ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ТА ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Принципи призначення покарання 11
Висновки до розділу 1 33
РОЗДІЛ 2. Загальні засади призначення покарання та їх види 36
2.1. Поняття загальних засад призначення покарання 36
2.2. Призначення покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

60
2.3. Призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК України
80
2.4. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості конкретного вчиненого злочину
90
2.5. Призначення покарання з урахуванням особи винного 106
2.6. Призначення покарання з урахуванням обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання 123
Висновки до розділу 2 145
РОЗДІЛ 3. Співвідношення загальних та спеціальних засад призначення покарання
149
Висновки до розділу 3 165

ВИСНОВКИ 168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173

ДОДАТКИ 198

ВСТУП

Актуальність теми. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України поставило перед наукою кримінального права серйозне завдання глибокого наукового дослідження новел, зумовлених новим етапом соціального розвитку України як самостійної правової держави.
Одним з інститутів кримінального права України, що зазнав істотних змін у зв’язку з прийняттям КК 2001 року, є інститут призначення покарання. Питання призначення покарання, і зокрема поняття та сутність загальних засад призначення покарання, завжди вважалися актуальними. У теорії кримінального права проблеми призначення покарання вивчалися такими вченими, як Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Н.А. Беляєв, Є.В. Благов, Г.С. Гаверов, І.М. Гальперін, І.І. Горелік, Т.А. Денисова, В.К. Дуюнов, А.В. Іщенко, В.І. Зубкова, І.І. Карпець, Г.А. Кригер, Л.Л. Кругліков, Т.А. Леснієвські-Костарева, В.В. Мальцев, Ю.Б. Мельнікова, О.О. Мясніков, Т.В. Непомняща, Г.П. Новосьолов, П.П. Осипов, В.В. Похмелкін, Л.А. Прохоров, М.А. Скрябін, М.Н. Становський, М.С. Таганцев, В.І. Ткаченко, В.І. Тютюгін, О.Г. Фролова, Г.І. Чечель, М.Д. Шаргородський та інші.
Однак слід визнати, що, незважаючи на досить детальне розроблення даної проблеми в науковій літературі, такі загальнотеоретичні питання, як визначення поняття загальних засад призначення покарання, системи принципів призначення покарання та їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання, залишаються спірними в науці кримінального права, не знаходять вони єдиного вирішення і в судовій практиці.
Існуючий стан теоретичного дослідження вказаних проблем, а також наявність прогалин у чинному кримінальному законодавстві не сприяють правильному призначенню покарання, є однією з причин помилок у судовій практиці, а отже, не забезпечують досягнення його мети. Це підтверджується матеріалами практики. Так, за статистичними даними Верховного Суду України, у 2003 році апеляційними судами змінено вироки з пом’якшенням покарання щодо 3100 засуджених, а у зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання було скасовано вироки щодо
485 засуджених.
Усе це викликає необхідність у більш глибокому та повному науковому дослідженні проблеми загальних засад призначення покарання. Самостійного дослідження потребує співвідношення загальних засад зі спеціальними засадами призначення покарання. Теоретичне і практичне значення має проблема визначення принципів призначення покарання, які зумовлюють зміст основних, загальнообов’язкових положень цього інституту на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права.
Серйозного теоретичного обґрунтування вимагають окремі питання призначення покарання, які об’єктивно не могли бути досліджені в науці кримінального права, оскільки виникли у зв’язку з прийняттям нового КК України у 2001 році, у якому цим питанням вперше присвячено самостійний розділ XI “Призначення покарання”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ відповідно до цільової комплексної програми „Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального права й системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне розроблення проблеми загальних засад призначення покарання, виявлення функціонального взаємозв’язку та взаємодії цих засад з принципами призначення покарання, обґрунтування необхідності виділення в законі спеціальних засад призначення покарання та їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання.
У зв’язку з цим було поставлено такі завдання: визначити поняття та сутність загальних засад, їх співвідношення з принципами призначення покарання на основі аналізу норм КК України 2001 року та різних позицій з цих питань у науці; визначити юридичну природу загальних засад призначення покарання та їх значення для реалізації передбаченої кримінальним законом мети покарання; дослідити систему та види загальних засад призначення покарання, передбачених у ст. 65 КК України, обґрунтувати обов’язковість урахування сукупності цих засад у кожному конкретному випадку призначення покарання; обґрунтувати наявність у кримінальному законі, крім загальних засад, спеціальних засад призначення покарання, що забезпечують максимальну індивідуалізацію покарання в разі застосування конкретних інститутів кримінального права (при незакінченому злочині, співучасті, множинності злочинів та ін.); сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого визначення системи та видів загальних засад призначення покарання.
Об’єктом дослідження є загальні засади призначення покарання, їх співвідношення з принципами призначення покарання, а також зі спеціальними засадами призначення покарання.
Предметом дослідження є норми чинного українського та зарубіжного кримінального законодавства, а також чинного раніше, у сфері визначення поняття, мети, видів покарань, загальних і спеціальних засад призначення покарання; матеріали практики призначення судами покарання; викладені в монографічній та іншій спеціальній літературі положення, що стосуються досліджуваної проблематики.
Методи дослідження. Методи обрано з огляду на поставлену мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет. Автором використані такі, зокрема методи дослідження: логіко-історичний та історико-правовий, що дозволили проаналізувати розвиток поглядів на об’єкт дослідження; діалектичний – для дослідження системи й ознак принципів призначення покарання, видів та ознак загальних і спеціальних засад призначення покарання, їх співвідношення; порівняльно-правовий і догматичний – для опрацювання законодавчих актів і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань призначення покарання, порівняння законодавства, що діяло раніше, і чинного кримінального законодавства, а також порівняння окремих норм чинного законодавства інших держав та України; системний і функціональний методи, за допомогою яких досліджувалася практика судів з питань призначення покарання для з’ясування змісту норм чинного кримінального законодавства та їх удосконалення. Під час роботи над дисертацією було вивчено й узагальнено 345 кримінальних справ, розглянутих судами м. Луганська, Луганської області та Верховним Судом України, у яких через неправильне призначення покарання було змінено або скасовано вироки, статистичні дані, узагальнення судової практики, проведені Управлінням судової практики й аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України, а також Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні дисертаційним дослідженням проблеми загальних засад призначення покарання, передбачених КК 2001 року.
До найбільш важливих результатів дослідження належать такі:
1. Відповідно до ст. 65 КК 2001 року обґрунтовано визначення загальних засад призначення покарання як передбаченої в кримінальному законі системи загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання. У зв’язку з цим сформульовано пропозицію про необхідність доповнення першого рядка ч. 1 ст. 65 КК словами: “з урахуванням сукупності таких обов'язкових правил:” (і далі за текстом).
2. Наведено додаткові арґументи на користь концепції визначення системи принципів призначення покарання. Обґрунтовано, що в основі призначення покарання лежать, крім загальноправових і галузевих, також і спеціальні принципи інституту призначення покарання, які відображають найбільш типові, основні й істотні ідеї, положення, що визначають сутність і зміст інституту призначення покарання, його спрямованість і значення, адекватність правовим принципам у цілому.
3. Обґрунтовано авторську позицію щодо проблеми співвідношення загальних засад призначення покарання та принципів призначення покарання. Визначено, що ці поняття характеризують самостійні кримінально-правові інститути, які мають різну правову природу, виконують різні функції. У зв’язку з цим запропоновано доповнити ч. 2 ст. 65 КК абзацом першим такого змісту: „Суд, призначаючи покарання, повинен керуватися принципами законності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації покарання й економії заходів кримінально-правового примусу”.
4. З урахуванням загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК, зроблено висновок про невідповідність санкцій деякий статей Особливої частини КК України загальним правилам побудови санкції, а саме: у санкціях ч. 1 ст. 137; ст. 145; ч. 2 ст. 171; ч. 2 ст. 351 КК не враховано вимоги ст. 51 КК. У зв’язку з цим запропоновано змінити послідовність видів покарань у цих санкціях відповідно до їх місця в системі покарань, передбаченій у ст. 51 КК України. Також обґрунтовано, що визначення мінімальних меж покарання у вигляді позбавлення волі, передбаченого в санкціях ст. 159, ч. 3 ст. 160, ст. 178 та ч. 2 ст. 303 КК, є недоцільним, оскільки вони є тотожними мінімальним межам, які встановлюються в Загальній частині для цього виду покарання. Саме тому пропонується виключити мінімальні межі основного покарання у вигляді позбавлення волі, передбаченого в санкціях указаних статей.
5. Уперше запропоновано змінити редакцію п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, виділивши як самостійні такі види загальних засад призначення покарання: “1) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину”; “2) враховуючи особу винного”; 3) “враховуючи обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання”. Така редакція ч. 1 ст. 65 КК буде зобов’язувати суд більш детально характеризувати кожен із цих видів загальних засад при призначенні покарання винному.
6. Обґрунтовано висновок, що зміст загального правила врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, у зв’язку з введенням уперше в КК України 2001 року норми про класифікацію злочинів залежно від ступеня їх тяжкості (ст. 12), складається з двох вимог: по-перше, суд у кожному конкретному випадку призначення покарання зобов’язаний відповідно до ст. 12 КК України визначити категорію злочину, до якої законодавець відносить вчинений злочин та її правові наслідки; по-друге, суд повинен у межах певної категорії врахувати індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, який зумовлений його конкретними об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
7. Отримали подальший розвиток положення про види та значення пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, урахування яких визнано самостійною загальною засадою призначення покарання. По-новому сформульовано обов’язкові загальні ознаки цих обставин, серед яких запропоновано визначати такі: 1) ці обставини не впливають на кваліфікацію; 2) вони враховуються судом при призначенні покарання конкретній особі за вчинення нею конкретного злочину; 3) їх урахування є обов’язком, а не правом суду; 4) вони впливають на застосування до особи певних кримінально-правових інститутів: пільгових або, навпаки, більш суворих; 5) законодавцем чітко визначено сутність цих обставин як таких, що за своїм змістом зменшують чи підвищують суспільну небезпечність діяння або особи; 6) законодавча оцінка їх сутності не може бути змінена судом при призначенні покарання конкретній особі: суд не може визнати передбачену законом пом’якшуючу обставину як обтяжуючу і навпаки; 7) перелік пом’якшуючих обставин, відповідно до принципу гуманізму, не є вичерпним: суд у конкретній справі може врахувати як пом’якшуючі й такі, що в ч. 1 ст. 66 КК не перелічені; 8) відповідно до принципу законності перелік обтяжуючих обставин визначається законом як вичерпний: суд не може визнати обтяжуючою таку ознаку, яка в ч. 1 ст. 67 КК не названа; 9) якщо будь-яка з обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, одночасно передбачена в статті Особливої частини як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (привілейована або кваліфікуюча), суд не може враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує або обтяжує; 10) кожна з цих обставин є непохідною (відмінною) від інших, що ввійшли у визначені в ст.ст. 66 і
67 КК України переліки.
8. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 65 КК та ч. 2 ст. 50 КК запропоновано доповнити п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” словами “психологічні особливості винного (характер, темпе-рамент, потреби і мотиви, установки, ціннісні орієнтації, рівень інтелектуального розвитку)” для максимального врахування судом особи винного при призначенні покарання.
9. Визначено певну суперечність між ч. 2 ст. 65 та ч. 2 ст. 50 КК. У зв’язку з цим запропоновано в ч. 2 ст. 65 КК слова „для її виправлення та попередження нових злочинів” замінити словами „для досягнення його мети”.
10. Уперше на підставі КК України 2001 року визначено поняття, значення та систему спеціальних засад призначення покарання, їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання. Обґрунтовано, що спеціальні засади призначення покарання є передбаченими кримінальним законом конкретними правилами призначення покарання, що зумовлені специфікою вчиненого злочину або особливостями суб’єкта злочину. Доведено, що за юридичною природою ці засади є підсистемою системи загальних засад призначення покарання й спрямовані на забезпечення принципу індивідуалізації покарання. Уперше сформульовано висновок про те, що ці правила (засади) за своїм змістом є спеціальними, а за порядком застосування – додатковими до загальних засад призначення покарання. Саме тому запропоновано доповнити ст. 65 КК частиною п’ятою такого змісту: “Суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній роботі – як матеріал для подальшого дослідження інституту загальних і спеціальних засад призначення покарання; 2) у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду, пов’язаних із проблемами покарання та його призначення; 3) у правозастосовчій діяльності – при обранні судом міри покарання особі, винній у вчиненні конкретного злочину; 4) у навчальному процесі – на лекціях і практичних заняттях із курсу Загальної частини кримінального права, який викладається студентам вищих навчальних закладів, для підготування підручників і навчальних посібників. Пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства з питань призначення покарання було направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, який дав позитивну оцінку пропозиціям, внесеним автором, і повідомив, що вони будуть ураховані при підготуванні проектів змін і доповнень до КК (лист заступника голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-1427 від 04.10.2005 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ, на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Злочини у сфері використання комп’ютерної техники: проблеми кваліфікації, розслідування та попередження” (м. Луганськ, 2004), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (м. Івано-Франківськ, 2005).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в семи працях, з них одна монографія, чотири статті, які опубліковані в збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових юридичних видань, і дві тези виступів на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Інститут призначення покарання ґрунтується на принципах призначення покарання, які відбивають основні, загальнообов'язкові положення цього інституту на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права.
2. Систему принципів призначення покарання складають: 1) загальні та галузеві принципи, що мають специфічний прояв у призначенні покарання: законність, справедливість, гуманізм та інші; 2) спеціальні принципи інституту призначення покарання: індивідуалізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу.
3. Загальні засади призначення покарання − це передбачена в кримінальному законі система загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.
4. У процесі дослідження виявлено деякі недоліки й суперечності в санкціях окремих статтей Особливої частини, що передбачають відповідальність за вчинення злочину, для усунення яких запропоновано низку змін до Кримінального кодексу України. Отже, з метою вдосконалення чинного кримінального законодавства, підвищення ефективності призначення покарання пропонується:
4.1. Узгодити назву такого виду покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у всіх статтях як Загальної, так й Особливої частини КК з назвою, яка передбачена у статтях 51, 55 КК, оскільки саме в цих статтях визначається поняття, зміст та особливості призначення цього виду покарання.
4.2. Виходячи із змісту ст. 51 КК, змінити у санкціях ч. 1 ст. 137; ст. 145; ч. 2 ст. 171; ч. 2 ст. 351 КК послідовність видів покарань в залежності від їх суворості.
4.3. Виключити з тексту ч. 1 ст. 374 КК слова „або виправними роботами на строк до двох років”.
4.4. Змінити зміст санкцій ст. 159, ч. 3 ст. 160, ст. 178 та ч. 2 ст. 303 КК, передбачивши тільки верхні межі покарання у вигляді позбавлення волі, з метою одноманітного використання правил конструювання санкцій у КК України.
4.5. Переглянути санкцій статей, передбачених у ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 203 КК у частині визначення видів основного й додаткового покарання.
4.6. Викласти ч. 1, 2 ст. 100 КК в такій редакції: „1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 14 років...” (далі − за текстом ч. 1 ст. 100 КК). 2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 14 років...” (далі − за текстом ч. 2 ст. 100 КК)”.
5. У зв’язку з введенням уперше в КК України 2001 року норми про класифікацію злочинів залежно від ступеня їх тяжкості (ст. 12) обґрунтовується висновок, що зміст загального правила врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, складається з двох вимог: по-перше, суд у кожному конкретному випадку призначення покарання зобов’язаний, відповідно до ст. 12 КК України, визначити категорію злочину, до якої законодавець відносить вчинений злочин та її правові наслідки; по-друге, суд повинен у межах певної категорії врахувати індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, який зумовлений його конкретними об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
6. Обов’язковими ознаками обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання пропонується визначити такі: 1) ці обставини не впливають на кваліфікацію; 2) вони враховуються судом при призначенні покарання конкретній особі за вчинення нею конкретного злочину; 3) їх врахування є обов’язком, а не правом суду; 4) вони впливають на застосування до особи певних кримінально-правових інститутів: пільгових або, навпаки, більш суворих; 5) законодавцем чітко визначено сутність цих обставин як таких, що за своїм змістом зменшують чи підвищують суспільну небезпечність діяння або особи; 6) законодавча оцінка їх сутності не може бути змінена судом при призначенні покарання конкретній особі: суд не може визнати передбачену законом пом’якшуючу обставину як обтяжуючу і навпаки; 7) перелік пом’якшуючих обставин, відповідно до принципу гуманізму, не є вичерпним: суд у конкретній справі може врахувати в якості пом’якшуючі й такі, що в ч. 1 ст. 66 КК не перелічені; 8) відповідно до принципу законності перелік обтяжуючих обставин визначається законом як вичерпний: суд не може визнати обтяжуючою таку ознаку, яка в ч. 1 ст. 67 КК не названа; 9) якщо будь-яка з обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, одночасно передбачена в статті Особливої частини як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (привілейована або кваліфікуюча), суд не може враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує або обтяжує; 10) кожна з цих обставин є непохідною (відмінною) від інших, що ввійшли у визначені в ст.ст. 66 і 67 КК України переліки.
7. Обґрунтовується необхідність змінити редакцію ч. 1 ст. 65 КК України та викласти її таким чином:
“Суд призначає покарання з урахуванням сукупності таких обов’язкових правил:
1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) врахувуючи ступень тяжкості вчиненого злочину;
4) врахувуючи особу винного;
5) врахувуючи обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання”.
8. Пропонується доповнити абзацем першим ч. 2 ст. 65 КК та змінити цю частину ст. 65 КК відповідно до ч. 2 ст. 50 КК, виклавши її таким чином:
„Суд, призначаючи покарання, повинен керуватися принципами законності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації покарання й економії заходів кримінально-правового примусу.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для досягнення його мети”.
9. Обґрунтовується необхідність виділення поряд із загальними засадами призначення покарання спеціальних засад призначення покарання. До спеціальних засад призначення покарання належать: правила призначення покарання особі, яку визнано судом обмежено осудною (ч. 2 ст. 20 КК України); правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК), правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) і сукупністю вироків (ст. 71 КК), правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК).
10. Спеціальні засади призначення покарання − це передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особливостей суб’єкта злочину.
11. Запропоновано ст. 65 КК доповнити частиною п’ятою, у якій закріпити таке: “Суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”.
12. Запропоновано конкретизувати правила призначення покарання обмежено осудним особам, винним у вчиненні злочину, у зв’язку з чим доповнити КК України статею, яку слід подати в розділі XI „Призначення покарання” в такій редакції:
„Призначення покарання обмежено осудним особам, винним у вчинені злочину
1. При призначенні покарання особі, визнаній обмежено осудною, крім обставин, передбачених у ст.ст. 65-67 цього кодексу, суд повинен оцінювати вплив психічного розладу або розумової відсталості на можливість усвідомлювати винним фактичного характеру і суспільної небезпечності своїх дій (бездіяльності) та керувати ними, а також здатність винного усвідомлювати призначене йому покарання.
2. При визнанні особи обмежено осудною призначене покарання повинно бути пом’якшено, за винятком випадків, коли: 1) стан обмеженої осудності істотно не впливав на процес вчинення суспільно небезпечного діяння; 2) стан обмеженої осудності виявився результатом зловживанням алкоголем, вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів; 3) сам винний викликав психічний розлад з наміром вчинити злочин”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин В.А. Психология личности: Учеб. пособ. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 89 с.
2. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. − № 4 (32). – С. 15-26.
3. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. − № 3 (37). – С. 40-49.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. − 2004. − № 5 (45). − С. 23-39.
5. Аналіз якості роботи судів Луганської області з розгляду кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення у 2002 році // Документація Апеляційного суду м. Луганська за 2002 рік. – 24 с.
6. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. − К.: Атіка, 2004. − 208 с.
7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии. – М.: Спарк, 1998. – 215 с.
8. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
9. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступления и наказания. − М.: ПЕНАТЕС – ПЕНАТЫ, 2000. − 452 с.
10. Аргунова Ю.Н. Применение нормы об ограниченной вменяемости // Российская юстиция. − 1999. − № 7. – С. 40-42.
11. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. − М.: Юридическая литература, 1968. − 120 с.
12. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища шк., 1980. – 216 с.
13. Бажанов М.І. Призначення покарання за радянським кримінальним правом // Радянське право. – 1971. − № 2. – С.78-82.
14. Беккариа Ч. О преступлении и наказании // О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. (Серия „Общественная мысль: исследования и публикации”). – М.: Наука, 1995. – 463 с.
15. Беляев В.Г. Применение уголовного закона: Учеб. пособ. – Волгоград: ВЮИ МВД России, 1998. – 128 с.
16. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 175 с.
17. Бентам И. Избранные сочинения: В 4 т. / Пер. А.Н. Пыпина, А.Н. Неведомского. − СПб.: Изд-во „Русской книжной торговли”, 1867. − Т. 1.: Введение в основания нравственности и законодательства. Основные начала гражданского кодекса, основные начала уголовного кодекса. − 678 с.
18. Благов Е.В. Назначение наказания. Теория и практика. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 2002. – 176 с.
19. Благов Е.В. Общие и специальные начала назначения наказания // Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном судопроизводстве: Сб. науч. тр. − Ярославль: Изд-во ЯрГУ, 1990. – С. 164-169.
20. Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). – СПб.: Юридический Центр-Пресс, 2004. − 505 с.
21. Блувштейн Ю.Д., Чубаров В.Л. Справедливость наказания // Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности органов внутренних дел: Труды Академии МВД СССР. − М.: Акад. МВД СССР, 1987. − С. 88-93.
22. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання застосування альтернативних видів покарань в Україні (теоретичні аспекти) // Підприємство, господарство і право. − 2003. − № 6. − С. 84-88.
23. Бокова И. Проблемы технико-юридического конструирования верхних и нижних пределов наказаний в санкциях статей Главы 22 КК РФ // Уголовное право. – 2003. − № 2. – С. 15-17.
24. Брайнин Я.М. Принципы применения наказания по советскому уголовному праву // Наукові записки Київського державного університета ім. Т.Г. Шевченко: Юрид. зб. − К.: Вид-во Київського державного ун-та, 1953. − Т. XII. − Вып. 1. − С. 45-85.
25. Бурдін В.М. Санкції окремих статей Особливої частини КК України потребують змін // Життя і право. – 2004. − № 4 (4). – С. 44-52.
26. Бурлаков В.Н. Личность преступника и назначение наказания: Учеб. пособ. − Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. − 124 с.
27. Бурлаков В.Н. Принципы применения мер воздействия: личностный аспект // Правоведение. – 1987. − № 6. – С. 50-54.
28. Васильева Я.Ю. Учет обстоятельств, отягчающих наказание, по российскому уголовному законодательству: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Иркутская государственная экономическая академия. − Иркутск, 2000. − 18 с.
29. Введение в философию: Учебник для вузов: В 2-х частях / И.Т. Фролов, Э.А. Араб–Оглы, Г.С. Арефьева и др.; Под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1990. − Ч. 1. − 367 с.
30. Велиев С.А. Личность виновного и назначение наказания // Правоведение. – 2002. − № 4. − С. 153-165.
31. Велиев С.А. Принципы назначения наказания. – СПб.: Юридический Центр-Пресс, 2004. – 388 с.
32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Перун, 2003. – 1440 с.
33. Викторов Б. Раскаяние как смягчающее вину обстоятельство // Социалистическая законность. − 1961. − № 7. − С. 11-12.
34. Виттенберг Г.Б. Основные принципы советского уголовного права // Советская юстиция. − 1978. − № 21. − С. 22-24.
35. Виттенберг Г.Б. Развитие основных принципов советского уголовного права в новом Уголовном кодексе РСФСР // Правоведение. − 1962. − № 4. − С. 88-90.
36. Володько М. Деякі питання застосування судами загальних начал призначення покарання // Радянське право. – 1983. − № 11. – С. 64-67.
37. Вышинская З., Борзенков Г. Учет судом при назначении наказания данных о личности виновного // Советская юстиция. – 1969. − № 11. − С. 16-18.
38. Гаверов Г.С. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Учеб. пособ. − Иркутск: Изд-во ИркГУ, 1976. – 98 с.
39. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. − М.: Юрид. лит., 1983. – 208 с.
40. Гаскин С.С. Отягчающие обстоятельства: уголовно-правовая характеристика и пути совершенствования законодательной регламентации. − Иркутск: Изд-во ИркГУ, 1984. − 132 с.
41. Гацелюк В.А. Реализация принципов уголовного права Украины: проблемы и перспективы. − Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 152 с. (Препр. / МВД Украины, Луганская академия внутринних дел им. 10-летия независимости Украины).
42. Горелик И.И. Наказание и его назначение. – Минск: Изд-во Беларусь, 1978. − 96 с.
43. Горелик А.С. Положения Общей части уголовного права о назначении наказания (понятие, классификация, соотношение) // Совершенствование уголовного законодательства и практики его применения: Межвуз. сб. науч. тр. − Красноярск: Изд-во КрГУ, 1989. − С.78-85.
44. Горелик А.С. Реализация принципа справедливости в правилах назначения наказания // Уголовное право. – 2001. − № 1. – С. 3-7.
45. Горелик А.С. Уголовно-правовые проблемы наказания по совокупности преступлений и приговоров: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Изд-во Томск. ун-та им. В.В. Куйбышева. – Томск, 1991. − 34 с.
46. Готін О.М. Кримінальна відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки (проблеми теорії та практики). Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Луганськ, 2003. − 214 с.
47. Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики: Учеб. пособ. − Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1982. – 130 с.
48. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. − Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1970. − 223 с.
49. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. − Т. 2. – М.: Издание Книгопродавца – типографа М.О. Вольфа, 1981. – 779 с.
50. Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. − Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1986. − 157 с.
51. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. − Л.: Академия правовых наук СССР, 1948. – 311 с.
52. Жилкин М., Чанышев Д. Конкуренция норм Общей и Особенной части УК РФ при назначении наказания // Законность. – 2004. – № 1. − С. 52-54.
53. Загородников Н.И. Принципы советского социалистического уголовного права // Советское государство и право. – 1966. – № 5. – С. 65-74.
54. Загородников Н.Н., Сахаров А.Б. Демократизация советского общества и проблемы науки уголовного права // Советское государство и право. – 1991. − № 12. − С. 49-54.
55. Зубкова В.И. Проблемы построения и взаимообусловленности санкций и категории преступлений в УК РФ // Уголовное право. − 2002. − № 4. − С. 18-20.
56. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. − М.: НОРМА, 2002. – 304 с.
57. Игнатов А.Н. Совершенствование уголовных санкций как средство повышения эффективности исполнения наказания в виде лишения свободы // Комплексная разработка проблем исполнения наказания. − М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. − Вып. 50. − С. 62-87.
58. Ищенко А.В. Назначение наказания по Уголовному кодексу Российской Федерации: Научно-практическое пособие. − М.: Юрлитинформ, 2002. – 160 с.
59. Кант И. Сочинения: В 6 т. / Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана; ред. А.В. Гулыга; пер. Б.А. Фахта. − М.: Мысль, 1964. – Т. 2. − 510 с.
60. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. − М.: Юрид. лит., 1961. – 152 с.
61. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 228 с.
62. Карпец М.И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. − М.: Юрид. лит., 1959. – 229 с.
63. Кауфман М.А. Некоторые вопросы применения норм Общей части УК РФ // Государство и право. – 2000. − № 6. – С. 56-60.
64. Келина С.Г. Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. − М.: Наука, 1988. – 173 с.
65. Келина С.Г. Меры ответственности, предусмотренные уголовным законом, и основания их применения // Советское государство и право. – 1980. – № 5. − С. 100-107.
66. Кінаш Я. Трансформація відповідальності у праві − реалізація принципу справедливості при застосуванні мір державного примусу // Право України. – 2004. – № 3. – С. 99-103.
67. Ковалев М. И. Советское уголовное право. Советский уголовный закон: Курс лекций. − Свердловск: Министерство высш. и сред. образования РСФСР, Свердловский юрид. ин-т, 1974. − Вып. 2. − 226 с.
68. Козлов А.П. Понятие и значение типового наказания // Вопросы повышения эффективности борьбы с преступностью. − Томск: Изд-во Томск. ун-та им. В.В. Куйбышева, 1980. − С. 6-24.
69. Козлов А.П. Проблемы определения пределов уголовно-правовых санкций // Вопросы уголовной отвественности и наказания: Межвуз. сб. науч. тр. − Красноярск: Изд-во КрГУ, 1986. − С. 131-140.
70. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и изменения). – Красноярск: Изд-во КрГУ, 1986. – 176 с.
71. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
72. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / О.Л. Дубовик, С.В. Дьяков и др.; Под ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – 2-е изд., изм. и доп. − М.: НОРМА-ИНФРА+М, 1998. – 832 с.
73. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / В.Г. Беляев, А.И. Бойко, Б.В. Волженкин, Б.В. Иванов и др.; Отв. ред. А.И. Бойко. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 736 с.
74. Кондрашов Н. Меры наказания в законе и на практике // Социалистическая законность. – 1968. − № 2. − С. 20-26.
75. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. / Под ред. В.Г. Базанова. − М.: Юрид. лит., 1967. − Т. 3: Судебные речи. − 535 с.
76. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. – СПб.: Юридический Центр–Пресс, 2002. – 348 с.
77. Коробеев А.И. Соотношение принципов уголовно-правовой политики и принципов уголовного права // Правовая политика и правовая жизнь. – 2001. − № 3. − С. 73-85.
78. Коробов П.В. Момент возникновения уголовной ответственности // Правоведение. – 2001. − № 2. – С. 147-163.
79. Красиков Ю.А. Назначение наказания: обусловленность и критерии индивидуализации: Учеб. пособ. – М.: Моск. юрид. ин-т, 1991. − 76 с.
80. Краткий словарь иностранных слов. / Сост.: С.М. Локшина. − 6-е изд., стереотип. − М.: Русский язык, 1979. – 352 с.
81. Кривенков О.В. Некоторые вопросы применения специальных правил назначения наказания // Правоведение. − 2001. − № 3. − С. 134-143.
82. Криволапов Г.Г. Критерии разграничения преступления и проступка // Совершенствование деятельности органов внутринних дел в условиях развитого социализма. − М.: Труды Моск. высш. шк. милиции МВД СССР, 1978. − Вып. 3. − С. 32-48.
83. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Вища шк., 1983. – 128 с.
84. Кригер Г. А. Место принципов советского уголовного права в системе принципов права // Советское государство и право. – 1981. – № 2. – С. 102-107.
85. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. − М.: Юрид. лит., 1974. − 336 с.
86. Кригер Г.А., Кригер Г.Л. О дополнительных мерах наказания // Советская юстиция. − 1972. − № 1. – С. 14.
87. Кригер Г.Л. Влияние характера общественной опасности преступления на дифференциацию и индивидуализацию ответственности // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: ИГПАН СССР, 1978. – С. 143-155.
88. Кримiнальне право України. Загальна частина: Пiдручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Гавриш та ін.; За ред. М.I. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тацiя. – К.−Х.: Юрiнком Iнтер – Право, 2002. − 416 с.
89. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. − 432 с.
90. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для ВУЗів/ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
91. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.А. Александров, В.І. Антипов та ін; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В.А. Клименко, М.І. Мельник. − К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
92. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін.; За ред. О.М. Омельчука. − К.: Наукова думка, Прецедент, 2004. − 297 с.
93. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − 2-е вид., перероб. та доп. − Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 1152 с.
94. Кругликов Л.Л. Законодательные пределы назначения наказания // Уголовный процесс. – 2005. − № 4 − С. 43-52.
95. Кругликов Л.Л. О конструировании квалифицированных составов преступлений // Правоведение. – 1989. – № 2. – С.43-49.
96. Кругликов Л.Л. О правовой природе и содержании ч. 2 ст. 60 УК РФ // Уголовное право: Стратегия развития в XXI веке: Материалы второй международной научно-практической конференции в Московской государственной юридической академии 27-28 января 2005 года. – М.: МГЮА, 2005. − С. 146-149.
97. Кругликов Л.Л. Правовая природа смягчающих и отягчающих наказание обстоятельств // Уголовное право. − 1999. − № 4. – С. 12-20.
98. Кругликов Л.Л. Проблемы теории назначения наказания: законодательство и практика // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной науч. конф. на юрид. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 года. − М.: ЛексЭст, 2002. − С. 71-75.
99. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве: Учеб. пособ. – Ярославль: Изд. Яр.ГУ, 1977. – 84 с.
100. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве (Вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. − 164 с.
101. Кругликов Л.Л. Соотношение квалифицирующих и смягчающих, отягчающих ответственность обстоятельств // Вопросы осуществления правосудия по уголовным делам: Межвуз. сб. – Калининград: КГУ, 1982. − Вып. 10. – С. 144-153.
102. Кругликов Л.Л. Сравнительный анализ института наказаний по уголовным кодексам стран СНГ и Прибалтики // Вестник МГУ. Серия 11. „Право”. − 2003. − № 5. − С. 69-85.
103. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Юридический Центр–Пресс, 2002. – 300 с.
104. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособ. для вузов. – М.: Форум−Инфра=М, 1998. – 216 с.
105. Кудрявцев И.А. Ограниченная вменяемость // Правоведение. – 1995. − № 5. − С. 107-116.
106. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. − М.: Юрид. лит., 1977. − 168 с.
107. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 231 с.
108. Кузнецова Н.Ф., Куринов Б.А. Отягчающие и смягчающие обстоятельства, учитываемые при определении меры наказания // Применение наказания по советскому уголовному праву. − М.: Изд-во МГУ, 1958. − С. 92-151.
109. Куринов Б.А. Автотранспортные преступления. Квалификация и наказание. − М.: Юрид. лит., 1970. − 224 с.
110. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский, В.С. Прохоров, И.И. Солодкий и др.; Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. − Т. 2.: Часть Общая. − 672 с.
111. Курс советского уголовного права: В 6 т. / А.А. Пиантковский, Н.А. Стручков, П.С. Ромашкин и др.; Под ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – Т. 3: Часть Общая: Наказание. – 350 с.
112. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник для ВУЗов: В 2 т. / В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова, Н.Ф. Кузнецова и др.; Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – Том 2: Учение о наказании. − 400 с.
113. Лавриненко И. Государство становится гуманнее // Юридическая практика. − 2001. − № 16 (174). – С. 1-3.
114. Лазуткин А.И. Социально-правовая характеристика принципов института назначения наказания и иных мер уголовно-правового характера // Российский следователь. – 2004. − № 9. – С. 23-28.
115. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. − Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 129 с.
116. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. – 296 с.
117. Лесниевски-Костарева Т.А. Теоретическое обоснование “двойного учета” обстоятельств уголовного дела // Уголовное право. – 1999. − № 2. – С. 50-53.
118. Личность преступника (уголовноправовое и криминологическое исследование) / Б.С. Волков, Я.С. Аврах, А.В. Наумов, М.Д. Лысов и др.; Науч. ред. Б.С. Волков. − Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1972. − 187 с.
119. Личность преступника / В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковского, А.Б. Сахарова и др.; Под ред. В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковского, А.Б. Сахарова. − М.: Юрид. лит., 1975. − 272 с.
120. Личность преступника и применение наказания / Б.С. Волков, В.П. Малков, Б.В. Сидоров, М.Х. Хабибуллин и др.; Науч. ред. Б.С. Волков, В.П. Малков. − Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1979. − 216 с.
121. Лопашенко Н.А. Основы уголовно-правового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика. − СПб.: Юридический Центр–Пресс, 2004. − 339 с.
122. Малков В.П. Применение общих начал назначения наказания // Советская юстиция. – 1986. − № 14. – С. 10-13.
123. Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974. – 306 с.
124. Малков В.П. Повторность преступлений. Понятие и уголовно-правовое значение. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1970. – 150 с.
125. Мальцев В.В. Принцип равенства граждан перед уголовным законом и судом // Уголовное право. – 2002. − № 3. − С. 40-43.
126. Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное деяние // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 98-103.
127. Мальцев В.В. Принципы уголовного права и их реализации в правоприменительной деятельности. – СПб.: Юридический Центр–Пресс. – 2004. − 694 с.
128. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. − К.: Фонд „Правова ініціатива”, 2003. − 156 с.
129. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. − № 3. – С. 32-44.
130. Мамедов А.А. Справедливость назначения наказания. – СПб.: Юридический Центр–Пресс, 2003. – 119 с.
131. Манаев Ю. Мотивировка наказания в обвинительном приговоре // Советская юстиция. − 1965. – № 14. − С. 13-15.
132. Марат Ж-П. План уголовного законодательства: Пер. с франц. Н.С. Лапшиной / Под ред. и с пред. А.А. Герцензона. − М.: Изд-во иностранной лит., 1951. − 152 с.
133. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. − Х., 2005. − 218 с.
134. Махінчук В. Інститут покарання: критерії визначення адекватності // Підприємництво, господарство і право. – 2001.− № 9. − С. 82-84.
135. Махінчук В. М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Нац. академія внутрішніх справ України, МВС України. − К., 2002. – 18 с.
136. Махінчук В. Принцип економії репресії у новому кримінальному кодексі України – важлива запорука адекватності покарання // Підприємництво, господарство і право. – 2001.− № 11. − С. 69-72.
137. Мельникова Ю. Индивидуализация наказания с учетом обстоятельств, характеризующих личность подсудимого // Советская юстиция. – 1969. − № 5. − С. 13-15.
138. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. − Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1989. – 120 с.
139. Мельникова Ю.Б. Личность преступника и индивидуализация уголовного наказания // Советское государство и право. – 1972. − № 8. – С. 104-109.
140. Меньшагин В.Д. Основные принципы применения наказания по советскому уголовному праву // Применение наказания по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во МГУ, 1958. − С. 3-17.
141. Михлин А.С. Последствия преступления. − М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
142. Мицкевич А.Ф. Уголовное наказание: понятие, цели и механизмы действия. – СПб.: Юридический Центр–Пресс, 2005. – 329 с.
143. Мясников О.А. Проблемы назначения наказания ниже низшего предела санкции // Правоведение. − 2001. − № 3. − С. 126-134.
144. Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. − М.: Юрлитинформ, 2002. – 240 с.
145. Набиев И.Г. Принципы назначения наказания: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Казанский гос. ун-т. − Казань, 2004. − 20 с.
146. Навроцький В.О. Врахування вироку суду іноземної держави в Україні // Життя і право. − 2004. − № 1. − С. 46-54.
147. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. − К.: Атіка, 1999. − 464 с.
148. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу Украиїни / Ю.В. Баулін, В.І. Борісов, С.Б. Гавриш та ін.; Під заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.–Х.: Юрінком Інтер–Право, 2003. – 1196 с.
149. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України / А.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І Антипов, В.А. Клименко та ін.; Відп. ред. С.С. Яценко. − 2-е вид. перероб. і доп. − К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
150. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / А.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І Антипов, В.А. Клименко та ін.; Відп. ред. С.С. Яценко. − 3-е вид., перероб. і доп. − К.: А.С.К., 2003. – 1068 с.
151. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України 2001 р. / [Електроний ресурс] / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк та ін.; За заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. − Інститут Генеральної прокуратури України, Інформаційно-правовій центр. − К.: Форум, 2002.
152. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 ч. / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк та ін.; Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2001. − Ч. 1: Загальна частина. – 393 с.
153. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дуров та ін.; За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. − 1104 с.
154. Наумов А.В., Флетчер Дж. Основные концепции современного уголовного права. − М.: Юристь, 1998. – 512 с.
155. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. − М.: БЕК, 1996. – 550 с.
156. Непомнящая Т.В. Мера наказания: понятие и критерии ее определения судом // Уголовное право. − 2001. − № 1. − С. 41-42.
157. Непомнящая Т.В. О принципах назначения наказания // Журнал российского права. – 2003. − № 9. − С. 77-83.
158. Непомнящая Т.В. Общие начала, принципы и критерии назначения наказания // Журнал российского права. – 1999. – № 12. − С. 75-85.
159. Непомнящая Т.В. Учет судами общих начал назначения наказания // Уголовное право. − 2001. − № 3. − С. 29-33.
160. Новоселов Г.П. Критерии определения судом меры уголовного наказания: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08 / Изд-во УрГУ. − Свердловск, 1981. − 20 с.
161. Новоселов Г.П. О системе принципов назначения наказания // Развитие социальной деятельности советского государства и права: Сб. науч. тр. − Свердловск: Изд-во УрГУ, 1980. – С. 124-130.
162. Ожегов С.И. Словарь русского языка. − 8-е изд., стереотип. − М.: Советская энциклопедия, 1970. − 900 с.
163. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка. – М.: АЗЪ Ltd, 1983. – 900 с.
164. Ожегов С.И., Шведова Н. Ю. Толковий словарь русского языка – М.: АЗЪ Ltd, 1992. − 960 с.
165. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. (Аксиологические аспекты). − Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. − 135 с.
166. Панов Н.И. Основные проблемы способа совершения преступлений в советском уголовном праве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Министерство высшего и среднего образования УССР. Харьковский ордена трудового красного знамени юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского.− Харьков, 1987. − 26 с.
167. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. − М.: Юрид. лит., 1971. − 136 с.
168. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права Украины. – Х.: Харьков юридический, 2002. – 568 с.
169. Питецкий В.В. О принципе индивидуализации уголовного наказания // Государство и право. – 2004. − № 2. – С. 108-111.
170. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. – 2-е изд., исп. и доп. − М.: Издательство А.А. Карцева, 1912. − 654 с.
171. Постанова Пленуму Верховного Суду Украиїни № 5 від 16 квітня 2004 р. “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” // Вісник Верховного Суду України. − 2004. − № 5 (45). – С. 4-8.
172. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 25 грудня 1981 р. „Про практику призначення судами кримінальних покарань” // Бюлетень законодавчої і юридичної практики України. − 1993. − № 6. − С. 32-36.
173. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 29 червня 1990 р. „Про практику призначення судами кримінальних покарань” // Бюлетень законодавчої і юридичної практики України. − 1993. − № 6. − С. 22-30.
174. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”// Вісник Верховного Суду України. − 2003. – № 6 (40). − С. 14-20.
175. Постановление Пленума Верховного Суда Украины № 22 от 22 декабря 1995 г. с изменениями „О практике назначения судами уголовных наказаний” // Постанови Пленуму Верховного Суду України: У 2-х т. / За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. − С. 34-44.
176. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. − Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1990. − 176 с.
177. Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах про адміністративні правоворушення // Вісник Верховного Суду України. − 2004. − № 8 (48). – С. 21-29.
178. Прохоров Л.А. О понятии и соотношении принципов и общих начал назначения наказания // Проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. − Омск: ОВШМ МВД СССР, 1979. − С. 22-33.
179. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания и предупреждение рецидивной преступности. − Омск: ОВШМ МВД СССР, 1980. – 77 с.
180. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Министерство высшего и среднего специального образования СССР, Всесоюзный юридический заочный институт. − М., 1972. − 24 с.
181. Прохоров Л.А. Санкции уголовного закона и практика назначения наказания // Труды ВЮЗИ. – 1976. – Т. 42: Проблемы права и социалистической законности. − С. 107-115.
182. Пудовочкин Ю.Е., Пирвагидов С.С. Понятие, принципы и источники уголовного права: сравнительно-правовой анализ законодательства России и стран Содружества Независимых Государств – СПб: Юридический Центр–Пресс, 2003. − 297 с.
183. Ричард Розенфельд. Причины спада преступности в 1990-х годах остаются для криминалистов загадкой // В мире науки. – 2004. − № 5. − С. 74-81.
184. Рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України − 2003. − № 5 (39). – С. 18-19.
185. Рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. − 2004. − № 1 (41). – С. 11-16.
186. Российское уголовное право: В 2 т. / Н.Г. Иванов, В.С. Комиссаров, Н.А. Лопашенко и др.; Под ред. А.И. Рарога. – М.: Профобразование, 2001. − Т. 1: Общая часть. – 600 с.
187. Ростовский В. Мотивировка назначения наказания // Советская юстиция. − 1976. − № 23. − С. 6-7.
188. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. − М.: Изд-во АН СССР, 1959. − 208 с.
189. Салихов З.М. Индивидуализация наказания по российскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Изд-во Казан. ун-та. − Казань, 2002. − 19 с.
190. Сахарук Т.В. Загальні засади призначення покарання за законодавством України та США: порівняльний аналіз на прикладі відмивання грошових коштів // Право і безпека. − 2003. – № 2. − С. 131-135.
191. Сахарук Т.В. Поняття „особа винного” за кримінальним правом України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – №4. – С. 169-74.
192. Сахарук Т.В. Юридична природа обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання // Життя і право. – 2004. − № 4 (4). – С. 65-69.
193. Сергеева Т.Л. Вопросы виновности и вины в практике Верховного Суда СССР по уголовным делам. − М.: Юрид. лит., 1950. – 78 с.
194. Ситковская О.Д. Психологический комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 96 с.
195. Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетн