ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОГО ПРИМУСУ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................4

РОЗДІЛ І.
ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ У ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ПРАВА..14

1. 1.Поняття правової системи..................................................................14
1.2. Методологічні питання класифікації правових систем...................32
1.3. Типологія правової системи України ...............................................50

Висновки......................................................................................................64

РОЗДІЛ ІІ.
ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС ЯК ОЗНАКА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ.........66

2.1.Загальна характеристика засобів примусу.........................................66
2.2. Поняття та види державного примусу..............................................78
2.3. Державний примус і засоби правового забезпечення законності
при реалізації права....................................................................................95

Висновки....................................................................................................103

РОЗДІЛ ІІІ.
ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ...............................................................................105

3.1. Реалізація права як елемент функціонування правової системи та
значення для його забезпечення діяльності державних органів...........120
3.2. Правовідносини як форма і результат реалізації права..................145
3.3. Здійснення суб’єктивних прав і обов’язків та значення засобів
державного примусу.................................................................................145

Висновки....................................................................................................166

ВИСНОВКИ...............................................................................................168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................173

ВСТУП

Актуальність теми дослідження пояснюється насамперед необхідністю вирішення тих задач, що постають перед Україною у зв’язку із суттєвою трансформацією суспільних відносин, які відбуваються в нашій державі, переходом до нового типу господарювання. Такий перехід відбувається в умовах пошуку оптимальної економічної та соціальної моделі, створення нової концепції взаємин держави і громадян. Це зумовлює потребу створення правової системи, котра б адекватно відображала ті відносини, що формуються у нашому суспільстві і разом з тим забезпечувала надійний юридичний механізм реалізації прав і здійснення обов’язків учасниками правовідносин, які склалися у державі.
Проведення реформ, демократичних перетворень в Україні, формування громадянського суспільства, соціальної держави, ринкових відносин відбувається за безпосередньої участі правової системи, всіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Підвищення ролі права в процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.
Однією з найскладніших проблем тут є подолання стереотипів та ілюзій, зокрема, тих, що полягають у недооцінці права та переоцінці ролі держави, можливостей використання так званого “адміністративного ресурсу” або у надмірних сподіваннях на громадські важелі впливу, свідомість та правову культуру населення тощо.
Розв’язання цієї проблеми можливе лише шляхом аналізу сутності власної правової системи, її засад, характеру та встановлення місця у системі Європейського права, що дає матеріал для формування уявлень про вимоги, що постають перед Україною у зв’язку з намірами створити суспільство, у якому діє ефективний правопорядок і разом з тим застосовуються правові засоби, які можуть мати місце та ефективно діяти у правовій державі. Сутність правової системи полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів [188] різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі, яка спирається на можливість владного (державного) примусу до відповідної поведінки і покарання порушників юридичних приписів. Отже, правова система є важливим стабілізуючим і організуючим чинником, у функціонуванні якого важливу роль відіграють правові засоби - насамперед, засоби державного примусу.
Як зазначав Л. Фрідмен, не минає дня і навіть години без взаємодії з правом у широкому розумінні слова. Правова система всюдисуща, хоча дуже часто її присутності не помічають. Правова система безперервно змінюється, хоча її складові частини підлягають змінам з різними швидкостями, і кожна з них змінюється так швидко, як і інша.
Водночас існують деякі постійні елементи - принципи системи, які були присутніми в системі завжди (навіть у минулі століття і будуть такими тривалий час. Вони надають необхідної форми і визначеності цілому [166] .
Саме державний примус є тим засобом, що дає змогу у системі інших правових прийомів забезпечити належне функціонування правової системи, реалізацію об’єктивного права та здійснення суб’єктивних прав.
Але, хоча державний примус і є важливим елементом правової системи, до останнього часу його сутність, особливості та значення у правовій системі України на монографічному рівні не досліджувалися, що уповільнює формування цілісної концепції застосування права, знижує ефективність правозастосовчої діяльності у державі.
Цим зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретична і науково-прикладна цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Обраний напрямок дослідження є складовою частиною досліджень провідної фундаментальної наукової школи Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, який пов'язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри на 1999-2004 рр. за темою “Державотворчі, правові, соціально-політичні процеси в Україні”. Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що було проведено вивчення теоретичних аспектів поняття та сутності категорії “правова система”, встановлено особливості національної правової системи України, її родову приналежність і зумовлені цим особливості властивих їй засобів державного примусу, вимог, що ставляться до українського права на сучасному етапі його розвитку та трансформування відповідних інститутів.
Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що було проведено вивчення теоретичних аспектів поняття та сутності категорії “правова система”, встановлено особливості національної правової системи України, її родову приналежність і зумовлені цим особливості властивих їй засобів державного примусу, вимог, що ставляться до українського права на сучасному етапі його розвитку та трансформування відповідних інститутів.
Мета і задачі дослідження.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення і аналізу теоретико-правових засад правової системи України та властивих їй засобів державного примусу, визначити характер тенденцій, що існують тут, а також, враховуючи цей досвід, запропонувати підхід до вирішення проблем, що виникають у цій сфері.
Для досягнення означеної мети вирішувалися наступні задачі:
- визначення засад трактування категорії “правова система” та встановлення її співвідношення з поняттями “система права”, “структура права” тощо;
- встановлення методологічної основи класифікації правових систем;
- визначення місця правової системи України у системі Європейського права ї зв’язок її з традиціями розвитку права у Європі;
- проаналізовано сутність правовідносин та їх місце у правовій системі як форми, у якій відбувається правореалізація;
- визначення поняття та особливостей реалізації суб’єктивних прав та обов’язків у процесі функціонування правової системи;
- встановлення ролі засобів примусу у системі заходів правового забезпечення належної реалізації права, здійснення суб’єктивних прав та обов’язків;
- проаналізовано сутність юридичної відповідальності, як властивого українській національній правовій системі засобу примусу, що забезпечує належну реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а також правопорядок в державі.
Об'єктом дисертаційного дослідження є національна правова система України та властиві їй засоби державного примусу до належної реалізації прав і обов’язків учасниками правовідносин.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні засади встановлення поняття та сутності правової системи України, правовідносини, що виникають та функціонують у правовій системі, засоби державного примусу до належної реалізації права та юридична відповідальність у системі таких засобів.
Методи дослідження, обрані автором, сформували методологічне підґрунтя останнього, яке складається із сукупності загальнонаукового діалектичного методу і окремих наукових методів структурно-системного, порівняльного і логічного аналізу.
Українська правова система, право та правовідносини у процесі їхньої реалізації, засоби державного примусу, що застосовуються тут, та їхні різновиди розглядалися у діалектичному взаємозв’язку, та ієрархії відповідних компонентів.
Що стосується окремих методів дослідження, то структурно-системний метод слугував, головним чином, інструментом з’ясування характеру і сутності Української правової системи у загальній системі Європейського права, а також з’ясування системи засобів державного примусу, їхнього взаємозв’язку та ієрархії - оскільки взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, бо в розрізненому вигляді вона існувати не може, то при дослідженні даної категорії необхідним є застосування системно-структурного підходу, вивчення правової системи як у цілому, так і частинами. Системний підхід у даному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує їх цілісність.
Метод порівняльного аналізу був використаний при встановленні особливостей правової системи України порівняно з іншими правовими системами і відповідно впливу цього фактору на особливості засобів державного примусу. Метод логічного (догматичного) аналізу дав змогу з’ясувати сутність норм права, що встановлюють засоби державного примусу та регулюють застосування останніх.
Ці ж методи також застосовувалися при дослідженні стану вивчення проблематики дисертації у фаховій літературі, зокрема, праць вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії держави і права, конституційного, адміністративного та цивільного права, порівняльного правознавства, таких як С.С. Алексєєв, Е. Анерс, С.М. Братусь, Г. Берман, А.М. Васильєв, Р. Давид, О. С. Йоффе, К. Жоффре-Спінозі, Ж. Карбоньє, Д.А. Керімов, X. Кетц, В.В. Копейчиков, В.О. Котюк, Л. Малишко, М.Н. Марченко, Н.І. Матузов, А.В. Малько, В.С. Нерсесянц, Ю.М. Оборотов, К. Осакве, В.А. Ойгензіхт, Н.М. Онищенко, Т. Парсонс, В. ІІогорілко, А.Х. Саидов, В.Н. Синюков, О.Ф. Скакун, В.А. Тархов, Ю.О. Тихомиров, Л. Фрідмен, Є.О. Харитонов, К. Цвайгерт, Л.С. Явич та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі зроблено спробу комплексного дослідження засобів державного примусу у правовій системі України, як суспільного феномену, взятого у його різноманітних проявах.
В результаті у дисертації сформульовані пропозиції і висновки, що винесені на захист. До них, зокрема, відносяться такі положення:
1. Засоби держаного примусу мають досліджуватися та класифікуватися у контексті конкретної правової системи з врахуванням її типології і особливостей, оскільки від типу правової системи залежать особливості засобів державного примусу, визначення напрямків їхнього застосування, здатності ефективно обслуговувати потреби суспільства, не порушуючи при цьому права приватних осіб.
2. У понятті “правова система” на відміну від поняття “система права” відображається не стільки внутрішня узгодженість права, скільки автономність правової системи у якості самостійного соціального утворення, що функціонує поряд з такими категоріями як політична система, економічна система, культурна система тощо. При цьому правова система, як елемент соціальної системи, перебуває в органічному зв’язку з елементами останньої, будучи певною мірою зумовленою ними і у той же час, забезпечуючи їхнє функціонування.
3. Під правовою системою України пропонується розуміти сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, комплексу взаємопов’язаних та узгоджених юридичних засобів, спрямованих на реалізацію цих норм, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок правового регулювання і реалізації норм права.
4. Правова система України входить в загальну структуру правових систем, де місце її визначається відповідно до відмінностей у світогляді, доктрині права, змісту норм правової системи, особливостей правового стилю, що є визначальними для характеристики сім’ї права. Хоча національна правова система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, але національні правові традиції, особливості культурного та історичного розвитку зумовили її приналежність до східноєвропейської правової традиції, чим зумовлені і розуміння та значення державного примусу у правовій системі України.
5. Характерна особливість східноєвропейської традиції права, до якої належить правова система України, полягає в наголошуванні на всебічному врахуванні публічного інтересу і навіть переважанні останнього, підкреслюванні необхідності виконання обов’язків, як умови чи навіть передумови реалізації права тощо, чим мотивується і можливість широкого застосування державного примусу у якості елементу механізму забезпечення належного функціонування правової системи, а разом з тим, і соціальної системи в цілому.
6. З врахуванням особливостей розуміння державного примусу у національній правовій системі України дисертант визначає його як метод впливу держави на свідомість і поведінку осіб, на особу і майно суб’єктів правових відносин, з метою забезпечення належної реалізації права, попередження правопорушень, покарання та виправлення правопорушників, поновлення порушених прав, який застосовується державними органами відповідно до їхньої компетенції незалежно від волі та бажання юридично зобов’язаних суб’єктів.
7. За юридичним критерієм пропонується розрізняти легітимний та нелегітимний і правовий та неправовий примус (насильство). При цьому варто виокремлювати кожну з цих категорій, оскільки некоректним здається ставити знак рівності між нелегітимним примусом і неправовим примусом (насильством).
У галузі приватного права поняття правового примусу є набагато ширшим і охоплює як державний (легітимний), так і недержавний (але правовий ) примус. У галузі публічного права поняття правового і легітимного примусу співпадають, а це означає, що державний примус, у свою чергу, обов’язково є легітимним, а крім того, має бути (в ідеальному варіанті) правовим. Хоча остання вимога виконується не завжди, але кожна держава, яка претендує на визначення її як “правової”, повинна прагнути дотримуватися цього принципу.
8. Державний легітимний примус є одним із засобів правового забезпечення належної реалізації права і в залежності від мети, підстав та порядку застосування може поділяється на засоби відповідальності за неналежне виконання обов’язків та засоби захисту порушених прав. Разом з тим для правової системи України, як і для інших правових систем, що належать до східно-європейської правової сім’ї, є характерним акцентування уваги на застосуванні мір відповідальності, що проявляється навіть у санкціях, які є мірами захисту, але, як правило, тягнуть додаткові обтяження для порушника.
9. Державний примус виступає як засіб правового забезпечення належного функціонування правової системи на різних етапах реалізації права – як на етапі реалізації (застосування) норм об’єктивного права, результатом чого є виникнення правовідносин, так і на етапі здійснення суб’єктивного права, що є елементом правового відношення.
10. При визначенні вимог до реалізації суб’єктивного права і здійснення суб’єктивного обов’язку має бути врахованим існування принципів реалізації двох рівнів: концептуального рівня (які існують на рівні загальної правової системи, тобто, права як явища культури) і рівня галузевого, що діють в рамках певної галузі права.
11. Принципи концептуального характеру опосередковуються в межах приватного та публічного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визначаються, насамперед, нормами приватного права, а публічне право встановлює вимоги, що стосуються публічного інтересу у процесі такої реалізації, і передбачає правові засоби владного (державного) впливу на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інтересу. Концептуальні принципи здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків, як правило, закріплюються в Конституції держави і включають такі вимоги як неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей (тобто вимогу врахування публічного інтересу, але також і інтересів приватних осіб); судовий захист порушеного права; можливість державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише державними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість судового оскарження неправомірно застосованих актів державного примусу.
На рівні галузей права можуть бути названі: принцип реалізації суб’єктивного права відповідно до його призначення; принцип зобов’язування державних органів та посадових осіб до сприяння громадянам у реалізації суб’єктивних прав останніх тощо.
Практичне значення одержаних результатів.
Отримані результати, а також теоретичні і практичні висновки дисертанта можуть бути використані в процесі вдосконалення загальної концепції юридичного механізму забезпечення належної реалізації прав і обов’язків у правовій системі України, правопорядку у нашій державі шляхом вдосконалення системи засобів державного примусу, а також при визначенні напрямків підвищення ефективності їхнього застосування.
Висновки та низка положень дисертаційної роботи були використані викладачами і студентами при вивченні курсів “Теорія держави і права”, “Загальна історія держави і права”, а також спецкурсів “Теоретико–правовий аспект походження права”, “Державний примус і його засоби в правовій системі України” в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова.
Деякі із сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень в цьому напрямку.

Апробація результатів дисертації.
Дисертація обговорена на засіданні кафедри загально–правових дисциплін і міжнародного права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
Результати досліджень були оприлюднені на Міжнародній науково–методичній конференції, яка відбулася у грудні 2001 р. в Одеській національній юридичній академії; Міжнародній науковій конференції “Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх вирішення”, яка відбулася у м. Одесі у квітні 2002 р., а також на щорічній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова 2001-2002 рр. Положення дисертації використані при підготовці планів практичних занять за темами “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права”, “Історія держави і права”. Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, активно впроваджуються дисертантом у навчальний процес в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова при читанні лекцій з курсу “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права”.
Публікації.
Результати дисертації оприлюднені у пятьох статтях, що опубліковані у виданнях, які є фаховими у відповідності з рішеннями ВАК України. Всі статті опубліковані одноособово.
Структура дисертації визначена у відповідності із завданнями, які були поставлені перед автором. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації складає 181 аркуш, в тому числі 16 аркушів списку використаних джерел, який охоплює 203 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

У вузькому значенні поняття “правова система” означає право певної держави і термінологічно вона позначається як “національна правова система”.
Разом з тим, можливе трактування поняття “правова система” як більш широкої категорії, що поряд з інституціональною структурою права (системою права) охоплює низку компонентів правового життя суспільства, аналіз котрих дозволяє побачити такі сторони і аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкритими шляхом аналізу лише структури (системи) права.
У понятті “правова система” на відміну від поняття “система права” відображається не стільки внутрішня узгодженість права, скільки автономність правової системи у якості самостійного соціального утворення, що функціонує поряд з такими категоріями як політична система, економічна система, культурна система тощо. При цьому правова система, як елемент соціальної системи, перебуває в органічному зв’язку з елементами останньої, будучи певною мірою зумовленою ними і у той же час, забезпечуючи їхнє функціонування.
Отже, правова система України це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, і комплексу взаємопов’язаних та узгоджених юридичних засобів, спрямованих на реалізацію цих норм, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок правового регулювання і реалізації норм права в Україні.
Правова система України входить в загальну структуру правових систем, де місце її визначається відповідно до особливостей світогляду, доктрини права, змісту норм правової системи, рис правового стилю, що є визначальними для характеристики сім’ї права. Хоча національна правова система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, але національні правові традиції, особливості культурного та історичного розвитку зумовили, на нашу думку, її приналежність до східноєвропейської правової традиції, чим зумовлені і розуміння та значення державного примусу у правовій системі України.
Характерна особливість східноєвропейської традиції права, до якої належить правова система України, полягає в наголошуванні на врахуванні, передусім, публічного інтересу і переважанні останнього перед інтересами приватними, підкреслюванні необхідності виконання обов’язків, як умови чи навіть передумови реалізації права тощо, чим мотивується і можливість широкого застосування державного примусу у якості елементу механізму забезпечення належного функціонування правової системи, а разом з тим, і соціальної системи в цілому.
Засоби примусу можна визначити як вплив на особу або на майно суб’єкта правових відносин, з метою досягти бажаної поведінки або певного результату. Примус, зумовлений об’єктивними потребами розвитку суспільства, тісно пов’язаний з державною владою, оскільки є необхідним елементом будь-якої соціальної організації і властивістю будь-якої влади.
Державний примус може бути визначений як метод впливу держави на свідомість і поведінку осіб, на особу або майно суб’єктів правових відносин, з метою попередження правопорушень, покарання та виправлення правопорушників, поновлення порушених прав, який застосовується державними органами у межах їхньої компетенції незалежно від волі та бажання юридично зобов’язаних суб’єктів.
За юридичним критерієм можна розрізняти легітимний та нелегітимний і правовий та неправовий примус (насильство). При цьому варто виокремлювати кожну з цих категорій, оскільки некоректним здається ставити знак рівності між нелегітимним примусом і неправовим примусом (насильством).
У галузі приватного (цивільного) права поняття правового примусу є набагато ширшим і охоплює як державний (легітимний), так і недержавний (але правовий) примус.
У галузі публічного права поняття правового і легітимного примусу співпадають, а це означає, що державний примус, у свою чергу, обов’язково є легітимним, а крім того, має бути (в ідеальному варіанті) правовим. Хоча остання вимога виконується не завжди, але кожна держава, яка претендує на визначення її як “правової”, повинна прагнути дотримуватися цього принципу.
За своєю юридичною сутністю державний примус є елементом правової системи, одним із видів засобів правового забезпечення законності та реалізації права.
Правові засоби можуть бути визначені як сукупність законодавчих актів, за допомогою яких створюється нормативна база відповідних відносин і утворюються організаційно-правові засоби, котрі являють собою сукупність прийомів, що створюють передумови та забезпечують можливість реалізації положень, закріплених у правових актах.
До засобів, що забезпечують реалізацію права, передусім, слід віднести засоби державного примусу, оскільки будь-яке цивілізоване суспільство потребує підтримання правопорядку і забезпечення нормального функціонування державних та громадських інститутів, охорони прав та свобод людини і громадянина, публічних та приватних інтересів.
При недотриманні, порушенні норм права, його реалізація забезпечується усією сукупністю правових засобів примусу.
Виходячи з того, що право є нормативною основою усієї правової системи, її центральною ланкою, варто враховувати те значення, що мають правовідносини, які слугують формою реалізації юридичних норм. Правовідносини можуть бути визначені як врегульовані нормами права вольові суспільні відношення, що виражаються в конкретному зв’язку між уповноваженими та зобов’язаними суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності – і забезпечуються можливістю державного примусу з метою належної поведінки, передбаченої правовою нормою.
Характер зв’язку правової норми з правовим відношенням найбільш повно визначається як реалізація правової норми. Сама норма є лише правилом поведінки. Результатом її дії, зазвичай є правове відношення (хоча можливі й інші форми).
Реалізація правової норми забезпечується можливістю застосування відповідної санкції (примусу) у випадку її порушення, оскільки це є однією зі специфічних ознак правової норми і правового відношення.
При цьому виправданим здається врахування існування принципів реалізації суб’єктивних прав і здійснення суб’єктивних обов’язків двох рівнів: концептуального характеру і галузевого характеру.
Принципи концептуального характеру формуються та існують на рівні загальної правової системи (тобто, права як явища культури). Вони опосередковуються в межах приватного та публічного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визначаються, насамперед, нормами приватного права, а публічне право встановлює вимоги, що стосуються публічного інтересу у процесу такої реалізації, і передбачає правові засоби владного (державного) впливу на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інтересу. Концептуальні принципи здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків на рівні національної правової системи, як правило, закріплюються в Конституції держави і включають такі вимоги як неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей (тобто вимогу врахування публічного інтересу, але також й інтересів приватних осіб); судовий захист порушеного права; можливість державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише державними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість судового оскарження неправомірно застосованих актів державного примусу.
На рівні галузей права існують й інші принципи. Наприклад, принцип реалізації суб’єктивного права відповідно до його призначення; принцип зобов’язування державних органів та посадових осіб до сприяння громадянам у реалізації суб’єктивних прав останніх, принцип застосування засобів примусу, властивих для даної галузі права, принцип відповідальності за винне правопорушення тощо.
Викладені вище положення мають, на нашу думку, враховуватися як при вдосконаленні доктрини права та загальної концепції законодавства України, так і при підготовці окремих законопроектів, без чого є неможливим досягнення мети забезпечення реалізації їх норм, належного виконання суб’єктивних прав та обов’язків учасниками відповідних правовідносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Нормативні акти та матеріали:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами / За заглаьною ред. Є.Ф. Демського. - К.: “Юрінком Інтер”, 2001. - 1088 с.
3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131.
4. Цивільний кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1963. - № 30. - Ст. 463; Офіційний текст зі змінами і доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право України. - 1993. - №11-12.
5. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20. - Ст. 249.
6. Про підприємства. Закон України від 27 березня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №24. - Ст. 272.
7. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1983. - додаток до №28. - Ст. 573.
8. Про підприємництво. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №14. - Ст. 168.
9. Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні. Закон України від 17 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №22. - Ст. 262.
10. Про господарські товариства. Закон України від 19 вресня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - Ст. 682.
Спеціальна література:
1. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. - М.: Юрист, 1999. - 728 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права. - Т. 1. - М.: Юрид. лит., 1981. - 421 с.
3. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация // Сов. государство и право. - 1987. - №6. - С. 12-19.
4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. - М.: НОРМА, 2001. - 752 с.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом обществе. - М., 1966. - 261 с.
6. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. - М.: Статут, 1999. - 160 с.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. - Т.1. - Свердловск, 1972. - 392 с.
8. Алексеев С.С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. – М., 1998. - 416 с.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 712 с.
10. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. - М., 1955. - 168 с.
11. Александров Н.Г. Некоторые вопросы учения о правоотношении // В сб.: Труды научной сессии всесоюзного института юридических наук 1-6 июля 1946 г. - М., 1948.
12. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекцій. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.
13. Базылев Б.Т. Социальное назначение государственного принуждения в обществе // Правоведение. - 1968. - №5. - С. 38-45.
14. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1985. - 120 с.
15. Баринов Н.А. Имущественные потребности и гражданское право. - Саратов, 1987. - 198 с.
16. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юрид. науки. - Алма-Ата, 1971. - вып.1.
17. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов. - М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 2000. - 640 с.
18. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учебное пособие. - Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1989. - 204 с.
19. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие. - М., 1999. - 112 с.
20. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.: Издательство БЕК, 1997 - 368 с.
21. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общей ред. В.И. Даниленко: Пер. с франц. - М.: Издательский дом NOTA BENЕ, 2000. - 576 с.
22. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: Пер. з англ. - К.: Видавництво “Україна”, 1999. - 554 с.
23. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1984. - 161 с.
24. Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. - 1967. - №3. - С. 26-33.
25. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). - М., 1976. - 248 с.
26. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. - К., 1987. - 202 с.
27. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України. - 1998. - №6. - С. 108-111.
28. Васькин В.В., Овчинников Н.И., Рогович Л.Н. Гражданско-правовая ответственность. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1988. - 184 с.
29. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. - Х.: Консум, 1996. - 136 с.
30. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. - М., 1979. - 349 с.
31. Гаджиев К.С. Геополитика. - М.: Междунар. отношения., 1997. - 384 с.
32. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. - Воронеж, 1970. - 198 с.
33. Галаган И.А., Василенко А.В. К проблемам теории правоприменительных отношений // Государство и право. - 1998. - №3. - С. 12-19.
34. Гойман-Червонюк В.И. Очерк теории государства и права: В 2 ч.: Ч.1. -Теория государства. Ч.ІІ. - Теория права. - М., 1996.
35. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. - М., 1940. - 462 с.
36. Горшенев В.М. К вопросу о понятии юридической ответственности в советском праве / В кн.: Вопросы советского права. - Новосибирск, 1966. - С. 48-54.
37. Горшенев В.М. Юридическая процессуальная форма. - М.: Юрид. лит., 1976. - 205 с.
38. Государство и право развитого социализма в СССР. - Л.: Издательство ЛГУ, 1977. - 752 с.
39. Государственное управление: Основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. - М.: “Статут”, 2000. - 912 с.
40. Гражданское право: Учебник. - Часть 1 / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. – 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ПРОСПЕКТ, 1998. - 632 с.
41. Гражданское право: Учебник в 2-х томах / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: Издательство БЕК, 1993. - Т. 1. - 816 с.
42. Гражданское право / Под ред. А.Г. Калпина, - М., 1997. - 512 с.
43. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М.: «Статут», 2000. - 411 с.
44. Грицак Я. Східна Європа як інтелектуальна конструкція // Критика. - 1998. - №11. - С. 19.
45. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Междунар. отношения, 1996. - 400с.
46. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты). - Ленинград: Издательство ЛГУ, 1983. - 145 с.
47. Денисенко В.В. Философско-правовой анализ административно-деликтных правоотношений // Философия права. - 2000. - №2. - С. 46-52.
48. Дзюба І. Старі страхи і нові загрози // Сучасність. - 1999. - №1. - С. 63-64.
49. Елеонский В.А. Уголовное наказание и воспитание позитивной ответственности личности. - Рязань, 1979. - 249 с.
50. Жицинский Ю.С. Санкция нормы советского гражданского права. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1968. - 124 с.
51. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник /За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 320 с.
52. Знаменский Г.Л. Совершенствование хозяйственного законодательства. - К., 1980. - 321 с.
53. Зеккер Ф.Ю. Общие основы частного права // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: Пер. с нем. - М.: Изд-во БЕК, 2001. - 336 с.
54. Иванчишин П.А. Общество. Государство. Власть. - М., 1994. - 208 с.
55. Имре Сабо. Основы теории права: Пер. с венг. / Под ред. и вступительной статьей В.А. Туманова. - М.: Прогресс, 1974. - 269 с.
56. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. - М.: Госюриздат, 1961.
57. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. - Л.: Издательство ЛГУ, 1949. - 141 с.
58. Карамзин Н.М. Предания веков. - М.: Правда, 1989. - 768 с.
59. Карбоньє Ж. Юридическая социология: Пер. с франц. - М.: Прогресс, 1986. - 352 с.
60. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). - М.: «Аванта +», 2000. - 560 с.
61. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Сост., примеч., указ. В.В. Сапова. - СПб.: РХГИ, 1998. - 800 с.
62. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.
63. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Юрайт, 1998. - 416 с.
64. Комзюк А. Державно-владний аспект адміністративного примусу // Вісник Академії правових наук України. - Х., 2000. - №4. - С. 129-136.
65. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак.вузів. -К.: Вентурі, 1996. - 208 с.
66. Красавчиков О.А. Диспозитивность в гражданско-правовом регулировании // Сов. государство и право. - 1970. - №1. - С. 89-97
67. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М., 1997. - 318 с.
68. Кучинский В.А. Личность. Свобода. Право. - М., 1978. - 206 с.
69. Лазарев В.В. Применение советского права. - Казань: Издательство Казанского ун-та, 1972. - 200 с.
70. Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. - М., 1969. - 174 с.
71. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 240 с.
72. Липницкий Д. Право и предотвращение хозяйственных правонарушений // Хозяйство и право. - 1979. - №10. - С. 15-20.
73. Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причины, ответственность. - М.: Юрид. лит., 1985. - 191 с.
74. Мамутов В.К. До питання про поняття приватного права // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - № 2 (17). - С. 58-61.
75. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: ООО “Городец” - издат”, 2002. - 1068 с.
76. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник для юридических вузов. - М.: Издательство «Зерцало», 2001. - 560 с.
77. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник. - М.: Юрид. лит., 1996. - 432 с.
78. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Основні поняття та категорії права: Навч. посібник. - К.: Істина, 2001. - 144 с.
79. Материалы ХХVI съезда КПСС. - М.: Политиздат, 1981. - 352 с.
80. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов, 1987. - 348 с.
81. Мейер Д.И. Русское гражданское право. - Ч.1. - М.: “Статут”, 1997. - 290 с.
82. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. - М.: ГИЮЛ, 1962. - 253 с.
83. Моисеева Л.А. История цивилизаций. Курс лекций. - Ростов н/Д., «Феникс», 2000. - 416 с.
84. Моммзен Теодор. История Рима. - Т.1. - Санкт-Петербург: “Наука”, “Ювента”, 1997. - 733 с.
85. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. - М.: Юрид. лит., 1976. - 312 с.
86. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ–ХVІІІ ст. - К.: Основи, 1998. - 578 с.
87. Наритс Р.Х. Единство прав, свобод и обязанностей граждан в развитом социалистическом обществе // ХХVI съезд КПСС и вопросы государства и права. - М., 1982. - С. 34-37.
88. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. - 512 с.
89. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. - 1971. - №3. - с. 51-52.
90. Неновски Н. Право и ценности: Пер. с болг. - Вступ. статья и перевод В.М. Сафронова. - М.: «Прогресс», 1987. - 248 с.
91. Неновски Н. Преемственность в праве: Пер. с болг. - М.: Юрид. лит., 1977. - 168 с.
92. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 552 с.
93. Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 р.р. – Чернівці: Рута, 2000. - 280 с.
94. Оборотов Ю.Н. Правовая система Украины и евразийская правовая семья // Актуальні проблеми політики: Зб. Наук.праць. - Вип.9. - 2000. - С. 36-42.
95. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии: Монография. – Одесса: Юрид. літ., 2001. - 160 с.
96. Ойгензихт В.А. Мораль и право. - Душанбе: Ирфон, 1987. - 158 с.
97. Окара А. Культурний вплив чи культурний конфлікт? (українська та великоруська культури в ХVІІ ст.) // Слово і час. - 1999. - №1. - С. 55-56.
98. Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Правова держава: Щорічник наукових праць. - Вип.11. - 2000. - С. 62-75.
99. Онищенко Н.М Правові системи сучасності. Порівняльне дослідження національних правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем // Матеріали міжнародної наукової конференції. 17-20 жовтня 2000 року. - К., 2000. - С. 205-209.
100. Орзих М.Ф. Право и личность. Вопросы теории правового воздействия на личность социалистического общества. - Киев-Одесса: Головное издательство издательского объединения «Вища школа», 1978. - 141 с.
101. Орлова И.Б. Евразийская цивилизация. Социально-историческая ретроспектива и перспектива. - М.: Издательство НОРМА, 1998. - 280 с.
102. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части: Учеб-практ. пособие. - М.: Дело, 2000. - 256 с.
103. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. проф. М.Н. Марченко. - Т. 2: Теория права. - М.: Издательство “Зерцало”, 1998. - 656 с.
104. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навчальний посібник. - Вид.2-е. -К.: “Либідь”, 2000. - 360 с.
105. Павлов В.П. Проблемы теории собственности в российском гражданском праве: Монография. - М., 2000. - 429 с.
106. Парсонс Т. Система современных обществ: Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 270 с.
107. Пащенко А.О. Конституційна відповідальність: проблема “позитивного” та “негативного” аспекту (загальнотеоретичні питання) // Вісник університету внутрішніх справ. - Одеса, 2000. - С. 93-97.
108. Перевалов В.Д. Об основных чертах правовой системы развитого социализма // ХХVI съезд КПСС и проблемы теории государства и права: Сб. статей. - М., 1982. - С. 75-79.
109. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - СПб.: Изд-во “Лань”, 2000. - 608 с.
110. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. - Львів. - 1999. - 214 с.
111. Плавич И. Исследование проблемы соотношения частного и публичного права // Актуальні проблеми політики. - Одеса, 1999. - Вип. 5. - С. 193-196.
112. ІІогорілко В., Малишко Л. Правова система - система законодавства суверенної України // Право України. - 1993. - №9-10.
113. Покровский И.А. История римского права. - СПб.: Издательско-торговый дом «Летний Сад», 1998. - 560 с.
114. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. - К., 1997. - 549 с.
115. Протасов В.Н. Правоотношение как система. - М., 1991. - 547 с.
116. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред А.Я. Сухарев. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 840 с.
117. Правовая система социализма. Понятие, структура, социальные связи. - Кн.1 / Под. ред. А.М. Васильева. - М., 1986. - 641 с.
118. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА - М), 2001. - 832 с.
119. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид. лит., 1979. - 392 с.
120. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. - М., 1987. - 412 с.
121. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: Пер. с нем. - М.: Издательство БЕК, 2001. - 336 с.
122. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. - М., 1984. - 224 с.
123. Пугинский В.И. Правовые средства обеспечения эффективности производства. - М.: Юрид.лит., 1980. - 144 с.
124. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право (базовый учебник): Пер. с македонского / Под ред. В.А. Томсинова. - М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. - 448 с.
125. Пуцько В.Г. Візантійсько-київська спадщина в культурному розвитку Великого князівства Литовського // Український історичний журнал. - 1998. - №5. - С. 118-122.
126. Пушкарева Н.Л. Правовое положение женщины в средневековой Руси: вопросы преступления и наказания // Сов. государство и право. - 1985. - №4. - C. 121-126.
127. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. - 5-е вид. - К.: Атіка, 2001. - 176 с.
128. Разнатовский И.М. Правовое регулирование планирования народного хозяйства СССР. - К., 1977. - 212 с.
129. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма. - М., 1983. - 138 с.
130. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. - М.: Юрид. лит., 1993. - 256 с.
131. Римське право. Інституції. – Харків: “Одіссей”, 2000. - 288 с.
132. Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2000. - 344 с.
133. Рясенцев В.А. Основы советского гражданского права. - М.: Юрид. лит., 1987. - 305 с.
134. Сабо Имре. Основы теории права: Пер. с венг. - М.: Прогресс, 1974. - 272 с.
135. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Юристъ, 2000. - 448 с.
136. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс. - М.: Юридическое бюро «Городец», 1997. - 144 с.
137. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит., 1971. - 240 с.
138. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. - 2000. - №10. - С. 10-20.
139. Синюков В.И. Российская правовая система. - М., 1994. - 413 с.
140. Система советского законодательства / Под ред. И.С. Самощенко. - М.: Юрид.лит., 1980. - 328с.
141. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000. - 704 с.
142. Скоблик В.П. Історія Русі-України ХІ-ХVІІІ ст. у контексті міжцивілізаційних відносин // Український історичний журнал. - 1998. - №5. - С. 28-32.
143. Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. Правопис. Граматика. - К.: Криниця, 1999. - 507 с.
144. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. - Л., 1965. - 256 с.
145. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. - Киев-Одесса: Головное издательство «Вища школа», 1982. - 174 с.
146. Степовик Д. Релігія і християнське мистецтво як предмет українознавства // Слово і час. - 1993. - №3. - С. 33-36.
147. Советское гражданское право. - Часть 1 / Под ред. В.А. Рясенцева. - М.: Юрид. лит., 1986. - 528 с.
148. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. - М.: Юрид. лит., 1984. - 288 с.
149. Сокуренко В.Г., Савицкая А.Н. Право. Свобода. Равенство. - Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1981. - 232 с.
150. Сурилов О.В. Теорія держави і права: Учбовий посібник. - Одеса: Астропрінт, 1998. - 224 с.
151. Тархов В.А. Гражданское право. - Чебоксары, 1997. - 400 с.
152. Теория государства и права / Под ред. Н.Г. Александрова. - Учебник. - 2-е изд. - М., 1974. - 664 с.
153. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - Изд 2-е, изм. и дополненное. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 616 с.
154. Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. - 2-е изд., переработанное и дополненное. - М.: ПРАВО И ЗАКОН. - 2001. - 576 с.
155. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид.лит., 1985. - 480 с.
156. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. .Малько. - М.: Юристъ, 1997. - 672 с.
157. Теория государства и права / Под ред. Г.Н. Манова. - М., 1996. - С. 123.
158. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Под ред. А.М. Колодій, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова та ін. - К.: “Юрінком інтер”, 2002. - 368 с.
159. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. - М.: Изд-во НОРМА, 1996. - 432 с.
160. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. - М.: Издательство БЕК, 1995. - 496 с.
161. Токвіль, Алексіс де. Про демократію в Америці. У двох томах: Пер. з франц. - К.: Видавничий дім “Всесвіт”, 1999. - 590 с.
162. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. - 397 с.
163. Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права // Труды по философии права / Вступ.ст., сост. и примеч. И.И. Евлампиева. - СПб.: Изд-во РХГИ, 2001. - 543 с.
164. Февр Л. Бои за историю: Пер. с франц. - М.: Наука, 1989. - 630 с.
165. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав // Вопросы общей теории советского права. - М., 1960. - С. 38-49.
166. Фридмен Л. Введение в американское право: Пер. с англ. - М., 1992. - 494 с.
167. Хавронин К.И. Советское право. - М.: Юрид. лит., 1981. - 278 с.
168. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. - М.: Юрид.лит., 1974. - 351 с.
169. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Полис. - 1994. - №1. - С. 37-45
170. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права. Теоретичні та історико-правові аспекти. - Одеса, 1997. - 281 с.
171. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. - Ч.1. Витоки. – Одеса: АО БАХВА, 1999. - 292 с.
172. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Східна традиція. - Одеса: Юрид.літ., 2000. - 260 с.
173. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція. – Одеса: АО БАХВА - Юрид. літ., 2001. - 328 с.
174. Харитонов Є., Харитонова О. До питання про значення дихотомії “приватне право – публічне право” // Вісник академії правових наук України. - 2000. - №2 (21). - С. 82-88.
175. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Правове забезпечення належної реалізації права на житло. - К.: НМК ВО, 1990. - 176 с.
176. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - 832 с.
177. Хропанюк В.Н., Шанин В.И. Теория государства и права. - М., 1993. - 518 с.
178. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Хрестоматия. - М.: “Интерстиль”, 1998. - 936 с.
179. Цвайгерт К, Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2-х томах. - Т.1: Пер. с нем. - М.: «Международные отношения», 1998. - 480 с.
180. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Юрайт, 2000. - 432 с.
181. Черепахин Б.Б. К вопросу о частном и публичном праве // Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001. - 479 с.
182. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. - М.: Юристъ, 2001. - 320 с.
183. Чичерин Б.Н. Философия права. - СПб.: Наука, 1998. - 656 с.
184. Шевчук В. Ще раз про “Хронограф” // Слово і час. - 1993. - №1. - С. 90.
185. Шемшученко Ю.С. Корінь спільний – справедливість і право // Віче. - 1993. - №12. - С. 10.
186. Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. - К.: Наукова думка, 1986. - 150 с.
187. Шморгун О. Яким має бути український вибір? // Розбудова держави. - 1998. - №5-6. - С. 31.
188. Экимов А.И. Интересы и право в социалистическом обществе. - Л.: Издательство ЛГУ, 1984. - 134 с.
189. Экономцев И. Исихазм и возрождение.(Исихазм и проблема творчества) // Православие, Византия, Россия. - М., 1992. - С. 167-196.
190. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. - М.: Политиздат, 1982. - 238 с.
191. Юридический словарь. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. - 782 с.
192. Юридичний словник / За ред. академіків АН УРСР Б.М. Бабія, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. - К.: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. - 1974. - 844 с.
193. Юридическая энциклопедия / Под ред М.Ю.Тихомирова. - М., 1999. – 526 с.
194. Юридический энциклопедический словарь / Ред. кол.: М.М. Богуславский и др. - 2-е изд., доп. - М.: Сов. Энциклопедия, 1987. - 528 с.
195. Юриста О. Про поняття та основні ознаки правоохоронного відношення // Право України. - 1997. - №10. - С. 56-58.
196. Юриста О. Види правоохоронних відносин // Право України. - 1997. - №12. - С. 88-90.
197. Юриста О. Динаміка правоохоронних відносин // Право України. - 2001. - № 2. - С. 31-34.
198. Явич Л.С. Сущность права: Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1985. - 208 с.
199. Явич Л.С. Общая теория права. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. - 288 с.
200. Якимов Ю.Я. Статус субъекта административной юрисдикции и проблемы его реализации: Монография. - М.: “Проспект”, 1999. - 200 с.
201. Яковец Ю. История цивилизаций: Учеб. пособие. - М., 1995. - 216 с.
202. Bardach J. Statuty Litewskie a prawo rzymskie. – Warszawa: OBTA, 1999. - 160 с.
203. Holzer M. Wstep do prawoznawstwa. - Przemysl, 1996. - 321 с.