УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК УЧАСНИК КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

СУПРУНОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 343.13

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК УЧАСНИК КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Удалова Лариса Давидівна,
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Донецьк – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………4
ВСТУП……………………………………………………………………………..5
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ВІДНОСИНИ, УЧАСНИКОМ ЯКИХ МОЖЕ БУТИ УПОВНОВАЖЕНИЙ
З ПРАВ ЛЮДИНИ……….……………………………………………………...12
1.1. Поняття та елементи кримінально-процесуальних відносин……………..12
1.2. Статус Уповноваженого з прав людини як учасника
кримінально-процесуальних відносин………………………………….……….21
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...33
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
ЩОДО УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ……….……………….35
2.1. Розвиток законодавства та стан наукових досліджень про особливості кримінального провадження щодо Уповноваженого з прав людини……...….35
2.2. Провадження досудового розслідування щодо Уповноваженого
з прав людини до позбавлення його недоторканності……………………..…..52
2.3. Повідомлення Уповноваженому з прав людини про підозру……………..60
2.4. Застосування щодо Уповноваженого з прав людини заходів
забезпечення кримінального провадження…………………………….……….81
2.5. Проведення щодо Уповноваженого з прав людини
слідчих (розшукових) дій…………………………………………..…………….94
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………..101
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………..….106
3.1. Уповноважений з прав людини як орган, що здійснює
парламентський контроль у кримінальному процесі………………..…….….106
3.2. Права Уповноваженого з прав людини у кримінальному процесі…………………………………………………………………...……….130
Висновки до розділу 3………………………………………………………….152
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………161
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….184

ВСТУП

Актуальність теми. В Україні функціонує чітко визначена система державних органів і посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права та свободи людини. Важливе місце в конституційному механізмі забезпечення цих прав та свобод посідає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
(далі – Уповноважений), діяльність якого є однією з форм парламентського контролю.
Сфера компетенції Уповноваженого є досить широкою. Він має такі права: бути невідкладно прийнятим вищими посадовими особами; безперешкодно відвідувати органи державної влади та ознайомлюватися з документами в цих органах, у тому числі справами, які зберігаються в судах; вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних їм підприємств, установ, організацій, виділяти спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надавати відповідні висновки; відвідувати в будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування покарання; бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим; звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров’я чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та в порядку, встановлених законом; направляти до відповідних органів акти реагування в разі виявлення порушень прав і свобод людини для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини відповідними державними органами, у тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Багато фундаментальних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених тим чи іншим чином торкалися проблем прав та обов’язків Уповноваженого, гарантій його діяльності. Значний внесок у вирішення цих проблем зробили такі вчені: С.А. Альперт, Ю.П. Аленін, В.Б. Барчук, А.Я. Дубинський, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, Л.В. Голяк, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, К.О. Закоморна, О.В. Капліна, Н.С. Карпов, Н.І. Карпачова, Є.Д. Лук’янчиков, О.О. Майданник, В.Т. Маляренко, О.В. Марцеляк, М.М. Михеєнко, М.А. Погорецький, С.В. Слінько, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, П.В. Цимбал, О.Г. Шило, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська та ін.
Однак недослідженим залишається питання про Уповноваженого як учасника кримінально-процесуальних відносин. Необхідність у його розгляді пояснюється тим, що з 20 листопада 2012 р. набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України, прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. Однією з його новел є те, що у цьому Кодексі передбачено окрему главу 37, у якій ідеться про особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 480 КПК України, особливий порядок кримінального провадження застосовується і до Уповноваженого. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. внесено зміни до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Встановлено, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором України. Ці суттєві зміни у кримінально-процесуальному законодавстві вимагають ґрунтовного дослідження.
Також недостатньо дослідженим залишається питання про участь Уповноваженого у кримінальному процесі саме як посадової особи, яка здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини. Викладеним зумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження узгоджується зі Стратегією національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється» (Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007, в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 р. № 389/2012); ґрунтується на положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р.); Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю (Указ Президента України від 21 жовтня 2011 р. № 1000/2011). Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 29 червня 2011 р., протокол № 11, включено до планів науково-дослідних робіт Донецького юридичного інституту МВС України на 2011–2013 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є дослідження теоретичних положень, законодавства та проблем правозастосування у сфері діяльності Уповноваженого як учасника кримінально-процесуальних відносин, формування на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення кримінального процесуального законодавства України.
Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі задачі:
– з’ясувати, учасником яких кримінально-процесуальних відносин може бути Уповноважений;
– дослідити порядок повідомлення Уповноваженому про підозру;
– здійснити аналіз порядку застосування щодо Уповноваженого заходів забезпечення кримінального провадження;
– розглянути порядок проведення щодо Уповноваженого слідчих (розшукових) дій;
– проаналізувати питання щодо участі Уповноваженого у кримінальному процесі;
– розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства та практики його застосування слідчими, прокурорами й суддями.
Об’єкт дослідження – правовідносини, що виникають, розвиваються і припиняються у зв’язку з участю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у кримінальному процесі.
Предмет дослідження – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як учасник кримінально-процесуальних відносин.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й задач дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання дав змогу розглянути всі питання теми в динаміці, виявити взаємозв’язок між правовим статусом Уповноваженого та кримінально-процесуальними відносинами. Формально-логічний метод використано з метою визначення поняття кримінально-процесуальних відносин (підрозділ 1.1); за допомогою системно-структурного методу визначено, учасником яких кримінально-процесуальних відносин може бути Уповноважений (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий метод застосовано для порівняльного аналізу дії особливостей кримінального провадження щодо Уповноваженого за кримінально-процесуальним законодавством України та інших країн (підрозділи 2.2–2.5); методи моделювання і прогнозування дали змогу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства (розділи 2, 3); соціологічний та статистичний методи використано під час анкетування слідчих, прокурорів, суддів, вивченні кримінальних проваджень та узагальненні отриманих результатів (підрозділи 3.1, 3.2).
Емпіричну базу дослідження становлять дані за 1998–2012 роки щодо здійснення Уповноваженим парламентського контролю у кримінальному процесі, результати опитування 305 слідчих, прокурорів, суддів, результати вивчення й аналізу 314 кримінальних проваджень, що сприяло обґрунтованості та достовірності сформульованих висновків.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням проблем участі Уповноваженого у кримінально-процесуальних відносинах, виконаним після прийняття нового КПК України. На захист виносяться положення, що теоретично сформульовані й обґрунтовані в роботі та містять такі елементи наукової новизни:
вперше:
– внесено пропозицію стосовно доповнення ч. 2 ст. 65 КПК України пунктом, що Уповноважений не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним його обов’язків;
– обґрунтовано висновок про необхідність визначення у ст. 216 КПК України підслідності кримінального провадження, якщо злочин вчинено стосовно Уповноваженого у зв’язку з професійною діяльністю;
– запропоновано доповнити Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» главою 35-1 «Розгляд питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» в авторській редакції;
– доведено необхідність доповнення ст. 482 КПК України нормами про особливості затримання Уповноваженого за підозрою у вчиненні злочину, застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсторонення від посади, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій;
– внесено пропозицію щодо доповнення КПК України статтею про обов’язок слідчого, прокурора, суду стосовно роз’яснення учасникам кримінального провадження права та порядку звернення до Уповноваженого;
удосконалено:
– обґрунтування необхідності доповнення КПК України статтею про участь Уповноваженого у кримінальному провадженні;
– пропозицію про внесення доповнень до КПК України щодо надання Уповноваженому права оскаржувати вироки та інші судові рішення, які набрали законної сили;
дістало подальший розвиток:
– пропозиція про доповнення КПК України нормою про закриття кримінального провадження, якщо Верховна Рада України відмовила в наданні згоди на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності;
– положення про необхідність доповнення законодавства нормою про право Уповноваженого ознайомлюватися з матеріалами кримінальних проваджень, вироки за якими набрали законної сили, а також із закритими кримінальними провадженнями.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використано:
– у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 18 березня 2012 р.);
– у практичній діяльності – Головним слідчим управлінням МВС України під час проведення занять у системі службової підготовки (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 10 січня 2013 р.);
– у навчальному процесі – під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальний процес України» (акт впровадження Донецького юридичного інституту МВС України від 11 червня 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів» (м. Київ, 29 березня 2012 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державотворення та правотворення в період реформ: питання теорії та практики» (м. Київ, 19–20 квітня 2012 р.); круглому столі «Проблеми застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час досудового провадження» (м. Дніпропетровськ, 25 листопада 2011 р.); міжвузівському науково-практичному круглому столі «Кримінальний кодекс очима молодих науковців та практиків» (м. Луцьк, 16 травня 2012 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в дев’яти наукових публікаціях, серед яких п’ять статей – у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, одна з яких – у міжнародному науковому виданні, а також чотири – тези доповідей на науково-практичних конференціях та круглих столах.

bibliography

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації на основі проведеного узагальнення і систематизації наукових уявлень про участь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як учасника кримінально-процесуальних відносин у кримінальному процесі сформульовано наукові положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки й практики.
1. У кримінальному провадженні Уповноважений може брати участь у статусі підозрюваного, обвинуваченого, якщо Верховна Рада України надасть згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності; потерпілого, якщо відносно нього як посадової особи вчинено злочини, передбачені ст. 112, 344, 346 КК України; свідка, якщо він звільнений від обов’язку зберігати відомості, що довірені йому певною особою.
2. У ст. 216 КПК України доцільно визначити підслідність кримінального провадження, якщо злочини вчинено стосовно Уповноваженого у зв’язку з його професійною діяльністю. Розслідування вчинених щодо нього злочинів, передбачених ст. 112, 344, 346 КК України, необхідно віднести до компетенції слідчих органів Державного бюро розслідувань України.
3. Частину 2 ст. 65 КПК України, ч. 2 ст. 20 Закону варто доповнити положенням, що Уповноважений не може бути допитаний як свідок про обставини, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.
4. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» слід доповнити главою 35-1 «Розгляд питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», у якій передбачити такі статті: «Внесення подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи взяття під варту Уповноваженого»; «Надання письмового пояснення Уповноваженим»; «Висновок комітету щодо надання згоди Верховною Радою України на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту»; «Розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт».
Також главу 37 КПК України необхідно доповнити статтею, яка б визначала порядок ініціювання органом досудового розслідування питання про надання Верховною Радою України згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, взяття під варту Уповноваженого. У цій главі має бути визначено порядок:1) винесення слідчим постанови про порушення клопотання про внесення Генеральним прокурором України подання до парламенту для надання згоди за притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності, його затримання та взяття під варту; 2) затвердження цієї постанови прокурором, який здійснює нагляд за провадженням досудового розслідування; 3) передачі такої постанови та матеріалів кримінального провадження Генеральному прокурору України; 4) складання Генеральним прокурором України зазначеного подання та направлення його до Верховної Ради України.
5. Враховуючи статус Уповноваженого як посадової особи, яка виконує важливу державну функцію щодо здійснення парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини, доцільно змінити порядок прийняття рішення про проведення досудового розслідування щодо нього. Слідчий, прокурор, отримавши заяву про вчинення Уповноваженим злочину, зобов’язаний невідкладно направити її до Генерального прокурора України, який має протягом трьох днів здійснити перевірку заяви шляхом відібрання пояснень від Уповноваженого, окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів. Якщо під час проведення перевірки буде встановлено достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину в діях Уповноваженого, Генеральний прокурор України повинен внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Якщо такі дані не буде встановлено, він має прийняти рішення про відмову у проведенні досудового розслідування.
6. Законодавцю необхідно визначити персональну підслідність кримінального провадження про злочин, вчинений Уповноваженим. Для цього потрібно віднести Уповноваженого до осіб, які посідають особливо відповідальне становище, доповнивши ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» відповідним положенням. Це надасть змогу вирішити питання про підслідність кримінального провадження про злочин, вчинений Уповноваженим. Досудове розслідування щодо Уповноваженого повинні проводити слідчі органу державного бюро розслідувань. Незважаючи на місце вчинення Уповноваженим злочину, досудове розслідування має провадитися в місті Києві. Генеральний прокурор України повинен визначати, у якому саме територіальному органі державного бюро розслідувань воно має здійснюватися.
7. Пункт 2 ч. 1 ст. 483 КПК України слід доповнити положенням, що Генеральний прокурор України, повідомивши Уповноваженому про підозру, повинен не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття даного рішення повідомити про це Верховну Раду України. Генеральний прокурор України має затверджувати обвинувальний акт щодо Уповноваженого, доводити перед судом його вину у вчиненні злочину.
8. Доцільно доповнити ч. 1 ст. 284 КПК України нормою, що кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо Верховна Рада України відмовила в наданні згоди на притягнення Уповноваженого до кримінальної відповідальності. Можливо також доповнити ч. 1 ст. 280 КПК України положенням, що досудове розслідування зупиняється, якщо парламент не надав такої згоди.
9. Статтю 482 КПК запропоновано доповнити нормами в такій редакції:
«Уповноважений з прав людини, затриманий за підозрою у вчинені злочину в порядку, встановленому ст. 208 цього Кодексу, за виключенням випадків затримання на місті особливо тяжкого злочину, має бути звільнений негайно після встановлення його особистості. У разі затримання Уповноваженого з прав людини за місці вчинення особливо тяжкого злочину слідчий, який проводив затримання, зобов’язаний негайно повідомити про це Генерального прокурора України, який негайно повинен звернутися до Верховної Ради України з поданням про подальше застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. У разі неотримання протягом 24 годин згоди Верховної Ради України за подальше затримання Уповноваженого з прав людини, його має бути негайно звільнено. До отримання такої згоди Уповноважений з прав людини може бути підданий особистому обшуку, освідуванню»;
«Особистий обшук Уповноваженого з прав людини, обшук чи огляд його житла або іншого володіння, службового приміщення, особистого або службового транспорту, багажу, огляд особистого майна та документів, освідування, проведення щодо нього негласних слідчих (розшукових) дій допускається лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності». Також главу 37 КПК України доцільно доповнити статтею, яка б визначала порядок прийняття рішення про проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння Уповноваженого, службового приміщення, у якому він здійснює професійну діяльність, після того, як парламент надасть згоду на його притягнення до кримінальної відповідальності.
10. Статтю 154 КПК України варто доповнити ч. 4 у такій редакції: «Питання про відсторонення від посади осіб, які призначаються Верховною Радою України, вирішується Верховною Радою України на підставі клопотання Генерального прокурора України в порядку, встановленому законодавством». Крім цього, у ч. 4 ст. 154 КПК України необхідно передбачити процедуру ініціювання слідчим питання про відсторонення Уповноваженого від посади, визначивши в цій нормі порядок: 1) винесення слідчим постанови про порушення клопотання про внесення Генеральним прокурором України клопотання до Верховної Ради України про відсторонення Уповноваженого від посади; 2) передачі цієї постанови та матеріалів кримінального провадження Генеральному прокурору України; 3) складання Генеральним прокурором України зазначеного клопотання та направлення його до Верховної Ради України.
11. КПК України доцільно доповнити статтею, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити учаснику кримінального провадження право та порядок звернення до Уповноваженого. Також у цій статті слід визначити вимоги, які пред’являються до такого звернення; звернення учасників кримінального провадження, що не підлягають розгляду Уповноваженим.
12. Запропоновано Закон доповнити статтею, що за результатами розгляду скарги Уповноважений вправі звернутися до прокурора з клопотанням розпочати досудове розслідування щодо посадової особи, у рішеннях або діях якої вбачаються порушення прав та свобод особи, провести перевірку кримінально-процесуальної діяльності слідчого, керівника органу досудового розслідування.
13. Необхідно доповнити: ст. 161 КПК України положенням, що заборонено доступ до листування або інших форм обміну інформацією між Уповноваженим та учасниками кримінального провадження: ст. 258 КПК положенням, що не допускається втручання у приватне спілкування підозрюваного, обвинуваченого з Уповноваженим.
14. Статтю 13 Закону, КПК України слід доповнити нормами, що при перевірці скарги Уповноважений вправі безперешкодно знайомитися з матеріалами кримінальних проваджень, вироки за якими вступили в законну силу, а також із закритими кримінальними провадженнями.
15. Главу 3 КПК України необхідно доповнити статтею «Участь Уповноваженого з прав людини у кримінальному провадженні», у якій передбачити підстави, порядок його вступу у кримінальний процес та права.
16. Уповноваженому слід надати процесуальні права подавати: касаційну скаргу на вирок та інші судові рішення; заяву про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК України; заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. У цій частині запропоновано внести відповідні доповнення до ч. 1 ст. 425, ст. 446, 460 КПК України.
17. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» доцільно доповнити нормою, що Уповноважений має право звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, якщо за станом здоров’я чи з інших поважних причин вона не може цього зробити самостійно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна теорія держави і права : [навч. посіб.] / за ред.
В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 317 с.
2. Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні правовідносини: система і структура / Погорецький М. А. – Х. : Арсіс, 2002. – 160 с.
3. Денисюк А. М. Поняття, суть і завдання кримінального процесу : [лекція] / Денисюк А. М. – К. : Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 20 с.
4. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: загальна частина : [конспект лекцій] / Удалова Л. Д. – К. : НАВС, 2001. – 100 с.
5. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України: Загальна частина : [підруч.] / Удалова Л. Д. – К. : Кондор, 2005. – 152 с.
6. Удалова Л. Д. Кримінальний процес України : [підруч.] / Удалова Л. Д. – К. : ПАЛИВОДА А.В., 2007. – 352 с.
7. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі : [моногр.] /
Погорецький М. А. – Х. : Арсіс ЛТД, 2007. – 576 с.
8. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [посіб. для підготовки до іспитів] / Назаров В. В., Шпотаківська О. В., Зарубей В. В. – К. : Ліпкан О. С., 2010. – 200 с.
9. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) / [Рожнова В. В., Савицький Д. О., Конюшенко Я. Ю. та ін.]. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
10. Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права / Элькинд П. С. – М. : Юрид. лит., 1967. – 192 с.
11. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [навч. посіб.] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. – [2-ге вид., доп. і переробл.]. – К. : Атіка, 2007. – 584 с.
12. Назаренко Р. І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / Р. І. Назаренко. – К.,
2001. – 19 с.
13. Корж В. П. Деякі проблемні питання впровадження нового КПК в практичну діяльність / В. П. Корж // Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Харків, 5 жовт. 2012 р.) / ХНУВС. – Х., 2012. – С. 111–116.
14. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 лип. 2004 р. № 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. – К., 2010. – С. 305–312.
15. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 груд. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
16. Кримінальний кодекс України. Кримінальний процесуальний кодекс України / Міністерство юстиції України. – Офіц. вид. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 608 с.
17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квіт. 2001 р. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, 2001. – 1104 с.
18. Волкотруб С. Г. Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному процесі : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» /
С. Г. Волкотруб. – Х., 2003. – 19 с.
19. Стахівський С. М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі : [навч. посіб.] / Стахівський С. М. – К. : Олан,
2001. – 95 с.
20. Удалова Л. Д. Теорія та практика отримання вербальної інформації у кримінальному процесі : [моногр.] / Удалова Л. Д. – К. : Паливода А. В., 2005. – 324 с.
21. Белькова О. Теоретичні та практичні аспекти права свідка відмовитися свідчити відносно себе, членів сім’ї та близьких родичів / О. Белькова // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 2. –
С. 102–105.
22. Бараннік Р. Дотримання принципу свободи від самовикриття під час провадження слідчих дій / Р. Бараннік // Право України. – 2004. – № 7. –
С. 125–128.
23. Слінько С. В. Проблеми правового статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності : [моногр.] / Слінько С. В. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 282 с.
24. Омельченко О. Є. Проблеми свідоцького імунітету в кримінальному процесі / О. Є. Омельченко // Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі : матеріали круглого столу (Київ, 25 трав. 2011 р.). – К., 2011. – С. 71–73.
25. Смирний С. І. Поняття та класифікація імунітетів у кримінальному процесі України / С. І. Смирний // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – Дніпропетровськ, 2010. – № 1. – С. 279–286.
26. Волкотруб С. Г. Імунітет і способи його захисту в кримінальному судочинстві України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Волкотруб Сергій Григорович. – Х., 2003. – 192 с.
27. Алиев Н. А. Свидетельский иммунитет в уголовном процессе / Н. А. Алиев // Изв. вузов. Правоведение. – 2005. – № 6. – С. 109–123.
28. Вельш И. В. Свидетельский иммунитет в уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс ; криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розыскная деятельность» / И. В. Вельш. – М., 2000. – 20 с.
29. Карцев А. В. Иммунитеты от уголовного преследования / А. В. Карцев // Уголовный процесс. – 2006. – № 7. – С. 28–35.
30. Феоктистов Д. Е. Конституционно-правовой статус Уполномоченного по правам человека в Российской федерации (сравнительно-правовое исследование) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Д. Е. Феоктистов. – Саратов, 2012. – 24 с.
31. Сидорова Н. В. Правовое регулирование показаний свидетеля в российском уголовном процессе: история, современное состояние :
дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Сидорова Наталья Вячеславовна. – Тюмень, 2004. – 269 с.
32. Федоров А. А. Показания свидетеля как источник доказательств в уголовном судопроизводстве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс ; криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розыскная деятельность» / А. А. Федоров. – М., 2006. – 16 с.
33. Засыпалова В. И. Институт Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и субъектах Российской Федерации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Засыпалова Валентина Ивановна. – М., 2005. – 203 с.
34. Лукошкина С. В. Иммунитеты в российском уголовном судопроизводстве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розысная деятельность» / С. В. Лукошкина. – Иркутск, 2005. – 23 с.
35. Никитин С. Ю. Свидетельский иммунитет в российском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовый процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / С. Ю. Никитин. – Челябинск, 2005. – 27 с.
36. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации : принят 13 нояб. 2002 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 46. – Ст. 4532.
37. Супрунов А. Ю. Сравнительный анализ института омбудсмана / А. Ю. Супрунов // Развитие института Уполномоченного по правам человека в российских регионах : Прилож. к журн. «Северная Пальмира». – СПб., 1999. – Т. 2. – С. 146–169.
38. Куліш А. Інститут омбудсмана як елемент правоохоронної системи України / А. Куліш // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 70–73.
39. Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации : Федеральний конституционный закон от 16 февр. 1997 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1997. – № 9. – Ст. 1011.
40. О Народном Защитнике Грузии [Электронный ресурс] : Закон Грузии от 16 мая 1996 г. – Режим доступа :
http://www.euro-ombudsman.org/ombudsmen_activities/ex-ussr/zakon-gruzii-o-narodnom-zawitnike-gruzii.
41. О Защитнике прав человека [Электронный ресурс] : Закон Республики Армения от 21 окт. 2003 г. – Режим доступа :
http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1457&lang=rus.
42. Закон об Уполномоченном по правам человека в Чечне противоречит Конституции России [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
http://www.memo.ru/2011/07/28/2807111.html.
43. Про практику застосування статей 400-11 – 400-18 Кримінально-процесуального кодексу України : Постанова Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 груд. 2011 р. № 15 // Постанови Пленумів Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів України в кримінальних та адміністративних справах / [упоряд. С. А. Кузьмін, М. С. Кучеренко]. – К., 2012. – С. 589–599.
44. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К. : Велес, 2006. – 48 с.
45. Кожевніков А. Р. Конституційно-правове регулювання імунітетів в Україні (на прикладі глави держави, народних депутатів та суддів України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / А. Р. Кожевніков. – Х.,
2010. – 20 с.
46. Марцеляк О. Основні елементи конституційно-правового статусу омбудсмана / О. Марцеляк // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 85–88.
47. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика : [моногр.] / О. В. Марцеляк ; відп. ред. член-кор. АПрН України
О. Н. Ярмиш. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 450 с.
48. Тодика Ю. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) / Ю. Тодика, О. Марцеляк // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1998. – № 3. – С. 29–37.
49. Модельный закон о статусе Уполномоченного по правам человека [Электронный ресурс] : принят в г. Санкт-Петербурге на двадцать четвертом пленарном заседании Международной Ассамблеи государств – участников СНГ постан. № 24-7 от 4 дек. 2004 г. – Режим доступа :
http://www.pravo.levonevsky.org/bazazru/texts07/txt07016.htm.
50. Смоков С. М. Гарантії застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві України : [моногр.] / С. М. Смоков, К. Г. Горелкина. – Одеса : Астропринт, 2012. – 152 с.
51. Удалова Л. Д. Суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : [моногр.] / Л. Д. Удалова, В. Я. Корсун. – К. : Скіф, 2012. – 168 с.
52. Чорнобук В. І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу : [моногр.] / Чорнобук В. І. – Х. : Право, 2008. – 184 с.
53. Грошевий Ю. М. Вибрані праці / Ю. М. Грошевий ; [упоряд. : О. В. Капліна, В. І. Маринів]. – Х. : Право, 2011. – 656 с.
54. Рожнова В. Особливості кримінально-процесуального затримання окремих категорій громадян / В. Рожнова // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 8. – С. 141–144.
55. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право : [підруч.] / Лобойко Л. М. – К. : Істина, 2010. – 496 с.
56. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М. : Проспект ; КНОРУС, 2009. – 224 с.
57. Бугров И. Б. Борьба с преступлениями лиц особого правового статуса в системе мер противодействия коррупции / И. Б. Бугров // Российский следователь. – 2012. – № 13. – С. 20–21.
58. Добровлянина О. В. Особенности производства по уголовным делам в отношении отдельных категорий лиц : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика, судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / О. В. Добровлянина. – Екатеринбург, 2010. – 21 с.
59. Уголовно-процессуальный кодекс Эстонской Республики [Электронный ресурс] : принят 12 февраля 2003 г. – Режим доступа :
http://www.yurotdel.com/zakony/ugolovno-processualnyi-kodeks-estonii.html
60. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект від 13 січ. 2007 р., реєстр. № 1233. – Режим доступу :
http://www.w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=31115.
61. Супрунова О. В. Гарантії діяльності омбудсмана у проектах КПК України / О. В. Супрунова // Вісник Академії адвокатури України. – К., 2012. – № 1. – С. 135–139.
62. Смирний С. І. Порядок порушення кримінальної справи та затримання осіб, що користуються імунітетом / С. І. Смирний // Часопис Академії адвокатури України. – К., 2010. – № 6. – С. 1–7.
63. Проект Кримінального процесуального кодексу (з порівняльними таблицями) : розроблений робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17 серп. 2010 р. № 820/2010. – К. : Закон і Бізнес, 2011. – 410 с.
64. Удалова Л. Д. Досудове провадження у кримінальних справах щодо окремих службових осіб, які обіймають особливо відповідальне становище : [моногр.] / Л. Д. Удалова, І. В. Бабій. – К. : КНТ, 2010. – 192 с.
65. Кримінальний процесуальний кодекс України : прийнятий 13 квіт. 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9–10. – № 11–12. – № 13. – Ст. 88.
66. Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 37. – Ст. 1371.
67. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 лип. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41–45. – Ст. 529.
68. Про статус народного депутата України : Закон України від 15 груд. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
69. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лют. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14–15. – № 16–17. – Ст. 133.
70. Супрунова О. В. Деякі проблемні питання притягнення до кримінальної відповідальності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / О. В. Супрунова // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів : зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. (м. Київ, 29 берез. 2012 р.) / Нац. акад. внутр. справ. – К., 2012. – С. 136–137.
71. Супрунова О. Кримінально-процесуальні гарантії діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / О. Супрунова // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 1. – С. 143–145.
72. Про Єдиний реєстр досудових розслідувань [Електронний ресурс] : наказ Генерального прокурора України від 17 серп. 2012 р. № 69. – Режим доступу :
http://www.search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/GP12027.html.
73. Про державну службу : Закон України від 16 груд. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
74. Про державну службу : Закон України від 17 листоп. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 26. – Ст. 273.
75. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23 груд. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
76. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч. посіб. / [В. С. Ковальський (керівник авт. колективу), В. Т. Білоус, С. Е. Демський та ін. ] ; відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
77. Басай В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України : [підруч.] / Басай В. Д. – Коломия : Вік, 2006. – 987 с.
78. У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України : рішення Конституційного Суду України від 27 жовт. 1999 р. № 9-рп/99 // Юридичний вісник України. – 1999. – № 47. – С. 7–11.
79. Кримінальний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
80. Кримінальний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. : у 2 т. / [О. М. Бандура, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.] ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – . –
Т. 1. – 2012. – 768 с.
81. Про статус депутатів місцевих рад : Закон України 11 лип. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
82. Тертышник В. М. Уголовный процесс : [учеб. пособие] / Тертышник В. М. – Х. : Арсис, 1997. – 528 с.
83. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення обвинувачення в стадії попереднього слідства) / Біленчук П. Д. – К. : Атіка, 1999. – 352 с.
84. Дубинский А. Я. Привлечение в качестве обвиняемого / А. Я. Дубинский, В. А. Сербулов. – К. : НИ и РИО КВШ МВД, 1989. – 56 с.
85. Черкова М. Ю. Зміна обвинувачення в кримінально-процесуальному праві України : [моногр.] / М. Ю. Черкова ; МВС України ; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренко. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім.
Е. О. Дідоренка, 2009. – 224 с.
86. Кримінальний процес України : [підруч.] / за ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 480 с.
87. Про статус суддів : Закон України від 15 груд. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
88. Об Уполномоченном по правам человека в Республике Таджикистан : Закон Республики Таджикистан от 20 марта 2008 г. // Ахбори Маджлиси Оли Республики Таджикистан. – 2008. – № 3. – Ст. 191.
89. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України : станом на 1 серп. 1995 р. / А. Я. Дубинський,
М. М. Міхеєнко, В. П. Шибіко. – К. : Юрінком, 1995. – 639 с. – (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. № 4-5 / 1995).
90. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 груд. 2005 р. № 12 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. – К., 2010. – С. 362–367.
91. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования : [учеб. пособие] / Дубинський А. Я. – К. : НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1973. – 124 с.
92. Маляренко В. Т. Кримінальний процес України : стан та перспективи розвитку : Вибрані наукові праці : [навч. посіб.] / Маляренко В. Т. – К. : Ін Юре, 2004. – 600 с.
93. Маляренко В. Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4. –
С. 56–62.
94. Татаров О. Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України : теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС) : [моногр.] / Татаров О. Ю. – Донецьк : ПРОМІНЬ, 2012. – 640 с.
95. Благодир С. М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві : автореф. дис. на здобуття наук. степеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» /
С. М. Благодир. – К., 1998. – 18 с.
96. Малютін І. А. Зупинення досудового розслідування : [навч.-метод. посіб.] / Малютін І. А. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – 140 с.
97. Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад : Закон України від 4 квіт. 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 15. – Ст. 1074.
98. Капліна О. Актуальні питання застосування законодавства при притягненні до кримінальної відповідальності депутатів місцевих рад / О. Капліна, О. Шило // Вісник прокуратури. – 2006. – № 12. – С. 46–50.
99. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Республики Казахстан. Общая и Особенная части. – Алматы : Жети жаргы, 2008. – 896 с.
100. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В. П. Верина, В. В. Мозякова. – М. : Экзамен, 2004. – 976 с.
101. Об Уполномоченном по правам человека в Приднестровской Молдавской Республике [Электронный ресурс] : Конституционный Закон Приднестровской Молдавской Республики от 3 ноября 2005 г. – Режим доступа :
http://www.justice.idknet.com/web.nsf/767eb8a58ad76a2bc22574d5002acf15/4817fe11ae74a7b6c225751a004a0f7f!OpenDocument.
102. О парламентских адвокатах [Электронный ресурс] : Закон Республики Молдолва от 17 октября 1997 г. – Режим доступа :
http:// www.continent-online.com/Document/?doc_id=30477152.
103. Об Уполномоченном по правам человека (омбудсмане) Азербайджанской Республики [Электронный ресурс] : Конституционный Закон Азербайджанской Республики от 28 декабря 2001 г. – Режим доступа :
http://www.meclis.gov.az/?/ru/topcontent/82.
104. Об Омбудсмене (Акыйкатчы) Кыргызской Республики [Электронный ресурс] : Закон Кыргызской Республики от 31 июля 2002 г. – Режим доступа :
http://www.ombudsman.kg/ru/lawbase/lawaboutombudsman.html.
105. О Канцлере юстиции [Электронный ресурс] : Закон Республики Эстония от 25 февраля 1999 г. – Режим доступа :
http:// www.constitutions.ru/archives/5824
106. Уголовный кодекс Эстонской Республики : с изм. и доп. на 1 авг. 2001 г. / [пер. с эст. В. Запевалов]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
107. У справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності) : рішення Конституційного Суду України від 26 черв. 2003 р. № 12-рп/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 129. – 16 лип.
108. Марітчак Т. М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами / Т. М. Марітчак // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 6. – С. 37–40.
109. Пилипчук П. П. Обрання судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в стадії досудового розслідування кримінальної справи / П. П. Пилипчук // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6. – С. 44–49.
110. Шило О. Г. Взяття під варту повинно застосовуватися виключно на підставі обґрунтованих процесуальних рішень / О. Г. Шило, Н. В. Глинська // Право України. – 2004. – № 10. – С. 91–94.
111. Савенко М. Деякі питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в стадії досудового слідства / М. Савенко // Юридичний вісник України. – 2004. – № 24. – С. 29–30.
112. Тищенко О. І. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту : проблеми обрання та оскарження в досудовому провадженні по кримінальній справі : [моногр.] / Тищенко О. І. – Х. : Фінн, 2008. – 176 с.
113. У справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу» : рішення Конституційного Суду України від 1 груд. 2004 р. № 19-рп/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3220.
114. Об омбудсмане Латвийской Республики [Электронный ресурс] : Закон Латвийской Республики от 25 апреля 2006 г. – Режим доступа :
http://www.euro-ombudsman.org/ombudsmen_activities/ex-ussr/zakon-latvijskoj-respubliki-ob-ombudsmene-latvijskoj-respubliki.
115. Стахівський С. М. Слідчі дії як основні засоби збирання доказів : [наук.-практ. посіб.] / Стахівський С. М. – К. : Атіка, 2009. – 64 с.
116. Об Уполномоченном Олий Мажлиса по правам человека (омбудсмана) [ЭЕлектронный ресурс] : Закон Республики Узбекистан от 24 апреля 1997 г. – Режим доступа :
http://lex.uz/Pages/GetAct.aspx?lact_id=276155.
117. Звернення «васильківського терориста» Ігоря Мосійчука до Уповноваженого з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http:// www.bilozerska.livejournal.com/626105.html.
118. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України] / Тертишник В. М. – [10-те вид., допов. та переробл.]. – К. : Юридична книга, 2008. – 992 с.
119. Фіолевський Д. П. Адвокатура : [підруч.] / Фіолевський Д. П. – [2-ге вид., виправл. і допов.]. – К. : Алерта, 2008. – 432 с.
120. Порядок подання звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ombudsman.gov.ua/ru/index.php?option=com_content&view=article&id=1685.
121. Які звернення не підлягають розгляду Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1956.
122. Затверджено нову структуру Секретаріату Уповноваженого з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1693:2012-05-25-16-52-42&catid=14:2010-12-07-14-44-26&Itemid=75.
123. Подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Міністрові внутрішніх справ України А. В. Могильову «Про порушення конституційних прав заарештованих членів ВО «Тризуб» на свободу і особисту недоторканність» // Карпачова Н. І. Щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. – К., 2011. – 372 с.
124. Карпачова Н. І. Перший Омбудсман України на захисті прав людини : зб. докум. 1998-2006 / Н. І. Карпачова. – К. : Азимут-Україна, 2007. – 714 с.
125. Карпачова каже, що на суді Тимошенко бути не зобов’язана [Електронний ресурс] // Українська правда. – 2011. – 28 липня. – Режим доступу :
http://www.pravda.com.ua/news/2011/07/28/6429684/.
126. Довбиш В. Шляхи вдосконалення політико-правового статусу вітчизняного омбудсмана : застосування західноєвропейського досвіду / В. Довбиш, Н. Кравченко // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 9. – С. 62–65.
127. Гончаренко В.Г., Нор В.Т., Шумило М.Є. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України] / В.Г. Гончаренко, В.Т. Нор, М.Є. Шумило. – К. : «ЮСТІНІАН», 2012. – 1223 с.
128. Клочков В. Взаимодействие Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Генеральной прокуратуры Украины по защите прав и свобод человека и гражданина / В. Клочков // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 148–153.
129. Клочков В. Форми взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і органів прокуратури / В. Клочков // Право України. – 2002. – № 9. – С. 41–45.
130. О внесении дополнений в Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР : Федеральный закон от 17 марта 1997 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1997. – № 12. – Ст. 1374.
131. Комарова В. В. Уполномоченный по правам человека в Российской федерации / В. В. Комарова // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 21–31.
132. Після втручання Уповноваженого поновлено права громадянина, винних притягнуто до відповідальності[Електронний ресурс] / Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. – Режим доступу :
http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2249:2012-12-20-07-42-34&catid=14:2010-12-07-14-44-26&Itemid=75
133. У справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) : рішення Конституційного Суду України від 14 квіт. 2000 р. № 4-рп/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 679.
134. Хаманева Н. Ю. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его деятельности / Н. Ю. Хаманева // Государство и право. – 1997. – № 9. – С. 21–30.
135. Марцеляк О. Гарантії діяльності омбудсмана : національна практика та зарубіжний досвід / О. Марцеляк // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 68–71.
136. Косюта М. Взаємозв’язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту / М. Косюта // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3. – С.