Вахненко Тетяна Петрівна. Формування, економічна роль і регулювання зовнішнього боргу

brief description

Вахненко Тетяна Петрівна. Формування, економічна роль і регулювання зовнішнього боргу : Дис... д-ра наук: 08.00.08 2007

Вахненко Т.П. Формування, економічна роль і регулювання зовнішнього боргу. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.08 гроші, фінанси і кредит. Державна установа ”Інститут економіки на прогнозування НАН України”. Київ, 2007.
Досліджено соціально-економічні передумови і наслідки формування зовнішньоборгових зобов’язань. Розвинуто теоретичну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів. Розроблено структурно-функціональну модель взаємозв’язків між ціновими диспаритетами на світовому ринку, борговою залежністю та валютними курсами.
Визначено фінансово-економічні фактори посилення нестійкості зовнішньоборгової позиції України. Розроблено концептуальні засади управління зовнішнім національним боргом для забезпечення довгострокової фінансової стабільності та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки. Запропоновано стратегічні напрями та інструменти вдосконалення національної системи регулювання експорту-імпорту капіталів.

У дисертації запропоновано вирішення важливої наукової проблеми визначення комплексних взаємозв’язків між внутрішніми економічними умовами, факторами глобального економічного середовища та борговими процесами у країнах з невисоким рівнем внутрішніх доходів і формування цілісної системи заходів промислової, науково-технічної, валютно-курсової, грошово-кредитної, бюджетної і боргової політики держави для отримання позитивних економічних ефектів від зовнішнього позикового фінансування в умовах економіки України. Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити такі висновки і пропозиції.
1. Розроблені до цього часу теоретичні концепції формування зовнішньо- боргових зобов’язань і реалізації їх впливу на економічний розвиток у країнах з невисоким рівнем доходів не позбавлені ряду теоретико-методологічних недоліків. Бракує їм також цілісного підходу та комплексності при дослідженні взаємозв’язків між факторами загальноекономічного середовища і зовнішніми позиками, які, з одного боку, відображають проблемні сфери цього середовища, а, з іншого виступають могутнім інструментом впливу на темпи та пропорції економічного розвитку. З метою подолання зазначених недоліків розроблено власну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів, стрижневим елементом якої є економічні критерії для розрізнення впливу зовнішніх позик на розвиток економіки, а також алгоритм реалізації стимулюючого і руйнівного впливу боргових процесів на темпи економічного зростання. Згідно із запропонованою концепцією, при використанні зовнішніх позикових джерел досягнення стабільно високих темпів економічного зростання у довгостроковому періоді стає можливим лише за умови накопичення помірних обсягів заборгованості (до 3035% ВВП) та забезпечення спрямування запозичених коштів на інвестиції в основні фонди і людський капітал, отримання нових технологій і знань, що генерують постійний потік доходів, який би перевищував витрати на погашення та обслуговування боргу.
2. На основі систематизації основних факторів ринкового ціноутворення визначено, що у довгостроковому періоді реальні ціни на сировинні товари (крім палива) мають тенденцію до зниження. В умовах конкурентного середовища ціни на сировину встановлюються як врівноважуючі за даного обсягу попиту і пропозиції; при цьому ринки таких товарів характеризуються, з одного боку, хронічно надлишковою пропозицією внаслідок існування високого безробіття у країнах з низьким рівнем доходів і великих потреб у генеруванні валютних коштів; а з іншого тим, що попит на сировинні товари у довгостроковому періоді має тенденцію до зниження внаслідок від’ємної еластичності попиту за доходом, зниження матеріаломісткості виробництва під впливом НТП і поширення штучних замінників природних компонентів у виробничому процесі. Ціни ж на товари обробної промисловості, вироблені з використанням високих технологій, встановлюються на основі зростаючих витрат виробництва в умовах олігополістичної структури ринку та включають інноваційну ренту. Існування зазначеного феномена у масштабах світового господарства породжує цінові диспаритети між економічно розвинутими країнами і країнами з невисоким рівнем доходів експортерами сировини.
3. Дослідження особливостей ринкового ціноутворення на ринках товарів обробної промисловості дозволило встановити, що реальні ціни на продукцію обробної промисловості, експортовану країнами з низьким і середнім рівнем доходів, також знижуються порівняно з цінами на аналогічну продукцію, експортовану розвинутими країнами. Це зумовлено дією таких факторів: низького технологічного рівня продукції (у складі ціни товарів, експортованих з бідних країн, відсутня інноваційна рента); високої конкуренції на ринках трудо- і матеріаломісткої продукції, що традиційно вважаються ринками монополістичної конкуренції; слабкого динамізму попиту на промислові вироби, експортовані країнами з невисоким рівнем доходів, в економічно розвинутих країнах (із зростанням доходів споживачі витрачають дедалі меншу їх частину на продовольчі та промислові товари, а дедалі більшу на послуги, які не є об’єктами міжнародної торгівлі).
4. На основі з’ясування динамічних взаємозв’язків між ціновими диспаритетами на міжнародних товарних ринках, формуванням боргової залежності, розмірами зовнішнього боргу та рівнем обмінного курсу розроблено структурно-функціональну модель фінансово-економічних відносин між розвинутими країнами та країнами з низьким і середнім рівнем доходів. Показано, що, з огляду на проблемну структуру експорту, у більшості країн з невисоким рівнем доходів погіршуються умови торгівлі, що виступає одним з фундаментальних чинників відтворення їх боргової залежності. Високий зовнішній борг є одним з вагомих факторів встановлення обмінних курсів валют на заниженому рівні, що, у свою чергу, спричиняє формування хронічно надлишкової пропозиції продукції, експортованої цими країнами, на світовому ринку, зниження реальних цін на таку продукцію, скорочення доходності зовнішньоекономічних операцій та відтворення хронічної залежності від залучення зовнішніх фінансових ресурсів.
5. У результаті дослідження структурних диспропорцій вітчизняної економіки визначено, що в економіці України ринкові механізми не продукують належних стимулів до прискореного розвитку високотехнологічних галузей, які визначають перспективи її повноправної інтеграції до світового господарства. Доведено необхідність державної підтримки передових напрямів розвитку науки і техніки інформаційних технологій; електронних пристроїв і лазерної техніки; автоматизованого та офісного обладнання; нових матеріалів і хімічних продуктів (полімерів, композитів, надтвердих, енерго- і ресурсозберігаючих матеріалів); електрообладнання; авіаційної техніки і залізничного транспорту. Обґрунтовано положення про те, що при визначенні пріоритетів структурної політики держави варто враховувати інтенсивність конкурентної боротьби у різних сегментах світового ринку та оцінювати перспективи зростання зовнішнього попиту на продукцію національної спеціалізації. Доведено, що Україні для забезпечення випереджаючого розвитку науко- і техномістких галузей та участі вітчизняних компаній у конкурентній боротьбі на динамічних ринках варто дотримуватися стратегії науково-технічної імітації та адаптації. Підвищенню доходності зовнішньоекономічних операцій та зростанню економіки України на якісно новій основі сприятимуть як освоєння принципово нових видів продукції у галузях, які формують прогресивні технологічні уклади, так і переорієнтація експортної діяльності на динамічні продуктиу традиційних галузях.
6. Встановлено, що у системі правових, інформаційних і фінансово-кредитних заходів, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва в Україні, вагоме місце повинні займати: виключення витрат на оновлення основних виробничих фондів і впровадження нових технологій із складу оподатковуваного прибутку; застосування норм прискореної амортизації відносно новітнього устаткування; пільгове кредитування програм із впровадження технологічних нововведень у пріоритетних галузях економіки (із застосуванням бюджетних позик і компенсації ринкових відсоткових ставок за рахунок бюджету); розробка нових форм кредитування широкомасштабних інноваційних проектів з використанням механізмів рефінансування НБУ; створення спеціальних умов для формування організацій недержавного ризикового фінансування; надання податкових, митних і кредитних стимулів для різних організаційних форм науково-технічної інфраструктури.
7. Проведене дослідження засвідчило, що наявність значного зовнішньо-боргового навантаження у багатьох країнах з низьким і середнім рівнем доходів виступає вагомим фактором девальвації їх валют. На основі даних для 149 країн запропоновано ряд економіко-математичних моделей валютного курсу, оцінені коефіцієнти яких дали можливість встановити: збільшення розміру зовнішнього боргу країни на 10% ВВП призводить до зниження реального курсу валюти і падіння рівня відносних цін на 0,40,55% в. п. Для розрахунку еластичності обмінного курсу валюти щодо розміру зовнішнього національного боргу розроблено регресійні моделі рівня відносних цін з використанням логарифмічних функцій. За цими моделями визначено, що збільшення зовнішнього боргу країни на 1% ВВП призводить до зниження РОК валюти і падіння рівня відносних цін на 0,06-0,09%. Взаємозв’язок між розміром боргового навантаження і рівнем обмінного курсу свідчить на користь врахування зовнішньоборгових ефектів при виробленні валютно-курсової політики держави.
8. Дослідження особливостей формування зовнішнього корпоративного боргу України дало змогу встановити, що основним чинником накопичення зовнішніх боргових зобов’язань стали деформації грошово-кредитної системи, пов’язані із завищеним рівнем відсоткових ставок і недостатністю кредитних ресурсів довгострокового характеру, які, у свою чергу, відображають низький ступінь довіри до банківської системи та неповну трансформацію національних заощаджень у внутрішні інвестиції. За результатами аналізу динаміки і структури зовнішнього позикового фінансування корпоративного сектора та його ролі у процесах суспільного відтворення зроблено висновок про нестійкість зовнішньоборгової позиції України.
9. При визначенні макроекономічних факторів припливу іноземного капіталу до економіки України з використанням інструментарію регресійно-кореляційного аналізу доведено, що вагому роль у поясненні динаміки середньо- і довгострокових іноземних кредитів відіграє факторреального ВВП: зростання ВВП за 9 місяців 2006 року на 6,2% дало поштовх до активізації процесів зовнішнього кредитування і збільшення нетто-залучення іноземних кредитів на 2,7% ВВП. Встановлено, що істотне значення має також динамікаекспортних надходжень: поліпшення кон’юнктури міжнародних ринків і зростання обсягів експорту за 9 місяців 2006 року на 9,5% стимулювало надходження зовнішнього позикового капіталу до приватного сектора економіки у сумі 0,22% ВВП. З використанням економіко-математичних методів доведено, щоінфляційні процесинегативно впливають на обсяги залучення зовнішнього позикового капіталу та викликають зростання обсягів втечі вітчизняного капіталу за кордон. Виявилося, що коливання величиниміжнародних резервів Україниє важливим фактором впливу на обсяги як припливу іноземного капіталу, так і втечі вітчизняного капіталу з економіки України. Визначено, що суттєву роль у поясненні руху міжнародних капіталів відіграєреальний обмінний курс: підвищення РЕОК гривні викликає зростання як портфельних інвестицій, так і іноземних кредитів. У процесі дослідження зовнішніх факторів впливу на розміри залучення іноземного капіталу резидентами України показано, що обсягивиробництва у розвинутих країнахістотно впливають на суми вкладень нерезидентів у формі довгострокових кредитів, арівень ставок ЛІБОР на суми їх вкладень у формі портфельних інвестицій у боргові цінні папери України.
10. У рамках дослідження макроекономічних наслідків залучення іноземних позик суб’єктами економіки України з використанням кількісних методів доведено, що залучення довгострокового позикового капіталу позитивно впливає назростання реального ВВП. Результати економіко-математичного моделювання вказують на те, що траєкторіяРЕОК гривніформується істотною мірою від впливом надходження іноземного капіталу за статтею ”портфельні інвестиції”. Встановлено також, що надходження прямих інвестицій та позикового капіталу до приватного сектора економіки впливає на обсягигрошової масияк прямо через викуп Національним банком валюти на ринку, так і опосередковано через зростання грошового мультиплікатора: у січнівересні 2006 року залучення іноземних позик та інвестицій приватним сектором у розмірі 10,8% ВВП стало чинником зростання реальної грошової маси на 25,2%. На підставі аналізу факторів впливу на динаміку фондових індексів зроблено висновок про те, що приплив іноземного капіталу не відіграє помітної ролі у поясненні динамікиіндексу ПФТС. Водночас відплив вітчизняного капіталу за кордон демонструє високий ступінь взаємозв’язку із змінною індексу ПФТС: за результатами проведеного модельного експерименту, приріст зовнішніх активів на 13,2% ВВП у січнівересні 2006 року мав своїм наслідком зниження індексу ПФТС на 17,8%.
11. З використанням економіко-математичних методів доведено, що в умовах національної економіки залучення зовнішнього фінансування справляє незначний вплив на динаміку основного індикатора якості та сталості економічного зростання інвестицій в основний капітал. Такий результат свідчить про невисоку ефективність використання зовнішніх позик суб’єктами економіки України, що створює серйозні загрози для забезпечення динамічного зростання національного виробництва і збереження фінансової стабільності у довгостроковій перспективі. При цьому визначено, що втеча вітчизняного капіталу за кордон має одним із своїх наслідків звуження внутрішньої бази нагромадження капіталу і негативно позначається на темпах зростання національного виробництва. У цілому в результаті дослідження економічних наслідків припливу (відпливу) капіталів до економіки України зроблено такий висновок:негативний вплив втечі вітчизняного капіталуза кордон у багатьох випадках перевищує позитивний вплив надходження іноземного капіталу. Результати проведеного дослідження вказують на те, що у макроекономічному контексті досягнення позитивних ефектів від руху міжнародних капіталів вимагає як забезпечення інвестиційної спрямованості зовнішніх позик, так і вирішення проблем, пов’язаних з неконтрольованим відпливом вітчизняного капіталу за межі України.
12. Доведено, що у системі заходів щодо оптимізації боргового навантаження та мінімізації боргових ризиків важлива роль належить досягненню помірного дефіциту бюджету (до 2% ВВП) та обмеженню зростання умовних зобов’язань держави; розвиткові внутрішнього фінансового ринку і зміщенню акцентів із зовнішніх державних позик на внутрішні; підвищенню ефективності використання державою запозичених коштів. Обґрунтовано необхідність зваженого управління ризиками зовнішньоборгового фінансування в умовах інтенсифікації корпоративних запозичень: підвищення рівня фінансового управління на державних підприємствах і встановлення суворого контролю з боку міністерств за залученням і використанням зовнішніх кредитів державними підприємствами; посилення пруденційного регулювання та встановлення більш жорстких вимог до формування банківських резервів на відшкодування можливих втрат по кредитних операціях в іноземній валюті; поширення нормативів обов’язкового резервування (для банківських установ) на ресурси, залучені за кордоном.
13. На основі аналізу теоретичних засад і міжнародного досвіду контролю за рухом капіталів розроблено ряд рекомендацій для підвищення ефективності національного режиму регулювання експорту-імпорту капіталів. Встановлено, що стимулювання залучення прямих і портфельних інвестицій довгострокового характеру має поєднуватись із запобіганням масованому припливу короткострокового капіталу на внутрішній фінансовий ринок. З цією метою обґрунтовано необхідність введення до законодавства з питань валютного контролю окремого положення про можливість запровадження обов’язкового резервування частини зовнішніх надходжень кредитного характеру на безвідсоткових рахунках у Національному банку України. Для запобігання втечі вітчизняного капіталу за кордон запропоновано ввести більш жорсткі валютні обмеження на повернення експортної виручки та погашення імпортних авансів, посилити контроль за операціями зворотного викупу акцій українських емітентів, запровадити моніторинг цін за зовнішньоекономічними угодами.
14. У ході дослідження особливостей регулювання боргових операцій Уряду в Україні та оцінки ефективності відповідних заходів зроблено висновок про необхідність перегляду деяких законодавчих норм і врегулювання окремих питань, пов’язаних з утворенням/ обслуговуванням державного та місцевого боргу. У роботі обгрунтовано, що з огляду на відсутність постійного доступу до зовнішнього фінансування, нестабільність податкових надходжень до бюджету та високу вартість запозичень, ліміт державного боргу України має бути знижений до рівня 35% ВВП. З використанням економіко-математичних методів у середовищі країн з низьким і середнім рівнем доходів виявлено таку закономірність: при борговому навантаженні на рівні 60% ВВП ймовірність повного і своєчасного виконання державою своїх боргових зобов’язань становить лише 70%, а при його зниженні до 35% ВВП, така ймовірність підвищується до 85%. Встановлено, що для утримання фінансової стабільності у країні та гарантування прав платників податків на отримання суспільних благ слід розробити спеціальний механізм регулювання заборгованості місцевих органів, у рамках якого передбачити встановлення верхнього ліміту погашення і обслуговування місцевого боргу на рівні 10% річних доходів місцевих бюджетів (без трансфертів), обмеження напрямів використання місцевих позик продуктивними інвестиціями та чітку регламентацію процедури задоволення боргових вимог кредиторів.
15. Доведено, що зменшення вразливості національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків та уникнення зовнішньоборгових ускладнень вимагають не тільки ефективного регулювання боргових операцій, але й запровадження комплексу заходів макроекономічної політики: створення дійової системи рефінансування центральним банком довгострокових кредитів комерційних банків; посилення гнучкості валютного режиму і дестимулювання у такий спосіб накопичення зовнішніх боргів; регулювання діяльності банківських установ через підвищення норм ліквідності та платоспроможності, встановлення нових вимог до рівня капіталізації банків; збільшення обсягів міжнародних резервів до рівня, необхідного для покриття річних зовнішньоборгових зобов’язань резидентів України; застосування ринкових інструментів реструктуризації зовнішнього комерційного боргу у випадку виникнення кризи зовнішньої ліквідності.