-правове забезпечення їх діяльності, їх обладнання та основи режиму не змінились, молодший тюремний персонал за деяким виключенням залишився на своїх посадах. Також майже незміненими за своїм змістом залишились тюремне законодавство та відомчі нормативні акти. Відбулися спроби змінити структуру системи управління місцями ув’язнення, але вони носили, як правило, організаційний характер і були нетривалими. Сама ж система, що включала центральний орган управління місцями ув’язнення, який входив до відомства Міністерства юстиції – в центрі, губернські органи влади, яким підпорядкувалась адміністрація місць ув’язнення (губернських та повітових тюрем) – на місцях, лишалася без змін.
Практично до мінімуму був зведений обсяг впливу різних державних та громадських організацій на діяльність тюремних установ. Питаннями та проблемами місць ув’язнення займались тільки ті державні відомства та посадові особи, які відповідали за цей напрямок роботи. Значно погіршилося забезпечення арештантів харчуванням, речами, зросла завантаженість тюремних установ, а поточні ремонти основних приміщень тюрем, капітальні ремонти існуючих та будівництво нових місць ув’язнення не проводилось, за деяким виключенням, загалом. Системні підбор, навчання та розстановка посадових осіб тюремного персоналу, особливо на місцях, за виключенням періоду перебування у влади уряду Директорії, не відбувались.
Організаційно-правові та управлінські засади тюремної політики за часів незалежної України дозволяють зробити висновок, що головним завданням тюремної системи вважалась боротьба за існування самої системи. Тюрми та тюремні установи, як правило, використовувались як один із головних елементів каральної політики правлячого Уряду для підтримання порядку серед вояків та мирного населення на підконтрольних територіях в умовах військового часу.
В цілому, в 1917 - 1924 рр. відбувався пошук місця органів та установ виконання покарань в системі державних інституцій України, визначалася та перевірялась результативність системи управління ними, формувалися завдання, загальні принципи їх організації і діяльності. Цей процес спирався на досвід та правове поле Радянської Росії і був частиною становлення правоохоронної системи федерації. Як і за часів Центральної Ради, Гетьманату й Директорії радянська система правоохоронних органів стояла, насамперед, на сторожі партійно-державних інтересів верховної влади, а вже потім вирішувала складні завдання охорони правопорядку в країні.
5. Період підготовки проекту ВТК України був насичений активним процесом пошуку і створення нових норм кримінально-виконавчого права, в першу чергу, спрямованих на удосконалення правового статусу ув’язнених, забезпечення реалізації їх законних прав і інтересів. До цього процесу, крім безпосередніх органів управління місцями позбавлення волі, активно залучались й інші державні органи – Верховний Суд, Прокуратура, Народний Комісаріат Юстиції тощо.
6. Прийняття ВТК УСРР 1925 р. було зумовленим потребою об’єднання в єдиному нормативно-правовому акті всіх законів, постанов, циркулярів та інших документів, які були видані різними державними органами і визначали порядок і умови виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі. ВТК УСРР відобразив зміни у пенітенціарній політиці в Україні, які знайшли свій вираз у гуманному відношенні до ув’язнених, визначенні і чіткій регламентації порядку забезпечення їх прав і свобод. Виправно-трудовий кодекс мав чітку внутрішню структуру, його упорядникам практично вдалося надати визначення і правову регламентацію основних положень кримінально-виконавчої політики. Але необхідно підкреслити, що Виправно-трудовий кодекс був на той час декларативним документом, тому що застосування більшості його норм було неможливим у зв’язку із загальною економічною, а, пізніше, і політичною ситуацією як в Україні, так і в СРСР загалом. ВТК УСРР 1925 р. відіграв вирішальну роль у становленні і розвитку українського виправно-трудового законодавства, і, незважаючи на подальші зміни і доповнення, юридично продовжував діяти до 1960 р., хоча фактично його дія припинилась у середині 30-х років минулого століття.
8. У період після прийняття ВТК УСРР 1925 р. відбувався активний пошук шляхів та методів забезпечення єдності принципів діяльності та структурної побудови системи органів та установ виконання кримінальних покарань в межах Народного Комісаріату Внутрішніх Справ України. Головною причиною відсутності чіткого визначення та організаційного закріплення структури та функціонування виправно-трудових відділів і виправно-трудових установ НКВС УСРР стало затвердження в Україні в кінці 20-х ─ на початку 30-х років адміністративно-командної, жорстко централізованої система державного управління, що спиралася на апарат примусу, складовою частиною якого і була система місць позбавлення волі
У перші роки після прийняття Виправно-трудового кодексу 1925 р. НКВС УСРР разом з іншими державними інституціями була проведена певна робота для уточнення і розвитку окремих положень ВТК, а також тих напрямків діяльності місць позбавлення волі, які не були регламентовані кодексом. Факт прийняття в Україні Виправно-трудового кодексу та проведення необхідних заходів для здійснення закріплених ним положень дозволяє зробити висновок, що становлення радянського виправно-трудового права на території України в основному отримало своє завершення і були створені необхідні умови для його подальшого розвитку. Таким чином, історичний досвід свідчить про необхідність детального обґрунтованого підходу до створення нормативно-правових документів, які повинні регламентувати діяльність системи виконання покарань. Обов’язковою умовою цієї діяльності повинна стати перспективність підготовлених законів, їх взаємозв’язок з концептуальними положеннями внутрішньої політики України, незалежність від політичної кон’юнктури.
9. Аналіз розвитку організаційно-правових основ системи виконання покарань в Україні доводить, що на початку 30-х років відбувся перехід від принципів виправлення засуджених в умовах соціально-корисної праці до більш широкого використання жорсткіших форм покарання, в якості яких виступали тюремне ув’язнення, утримання у виправно-трудових таборах, колоніях. Кримінально-виконавча система країни стала однією з головних ланок репресивного апарату держави, яка була задіяна для проведення широкомасштабних репресій в 1937-1938 рр. Цьому сприяла і система пенітенціарного законодавства, що зазнала негативної деформації в середині 30-х років. Виправно-трудовий кодекс УРСР 1925 р. вже не відповідав дійсності, законодавство в цій галузі практично не поповнювалось новими нормами. Натомість розвивалась відомча нормативна діяльність. Починаючи з 1935 р. виправно-трудове законодавство почало витіснятись наказами, інструкціями та розпорядженнями, що видавались по лінії Наркомату внутрішніх справ. Репресивно-каральна діяльність Народного комісаріату внутрішніх справ України була основою його функціонування в другій половині 30-х років. В Україні у 30-х роках склалася бюрократична централізація апарату з фактичним пануванням єдиноначальності, що стало однією з основних складових встановлення політичного режиму адміністративно-командної системи управління, а в подальшому тоталітаризму.
Історичний досвід наголошує, що компетенція НКВС (МВС), як впливової установи в галузі внутрішньої політики, повинна обов’язково бути визначена, насамперед, конституційним актом. Інакше підпорядкування відомства принципу особистої влади, а не принципу забезпечення реальних потреб у галузі управління, не дозволить уряду поставити під контроль процес соціальних перетворень і забезпечити політичний консенсус у суспільстві.
10. НКВС УРСР в передвоєнний період шляхом посилення силового тиску на суспільство сприяв встановленню в республіці режиму тоталітаризму, попрання прав та свобод громадян, послаблення юридичної захищеності особи. Адміністрація органів та установ виконання покарань, як складова частина карального апарату НКВС УРСР, брала безпосередню і активну участь у масових репресіях проти свого народу, але, одночасно з цим, значна кількість співробітників місць позбавлення волі стали жертвами того самого терору, безпосередніми учасниками якого вони були.
Все це вказує на те, що коли компетенція НКВС вийшла за межі питань суто політичних, навколо них була створена атмосфера надмірної таємничості, ослабнув державний контроль, з’явилась можливість позасудової репресії, застосовування запобіжних заходів лише за підозрою, це не могло не призвести до незаконних всеохоплюючих репресивних кампаній, жертвами яких ставали тисячі безневинних людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Адміністративний вісник. ─ 1925. ─ № 5. ─ с.46 ─ 47.
2. Аршинов П.А. История махновского движения (1918-1921).  Запорожье: Дикое Поле, 1995.  248 с.
3. Бабій Б.М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917-1920 рр. К.: Политиздат, 1956.  268 с.
4. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть.  К.: Манускрипт, 1996.  447 с.
5. Бажан О., Войналович В. Війна проти власного народу // Літературна Україна.  1993. 29 липня.
6. Бажан О. Слуга, або фрагменти життя генерала Сєрова // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ.  1994.  №1.  С. 229-339.
7. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: Теорія, досвід, шляхи удосконалення.  Х.: Основа, 1996. – 398 с.
8. Безлепкин Б.Т. Реабилитация необоснованно репрессированных граждан по делам прошлых лет // Советское государство и право.  1990.  № 3.  С. 7987.
9. Беляева Л.И.. Правовые, организационные и педагогические основы деятельности исправительных заведений для несовершеннолетних правонарушителей в России (середина ХІХ  начало ХХ века): Автореф. дис…. докт. юр. наук: 12.00.08 / Академия МВД России.  М., 1995.  43 с.
10. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 19171953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. ─ К.: Либідь ─ Військо України, 1994. ─ Кн.1. ─ 432 с.
11. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917─1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. ─ К.: Либідь ─ Військо України, 1994. ─ Кн.2. ─ 686 с.
12. Билас И.Г. Органы советской милиции западных областей Украинской ССР в 1939-1945 гг. Организационно-правовые аспекты становления и деятельности. ─ Львов.: Изд-во Львовского университета, 1987. ─ 195 с.

13. Білоконь С. Машина тотального знищення. Чекісти зразка 37-го: кати і жертви. Штатний розпис НКВС УРСР на 1 січня-31 грудня 1937 р. // Вечірній Київ. ─ 1997. ─ 21 серпня.
14. Бойко Е.Д. Борьба органов диктатуры пролетариата за укрепление социалистического строя на Украине. ─ К.: Наукова думка, 1987. ─ 118 с.
15. Борисов А. Руководители карательных органов дореволюционной России: Учебное пособие. ─ М.: Академия МВД СССР, 1979. ─ 153 с.
16. Бородич Л.В. Внутрішні й прикордонні війська в Україні у 1917─1941рр.: Автореф. Дис. …канд. юр. наук: 12.00.01 / Нац. юрид. академія України ім.Я.Мудрого. ─ Х., 1999. ─ 22 с.
17. Борьба с преступностью в Украинской ССР (19171967): В 2 т. ─ К.: Наукова думка, 1966. ─ Т.1.: 1917-1925гг. ─ 831 с.
18. Борьба с преступностью в Украинской ССР (19171967): В 2 т. ─ К.: Наукова думка, 1967. ─ Т.2.: 1926-1967гг. ─ 952 с.
19. Бугай М. Депортації населення з України (30-50-ті роки) // Український історичний журнал. ─ 1990. ─ № 10─11.
20. Бугай Н.Ф. Чрезвычайные органы советской власти: ревкомы 1918─1921. ─ М.: Наука, 1990. ─ 318 с.
21. Бутенко А.П. Политическая власть и борьба за нее при социализме // Советское государство и право. ─ 1989. ─ №3. ─ С. 121-133.
22. Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине. Сборник документов и материалов: В 3 т . ─ К.: Госполитиздат Украины, 1957.
23. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні / Енциклопедичний довідник / Під ред. І.Ф.Кураса. ─ К.: Госполитиздат Украины, 1987. – 630 с.
24. Верстюк В.Ф. Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. ─ К.: Манускрипт, 1998. ─ 254 с.
25. Вестник временного правительства. ─ 1917. ─ 26 апреля. ─ № 14/60.
26. Вестник советской юстиции. ─ 1922. ─ № 2.─ с. 62-63.
27. В.И. Ленин и ВЧК. Сборник документов (1917-1922гг.). ─ 2-е изд., доп .─ М.: Политиздат, 1987. ─ 642с.
28. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції. Березень 1917 р. ─ Грудень 1919 р.). ─ Київ.: Відень, 1920. ─ Ч. 3. ─ 216 с.
29. Винниченко І.І. Україна 1920-1980-х: депортаціі, заслання, вислання. ─ К.: Рада, 1994. ─ 126 с.
30. Виступ Народного комісара внутрішніх справ УСРР В.А. Балицького. Січень 1926 р. ─ Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України). ─ Ф. 1. ─ Оп. 20. ─ Спр. 2803. ─ Арк. 4.
31. Вісник Генерального Секретаріату України. ─ 1917. ─ 6 листопада.
32. Вісник Генерального Секретаріату УНР. ─ 1917. ─ 9 грудня.
33. Вісник Генерального секретарства військових справ УНР. ─ 1917. ─ 1 грудня.
34. Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. ─ 1919. ─ 4 травня.
35. Вісник Державних законів. ─ 1919. ─ 26 серпня.
36. Вісник Державних законів. ─ 1919. ─ 31 жовтня.
37. Вісті ВУЦВК. ─ 1921. ─ 2 вересня.
38. Вісті ВУЦВК. ─ 1929. ─ 29 травня.
39. В комиссии Политбюро ЦК КПСС по дополнительному изучению материалов, связанных с репрессиями, имевших место в период 30-40-х и начала 50-х годов // Известия ЦК КПСС. ─ 1989. ─ №4. ─ С. 42-80.
40. Власенко С.И. Правоохранительные органы Украинской ССР в период
восстановления народного хозяйства (1921-1925гг.): Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.01 / Харьк. юридич. ин-т им.Ф.Э.Дзержинского. ─ Х., 1987. ─ 16 с.
41. Внутренние войска Советской республики (1917-1922): Документы и материалы. ─ М.: Юридическая литература, 1972. ─ 246 с.
42. Внутренние войска в годы мирного социалистического строительства (1922─1941гг.): Документы и материалы. ─ М.: Юридическая литература, 1977. ─ 640 с.
43. Войска называются внутренними: Краткий исторический очерк. ─ М.: ДОСААФ СССР, 1982. ─ 496 с.
44. Волкогонов Д. Триумф и трагедия // Октябрь. ─ 1988. ─ № 12. ─ С. 125─138.

45. Воссоединение украинского народа в едином Украинском Советском
государстве: Сборник документов и материалов. ─ К.: Наукова думка, 1949. ─ 224 с.
46. ВЧК-ГПУ: Документы и материалы / Под ред. Ю.Г. Фельштинского.─ М.: Гуманитарная литература, 1995. ─ 272 с.
47. Галкин-Враской М.Н. Материалы к изучению тюремного вопроса. ─ Спб.: Юристъ, 1868.─ 312 с.
48. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. ─ М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. ─ Т.1. ─ 384 с.
49. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. ─ М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. ─ Т.2. ─ 582 с.
50. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. ─ М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. ─ Т.3. ─ 430 с.
51. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. ─ М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. ─ Т.4. ─ 302 с.
52. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. ─ Т.5. ─ 340 с.
53. Гражданская война на Украине: Сборник документов и материалов: В 3 т.─ К.: Наукова думка, 1967. ─ Т.2. ─ 417 с.
54. Гринберг М.С. Уголовное право и массовые репрессии 20-х и последующих
годов // Государство и право. ─ 1993. ─ №1. ─ С. 63─73.
55. ГУЛАГ: Главное управление лагерей. 1918-1960. / Под ред. акад. А.Н. Яковлева; сост. А.И. Кокурин, Н.В. Петров. ─ М.: МФД, 2002. ─ 888 с.
56. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Украіні: 20-30-ті роки. ─ К.: Либідь, 1991. ─ 342 с.
57. Державний вісник. ─ 1918. ─ 16 травня.
58. Державний вісник. ─ 1918. ─ 22 серпня.
59. Державний вісник. ─ 1918. ─ 1 серпня.

60. Детков М. Особенности исполнения уголовного наказания в России: исторический опыт и современность // Преступление и наказание. ─ Вип..2. ─ М., 1995. ─ С. 24─31.
61. Дзейко Ж. Правовий статус вищих органів державної влади періоду гетьманщини // Розбудова держави. ─ 1996. ─ №3. ─ С. 37─46.
62. До двадцятиріччя ВЧК-ОДПУ-НКВС. ─ К.: Партвидав ЦК ВКП(б)У, 1938. ─ 32 с.
63. Доповідь Військового Міністра Української Народної Республіки до Ради Міністрів «Про необхідність відміни дисциплінарного Статуту, затвердженого Гетьманом, та про затвердження нового Дисциплінарного Статуту, ухваленого Радою Військового Міністра за часів Центральної Ради». 20 січня 1919 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1075. ─ Оп. 1. ─ Спр. 19. ─ Арк. 1.
64. Доповідь Генерал-Хорунжого ─ начальника Головного Військово-юридичного управління Військовому Міністру Директорії. 6 грудня 1918 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1075. ─ Оп. 2. ─ Спр. 315. ─ Арк. 315.
65. Доповідь Державної варти про внутрішнє положення на Україні. Жовтень  грудень 1918 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1216. ─ Оп. 2. ─ Спр. 1. ─Арк. 19.
66. Доповідь начальника Центрального тюремнокарального відділу Народного комісаріату Юстиції «Про основні принципи розробки Статуту про осіб, що утримуються під вартою та Тюремної інструкції». Травень 1919 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 8. ─ Оп. 1. ─ Спр. 20. ─ Арк. 39зв.40зв.
67. Доповідь про діяльність Чернігівської виправно-трудової інспекції за період з 1 липня по 15 грудня 1925 р. 25 грудня 1925 р. ─ Чернігівський обласний державний архів. ─ Ф. р67. ─ Оп. 1. ─ Спр. 192. ─ Арк. 115116, 118, 121122.
68. Дорошенко И.А. История органов и войск государственной безопасности СССР. ─ М.: Юридическая литература, 1960. ─ Ч.2. (1921─1932рр.). ─ 292 с.
69. Єрмак О.П. «Ліквідація куркульства як класу» // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. ─ Вип.1. ─ К., 1991. ─ С. 46─58.
70. Закон Директорії УНР про амністію злочинцям. 19 листопада 1920 року. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 2208. ─ Оп. 4. ─ Спр. 5. ─Арк. 51.
71. Законодательные акты 1918 года: Законы Украинской Державы. ─ Одеса., 1918. ─ Вып.У. ─ С. 2─4.
72. З архівів ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. ─ 1997. ─ № 1/2. ─ 395 с.
73. Збірник найважливіших обіжників, розпоряджень і наказів Управління поправно-трудових установ Республіки. ─ 1931. ─ № 4. ─ С.32-34.
74. Звіти губернських тюремнокаральних підвідділів Народного комісаріату Юстиції. Квітень 1922 р. ─ Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). ─ Ф. 5. ─ Оп.1. ─ Спр. 2395. ─ Арк. 7, 14, 25, 116, 121.
75. Звіти про адміністративну та виправно-трудову діяльність НКВС УСРР за 1927/28 рр. Січень 1929 р ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 5. ─ Оп. 3. ─ Спр. 1216. ─ Арк. 7.
76. Звіти ВТВ НКЮ УСРР. Січень  червень 1931 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 8. ─ Оп.14. ─ Спр. 17591. ─ Арк. 35, 3639, 42, 44, 89, 306.
77. Звіти ВТВ НКЮ УСРР. Липень  грудень 1931 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 8. ─ Оп.14. ─ Спр. 18110/2. ─ Арк. 55.
78. Звіт НКВС УСРР. Жовтень 1923 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 5. ─ Оп.1. ─ Спр. 2311. ─ Арк. 4.
79. Звіт НКВС УСРР. Жовтень 1924 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 8. ─ Оп. 8. ─ Спр. 8883. ─ Арк. 27.
80. Звіт Центрального тюремнокарального відділу Народного комісаріату юстиції України. Січень 1920 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 8. ─ Оп. 1. ─ Спр. 370. ─ Арк. 4.
81. Звіт Центрального тюремнокарального відділу Народного комісаріату юстиції України. Січень 1923 р. ─ Архів Міністерства внутрішніх справ України. ─ Ф. 45.  Оп. 1.  Спр. 6. ─ Арк. 16, 19.
82. Звіт Чернігівської губернської інспекції місць позбавлення волі. Січень 1923 р. ─ Чернігівський обласний державний архів. ─ Ф. р305. ─ Оп. 1. ─ Спр. 2591. ─Арк. 7.

83. Земсков В.Н. Архипелаг ГУЛАГ: глазами писателя и статиста // Аргументы и факты. ─ 1989. ─ № 45.
84. Золин П.М. Преступность в стране в 1909─1928 гг.: Сравнительная статистика // Советское государство и право. ─ 1991. ─ №5. ─ С. 112─118.
85. Золотарьов В.А. Чекісти 20-х ─ 30-х: матеріали до біографічного словника // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. ─ 1994. ─ №1. ─ С. 168─176.
86. Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І. В.А. Балицький: На шляху до правди про нього // Український історичний журнал. ─ 1993. ─ № 6─7/8.
87. Золотарьов В., Шаповал Ю. «Гільйотина України» // Літературна Україна. ─ 1992.─ № 36─37.
88. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России. История и современность. ─ М.: Издательство НОРМА, 1998. ─ 176 с.
89. Зубов Н. Ф.Э. Дзержинский: Биография. ─ М.: Политиздат, 1971. ─ 423 с.
90. Известия ВУЦИК. ─ 1919. ─ 8 апреля.
91. Известия ВУЦИК. ─ 1919. ─ 1 июня.
92. Известия ВУЦИК. ─ 1920. ─ 7 марта.
93. Из истории войск ВЧК и пограничной охраны: Документы и материалы. 1917─1921. ─ М.: Воениздат, 1976. ─ 420 с.
94. Из истории Всероссийской Чрезвычайной Комиссии (1917─1921гг.): Сборник документов. ─ М.: Госполитиздат, 1958. ─ 511 с.
95. Из истории советских органов государственной безопасности: Сборник документов (1930 г.─ июль 1934 г.). ─ М.: ВКШ КГБ, 1968. ─ 375 с.
96. Инструкция Министраглавы Временного Правительства и Министра юстиции «О полномочии, штатах, бюджете Генерального секретариата Центральной Рады». 4 августа 1917 г. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 315с/224. ─ Оп. 1. ─ Спр. 4. ─ Арк. 67.
97. Инструкция о применении оружия чинами ведомства мест заключения. 7 июля 1917 г. ЦДАВО України. ─ Ф. 7420. ─ Оп. 24. ─ Спр. 28. ─ Арк. 3.

98. Инструкция по организации советской рабоче-крестьянской милиции.─ Х.: НКВД УССР, 1919.
99. Исправительно-трудовое право. ─ М.: Юрид.лит., 1971 ─ 342 с.
100. История милиции Украинской ССР. В документах и материалах / Под ред. П.П. Михайленко. ─ К.: Наукова думка, 1969. ─ Т.1. ─ 883 с.
101. История органов внутренних дел дореволюционной России / Под ред. Р.С. Мулукаева. ─ М.: Академия МВД СССР, 1984. ─ 91 с.
102. История 58-й статтьи // Российская газета. ─ 1993. ─ 19 октября.
103. История советских органов государственной безопасности / Под ред. В.М. Чебрикова. ─ М.: Высшая школа КГБ, 1977. ─ 639 с.
104. История советской милиции: В 2 т. ─ М.: Академия МВД СССР, 1977. ─ Т.1. ─ 346 с.
105. История советской милиции: В 2 т. ─ М.: Академия МВД СССР, 1977. ─ Т.2. ─ 338 с.
106. Історія держави і права України: Хрестоматія для студ. юрид. вузів і фак. ─ К.: Либідь, 1996. ─ 612 с.
107. Калюжний Р.А., Маковський В.І., Чубатенко В.Г. З історії пенітенціарної реформи в Російській імперії // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. ─ 1998. ─ №3. ─ С. 165─170.
108. Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20─30-ті роки). ─ К.: Наукова думка, 1991. ─ 96 с.
109. Кашкаров П.А. Общая разработка вопроса о необходимости коренного тюремного преобразования в России. ─ Спб.: Юристъ, 1883. ─ 145 с.
110. Кедрин І. Паралелі в історії України: З нагоди 50-річчя Ризького миру. ─ Нью ─ Йорк : Вехи, 1971─ 176 с.
111. Кримінально-виконавче право України (Загальна та особлива частина): Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи. ─ К:, Юринком Інтер, 2002. ─ 446 с.
112. Кримінально-виконавчий кодекс України. ─ К.: Атіка, 2003. ─ 96 с.

113. Кодификация советского законодательства: Всесоюзный научно-исследовательский институт советского законодательства. ─ М.: Юридическая литература, 1968. ─ 446 с.
114. Колективізація і голод на Україні 1929─1933 рр.: Збірник документів і матеріалів / Під ред. С.В.Кульчицького. ─ К.: Наукова думка, 1992. ─ 736 с.
115. Конквест Р. Великий терор // Київ. ─ 1990. ─ № 1─2.
116. Конквест Р. Жнива розпачу // Всесвіт. ─ 1990. ─ №1─2.
117. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: Пер. з англ. ─ К.: Либідь, 1993. ─ 384 с.
118. Конституційні акти України. 1917─1920.: Невідомі конституції України. ─ К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. ─ 269 с.
119. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917─1920. ─ К.: Либідь, 1997. ─ 208 с.
120. Копиленко О.Л. «Сто днів» Центральної Ради. ─ К.: Україна, 1992. ─ 204 с.
121. Коровин В.В. История отечественных органов безопасности: Учебное пособие. ─ М.: Норма, 1998. ─ 256 с.
122. Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки: Дослідження і спостереження сучасника. ─ К.: Смолоскип, 1995. ─ 508с.
123. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. ─ К.: Генеза, 1999. ─ 432 с.
124. Красная книга ВЧК: В 2 т. / Под ред. А.С. Велидова. ─ 2-е изд., доп. ─ М.: Госполитиздат, 1989. ─ Т.1. ─ 416 с.
125. Красная книга ВЧК: В 2 т. / Под ред. А.С. Велидова. ─ 2-е изд., доп. ─ М.: Госполитиздат, 1989. ─ Т.2. ─ 541 с.
126. Курицын В.М. 1937 год в истории советского государства // Советское государство и право. ─ 1988. ─ № 2. ─ С. 109─119.
127. Линтин К. Сельскохозяйственные колонии для лишенных свободы // От тюрем к воспитательным учреждениям. ─ 1934. ─ № 2.
128. Лист Голови Директорії С. Петлюри до Міністра юстиції за № 2914. 8 жовтня 1919 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 2208. ─ Оп. 4. ─ Спр. 9. ─Арк. 51.
129. Лист Начальника законодавчої Управи Канцелярії народного військового Міністерства до начальника Наказної частини Директорії. Грудень 1918 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1075. ─ Оп. 2. ─ Спр. 315. ─ Арк. 324.
130. Лист Начальника Штабу Гетьмана всієї України за № 3745. 11 жовтня 1918 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1216. ─ Оп. 1. ─ Спр. 106. ─ Арк. 9.
131. Листування з загальним відділом департаменту Державної варти. Жовтеньгрудень 1918 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1216. ─ Оп. 1. ─ Спр. 24а. ─ Арк. 118.
132. Лиханов Д., Никонов В. Я почистил ОГПУ: Дело Ежова // Совершенно секретно. ─ 1992. ─ № 4.
133. Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник / Под общей ред. А.Н.Яковлева. ─ М.: МФД, 1997. ─ 352 с.
134. Лубянка открывает свои архивы // Российская газета. ─ 1993. ─ 17 апреля.
135. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. ─ М.: Норма, 1997. ─ 525 с.
136. Лунеев В.В. Преступность в СССР: Основные тенденции и закономерности // Советское государство и право. ─ 1991. ─ №8. ─ С. 90─97.
137. Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918─1922). ─ Х:. Одиссей, 1990. ─ 345 с.
138. Малиновськый И.. Исправительно-трудовые кодексы отдельных республик или Исправителино-трудовой кодекс СССР // Вестник советской юстиции. ─ 1928. ─ № 1. ─ С. 623─624.
139. Малицкий А. ЧК и ОГПУ. ─ Х.: Б.и., 1923. ─ 72 с.
140. Маслов В., Чистяков Н. Сталинские репрессии и советская юстиция // Коммунист. ─ 1990. ─ № 10. ─ С. 102─112.
141. Массовые репрессии оправданы быть не могут // Источник. ─ 1995.─ №1.─ С. 117─132.
142. Мельгунов С.П. Красный террор в России: 1918─1923. ─ М., 1990. ─ 207 с.

143. Министерство внутренних дел России: 1802─2002. Исторический очерк в 2-х томах. / Под общей ред. В.П. Сальникова. ─ СПб.: Фонд поддержки науки и образования в области правоохранительной деятельности «Университет», 2002. ─ Т.1. ─ с. 272.
144. Министерство внутренних дел России: 1802-2002. Исторический очерк в 2-х томах. / Под общей ред. В.П. Сальникова. ─ СПб.: Фонд поддержки науки и образования в области правоохранительной деятельности «Университет», 2002. ─ Т.2. ─ с. 510.
145. Министерство внутреннихъ д'Ьлъ. Историческій очеркъ. ─ С.-Петербургъ.: Изд-во Моск. университета, 1901. ─ 225 с.
146. Мироненко А.Н., Бенько А.П. Жертвы сталинского террора предвоенного пятилетия на Украине. ─ К., Днепродзержинск.: Рідний край, 1994. ─ 18 с.
147. Мироненко А.Н., Бенько А.П. Создание рычагов силового давления на украинское общество на рубеже 20-30 годов. ─ К., Днепродзержинск.: Рідний край, 1992. ─ 17 с.
148. Мироненко О.М., Бенько О.П. Правоохоронні органи Центральної Ради (березень 1917 ─ квітень 1918). ─ К., Днепродзержинск.: Рідний край, 1993. ─ 33 с.
149. Мироненко О.М., Бенько О.П. Репресії на Україні за доби Директорії і утворення радянської влади (19191920 рр.)  К., Днепродзержинск.: Рідний край, 1993.  82 с.
150. Мироненко О.М. Світоч української державності: Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. ─ К.: Либідь, 1994. ─ 328 с.
151. Михайленко П.П. Из истории милиции Советской Украины. ─ К.: Наукова думка, 1965. ─ 399 с.
152. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. ─ К.: Генеза, 1997. ─ Т.1: 1917-1925 рр. ─ 504 с.
153. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. ─ К.: Генеза, 1999. ─ Т.2: 1926-1945 рр. ─ 412 с.

154. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). ─ К.: Генеза, 1999. ─ 944 с.
155. Мищенко А.В. НКВД УССР и его роль в руководстве советским строительством в 1918-1922 гг.: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.710 / Харьк. юрид. ин-т. ─ Х., 1970. ─ 20 с.
156. Мокринский С. П. Наказание, его цели и предположения. ─ М.: Изд-во Моск. университета, 1902. ─ 456 с.
157. Мулукаев Р.С. История внутренних дел дореволюционной России: Учебное пособие. ─ М.: Академия МВД СССР, 1984. ─ 96 с.
158. Мулукаев Р.С. Организационно-правовые основы становления советской милиции (1917─1920 гг.): Учебное пособие. ─ М.: Академия МВД СССР, 1975. ─ 108 с.
159. Мулукаев Р.С. О сотрудничестве советских республик в строительстве рабоче-крестьянской милиции (1918-1924 гг.) // Труды Высшей школы МВД СССР. ─ Вып.35. ─ 1973. ─ С. 151─166.
160. Мулукаев Р.С. Полиция и тюремные учреждения дореволюционной России: Учебное пособие. ─ М.: Академия МВД СССР, 1964. ─ 28 с.
161. На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной Комиссии. 1917─1922 гг.: Сборник документов и материалов. ─ К.: Политиздат Украины, 1971. ─ 392 с.
162. Наказ Головного Отамана Військ УНР за № 52. 3 лютого 1919 р. ─ ЦДАВО України. ─ Ф. 1075. ─ Оп. 2. ─ Спр. 20. ─ Арк. 377.
163. Наказ НКВС СРСР «Про організацію роботи по ліквідації дитячої безпритульності та безнаглядності». 7 липня 1935 р. ─ Архів МВС України.  Ф. 46.  Оп. 1.  Спр. 1-г. ─ Арк. 198200.
164. Наказ НКВС СРСР «Про передачу виправно-трудових установ НКЮ союзних республік до НКВС СРСР». 27 жовтня 1934 р. ─ Архів МВС України.  Ф. 46.  Оп. 1.  Спр. 463. ─ Арк. 381.

165. Наказ НКВС СРСР «Про передачу Відділу гірничих розробок Управління шосейних доріг до складу УМЗ НКВС УРСР і про створення на його базі Відді