Яроцька Ольга Володимирівна. Сучасні чинники секуляризації: релігієзнавчий аналіз

brief description

Яроцька Ольга Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "Сучасні чинники секуляризації: релігієзнавчий аналіз"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЯРОЦЬКА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 260.1:281.5:282
СУЧАСНІ ЧИННИКИ СЕКУЛЯРИЗАЦІЇ: РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ
спеціальність 09.00.11 ― релігієзнавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Науковий керівник
д. філос. наук, проф. Харьковщенко Євген Анатолійович
Київ ― 2016
2
ЗМІСТ
Вступ..……………………………………………………………………………..4
Розділ І. Джерельна база і теоретично-методологічні засади дослідження
сучасних чинників секуляризації…………………………………………….13
1.1. Секуляризація як об’єкт дослідження в зарубіжній соціології релігії і
українському релігієзнавстві...……………………………………………..…...13
1.2.Методологічні принципи дослідження чинників секуляризації………….44
1.3 Висновки до розділу І..……………………………………………………...54
Розділ ІІ. Модерні протестантські теології як чинники секуляризації…59
2.1. Ліберальна теологія як секулярне вихолощення традиційних
догматичних основ християнства..……………………………………………..61
2.2. Теологія формування деміфологізованого і секулярного християнства..71
2.3.Теології неортодоксального теїзму як секулярна модернізація традиційної
есхатології…………..……………………………………………………………87
2.4. Висновки до розділу ІІ…………………………………………………….101
Розділ ІІІ. Аджорнаменто – секулярна парадигма буття Католицької
церкви після ІІ Ватиканського собору……………………………………. 105
3.1.Церква в секулярному світі: поворот від теоцентризму до
антропоцентризму як чинник секуляризації…………….……………………106
3.2.Католицька «теологія культури»: сакрально-секулярний реверс……….117
3.3.Секулярний аспект розвитку соціального вчення Католицької Церкви як
відповідь на актуальні проблему світу і людини…………………………….131
3.4. Висновки до розділу ІІІ……………………………….………..…...……..138
РОЗДІЛ IV. Секулярна детермінація кризових явищ в сучасному
християнстві...…………………………………………………………………142
4.1. Інституалізаційна і догматична криза в Католицькій Церкві та секулярні
спроби її подолання……………………………………………………...……..144
4.2. Постмодерністська реконструкція протестантизму як вияв рафінованого
секуляризму…………………………………………………………….……….155
3
4.3. Секуляризація в інтерпретації православного богослов’я: зовнішні й
внутрішні аспекти………………………………………………………………165
4.4. Секулярна релігійність як виявлення утрати досвіду «живої віри»...….175
4.5 Висновки до розділу ІV………………………………………...………….190
Висновки……………………………………………………………………….195
Список використаних джерел……………………………………………….200
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На межі другого і третього
тисячоліть відбулися істотні зміни у дослідженні феномену «секуляризація»
в умовах світових процесів глобалізації, які невіддільні від характеристики
релігійних змін, що відбуваються в християнському світі. Оскільки теорія
секуляризації та її імплементація характерні для християнської цивілізації, то
виключно саме ця проблема стала об’єктом нашого дослідження. Щоб
належним чином оцінити секулярну ситуацію в Європі, Латинській Америці,
США та інших країнах, а також в Україні, необхідно дослідити ставлення до
неї самої церкви, чим фактично відрізняється наше дослідження від інших
його напрямів, передусім соціології релігії, панівної в теоріях секуляризації
на Заході, в якій відсутній філософсько-релігієзнавчий аналіз процесу
секуляризації та її чинників. У цьому зв’язку важливими є аналітичні
дискурси для означення секуляризації передусім в оцінці найвищих духовних
авторитетів церкви, які дають можливість адекватно виявити сутнісну
характеристику сучасної секуляризації як у світі, так і в церкві, що актуалізує
тему нашого дослідження.
Дискурс-аналіз перший – релігійна індиферентність у її витоках і
наслідках: «Церкву паралізує релігійна індиферентність, релігійна
байдужість – масове явище в сучасному християнстві, більшість людей
задовільняється імлистою релігійністю і живе так, начебто Бога не існує»
(папа Іван Павло ІІ). «Католицька церква в Західному світі переживає
небувалу хвилю секуляризації. Вірити стає все складніше. Людство
збудувало собі самодостатній світ, і в цьому світі уже неможливо знайти
Бога» (папа Бенедикт XVI).
Дискурс-аналіз другий – секулярна якість життя нових поколінь. Папа
Франциск стурбований тим, що в останні десятиріччя відбувся «злам
поколінь», що позначилося на переданні християнської віри наступним
поколінням, які вже не ідентифікують себе з католицькою традицією.
Великою небезпекою для віри, вважає цей папа, є «зародження нової міської
5
культури, коли християнин вже не є промотором або творцем сенсу цієї
культури, отримуючи від неї іншу мову, інші символи, послання,
парадигмати, які дають спрямування для життя, суперечливого з вірою і
Євангелієм». Синод Єпископів Католицької церкви в Римі 8 жовтня 2012 р.
відзначив, що «тривожним сигналом для сучасної Церкви є втрата Європою
християнської пам’яті й спадку», а «третє і четверте покоління прав людини
уже не має нічого спільного з християнськими поглядами, цінностями,
мораллю».
Дискурс-аналіз третій як найдієвіший чинник секуляризації в самій
церкві – контекстуалізація теології, тобто виникнення теології, породженої
сучасною думкою, на протилежність традиційній догматичній теології, яка
спиралася на біблійну традицію. Стимулом для розвитку контекстуальної
теології слугує секуляризація традиційних віроповчальних концептів,
вихолощення їх трансцендентного смислу й утвердження антропоцентризму,
гуманізму, гідності людини як іманентних цінностей.
Четвертим аналітичним дискурсом дослідження сучасних чинників
секуляризації є сурогатна релігійність. Усе більше людей вірять в різні
надприродні сили і енергетичні сфери, захоплюються гороскопами, шукають
порад у біоенергетиків і ясновидців, надають велику увагу парапсихології,
займаються йогою і медитацією, приєднуються до харизматичних течій,
знаходять сенс життя в реінкарнації як можливості безкінечної
самореалізації, отримують натхнення від давніх і новітніх міфів, знаходячи в
них естетичну насолоду, духовну і моральну цінність, сенс життя.
Відтак, усі зазначені дискурс-аналізи секуляризації актуалізують
обрану тему дослідження, дають можливість розкрити явище секуляризації в
самій церкві (внутрішній аспект секуляризації) і в розвитку суспільства
(зовнішній аспект секуляризації) в таких її чинниках: релігійна
індиферентність, трансформація релігійно-церковного комплексу, релігійний
релятивізм, релігійний модернізм, сурогатна релігійність, світський спосіб
життя і консумпіціонізм (споживацтво) як практичний атеїзм.
6
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації»,
науково-дослідної теми філософського факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка №11БФО 41-01 «Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного
суспільства».
Метою дисертаційної роботи є розкриття основних чинників
секуляризації в контексті модерних протестантських теологій, секулярної
парадигми буття Католицької церкви після ІІ Ватиканського собору та
секулярної детермінації кризових явищ в сучасному християнстві.
Для досягнення поставленої мети ставляться такі завдання:
- здійснити порівняльний аналіз концепцій, теорій і чинників
секуляризації в зарубіжній соціології й українському релігієзнавстві,
визначити їх методологічну подібність і відмінність;
- виявити особливості ліберальної теології в протестантизмі як
модерністського секулярного вихолощення традиційних догматичних основ
християнства;
- розкрити інноваційність «католицького аджорнаменто» як
секулярної парадигми буття церкви в сучасному світі;
- дослідити сучасне ставлення Католицької церкви до культури у
виявах її сакрально-секулярного реверсу;
- проаналізувати тенденції розвитку соціального вчення
Католицької церкви як секулярну відповідь на вирішення актуальних
проблем сучасності;
- простежити детермінацію кризових явищ в сучасному
католицизмі і протестантизмі та спроби інституалізаційного їх подолання;
- виявити зовнішні й внутрішні чинники секуляризації
православ’я;
7
- обґрунтувати секулярний характер масової релігійності в світі й
Україні.
Об’єктом дослідження є сучасна секуляризація різних течій
християнства – протестантизму, католицизму, православ’я.
Предметом постають модерні протестантські теології як чинники
секуляризації, секулярна парадигма сучасного буття Католицької і
Православної церкви.
Методи дослідження. Об’єкт і предмет дослідження зумовили вибір
теоретико-методологічних засад і методів його проведення. Основу
методології дослідження склали концептуальний аналіз джерельної бази,
теоретичних надбань, засобів та результатів усвідомлення феномену
«секуляризація», зокрема різних її теорій та чинників у християнському світі
в контексті релігієзнавчих, філософських, культурологічних аспектів її
виявлення із застосуванням відповідного інструментарію. Насамперед,
застосовано метод аналізу сучасного стану теорій і чинників секуляризації із
використанням соціологічно-описового та компаративного синтезу, що
дозволило виділити основні риси модерних протестантських теологій як
чинників секуляризації, верифікувати секулярну парадигму буття
Католицької церкви в сучасному світі та зовнішні й внутрішні чинники
секуляризації православ’я. У результаті таких методично-теоретичних
підходів виділені різні чинники трансформації і модернізації релігії і церкви
як детермінанти секуляризації. Метод порівняння покладено в основу
зіставлення традиційного та інноваційного, трансцендентного та іманентного
в досліджуваній проблематиці.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у
виявленні й розмежуванні традиційного й інноваційного в сучасних
християнських (передовсім, католицьких і протестантських, а також
православних) богословсько-філософських концепціях розвитку сучасного
світу і людства, що відкрило шлях до внутрішньої секуляризації цих течій
християнства; розкриті значення трансформації, модернізації, реформування
8
релігійно-церковного комплексу як істотних чинників секуляризації в самій
церкві, що в свою чергу стимулювало розвиток релігійного індиферентизму,
консумпціонізму (споживацького світського способу життя) як практичного
атеїзму та втрати релігійного сенсу життя в масовій релігійній свідомості як
вторинних чинників секуляризації у вигляді поширення позацерковної
релігійності, агностицизму і світоглядного релятивізму.
Наукові результати, які характеризують новизну дисертації, внесок
автора у розробку її основоположних засад і висновків конкретизуються у
наступному:
Вперше:
- обґрунтовано, що контекстуалізація релігії у вигляді модерних
протестантських теологій сприяла секулярному вихолощенню традиційних
основ християнства, про що найпереконливіше засвідчують сучасні модерні
протестантські теології – «деміфілогізованого християнства», «секулярного
християнства», «теологія надії» і «теологія прогресу» як вияви
постмодернізму, а також радикальний перегляд традиційної теїстичної
еклезіології в контексті децентралізованої, деклерикалізованої і
«периферійної церкви» в католицизмі і «теології виникаючої церкви» як
рафінованого самовираження постмодерністської релігійності в сучасному
протестантизмі;
- доведено, що аджорнаменто (італ. Aggiornamento – осучаснення)
як секулярна парадигма ІІ Ватиканського собору (1962 – 1965 рр.) окреслила
широку програму динамізації Католицької церкви в руслі її оновлення і
наближення до сучасного світу шляхом модернізації її ідейного арсеналу і
культу, відмови від еклезіального і сотеріологічного ексклюзивізму (extra
Ecclesia Romanum sulla salus – поза Католицькою церквою немає спасіння),
що сприяло пом’якшенню, а здебільшого й відмові від доктрин, які
протиставляли католицизм іншим християнським і нехристиянським
релігіям, визнанню релігійного плюралізму як важливого чинника
секуляризації;
9
- встановлено, що Католицька церква все більше обґрунтовує своє
віровчення на антропоцентричній парадигмі, у центр якої поставлена гідність
людини як особистості та іманентне поняття «розвиток», яке стосується
економічного і соціального розвитку соціуму та культурного, духовного,
екзистенційного, смисложиттєвого розвитку кожної людини на ґрунті
самодостатнього і виключального гуманізму, що не потребує для своєї
самодостатності трансцендентного;
- з’ясовано, що в результаті секулярної демаркації культури
Католицька церква позбулася постулату трактування культури і, зрештою,
філософії, як «служанки теології» та її виключно клерикального
використання і визнала сучасне антропоцентричне, соціологічне, етнологічне
розуміння функцій культури; відтак, відбулося розмежування віри і
культури, трансцендентного й іманентного у ставленні до культури як носія
загальнолюдських цінностей;
- доведено, що в процесі секулярної модернізації соціального
вчення Католицька церква у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.
звільнилася від замкнутої в собі статичної теологічної системи у висвітленні
соціальних проблем і підґрунтям католицького соціального вчення стали такі
антропоцентричні поняття як людська гідність, свобода, справедливість,
співучасть, солідарність, субсидіарність, права і свобода людини, тобто
сучасні європейські цінності, позбавлені будь-якого сакрального,
трансцендентного значення;
Уточнено:
- сутнісний вияв секуляризації православ’я, що сприймається як
різновекторний – зовнішній і внутрішній – чинник, що впливає на
трансформацію церкви від сакрального до профанного її стану і проявляється
здебільшого у вигляді внутрішнього чинника – «політичного правоcлав’я»,
«державного правоcлав’я», «економічного православ’я»;
- систематизацію інституалізаційних чинників, які сприяють
виникненню кризових явищ в Католицькій церкві, у таких виявах як
10
надмірна централізація, клерикалізація, інституційна регламентація, що
детермінує затухання «живої віри», споживацький спосіб життя віруючих,
сурогатну релігійність;
- характер релігійності у країнах Східної і Центральної Європи
після розвалу в них соціалістичної системи, яка характеризує ставлення
більшості населення до релігії як до «не важливої для людини і суспільства» і
засвідчує «низький релігійний сенс життя» і «власні уявлення про Бога і
релігію», які, по суті, не мають нічого спільного з церковними догматами;
Набуло подальшого розвитку:
- положення про верифікацію показника релігійності сучасних
українців, який найнижчий серед якостей, які є формуючими чинниками
особистої поведінки, сімейних цінностей, світорозуміння і світовідчуття (3,7
за 10-ти бальною шкалою, застосованою в соціологічному дослідженні
Центром Разумкова), що є переконливим свідченням їх секулярної життєвої
налаштованості; і водночас засвідчує байдуже ставлення українців до
релігійного сенсу життя, але активну підтримку церков і релігійних
організацій в громадянському, політичному і демократичному житті України,
що виражає їх секулярну релігійність.
Практичне значення дослідження визначається тим, що його
результати можуть бути використані при розробці й удосконаленні
навчальних програм з курсів релігієзнавства, філософії релігії, соціології
релігії та доцільного введення спецкурсу «Сучасні чинники секуляризації в
світі й в Україні». Розкриті в дисертації положення і висновки про характер і
виявлення сучасної секуляризації створюють передумови для
міждисциплінарного дослідження цього феномену, сприяють розвитку як
теоретичного, так і емпіричного осягнення функціональних виявів стану і
тенденцій сучасної секуляризації в її зарубіжних і українських дослідженнях.
Наведені в дисертації положення про сутнісний характер сучасної
секуляризації, її теорій і чинників можуть бути використані богословами,
священнослужителями, керівниками релігійних організацій в Україні, щоб у
11
своїй діяльності відповідати потребам і запитам сучасної людини, яка
ідентифікує себе віруючою, але чи справді такою вона є, і, зрештою, якою
повинна бути церква в сучасному глобалізованому, секулярному світі.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження
оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних і всеукраїнських
наукових конференціях, зокрема: ІІ Міжнародна науково-практична
конференція «Генеза та історичні етапи українського державного церковного
будівництва» (м. Київ, 12 грудня 2013 р.), Міжнародна наукова конференція
«Дні науки філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка» (м. Київ,
15–16 квітня 2014 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція
«Релігієзнавство в Київському університеті: інституційні та персональні
виміри» (м. Київ, 22 вересня 2014 р.), Всеукраїнська наукова конференція
«Авраамічні релігії в Україні: інкультураційні взаємовпливи та
міжконфесійні взаємини» (м. Галич, 29 травня 2014 р.), Международная
научная конференция «Власть и общество» (м. Тбілісі, Грузія, 22 листопада
2014 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Україна-Ватикан:
християнство в контексті його включення в різноманітні сфери суспільного
буття» (м. Київ, 28 жовтня 2014 р.), ІІІ Міжнародна конференція «Авраамічні
релігії: проблеми буття, свободи совісті та віросповідання в контексті
різноманітних чинників у сфері суспільного буття в Україні й світі»
(м. Галич, 4–5 червня 2015р.), Міжнародна наукова конференція «Дні науки
філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка» (21–22 квітня 2015
р.), XXI Quinquenmal World Congress of the History of Religions (IAHR)
(м. Ерфурт, ФРН, 23–29 серпня 2015р.), Міжнародна наукова конференція
«Перші Танчерівські читання: методологічні проблеми сучасного
релігієзнавства» (м. Київ, 28 жовтня 2015 р.), Международная конференция
«Власть и общество» (м. Тбілісі, Грузія, 28 листопада 2015р.), V
Всеукраїнська наукова конференція «Держава і церква в новітній історії
Україні (м. Полтава, 19-20 листопада 2015 року), Міжнародна наукова
12
конференція «Дні науки філософського факультету – 2016» (м. Київ, 20 – 21
квіт. 2016 року).
Результати дослідження доповідались і обговорювались на науковотеоретичних семінарах кафедри релігієзнавства Київського національного
університету імені Т.Шевченка.
Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено у 8 наукових
статтях, 7 з яких вміщені у фахових виданнях, визначених Міністерством
освіти і науки України, з них 2 у збірниках, котрі входять до наукометричних
баз, 1 статті у закордонному фаховому науковому виданні і 10 тезах виступів,
опублікованих у матеріалах конференцій.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена специфікою
об’єкта аналізу та логікою його дослідження, що випливає із поставленої
мети, вирішення основних завдань, і складається зі вступу, чотирьох
розділів, 14 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний
обсяг роботи 222 сторінки, з них основна частина складає 199 сторінок.
Список джерел нараховує 253 позиції.

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках викладені теоретичні підсумки дисертації, які в узагальненому
вигляді відображають мету, завдання і наукову новизну дисертації:
1.Аналіз методологічних засад дослідження теорій і чинників секуляризації в
зарубіжній соціології релігії і українському релігієзнавстві дозволив
верифікувати визначення «секуляризація» у нашому дослідженні як один із
визначальних векторів загальносвітового розвитку, як форму емансипації
релігійних вірувань і чинник всеохопної модернізації релігії. Дослідженням
тематики дисертації виявлено, що дієвим чинником секуляризації є передовсім
контекстуалізація релігійних вчень і доктрин, тобто їх модернізація і
трансформація релігійно-церковного комплексу шляхом його повернення
обличчям до проблем сучасного світу і сучасної людини в цьому світі. Це
сприяло вихолощенню сакрального, потойбічного і актуалізації
антропоцентричного, поцейбічного як в релігійно-церковній діяльності, так і в
буттєвій практиці релігійних громад, буденній релігійній свідомості віруючих
як найбільш поширених чинників секуляризації.
2.Дослідження дискурсу Реформації як стартового чинника епохи
секулярного «розчаклування світу» (за М.Вебером) дало можливість виявити
докорінну контекстуалізацію релігійно-церковного компендіуму католицизму.
Відбулося подолання домінуючого середньовічного стереотипу, згідно з яким
церква вважалася своєрідною сотеріологічною корпорацією, завдяки якій
можна досягти спасіння і небесного раю. Протестантська сотеріологічна
парадигма мала чітке секулярне спрямування: ознакою обраності до спасіння
стала успішна підприємницька діяльність, висока продуктивність праці і якість
послуг, чесне і порядне підприємництво – в цілому успіх в бізнесовій,
банківській, торгівельній діяльності. Утвердження світської діяльності як
богоугодної, «світського покликання», «мирського аскетизму», «щоденної
заощадливості» як засобів накопичення багатства, по суті, сприяли
секулярному оформленню протестантського символу віри як ідеології нової
суспільної капіталістичної формації в релігійному вираженні.
196
3.Найбільш грунтовно процес секуляризації пов’язаний з протестантським
модернізмом. Це дозволило його означити як безперервний парад модерних і
постмодерних теологій. Ліберальна теологія Шлейермахера, по суті, дала старт
секулярному вихолощенню догматичних основ християнства на грунті
біблійної герменевтики, раціоналізму і гуманізму. Значущим секулярним
проектом деміфологізації і секуляризації стала «нова» або радикальна теологія,
обгрунтувавши парадигму «дорослішання людства», «кінця метафізики» і
«безрелігійної епохи». Програма модернізації традиційного християнства,
застосування «керигматичного богослов’я» покладені в основу філософської,
або «екзистенційної теології» П.Тілліха. «Теологія надії» і «теологія процесу»
стали своєрідним винаходом «неортодоксального теїзму», по суті, секулярною
модернізацією традиційної християнської есхатології, що якоюсь мірою
знайшла обгрунтування в модерністській інтерпретації традиційної теодицеї.
Зрештою, рух «виникаючої церкви» кінця ХХ – початку ХХІ ст. поки що
завершив «парад» модерних протестантських теологій і в постмодерністських
інтенціях відобразив секулярні чинники деконструктивізму західного
протестантизму.
4.У дослідженні тенденцій сучасної секуляризації Католицької церкви
вичленено і обгрунтовано дискурсну спрямованість поняття «аджорнаменто»
(від італ. Aggiornamento – осучаснення) як основоположну парадигму ІІ
Ватиканського Собору (1962 – 1965рр.), яка окреслила програму змін в
Католицькій церкві в руслі її оновлення і наближення до сучасного
світушляхом модернізації її ідейного арсеналу, культу, відмови від
еклезіального і сотеріологічного ексклюзивізму, що сприяло пом’якшенню
доктрин, які протиставляли католицизм іншим християнським течіям і
нехристиянським релігіям і визнанню релігійного плюралізму, як одного із
чинників секуляризації. Соборна Конституція «Про церкву в сучасному світі»
побудована на антропоцентричній і гуманістичній парадигмі й скасуванні в
цілому або відсуненні на периферію посилання на трансцендентність Абсолюта
(Бога). Замість потойбічних інтенцій в Конституції акцентується виключно на
197
буттєвості людини в сучасному світі в іманентному гуманістичному значенні її
світосприймання і світовідчуття, у виявах соціальної, економічної, культурної –
в цілому смисложиттєвої, екзистенційної сутності. Відтак, людина, ставши на
грунт «самодостатнього і виключного гуманізму», як означив Ч.Тейлор у
монографії «Секулярна доба», «не потребує для своєї самодостатності
трансцендентного». В цьому контексті соборна парадигма «аджорнаменто»
дала старт глибинній секуляризації сучасного католицизму.
5.Модернізація есхатологічно-сотеріолоігчного компендіуму протестантизму
і католицизму викликала кризу віри і привела до змирщення західного
християнства. Інноваційні підходи церкви до визначення її місця і ролі в
сучасному світі сприяли новому коперніканськом повороту в системі
світоглядних координат «церква – світ – людина», в якому вже не було місця
«для кінцевих питань» потойбічного світу. Це відкрило шлях до переведення
християнської віри і надії від замкнутного та логічного світоусвідомлення її
світосприйняття в конкретний історичний досвід людини, гідність якої церква
визнала як трансцендентну цінність. Таким чином, сенс сучасної екзистенції
людини відсунув на периферію забуття традиційну есхатологічну сутність
буття людини і звільнив її як від насолод в небесному раю, так і від жахів
вічних мук в пеклі і навіть чистилищі, які фактично зняті з традиційної
інтерпретації «кінцевих питань» в сучасній католицькій есхатології і
сотеріології.
6.Опрацювання комплексу проблем, пов’язаних з розвитком сучасного
соціального вчення католицизму в контексті динамічних змін в економічному,
політичному, соціальному житті Європи в другій половині ХХ – початку ХХІ
століть, виявило тенденцію пріоритетності інноваційних, по суті, секулярних
напрямків душпастирської діяльності: акцентування блага людини, прав
людини, свобод людини, гідності людини, санкціонувало відмову від
традиційного християнського догмату про сутнісну природу людини як
«грішної і упавшої істоти, враженої первородним гріхом», який спричинив її
деградацію в цьому світі. Європейські секулярні цінності – співучасть,
198
солідарність, субсидіарність, права людини, гідність людини покладені в
основу сучасного соціального вчення Католицької церкви, надаючи йому
міждисциплінарного характеру, залучаючи здобутки всіх знань, насамперед
філософії та інших гуманітарних і соціальних наук, до надання соціальному
вченню достовірності, актуальності, конкретності. Модернізаційний модус
сучасного соціального вчення католицизму є переконливим свідченням відходу
церкви від традиційного теїзму до інноваційного антропоцентризму як чинника
секуляризації.
7.Вивчення сучасних культурологічних процесів в церкві і Європейському
Союзі дозволили по-новому оцінити сутність, природу і функціональносні
культури. Світську спрямованість функцій культури Католицька церква
визнала лише після ІІ Ватиканського собору в контексті його секулярної
парадигми «аджорнаменто». Церква відмовилася від традиційного трактування
і використання культури як «служанки теології» і «носія божественного
благочестя» і заманіфестувала нове ставлення до культури як «носія гідності
людини», як важливого чинника формування загальнолюдських цінностей
вільних від будь-яких релігійних і клерикальних нашарувань (чого, до речі, не
відбулося у ставлення до культури Православної церкви в Росії і Україні).
Антропоцентрична, соціологічна, етнологічна сутнісна природа культури, котра
«допомагає людині вдосконалювати і розкривати матеріальні, фізичні й духовні
здібності, щоб стимулювати загальнолюдський прогрес», сприяла привнесенню
секулярних ідей в церковне життя і звільненню культури від невластивого для
неї сакрального використання.
8.Секуляризація донедавна осмислювалася духовними авторитетами
Православної церкви в Україні як явище, властиве лише західному
християнству, як зовнішній виклик для церкви, що не мав внутрішнього
підґрунтя. Останнім часом самі представники Православної церкви в Україні
(зокрема УПЦ Московського патріархату) виявили найбільшу загрозу для
церкви у чинниках «внутрішньої секуляризації» в таких її модифікаціях, як
«політичне православ’я», «державне православ’я», «економічне православ’я».
199
У центрі цих чинників секуляризації – ставлення церкви до культури і
цивілізаційних викликів: орієнтація на євроінтеграцію, з одного боку, а з
другого, – реанімація ідеологеми «русского мира» у різних її виявах:
православно-слов’янська цивілізація «святая Русь», «Москва – третий Рим».
9.Як показав результат соціологічних досліджень стану релігійності у
країнах Східної і Центральної Європи після розвалу в них соціалістичної
системи, проведених у 90-тих рр. і на початку ХХІ ст. католицькою
пасторальною соціологічною службою, виявлено різні типи релігійної
ідентичності населення цих країн. Це дозволило ідентифікувати країни
«релігійної культури» (Польща, Литва, Україна, Хорватія, Румунія (Семигорія),
країни «змішаної світсько-релігійної культури» (Словенія, Угорщина,
Словаччина) і країни «атеїстичної культури» (Чехія, Східна Німеччина –
колишня НДР). Разом з тим більшість населення всіх трьох типів названих
країн, які вважають себе віруючими, до релігії ставляться неоднозначно,
зокрема як «неважливої для суспільсва і людини», мають власні уявлення про
Бога і релігію, які, по суті, не мають нічого спільного з церковними догматами,
і надають перевагу власному «світському сенсу» життя, ніж «релігійному
сенсу».
10.Показник релігійності в Україні, виявлений цим соціологічним
дослідженням, не зважаючи на високий рівень фіксації віруючих (82,7%),
найнижчий серед якостей, які є формуючими особистої поведінки, сімейних
цінностей, світорозуміння і світовідчуття (3,7 за 10-ти бальною шкалою). Це є
переконливим свідченням секулярного сенсу життя більшості українців, в тому
числі і віруючих. Разом з тим, майже половина українців вважає церкву (а не
релігійність як світогляд і спосіб життя) важливим елементом громадянського,
політичного і демократичного життя сучасної України, що засвідчує, по суті,
секулярну налаштованість більшості українців.