ВІДОБРАЖЕННЯ СТАНУ ТРИВОГИ ПЕРСОНАЖА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ: СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНИЙ ТА НАРАТИВНИЙ АСПЕКТИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Харкевич Галина Іліодорівна

УДК 811.111[42+37]

ВІДОБРАЖЕННЯ СТАНУ ТРИВОГИ ПЕРСОНАЖА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ: СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНИЙ ТА НАРАТИВНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Воробйова О.П.

КИЇВ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМАТИКА ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ................................... 17
1.1. Емоційний стан як психологічне явище: загальна характеристика ......................................................................................... 19
1.1.1. Психологічні підходи до вивчення емоційних станів ................ 20
1.1.2. Онтологічні основи емоційних станів .......................................... 21
1.1.3. Особливості виявів емоційних станів .......................................... 26
1.2. Емоційний стан тривоги в психологічному та мовному ракурсах ..................................................................................................... 29
1.2.1. Психологічна модель емоційного стану тривоги ........................ 31
1.2.2. Лексична репрезентація поняття тривоги в сучасній
англійській мові ............................................................................. 37
1.3. Текстове втілення стану тривоги персонажа художнього твору ......... 43
1.3.1. Лінгвосеміотичний аспект ............................................................. 47
1.3.2. Семантико-когнітивний аспект ..................................................... 50
1.3.3. Наративний аспект ......................................................................... 53
1.3.4. Методика аналізу засобів текстового втілення стану
тривоги персонажа ......................................................................... 58
Висновки до розділу 1...................................................................................... 63
РОЗДІЛ 2. ВІДОБРАЖЕННЯ СИТУАТИВНОГО СТАНУ ТРИВОГИ ПЕРСОНАЖА В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ ..................... 67
2.1. Лінгвосеміотична типологія текстових сигналів стану тривоги персонажа .................................................................................................. 68
2.1.1. Індексальні сигнали ....................................................................... 68
2.1.2. Іконічні сигнали ............................................................................. 78
2.1.3. Символічні сигнали ........................................................................ 86
2.2. Етапи розгортання ситуативного стану тривоги персонажа в художньому тексті.....................................................................................90
2.2.1. Дорефлективний етап .................................................................... 91
2.2.2. Рефлективний етап ......................................................................... 94
2.2.3. Реактивний етап ............................................................................. 97
2.3. Варіативність перетворень і наративних трансформацій ситуативного стану тривоги персонажа ............................................... 100
2.3.1. Перехід тривоги у страх .............................................................. 101
2.3.2. Перехід тривоги в істерику ......................................................... 108
2.3.3. Перехід тривоги у гнів ................................................................. 110
Висновки до розділу 2 ................................................................................... 113
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ТЕКСТОВОГО ВТІЛЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ
ЯК РИСИ ОСОБИСТОСТІ ПЕРСОНАЖА В АНГЛОМОВНІЙ
ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ............................................................................................... 117
3.1. Текстова репрезентація тривожно-боязкого стану персонажа .......... 119
3.1.1. Психофізіологічні вияви .............................................................. 121
3.1.2. Поведінкові вияви ........................................................................ 127
3.1.3. Розумово-психічні вияви ............................................................. 130
3.2. Текстова репрезентація тривожно-гальмівного стану персонажа ..... 134
3.2.1. Психофізіологічні вияви .............................................................. 135
3.2.2. Поведінкові вияви ........................................................................ 139
3.2.3. Розумово-психічні вияви ............................................................. 142
3.3. Текстова репрезентація тривожно-фатального стану персонажа ...... 147
3.3.1. Психофізіологічні вияви .............................................................. 148
3.3.2. Поведінкові вияви ........................................................................ 150
3.3.3. Розумово-психічні вияви ............................................................. 153
Висновки до розділу 3 ................................................................................... 155
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ....................................................... 166
СПИСОК ДОВІДКОВИХ ДЖЕРЕЛ .................................................................... 190
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ................................. 193
ДОДАТКИ ...... 195

ВСТУП
Дисертацію присвячено розкриттю семантико-когнітивних і наративних особливостей текстового втілення стану тривоги персонажа в англомовних художніх творах. Спрямованість сучасних гуманітарних досліджень на вивчення емоційної сфери людини крізь призму взаємодії когніції й емоцій як вияву глибинних механізмів антропоцентризму знаходить своє відображення у психологічних [59; 88; 146; 208; 212; 243], психолінгвістичних [26; 78; 126; 172] та мовознавчих студіях. У межах останніх сформувалася особлива дослідницька галузь, яка отримала назву лінгвістика емоцій”, або емотіологія” [190, с. 6-7]. Ця галузь інтегрує здобутки лексикології [38; 47; 260], фразеології [60; 61], стилістики [33; 110; 123] та когнітивної лінгвістики [234; 264; 211; 229], а також лінгвопоетики в її структурному [23; 98; 162; 166] та когнітивному вимірах [215; 220; 256; 263; 24; 25; 56].
В емотіологічних дослідженнях панують три підходи до розгляду емоцій і емоційних станів у їх мовному та текстовому втіленні. У руслі першого підходу увага переважно приділяється встановленню лексико-семантичних і стилістичних засобів [189; 191; 50; 161; 7; 8; 122; 140] на позначення емоцій та емоційних станів у різних мовах.
Другий підхід, який можна визначити як комунікативно-прагматичний, передбачає розкриття способів вираження емоцій та емоційних станів у мовленні та дискурсі, зокрема з урахуванням фонетико-просодичних особливостей [131; 91; 86], гендерних відмінностей [65], а також невербальної поведінки комунікантів [100; 149; 199; 251].
Третій підхід, що формується у межах лінгвопоетики, базується на дослідженнях художньої семантики з акцентом на емотивність як специфічну властивість художнього тексту [5; 53; 62; 222; 247], на передбачуваний емоційний відгук читача [52; 206; 239; 240; 241], а також відображені у тексті вияви емоцій і емоційних станів персонажів [151; 139; 111].
Новий поштовх емотіологія отримала в когнітивній парадигмі, що зосереджується на структурах представлення вербалізованих знань, зокрема про емоції та емоційні стани людини, в якій останні осмислюються через досвід фізичного існування, пропущений крізь культурологічний фільтр [234; 235; 237]. Істотним унеском у вивчення емоцій та емоційних станів у когнітивному ракурсі є концепція З.Кевечеша [229; 230], згідно з якою осмислення емоційної сфери людської життєдіяльності закріплюється у свідомості індивіда як система емоційних концептів. Згідно з цією теорією, яка має багатьох послідовників [9; 202; 217 та ін.], концептуалізація і вербалізація емоцій та емоційних станів здійснюється через набір концептуальних тропів, переважно метафор (наприклад, ЗЛІСТЬ Є ГАРЯЧА РІДИНА У ВМІСТИЩІ або ЛЮБОВ Є БОЖЕВІЛЛЯ), домінантною серед яких виступає метафора ЕМОЦІЇ Є РІДИНА У ВМІСТИЩІ [229, с. 21-27].
Залучення когнітивної парадигми до лінгвопоетики уможливило новий ракурс висвітлення проблеми варіативності образного осмислення окремих емоцій та емоційних станів у мові та тексті, зокрема таких, як: любов [203; 45; 132], любов і ненависть [21; 248], щастя [51], здивування [74], сором і вина [71], гнів [141; 228; 265], страх [36; 37; 81; 113], а також тривога. Саме в рамках цього підходу до вивчення семантики художнього тексту і виконується наше дослідження.
Емоційний стан тривоги як складний психічний і фізіологічний феномен привертає увагу науковців різних галузей. Ініціатива у постановці питання про причини, характер та перебіг стану тривоги належить психологам [27; 125; 143; 158], які наголошують на невизначеності та багатоплановості цього явища, що ускладнює вивчення засобів його вербалізації у мові та тексті.
Водночас існують лише фрагментарні лінгвістичні розвідки зазначеної проблематики. Зокрема, мовний аспект тривоги розглядався А.Вежбицькою при аналізі концепту ANGST (з нім. страх) через зіставлення лексики німецької й англійської мов, у тому числі з погляду прагматики [43, с. 44-118]. Окремих аспектів концептуалізації та вербалізації тривоги торкалися вітчизняні англісти, досліджуючи структуру номінативного простору концепту СТРАХ [36], вивчаючи особливості вербалізації концепту КОХАННЯ [132], а також встановлюючи ієрархію цінностей англомовної спільноти, де тривога та занепокоєння посідають чільне місце [29]. Різноманітність теоретичних тлумачень тривоги та постійна увага науковців до вивчення емоцій і емоційних станів сприяють висвітленню нових перспектив у розгляді широкого спектру емоційних явищ, до яких належить і тривога.
Актуальність обраної теми зумовлена спрямованістю сучасних досліджень художнього тексту на інтеграцію традиційних і новітніх підходів до його аналізу, зокрема в ракурсі художнього втілення емоцій та емоційних станів персонажа. Художній текст уможливлює відображення природної та/або модифікованої художнім наративом послідовності виникнення і розвитку емоційних явищ та процесів, які відбуваються у дійсності переважно миттєво й одночасно. Вивчення стану тривоги як складного емоційного явища крізь призму його текстового втілення важливе для поглиблення наших уявлень про механізми продукування художніх смислів і розкриття лінгвопсихологічних аспектів художньої творчості.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми Когнітивні дослідження тексту і дискурсу: поетика, стилістика, риторика”, що розробляється кафедрою лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 23 вересня 2004 року). Коло питань, що розглядається у дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою № 0106U002115 Міністерства освіти і науки України Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 30 січня 2005 року).
Мета дослідження полягає у виявленні специфіки відображення стану тривоги персонажа шляхом розкриття семантико-когнітивних та наративних особливостей його реалізації в англомовній художній прозі.
Досягнення сформульованої вище мети дослідження передбачає виконання низки завдань:
уточнити зміст явища емоційного стану в ієрархії інших емоційних явищ і процесів та охарактеризувати основні форми його вияву;
висвітлити релевантні для художнього втілення психологічні особливості стану тривоги, побудувавши відповідну модель цього емоційного стану;
розкрити особливості лексичної репрезентації поняття тривоги в сучасній англійській мові та з’ясувати закономірності її кореляції з психологічними особливостями цього стану;
виокремити основні розряди текстових сигналів стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі;
розкрити когнітивні механізми художнього втілення стану тривоги персонажа в досліджуваних текстах;
простежити наративні механізми розгортання стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі;
виявити способи текстового відображення тривожності як риси особистості персонажа в художньому тексті;
встановити й описати психофізіологічні, поведінкові і розумово-психічні вияви текстового втілення тривожності як риси особистості персонажа.
Об’єктом дисертаційного дослідження є способи та засоби відображення стану тривоги персонажа в англомовних художніх творах.
Предмет вивчення становлять семантико-когнітивні та наративні особливості художнього втілення стану тривоги персонажа, розглянутого крізь призму сукупності засобів його репрезентації в англомовній художній прозі.
Матеріалом дослідження слугували 25 романів американських та британських письменників переважно другої половини XX ст. (загальною кількістю 9495 сторінок), з яких шляхом суцільної вибірки було виокремлено 1720 текстових фрагментів (речень, надфразових єдностей, абзаців тощо), де виражається та/або зображується стан тривоги персонажа.
У дисертації було застосовано низку методів й методик аналізу, серед них: аналіз словникових дефініцій для виявлення закріплених у мовному узусі засобів позначення емоційного стану тривоги; компонентний аналіз для визначення й опису семантичної структури досліджуваних лексичних одиниць; методика ідентифікації показників емотивності художнього тексту (за С.В.Гладьо) для встановлення текстових сигналів стану тривоги; методика концептуального аналізу в термінах концептуальної метафори і метонімії для розкриття когнітивних механізмів втілення стану тривоги персонажа; методика наративного аналізу з метою виявлення особливостей розгортання стану тривоги персонажа, що відтворюється у семантиці художньої розповіді; методика контекстуально-інтерпретаційного аналізу для встановлення способів зображення стану тривоги персонажа та розкриття механізмів його текстового втілення. Елементи кількісного аналізу залучалися для визначення частоти вживання засобів текстового відображення стану тривоги персонажа художнього твору.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше на матеріалі англомовної художньої прози було встановлено з урахуванням лінгвосеміотичної, лінгвокогнітивної й наративної перспектив, особливості текстового відображення стану тривоги персонажа. Новим у цьому дослідженні є побудова лінгвопсихологічної моделі стану тривоги з огляду на уточнення змісту поняття емоційний стан”, специфіку ситуативної (екзогенної) тривоги та активації тривожності як риси особистості (ендогенна тривога), а також їх репрезентації у лексиці сучасної англійської мови. Уточнено лінгвосеміотичну типологію сигналів емотивності англомовного художнього тексту. Встановлено співвідношення текстових сигналів з відповідними за змістом концептуальними тропами. Розкрито механізми текстового втілення ситуативного стану тривоги в досліджуваній художній прозі та проаналізовано мовні вияви психофізіологічних, поведінкових і розумово-психічних характеристик персонажів, що перебувають у тривожних станах різного ступеня інтенсивності (тривожно-боязкому, тривожно-гальмівному або тривожно-фатальному).
Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в таких положеннях, що виносяться на захист:
1. Емоційний стан тривоги як складний психічний і фізіологічний феномен належить до тих емоційних явищ, які виникають у відповідь на безпосередню оцінку реально або ймовірно небезпечної ситуації, супроводжуючись низкою негативних емоцій, почуттів та відчуттів. Залежно від домінування зовнішніх або внутрішніх емоціогенних чинників, що спричинюють виникнення тривоги, остання виступає: 1) як швидкоплинний ситуативний емоційний стан (екзогенна тривога), що в разі інтенсифікації чи руйнації механізмів психологічного захисту може переходити в інші емоційні стани (страх, жах, паніку тощо); або 2) як довготривалий психічний стан (ендогенна тривога), викликаний загостренням тривожності як риси особистості.
2. У своїй лексичній репрезентації емоційний стан тривоги (anxiety) постає для носіїв англійської мови як відображення душевного неспокою людини (distress/disturbance of mind), її збудження (agitation) і бажання (desire, eagerness, strong wish) до активних дій, що поєднується зі знервованістю (nervousness), занепокоєнням (solicitude, worry, uneasiness), напруженням (stress, strain, tension), поганим передчуттям (apprehension, foreboding), відчуттям небезпеки (danger) і страху (fear, dread), а також переживаннями страждання (affliction), мук (anguish) і заподіяної психіці людини шкоди (harm).
3. У художньому творі тривога виступає як багатогранний і поліфункціональний феномен. З одного боку, як емоційний стан тривога пов’язана з образом персонажа в його статиці й динаміці, з іншого боку, вона може бути рушійною силою сюжету, визначаючи як психічний стан зміст усього твору.
4. З огляду на специфіку тривоги як емоційного явища, в якому залучені всі аспекти життєдіяльності людини (її фізіологія, психіка, моторика, розумова діяльність і поведінка), відповідні текстові сигнали як сукупність знакових (індексальних, іконічних та/або символічних) утворень можуть відображати стан тривоги персонажа художнього твору, вказуючи на його наявність (індекси), описуючи вияви тривоги (іконічні сигнали) та кодуючи їх у культурно значущих формах (символи).
5. Серед індексальних сигналів стану тривоги персонажа є такі, що називають цей стан або його окремі складники (власне індекси); вказують на певні фізіологічні зміни, пов’язані із зародженням та розвитком стану тривоги (симптоматичні індекси); або містять вказівки на його зовнішні вияви жести, міміку, поведінкові та інші реакції (акціональні індекси). Завдяки зазначеним текстовим сигналам та фізіологічним” метафорам ТРИВОГА Є ВАНТАЖ/ ВОГОНЬ/ ПРИРОДНА СИЛА/ МЕХАНІЗМ/ ЗОВНІШНЯ СИЛА/ НЕБЕЗПЕЧНЕ СВІТЛО/ ХОЛОД і метоніміям ЗМІНА СЕРЦЕБИТТЯ/ НУДОТА/ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ/ ХОЛОД/ НЕКОНТРОЛЬОВАНІ РУХИ заміщують ТРИВОГУ, які співвідносяться з цими текстовими сигналами за змістом, стан тривоги в досліджуваних художніх текстах постає як цілісний живий організм, який під впливом тривоги виконує або не виконує свої біологічні функції.
6. Іконічні сигнали стану тривоги персонажа репрезентуються в аналізованих текстах як образи-картини (фантазійно-асоціативні чи оніричні, тобто пов’язані із сновидіннями), які виникають у свідомості персонажа внаслідок переживання тривоги, а також як сукупність словесних образів, які відбивають метафоричне осмислення цього стану персонажем або оповідачем. Це останнє вписується в ієрархію метафор Великого Ланцюга Буття, згідно з якою тривога постає як ЛЮДИНА (ворог, мучитель, злодій, негідник або жахливе створіння), ТВАРИНА, РОСЛИНА, НЕЖИВИЙ ОБ’ЄКТ (вмістище, вантаж), ПРИРОДНА СИЛА чи ЯВИЩЕ (природні стихії, зовнішні сили, спалах або хвороба). Ці образи підкріплюються вжитою у досліджуваних художніх текстах символікою, яка може мати конвенційний для тривоги (тінь, буревій, музика) або не конвенційний (темнота, метелик, жахливі денні марення або нічні кошмари) характер, переважно асоціюючись з образом ворога, що репрезентує внутрішній неспокій та боротьбу персонажа на різних етапах розвитку тривоги.
7. Залежно від присутності ознак самоспостереження і ступеня усвідомлення персонажем свого емоційного стану в аналізованих творах простежується три етапи розгортання ситуативної тривоги: дорефлективний (неусвідомлення або часткове усвідомлення персонажем свого стану), рефлективний (усвідомлення персонажем стану тривоги та розмірковування над ним) і реактивний (поведінкові реакції персонажа). Дорефлективний етап стану тривоги виявляється в тексті через позначення фізіологічної симптоматики, яка метафорично концептуалізується шляхом подвійної персоніфікації ТРИВОГА Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ, яка приносить холод, або ІСТОТА ВСЕРЕДИНІ ЛЮДИНИ, що підкрадається непомітно. У термінах асоціативного осмислення це відповідає метоніміям ХОЛОД або СЕРЦЕБИТТЯ замість ТРИВОГИ, що в наративі подається через нульову та/або зовнішню фокалізації. Рефлективний етап стану тривоги відображається в свідомості персонажа як образи негідника, рідини у вмістищі та приборканої зовнішньої сили, виражаючись зовнішньо в специфічній міміці та рухах тіла персонажа, що репрезентуються в тексті через внутрішню і зовнішню фокалізації. Реактивний етап ситуативної тривоги виявляється через описи поведінки персонажа його можливу фізичну втеча, приховування тривоги або нервовий зрив, що в художньому наративі представлено за допомогою зовнішньої фокалізації. Фізична втеча як емоційна реакція на тривогу описується в досліджуваних текстах здебільшого без застосування словесної образності з акцентом на неконтрольованості дій та рухів персонажа. На відміну від цього, приховування тривоги за усмішкою і модуляціями голосу, а також нервовий зрив, якого зазнає персонаж у стані тривоги, осмислюються метафорично: ТРИВОГА Є ОБ’ЄКТ, який ховають, або ТРИВОГА Є ВАНТАЖ.
При посиленні стан тривоги може переходити у страх, жах, паніку, істерику, гнів, що метафорично концептуалізується відповідно як: ТРИВОГА Є ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАМКНЕНОМУ ПРОСТОРІ → СТРАХ Є ХВОРОБА; ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА → ЖАХ Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ; ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються, → ПАНІКА Є ВОРОГ, який перемагає; ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер, дощ) → ІСТЕРИКА Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі); ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз’їдає ГНІВ.
8. На відміну від ситуативної тривоги, спричиненої зовнішніми емоціогенними факторами, хвороблива тривога персонажа, що є виявом тривожності як риси особистості, має затяжний характер і може розвиватися трьома шляхами, як тривожно-боязкий, тривожно-гальмівний або тривожно-фатальний стани, залежно від ступеня усвідомлення персонажем небезпеки свого перебування у стані тривоги та бажання виходу із нього. Кожен з цих станів характеризується специфікою психофізіологічних, поведінкових та розумово-психічних виявів. Тривожно-боязкий стан персонажа асоціюється з боязню, постійними ваганнями в прийнятті рішень і роздратованістю персонажа, що виявляються в безпідставних фобіях і нервових зривах. Метафорично цей стан репрезентується у досліджуваних текстах через асоціації зі спуском чи падінням у темряву, з шумом побутової або будівельної техніки, з непроханим гостем. Такі асоціації вказують на своєрідне зачароване коло, у якому перебуває персонаж, відчуваючи неминучість утрат. Саме тому метафоричне осмислення тривожно-боязкого стану відтворюється через образи ХВОРОБИ, РІДИНИ У ВМІСТИЩІ, яка переповнює посудину, але не виходить за її межі, та ВОРОГА, що свідчить про інтенсивність, але зворотність цього стану.
Характерними рисами тривожно-гальмівного стану є суперечливість у діях і реакціях персонажа (замкненість, покірність на противагу до провокативної поведінки й схильності до своєрідної гри), недооцінка ним своїх можливостей, а звідси залежність від інших людей. Домінантними символами, що асоціюються в досліджуваних романах з тривожно-гальмівним станом, є символи безмежного простору, в’язниці, острова, туману або польоту, які висвітлюють відчуття та почуття персонажа, пов’язані з перебуванням у замкненому просторі або у схованці, із зануренням у невідомість. Метафоричне осмислення тривожно-гальмівного стану здійснюється за допомогою таких образів, як: ПЕРЕПОНА, СХОВАНКА, ТЯГАР, МЕХАНІЗМ, що окреслюють відчуття непосильної ноші та перешкоди, які стоять на заваді виходу з цього стану.
Основними характеристиками тривожно-фатального стану є нестійкість нервової системи персонажа, неконтрольованість ним своїх поведінкових дій, поява непередбачуваних асоціацій і надмірної чуттєвості, що пов’язані з усвідомленістю ним скінченності свого існування. Персонаж подекуди перебуває в сомнамбулічному стані, що сприяє несвідомим або підсвідомим спробам самогубства. Саме тому вияви тривожно-фатального стану репрезентуються через метафорику, що пов’язана з образами МУЧИТЕЛЯ або БОЖЕВІЛЛЯ. Незважаючи на перевагу підсвідомого, цей стан відзначається чіткістю усвідомлення персонажем серйозності своїх життєвих проблем, що асоціюються з порожнечею як символом утрати смислу життя.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що результати дослідження є внеском у лінгвістику емоцій, лінгвопоетику і наратологію в їх семантичному та когнітивному ракурсах. Методика аналізу, представлена в дослідженні, може бути поширена на вивчення текстового відображення інших емоцій та емоційних станів у художній прозі. Теоретично значущим є встановлення кореляції між виокремленими розрядами текстових сигналів стану тривоги персонажа, оповідним розгортанням цього стану в досліджуваних художніх текстах та концептуальними тропами як способами осмислення емоційного і психічного станів тривоги. Запропоноване тлумачення такої кореляції сприятиме подальшому розвитку теорії концептуальної метафори й метонімії у її дискурсивному вимірі. Розкриття всього розмаїття психофізіологічних, поведінкових і розумово-психічних виявів тривожних станів персонажів художньої прози поглиблює знання про природу тривоги та механізми її текстового втілення.
Практичне значення проведеного дисертаційного дослідження визначається можливістю застосування його результатів у навчальному процесі в курсах стилістики англійської мови (в розділах Стилістична лексикологія”, Стилістична семасіологія”, Стилістика тексту”) та лексикології сучасної англійської мови (розділ Лексичне значення слова”), лексикографічній практиці, у спецкурсах з інтерпретації тексту та когнітивної поетики, при написанні наукових праць з англійської філології.
Апробація результатів дослідження здійснена на семи міжнародних наукових конференціях: Мови і культури національних меншин у контексті процесів демократизації та глобалізації” (Київ, 2002), Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), Розвиток міжкультурного взаєморозуміння за допомогою викладання англійської мови” (Горлівка, 2003), Мова й культура” (Київ, 2004 р., 2006), Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005) та на п’яти міжвузівських наукових конференціях: Мови й культури в сучасному світі” (Київ, 2003), Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004), Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), Лінгвістична наука й освіта в європейському вимірі” (Київ, 2005), Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006).
Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в шести наукових статтях автора, п’ять із них опубліковано у фахових виданнях ВАК України (3,6 др. арк.), та в матеріалах п’яти міжнародних і міжвузівських лінгвістичних конференцій. Загальний обсяг публікацій 4,5 др. арк.
Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 203 сторінки (текст дисертації становить 165 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової й довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Список використаної літератури містить 296 позицій, в тому числі 65 іноземною мовою. У дисертації представлено 9 таблиць та 15 рисунків.
У вступі обґрунтовано вибір теми й актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими темами, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, матеріал та методологічний апарат дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну роботи, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі розглянуто проблематику емоційних станів у сучасній психології і лінгвістиці, уточнено зміст явища емоційного стану, висвітлено психологічні особливості стану тривоги та побудовано його лінгвопсихологічну модель, яка використовується при аналізі текстового матеріалу. З’ясовано зміст поняття тривога” в сучасній англійській мові та окреслено основні тенденції втілення стану тривоги персонажа в художньому тексті.
Другий розділ присвячено висвітленню семантико-когнітивних та оповідних особливостей відображення ситуативного стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі. Побудовано типологію мовних сигналів, що є показниками ситуативної тривоги, ієрархізовано концептуальні метафори та охарактеризовано інвентар концептуальних метонімій, за допомогою яких осмислюється тривога і які визначають особливості текстового розгортання цього стану в англомовній художній прозі. Встановлено межі тих контекстів, у яких утілюється той чи інший етап розвитку стану тривоги або його перехід в інші емоційні стани.
У третьому розділі досліджено особливості текстової репрезентації тривожності як риси особистості персонажа. Виокремлено різновиди тривожних станів персонажа: тривожно-боязкий, тривожно-гальмівний та тривожно-фатальний, що засвідчують виявлені в ході аналізу психофізіологічні, поведінкові і розумово-психічні характеристики персонажів англомовної художньої прози.
У загальних висновках підсумовано теоретичні та практичні результати проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок з обраної проблематики.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації розглянуто два різновиди тривоги: 1) ситуативна, або екзогенна, емоційний стан, що виникає під впливом переважно зовнішніх чинників і є відносно швидкоплинним; 2) хвороблива, або ендогенна, як наслідок внутрішніх подразників, психічний стан, що виступає як довготривалий і такий, що може призвести до трагічної розв'язки.
Формами вияву стану тривоги є почуття, власне емоція та афекти, які залежать від кількісних та якісних характеристик емоційного процесу інтенсивності, тривалості, оцінки, що сукупно провокують внутрішні і зовнішні фізіологічні зміни та ментальні раціональні і/ або образні асоціації у людини. Власне емоція має випереджаючий характер і відображає події у вигляді узагальненої оцінки людиною певної ситуації, яка пов’язана із задоволенням її потреб. Почуття охоплюють всю особистість людини, підпорядковуючи собі основну спрямованість її думок та вчинків. Афект, що є раптовим короткочасним інтенсивним емоційним спалахом, супроводжується різко вираженими фізіологічними реакціями, перешкоджає нормальній організації поведінки людини.
Психологічний зміст стану тривоги визначають: зовнішні і внутрішні (біологічні, психологічні фактори) емоціогенні чинники; безпосередня та опосередкована оцінки небезпечної ситуації; власне ситуативна тривога та механізми психологічного захисту; явища тривожного ряду; можливість подолання тривоги або збереження контролю над нею; втрата контролю над тривогою, що призводить до її перетворень в інші емоційні стани чи до активації тривожності як риси особистості (ендогенна тривога). Явища тривожного ряду характеризуються відчуттями внутрішнього напруження, роздратованості, страху, невідворотності катастрофи, що насувається, а також тривожно-боязким збудженням, що інтенсифікуються у випадку посилення тривоги.
Ендогенна тривога як вроджена схильність людини до інтенсивних та тривалих переживань стану тривоги пов’язана з погіршенням загального фізичного та психічного стану персонажа: приступами хвороби, панікою, фобіями та депресією. Приступи тривожності мають різні форми вияву, запаморочення, відсутність рівноваги, зміни в серцебитті, відчуття удушення, судомність рук, ніг, обличчя, губ, нудота, головний біль, поява нав’язливих ідей.
Стан тривоги персонажа як особлива фізіологічна та психічна реальність відтворюється в художньому тексті за допомогою певних способів і засобів, що засвідчують конкретні форми вияву цього стану. Застосування в дослідженні статичного й динамічного підходів до моделювання стану тривоги виявляє специфіку його мовного і текстового втілення. Статичні моделі дозволяють розкрити способи осмислення тривоги носіями англійської мови з погляду того, як вона представлена в лексиці сучасної англійської мови та в досліджуваних художніх текстах. Динамічні моделі уможливлюють побудову лінгвопсихологічної моделі стану тривоги, репрезентованої в лексичній системі англійської мови, а також сприяють реконструкції поетапного представлення стану тривоги персонажа в художньому наративі.
Лексична репрезентація поняття тривоги (anxiety) в сучасній англійській мові дозволяє виявити цілий спектр лексем, що стоять за цим поняттям: погане передчуття (apprehension, foreboding), нервозність (nervousness), занепокоєння (solicitude, trouble, worry, uneasiness), напруження (stress, strain, tension), причина (cause), небезпека (danger), жах (dread), страх (fear), порушення душевного спокою (distress/disturbance of mind), сумніви (uncertainty), рухове збудження (agitation), біда (misfortune), жагуче бажання (strong wish, eagerness, desire) до активних дій, інтенсивність (intensity), пригнічена емоція (repressed emotion), біда (misfortune), страждання (affliction), муки (anguish), ушкодження (harm).
Більша частина складників психологічної моделі стану тривоги отримує своє диференційоване позначення в лексиці сучасної англійської мови. Так, зовнішні та внутрішні чинники виникнення тривоги співвідносяться з лексемами cause, threat, danger, етап безпосередньої оцінки ситуації позначається іменником uncertainty, відчуттю внутрішньої напруги відповідає лексема foreboding, роздратованості agitation, fretting, disquietude, переживанню невизначеної загрози bother, concern, solicitude, trouble, worry, uneasiness, зародженню страху dread, dismay, apprehension, fearfulness, misgiving, невідворотності катастрофи, що насувається, alarm, тривожно-боязкому збудженню anguish, distress of mind, eagerness, nervousness. Іменники alarm, anguish, apprehension, dread, dismay, fearfulness, misgiving, distress/disturbance of mind, eagerness, nervousness можуть також характеризувати певні перетворення стану тривоги, зокрема її перехід у страх, жах, паніку, і деякі вияви ендогенної тривоги. На збереження контролю над тривогою вказує прикметник repressed у словосполученні repressed emotion (пригнічена емоція), втрата контролю над цим станом асоціюється зі словосполученням disabling apprehension (блокувальне погане передчуття), а інтенсивність емоційного процесу корелює із семантичним компонентом ‘intensity’ (a state of intense apprehension, intense fear or dread).
З іншого боку, деякі з етапів розвитку тривоги, зокрема подолання тривоги, опосередкована оцінка емоціогенної ситуації та механізми психологічного захисту, не мають сталих відповідників у лексичній системі англійської мови. Водночас в англійській мові отримують свою лексичну репрезентацію таке супровідне до тривоги явище, як бажання (desire, strong wish) до активних дій, та її ймовірні негативні наслідки біда (misfortune), страждання (affliction) і ушкодження (harm).
Отримуючи інтерпретацію у художньому тексті, стан тривоги постає як структуроване складне знакове утворення, що фіксує зовнішні та внутрішні вияви цього стану і способи його існування у свідомості персонажа. Емоційний стан тривоги у його текстовому втіленні досліджується крізь призму трьох підходів: лінгвосеміотичного, семантико-когнітивного і наративного. Лінгвосеміотичний підхід передбачає залучення до аналізу текстового матеріалу знакової тріади індекс ікона символ. Текстові сигнали стану тривоги відтворюють цей стан через вказівку чи описи фізіологічних змін, моторики, поведінкових реакцій і дій персонажа та словесну образність, на основі якої реконструюються концептуальні метафори і метонімії. Семантико-когнітивний підхід дозволяє виявити приховані характеристики емоційного стану тривоги, ті образи, за допомогою яких осмислюється тривога. Наративний підхід спрямований на виявлення специфіки оповідного розгортання тривоги в сукупності її дорефлективного, рефлективного та реактивного етапів, у межах яких емоційні переживання персонажа і їх зовнішні вияви маніфестуються за допомогою наративних перспектив, що залучають нульову, внутрішню та/або зовнішню фокалізації.
Серед сигналів стану тривоги персонажа індексальністю відмічені такі групи текстових елементів: власне індекси, симптоматичні індекси та акціональні індекси. Симптоматичні індекси засвідчують хворобливий фізичний стан персонажа, зокрема, зміни температури тіла і серцебиття, головний біль і нудоту. Акціональні індекси представлені описами мимовільних рухів тіла і окремих частин обличчя, заціпеніння тіла та його тремтіння, почервоніння і збліднення обличчя. Ці вияви екзогенної тривоги осмислюються метафорично ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА/ ПРИРОДНА СИЛА/ МЕХАНІЗМ/ ВАНТАЖ/ ХОЛОД/ ВОГОНЬ/ НЕБЕЗПЕЧНЕ СВІТЛО та метонімічно ЗМІНА СЕРЦЕБИТТЯ/ НУДОТА/ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ/ ХОЛОД/ НЕКОНТРОЛЬОВАНІ РУХИ замість ТРИВОГИ.
Іконічні текстові сигнали стану тривоги репрезентуються образами-картинами, які відбивають ті ментальні образи, що виникають у свідомості персонажа, а також сукупністю засобів словесної образності, на основі якої реконструюємо концептуальні метафори як способи осмислення виявів стану тривоги, що можуть супроводжуватися відповідними концептуальними метоніміями. Стан тривоги персонажа метафорично концептуалізується як такий, що наділений логікою дій людини (ТРИВОГА Є ВОРОГ/ МУЧИТЕЛЬ/ ЗЛОДІЙ/ ЖАХЛИВЕ СТВОРІННЯ), рисами інстинктивної поведінки та біологічного розвитку (ТРИВОГА Є ТВАРИНА/ РОСЛИНА), структурними ознаками і функціональною поведінкою об’єкта (ТРИВОГА Є ВМІСТИЩЕ/ ВАНТАЖ), фізичними рисами природних об’єктів чи явищ (ТРИВОГА Є ПРИРОДНІ СИЛИ/ СПАЛАХ/ ЗОВНІШНІ СИЛИ/ ХВОРОБА).
Залежно від характеру символізації розрізняємо конвенційні й неконвенційні символи як сигнали стану тривоги персонажа. З усієї сукупності конвенційних символів тривоги, зафіксованих у словниках та енциклопедіях символів, у досліджуваних текстах отримали своє відображення три тінь, буревій і музика як розвиток символу флейти. Неконвенційні символічні асоціації, пов’язані з тривогою, втілюються в аналізованих текстах як символи темноти, метелика, жахливих денних марень та нічних кошмарів. Узагальнено неконвенційна символіка тривоги окреслює образ ворога, що репрезентує неспокій та внутрішню боротьбу персонажа на різних етапах розвитку тривоги.
Індексальні, іконічні та символічні текстові сигнали, взаємодіючи і доповнюючи один одного у текстовій тканині, розкривають специфіку розвитку ситуативного стану тривоги, його дорефлективний, рефлективний і реактивний етапи. Дорефлетивний етап ситуативної тривоги (неусвідомлення або часткове усвідомлення тривоги персонажем) виявляється в тексті через позначення фізіологічної симптоматики, яка метафорично концептуалізується шляхом подвійної персоніфікації ТРИВОГА Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ, яка приносить холод, або ІСТОТА ВСЕРЕДИНІ ЛЮДИНИ, що підкрадається непомітно. У термінах асоціативного осмислення це відповідає метоніміям ХОЛОД або СЕРЦЕБИТТЯ замість ТРИВОГИ, що в наративі подається через нульову та/або зовнішню фокалізації Рефлективний етап ситуативної тривоги (усвідомлення стану тривоги персонажем та розмірковування над ним) осмислюється образно як РІДИНА У ВМІСТИЩІ, НЕГІДНИК, ПРИБОРКАНА ЗОВНІШНЯ СИЛА, виражаючись зовнішньо в специфічній міміці та рухах тіла персонажа, що репрезентуються в тексті через внутрішню і зовнішню фокалізації. Реактивний етап ситуативної тривоги (поведінкові реакції персонажа) виявляється в поведінці персонажа як можлива фізична втеча, приховування тривоги або нервовий зрив, що в художньому наративі представлено за допомогою зовнішньої фокалізації. Фізична втеча як емоційна реакція на тривогу описується здебільшого без застосування словесної образності з акцентом на неконтрольованості дій та рухів персонажа. На відміну від цього, приховування тривоги за усмішкою і модуляціями голосу, а також нервовий зрив, якого зазнає персонаж у стані тривоги, осмислюються метафорично: ТРИВОГА Є ОБ’ЄКТ, який ховають, або ТРИВОГА Є ВАНТАЖ.
Текстове відтворення фізіологічних, поведінкових і розумових змін, яких зазнає персонаж перебуваючи у стані тривоги, вказує на його можливі перетворення у страх, жах, паніку, істерику та гнів, які визначають характер розвитку та подачі подій у тексті. Ці перетворення метафорично концептуалізується відповідно як: ТРИВОГА Є ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАМКНЕНОМУ ПРОСТОРІ → СТРАХ Є ХВОРОБА; ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА → ЖАХ Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ; ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються, → ПАНІКА Є ВОРОГ, який перемагає; ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер, дощ) → ІСТЕРИКА Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі); ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз’їдає ГНІВ.
Виокремлені різновиди тривожності персонажа тривожно-боязкий, тривожно-гальмівний і тривожно-фатальний стани, характеризуються специфікою психофізіологічних, поведінкових і розумово-психічних виявів. Ці різновиди тривожності відтворюються в художньому тексті через емоційно забарвлені описи поведінки, реакцій і роздумів персонажа, відповідну образність та символіку.
Тривожно-боязкий стан персонажа виражається через модуляції голосу персонажа, який хоче привернути увагу до себе, отримати пораду чи допомогу, але боїться про це сказати прямо. На психічному рівні тривожно-боязкий стан виявляється переважно в безсонні й нічних страхіттях. Поведінкові вияви тривожно-боязкого стану пов’язані з певними перепонами до соціалізації, а саме: з небажанням персонажа виходити у світ, працювати, спілкуватися, що можна тлумачити як депресію, яка проявляється у свідомій відмові від будь-якої діяльності. При цьому тривожно-боязкий стан спричинює гнів і відчай, що з’являються через нестачу душевного тепла рідних та близьких. Розумово-психічні вияви тривожно-боязкого стану маніфестуються через асоціації зі спуском у темряву, з шумом транспортних засобів і побутової техніки, з непроханим гостем. Ці асоціації вказують на присутність кругового руху, у якому перебуває персонаж, відчуваючи неминучість утрат. Метафоричне осмислення тривожно-боязкого стану відтворюється за допомогою образів хвороби, рідини у вмістищі, ворога.
Покірність і бездіяльність персонажів, які зазнають тривожно-гальмівного стану, спричинює гальмування їх психічних процесів та сприяє поглибленню цього стану. Зовнішньо фізіологічні вияви тривожно-гальмівного стану репрезентуються через болючі зміни у виразі обличчя персонажа, що пов’язані з почуттями та відчуттями слабкості, докору, благання, мук, образи, страждання. Такі риси характеру, як трагізм і честолюбство характеризують самовпевнених персонажів, які схильні до рольової гри. Замкненість персонажа в собі компенсують його фантастичні сновидіння, наповнені образністю та символікою. Домінантними символами, що асоціюються в досліджуваних романах з тривожно-гальмівним станом, є символи безмежного простору, в’язниці, острова, туману, польоту, які висвітлюють такі відчуття та почуття персонажа, як перебування в замкненому просторі або у схованці, як занурення в невідомість. Метафоричне осмислення тривожно-гальмівного стану здійснюється за допомогою таких образів, як: ПЕРЕПОНА, СХОВАНКА, ТЯГАР, МЕХАНІЗМ, що окреслюють відчуття непосильної ноші та перешкоди, які стоять на заваді виходу з цього стану.
Тривожно-фатальний стан змінює психіку та фізичний стан персонажа, що призводить до цілковитої виснаженості його організму і викликає почуття безвихідності, самотності та реальної чи уявної провини перед суспільством. Зовні тривожно фатальний стан персонажа видають його надмірна знервованість, штучні рухи та неконтрольована поведінка. Персонаж подекуди перебуває в сомнамбулічному стані, що сприяє несвідомим або підсвідомим спробам самогубства. Розумово-психічні вияви тривожно-фатального стану репрезентуються через метафорику, що пов’язана з образами МУЧИТЕЛЯ або БОЖЕВІЛЛЯ.
У плані подальших наукових студій перспективним видається емпіричне дослідження емоційних реакцій читача на особливості відображення стану тривоги персонажа в художній прозі та вивчення специфіки символіки сновидінь як ірраціональної форми художнього осмислення тривоги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Айке Д. Страх // Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М.Астапова. СПб.: Питер, 2001. С. 43-62.
2. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культури. М.: Academia, 2002. 394 с.
3. Ананко Т. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації в англомовному корпоративному дискурсі // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Вип. 10. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 1-6.
4. Андреева К.Л. Литературный нарратив: когнитивные аспекты текстовой семантики, грамматики, поэтики: Монография. Тюмень: Вектор Бук, 2004. 244 с.
5. Андрійченко Ю.В. Емотивність як ціннісний континуум мови художнього твору // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. − Вип. 14. − К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. − С. 10-13.
6. Анохин П.К. Эмоции // Психология эмоций: Тексты / Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. М.: Издательство МГУ, 1984. С. 172-178.
7. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 27-35.
8. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. № 1. С. 37-67.
9. Апресян В.Ю. Семантические типы эмоциональных метафор // Эмоции в языке и речи: Сб. науч. тр. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2005. С. 9-30.
10. Арнольд И.В., Дьяконова Н.Я. Авторский комментарий в романе Джона Фаулза Женщина французкого лейтенанта” // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1985. Т. 44, №5. С. 393-405.
11. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
12. Арутюнова Н.Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры // Res Philologica / Отв. ред. Д.С.Лихачев. М.; Л.: Наука, 1990. С. 71-88.
13. Арутюнова Н.Д. Введение // Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова, И.Б.Левонтина. М.: Индрик, 1999. С. 3-10.
14. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
15. Астапов В.М. Введение // Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М.Астапова. СПб.: Питер, 2001. С. 5-7.
16. Астапов В.М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги // Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М.Астапова. СПб.: Питер, 2001. С. 156-166.
17. Атарова К.Н., Лесскис Г.Н. Семантика и структура повествования от первого лица в художественной прозе // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1976. Т. 35, №4. С. 343-356.
18. Атарова К.Н., Лесскис Г.Н. Семантика и структура повествования от третьего лица в художественной прозе // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1990. Т. 39, №1. С. 33-46.
19. Бабенко Л.Г., Каразин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник. 2-е изд. М.: Флинта, Наука, 2004. 496 с.
20. Багумян О.В. Текстова ситуація соціальний захист”: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі різностильових англомовних текстів): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2004. 248 с.
21. Балашова Е.Ю. Любовь и ненависть // Антология концептов / Под ред. В.И.Карасика, И.А.Стернина. Волгоград: Перемена, 2005. Т. 1. С. 150-174.
22. Баняс Н. Провіденціальна функція снів у прозі Сільви Жермен // Сучасні літературознавчі студії. Онірична парадигма світової літератури: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. Вип. 1. С. 9-14.
23. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
24. Белєхова Л.І. Образній простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: Дис. ... докт. філол. наук: 10.02.04. К., 2002. 476 с.
25. Белєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі (на матеріалі американської поезії): Монографія. Херсон: Айлант, 2002. 368 с.
26. Белянин В.П. Основы психолингвистической диагностики. (Модели мира в литературе). М.: Тривола, 2000. 248 с.
27. Березин Ф.Б. Тревога и адаптационные механизмы // Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М.Астапова. СПб.: Питер, 2001. С. 134-143.
28. Бєссонова О.Л. Категорія оцінки в світлі теорії поля // Семантика мови і тексту: Зб. ст. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С. 57-61.
29. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і гендерний аспекти: Дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.04. Донецьк, 2002. 463 с.
30. Биценко Т.О. Історична динаміка експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі XVI-XX ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. Харків, 2004. 20 с.
31. Блох М.Я., Мажар Е.Н. Аффект в ораторской речи и манипулирование аудиторией // Актуальные проблемы современной филологии: Сб. науч. трудов. Смоленск: Универсум, 2001. Вып. 2. С. 3-15.
32. Бовсунівська Т. Достовірність оніокритики та її постмодерні стратегії // Сучасні літературознавчі студії. Онірична парадигма світової літератури: Зб. наук. пр. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. Вип. 1. С. 14-22.
33. Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности: Основы эмотивной стилистики текста. Ташкент: ФАН, 1981. 116 с.
34. Бондаренко А.Ф. Основы психологии: Учебник. К.: Издательский центр КНЛУ, 2005. 254 с.
35. Бондаренко Я.О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей: комунікативно-когнітивний аспект (на матеріалі персонажного мовлення в сучасній американській художній прозі): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2002. 248 с.
36. Борисов О.О. Мовні засоби вираження емоційного концепту СТРАХ: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Донецький національний університет. Донецьк, 2005. 20 с.
37. Борисов О.О. Фразеологічні засоби репрезентації емоційного концепту СТРАХ у сучасній англійській мові // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. LINGUAPAX VIII. Серія філологія. Педагогіка. Психологія”. К.: Видавничий центр КНЛУ. Вип. 11. 2005. С. 54-59.
38. Буряков М.А. К вопросу об эмоциях и средствах их языкового выражения // Вопросы языкознания. 1979. №3. С. 47-59.
39. Васильева Е.А. Язык чувств и модальность восприятия: элементы синестезии в образном описании эмоций // Эмоции в языке и речи: Сб. науч. тр. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2005. С. 62-73.
40. Васильева Е.Л. Невербальные компоненты коммуникации и речевые акты (на материале современного английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.19 / Минский гос. лингв. ун-т. Минск, 2002. 19 с.
41. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1997. 416 с.
42. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
43. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики. М.: Языки русской культуры, 2001. 272 с.
44. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами (на материале русского языка) // Вопросы языкознания. 1981. №1. С. 36-47.
45. Вильмс Л.Е. Любовь // Антология концептов / Под ред. В.И.Карасика, И.А.Стернина. Волгоград: Перемена, 2005. Т. 1. С. 138-150.
46. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций: Тексты / Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. М.: Изд-во МГУ, 1984. С. 3-29.
47. Волек Б. Типология эмотивных знаков // Язык и эмоции: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 1995. С. 15-24.
48. Волков П.В. Разнообразие человеческих миров. Руководство по профилактике душевных расстройств. М.: Аграф, 2000. 528 с.
49. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. 2-е изд. М.: Едиториал УРСС, 2002. 280 с.
50. Вольф Е.М. Эмоциональные состояния и их представление в языке // Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова. М.: Наука, 1989. С. 55-75.
51. Воркачев С.Г. Концепт СЧАСТЬЕ: понятийный и образный компоненты // Изв. РАН. Серия литературы и языка. 2001. Т. 60, №6. С. 47-58.
52. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованости художественного текста (одноязыковая и межязыковая коммуникация): Дис. д-ра филол. наук: 10.02.19. М., 1993. 382 с.
53. Воробьева О.П. Эмотивность художественного текста и читательская рефлексия // Язык и эмоции: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 1995. С. 240-247.
54. Воробйова О.П. Когнітивний аспект зіставної семантики художнього тексту // Матеріали Міжнародної наукової конференції Міжмовні та міжлітературні контакти: теорія і практика”. Ужгород: Ужгородськ. держ. ун-т, 2000. С. 208-211.
55. Воробьева О.П. Художественная семантика: когнитивный сценарий // С любовью к языку: Сб. научн. тр. Посвящается Е.С.Кубряковой. М.; Воронеж: ИЯ РАН, Воронежский гос. ун-т, 2002. С. 379-384.
56. Воробйова О.П. Когнітивна поетика в потебнянській ретроспективі // Мовознавство. 2005. №6. С. 18-25.
57. Воробйова О.П. Ідея резонансу в лінгвістичних дослідженнях // Мова. Людина. Світ: Зб. наук. пр. до 70-річчя проф. М.Кочерга на / Відп. ред. Тараненко О.О. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. С. 72-86.
58. Вундт В. Простые чувства, аффекты, настроения // Психология мотивации и эмоций / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер и М.В.Фаликман. М.: ЧеРо, 2002. С. 80-91.
59. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. М.: Лабиринт, 1997. 416 с.
60. Гамзюк М.В. Емотивне ототожнення як засіб утворення фразеологізмів // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2000. Т. 3, №1. С. 34-44.
61. Гамзюк М.В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії): Дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.04. К., 2001. 420 с.
62. Гладьо С.В. Семантико-когнітивний аспект пока