УЧЕНІ РАДИ В СИСТЕМІ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ XIX СТОЛІТТЯ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Г. С. СКОВОРОДИ

на правах рукопису

ЗЕЛЕНСЬКА ЛЮДМИЛА ДМИТРІВНА

УДК 378. 112(09) ’’18’’

УЧЕНІ РАДИ В СИСТЕМІ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ XIX СТОЛІТТЯ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант:
Золотухіна Світлана Трохимівна,
доктор педагогічних наук,
професор

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..…4
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ДІЯЛЬНОСТІ ВЧЕНИХ РАД У ЗАРУБІЖНІЙ І ВІТЧИЗНЯНІЙ СИСТЕМАХ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ
1.1. Роль і місце вчених рад у структурі університетів Західної Європи XII – XIX століття………………………………………………………………………….....20
1.2. Становлення вчених рад у контексті розвитку вітчизняних вищих навчальних закладів (XVI – XVIII століття)………………………………………...…48
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...73
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧЕНИХ РАД УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ XIX СТОЛІТТЯ
2.1. Обгрунтування етапів становлення й розвитку діяльності вчених рад університетів України XIX століття…………………………………………………...77
2.2. Погляди вчених, педагогів, громадських діячів досліджуваного періоду на роль, значення й функції вчених рад у структурі вітчизняних університетів……………………………………………………………………………113
2.3. Нормативно-правове забезпечення діяльності вчених рад університетів України в досліджуваний період…………………………………………………….....135
Висновки до розділу 2…………………………………………………….…….156
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТОВІ НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ УЧЕНИХ РАД У ДОСЛІДЖУВАНИЙ ПЕРІОД
3.1. Практика реалізації навчальної функції
3.1.1. Організація навчально-виховного процесу………………..…..167
3.1.2. Укладання правил внутрішнього розпорядку та здійснення контролю за їх виконанням………………………………………….....190
3.1.3. Участь у формуванні професорсько-викладацького й адміністративного складу університету……………………………......210
3.2. Особливості здійснення наукової функції
3.2.1. Проведення наукової атестації ………………………………...234
3.2.2. Забезпечення підготовки молодих науковців до здобуття професорського звання………………………………………………..261
3.2.3. Стимулювання науково-дослідної роботи викладачів і студентів………………………………………………………………..287
3.3. Форми реалізації громадсько-просвітницької функції …………………...320
3.4.Фінансово-господарська функція в системі діяльності вчених рад…………………………………………………………………………...…..341
3.5. Специфіка виконання судово-поліцейської функції ……………………..366
Висновки до розділу 3………………………………………………………….386
РОЗДІЛ 4. ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ РОБОТИ ВЧЕНИХ РАД УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ ДОСЛІДЖУВАНОГО ПЕРІОДУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ …………………………………………………………………………..…396
Висновки до розділу 4……………………………………………………...…..410
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...412
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...............420
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..539

ВСТУП

Актуальність і доцільність теми дослідження. Розбудова незалежної української держави, становлення громадянського суспільства, інтеграція в європейське й світове співтовариство вимагають реформування вітчизняної системи вищої освіти, що має охопити одночасно всі її складові – цілі, зміст, форми, технології, оцінку результатів навчання, структуру управління.
Одним із пріоритетних напрямів підвищення ефективності функціонування вищої школи є модернізація освітнього менеджменту, якому були б властиві гнучкість, мобільність, здатність до самоорганізації, відмова від жорсткої централізації й регламентації, утвердження колегіальності керівництва, заміна командно-адміністративних методів управління методами й формами демократичного обговорення й прийняття рішень. Потреба децентралізації управління вищою школою як передумови інноваційного шляху її розвитку, перенесення центру ваги у прийнятті рішень на рівень вищого навчального закладу зумовлюють необхідність посилення ролі колегіальних органів, зокрема вчених рад, які мають стати провідниками інституційної, академічної, фінансової автономії вищої школи, дієвим засобом подолання суб’єктивізму в процесі прийняття управлінських рішень.
Діяльність учених рад у вітчизняній вищій школі має глибоке коріння й характеризується неоднозначними процесами успадкування своїх набутків. У зв’язку з цим актуалізується потреба неупередженого аналізу досвіду минулого, який дасть можливість для об’єктивного висвітлення ґенези, змісту, напрямів діяльності вчених рад, урахування особливостей їх функціонування на різних етапах розвитку вищої школи в Україні, виявлення чинників ефективної роботи з метою урахування позитивного досвіду в умовах сьогодення та запобігання хиб і недоліків попередніх етапів.
Найбільший науковий інтерес у вказаній площині викликає період XIX століття, що увійшов у історію Російської держави як «століття реформ». За оцінкою В. Ключевського, «народна освіта ніколи ще не входила так тісно в загальні перетворювальні плани уряду, як у цей період». Він особливо виправданий на тлі тих стратегічних завдань реформування вищої школи в Україні, які пов’язані з утвердженням академічних свобод і цінностей, оскільки становлення вітчизняної системи університетської освіти, що відбувалося в контексті соціально-економічних і політичних зрушень XIX століття, демонструвало різні підходи до розв’язання проблеми автономії вищої школи, забезпечення її функціонування на засадах колегіального самоврядування.
Отже, ретроспективне вивчення організаційно-теоретичних засад і практики діяльності вчених рад університетів України XIX століття має велике науково-практичне значення, виступає важливим фактором демократизації освітніх процесів, оптимізації системи управління вищою школою, її модернізації відповідно до принципу – автономії у поєднанні з відповідальністю.
Історіографічний пошук засвідчив, що в науковій та історико-педагогічній літературі накопичено певний обсяг знань з питань організації діяльності вчених рад університетів України обраного нами хронологічного періоду. Особливу цінність для наукової розробки проблеми мають узагальнюючі праці А. Георгієвського, М. Гілярова-Платонова, Л. Головніна, А. Корнілова, П. Мілюкова, М. Покровського, В. Пуришкевича, С. Рождественського, в яких діяльність учених рад розглядалася через призму урядової політики Російської імперії в галузі вищої освіти, що віддзеркалювалася, передусім, в університетських статутах, де на законодавчому рівні закріплювалися права й обов’язки загальноуніверситетських колегіальних органів.
Окрему групу дореволюційних джерел складають публіцистичні розвідки ліберально налаштованих авторів (В. Воробйов, В. Іконников, Б. Глінський, К. Кавелін, Д. Каченовський, П. Капніст, М. Пирогов, І. Соловйов, М. Сперанський), які характеризували зміст університетських реформ XIX століття під кутом зору західноєвропейської університетської традиції й високо оцінювали роль учених рад в організаційно-управлінській структурі вітчизняних університетів.
Серед дореволюційних видань з питань університетської освіти на особливу увагу заслуговують праці Д. Багалія, В. Бузескула, М. Владимирського-Буданова, М. Лавровського, А. Маркевича, К. Роммеля, М. Сумцова, В. Шульгіна, Ф. Фортинського, які є першою спробою наукового аналізу роботи вчених рад як органів колегіального самоврядування в системі діяльності Харківського, Київського та Новоросійського університетів протягом досліджуваного періоду.
Ідеологічна спрямованість настанов радянської доби, що вимагала давати виключно класову оцінку подіям і явищам минулого, деформувала реальну картину розвитку вітчизняної вищої школи. Починаючи з 20-х і до початку 70-х років ХХ століття, питання колегіальності як принципу управління вищою школою в радянській історіографії не розглядалося з огляду на політико-ідеологічні чинники, оскільки вчені ради з боку радянського керівництва були оголошені «потугами віджитого феодалізму й буржуазного парламентаризму». Лише наприкінці 70-х – на початку 80-х років ХХ століття вийшли друком узагальнювальні праці П. Зайончковського, Р. Еймонтової, О. Іванова, В. Лейкіної-Свірської, Г. Щетиніної, в яких у контексті аналізу проблеми автономії університетів XIX століття побіжно аналізувалися повноваження вчених рад.
У останні десятиліття інтерес дослідників до питань організаційного устрою вітчизняних університетів значно підвищився. З’явилася низка наукових розробок, у яких автори в контексті висвітлення ґенези університетської освіти в Україні частково торкалися й різноманітних аспектів діяльності вчених рад (склад, перерозподіл повноважень відповідно до чинних статутів, роль у врегулюванні студентських виступів, заміщенні кафедр, присудженні наукових ступенів тощо). Характерною їх особливістю є прагнення позбутися застарілих підходів в оцінці колегіальності як базового принципу управління вищою школою. Це переважно дисертації та монографії провідних учених з питань філософії освіти (Д. Дзвінчук, М. Зубрицька, В. Кремень, О. Кузь, О. Мещанінов, М. Поляков, Л. Семененко, Т. Стоян); історії становлення та розвитку вищої школи в Україні (А. Алексюк, Л. Ваховський, Л. Вовк, О. Глузман, Н. Дем’яненко, С. Золотухіна, Б. Євтух, В. Курило, І. Курляк, О. Любар, В. Майборода, О. Микитюк, Н. Побірченко, Л. Прокопенко, І. Решетова. Н. Терентьєва, О. Сухомлинська, В. Смаль), а також дослідження науковців, що представляють історичну науку (К. Астахова, Б. Зайцев, Г. Косінова, С. Посохов, А. Таньшина, Є. Черняк (Україна); А. Андрєєв, Є. Вишленкова, В. Змєєв, Н. Ладижець, Л. Лаптєва, Є. Ляхович, Ф. Петров, А. Ревушкін, В. Чесноков (Росія).
Утім, до цього часу діяльність учених рад університетів України XIX століття як окрема наукова проблема комплексно й системно в обраних хронологічних межах не досліджувалася.
Доцільність дисертаційної роботи посилюється й потребою розв’язання нагальних суспільних проблем та подолання соціально-педагогічних суперечностей:
- між чинною системою управління вищою школою, що одержала в спадок від радянської доби централізм, командно-адміністративні важелі керівництва та реформаційними процесами в Україні, викликаними зміною суспільно-політичних і соціально-економічних відносин, входженням у європейський освітній простір;
- між посиленням відповідальності ВНЗ за організацію навчально-виховного процесу, проведення наукових досліджень, якість надання освітніх послуг в умовах запровадження децентралізації управління вищою школою й відсутністю чіткого механізму розмежування функцій суб’єктів управління, зокрема на рівні ВНЗ, що вимагає розширення повноважень представницьких колегіальних органів;
- між потребою використання історико-педагогічних надбань, які розкривають організаційно-теоретичні засади й досвід діяльності вчених рад на різних етапах розвитку вітчизняної вищої школи, що не втратили своєї наукової й практичної значущості в сучасних умовах, й відсутністю неупередженого їх вивчення та узагальнення.
Отже, актуальність, теоретична та практична значущість проблеми, її недостатня розробленість у науковому плані, а також потреба розв’язання виявлених суперечностей зумовили вибір теми дослідження «Учені ради в системі діяльності університетів України XIX століття».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах» (РК 3 1-200199004104). Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 4 від 30 жовтня 2009 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол № 8 від 22 грудня 2009 р.)
Мета дослідження полягає у здійсненні ретроспективного системного аналізу організаційно-теоретичних засад та узагальненні досвіду діяльності вчених рад університетів України XIX століття для використання прогресивних здобутків в сучасних умовах реформування національної системи вищої освіти.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
1. Здійснити ретроспективний логіко-системний аналіз ґенези діяльності вчених рад у зарубіжній і вітчизняній системах університетської освіти.
2. Обґрунтувати етапи та виявити провідні тенденції діяльності вчених рад університетів України XIX століття.
3. Систематизувати погляди вчених, педагогів, громадських діячів досліджуваного періоду на роль, значення, функції вчених рад в системі діяльності вітчизняних університетів.
4. Визначити нормативно-правове забезпечення діяльності вчених рад університетів України XIX століття.
5. Виявити й схарактеризувати особливості реалізації функцій учених рад у досліджуваний період.
6. Накреслити напрями творчого використання практики діяльності вчених рад університетів України XIX століття в сучасних умовах.
Об’єкт дослідження – діяльність університетів України XIX століття.
Предмет дослідження – особливості реалізації функцій учених рад у системі діяльності університетів України XIX століття.
Головна концептуальна ідея дослідження полягає в тому, що діяльність учених рад на кожному з етапів розвитку вітчизняної університетської освіти була поставлена в залежність від низки чинників: особливостей соціально-економічного й політичного розвитку держави, які визначали параметри освітньої політики; розуміння урядовими структурами суті університетської автономії, встановлення її меж з боку держави, які обумовлювали спектр делегованих загальноуніверситетським колегіальним органам функцій; ступеня розвитку наукового знання, що сприяв підвищенню рівня професійної й управлінської компетентності особового складу вчених рад; чинної системи заміщення професорських посад, яка надавала доступ до членства в раді.
В основу дослідження покладено обґрунтовану нами періодизацію діяльності вчених рад університетів України XIX століття, яка дає змогу досягти динамічності й повноти розкриття проблеми.
Вивчення організаційно-теоретичних засад і практики діяльності вчених рад університетів України в історичній ретроспективі забезпечує цілісність їх розгортання в логіко-проблемній послідовності й дає змістовну, культурологічну та прогностичну інформацію для визначення провідних напрямів творчого використання набутого досвіду на сучасному етапі реформування вищої школи в Україні.
Концепція дослідження включає три взаємопов’язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї:
методологічний концепт віддзеркалює взаємодію основних наукових підходів для обґрунтування етапів, організаційно-теоретичних засад й особливостей діяльності вчених рад вітчизняних університетів протягом XIX століття (історико-порівняльного, історико-ґенезисного, історико-діахронного);
теоретичний концепт визначає систему дефініцій, яку покладено в основу розгляду проблеми з позиції історичної ретроспекції, і характеризується ідентифікацією історико-педагогічних та наукових джерел, відходом від апріорно крайніх позицій в оцінці історичних подій, явищ, процесів;
технологічний концепт передбачає творче використання напрямів реалізації функцій учених рад університетів України XIX століття в сучасних умовах.
Методологічні основи дослідження:
на філософському рівні методології: теорія наукового пізнання про єдність процесів, взаємовплив і взаємозалежність явищ об’єктивної дійсності; принципи єдності теорії й практики, історизму, детермінізму, діяльності, цілепокладання, інтегративності, полікультурності, які забезпечують об’єктивність щодо вивчення предметів і явищ існуючої дійсності; положення філософії, соціології, психології, педагогіки про особистість, детермінованість її поведінки зовнішніми і внутрішніми факторами (М. Бердяєв, С. Гессен, І. Кант, С. К’єркегор, С. Сковорода, В. Розанов, Г. Челпанов, М. Хайдеггер, К. Ясперс та ін.)
на загальнонауковому рівні методології:
• системний підхід – створює підґрунтя для розкриття зв’язків між організаційно-управлінською структурою університету й суспільними та педагогічними змінами;
• синергетичний підхід – дає можливість розглядати об’єкт дослідження в постійному розвитку відповідно до внутрішніх законів і загальних тенденцій розвитку суспільства;
• історіографічний підхід – допомагає виявити стан розробки проблеми в історико-педагогічній науці;
• культурологічний підхід – дозволяє сприймати цінності й саму систему університетської освіти як складник людської культури і водночас її важливий компонент;
• особистісно-діяльнісний підхід – сприяє усвідомленню сутності особистості як діючої в суспільстві істоти, яка через зовнішню чи внутрішньо оформлену діяльність здатна активно і вибірково опановувати провідні соціальні цінності, зокрема в освітньому процесі;
• цивілізаційний підхід – уможливлює розгляд об’єкта як нелінійного процесу в складі самобутніх цивілізацій (європейської, української, російської);
• феноменологічний підхід – виключає будь-яку ідеалізацію, догматизм, упередженість, тобто заангажованість навіть власною свідомістю опису історичної дійсності;
на конкретно-науковому рівні методології:
- ідеї організації університетської освіти як «верховного інтелекту», на який покладається відповідальність за справу освіти, наукових досліджень, громадянського виховання, суспільного розвитку (А. Блум, Х. Гассет, В. Гумбольдт, Дж. Ньюмен, Й. Фіхте, Ф. Шляйермахер, К. Ясперс);
- концепції українських учених щодо формування нової філософії освіти (А. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, М. Култаєва, В. Лутай, В. Огнев’юк, І. Прокопенко);
- загальнопедагогічні підходи до аналізу й висвітлення сучасних реформаційних процесів у галузі вищої освіти (В. Бондар, І. Бех, Н. Бібік, Д. Дзвінчук, А. Сбруєва, О. Савченко);
- положення та висновки сучасної історико-педагогічної науки (Л. Березівська, Л. Ваховський, В. Вихрущ, Л. Вовк, Н. Дем’яненко, М. Євтух, Т. Завгородня, С. Золотухіна, І. Зайченко, О. Іонова, В. Курило, В. Майборода, О. Микитюк, Н. Ничкало, Н. Побірченко, О. Пометун, О. Сухомлинська, Л. Штефан, М. Ярмаченко);
- висновки в галузі історичної науки, які вказують на залежність мети, завдань, змісту університетської освіти від історичних, економічних й соціальних умов розвитку суспільства (Д. Багалій, В. Білоцерківський, М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Ключевський, О. Субтельний, Н. Полонська-Василенко, Д. Яворницький);
- закономірності та принципи загальної теорії управління (М. Альберт, В. Афанасьєв, А. Блінов, Б. Гаєвський, Г. Дмитренко, В. Колпаков, М. Мексон, С. Платонов, Є. Смірнов, Ф. Хедоурі);
- принципи, методи, моделі управління вищим навчальним закладом (Т. Боголіб, Ю. Васильєв, В. Глухов, В. Гуменник, М. Дудка, М. Кондрух, Н. Конопліна, О. Кузь, Л. Кураков, О. Навроцький, О. Скідін, М. Федоров, В. Ямпольський);
- наукові наробки з урегулювання правового поля вищої освіти (В. Андрейцев, Я. Болюбаш, А. Гетьман, В. Григораш, В. Зайчук, Е. Красняков, В. Мадзігон, Д. Табачник, О.Шаров, С.Шейко, О.Шуба).
У процесі дослідження використано комплекс методів, а саме:
- загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, синтез, узагальнення, порівняння нормативно-правових та законодавчих документів, архівних матеріалів, наукової літератури) – стали основою вивчення процесуально-змістових складових університетських реформ XIX століття;
- історико-структурний – сприяв розробці структури дослідження, систематизації історико-педагогічних джерел;
- історико-ґенезисний – дав змогу проаналізувати ґенезу вчених рад у контексті еволюції зарубіжної й вітчизняної систем університетської освіти;
- історико-діахронний – забезпечив обґрунтування етапів і визначення провідних тенденцій діяльності вчених рад університетів України XIX століття;
- історико-порівняльний – дав можливість співставити документальні джерела, що відображали правові основи організації діяльності вчених рад протягом досліджуваного періоду;
- історико-компаративістський – сприяв виявленню різних підходів до розв’язання освітянських проблем ученими радами Харківського, Київського та Новоросійського університетів у досліджуваний період;
- ретро-праксиметричний – дав змогу проаналізувати зміст і особливості реалізації вченими радами університетів України XIX століття покладених на них функцій;
- термінологічний аналіз спеціальної літератури – забезпечив визначення окремих термінів, понять відповідно до предмета дослідження;
- історико-актуалізаційний – став основою для визначення напрямів творчого використання практики діяльності вчених рад вітчизняних університетів XIX століття в умовах реформування системи вищої освіти в Україні.
Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано понад 550 науково-педагогічних джерел та 320 архівних справ, зокрема це документи й матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва (ЦДІА, фонд 707 – «Управління Київським навчальним округом»), Державного архіву м. Києва (ДАК, фонд 16 – «Київський університет»), Державного архіву Харківської області (ДАХО, фонд 667 – «Харківський університет Міністерства народної освіти», фонд 266 – «Циркуляри, накази, розпорядження Міністерства народної освіти й попечителя Харківського навчального округу з навчальних питань»), Державного архіву Одеської області (ДАОО, фонд 45 – «Новоросійський університет»), Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (фонд VIII «Київський університет Св. Володимира»), Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. Сухомлинського, Державної історичної бібліотеки України, Державної наукової бібліотеки ім. В.Короленка (м. Харків), Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Каразіна.
У дисертації проаналізовано законодавчі акти досліджуваного періоду: рескрипти, чинні університетські статути (1804, 1833, 1835, 1842, 1863, 1884 рр.), постанови, розпорядження, циркуляри, опубліковані у Збірнику постанов по Міністерству народної освіти, Збірнику розпоряджень по Міністерству народної освіти, Журналі Міністерства Народної Освіти, що дало змогу відтворити суспільно-політичні й соціокультурні процеси, на тлі яких відбувалося становлення й розвиток системи університетської освіти в Україні протягом XIX століття, а також простежити зміни, які торкалися нормативно-правового забезпечення діяльності вчених рад.
Цінний фактичний матеріал зібрано у процесі опрацювання внутрішньої університетської документації, як-от: щорічні звіти про стан і діяльність Харківського, Київського та Новоросійського університетів, протоколи засідань учених рад, інструкції про обов’язки чиновників університетської канцелярії й інших посадових осіб, правила для студентів та сторонніх відвідувачів університетських приміщень, звіти тимчасових комісій учених рад з укладання проектів правил та інструкцій щодо відвідування студентами лекцій, організації практичних занять, термінів і порядку проведення випробувань на звання дійсного студента й ступінь кандидата, здійснення діловодства в університетському суді, використання спеціальних університетських коштів тощо, на підставі яких удалося простежити зміст і особливості реалізації функцій вчених рад протягом досліджуваного періоду.
Підґрунтям для написання дисертації послугували праці монографічного характеру, присвячені ювілейним датам Харківського, Київського та Новоросійського університетів, серед яких чільне місце посідають науково-популярні видання за редакцією Д. Багалія, В. Бузескула, М. Владимирського-Буданова, А. Маркевича, М. Сумцова, В. Шульгіна, Ф. Фортинського.
У процесі наукового пошуку проаналізовано періодичні видання окресленого історичного періоду, на сторінках яких публікувалися протоколи засідань учених рад, окремі думки їх членів із спірних питань, рецензії на наукові твори, оголошення про конкурси на заміщення вакантних посад тощо («Записки Императорского Харьковского университета», «Записки Императорского Новороссийского университета», «Университетские известия»), а також циркуляри й розпорядження попечителів навчальних округів, полемічні виступи представників ліберальних і консервативних кіл щодо організаційно-управлінського устрою вітчизняних університетів («Вестник Европы», «Журнал Министерства Народного Просвещения», «Исторический вестник», «Киевская старина», «Периодические сочинения об успехах народного просвещения», «Русская речь», «Русская школа», «Харьковские губернские ведомости», «Утро», «Южный край» тощо).
Окрему групу джерел складають спогади, пам’ятні збірки, некрологи, які надають фактичний й ілюстративний матеріал щодо особового складу вчених рад, рівня корпоративної культури їх членів.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1804 по 1906 рр. Визначення нижньої хронологічної межі дослідження пов’язане з прийняттям «Попередніх правил народної освіти» (1802 р.) – спеціального законодавчого акта про базові основи нової системи освіти Російської імперії, в якому було зроблено заяву про намір уряду відкрити на території України університет у м. Харкові. Статутом Імператорського Харківського університету, що набув чинності 1804 р., уперше на законодавчому рівні було визначено склад, повноваження, порядок роботи вченої ради – загальноуніверситетського колегіального органу, який був покликаний виконувати функції «вищої інстанції» з розгляду навчальних, наукових, просвітницьких, фінансово-господарських та судово-поліцейських справ.
Верхня хронологічна межа обумовлена подіями 1905-1906 рр., коли під впливом революційних подій та студентських виступів було здійснено спробу реформувати вітчизняні університети на засадах автономії й самоврядування, надавши вченим радам статус «вищого органу університетського управління», на противагу чинній системі, яка утвердилася після введення в дію статуту 1884 р., перетворивши вчені ради на «виконавчий орган Міністерства народної освіти», «координуючу інстанцію» у стосунках факультетів з попечителем і міністром. Однак, розроблений проект Статуту Імператорських Російських університетів (1906 р.) так і не набув юридичної сили, внаслідок чого правовий статус учених рад залишився фактично без змін до реорганізації вітчизняних університетів 1920 року.
Територіальні межі дослідження. Оскільки становлення й розвиток університетської освіти в Україні протягом XIX століття відбувалося в умовах роз’єднаності українських земель, що перебували в складі Австро-Угорської та Російської імперій, існували певні розбіжності в побудові організаційно-управлінської структури університетів, що віддзеркалювали ту чи іншу їх модель. Тому в роботі розкривається діяльність учених рад Харківського, Київського та Новоросійського університетів, які протягом досліджуваного періоду підпорядковувалися Міністерству народної освіти Російської імперії. В адміністративному відношенні це землі Центральної, Південної та Східної, тобто Наддніпрянської України, які входили до складу 9 губерній і об’єднувалися в 3 навчальні округи.
Діяльність загальноуніверситетських колегіальних органів (консисторія, сенат) у структурі Львівського та Чернівецького університетів може слугувати предметом окремого дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше:
 цілісно досліджено діяльність учених рад університетів України XIX століття з урахуванням суспільно-політичних, соціально-економічних та педагогічних детермінант;
 науково обґрунтовано етапи та провідні тенденції діяльності вчених рад університетів України у визначених хронологічних межах: I етап (1804-1834 рр.) – офіційного визнання й законодавчого оформлення діяльності вчених рад; II етап (1835-1862 рр.) – перерозподілу повноважень учених рад на підставі реформування системи управління вітчизняними університетами; III етап (1863-1883 рр.) – інтенсифікації діяльності вчених рад і поширення важелів їх впливу на всі сфери університетського життя; IV етап (1884-1906 рр.) – формалізації діяльності вчених рад і поглинання їх функцій іншими управлінськими структурами;
 систематизовано погляди ліберальної та консервативної частини педагогічної громадськості на роль, значення, функції вчених рад у структурі вітчизняних університетів;
 визначено нормативно-правову базу, якою регламентувалася діяльність учених рад протягом досліджуваного періоду (порядок скликання й проведення засідань, виконання рішень, ведення документації, розмежування повноважень посадових осіб, стосунки вченої ради з приватними особами, університетськими структурами та державними установами);
 виявлено й схарактеризовано особливості реалізації функцій учених рад на кожному з визначених етапів: навчальної (організація навчально-виховного процесу, укладання правил внутрішнього розпорядку та забезпечення контролю за їх виконанням, формування професорсько-викладацького складу університету); наукової (проведення наукової атестації, забезпечення підготовки молодих науковців на здобуття професорського звання, стимулювання науково-дослідної роботи викладачів і студентів); громадсько-просвітницької (здійснення керівництва закладами освіти округу, ініціювання змін і доповнень до державних законопроектів щодо реформування початкової й середньої ланки освіти, сприяння розвитку жіночої освіти, започаткування публічних курсів, лекцій, громадсько-просвітницьких закладів, виявлення турботи про дослідження місцевого краю в практичному плані); фінансово-господарської (затвердження університетського кошторису та здійснення контролю за його виконанням, розподіл спеціальних університетських коштів за окремими статтями, порушення клопотань про виділення кредитів, затвердження проектів ремонту й будівництва університетських приміщень, надання житла викладачам і службовцям); судово-поліцейської (обрання складу університетського суду, укладання правил про порядок діловодства в ньому, накладання стягнень, затвердження рішень суду щодо виключення студентів з університету тощо);
 накреслено напрями творчого використання практики діяльності вчених рад університетів України в сучасних умовах.
До наукового обігу вперше введено невідомі та маловідомі архівні документи (200), окремі факти й положення, які розширюють уявлення про склад, порядок роботи, зміст та напрями діяльності вчених рад, ефективність їх роботи в умовах делегованої автономії.
Подальшого розвитку набули положення про суть корпоративного устрою університетів Західної Європи, їх «материнські» й «національні» моделі (XII-XIX ст.), що лягли в основу організаційно-управлінської структури вітчизняних університетів XIX століття.
У процесі наукового пошуку уточнено зміст основних дефініцій досліджуваного феномена («вчена рада», «професорська колегія», «колегіальне самоврядування», «університетська автономія»); особливості урядової політики Російської імперії в галузі вищої освіти впродовж XIX століття.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дисертації забезпечують нову науково-об’єктивну інтерпретацію діяльності вчених рад в системі університетської освіти XIX століття й дають підстави для усвідомлення й аналізу перебігу процесів, що відбуваються в освітньому просторі сучасності.
Одержані в процесі дослідження дані та висновки реалізовані під час вивчення магістрами та аспірантами Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди блоку тем «Колегіальне самоврядування в університетах Європи та України» з курсу «Педагогіка вищої школи» як складової модуля «Історія розвитку вищої освіти в Україні».
Висновки й рекомендації, викладені в дисертації, впроваджені в навчально-виховний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01-08/02/1125 від 21.10.2011 р.); Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 532/03 від 12.12.2011 р.); Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (довідка № 6125/01-30/49 від 14.12.2011 р ); Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 01-09 від 12.01.2012 р.); Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (довідка № 126/1 від 4.04.2012 р.); Слов’янського державного педагогічного університету (довідка № 68-12-98 від 13.04.2012 р.).
Результати дослідження можуть бути використані науковцями, коло інтересів яких обіймає питання становлення й розвитку університетської освіти в Україні; при укладанні енциклопедичних і довідково-бібліографічних видань; під час написання підручників та навчальних посібників; викладанні таких навчальних курсів, як «Філософія освіти», «Управління навчальним закладом», «Адміністративний менеджмент у галузі освіти», «Педагогіка вищої школи», «Історія педагогіки», а також слугувати імперативами для модернізації освітньої діяльності ВНЗ III-IV рівнів акредитації в контексті європейських вимог.
Особистий внесок автора у працях, що написані у співавторстві (С. Золотухіна, Т. Тищенко), полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми, у визначенні особливостей організаційно-управлінської структури вітчизняних університетів XIX століття, в уточненні змістового наповнення принципу колегіального самоврядування у вищій школі, в розробці прогностичних напрямів актуалізації педагогічно-цінного досвіду діяльності вчених рад досліджуваного періоду в сучасних умовах.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на:
- міжнародних науково-практичних конференціях: «Освіта і доля нації» (Харків, 2006, 2009 рр.), «Сучасний український університет: теорія і практика впровадження інноваційних технологій» (Суми, 2008 р.), «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008 р.), «Внесок академіка В.С. Ледньова у становлення й розвиток теорії і структури змісту сучасної інженерно-педагогічної освіти» (Харків, 2009 р.); «Современные тенденции в педагогической науке Украины и Израиля: путь к интеграции» (Одеса, 2010 р.); «Простір і час сучасної науки» (Київ, 2011 р.); «Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи» (Харків, 2011 р.); «Українська педагогічна наука у контексті сучасних цивілізаційних процесів» (Івано-Франківськ, 2011 р.)
- усеукраїнських науково-практичних конференціях: «Видатні педагоги XIX століття про виховання «нової людини» (М. Демков, М. Корф, К. Ушинський, М. Пирогов, С. Русова, М. Костомаров, М. Драгоманов)» (Ніжин, 2009 р.); «Освіта в інформаційному суспільстві: філософські, психологічні та педагогічні аспекти» (Суми, 2010 р.); «Сучасна вища освіта в умовах реформування: проблеми, теорія, практика» (Харків, 2010 р.), «Науково-дослідна робота студентів у системі професійної підготовки фахівців» (Харків, 2010 р.); «Сучасна парадигма формування професіоналізму майбутніх фахівців» (Переяслав-Хмельницький, 2011 р.); «Образ дитини у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях» (Харків, 2011 р.)
- міжвузівських науково-практичних конференціях: «Творчий розвиток особистості – запорука успішності людини в умовах інтернаціоналізації освіти» (Харків, 2009 р.), «Кафедра в системі професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя» (Харків, 2010 р.), щорічних конференціях викладачів та аспірантів кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи ХНПУ імені Г.С. Сковороди (Харків, 2007, 2008, 2010, 2011 рр.),
Публікації. Результати дослідження відображено в 39 наукових працях (з них 32 одноосібні), серед яких: 1 монографія, 2 навчальних та науково-методичних видання, 25 статей у наукових фахових виданнях, 11 тез доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг авторського доробку з теми дослідження становить 47,4 друкованих аркушів.
Кандидатська дисе

bibliography

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів історико-педагогічного дослідження, аналіз джерельної бази дали підстави розглядати організаційно-теоретичні засади й практику роботи вчених рад у системі діяльності університетів України XIX століття як органічну частину змісту культури, дієвий чинник становлення й розвитку національної вищої школи, невід’ємний складник сучасного історико-педагогічного пошуку.
1. На основі ретроспективного логіко-системного аналізу еволюції європейської університетської освіти (XII – XIX ст.) установлено, що в організаційно-управлінській структурі університетів як «докласичного», так і «класичного» типу передбачалось функціонування загальноуніверситетських колегіальних органів у формі ради, сенату, консисторії, собору, консиліуму, діяльність яких спрямовувалася на реалізацію провідного принципу організації університетської освіти – автономії й самоврядування. Склад та коло повноважень таких органів залежали від низки факторів, як-от: збереження ознак корпоративного устрою університету; ступеня його підпорядкованості церкві, органам міської або державної влади; утвердження академічних свобод; успадкування традицій; завдань університетської освіти тощо. Оформлення організаційно-теоретичних засад їх діяльності як управлінських інституцій, рішення яких були обов’язковими для виконання всіма університетськими структурами, набуло чинності вже в умовах становлення й розвитку «паризької» моделі університету, але найбільш повну регламентацію знайшло в процесі утвердження базових принципів класичної («німецької») моделі університету.
Генеза органів колегіального самоврядування (рада, директоріум, консисторія, професорська конференція) в системі діяльності вищих навчальних закладів України XVI – XVIII століття мала певні розбіжності, оскільки їх становлення відбувалося в умовах роздробленості українських земель й суперечливого поєднання «місцевого», «польського», «австрійського» та «російського» проектів розбудови вищої школи. Функціонування колегіальних органів самоврядування в організаційно-управлінській структурі вищих навчальних закладів України XVI – XVIII століття знайшло найбільш повне відображення в «Проекті» облаштування Батуринського університету (1760 р.), взірцем для якого слугували німецькі університети XVII – XVIII століття, а також статуті Львівського університету (1774 р.), коли останній набув рис «австрійської» моделі.
2. Науково обгрунтовано етапи й визначено провідні тенденції діяльності вчених рад університетів України XIX століття:
I етап (1804-1834 рр.) – етап офіційного визнання й законодавчого оформлення діяльності вчених рад. Особливістю цього етапу стали розробка нормативно-правової бази, що регламентувала склад, коло повноважень учених рад та перелік покладених на них функцій (навчальна, наукова, фінансово-господарська, громадсько-просвітницька й адміністративна, судово-поліцейська); способи взаємозв’язку з іншими університетськими структурами; ступінь підконтрольності й форми підзвітності органам державної влади. Делегована вітчизняним університетам протягом першого десятиліття їх функціонування (1804-1814 рр.) широка автономія забезпечила визнання вчених рад в якості «вищої інстанції з вирішення всіх університетських справ» й сприяла надзвичайній активності й продуктивності їх діяльності. Натомість, зміна урядового курсу й запровадження політики «керованої демократії» в 20-і роки XIX ст. зумовили появу «духу апатії й байдужості» в роботі професорських колегій;
II етап (1835-1862 рр.) – етап перерозподілу повноважень учених рад на підставі реформування системи управління вітчизняними університетами. Цьому етапу було притаманне позбавлення вчених рад судово-поліцейської, фінансово-господарської, адміністративної й частково громадсько-просвітницької функцій, запровадження процедури затвердження їх рішень попечителем навчального округу, посилення залежності від правління, уведення в практику системи призначень на адміністративні посади всупереч виборам у раді. Протягом визначеного етапу діяльність учених рад нагадувала своєрідну криву: протягом другої половини 30-х – середини 40-х рр. XIX ст. вона характеризувалася доволі високою продуктивністю, переважно у розв’язанні навчальних і наукових справ; у кінці 40-х – середині 50-х рр. – інертністю й «застоєм»; наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. – відчутним пожвавленням;
III етап (1863-1883 рр.) – етап інтенсифікації діяльності вчених рад й поширення важелів їх впливу на всі сфери університетського життя. Загальні риси цього етапу виявилися в тому, що під тиском суспільно-політичних й соціально-економічних перетворень 60-х років XIX століття, поновлення університетської автономії зразка 1804 року вчені ради набули статусу «вищої інстанції» з вирішення навчальних, наукових, громадсько-просвітницьких, фінансово-господарських та судово-поліцейських справ, що зумовило інтенсивність їх діяльності. Утім, період другої половини 70-х – початку 80-х років XIX століття продемонстрував несумісність існування академічного самоврядування з умовами російського самодержавства. «Республіканський устрій» вітчизняних університетів було визнано шкідливим, а діяльність учених рад зазнала обмежувальних заходів й прямого втручання урядових структур;
IV етап (1884-1906 рр.) – етап формалізації діяльності вчених рад і поглинання їх функцій іншими управлінськими структурами. Характерними рисами цього етапу стали відчуження фінансово-господарської й судово-поліцейської функцій учених рад, втрата останніми самостійності у прийнятті рішень з окремих навчальних і наукових питань, підзвітність і підконтрольність попечителю й міністру, позбавлення права на самопоповнення, що призвели до формалізації діяльності вчених рад, установлення копіткого листування останніх з урядовими структурами, сповільнення прийняття рішень з найважливіших, а інколи й невідкладних питань організації університетського життя. Процеси лібералізації й демократизації університетської освіти на межі XIX-ХХ століття, що знайшли відображення в «Тимчасових правилах про управління навчальними закладами Міністерства народної освіти», «Проекті» нового університетського статуту (1906 р.) мали короткотривалий характер, а відтак суттєво не вплинули на діяльність учених рад.
3. Схарактеризовано погляди вчених, педагогів, громадських діячів визначеного історичного періоду на роль, значення, функції вчених рад у системі діяльності вітчизняних університетів, які віддзеркалювали різні підходи до оцінки досліджуваного феномена.
Представники прогресивно налаштованої частини суспільства ліберального спрямування (В. Вернадський, А. Бекетов, Д. Каченовський, С. Кавелін, М. Пирогов, І. Утін, К. Тімірязєв та ін.) послідовно відстоювали думку щодо переваг «колегіального начала» в системі діяльності університету, висуваючи вимогу посилення «автономії» вчених рад, набуття ними статусу «верховної влади», «центру з вирішення всіх університетських справ», перетворення правління на виконавчий орган ради. Для забезпечення ефективної роботи вчених рад рекомендували розширення їх особового складу за рахунок штатних доцентів; звільнення від «адміністративного опікунства», викорінення існуючих недоліків (апатії, непотизму, «духу партій») шляхом формування громадської думки, гласності, посилення відповідальності останніх за життєздатність університету.
Натомість, консервативно налаштовані автори (М. Гиляров-Платонов, А. Георгієвський, М. Любимов, В. Пуришкевич, М. Катков, Д. Толстой, Ф. Симоненко та ін.) висловлювали сумніви з приводу колегіального самоврядування у вищій школі як «єдиної прогресивної сили», що породжує «систему управління потроху всіма й ніким», «систему загальної безвідповідальності». Уважаючи недоречним накопичення в учених радах різноманітних справ, рекомендували вивести з кола їх обов’язків справи «економічні й бюрократичні», зосередити увагу виключно на навчальних проблемах, обмежити виборче право останніх, послабити контроль за діяльністю факультетів. Найбільш прийнятною формою колегіального самоврядування представники консервативних кіл уважали сенат, що мав місце в структурі німецьких університетів XIX століття.
4. Визначено нормативно-правову базу діяльності вчених рад університетів України XIX століття, що мала характер законів (університетські статути, іменні укази, рескрипти) та підзаконних актів (розпорядження, постанови, циркуляри, інструкції, правила). Установлено, що вперше порядок організації роботи вчених рад вітчизняних університетів на законодавчому рівні знайшов відображення в статуті 1804 року. Проте, більш широка правова основа досліджуваного феномена склалася в період дії статуту 1863 року, коли внаслідок демократичних реформ 60-х років XIX століття загальноуніверситетські колегіальні органи здобули широкі повноваження й право самостійно визначати стратегію розвитку університету відповідно до регіональних умов. Саме в цей період більш чітких рис набули: порядок підготовки, скликання й проведення засідань учених рад та процедура виконання їх рішень; правила ведення діловодства в раді та оприлюднення протоколів засідань шляхом друку; права й обов’язки ректора як голови вченої ради та повноваження секретаря; порядок проведення процедури балотувань та легітимність ухвалених рішень. У подальшому установлені приписи зазнавали лише певних коригувань у зв’язку із зміною спектру делегованих ученим радам функцій, що слугувало наслідком коливань урядового курсу в галузі вищої університетської освіти й установлення на цій підставі меж колегіального самоврядування.
5. Розкрито особливості реалізації вченими радами університетів України XIX століття покладених на них функцій за окремими напрямами:
• навчальної:
- забезпечення належної організації навчально-виховного процесу шляхом розробки навчальних планів; укладання оглядів викладання навчальних предметів й розкладу лекцій; пошуку способів залучення студентів до навчальних занять; організації різних видів контролю; облаштування навчально-допоміжних установ; реорганізації кафедр; відкриття нових факультетів; поділу їх на відділення тощо;
- укладання правил внутрішнього розпорядку в університеті й забезпечення контролю за їх виконанням (розробка й схвалення «Правил для студентів», унесення змін і доповнень до них; обрання складу контролюючих органів в особі інспектора (проректора) й схвалення відповідної інструкції щодо їхньої роботи; обговорення й унесення пропозицій до законопроектів з приводу забезпечення внутрішньої дисципліни в університеті);
- формування професорсько-викладацького складу університету на основі виборчої системи, що включала запрошення на викладацькі посади кандидатів на підставі рекомендацій відомих учених; оголошення конкурсу; залучення до викладацької діяльності в університеті найбільш здібних учителів; підготовку до професури власних випускників; заміщення вакантних кафедр особами, які вислужили 25-річний термін по навчальному відомству; залучення до балотувань на адміністративні посади всіх діючих професорів;
• наукової:
- проведення наукової атестації (присудження наукових ступенів дійсного студента, кандидата, магістра й доктора та вчених звань ад’юнкта, доцента, екстраординарного та ординарного професора; укладання правил про терміни й порядок проведення випробувань на здобуття наукового ступеня; внесення змін до переліку розрядів наук, за якими присуджувалися наукові ступені; здійснення контролю за процедурою проведення випробувань на факультетах тощо);
- забезпечення підготовки молодих науковців на здобуття професорського звання (обрання «найбільш гідних кандидатів» для підготовки до професури, затвердження інструкцій й «маршруту» наукових занять; організація контролю на підставі вивчення й аналізу звітів стипендіатів про наукову діяльність; призначення стипендій; виплата додаткових коштів кандидатам з огляду на їхні наукові здобутки; подовження терміну наукового відрядження; відрахування осіб, що виявилися «неблагодійними в науковому плані»);
- стимулювання науково-дослідної роботи викладачів (обговорення рефератів, повідомлень, доповідей учених про наукові відкриття й власні дослідження з різних галузей знань; надання дозволу на друк від імені університету наукових праць, посібників, керівництв; заснування загальноуніверситетських друкованих органів; затвердження тем наукових доповідей для виголошення на святкових актах; схвалення конкурсних тем, які пропонувалися для розв’язання науковцями й передбачали матеріальну винагороду; зарахування знаних учених до категорії почесних членів університету; подання викладачів й університетських службовців до державних нагород і премій; надання дозволу на здійснення відряджень з «науковою метою») та студентів (затвердження тем конкурсних творів на підставі подань факультетів; установлення загальної кількості медалей, що призначалися за кращі студентські наукові розвідки; надання дозволу на друк студентських наукових робіт, удостоєних золотої або срібної медалі; призначення стипендій, грошової допомоги, а також звільнення від плати за навчання тих студентів, які виявили потяг до наукових занять);
• громадсько-просвітницької (відкриття й облаштування закладів освіти початкової й середньої ланки; організація жіночої освіти; популяризація знань у суспільстві через виголошення актових промов; започаткування публічних курсів, лекцій, проведення наукових з’їздів, виставок; ушанування видатних співвітчизників за їхні літературні й наукові здобутки; сприяння роботі недільних шкіл, громадських бібліотек, читалень, архівів; виявлення турботи щодо дослідження місцевого краю в науково-практичному плані);
• фінансово-господарської (розгляд і затвердження університетського кошторису на поточний рік; заслуховування щомісячних звітів правління про фінансовий стан університету; розподіл коштів між навчально-допоміжними установами; схвалення кошторису надходжень і видатків спеціальних університетських коштів; порушення клопотань перед Міністерством народної освіти про виділення кредитів; затвердження проектів капітального ремонту та будівництва університетських приміщень; розподіл кімнат між навчально-допоміжними установами факультетів; надання житла викладачам і службовцям університету);
• судово-поліцейської (укладання правил діловодства в університетському суді; обрання складу суддів та кандидатів у судді; затвердження рішень професорського суду в «окремих випадках»; визначення переліку стягнень; пошук шляхів подолання виступів і дисциплінарних порушень студентів як у стінах університету, так і поза його межами.
Доведено, що спектр названих функцій і ступінь їх реалізації на кожному з визначених етапів діяльності вчених рад університетів України XIX століття суттєво різнилися й залежали від установлення меж університетської автономії з боку держави.
6. Вивчення організаційно-теоретичних засад діяльності вчених рад університетів України XIX ст. та особливостей реалізації покладених на них функцій у межах автономії, делегованої університетськими статутами досліджуваного періоду, дозволило накреслити напрями творчого використання набутого досвіду , що не втратили актуальності в сучасних умовах реформування вищої освіти в Україні й вимагають закріплення за вченими радами як самоврядними організаціями права: самостійно визначати структуру, штатний розклад і чисельний склад працівників відповідно до стратегії розвитку ВНЗ; приймати рішення про введення нових міждисциплінарних спеціальностей та здійснювати перерозподіл ліцензованого обсягу навчальних курсів у межах освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», «магістр»; збільшувати варіативну частку змісту освітньо-професійних програм за рахунок скорочення встановленої нормативної частки; регулювати параметри навчальної діяльності, у тому числі затверджувати правила прийому студентів до ВНЗ з огляду на умови, встановлені відомством; визначати форми навчання та способи перевірки знань; коригувати мінімальний і максимальний обсяг навантаження педагогічних і науково-педагогічних працівників; укладати правила внутрішнього розпорядку ВНЗ; визначати пріоритети в розвитку науково-дослідної роботи, механізми стимулювання перспективних наукових напрямів; остаточно приймати рішення щодо присудження наукових ступенів й присвоєння вчених звань; обирати адміністративних посадовців; визначати переможців конкурсу на заміщення професорсько-викладацьких посад на підставі об’єктивних критеріїв; запрошувати на викладацькі посади іноземних учених; розподіляти бюджетні кошти в межах затвердженого кошторису, а також використовувати надходження, отримані від надання платних послуг; установлювати розмір оплати праці співробітників ВНЗ (за рахунок загальних та спеціальних коштів у межах фінансування ВНЗ); розробляти систему призначень стипендій, а також установлювати їх розміри в межах стипендіального фонду; розпоряджатися власністю, що передана ВНЗ в оперативне керування; коригувати протягом бюджетного року кошторис у зв’язку із змінами обсягів доходів і видатків; виступати з громадськими ініціативами щодо внесення змін до державних проектів реформування початкової,середньої, вищої школи, проведення наукових з’їздів, форумів, дослідження місцевого краю в науково-практичному плані тощо.
Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного дослідження проблеми визначено: висвітлення генези загальноуніверситетських колегіальних органів в структурі Львівського та Чернівецького університетів; історико-педагогічний аналіз діяльності вчених рад університетів України радянського періоду; ретроспективне вивчення досвіду організації колегіального самоврядування в провідних університетах Європи та Америки; зіставлення й порівняння вітчизняних здобутків розвитку досліджуваного феномена із зарубіжними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Академические списки Императорского университета Св. Владимира (1834-1884). - К. : Тип. ун-та Св. Владимира, 1884. - 200 с.
2. Акт постановления для Императорского университета в Дерпте, 12 декабря 1802 г. // Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения.- СПб., 1875. - Т. 1 (1802-1825). - С. 612.
3. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України : Історія. Теорія / А. М. Алексюк. - К. : Либідь, 1998. - 560 с.
4. Андреев А. "Гумбольтовский миф" и дискуссии о модели классического университета в современной зарубежной историографии / А. Андреев
// Харківський історіографічний збірник. - Х., 2004. - Вип. 7. - С. 31-50.
5. Андреев А. Существовал ли "Русский путь" развития университетов / А. Андреев // Высшее образование в России. - 2008. - № 7. - С. 113-119.
6. Андрєєв А. "Національна модель" університетської освіти: проблеми виникнення та розвитку в Західній Європі та Російській імперії / А. Андрєєв // Схід-Захід : іст.-культурол. зб. - Х. ; К., 2005. - Вип. 7. - С. 75-119.
7. Андреев А. Ю. О "новом прочтении" истории российских университетов / А. Ю. Андреев // Высшее образование в России. - 2009. - № 3. - С. 149-159.
8. Андреев К. А. Отчет о ученых занятиях за границею / К. А. Андреев.- Х. : Унив. тип., 1878. - 10 с.
9. Аніщенко О. В. Розвиток професійної освіти жінок в Україні (друга половина XIX - початок ХХ століття) : дис… канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / О. В. Аніщенко; Ін-т пед. і псих. проф. освіти АПН України. - К., 2000. - 279 с.
10. Анисимов В. В. Университетские учебные округа: история и современность / В. В. Анисимов // Педагогіка. - 2001. - №2. - С. 70-73.
11. Астахова Е. В. Кадровый корпус высшей школы Украины: метаморфозы развития : монография / Е. В. Астахова. - Х. : Изд-во НУА, 2006. - 188 с.
12. Афонюшкина А. В. О правительственной политике России 20-40- х годов XIX в. в области университетского образования / А. В. Афонюшкина // Российские университеты в ХIX - начале ХХ века : сб. ст. - Воронеж, 1993. - С. 3-17.
13. Багалей Д. И. Каковы должны бать штаты Императорского Харьковского университета для удовлетворения его неотложных нужд / Д. И. Багалей. - Х. : Тип.-лит. Зильберберга, 1910. - 27 с.
14. Багалей Д. И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905), составленный профессорами Д. И. Багалеем, Н. Ф. Сумцовым, В. П. Бузескулом / Д. И. Багалей, Н. Ф. Сумцов, В. П. Бузескул. - Х. : Тип. А. Дарре, 1906. - 329 с.
15. Багалей Д. И. Материалы для истории Харьковского университета, открытые в Архиве Министерства народного просвещения : отчет о командировке / Д. И. Багалей. - Х. : Тип. ун-та, 1899. - 4 с.
16. Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т. 2. (1815-1835) / Д. И. Багалей - Х. : Тип.-лит. М. Зильберберга, 1904. -- 1136 с.
17. Багалій Д. І. Вибрані праці : в 6 т. Т.1. Автобіографія. Ювілейні матеріали / Д. І. Багалій. - Х. : ХГІ "НУА", 1999. - 600 с.
18. Багалій Д. І. Вибрані праці : в 6 т. Т. 3. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Ч. 1 (1802-1815 гг.) / Д. І. Багалій. - Х. : Вид-во НУА, 2004. - 1151 с.
19. Багалій Д. І. Вибрані праці : в 6 т. Т. 4. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Ч. 2 (1815-1835) / Д. І. Багалій ; [упоряд., голов. ред. В. В. Кравченко ; редкол.: В. І. Астахова та ін.; комент. Т. Г. Павлова]. - Х. : Вид-во НУА, 2005. - 1004 с.
20. Багаліївські читання в НУА. Ч. 5. Вік XXI: реформи в українській вищій школі : програма і матеріали, Харків, 2002 р. - Х. : ХГІ "НУА", 2002. - 219 с.
21. Балышев М. А. История Харьковского университета в архивных документах / М. А. Балышев // Проблеми історії та археології України : зб. доп. Міжнар. наук. конф. до 100 річчя XII Археол. з'їзду в м. Харкові, 25-28 жовт. 2002 р. - Х., 2003. - С. 187-189.
22. Березюк Н. М. Неизвестный В. Я. Джунковский: ректор Харьковского университета 1821-1826 гг. / Н. М. Березюк. - Х. : Тимченко А. Н., 2008. - 312 с.
23. Биографический словарь профессоров и преподавателей Харьковского университета // Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805-1905) / под ред. М. Г. Халанского, Д. И. Багалея. - Х., 1908. - С. 1-388 (2-я паг.).
24. Білий Л. Г. Організаційно-педагогічні основи управління вищим навчальним закладом недержавної форми власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Загальна педагогіка, історія педагогіки" / Л. Г. Білий ; Ін-т вищ. освіти, Акад. пед. наук України. - К., 2007. - 20 с.
25. Боголіб Т. Специфіка управління структурою організації в інноваційному ВНЗ / Т. Боголіб // Рід. школа. - 2008. - № 10. - С. 16-18.
26. Боголіб Т. М. Принципи управління вузом : монографія / Т. М. Боголіб. - К. : Тов-во "Знання", КОО, 2004. - 204 с.
27. Бузескул В. П. История Харьковского университета при действии устава 1884 г. (с 1884 до 1905 г.) / В. П. Бузескул. - Х. : Тип. ун-та, 1905. - 89 с.
28. Бузескул В. П. Краткий очерк истории Харьковского университета в царствование Императора Александра III (1881-1894) / В. П. Бузескул. - Х. : Унив. тип., 1900. - 45 с.
29. Бутіщенко С. В. Зміст і форми управління середніми професійними навчальними закладами України у 1917-1941 роках : дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика проф. освіти" / С. В. Бутіщенко; Ін-т пед. і псих. проф. освіти АПН України. - К., 1997. - 205 с.
30. Буторина Г. С. Педагогический понятийно-терминологический аппарат в русском университете конца XIX - начала ХХ века / Г. С. Буторина, Е. В. Смирнова // Мир образования - образование в мире. - 2007. - № 4. - С. 144-156.
31. Важинський І. П. Становлення і розвиток педагогічної освіти в Центральній та Східній Україні (1802-1866 рр.) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / І. П. Важинський ; Полтав. держ. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка. - Полтава, 2002. - 203 с.
32. Вакарчук І. На півдорозі до академічної незалежності: [Автономія і суспільна відповідальність ВНЗ] / І. Вакарчук, М. Зубрицька // Вища освіта України. - 2002. - № 2. - С. 58-63.
33. Васильев Ю. С. Экономика и организация управления вузом: Учебник / Ю. С. Васильев, В. В. Глухов, М. П. Федоров. - 3-е изд., испр. и доп. - СПб. : Лань, 2004. - 608 с.
34. Велемець О. В. Розвиток освіти і педагогічної думки на західноукраїнських землях в XVI-XVII ст. : дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.01 / О. В. Велемець ; Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 1998. - 204 с.
35. Венерберг Г. М. Заключение о правилах для студентов и об инструкции для инспекции / Г. М. Венерберг. - Х. : [б. и., б. г.]. - 68 с.
36. Вернадский В. И. Об основаниях университетской реформы / В. И. Вернадский. - М. : [б. и.], 1901. - 25 с.
37. Вернидуб Р. М. Організація і управління навчальним процесом у вищому навчальному закладі : навч. посіб. / Р. М. Вернидуб ; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К., 2005. - 110 с.
38. Вихованці Харківського університету : бібліогр. довід. / авт.-уклад. Б. П. Зайцев, В. І. Кадєєв, С. М. Куделко, Б. К. Мигаль [та ін.]. - Х. : Авто-Енергія, 2004. - 248 с.
39. Вихрущ В. О. Розвиток теоретико-концептуальних основ вітчизняної дидактики (друга половина XIX - поч. ХХ ст.) : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / В. О. Вихрущ ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2001. - 494 с.
40. Вища освіта в Україні : Нормативно-правове регулювання / гол. ред. Ю. М. Зражевський. - К. : Форум, 2003. - 1021 с.
41. Вища освіта в Україні : навч. посіб. / В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш. - К. : Знання, 2005. - 327 с.
42. Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи: матеріали до підсумкової колегії [МОН України] (21 березня 2008 р., м. Київ) / матеріал підготували: В. Шинкарук, Я. Болюбаш, С. Бондаренко [та ін.] // Освіта України. - 2008. - 19 берез. (№ 21/22). - С. 1-24.
43. Вища школа Української РСР за 50 років : [іст. нарис] : у 2 ч. (1917-1967 рр.) / кер. авт. кол. В. І. Пітов. - К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1967-1968. - Ч. 1 (1917-1945 рр.). - 1967. - 395 с.
44. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского университета Св. Владимира. Т. 1. / М. Ф. Владимирский-Буданов. - К. : Тип. ун-та Св. Владимира, 1884. - 674 с.
45. Владимирский-Буданов М. Ф. Пятидесятилетие Императорского университета Св. Владимира, 1834-1884 : речь, произнесенная на юбилейном акте университета ординарным профессором М. Ф. Владимирським-Будановым / М. Ф. Владимирский-Буданов - К. : Тип. Имп. ун-та Св. Владимира, 1884. - 59 с.
46. Вовк Л. П. Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні (друга пол. XIX - 20-ті роки ХХ ст.) : дис ... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Л. П. Вовк; Укр. держ. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 1995. - 411 с.
47. Воробьев В. А. К истории наших университетов / В. А. Воробьев // Русская мысль. - 1905. - Кн. 12. - С. 1-10.
48. Вплив університетської автономії на удосконалення якості освіти: нагальні завдання та ризики : матеріали семінару, 28-29 листоп. 2006 р., м. Харків / Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, Міжнар. фонд "Відродження". - Х. : ХНУ, 2007. - 159 с.
49. Временная инструкция для инспекции за студентами университетов. - Х. : [б. и.], 1879. - 13 с.
50. Временные правила организации студенческих учреждений в высших учебных заведениях ведомства Министерства народного просвещения. - СПб. : [б. и.], 1901. - 12 с.
51. Высшая школа сегодня и завтра: пути преодоления кризиса / Н. Г. Багаутдинова. - М. : Экономика, 2003. - 426 с.
52. Высшая школа : Основные постановления, приказы и инструкции / сост. М. И. Мошович ; под ред. А. М. Ходжаева. - М. : Сов. наука, 1945. - 410 с.
53. Высшая школа : Основные постановления, приказы и инструкции / сост. М. И. Мошович. - М. : Сов. наука, 1957. - 395 с.
54. Высшая школа СССР за 50 лет / под. ред. проф. В. П. Елютина. - М. : Высш. школа, 1967. - 272 с.
55. Высшая школа. Ч. 1. Сборник основных постановлений, приказов и инструкций / М-во высшего и среднего спец. образования СССР ; сост. : С. С. Гальцев, В. К. Кайрукштис, Ю. А. Козырева и Ю.М. Лебедев ; под ред. Е. И. Войленко. - М. : Высш. школа, 1965. - 432 с.
56. Высшая школа. Ч. 2. Сборник основних постановлений, приказов и инструкций / М-во высшего и среднего спец. образования СССР ; сост. : С. С. Гальцев, В. К. Кайрукштис, Ю. А. Козырева и Ю.М. Лебедев ; под ред. Е. И. Войленко. - М. : Высш. школа, 1965 - 355 с.
57. Высшее образование в России : Очерк истории до 1917 года / А. Я. Савальев, А. И. Момот, В. Ф. Хотеенков и др. ; под ред. В. Г. Кинелева. - М. : НИИ ВО, 1995. - 342 с.
58. Высшее образование : Проблемы и перспективы развития: Академ. чтения (2; 1995; Киев) / Междунар. акад. наук высш. шк. - К. : Б.н., 1995. - 2003 с.
59. Вышленкова Е. А. Terra Universitas : Два века университетской культуры в Казани / Е. А. Вышленкова, С. Ю. Малышева, А. А. Сальникова. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2005. - 150 с.
60. Георгиевский А. Краткий исторический очерк правительственных мер и предначертаний против студенческих беспорядков / А. Георгиевский. - СПб. : Тип. В. С. Балашова, 1890. - 302 с.
61. Гиляров-Платонов Н. П. Университетский вопрос / Н. П. Гиляров-Платонов. - СПб. : Изд-во К. П. Победоносцева, 1903. - VIII, 290 с.
62. Гиршман Л. В. В Совет Императорского Харьковского университета / Л. В. Гиршман. - Х. : [б. и.], 1901. - 45 с.
63. Глинский Б. Б. Университетские уставы (1755-1884 гг.) / Б. Б. Глинский // Исторический вестник. -- 1900. - № 21. - С. 325-351.
64. Глузман А. В. Тенденции развития университетского педагогического образования в Украине : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.04 / А. В. Глузман ; Ин-т пед. и псих. проф. образ. Акад. пед. наук Украины. - К., 1997. - 479 с.
65. Головнин Л. Н. Мысли об основах реформы высшей школы / Л. Н. Головнин. - М. : Типо-лит. Рихтер, 1906. - 36 с.
66. Горак Р. Іван Франко. Кн. 4. Університет / Р. Горак, Я. Гнатів. - Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 2004. - 472 с.
67. Грушевский М. С. Иллюстрированная история украинского народа : [авториз. пер. со 2-го укр. изд.] / М. С. Грушевский. - СПб. : Просвещение, 1913. - XVI, 536 с.
68. Гупан Н. М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню д-ра пед. наук : спец. 13.00.01 "Загальна педагогіка, історія педагогіки" / Н. М. Гупан ; Ін-т пед. Акад. пед. наук України. - К., 2001. - 39 с.
69. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки / Н. М. Гупан. - К. : Акад. пед. наук, 2002. - 221 с.
70. Дабагян А. В. Некоторые проблемы реформирования системы образования / А. В. Дабагян, А. М. Михайличенко. - Х. : Форт, 2001. - 320 с.
71. Дем'яненко Н. М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (XIX -перша чверть ХХ ст.) : автореф. дис. ... д-ра пед. наук : спец. 13.00.04 / Н. М. Дем'яненко ; Ін-т пед. і псих. проф. освіти АПН України. - К., 1999. - 40 с.
72. Дем'яненко Н. М. Автономія університету: ретроспектива, модернізація : [Ретроспективний логіко-системний аналіз розвитку принципу автономії в управлінні університетами України з урахуванням європейських тенденцій, особливостей загальних статутів імператорських університетів 1804, 1835, 1863, 1884 рр.] / Н. Дем'яненко // Вища освіта України. - 2005. - № 2. - С. 42-49.
73. Дем'яненко Н. М. Світова інтерпритація ідеї університету: методологія, теорія, досвід реалізації / Н. М. Дем'яненко // Вища освіта України. - 2009. - № 1. - С. 60-66.
74. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). - К. : Райдуга, 1994. - 61 с.
75. Джон Р. Університет: експорт моделей (реферат) : [пер. з англ.] / Р. Джон, М. Агуеда, Родригес Круз, Х. Юрген. // Alma Mater. - 1999. - № 6. - С. 45-48.
76. Дзвінчук Д. І. Державне управління освітою в Україні: тенденції і законодавство : [посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Д. Дзвінчук. - К. : НІЧЛАВА, 2003. - 239 с.
77. Дзвінчук Д. І. Сучасні тенденції розвитку та управління освітою : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню д-ра філос. наук : спец. 09.00.10 / Д. І. Дзвінчук ; Акад. пед наук України, Ін-т вищої освіти. - К., 2007. - 36 с.
78. Дзюба Е. Н. Просвещение на Украине (вторая половина XVI - первая половина XVII в.) / Е. Н. Дзюба. - К. : Наук. думка, 1987. - 128 с.
79. Діуліна В. В. Соціально-педагогічні умови формування морально-етичної культури майбутнього керівника у сфері управлінської діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. пед. наук : спец. 13.00.05 / В. В. Діуліна ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2003. - 24 с.
80. Дмитрієв А. С. Розвиток теорії внутрішкільного управління в Україні в другій пол. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. пед. наук : 13.00.01 "Загальна педагогіка, історія педагогіки" / А. С. Дмитрієв; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. - Луганськ, 2004. - 20 с.
81. Доклад г. Министра о правилах для Педагогического Института // Периодические сочинения об успехах народного просвещения. - 1804. - № 6. - С. 1-47.
82. Доклад комиссии, избранной Советом Императорского Харьковского университета для ответа на вопросы, предложенные Министерством народного просвещения об изменении устава 1884 г. - Х. : Тип. Зильберберга, 1901. - 132 с.
83. Доклад комиссии, избранной Советом Императорского Харьковского университета, для обсуждения вопроса о системе вознаграждения преподавателей университета, основанной на взымании со студентов и слушателей особой платы за слушание лекций и руководство их занятиями. - Х. : [б. и.], 1897. - 31 с.
84. Доклад Министра Н. П. о утверждении Ректором Харьковского университета Профессора Стойковича // Периодические сочинения об успехах народного просвещения. - 1807. - № 17. - С. 38.
85. Документы по истории университетов Европы XII-XV вв. : учеб. пособие / [под ред. и с предисл. А. Е. Москаленко]. - Воронеж : Воронеж. пед. ин-т, 1973. - 157 с.
86. Дудка М. И. Высшая школа Украины : Стратегия управления и проблемы реформирования / М. И. Дудка. - Х. : Основа, 2002. - 272 с.
87. Дух і Літера