ВНУТРІШНЬОУПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ)

brief description

ЗМІСТ:

ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
1.1. Сутність та загальна характеристика управлінських відносин у внутрішньоорганізаційній діяльності Верховної Ради України………………9
1.2. Правові засади внутрішньоорганізаційної діяльності Верховної Ради України……………………………………………………………………………..30
1.3. Форми і методи роботи Верховної Ради України……………………53
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМКИ ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2.1. Організаційно-управлінська діяльність Голови Верховної Ради та його заступників……………………………………………………………………77
2.2. Управління діяльністю комітетів Верховної Ради України………….96
2.3. Організація роботи народних депутатів у фракціях, групах та комісіях Верховної Ради України…………………………………………………………. 115
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
3.1. Структура та організація роботи Апарату Верховної Ради України…..135
3.2. Організаційно-правові аспекти проходження державної служби в Апараті Верховної Ради України…………………………………………………155
3.3. Шляхи удосконалення організації діяльності Апарату Верховної Ради України……………………………………………………………………………..175

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….199

ВСТУП
Актуальність теми. Прийняття Конституції України ознаменувало початок нового етапу розвитку нашої держави та її правової системи. Перш за все, це зумовило потребу подальшого вдосконалення не лише законодавства, а й системи та діяльності державних інституцій. Конституція України визначила єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду України. В сучасних умовах діяльності українського парламенту існує багато про¬блем щодо вдосконалення організації його роботи та вирішення завдань управління цією структурно складною, динамічною, багатофункціональною системою. Часте внесення змін і доповнень до законів незабаром після їх введення в дію; велика кількість законодавчих актів, які відхиляються Верховною Радою і Президентом України; невисока оцінка якості прийнятих законів самими учасниками законодавчого процесу; критичне ставлення до багатьох прийнятих законів з боку суспільства зумов¬люють необхідність науково обґрунтованої, законодавчо унормованої, ефективної організації роботи Верховної Ради як колективного органу, створення такого механізму її внутрішньоуправлінської діяльності, результатом якої буде спланована, скоор¬динована, відповідальна взаємодія всіх структурних ланок.
В організації діяльності українського парламенту використовуються як загальні принципи теорії управління, так і специфічні засади, властиві тільки процесу законотворчості. І тут необхідно розрізняти роль і місце норм конституційного та адміністративного права в його регулюванні. Норми конституційного права визначають правила, на яких будується організація влади в державі, а норми адміністративного права регулюють управлінські відносини у сфері діяльності органів державної влади, зокрема, внутрішньоорганізаційні (внутрішньосистемні, внутрішньоапаратні) – щодо діяльності Верховної Ради України: державно-службові, кадрового забезпечення, контрольні тощо.
Кваліфікована внутрішньоуправлінська діяльність Верховної Ради України можлива тільки в умовах добре організованої системи, якісних управлінських технологій та комплексності інформаційного забезпечення. Зазначена діяльність безпосередньо пов’язана з організацією управління в результаті якого буде створюватись належний та надійний фундамент для здійснення Верховною Радою головної функції – законотворення. Разом з тим організація діяльності Верховної Ради України ще не в усьому відповідає вимогам часу, а проблема її вдосконалення не отримала належного висвітлення на теоретичному рівні.
Питанням становлення і розвитку парламентаризму присвячено праці багатьох представників юридичної науки та практики – Бандурки О.М., Гавриша С.Б., Древаля Ю.Д., Журавльової Г.С., Журавського В.С., Ківалова С.В., Кислого П.С., Копиленка О.Л., Кривенка Л.Т., Литвина В.М., Медведчука В.В., Мороза О.І., Подлінєва С.Д., Супрунюка Є.В., Опришка В.Ф., Шаповала В.М., Шемшученка Ю.С., але на даний час немає жодної фундаментального дослідження, присвяченого внутрішньоуправлінській діяльності Верховної Ради України. Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність як для теоретичного аналізу проблеми організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, так і для визначення нових концептуальних підходів щодо її розв’язання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.11 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., та пп. 2.1, 2.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнень практики його реалізації Верховною Радою України, наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів визначити сутність організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, особливості та види її внутрішньоорганізаційних відносин, а також розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення організації діяльності Верховної Ради України.
Виходячи із поставленої мети, в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
• дати характеристику діяльності Верховної Ради України як об’єкта організаційно-правового впливу;
• визначити сутність внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, особливості та види внутрішньоорганізаційних відносин, а також розробити рекомендації щодо вдосконалення організації діяльності Верховної Ради України;
• з’ясувати особливості нормативно-правового забезпечення внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України;
• охарактеризувати форми і методи внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України та проаналізувати їх зміст;
• визначити основні напрямки організаційно-управлінської діяльності Голови Верховної Ради України та його заступників;
• з’ясувати особливості організації роботи народних депутатів в комітетах, комісіях і депутатських групах (фракціях) Верховної Ради України;
• визначити специфіку організації роботи структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України;
• дати характеристику організаційно-правових засад проходження державної служби працівниками Апарату Верховної Ради України;
• визначити шляхи удосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення ефективної внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України.
Предметом дослідження є організаційно-правові питання внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Поглиблення понятійного апарату здійснювалося за допомогою логіко-семантичного та порівняльно-правового методів (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3., 3.1.). З використанням методу аналізу і синтезу, системно-структурного методу, групування визначено систему внутрішньоорганізаційних відносин у Верховній Раді України (підрозділи 2.1., 2.2., 3.2., 3.3.), нормативно-правове забезпечення її внутрішньоуправлінської діяльності (підрозділ 1.2.), форми і методи роботи українського парламенту (підрозділ 1.3.). За допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та порівняльно-правового методів з’ясовувались специфіка внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України та її основних процедур у сфері забезпечення ефективного законотворення (підрозділи 1.3., 2.1, 2.2., 2.3.). Логіко-семантичний та компаративний методи використовувались для визначення шляхів удосконалення чинного законодавства, адміністративно-правових актів та практики їх застосування у сфері забезпечення ефективної діяльності Верховної Ради України.
Науково-теоретичною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузях загальної теорії права, конституційного права, теорії управління, адміністративного права, зокрема, - В.Б.Авер’янова, О.Ф.Андрійко, О.М.Анохіна, К.К.Афанасьєва, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, Ю.П.Битяка, А.С.Васильєва, В.М.Гаращука, І.П.Голосніченка, Ю.Д.Древаля, В.С.Журавського, Р.А.Калюжного, С.В.Ківалова, П.С.Кислого, Л.В.Коваля, Ю.М.Козлова, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, О.Л.Копиленка, Л.Т.Кривенка, В.М.Литвина, М.Я.Маслєннікова, В.В.Медведчука, О.І.Мороза, В.Ф.Опришка, О.І.Остапенка, І.М.Пахомова, В.П.Пєткова, С.Д.Подлінєва, А.О.Селіванова, В.Ф.Сіренка, О.Ф.Скакун, В.Д.Сорокіна, Ю.М.Старилова, Є.В.Супрунюка, М.М.Тищенка, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, О.П.Шергіна, В.К.Шкарупи, О.Ю.Якимова та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, міжнародно-правові акти, нормативні акти Верховної Ради України, які регулюють її внутрішньоорганізаційну діяльність. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності Верховної Ради України, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали. Використано також особистий досвід роботи дисертанта у Верховній Раді України.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена як поставленими завданнями, так і засобами їх розв’язання і полягає в тому, що дана робота є одним з перших в Україні комплексних досліджень організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
Уперше:
- визначено структуру системи управління Верховною Радою України та виділено її складові;
- сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України.
Дістали подальший розвиток:
- визначення поняття внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України;
- визначення умов, яким повинна відповідати внутрішньоуправлінська діяльність Верховної Ради України;
- класифікація форм і методів внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України;
- визначення видів внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України;
- систематизація адміністративних послуг, які надаються Апаратом Верховної Ради України.
Удосконалено:
- напрямки формування моделі керівництва українським парламентом;
- критерії ефективності діяльності Верховної Ради України та її апарату.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем організаційно-правового забезпечення внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України;
- у правотворчості - в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, які регулюють її внутрішньоорганізаційну діяльність;
- у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність щодо організаційного забезпечення внутрішньоуправлінської діяльності українського парламенту;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації може бути використано під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право”, „Державне управління”, „Конституційне право”.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, усі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на симпозіумі професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів МВС України “Адміністративне право і адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” (м. Сімферополь, 20-22 травня 2005 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2005 р.), а також на засіданнях кафедри управління в ОВС Національного університету внутрішніх справ. Основні положення дисертації прийнято до впровадження і використовуються Секретаріатом Голови Верховної Ради України для удосконалення процесів його внутрішньоуправлінської діяльності, Апаратом Верховної Ради України під час підготовки внутрішньоорганізаційних документів. Дисертантом запропоновано внести ряд доповнень до Закону України “Про комітети Верховної Ради України”, Регламенту Верховної Ради України.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано в п’ятьох статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури за темою дослідження, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок. Список використаних джерел складається із 188 найменувань і займає 15 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, особливостей та видів її внутрішньоорганізаційних відносин, а також формулюванні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення організації діяльності Верховної Ради України. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:
1. Внутрішньоуправлінську діяльність Верховної Ради України можна розглядати як різновид державного управління, яке повинно забезпечувати взаємодію апаратів (служб) Верховної Ради України, їх керівників, народних депутатів як єдине ціле з метою забезпечення виконання норм ст. 85 Конституції України у межах, передбачених ч. 2 ст. 6 Конституції України.
2. Виділено дві неодмінні умови, яким має відповідати внутрішня організація органу законодавчої влади України:
1) наявність визначених правил, якими він керується під час проведення своїх засідань, організації дебатів, голосування тощо;
2) обов’язкове дотримання встановлених правил всіма учасниками парламентської діяльності.
3. Для того, щоб Верховна Рада України, приймаючи закони, визначала межі управлінської діяльності та формувала державну політику, повинні виконуватися такі умови:
- здатність до ефективного функціонування, уникнення внутрішніх конфліктів і чітке дотримання свого регламенту;
- володіння всебічною інформацією про стан справ у державі;
- наявність такої організаційної структури, яка б ефективно забезпечувала постійні комітети, парламентарів аналітичними матеріалами з різних проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини, новітніх технологій тощо.
4. До форм організації діяльності Верховної Ради України належать: основні (сесії; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тим¬часових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; пар¬ламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах) і допоміжні (особистий прийом громадян і посадових осіб; робота із зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та ін¬терв’ю; участь в міжпарламентських заходах, а саме – Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити деле¬гацій депутатів і парламентського керівництва тощо).
5. Методами організації діяльності Верховної Ради України названо: планування, вироблення і прийняття рішень, контроль за виконанням прийнятих рішень, координацію, роботу з персоналом.
6. Статус та діяльність парламенту України значною мірою залежать від того, як здійснюється керівництво під час його пленар¬них засідань та в періоди, коли йде підготовка питань для наступ¬ного їх розгляду повним складом законодавчого органу. Тобто, Голова Верховної Ради України відіграє в організації її діяльності надзвичайно важливу, ключову роль. Дослідження еволюції моделі керівництва парламентом України дозволило сформулювати такі її етапи: 1) до 1991 р.; 2) 1991-1992 р.; 3) 1992-1996 р.; 4) 1996-2000 р.; 5) 2000 і по наш час. Їх узагальнення дозволило сформулювати пропозицію щодо доцільності відтворення колегіального керівного органу (його функції з березня 2000 р. отримала Погоджувальна рада).
7. Апарат Верховної Ради України надає народним депутатам такі адміністративні послуги: 1) науково-дослідна робота; 2) підготовка документації; 3) адміністративна допомога.
8. Колегіальний орган, який складають народні депутати України, і апарат Верховної Ради, який формується з державних службовців, мають принципово відмінну основу – статус первинних структуроутворюючих одиниць, який визначається законами. Цим зумовлені різні засади, на яких здійснюється управління названими складовими. Депутатський корпус Верховної Ради організує свою діяльність на самоврядних засадах, а діяльність парла¬ментського апарату здійснюється на організаційно-управлінських принципах, суттєво відмінних від самоврядування. Обидві складові парламенту взаємодіють в єдиному законотворчому процесі, пов’язані спільними технологіями цього процесу, тому повинні мати спільний управлінський центр, який би спрямовував і координував їх діяльність. Це можливо лише за умови побудови управління парламентом як окремою державною установою із специфічною двоєдиною організаційною структурою, в якій пріоритетною є структурна частина, що складають народні депутати України, власне Верховна Рада України, як вона визначена в Конституції України.
9. Є підстави розглядати діяльність керівництва Верховної Ради України, народних депутатів як окремий різновид державної служби в її загальнотеоретичному широкому розумінні. Депутати вирішують найважливіші питання державного життя шляхом прийняття законів, і тому функціонування парламенту не може бути виключеним із загального механізму державного управління суспільством, а діяльність депутатів – із цілісного уявлення про систему дер¬жавно-службової діяльності. З позицій сучасних підходів до розуміння парламентаризму не викликає ніяких сумнівів те, що формування дієздатного і відповідального законодавчого орга¬ну в Україні неможливе без переходу депутатів на професійні засади роботи.
10. Всі напрямки діяльності Верховної Ради України та її заходи забезпечують державні службовці апарату, тому організаційно-правові аспекти його діяльності необхідно розглядати комплексно: як соціальний інститут, організаційно-технологічну систему і найважливіший інструмент забезпечення законодавчої влади. Звідси й основні принципи його побудови: відповідність структури апарату структурі парламенту; підпорядкованість і підзвітність Верховній Раді України; статус юридичної особи.
11. До критеріїв ефективності діяльності Верховної Ради України варто віднести: 1) ступінь забезпечення повноти і якості правового регулювання певної сфери або галузі суспільних відносин; 2) цілеспрямованість; 3) ступінь відповідності напрямків змісту і результатів діяльності підрозділів Апарату Верховної Ради України; 4) достатній для виконання законотворчої діяльності рівень правової, фінансово-економічної та організаційно-кадрової забезпеченості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.
2. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М., 1997. - С. 345.
3. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К., 1984. - С. 432.
4. Аверьянов В. Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. - К., Наукова думка, 1990. - С.233.
5. Манохин В. Н. Правовое государство и проблема управления по усмотрению // Советское государство и право. - 1990. - № 1. - С. 12.
6. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки // Право України. - 1998. - № 1. - С. 24.
7. Кубко Є. Про предмет адміністративного права // Право України. - 2000. - № 5. - С. 3-6.
8. Державне управління в Україні: Навч. посіб. // За заг. ред. проф. В. Б. Авер‘янова. - К., 1999. - С. 346.
9. Авер‘янов В. Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. - 1998. - № 7. - С.45.
10. Авер‘янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. - 1998. - № 8. - С. 21.
11. Авер‘янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. - С. 27.
12. Адміністративне право України. Підручник. // За ред. проф. Ю. П. Битяка. — Харків, 2000. - С. 467.
13. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – С. 160.
14. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 736.
15. Старилов Ю.Н. Административное право: сущность, проблемы реформы и новая система // Известие вузов. Правоведение. – 2000. – № 5. – С. 3-24.
16. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – С. 468.
17. Мікула Л. Конституційні основи організації та діяльності Верховної Ради України // Українська державність : Історія і сучасність. - К., 1993. - С. 362-363.
18. Подлінєв С. Д. Організація управління в адміністративно-політичній сфері України: Навч.-метод, посіб. - Одеса, 1998. - С. 132.
19. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. М.: Юридическая литература, 1990. - С. 225.
20. Атаманчук Г.В. Управление: социальная ценность и эффективность. М.: РАГС, 1995. С. 114.
21. Сергеев П.В. Менеджмент: Вопросы и ответы. – М.: Юриспруденция, 1999. - С. 92.
22. Теслинов А.Г. Развитие систем управления: методология и концептуальные структуры. - М.: Глобус, 1998. - С. 78.
23. Фалмер Роберт М. Энциклопедия современного управления. Пер. с англ. В 5-ти т. - М.: ВИПК энерго, 1992. - С. 567.
24. Киллен К. Вопросы управления. Пер. с англ. - М.: Экономика, 1981. -С. 352.
25. Ковалевский С. Научные основы административного управления. Пер. с польск. - М.: Экономика, 1979. - С. 224.
26. Бандурка A.M. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: „Основа”, 1999. – С. 440.
27. Управление персоналом организации // Под ред. Э.Я. Кибанова. - М., 1997. - С. 382.
28. Закон України “Про статус народного депутата” // Відомості Верховної Ради України. 1993. №3.
29. Регламент Верховної Ради України: Затверджений постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // ВВР. - 1994. - №35. - Ст. 338 (з наступни¬ми змінами та доповненнями).
30. Бабич В. Професіональний парламент: бути чи не бути // Віче. - 1994. - № 2. - С. 68.
31. Актуальні проблеми законодавчої діяльності : Бібліогр. посібник // Нац. парл. б-ка України; Упоряд.: Е. А. Афонін, Л. О. Горогоцька, Т. А. Яковлєва. - К., 2002. - С. 231.
32. Журавльова Г. С. Засади організації та діяльності парламенту як конституційний інститут // Вісн. Чернів. ун-ту. Сер. Правознавство : 36. наук. пр. - Чернівці, 1996. - Вип. 1. - С. 76-78.
33. Кривенко Л. Посилення ролі законодавчої влади як основа розвитку українського законодавства // Концепція розвитку законодавства України. - К., 1996. - С. 163-164.
34. Мусіяка В. Для взаємодії гілок влади // Політика і час. - 1996. - № 5. - С. 16.
35. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги — новий інститут адміністративного права // Право України. - 2001. - № 5. - С. 30.
36. Сурілов А. В. Основи загальної теорії держави і права. - Одеса: Одеський університет, 1995. - С. 431.
37. Кивалов С. В. К истории становления конституционализма в Украине // Юридический вестник. - 1995. - № 1.- С. 8.
38. Кривенко Л. Теоретичні і конституційні основи усунення колізій парламентських і президентських актів в Україні // Колізії у законодавстві України. Пробл. тео¬рії і практики. - К., 1996. - С. 23-25.
39. Конституційне право України: Підручник // За ред. Проф. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 1999 р. – С. 736.
40. Теплюк М.О. Парламент України: деякі питання вдосконалення консти¬туційного статусу // Парламентська реформа: теорія і практика. Збірник Конституции зарубежньк стран / Сост. В. Н. Дубровин. - М., 2001. - С. 49-60.
41. Цвік М.В. Деякі особливості сучасного українського конституціоналізму // Матеріали наукової конференції. Конституція України - основа модернізації держави та суспільства. 21-22 червня 2001 р. - X., 2001.- С. 111-112.
42. Голова Верховної Ради Володимир Литвин відповідає на запитання // Голос України. - 2003. - 27 березня.
43. Медведчук В. Про теорію і практику конституційного про¬цесу в Україні // Право України. 1995. № 8. - С. 3.
44. Опришко В. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 р. // Право України. 1996. №7. - С. 12.
45. Большой юридический словарь // Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских.- М., 1997. - С. 754.
46. Мартиненко П. Парламентаризм: світовий досвід та українські пошуки // Вітчизна. 1996. № 9-10. - С.34.
47. Урбицкий В.С. Парламенти мира. - М.: Высш. шк. «Интерпракс», 1991. – С. 624.
48. Свєтова С. Практика парламентаризму. Посіб. - К.: Заповіт, 1997. – С. 136.
49. Журавський В. С. З історичного досвіду формування парламентаризму в Європі та Північній Америці // Вісн. ун-ту внутр. справ. — 2000. - Вип. 12, ч. І. - С. 159-166.
50. Крутоголов М. А. Парламент Франции. - М.: Наука, 1988. - С. 240.
51. Токвиль А. Демократия в Америке. М., 1992. - С. 29.
52. Про комітети Верховної Ради України. Закон України від 4 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 19. - Ст. 134.
53. Котелевская Й.В. Современный парламент // Государство й право. - 1997. - С. 5
54. Витрук Н.В. Структура правового статуса депутата: Вопросы теории //Закон о статусе народных депутатов на практике: Материалы научно-практической конференции. – Ярославль, 1976. – С. 47-54.
55. Дослідницькі роботи та аналітичні матеріали, підготовлені в період роботи 8 сесії Верховної Ради України: У 2 ч. - К., 1998. - Ч. 1. - 98 с ; Ч. 2. - С. 140.
56. Носов В. В. Коментар до Регламенту Верховної Ради України. - К., 1996. - С.78.
57. Кривенко Л.Т. Законодавча влада України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. - К., 2003. - С. 243-250.
58. Управленческие процедуры / Отв. ред. Б.М.Лазарев. - М.: Наука, 1988. - С. 271.
59. Теслинов А.Г. Развитие систем управления: методология и концептуальные структуры. - М.: Глобус, 1998. - С. 213.
60. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и права. – М.: Изд-во МГУ, 1986. - С. 254.
61. Комаров Е.И. Организатор и организаторская деятельность. – М. Юрид. лит., 1986. - С. 237.
62. Про загальний план законодавчих робіт на 1999 рік. Постанова Верховної Ради України N 658-XIV від 14 травня 1999 року. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
63. Державна програ¬ма розвитку законодавства України до 2002 року. Постанова Верховної Ради України від 15 липня 1999 р. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
64. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
65. Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнарод¬ної науково-практичної конференції, присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України, 26 червня 2001 р. - К.: Ін-т зак-ва Верховної Ради України, 2001. - С. 658.
66. Заєць А. Удосконалення організаційно-правових засад і нормативної основи законодавчої діяльності парламенту на основі нової Конституції України // Українське право. 1996. Число 3 (5). - С. 50-59.
67. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - М., 1996. - С. 174.
68. Гвишиани Д.М. Организация и управление. - М.: Наука, 1972. – С. 530.
69. Афанасьев К.К. Проблемы совершенствования административно-правовых форм и методов // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. – Луганськ: Луганський інститут внутрішніх справ, 2000. – С. 240-247.
70. Георгіца А. Шляхи вдосконалення організаційної структури парламенту України // Українська державність : Історія і сучасність. - К., 1993. -С. 333-335.
71. Чуменко В. Концепція структури парламенту України // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. юрид. - Л., 1994. - Вип. 31. - С. 25-29.
72. Шаповал В. Побудова українського парламенту: у пошуках істини або хоча б реа¬лій // Уряд, кур‘єр. - 1996. - 27 лют. - С. 2.
73. Скиба В. Чи потрібен українській демократії двопалатний парламент? // Нова політика. - 1996. - № 2. - С. 5.
74. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации: направления реформирования и концепция программы специального учебного курса //Государство и право. – 1995. – № 1. - С. 44-48.
75. Цибенко А. Політична партія в парламенті України: принципи організаційного функціонування. - К., 1997. – С. 39.
76. Кириченко Н. А. Идеи й практика парламентаризма в Украине // Вестн. межпарламентской Ассамблеи. - 1996. - № 2. - С. 65.
77. Кремень В. Політична стратегія України: порівняльні перспективи : (Вкрай важливо сьогодні закладати основи парламентаризму як комплексної системи влади, позбавляючись однобічного уявлення про нього) // Віче. - 1994. - № 11. - С. 17.
78. Опришко В.Ф. Наукове забезпечення законотворчого проце¬су - вимога часу // Віче. 1995. Березень.
79. Опришко В.Ф. Проблеми парламентського реформування як складової державно-правової реформи в Україні // Парламентська реформа: теорія та практика: 36. наук, праць. К., 2001. Вип.6. - С.57.
80. Опришко В. Загальнотеоритичні та практичні проблеми систематиза¬ції законодавства України // Право України. 1999. №12. - С.25.
81. Анохин А. Разработка законов в Верховном Совете УкраиньІ // Бизнес-информ. -1995.-№ 37-38.- С. 10.
82. Журавський В. С. Правове регулювання статусу та діяльності комі-тетів та комісій парламенту // Юрид. вісн. - 2001. - № 1. - С. 103.
83. Шишкін В. Законотворча діяльність республіканського парламенту: перші кроки і найближчі плани // Рад. право. - 1990. - № 9. - С. 7.
84. Кивалов С. В. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в Україні // Юридический вестник. - 1999. - №4. - С.6.
85. Барабаш О. Контрольна діяльність парламенту України 1994-1996 рр. // Голос громадянина. - 1996. - № 4. - С. 52.
86. Колісник В. П., Ветславський Ф. О. Деякі питання удосконалення парламентського контролю в Україні // Третій Міжнар. конгрес україністів, 26-29 серп. 1996 р. : Правознавство : Доп. та повідомл. - X., 1996. - С. 52 -56.
87. Воронов М. Н. О понятий й субьектах законодательного процесса Верховной Радьі Украйни // Проблеми совершенствования укр. законодательства й повышения зффективности правоприменительной деятельности : Темат. сб. научн. тр. - X., 1997. - С. 16-21.
88. Романов P.M. Парламентаризм: Теория, история и современность. М., 2002. - С. 134.
89. Про перелік комітетів Верховної Ради України четвертого скликання. Постанова Верховної Ради України. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
90. Журавський В.С. Політико-законодавча діяльність. - К.: Логос, 1999. - С. 175.
91. Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). - К.: Парламентське вид-во, 1999. - С. 166.
92. Журавський В.С. Методологічні проблеми дослідження політичної системи. - К.: Парламентське вид-во, 2000. - С. 62.
93. Журавський В.С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. - С. 63.
94. Журавський В.С. Конституційно-правовий статус народних депутатів та їх парламентських об‘єднань. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Коре¬цького НАН України, 2000. - С. 61.
95. Журавський В.С. Український парламентаризм на сучасному етапі: Теоретико-правовий аспект. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - С. 348.
96. Журавський В.С. Проблеми формування двопалатного парламенту. - X., 2000. - С. 20.
97. Журавський В.С. Організація діяльності парламенту і особливості правового регулювання. - X., 2000. - С. 16.
98. Комітети - основа діяльності законодавчих органів влади: Посіб. // Програма сприяння парламентові України. - К.: Заповіт, 1997. - С. 99.
99. Білоус А. Верховна Рада України: розташування сил і перспективи партій // Нова політика. - 1995. - № 6-7. - С. 29.
100. Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Право України. 1998. № 1. - С. 32.
101. Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті. - К.: Заповіт, 1999. – С. 300.
102. Шейко П. В. Правові засади депутатської діяльності // Держ.-правова реформа в Україні : Матеріали наук.-практ. конф. (листоп. 1997 р.). - К., 1997. -С. 190-192.
103. Рудич Ф. Становлення нових політичних структур // Політи¬ка і час. 1992. № 7-8.
104. Медведчук В. Від системної правотворчості до систематизації національно¬го законодавства // Юридичн. вісн. України. 1999. № 42. - С.1.
105. Манчуленко Г., Філітук В. Народний депутат України: конституційно-правовий статус // Віче. - 1998. - № 1. - С. 3-11.
106. Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
107. Кислий П.С., Рахімкулов Е.Р. Народний депутат України: представник влади народу. - К.: 2002. - С. 98.
108. Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. - 1999. - П. 5.- С. 7.
109. Заключне слово Голови Верховної Ради України Володимира Литвина під час закриття третьої сесії Верховної Ради України четвертого скликання 11 липня 2003 р. // Голос України. - 2003 р. – 15 липня.
110. Гавриш С.Б. Парламентаризм в Україні // Парламентська реформа: теорія та практика. Збірник наукових праць. Випуск 6.-К., 2001.- С. 18.
111. Плющ І.С. Парламентаризм в Україні - шляхи і тенденції розвитку // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Мат. міжн. наук.-практ. конференції. 26 черв¬ня 2001 р. - К., 2001. - С. 7.
112. Копиленко О., Копиленко М. З досвіду законотворчості УНР та Української Держави // Право України. 1995. № 5-6.
113. Литвин В. Про сучасні українські партії // Політолог, питан¬ня. 1992. № 1. - С. 2.
114. Плющ І.С.Парламентаризм в Україні - шляхи і тенденції розвитку // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. К., 2001. - С.6.
115. Гавриш С.Б. Парламентаризм в Україні: через призму виборчих систем // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. - С.24.
116. Медведчук В.В. Проблеми становлення і розвитку парламентаризму вУкраїні // Парламентська реформа: теорія та практика. 36. наук, праць. - С.7.
117. Колодій А.М. Парламент України: місце в системі розподілу влад та перспективи його удосконалення // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. К., 2001. - С.217.
118. Копиленко О., Копиленко М. „Друга” УНР: спроба історико-теоретичного аналізу // Право України. 1996. № 8.- С. 23.
119. Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України. Постанова від 13 трав¬ня 1998 р. № 7-XIV. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
120. Корж В. Парламентарі не мають права бути над законом // Юридичн. вісн. України. 1998. №13. - С. 32.
121. Кривенко Л. Зміцнення українського парламентаризму: конституційні аспекти // Віче. 1995. Травень.
122. Кулик О. Парламент України : уроки чи пороки? // Юри¬дичн. вісн. України. 1998. №21. - С.16.
123. Єфименко О.Г. Українські політичні партії та їх роль у роз¬витку державотворчих процесів в Україні (1917-1920 рр.). Ди¬сертація ... канд. іст. наук. X., 1998.
124. Журавльова Г.С. Конституційні засади становлення і розви¬тку парламентаризму в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. X., 1999.
125. Кислий П., Вайс Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. К. 2000.- С.163.
126. Формування парламентської більшості: стан, проблеми, перспективи: Матеріали „круглого столу”. - К.: Юрид. книга, 2000. - С. 112.
127. Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошуки парадигми чи рух до нового // Віче. - 1997. - № 5. - С. 14-25.
128. Древаль Ю.Д. Парламентаризм у політичній системі України (політико-правовий аналіз): Монографія. – Х.: Вид-во Націон. Ун-ту внутр. справ. 2003. - С. 280.
129. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в України:становлення і розвиток: Монографія. – Харків: Ун-т внутр.справ, 1999. - С. 288.
130. Гошовська В.А. Вдосконалення правового статусу комітетів Верховної Ради України // Парламентаризм-і Україні: теорія та практика. Матеріали міжнарод. наук.-практ, конф. - С. 397.
131. Джангіров Д. Верховна Рада без радянської влади: [Фракції в парламенті] // Рада. - 1994. - № 23. - С. 1.
132. Про депутатські групи (фракції) у Верховній Раді України. Постанова Верховної Ради України N 11/94-ВР від 13 травня 1994 року. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
133. Григоренко В. Эффективен ли труд депутата?: Конституция и Верховная Рада Украины // Деловая Украина. - 1998. - № 77 (окт.). - С. 4.
134. Столярова В.А. Функции и оценка результатов труда работников аппарата управления. М., 1995. - С. 56.
135. Котельникова В.Н. Модель государственного служащего XXI века: подходы и пути формирования // Человек XXI века: индивидуальные и социальные аспекты (в рамках республиканской программы «На пути к культуре мира» проект ЮНЕСКО «Культура мира»): Сб. докл. Республиканской научно практич. конференции. – Сыктывкар, 2000.
136. Про структуру Апарату Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради України N 1678-III від 20 квітня 2000 року. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2000, N 31. С.253 ) м. Київ.
137. Нижник Н.Р. Державна служба – специфічний фактор зміцнення державного управління // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. Вип. І. – К., 1998. - С. 9-15.
138. Мандибура В., Тімофєєв В. Проблемні питання нормативного вдосконалення системи регулювання та стимулювання праці державних службовців // Парламентар. – 1998. – № 3. - С. 12-15.
139. Сергиенко Л.А. О правовом статусе служащих органов государственного управления //Проблемы управления и гражданского права. – 1970. – № 7. - С. 28-34.
140. Верховна Рада розширила штат: [Ухвалення Верховною Радою України рішення про збільшення граничної чисельності свого апарату на 50 осіб] // День. - 2004. - 2 лип. - С.2.
141. Опришко В.Ф. Інститут законодавства в структурі Верховної Ради // Законотворення - основна функція парламенту. Посіб¬ник. К., 1997. - С. 156.
142. Битяк Ю.П. Державна служба та розвиток її демократичних основ. – Харків: Укр. Юрид. Академія, 1990. – С. 74.
143. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. – 1996. – № 12. – С. 10-18.
144. Битяк Ю. Державна служба в Україні, її види // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3. - С. 58-65.
145. Державна служба в Україні: організаційно-правові основи і шляхи розвитку // За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім Ін-Юре, 1999. - С. 272.
146. Петришин О. Види державної служби: загальнотеоретичний підхід // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 4. - С. 116-128.
147. Манохин В.М. Служба в государственных органах. - М.: Юрид. лит-ра, 1969. - С. 232.
148. Про державну службу. Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. - С. 490.
149. Про підвищення ефективності системи державної служби: Указ Президента України від 11 лютого 2000 р. № 208/2000 //Офіційний вісник України. – 2000. – № 7. – С. 263.
150. Про затвердження Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України //Вісник державної служби України. – 1995 – № 1. – С. 41.
151. Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів: Указ Президента України від 11 лютого 2000 р. № 207/2000 //Офіційний вісник України. – 2000. – № 7. – С. 262.
152. Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій; Указ Президента України від 10 листопада 1995р. № 1035/95 // Вісник державної служби України. – 1995. – № 3-4. – С.7-25.
153. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Указ президента України від 30 травня 1995 р. № 389/95 // Вісник державної служби України. – 1995. – № 2. – С. 30-32.
154. Про управління державною службою: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 209 // Вісник державної служби України. – 1994. – № 7. – С. 30-32.
155. Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 782 //ЗП України. – 1996. – № 2. – С. 56.
156. Про віднесення посад працівників державних органів до відповідних категорій державних службовців: Розпорядження кабінету Міністрів України від 5 травня 1994 р. № 316-Р // ЗП України. – 1994. – № 7. – Ст. 129.
157. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 січня 1990 р. № 42-р. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
158. Атаманчук Г.В. Государственная служба как сфера управления // Проблемы теории и практики управления. - 1992.-№ 4. - С.14-18.
159. Державна служба і державні службовці в Україні /За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Відавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – С. 242.
160. Петришин А.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация: Учебное пособие. К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1990. - С. 76.
161. Неумивайченко Н. Державна служба: розмежування ы взаємозв’язок трудових і адміністративних правовідносин // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С. 155- 162.
162. Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Постанова Верховної Ради України N 379/95-ВР від 13 жовтня 1995 року. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 37, ст.283. м. Київ.
163. Матеріали сайту www.rada.kiev.ua.
164. Державний службовець в Україні (пошук моделі) // Дубенко С.Д., Крупчан О.Д., Леліков Г.І., Нижник Н.Р., Цвєтков В.В. – К.: Вид-во Ін-Юре, 1998. – С. 272.
165. Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура //Государство и право. – 1996. – № 5. – С. 19-22.
166. Гражда М.В. Государственная служба как профессиональная деятельность. – М.: Квадрат, 1997. – С. 128.
167. Рыбчинский И.Е., Семеринов И.В. Законодательство о службе в государственном аппарате. – Минск: Наука, 1994. – С. 52.
168. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления. Учебное пособие.— Пермский университет, 1978.- С. 102.
169. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник у таблицях і схемах // За заг. ред. Г.С. Одінцової. – Х.: Основа, 2002. – С. 424.
170. Манохин В.М. Государственная служба. М., 1996. С. 344.
171. Мельников В. П. Государственная служба и государственное управление в России: Опыт организации и функционирования. Н. Новго¬род, 1995. - С. 267.
172. Гуринович А.Г. Кадровое обеспечение деятельности государствен-ных учреждений США. М., 1995. - С.134.
173. Забродин Ю., Сопова /. Государственная служба: Правовое обеспе-чение // Человек и труд 1996. № 9. - С. 93-36.
174. Лазарев Б.М. Государственная служба. М., 1993. - С. 455.
175. Лукьяненко В.И. Контроль в системе государственной службы. М., 1997. - С. 231.
176. Лукьяненко А.Е., Лукьяненко В.И., Новиков А.В. Управление персоналом государственных органов: Система организации и функционирования. М., 1999. - С. 112.
177. Романов P.M. Парламентаризм: Методологические аспекты соци-ально-политического исследования. М., 1999.- С. 167.
178. Гришковец А.А. Правовое регулирование дисциплинарной ответственности государственных служащих // Право и политика. 2001. № 9. - С. 57-73.
179. Мороз О.І. У складних умовах домінувала тенденція зрос¬тання кількісних та якісних показників роботи парламенту // Го¬лос України. 1998. 14 травня. – С. 4.
180. Котелевская И. В. Современный парламент // Государство и пра¬во. 1997. - № 3.- С. 5-13.
181. Кривенко Л. Зміцнення українського парламентаризму: конституційні
аспекти // Віче. - 1995. - № 5.- С. 8-15.
182. Пономарев Л.И. Компетенция и компетентность персонала государственной службы // Государственная служба РФ: становление, кадровое обеспечение. - 1994. - №7. - С. 70-74.
183. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба. Учебник для подготовки государственных служащих. М., 1999. С. 378.
184. Гришковец А.А. Проблемы соотношения норм административного и трудового права при регулировании отношений в сфере государственной службы // Государство и право. – 2002. – № 12. – С.11-24.
185. Яковлев А.И. Эффективность государственной службы. М., 1998. - С. 221.
186. Управление персоналом государственной службы // Под ред. Е.В.Охотского. М., 1997. - С. 351.
187. Тихомиров Ю.А. Эффективность деятельности управленческих органов // Государство и право. – 1971. - № 4. - С.47-52.
188. Охотський Є. Російська Академія державної служби. Навчально-методичний, науковий центр підготовки персоналу управління державою // Вісник УАДУ при президентові України. – 1998. - № 3. – С.38-47.