ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП………………......................................................................…………….. 3

РОЗДІЛ 1. Конституційно-правові основи законодавчого процесу в Україні 10
1.1. Поняття законодавчого процесу................................................…………. 10
1.2. Принципи законодавчого процесу.............................................….……... 19
1.3. Критерії перевірки законодавчих актів.....................................…........... 32

РОЗДІЛ 2. Стадії законодавчого процесу та проблеми вдосконалення
його нормативної основи....……………………………………………………….47
2.1. Підготовка проектів законодавчих актів......................................………….47
2.2. Проблеми реалізації права законодавчої ініціативи
в діяльності українського парламенту....................................................………….79
2.3. Роль комітетів парламенту у законодавчій
діяльності парламенту…….......................…….....…………............……………. 95
2.4. Розгляд законопроектів у Верховній Раді
України і прийняття законів.........................................…………...........………... 125

Висновки…………………………………………………………………………. 152

Список використаних джерел………………………………………..……….. 160

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Підвищення ефективності законодавчої діяльності Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державі, забезпечення поліпшення її якості – особливо відповідальний напрямок парламентської реформи в Україні. Досвід роботи Верховної Ради України в умовах незалежності свідчить, що законодавча діяльність вищого представницького органу не може бути однозначно визнана позитивною чи негативною. Позитивним є те, що значно розширилося коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законами, а негативним те, що деякі з цих законів досить далекі від досконалості.
Сьогодні стає дедалі очевидним, що ефективність і дієвість законів залежить від того, наскільки є чіткими та узгодженними норми щодо їх ініціювання, розгляду та затвердження. Звичайно, це повинні бути такі правила, які створені на основі вивчення сучасної технології прийняття законів, врахування передових світових зразків здійснення законодавчої діяльності.
Законодавчий процес - це процес, який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесення законопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламенті і завершується введенням в дію закону.
У зв'язку з цим, особливого значення набуває критичне осмислення проблем продукування законів, як з точки зору підтримання позитивного досвіду, так і з позиції, врахування недоліків, виправлення помилок у законодавчому процесі на всіх його стадіях.
Актуальність теми даного дослідження зумовлена: 1) місцем парламенту у державному механізмі та здійсненні ним законодавчої функції; 2) необхідністю створення належного правового регулювання законодавчого процесу з врахуванням позитивного досвіду інших країн; 3) потребою у прийняті дієвих законів та створенні якісного законодавства вцілому; 4) завданням створення науково-обгрунтованої, комплексної системи управління законодавчим процесом; 5) необхідністю пошуку шляхів оптимізації парламентських процедур; 6) прямуванням до подальшої професіоналізації парламенту.
Підвищенням ролі парламенту, вдосконалення законодавчого процесу, покращення якості законів є для країни, яка задекларувала свій демократичний вибір, об’єктивною необхідністю. Потреба в їх науковому осмисленні не тільки не втратила своєї актуальності, а й завдяки докорінним змінам, які стались в економічному та політичному житті України, набула якісно нового значення.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Робота виконана у відповідності до планів наукових досліджень відділу теорії держави і права Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького а також планами пріоритетної проблематики фундаментальних та прикладних досліджень Інституту держави і права імені В.М.Корецького, зокрема, згідно комплексних цільових програм "Теоретико-методологічні проблеми законності" № RK0102U001597 та "Теоретико-методологічні основи розвитку правової системи України" № RK0101U001010.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі теоретичних та практичних проблем законодавчого процесу, науковому визначенні його змістовного обсягу, визначенні стадій законодавчого процесу, розроблення практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства, а також у використанні отриманих наукових знань у правовій діяльності.
У відповідності з метою, об’єктом і предметом дисертаційного дослідження автором поставлені для розв’язання наступні наукові задачі:
• уточнити визначення законодавчого процесу та відмежувати його від споріднених понять;
• дослідити стадії законодавчої процедури;
• охарактеризувати існуючі у науковій літературі погляди щодо визначення законодавчого процесу його стадій;
• удосконалити класифікацію принципів законодавчого процесу, дослідити зміст спеціальних принципів законодавчого процесу;
• визначити і систематизувати критерії перевірки законодавчих актів та розкрити їх зміст;
• зробити порівняльно-правовому аналіз процесу розробки законопроектів;
• дослідити проблемні правові аспекти реалізації права законодавчої ініціативи в українському парламенті та напрями їх розв'язання;
• дослідити роль комітетів парламенту у законодавчій діяльності парламенту;
• визначити напрямки удосконалення законодавчих процедур; внести пропозиції по вдосконаленню вітчизняного законодавства в аспекті підвищення ефективності законодавчого процесу.
Об’єктом дослідження є законодавчий процес, як процес діяльності уповноважених органів по створенню нормативних актів, що мають найвищу юридичну силу – законів України.
Предметом дослідження є теоретичні проблеми законодавчого процесу, а саме визначення сутності, його особливостей і складових, місця у правовій дійсності, тенденцій розвитку та удосконалення.
Методи дослідження. Дисертація виконана за допомогою використання системи взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих, загальнонаукових, спеціальних методів і засобів наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником цілей та задач.
Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут законодавчого процесу у динаміці його становлення та розвитку. Із застосуванням системно-структурного та формально-логічного методу досліджуються критерії перевірки законодавчих актів; системного – досліджуються принципи законодавчого процесу, стадії законодавчого процесу; порівняльно-правового – порівнюється правове регулювання законодавчого процесу у демократичних країнах та в Україні, визначаються тенденції його розвитку; статистичного – досліджується ефективність парламентських засідань.
Вищеназвані наукові методи використовувалися автором в більшій чи меншій мірі при досліддженні всіх аспектів теми дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці цілісним дослідженням, в якому комплексно, системно розглядаються теоретичні та практичні проблеми законодавчого процесу в Україні.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
1) уточнено визначення законодавчого процесу та відмежування від споріднених понять (законотворчий процес, законодавча діяльність), яке ґрунтується на розумінні його як процесу, який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесення законопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламенті і завершується введенням в дію закону.
2) удосконалена класифікація принципів законодавчого процесу, уточнений перелік і розкритий зміст спеціальних принципів (стабільності законодавства; законності законодавчого процесу; його доступності; наукової обґрунтованості; плановості; системності та прогнозованості; ефективності та послідовності; надійності; професійності учасників);
3) вперше сформульовані і систематизовані критерії перевірки законодавчих актів з метою оцінки їх якості і ефективності;
4) перше розкритий зміст критеріїв оцінки законодавства: на відповідність Конституції України і діючому праву;на дотримання прав і свобод людини і громадянина; на дотримання конституційних принципів і вимог правової держави; дотримання принципів формування інститутів права; відповідності принципу мінімальної достатності права; відповідності міжнародним договорам України; та інш.);
5) на основі порівняльно-правового аналізу та вітчизняної практики сформульовано рекомендації по раціоналізації процесу розробки законопроектів на усіх етапах (розробки концепції, роботи над текстом проекту, організаційно-технічного та фінансового забезпечення, наукової експертизи та інш.);
6) на основі вітчизняної практики обґрунтована потреба надання права законодавчої ініціативи парламентським комітетам та посилення гарантій Кабінету Міністрів у реалізації ним права законодавчої ініціативи;
7) обґрунтована необхідність закріплення кількості комітетів на рівні закону, запропонована оптимізація предметного розподілу компетенції комітетів по підготовці законопроектів до розгляду та діяльності їх в цілому;
8) на основі аналізу законодавчої діяльності парламенту аргументовано доведено необхідність і визначено напрямки удосконалення законодавчих процедур: покращення порядку реєстрації, відкликання та повернення законопроектів, посилення ролі Погоджувальної ради фракцій, потреби унормування статусу висновку експерта та інш.
9) на підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків, які викладено у дисертації, зроблено сформульовані аргументовані пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової основи законодавчого процесу, його стадій.
Практичне значення одержаних результатів. Зроблені в десертаційній роботі теоретичні висновки вказують на те, що дане дисертаційне дослідження є самостійним науковим пошуком у науці теорії держави і права. Теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути використані:
- у правотворчій сфері – як теоретична база при розробці, прийнятті законів України, що стосуються законодавчого процесу й удосконаленні законодавства вцілому;
- у правозастосовчій сфері – запропоновані рекомендації спрямовані на удосконалення діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування у процесі законотворення;
- у науково-дослідницькій сфері – стати основою для подальшого дослідження законодавчого процесу;
- у навчальному процесі – положення і висновки дослідження можуть бути використані у процесі викладання курсу “Загальна теорія держави і права” при читанні лекцій, проведенні семінарів, спецкурсів з даної дисципліни; вдосконаленні програм та підготовці навчальної, довідкової та методологічної літератури; у науково-дослідницькій роботі студентів, аспірантів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім.Корецького НАН України. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідались автором на науковій конференції "Методологічні проблеми розвитку правової науки" (Харків,13-14 грудня 2002 р.).
Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:
1. Погорєлова З. Поняття законодавчого процесу та його відмежування від споріднених понять // Вісник запорізького юридичного інституту МВС України. – 2001. – №4. – С.63– 72.
2. Погорєлова З. Принципи законодавчого процесу // Вісник запорізького юридичного інституту МВС України. – 2002. – № 1. – С.3-5.
3. Погорєлова З. Критерії перевірки законодавчих актів // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №10. – С.85 – 88.
4. Погорєлова З. О. Процедура проведення слухань у комітетах Верховної Ради України і міжнародний досвід // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – №3. – С. 50 – 61.
5. Погорєлова З.О. Проблеми реалізації права законодавчої ініціативи в діяльності українського парламенту // Парламентська реформа: теорія і практика. – К.:Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – Вип. 6. – С. 210 – 223.
6. Погорєлова З.О. Проблеми правової експертизи проектів законодавчих актів (формальні критерії перевірки) // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. – Х.: Право, 2003. – С.171 – 174.
Структура роботи відповідає меті і завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаної літератури – усього 156 джерел. Обсяг основного тексту – 151 сторінка друкованого тексту. Повний обсяг – 173 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проблема правового статусу законодавчого процесу є однією з найбільш важливих і складних у конституційному праві. У сучасних умовах докорінних соціально-економічних, політичних змін актуальність проблеми удосконалення законодавчого процесу набула якісно нового значення.
Дослідження питань ініціювання законопроектів, особливості їх проходження в міністерствах та відомствах, інших органів державної виконавчої влади, Адміністрації Президента України, комітетах Верховної Ради України, розгляду законопроектів у сесійній залі Верховної Ради України, отже процедури прийняття законів та набрання ними чинності дозволило більш чітко окреслити сутність законодавчого процесу, критерії перевірки законодавчих актів, напрями удосконалення законодавчого процесу, тенденції його розвитку. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:
1. Законодавчий процес це процесу, який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесення законопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламенті і завершується введенням в дію закону.
Тому, законодавчий процес складається з наступних стадій:
1) законодавча ініціатива і підготовка законопроекту;
2) внесення законопроекту до парламенту;
3) розгляд і обговорення законопроекту;
4) прийняття закону;
5) підписання і введення в дію закону.
2. Ефективне здійснення Верховною Радою України законодавчої функції вимагає розроблення більш досконалого механізму і порядку прийняття законів парламентом. Цілком очевидно, що реформування законодавчого процесу слід починати з перегляду основних засад законодавчої діяльності Верховної Ради України. Проведене дослідження принципів законодавчого процесу, дозволило виявити найбільш важливі напрямки, вихідні засади розвитку законодавчого процесу, зокрема:
1. Принцип стабільності законодавства України.
2. Принцип законності законодавчого процесу.
3. Принцип доступності законодавчого процесу.
4. Принцип наукової обґрунтованості законодавчого процесу.
5. Принцип плановості законодавчого процесу.
6. Принцип системності та прогнозованості законодавчого процесу.
7. Принцип ефективності та послідовності законодавчого процесу.
8. Принцип надійності законодавчого процесу.
9. Принцип професійності учасників законодавчого процесу.
Реалізація вищезазначених принципів є важливою передумовою подальшого удосконалення законодавчого процесу. Здійснення законодавчої діяльності у відповідності з вищенаведеними принципами сприятиме зростанню авторитету Верховної Ради й створенню якісного законодавства в Україні.
3. Ефективність і дієвість законодавчих актів тісно пов'язана з встановленням відповідних чітких критерії перевірки законодавчих актів, які можуть висуватись до змісту закону до технічного оформлення .
Автором зроблено висновок, що до основних базових критеріїв перевірки законодавчих актів можна віднести наступні:
1) на предмет відповідності Конституції України і діючому праву;
2) на предмет дотримання та непорушності прав і свобод;
3) на предмет дотримання конституційних принципів і вимог правової держави;
4) на предмет дотримання принципів формування інститутів права;
5) на предмет відповідності принципу мінімальної достатності права;
6) на предмет доречності;
7) на предмет відповідності міжнародним договорам України;
8) на предмет підвідомчості і відповідності принципу істотності;
9) на предмет наявності чи відсутності альтернативи правовому регулюванні;
10) на предмет його дієвості;
11) на предмет його політичної придатності;
12) на предмет співвідношення обсягу проекту і обсягу проблеми;
13) на предмет співвідношення витрат і бажаної користі або доходів;
14) на предмет наявності санкцій за порушення норм законодавчого акту;
15) на предмет належного внутрішнього оформлення (наприклад, наявність спеціальної термінології; дотримання правил застосування абревіатури, цитування, відсилочних норм; вирішення питання вступу закону в силу; вирішення питання щодо зворотньої дії закону).
4. Головними недоліками сучасного законодавчого процесу є відсутність чіткої системи планування законопідготовчих робіт, достатньої координації між органами державної влади, що задіяні у законодавчому процесі, наявність колізій у законодавчому регулюванні питань щодо законодавчого процесу.
Для підвищення якості підготовлених законопроектів, усунення множинності законодавчих актів, колізій, які виникають між нормами права держава повинна створити всі умови, щоб планування в Україні здійснювалось на високому рівні розвинутої правової держави. У сучасних умовах доцільно перейти до більш тісної координації діяльності органів законодавчої та виконавчої влади щодо виконання законодавчих робіт.
5. Підготовка законів – це вид юридичної діяльності, що здійснюється уповноваженими на то суб’єктами, які володіють відповідними спеціальними та практичними знаннями. Головним завданням укладача проекту повинні стати перенесення наукової концепції у площину єдиної системи нормативних правил. Між тим законодавець повинен так діяти, щоб законопроект відповідав іншим законодавчим текстам, був доступним для розуміння, легким у застосуванні. Для цього нормативний акт повинен відповідати таким технічним вимогам:
• розроблятись з урахуванням його галузевої приналежності, відповідати за об’ємом регламентації визначеному в ньому предмету правового регулювання, відповідати за змістом нормативним актам вищої юридичної сили, що відносяться до відповідної галузі права;
• не містити зайвого дублювання норм інших нормативно-правових актів та норм цього акту;
• містити норми, які є чіткими, конкретними і зрозумілими.
6. Процес реєстрації законопроектів потребує внесення зміни до Регламенту Верховної Ради України, а саме:
6.1. Доповнити статтю 6.2.7 Регламенту, визначивши перелік документів, які додаються до законопроекту наступним чином: подання, супровідна записка, фінансово-економічне обґрунтування, якщо реалізація законопроекту потребує бюджетних видатків, порівняльна таблиця, якщо поданий законопроект передбачає внесення змін до інших законів, комп’ютерний файл тексту законопроекту.
6.2. Необхідно внести зміни в статтю 6.2.9. Регламенту, закріпивши норму, що проект Закону не підлягає реєстрації при недотриманні вищеназваних вимог. Не зареєстровані законопроекти повертаються суб’єкту права законодавчої ініціативи Керівником Апарату Верховної Ради України з зазначенням причин нереєстрації на протязі семи днів.
6.3. Підставами для повернення законопроектів повинні бути також: по-перше, явне недотримання правил юридичної техніки при оформленні законопроекту; по-друге, неповнота чи недостовірність фінансово-економічного обґрунтування законопроекту, відсутність в обґрунтуванні пропозицій щодо джерел покриття видатків; по-третє, наявність в проекті пропозицій про зміну тих положень(статей, частин, пунктів статей) законів, які вже змінювались Верховною Радою протягом поточної сесії.
6.4. Передбачити в Регламенті Верховної Ради України в якості повноважень Погоджувальної ради приймати рішення про повернення суб’єктам права законодавчої ініціативи зареєстрованих законопроектів не тільки за пропозицією відповідного комітету, а і з врахуванням висновків попередньої експертизи (а у випадках, коли законопроект втрачає свою актуальність – повторної експертизи). Для цього внести зміни до частини 9 статті 4.2.4. Регламенту.
6.5. У разі повернення законопроекту Погоджувальною Радою він повинен зніматися з розгляду. Законопроекти, повернені таким чином та аналогічні їм за змістом не повинні повторно вноситись на розгляд парламенту протягом відповідної поточної сесії.
7. Наукова експертиза законопроектів – це всебічний розгляд проекту з метою забезпечення якості, законності, обґрунтованості, узгодженості і своєчасності прийняття акта, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії. Необхідно запровадити на постійній основі наукову експертизу найбільш важливих законопроектів, доповідаючи результати експертних висновків на першому читанні. Це дасть можливість розв’язати проблему аналізу і оцінки законопроектів на основі сучасного рівня наукових знань, використання зарубіжного досвіду. В якості експертів можна залучати провідні наукові установи, такі як Інститут держави і права НАН України, Юридичну академію ім. Я. Мудрого, Київський національний університет ім. Шевченка та інші.
8. Проекти законів, які розробляються Адміністрацією Президента України і подаються до Верховної Ради України мають бути узгоджені з Урядом України.
9. Зако¬нодавча ініціатива – це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ра¬ди України стосовно прийняття нового закону, при¬пинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на роз¬гляд парламенту. Необхідно посилити гарантії реалі¬зації права законодавчої ініціативи шляхом недопу¬щення втручання у текст законопроекту до розгляду його у першому читанні, надання суб'єктам права на спрощений порядок відкликання законопроекту, пра¬ва на представництво експерта при розгляді проекту в комітеті та Верховній Раді України.
10. З метою надання пріоритетного значення уря¬довим законопроектам слід:
- створити постійний механізм здійснення по¬передньої наукової експертизи законопроектів з боку уряду;
- законодавчо закріпити за урядом експертизу всіх законопроектів, що подаються народними депутатами України;
- надати законопроектам уряду першочергового значення при розгляді їх у парламенті;
- надати уряду право вимагати припинити обговорен¬ня законопроекту і перейти до голосування.
11. Важливим складовим питанням місця і ролі комітетів у законодавчому процесі є наділення комітетів Верховної Ради України правом законодавчої ініціативи, що може стати завершальним кроком у закріпленні сильної системи комітетів.
12. Законодавчо закріпити можливість надання окремим членам уряду права подавати свої поправки до будь – якого законопроекту, що вноситься на друге читання. Це б дозволило підвищити рівень обґрунтування у процесі другого читання законопроекту позиції виконавчої влади, яка виконуватиме прийняті закони і яка, здійснюючи управління в тих чи інших сферах виконавчої влади, глибоко обізнана з проблемами правового регулювання суспільних відносин.
Аналіз чинного законодавства України, що визначає сутність законодавчого процесу, дозволяє внести низку пропозицій спрямованих на його удосконалення:
13.1. Необхідно прийняти Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" у якому має бути визначено сутність законодавчого процесу, зазначено процедуру проходження законопроектів у Верховній Раді України, зокрема процедура їх внесення, розгляду уповноваженими підрозділами Апарату Верховної Ради України, ц тому числі Головного науково-експертного управління, Головного юридичного управління, їх повноваження, з точки зору, як правової так і економічної, фінансової оцінки законопроектів, можливих наслідків їх реалізації, процедура проходження законопроектів у сесійній залі парламенту. При цьому, у Регламенті має бути чітко виписана процедура громадського обговорення законопроектів, проходження законопроектів у комітетах Верховної Ради України з обов'язковими залучення експертів, вчених, прктиків, науковців.
13.2. Необхідно прийняти Закон України "Про закони і законодавчу діяльність", який повинен визначити порядок ініціювання проектів законів та окреслити критерії оцінки законів, визначити порядок прийняття законів, зокрема доцільно передбачити процедуру громадського обговорення проектів, врахування позиції експертів, фахівців-практиків у сфері правового регулювання, їх правивий статус, порядок набрання ними чинності.
13.3. Необхідно прийняти Закон України "Про Кабінет Міністрів України", де має бути визначена процедура розгляду проектів законів у Кабінеті Міністрів України, порядок реалізації Кабінетом Міністрів України права на законодавчу ініціативу.
13.4. Необхідно доповнити Закон України "Про Національний банк України" де доцільно визначити порядок реалізації Національним банком України права на законодавчу ініціативу, винесення проектів на громадське обговорення.
13.5. Необхідно прийняти Закон України "Про міністерства та інші органи центральної виконавчої влади", який має містити порядок ініціювання проектів законів центральними органами державної виконавчої влади, порядок обговорення законопроектів, подання висновків на законопроекти.
13.6. Необхідно доповнити Закон України "Про комітети Верховної Ради України" положенням про порядок розгляду законопроектів у комітетах, залучення до їх розгляду відповідальних працівників Головного-науково-експертного управління та Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, органів державної виконавчої влади, інших зацікавлених суб'єктів.
13.7. Доцільно прийняти законодавчий акт, який регулював би питання процедури, організаційних і техніко-юридичних правил розробки законів міністерствами.
13.8. Доцільно прийняти Закон України "Про правові акти Верховної Ради України", де має бути визначена процедура прийняття постанов, програм та інших правових актів, прийняття яких відноситься до компетенції парламенту.
Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що комплексне дослідження проблем законодавчого процесу надало можливість визначити важливість, необхідність і актуальність цього явища, що являє собою інтерес як для розробки загальних основ теорії права, так і для всіх інших видів правової діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України.-К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249с.
2. Кудрявцев В. Н. О правопонимании и законности // Государство и право. – 1994. - № 3. – С.75-80.
3. Юзьков Л. Конституційні закони: утвеодження концепції та становлення прктики // Право України. – 1991.- №5. – С.12-14.
4. Медведчук В. Конституційні основи становлення парламентаризму в незалежній Україні // Право України . – 2001. - №11. – С.3-4.
Опришко В. Конституцій України – основа розвитку законодвства // Право України. - 1997. - №8. – С .14 – 18.
5. Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем її формування // Право України. - 1996. - №4. – С.14 – 15.
6. Тацій В., Тодика Ю. Методологічні питання розвитку конституційного процесу // Право України. - 1996. - №12. – С. 28-30.
7. Опришко В. Актуальні проблеми парламентської реформи // Право України.-2001.- №8. - С.21- 25.
8. Лукич. Р. Методология права. – М.: Прогресс, 1981. – 304с.
9. Тихомиров В., Пиголкин А., Казьмин И. Законотворчество и план // Народный депутат. – 1990. - № 9. - С.95 – 98.
10. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. – К.:Вентурі, 1995. – 239с.
11. Мацюк А.Р., Мартиненко П.Ф., Тихонова Є.А., Заєць А.П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законотворчого процесу // Вдосконалення законодавства в сучасних умовах:Збірник наук.ст. –К.: Інститут зак-ва Верховної Ради України, 1996.- Вип.1. – 180с.
12. Закон України " Про закони і законодавчу діяльність" реєстр. № 0945 від 12. 05 .98р.
13. Научные основы советского правотворчества / О.А.Гаврилов, Н.П.Колдаева, А.С.Пиголкин, С.В.Поленина /Под ред. Р.О.Халфина.- М. :Наука, 1981. – 317с.
14. Коваленко А.И. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Право и закон, 1997. – 230с.
15. Дюрягин И.Я. Правотворчество в советском государстве. – М.: Юридическая литертура, 1978.- 286с.
16. Научные основы советского правотворчества / О.А.Гаврилов, Н.П.Колдаева, А.С.Пиголкин, С.В.Поленина /Под ред. Р.О.Халфина.- М. :Наука, 1981. – 317с.
17. Теплюк М., Ющик О.Законодавча ініціатива та її реалізація в законодавчому процесі // Віче . – К.-1995. - №7. – С.3 – 10.
18. Тихомиров. Ю. А. Теория закона. – М., 1982. – 360с.
19. Конституція України.-К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249с.
20. Олійник А. Законотворчий процес – його основні риси і особливості // Право України. – 1998. - № 4. – С.81-83.
21. Регламент Верховної Ради України.- Офіційне вид. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 132с.
22. Нижник Н. Альтернативність законодавчого процесу // Право України.-1991.-№7.-С.10 – 13.
23. Шаповал В. Конституція України як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. - 1999. - №6. - С.5 – 9.
24. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток/ Бандурка О.М., Древаль Ю.Д.; Інститут внутр. справ.- Х., 1999. – 276с.
25. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. – М.: Юридическая литература, 1982. – 186с.
26. Колодій А.М. Принципи права України / Національна Академія внутрішніх справ Укр. –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206с.
27. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Дис…канд.юрид.наук:12.00.01. – К., 2000. – 201с.
28. Селіванов В. Методичні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. - №6 – C.8 – 18.
29. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. -1999. -№1. – С. 5-15.
30. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. – 1993. - №4. – С. 3 – 7.
31. Колодій А.М. Принципи права України / Національна Академія внутрішніх справ Укр. –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206с.
32. Малишко М., Яковлєв В. Розвитку законотворчості – наукову підтримку // Право України. – 1993. - №5. – С.6 – 9.
33. Український парламентаризм: минуле і сучасне/[Шемшученко Ю.С., Мироненко О.М., Погорілко В.Ф.,та ін.];За ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 367с.
34. Законодавча практика : Пер. з нім. – М. : Федеральна академія державного управління Міністерства внутрішніх справ за підтримки Німецького фонду міжнародного правового співробітництва, 1984. – 170с.
35. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи // Віче. –1996. - №2. – С.15-21.
36. Використання соціальної інформації в законотворчому процесі парламентів: порівняльний аналіз // Вісник програми сприяння парламентові України. – 1998. – № 8 - С.9-15.
37. Бруно Бофюме, Марк Ле Дор За ефективний парламент // Нариси з нормотвореня. – К.,2000. – С. 177-203.
38. Довідник з питань відповідності законів і постанов діючому праву і типового оформлення. – Бонн: Федеральний вісник, 1991. – 150с.
39. Колодій А.М. Принципи права України / Національна Академія внутрішніх справ Укр. –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206с.
40. Мамутов В.К. Формировать законодательство, соответствующее собственным реалиям Украины // Мат. Наук.-пр. Конф. “Правова система України: теорія і практика”, К.,7-8 жовтня 1993р.- К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1993.- 513с.
41. Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2001. – 658с.
42. Пагано Р. ”Навчання нормопроектувальників: італійський досвід”. Нариси з нормопроектування. Кн. - 2., Оттава.- 2000.- 320с.
43. Г.Іздебський “Навчання нормопроектувальників: італійський досвід”. Нариси з нормопроектування., Кн. - 2.,Оттава.- 2000. - С.320с.
44. Відкритість законодавчого процесу //Вісник програми сприяння парламентові України. – 1996. - №9. – 34-40.
45. Парламенты мира: Сб. – М.: Интерпракст. - 1991. – 630с.
46. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації Конституції України // Право України.-1997.-№6.-С.3-12.
47. Шаповал В. Конституція України як нормативно-правовий акт (теоретичні проблеми кваліфікції) // Право України.-1997.-№10.-С.3-7.
48. Полешко Що робиться для матеріалізації норм Розділу ІІ Конституції України // Право України.-1997.-№6. – С. 16-18.
Конституційні права і свободи людини і громадянина (“круглий стіл”) // Право України.-1997.-№9.-С.17-20. Рабінович П., Панкевич І.Межі прав людини і Конституція України // Право України.-1997.-№5.-С.19-21.
49. Козюбра М.І.Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції// Українське право. – 1996. - № 3.- С.6-9.
50. Писаренко С. Законопроектування: Програма співробітництва між Міністерством юстиції Канади та Міністерством юстиції України. – К, 1999.- 230с.
51. Луизус Мадер Законодательная процедура и качество законодательства //Очерки методологии законотворчества: Материалы первого конгресса европейской ассоциации содействия законодательству, 9-11 сентября1993.– Баден – Баден: Nomos Verlaglasgesellschaft., 1996. – 120с.
52. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-метод. И учебн.пособие/ Акад. соц. Наук. – М.: Норма – инфра, 1998. – 121с.
53. Бержерон Р. Правила нормопроектування. – Оттава: Міністерство юстиції Канади, 1999.- 59с.
54. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – Москва.: Интерпракс, 1993. – 140с.
55. Мацюк А.Р. Законотворчий процес: поняття та основні його стадії // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень1996., Київ. – К., 1996. – 495с.
56. Воронов М.М. Правові акти законодавчої влади в Україні: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Харків, 1997. – 180с.
57. Опришко В. Законодавчому процесу-наукове забезпечення // Право України.-1996. -№5. – С.52 – 56.
58. Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005року/ [Опришко В.Ф., Єрофеєва М.І, ЛисченкоВ.К та ін.]; Інститут зак-ва Верховної Ради України. – К., 1999. – 121с.
59. Опришко В.Ф. Конституція України: розвиток і вдосконалення законодавства // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. – Київ: Інститут з-ва Верховної Ради України, 1997. – Вип. 2. – С.23 – 28.
60. Писаренко С. Законопроектування: Програма співробітництва між Міністерством юстиції Канади та Міністерством юстиції України. – К, 1999.- 230с.
61. Грошовий Ю.М., Тацій В.Я. Актуальні проблеми законодавчого процесу в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук-практ. конф., травень1996р., Київ. – К.,1996. – 496с.
62. Кривенко Л.Т. Законодательная деятельность Верховных Советов союзных республик: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.02/ Інст.держ.і права ім. В.М.Корецького. – К., 1987. – 36с.
63. Как готовить законы: научно-практическое пособие. – М.: Известия. – 1993. – 56с.
64. Тацій В.Я. Проблеми формування правової політики в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1994. - №2. – С.4 – 10.
65. Відомча законотворчість // Голос України. – 1997. – 18 червня. – С.7.
66. Богдэнор В. Ограниченная власть. (О процедурах в британском парлдаменте) / Народный депутат. М., 1991. - №5. - С.119 – 125.
67. Гаевский И.А. США: законодательная власть // Представительна власть. - 1995. - №5. - С.53 – 57.
68. Хандшу Э. Законодательство: Программа и процедура. – Гайдельберг: Дейкер и Мюллер, 1991. – 81с.
69. Пагано Р. ”Навчання нормопроектувальників: італійський досвід”. Нариси з нормопроектування. Кн. - 2., Оттава.- 2000.- 320с.
70. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики/[Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича]. – Чернівці: Рута, 1998. – 483с.
71. Кодзіма К. Хоріцу га декіру маде (До появи законодавства). – Гьосей, 1979. – 35с.
72. G Thornton, Legisletive Drafting, 4 emeed., 1996, 128р.
73. Колесник В. Нарада з проблем законотворчої діяльності//Право України. - 1993. - №5-6 . – С. 88-91.
74. Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах центральної та східної Європи. – Київ: УАДУ. – 1998. – 299с.
75. Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915.
76. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади” від 9 лютого 1999 р. № 145.
77. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид -во, 1999. – 247с.
78. Дьомін О. Ефективність діяльності Верховної Ради України - необхідна передумова побудови правової держави // Право України.-1995.-№12.-С.3 – 8.
79. Шемшушенко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України. - 1995. - № 12. – С.7-9.
80. Конституційне право України / Під ред.В.Ф.Погорілка.- К.: Наукова думка, 1999. – 734с.
81. Медведчук В. Про теорію і практику конституційного процесу в Україні // Право України.-1995.-№8.-С.15 – 19.
82. Нормотворчість: проблеми законодавчого регулювання// Матер. Наук.-практ. семінару червень 1997року // Вісник програми сприяння парламентові України. –1997. - №6. – 31с.
83. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3. -Ст. 17-22.
84. Кислий П.,Чарльз Вайз Становлення парламентаризму в Україні. – К.: Абріс, 2000. – 415с.
85. Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах центральної та східної Європи. – Київ: УАДУ. – 1998. – 299с.
86. Лемак В.В. Загальна теорія держави і права: навч. посібн. – Ужгород, 2003. – 250с.
87. Законотворення — основна функція парламенту: посібник. — К.: Заповіт, 1997. – 170с.
88. Шаповал В.М., ББорденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні: Навч. посіб. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 216с.
89. Гавриш С. Виступ на засіданні Європейської комісії “За демокртію через право” // Право України.- 2001.- №9 .- С.3-6.
90. Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005року/ [Опришко В.Ф., Єрофеєва М.І, ЛисченкоВ.К та ін.]; Інститут зак-ва Верховної Ради України. – К., 1999. – 121с.
91. Орзіх М. Міжнародна конференція з проблем конституціонлізму та конституційної юстиції // Право України.-2001.-№1.-С.21-25.
92. Костицький В. Конституція України 1996 року – модель Української держави // Право України.-2001.- №8. – С .16 – 19.
93. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України.-2001.-№6. – С. 3 - 8
94. Медведчук В. Проблеми становлення і розвитку парламентаризму в Україні // Парламентська реформа: теоря і практика. – К, 2001.- 289с.
95. Український парламентаризм: минуле і сучасне / [Шемшученко Ю.С., Мироненко ОюМю, Погорілко В.Ф., та ін.]; Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького НАН Україн; За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парлам. вид-во,1999. - 367с.
96. Доленко І.П. Постійні комісії Верховної Ради Української РСР.-К.-1972.- 169с.
97. Закон України “Про комітети Верховної Ради України”: За станом на 20 бер. 2002р./Верховна Рада України. – Офіц. Вид. – К.:Парлам. вид-во, 2002. 17с.
98. В.Селіванов До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної науки // Право Укрїни.-2001.-№7.-С.17-20.
99. Корнієнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві // Право Укрїни.-2001.-№2.-С.47- 50.
100. Опришко В. Питання трансформації Європейського права в законодавство України // Право Укрїни.-2001.-№2.-С.27-31.
101. Журавський В. Двопалатний парламент в Україні: проблеми формувння // Право України.-2001.-№3.-С.33-37.
102. В.І.Риндюк. Питання правового статусу комітетів Верховної Ради України // Законодавство України: Проблеми вдосконалення. – К. – 2001. - №7.-С. 271-278.
103. Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково–практичної конф., присвяч.10-й річниці з дня проголошення незал. України/ Верхов. Рада України. Інститут законодавства. – К., 2001. – 658с.
104. Шаповал В. Конституція України: вже або лише п’ять років? // Право України.-2001.-№6.-С.8-12.
105. Плющ І. Доктрина і практика українського парламентаризму “на грунті історичного прецеденту” // Право України.-2001.-№8.-С.3-10.
106. Опришко В. Актульні проблеми парламетської реформи // Право України.-2001.-№8.-С.21-26.
107. Вознюк С. Питання оптимальної кількості парламентських комітетів як одне з стрижневих питань процесу парламентської реформи в Україні // Парламентар. – 1998. - №1. – С. 8-11.
108. Кислий П., Розенбаум А. Коментар до проекту закону “Про комітети та комісії Верховної Ради України”// Парламентар. – 1998. - №1. – С.18-20.
109. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Комітети Верховної Ради України і проблеми підвищення ефективності їх діяльності // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. –Х., 2000. –Вип. 42.- С.39-45.
110. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” внесений за ініціативою В. Асадчева 06.04.2001., № 7215.
111. Тодика Ю.Н. Основи конституційного устрою України – Х.: Факт - 1997. – 320с.
112. Проект Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, внесений Омелічем від 07.12.2001., № 8354.
113. Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади: Програма сприяння парламентові України. – К.: Заповіт, 1997. – 135с.
114. Российское законодательство: проблемы и перспективы. – М.: БЕК.-1995. – 477с.
115. Практика парламентаризму: Програма сприяння парламентові України. – К.:Заповіт, 1997. – 133с.
116. Регламенты в парламентской практике: Материалы международн. Конф.: “Регламенты в парламентской практике”, Пултуск,8-11 мая 1994г. – Варшава: Бюро исследов. и эксперт. заключ. Канцелярии Сейма республ. Польша,1995. – 321с.
117. Тихонова Є. Роль і функції комітетів Верховної Ради України у здійсненні конституційних повноважень парламенту // Парламентар. – 1998. - № 1.- С.7.
118. Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму // Право України.-2001.-№5.-С.12-16.
119. Погорілко В.Основні засади теорії безпосередньої демократії// Право України.-2001.-№8.-С.26-30.
120. Старикова Л. Слухання у комітетах Верховної Ради України: Практ. посібн./[Ред.М.Кришень]. – К.,2000. – 210с.
121. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні. – К.: Абріс.- 2000. – 415с.
122. Регламент Государственной Думы Федерального Собрания – парламента Роcсийской Федерации. – М.:Известия:изд-во Гос. Думы, 1994. – 210с.
123. Практика парламентаризму: Програма сприяння парламентові України. – К.:Заповіт, 1997. – 133с.
124. Інституціоналізація парламенту//Вісник програми сприяння парламентові України. – 1999. - №5. – 55с.
125. Журавський В. Розвиток доктрини українського парламентаризму в ХІХ-н початку ХХ сторіччя // Право Укрїни.-2001.-№5.-С.37-41.
126. Титарчук В. Вдосконалення державного апарату(окремі питання) // Право України.-1999.-№3.-С.15-19.
127. Скрипнюк В.Визначення політичних джерел бюрокритизації системи державного управління //Право Укрїни.-1999.-№6.-С.23-27.
Державотворення і правотворення в Україні: досвід,проблеми, перспективи. – К.: Інст-т держ. і права ім. В.М. Корецького, 2001 – 653с.
128. Професійна робота народного депутата // Вісник програми сприяння парламентові України. – 1995. - №4. – С.5-23.
129. Косінський В. Законодавчий процес та його процедура, їх основні стадії та етапи // Право України.-1999.-№6.-С.26-28.
130. Лінецький С. Теоретичні підходи до визначення та еволюції української моделі державного режиму /// Право України.-1999.-№7.-С.17-20.
131. Алексеев С.С. Восхождение к праву: Поиски и решения. - М.: Норма, 2001.-748с.
132. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юрид. лит-ра,1991. – 230с.
133. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: [Курс лекцій для студентів юрид. вузів і факульт.].-К.: Вентурі, 1995. – 239с.
134. Олійник А.С. Організаційне забезпечення законодавчої діяльності в Україні: Дис.канд.юрид.наук: 12.00.01.-К.,1998. – 200с.
135. Парламентское право России/[Автономов А.С., Любимов А.П., Румянцева Т.С. и др.]; Под ред. Степанова И.М., Хабриевой Т.Я.; ин-т госуд-а и права РАН. – М.: Юрист, 2000. – 391с.
136. Панов М. І. Законодавче врегулювання законотворчості: загальна характеристика проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”//Вісник сприяння парламентові України. – 1997. - № 7. – С.8 –10.
Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эфективности правоприменительной деятельности: темат. сб. науч.тракт./ Нац.юрид.акад.Украины им.Ярослава Мудрого;[Отв.ред. Н.И.Панов].-Х.,1997.-205с.
137. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо поглиблення співробітництва Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України від 8 серпня 2001 р., № 1052.
138. Конституционное право зарубежных стран: Учебник: В 4 т.- М.: Изд-во БЕК, 1996. – Т.1.-778с.
139. Регламенты в парламентской практике: Материалы международн. Конф.: “Регламенты в парламентской практике”, Пултуск,8-11 мая 1994г. – Варшава: Бюро исследов. и эксперт. заключ. Канцелярии Сейма республ. Польша,1995. – 321с.
140. Статут Сема Литовської Республіки // Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах центральної та східної Європи. – Київ: УАДУ, 1998. -С. 196 – 220.
141. Верховна Рада України: інформаційний довідник. – К.: Парламентське видавництво, 2002.-48с.
142. Ющик О. І. Правова реформа: загальне пояття, проблеми здійснення в Україні / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К.,1997. – 189с.
143. Лавринович А. Был ли подлог и каковы его последствия?//Голос Украины. – 1999. – 3 февраля.-С.4.
144. Сплені, Габріель фон. Опис Буковини. – Beschreibung der Bukowina/ Пер. з нім., передмова і коментар Огуя Д.О., Сайка М.М. – Чернівці: Рута, 1995. –495с.
145. Сахаров Н.А. Институт президенства в современном мире. – М.:Юрид.лит., 1994. – 175с.
146. Верховна Рада України: інформаційний довідник. – К.: Парламентське видавництво.- 2001.-С.12
147. Пігенко В. Право вето: деякі зауваження щодо інституційної політики в Україні // Вісник Програми сприяння парламентові України. – 1999 . - №5.– С.42-47. Пігенко В.А. Конституціоналізм як наріжний принцип становлення і розвитку законотворчого процесу в світлі систематизації законодавства України // Систематизація законодавства вУкраїні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжн. Наук.-практ.конф.,жовт.1999р. – К.,1999. – 530с.
148. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 141с.
149. Кривенко Л. Суверенітет парламенту. Теорія і практика // Віче. – 1998. - №4. – С.37-39.
150. Федчишин М. Право законодавчої ініціативи і право вето // Віче. – 1998. - № 11. – С.46 – 49.
151. Мороз О.О. Наукові засади законотворчого процесу в Україні // Правова держава: Щорічн.наук.пр. – К.,1997. – Вп.8. – 410с.
152. Головатенко В. І. Законодавчі повноваження президентів пост соціалістичних країн: порівняльний аналіз // Держава і право: Щорічн.наук.пр.мол.вчен. – К.,1999. – Вип.2.-210с.
153. Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. – 1998. - №3. – С.17-19.
154. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США: Политико–правовой комментарий. – М.: Межд. отношения, 1985. – Раздел 7.-С.156-192.
155. Мацюк А. Р., Мартиненко П. Ф., Тихонова Є. А., Заєць А.П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законотворчого процесу // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб.наук.ст.– К.: Інститут зак-ва Верховної Ради України, 1996. – Вип.1. – С.74-86.
156. Процюк І. В. Законодавча влада в Україні.: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. – Харків, 1999. – 175с.