Волік Наталія Анатоліївна Динаміка жанрів елегії та урочистої оди в російській літературі XVIII століття: аспект риторичного дискурсу

brief description

Волік Наталія Анатоліївна, старший викладач ка­федри слов’янської філології та перекладу Маріуполь­ського державного університету: «Динаміка жанрів елегії та урочистої оди в російській літературі XVIII століття: аспект риторичного дискурсу» (10.01.02 - ро­сійська література). Спецрада Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Донецький національний університет імені Василя Стуса
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ВОЛІК НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА
УДК 821.161.2-14.09:808(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ДИНАМІКА ЖАНРІВ ЕЛЕГІЇ ТА УРОЧИСТОЇ ОДИ
В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIII СТОЛІТТЯ:
АСПЕКТ РИТОРИЧНОГО ДИСКУРСУ
Спеціальність 10.01.02 – російська література
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________________________Н.А. Волік
Науковий керівник: Зарва Вікторія Анатоліївна, доктор філологічних наук,
професор
КИЇВ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….. 16
РОЗДІЛ І. РИТОРИЧНИЙ ДИСКУРС У РОСІЙСЬКІЙ
КЛАСИЦИСТИЧНІЙ ПОЕЗІЇ XVIII СТОЛІТТЯ…………................................... 24
1.1. Риторика і дискурс: теоретико-методологічний аспект …………………… 24
1.2. Риторичний аспект класицизму в російській літературі ХVIII століття… .35
1.3. Риторична модель та жанровий канон ліричних жанрів епохи
рефлективного традиціоналізму ………………………………………………. 51
Висновки до першого розділу……………………………………………………. 64
РОЗДІЛ ІІ. ЖАНР УРОЧИСТОЇ ОДИ ЯК УТІЛЕННЯ РИТОРИЧНОГО
ДИСКУРСУ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIII СТОЛІТТЯ …………….......... 67
2.1. Риторичне переосмислення художнього дискурсу російської урочистої
оди та риторична модель жанру………………………………………………… 67
2.2. Комунікативно-прагматичні принципи панегірика в урочистій оді
Феофана Прокоповича…………………………………………………………. 84
2.3. Прагматичний дискурс урочистих од В. Тредіаковського як риторикокультурний код XVIII століття………………………………………………… 95
2.4. Риторична топіка урочистих од М. Ломоносова та О. Сумарокова…… 107
2.5. Модифікація одичної моделі у творчості Г. Державіна………………… 136
Висновки до другого розділу………………………………………………….. 156
РОЗДІЛ ІІІ. ДИНАМІКА НЕКАНОНІЧНОЇ ЖАНРОВОЇ МОДЕЛІ ЕЛЕГІЇ
В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIII СТОЛІТТЯ …..…………………………… 158
3.1. Типологія елегійного художнього модусу в російських риториках і
поетиках XVIII століття …………………………………………………………. 158
3.2. Жанрова своєрідність елегій В. Тредіаковського та Феофана
Прокоповича…………………………………………………………………….. 168
3.3. Специфіка любовного елегійного дискурсу у творчості
В. Тредіаковського та О. Сумарокова………………………………………... 176
15
3.4. Трансформація ліричного дискурсу та жанрової моделі елегії в творчості
М. Карамзіна ………………………………………………………………………186
Висновки до третього розділу…………………………………………………….195
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….. 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………… 207
ДОДАТОК 1……………………………………………………………………….. 228

bibliography

ВИСНОВКИ
У роботі здійснено комплексне дослідження динаміки ліричних жанрів
(елегії та урочистої оди) на матеріалі російської поезії XVIII століття та
теоретичних посібників з риторики та поетики крізь призму риторичного
дискурсу як змістовної та формотворчої основи.
Порівняльно-історичний аналіз гетерогенних термінів «риторика» та
«дискурс» визначив найбільш актуальний для дослідження аспект вивчення
російської лірики ХVIII століття: риторичний дискурс. Риторика розглядається, з
одного боку, як тип мислення, що впорядковує та узагальнює дійсність
(С. Аверінцев, М. Гаспаров, О. Михайлов), а з іншого боку, як утілення
комунікативного аспекту художньої творчості, що визначає особливості його
створення, читацьке сприйняття та подальшу рефлексію (М. Макеєва,
М. Шульженко, Л. Ассуірова). Риторичний дискурс переважно характеризується
комунікативною спрямованістю та відповідною до риторичного типу культури
публічною орієнтацією літературних жанрів, що реалізується за допомогою
певних риторичних прийомів, стратегій та обумовлює використання
дискурсивного аналізу.
Культурне життя Росії початку XVIII століття визначається як рефлективнотрадиціоналістська стадія культурного розвитку (С. Аверінцев), яка
характеризується становленням «парадигмального типу культури» (Т. Автухович)
та риторичного типу мислення в умовах класицизму. Рефлексією російського
класицизму, його переосмисленням та нормативним утіленням постають
риторичні посібники та поетики, серед яких популярністю користуються праці
Феофана Прокоповича, В. Тредіаковського, М. Ломоносова, Г. Державіна, що
регламентують правила одичного та елегійного дискурсів.
У дослідженні акцентовано увагу на відсутності в античних поетиках та
риториках, які виступали основою для формування жанрової класифікації в
російській літературі XVIII століття, чіткої родо-видової класифікації ліричних
199
жанрів. Прагнення авторів упорядкувати та систематизувати суперечливу
дійсність в умовах риторичної культури втілюється за допомогою дотримання
творчих правил та канонів. Так, створення художнього твору відбувається за
певною раціонально осмисленою схемою: винахід вимислу та осмислення його
співвідношення з дійсністю (інвенція), вибір відповідного розташування
(диспозиція) та втілення за допомогою відповідного слова (елоквенція). Деякі
літературні жанри, незалежно від родової приналежності, повторюють структуру,
хід оповіді та навіть стиль публічних промов різної тематики, що підкреслює
їхню комунікативну спрямованість та риторичність.
З’ясовано, що на процес жанроутворення в російській літературі
XVIII століття, який характеризується рефлективним характером, впливали
історіко-функціональні літературні або культурні ознаки визначеного періоду
(Ю. Тинянов, Д. Лихачов, Н. Копистянська). Яскравим прикладом розвитку
риторики з її ораторським та публічним пафосом є жанр урочистої оди як
ліричний аналог публічної промови. Динамічну рухливість жанрових форм
підкреслює категорія «жанрового канону», який не тільки містить певну для
відтворення тексту структуру, але й володіє так званим ейдосом, або жанровою
сутністю. Урочиста ода демонструє форму жанрового канону, який руйнується на
початку ХІХ століття. Неканонічний жанр елегії, навпаки, відрізняється
відсутністю жанрового обличчя та певної композиції, майже не потребує
дотримання риторичної пристойності.
Визначено, що жанр урочистої оди в російській літературі XVIII століття
належить до високої офіційної поетики, вирізняється комунікативною
спрямованістю та відноситься до художнього дискурсу, що дозволяє застосувати
при дослідженні жанрової динаміки урочистої оди риторичний та дискурсивний
види аналізу. У слід за Н. Алексєєвою доводимо на аналізі конкретних текстів
митців, що одичний художній дискурс демонструє синтез гораціанського
(старого) та піндаричного (нового) різновидів оди. Дослідження сфокусовано на
200
аналізі дискурсивних ознак піндаричних (урочистих, державних, панегіричних)
одичних зразків.
З’ясовано, що в риторичних посібниках XVIII століття практично відсутня
чітка жанрова характеристика урочистої оди, а письменники здебільшого
вважають головною ознакою оди строфічність і відносять її до високих жанрів.
Якщо Феофан Прокопович обстоює естетичні характеристики жанру
(приємність, солодкість), то В. Тредіаковський акцентує увагу на високому
героїчному змісті оди та заперечує застосовувати гекзаметр для її складання.
М. Ломоносов як автор «Риторики», створюючи оди, дотримується логічного
плану публічної промови. О. Сумароков зосереджується на вдосконаленні
одичного стилю, поєднуючи пишноту та ясність. Г. Державін характеризує оду як
високий ліричний жанр, який містить ліричний безлад, та стверджує його
пристрасну природу, що засвідчує процес модифікації класичної риторичної оди.
Здійснення комплексного аналізу урочистої оди М. Ломоносова «Оди на
день сходження на всеросійський престол її величності государині імператриці
Єлизавети Петрівни... 1746 року» дозволило продемонструвати композиційну
відповідність жанрів урочистої оди та хвалебної промови (панегірика).
Результати аналізу підтверджено виявленням загальних жанрових композиційних
елементів (вступу, вибору теми, тлумачення, твердження, висновку), а також
наявністю в текстах силогізмів, що доводить існування риторичної жанрової
моделі оди. Текст риторичної моделі урочистої оди є дискурсом, що володіє
політичною, економічною, історичною спрямованістю та характеризується
певними стилістичними обмеженнями.
Встановлено, що «Епінікіон» Феофана Прокоповича висловлює
панегіричний пафос та отримує жанрове обрамлення в формі урочистої оди. Той
факт, що Феофан Прокопович створює свою ораторську промову, присвячену
перемозі Петра Великого в російсько-шведській війні у віршах та в прозі,
характеризує його як досвідченого трибуна, прагматичною метою якого стає
просування імперської колоніальної політики Петра І та його реформ серед
201
населення будь-якими доступними способами: переконанням логічним шляхом
або за допомогою емоційного впливу. Аналіз «Епінікіона» Феофана Прокоповича
показав, що цей твір композиційно та стилістично відповідає одичним
характеристикам, вирізняється використанням риторичних стратегій та прийомів,
дотримується риторичного етикету (ми, він), утілює мовленнєву реалізацію
комунікативної ситуації, отже, є одним з перших повноцінних поетичних зразків
урочистої оди. Проаналізувавши гораціанську оду А. Кантеміра («Оди.
Імператриці Анні на день народження»), доходимо висновку про невідповідність
жанру шкільної оди традиційній риторичній жанровій моделі (композиційну,
змістову) та відсутність у тексті публічного дискурсу.
В. Тредіаковський як професійний філолог закладає теоретичну та
практичну основи російської поезії XVIII століття. Аналіз двох урочистих од
В. Тредіаковського («Оди урочистої на здачу міста Гданська» 1734 року та «Оди
імператриці Єлизавети Петрівни у день її коронації» 1742 року) демонструє їхню
відповідність риторичній жанровій моделі та наявність панегіричної
дискурсивної спрямованості. У процесі дослідження в текстах од виділено низку
культурних та риторичних кодів: предметно-тематичний, семантичний,
міфологічний коди, ряд одичних мотивів, які дозволяють декодувати ліричні
тексти XVIII століття та сприяють адекватній читацькій рефлексії.
Встановлено, що жанр урочистої оди у творчості М. Ломоносова є зразком
російської піндаричної оди XVIII ст. у межах риторичної парадигмальної
культури, який вбирає в себе жанрові риси публічного панегірика та
акцентований на практику прагматичних риторичних функцій. Відносна
композиційна та змістовна шаблонність од М. Ломоносова не заважають його
адресанту висловлювати авторські почуття, емоції, передавати неодмінний
ліричний захват, що переходить з оди в оду, впливаючи тим самим не тільки на
свідомість, але й на переживання адресата. Компліментарний характер
ломоносівських од межує з політичною та культурною риторикою. Найбільш
продуктивним засобом вираження прагматики урочистої оди є морально-оціночні
202
та тематичні риторичні топоси. Загальні місця в урочистих одах М. Ломоносова
втілюються в темах Парнасу, Петра Великого, богоданності монарха,
безкрайності території та реалізують суспільно-політичну пропаганду
абсолютизму в Росії XVIII століття, засновану на сакралізації монархізму. Етос
урочистих од М. Ломоносова характеризується системою класичних
компліментів для імператриць та демонструє індивідуально-особистісний підхід
при зображенні морально-етичного образу Катерини ІІ як людського ідеалу.
Аналіз урочистої або піндаричної оди в творчості О. Сумарокова
демонструє класичний зразок дотримання жанрової структури, повторення її
основних мотивів, версифікації. Однак варто зазначити, що прагнення поета
реформувати поетичний стиль одичного жанру, вилучивши з нього слов’янську
лексику, позбавив її піднесеного настрою, а зайва міфологізація зробила її
доступною вузькому колу читачів, тим самим нівелювала масову дискурсивну
спрямованість оди. Головною особливістю сумароківських од є новаторство в
системі тематичних топосів, поміж яких з’являється тема зображення страшного
світу, повного пекельних чудовиськ. Цей топос викликає тривогу, позбавляє
спокою та надає відчуття, яке суперечить урочистому одичному настрою,
демонструє лайливу лють непереможної держави. Імператорський етос
О. Сумарокова вирізняється структурно-логічним способом вираження, який
полягає в тому, що поет надає перелік похвальних справ монархів, тим самим
стимулюючи розумову діяльність читачів. Можна констатувати еволюцію
урочистих од О. Сумарокова порівняно з довгими, високими та одично
захопленими творами М. Ломоносова. Проте, в аспекті прагматики жанру, оди
О. Сумарокова – це особисті хвалебні послання, позбавлені публічно
орієнтованого одичного пафосу, вони не проголошують, не стверджують, а
констатують факти, які, не викликаючи вибуху емоцій, підштовхують читачів до
їх осмислення. Урочиста ода О. Сумарокова – це приклад замкненого
риторичного дискурсу поета з самим собою.