Ягупов Василь Васильович. Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України

brief description

Ягупов Василь Васильович. Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України: Дис... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - К., 2002. - 432арк.+ 197арк. дод. - Дві кн. одиниці. - Бібліогр.: арк. 396-432

Ягупов В.В.Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 теорія і методика професійної освіти. Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ, 2002.
У дослідженні обґрунтовуються загальні теоретико-методологічні та методичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України, визначається його концептуальна основа, з’ясовується сучасний стан військового навчання, визначаються основні проблеми й тенденції. Виявляється сучасний зміст поняття військово-дидактичний процес” і на основі сучасних гуманістичних концепцій навчання теоретично обґрунтовується його особистісно орієнтована модель, що системно досліджується у структурному, динамічному і функціональному аспектах. В основі функціонування й розвитку такої моделі передбачається гуманістична парадигма військового навчання, основною ідеєю якої має бути суб’єктність військовослужбовця у військово-навчальному процесі.

На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми дослідження та узагальнення його результатів установлено, що загальнодидактичні основи навчання ВСС в умовах реформування та розвитку ЗСУ характеризуються новизною та актуальністю. Вони органічно пов’язані з пошуком нової парадигми військового навчання, впровадженням інноваційних дидактичних технологій, за яких особистість ВСС, її гармонійний розвиток стають у центрі військово-дидактичного процесу.
На основі здійсненого дослідження зроблено такі узагальнюючі висновки:
1. Існуючі у педагогічній теорії та практиці концепції й технології навчання, які відображають здобутки педагогічної науки, можуть бути теоретико-методологічними передумовами обґрунтування наукових засад вітчизняної військової дидактики, основні положення якої можуть служити підвалиною розробки ефективної системи навчання ВСС. Система навчання ВСС це цілісна множина сукупності її основних складових, що створює певну модель їх навчання. Основними такими концепціями є педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, ТПФРД, програмоване навчання, особистісно орієнтоване навчання.
2. Виявлено такі основні невирішені проблеми навчання ВСС в сучасних умовах: слабке фінансування і, як наслідок, недостатнє матеріально-технічне його забезпечення; відсутність гуманістичної парадигми військово-професійної освіти; недостатня обґрунтованість технологій упровадження сучасних дидактичних концепцій у практику навчання ВСС; гуманізація, гуманітаризація та демократизація військово-дидактичного процесу; його структурна перебудова та сучасне методичне забезпечення; відсутність адекватної сучасній ситуації навчально-інформаційної бази у військово-професійній освіті.
Встановлено такі основні негативні тенденції у навчанні ВСС: байдужість суспільства до проблем військової служби і, як наслідок, до навчання ВСС; відставання військового навчання від сучасних світових освітніх тенденцій; слабка педагогічна обґрунтованість системи підготовки ВСС; відсутність особистісної спрямованості військово-навчального процесу; відсутність сучасних технологій і концепцій навчання ВСС та диктат у військовому навчанні технології авторитарної педагогіки.
3. Встановлено, що військово-дидактичний процес передбачає: розумне поєднання педагогічного управління з боку військового педагога навчально-пізнавальною діяльністю ВСС як учня з його ініціативою, самостійністю, активністю; активну взаємодію, співробітництво, партнерство між ними; формування й розвиток у ВСС як суб’єкта учіння мотивації навчально-пізнавальних дій та військово-професійної діяльності; формування особистості ВСС як громадянина української держави з активною життєвою настановою.
4. Доведено необхідність особистісно орієнтованої моделі військово-навчального процесу, яка представляє еталонне уявлення про навчання ВСС в сучасних умовах, його конструювання в умовах ЗСУ. Вона визначає цілі, завдання, зміст, основи організації та проведення навчального процесу у військових підрозділах і частинах. Особистісно орієнтованої спрямованості їй надають гуманістична парадигма військового навчання в сучасних умовах реформування і розвитку ЗСУ, гуманізація, гуманітаризація та демократизація компонентів військово-навчального процесу, первісне визнання суб’єктності ВСС як суб’єкта учіння, а стосовно процесуального компонента формування і підтримання суб’єкт-суб’єктних взаємин. Встановлено, що структурними компонентами цієї моделі є цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулюючий, оцінно-результативний і суб’єкт-суб’єктний, який вважається стрижньовим. Функціональними компонентами цієї моделі є виховний, розвиваючий, освітній, психологічної підготовки та самовдосконалення. Провідними є виховний і розвивальний, які виступають координуючими щодо інших функціональних компонентів цього процесу, його організації та проведення.
Результати експертної оцінки підтвердили обґрунтованість особистісно орієнтованої моделі навчання ВСС. Аналіз військово-дидактичної практики свідчить, що потребують подальшого вивчення і обґрунтування теоретичні основи впровадження особистісно орієнтованої моделі навчання ВСС; її методичне забезпечення; особистісний фактор її впровадження у ЗСУ та умови ефективності.
Застосування статистичного пакета SPSS для статистичного аналізу анкети експертного опитування й для обґрунтування його результатів (зокрема коефіцієнт узгодженості офіцерів-експертів,х2за Пірсоном, коефіцієнт кореляції Спірмена, критерій альфа Кронбаха) дає можливість констатувати їх істинність, що свідчить про надійність, достовірність і валідність анкет та обґрунтованість проведеного дослідження.
5. Аналіз психологічної і педагогічної літератури, інших джерел та практичного стану з досліджуваної нами наукової проблеми свідчить про те, що проблема забезпечення суб’єктності ВСС вивчена і обґрунтована у сучасній психології та педагогіці недостатньо. Особливо це стосується таких аспектів, як методологічний, теоретико-методичний та особистісний. З’ясовано, що сутнісною ознакою, за якою ВСС виокремлює і стверджує себе у просторі індивідуального та історичного буття, є суб’єктність” із середини детермінована спонтанна активність, творення власної психіки і себе як суб’єкта. Осередок активності ВСС у навчально-пізнавальній діяльності як суб’єкта психічної активності становлять субстанціальні інтуїції суб’єктного ядра, інтегровані у вигляді цілісної функціональної структури. Основним онтопсихологічним критерієм зрілості ВСС як суб’єкта психічної активності виступає його здатність і внутрішнє прагнення до вчинкової активності життєтворення. Визначено основні рівні суб’єктності: суб’єктна диспозиція і актуалізована соціальна суб’єктність.
6. Встановлено, що провідним фактором ефективності моделі є особистісний аспект, який ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних взаєминах у військово-навчальному процесі. В основі реалізації моделі має лежати гуманістична парадигма: визнання військовими педагогами права воїна бути суб’єктом цього процесу та первісне прийняття його таким. Такий підхід має стати наріжним каменем освітньої ідеології в ЗСУ на етапі формування національної системи військової освіти.Військове навчання має допомогти воїну стати суб’єктом військово-професійної діяльності, навчити ефективно діяти в складних і суворих умовах військової служби, сприяти реалізації його потенційних здібностей, самореалізації у військовому навчанні та військово-професійній діяльності.
7. Доведено, що така парадигма безпосередньо сприяє виникненню суб’єкт-суб’єктних взаємин, які ґрунтуються на принципі відходу від жорстких вимог парної, авторитарної військової дидактики. Основні напрями формування таких взаємин: міжособистісна навчальна взаємодія (у цій взаємодії опанування воїном як суб’єктом учіння певною сукупністю військово-професійних знань, умінь і навичок, його розумовий розвиток відходять на другий план, вони підпорядковуються головній меті військово-навчального процесу формуванню і розвитку творчої та гармонійно розвиненої особистості ВСС. Виховна і розвивальна функції навчального процесу виходять на перший план, а освітня, навпаки, на другий. Це методологічне положення кардинально змінює ідеологію розвитку національної системи військово-професійної освіти, стиль, технологію і методику функціонування всієї освітньої системи); вимагає суттєвого вдосконалення змістовного і методичного компонентів військово-навчального процесу; передбачає систему навчальної взаємодії воїн воїн”.
8. Узагальненим показником ефективності запропонованої особистісно орієнтованої моделі військово-навчального процесу є активна життєва позиція ВСС як суб’єкта учіння, під якою розуміється їх готовність до свідомого виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час, здатність максимально розкрити й реалізувати свої потенційні можливості, наявні здібності, схильності у військовому навчанні й військово-професійній діяльності, спроможність формувати активну життєву настанову і цілеспрямовано її реалізовувати. Відповідно, основними структурними компонентами такої активності виступають: пізнавальний, аксіологічний, емоційно-вольовий і праксеологічний.
Основними ознаками активності ВСС є їх духовна, розумова, психічна, фізична, соціальна і професійна готовність до змістовної військово-професійної діяльності та громадянського життя.
9. Узагальнення результатів дослідження дало змогу дійти висновку, що існує проблема навчання курсантів як майбутніх організаторів навчального процесу у військах основ теорії та методики військового навчання. З цією метою нами розроблені науково-методичні рекомендації щодо використання опрацьованих у процесі роботи над цим дисертаційним дослідженням навчальних, навчально-методичних і методичних посібників у військово-дидактичному процесі ВВНЗ.
10. Таким чином, у результаті здійсненого дослідження визначені основні аспекти цілісного психолого-дидактичного моделювання військово-навчального процесу в умовах особистісно орієнтованого навчання ВСС.
Виконане дослідження дало змогу сформулювати рекомендації для широкого кола науковців, керівників і науково-педагогічного складу ВВНЗ силових міністерств, командирів (начальників) у військових підрозділах і частинах щодо подальшого обґрунтування теоретичних і методичних основ підготовки військових фахівців для Збройних сил України, ефективного використання особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу для навчання різних категорій особового складу.
Результати дослідження, комплекс навчальних, навчально-методичних і методичних матеріалів, які пройшли апробацію протягом шести років у багатьох ВВНЗ, можуть бути використані при написанні підручників, навчальних і навчально-методичних посібників з військової педагогіки; опрацюванні і вдосконаленні методичних посібників і рекомендацій з проблем навчання військовослужбовців строкової служби та інших категорій особового складу; організації та проведенні військово-дидактичного процесу у військових підрозділах і частинах; проведенні різноманітних навчальних заходів з курсантами й слухачами.
Наше дослідження відкриває новий перспективний напрям у вітчизняній педагогічній науці щодо теорії і методики військового навчання. У зв’язку з цимподальшого вивчення й розробки потребують: теоретико-методологічне обґрунтування технологій упровадження сучасних концепцій навчання в різні рівні вітчизняної системи військової освіти; методологічна переорієнтація військово-професійної освіти на особистість ВСС, на створення і забезпечення соціальних, психологічних і педагогічних умов його суб’єктності у військово-дидактичному процесі; обґрунтування таксономії цілей, системи цінностей особистісно орієнтованого навчання різних категорій особового складу; спрямованість військово-професійної освіти на повне забезпечення динаміки життєвої активності ВСС, обґрунтування її соціально-психологічних, організаційних і дидактичних основ; цілісне проектування військово-дидактичного процесу, обґрунтування критеріїв його оптимальності та ефективності; моделювання різних військово-освітніх середовищ; інтеграція військово-професійного і загального навчання у військовій освіті з урахуванням тенденції гуманітаризації світової освіти; диференціація навчання ВСС за змістом, рівнями, темпом з оптимальним поєднанням комплексної, інтегративної та військово-професійної мети, з урахуванням їх індивідуально-психічних особливостей, гуманістичної парадигми вітчизняної системи військової освіти; варіативність і різноплановість військово-освітніх технологій тощо.