ЗАСТОСУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ПРАКТИКИ СТРАСБУРЗЬКОГО СУДУ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Соловйов Олексій Володимирович

УДК 340.12[447] + УДК 342.7[477]

ЗАСТОСУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ПРАКТИКИ СТРАСБУРЗЬКОГО СУДУ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Рабінович Петро Мойсейович
доктор юридичних наук,
професор

Львів – 2011
ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень………………………………………………………4
Вступ….…………………………………………...………………………….……5
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ ЗА ТЕМОЮ
ДОСЛІДЖЕННЯ.…………………………………………………………….……12
1.1. Національно-правове значення Європейської конвенції
з прав людини в аспекті правозастосування ……………………………………12
1.2. Національно-правове значення практики Страсбурзького суду
в аспекті правозастосування...……………………………………………………32
Висновки до розділу ...…………………………………….……………………...39
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ І СУДОВА ПРАКТИКА
В АСПЕКТІ ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДЕРЖАВІ .......…41
2.1. Загальна характеристика правозастосувальної діяльності …………….....41
2.2. Міжнародний договір як джерело національного права і складова
національного законодавства ……………………………………….……….…..51
2.3. Судова практика як джерело права.…………….………………………......72
Висновки до розділу ..……………………….……………………………...….…86
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ …..……...…………….….89
3.1. Європейська конвенція з прав людини як складова національного
законодавства України.…………………………….………….…………………89
3.2. Особливості застосування в Україні Європейської конвенції
з прав людини як складової її національного законодавства...…...…..………110
3.3. Проблема застосування в Україні Європейської конвенції
з прав людини у конституційному судочинстві.…………….............................120
Висновки до розділу...….………….…………………………………………….128
РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМАТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ ПРАКТИКИ СТРАСБУРЗЬКОГО СУДУ…………..….…………………….……………..…132

4.1. До визначення обсягу практики Страсбурзького суду
як джерела права…………………………..……………………………………..132
4.2. Умови застосування в Україні практики Страсбурзького суду.…...…..141
4.3. Сучасний стан і можливості оптимізації державно-юридичного
забезпечення застосування в Україні практики Страсбурзького суду……….150
Висновки до розділу…………..……………………….………………………...163
ВИСНОВКИ ………………………..………………….………………………...167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………..…….…………….…………..172

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ - Верховна Рада України
ВСУ - Верховний Суд України
ГПК - Господарський процесуальний кодекс України
Європейська конвенція
з прав людини, Конвенція
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року
Закон про застосування
практики Суду
- Закон України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року
Закон про
введення мораторію
- Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року
КАС - Кодекс адміністративного судочинства України
КПК - Кримінально-процесуальний кодекс України
КСУ - Конституційний Суд України
МС ООН - Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй
Страсбурзький суд, Суд - Європейський суд з прав людини
ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Минуло майже 15 років відтоді, як Україна ратифікувала Конвенцію та визнала юрисдикцію Суду [86]. На сьогодні доводиться відзначити, що Україна посіла одне з чільних місць серед тих держав, справи яких розглядаються Судом найчастіше. При цьому, як констатував 24 вересня 2010 року Голова ВРУ В.М. Литвин у доповіді на загальних зборах Національної академії правових наук України, ефективних механізмів реалізації Конвенції в Україні поки що не вироблено [140].
Одним із основних шляхів забезпечення реалізації Конвенції в Україні має стати інтенсифікація застосування цього акту, а також практики Суду. Слід відзначити, що на початку 2000-х рр. окремими суддями в Україні (такими, як В.П. Паліюк) обґрунтовувалася доцільність і робилися спроби безпосереднього застосування Конвенції при вирішенні справ. Впродовж 2004–2005 рр. ВСУ навіть розробляв проект спеціальної постанови його Пленуму щодо застосування міжнародних договорів у національному судочинстві, яка торкалася і питання застосування Конвенції судами України. Зрештою, вельми радикальний крок було зроблено у 2006 році, коли Конвенція та практика Суду були безпосередньо визначені законом як джерело права для судочинства та адміністративної практики в Україні (ст. 17 і ч. 5 ст. 19 Закону про застосування практики Суду [92]).
Що ж до вітчизняної юридичної науки, то проблематика, пов’язана саме із застосуванням в Україні Конвенції і практики Суду фрагментарно досліджувалась представниками загальної теорії права (С. Головатий, Д. Гудима, Т. Дудаш, П. Рабінович, Н. Раданович, О. Трагнюк, С. Федик, Д. Хорошковська, С. Шевчук) та декількох інших галузей права: конституційного права (О. Васильченко, М. Козюбра, О. Назаренко, М. Савенко, Д. Терлецький); міжнародного права (К. Андріанов, М. Анісімова, М. Антонович, М. Баймуратов, М. Буроменський, В. Буткевич, Л. Гусейнов, В. Євінтов, В. Капустинський, О. Климович, В. Кононенко, Л. Липачова, П. Мартиненко, В. Мотиль, Л. Пастухова, В. Репецький, Н. Сергієнко, Д. Супрун, А. Федорова), філософії права (Ю. Білас). Проте монографічних загальнотеоретичних праць з означеної проблематики не з’явилося. Між тим, оскільки характеристика системи джерел національного права і правозастосувальної діяльності належить до предмета загальнотеоретичної юриспруденції, таке дослідження видається цілком нагальним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка, що охоплюють теми «Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в сучасних правових системах» (номер державної реєстрації 0105U004915) та «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (номер державної реєстрації 0109U004354).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення загальних проблем застосування в Україні Конвенції й практики Суду та можливостей їх розв'язання.
Реалізація цієї мети вимагає вирішення таких завдань:
- охарактеризувати застосування в Україні Конвенції як складової її національного законодавства, розкрити особливості й проблемні моменти такого застосування;
- визначити актуальне і перспективне значення Конвенції для конституційного судочинства України в аспекті правозастосування;
- уточнити обсяг практики Суду, яка може виступати в Україні як джерело права;
- виокремити та схарактеризувати основні нормативно-юридичні й юридико-технічні умови застосування в Україні практики Суду;
- розкрити (зокрема на прикладі актів ВСУ у справах про дифамацію) реальний стан і з'ясувати можливості вдосконалення державно-юридичного забезпечення застосування в Україні практики Суду.
Об’єктом дослідження є комплекс умов і відносин, пов’язаних із застосуванням в Україні Конвенції та практики Суду.
Предметом дослідження є закономірності, які зумовлюють можливості розв'язання проблем застосування в Україні Конвенції та практики Суду.
Методологічна основа дослідження. Філософсько-методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження послугували насамперед такі концептуальні підходи, як діалектичний, соціально-детерміністський, потребовий. Для з’ясування окремих питань застосовувалися такі загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, як системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, а також зіставний аналіз юридичної практики.
Соціально-детерміністський та потребовий підходи лягли в основу висунутого в роботі положення про відносну релятивність визначення змісту і меж прав людини. Діалектичний підхід застосовано у дослідженні змінних, динамічних аспектів застосування і тлумачення Конвенції.
Системно-структурний дослідницький метод використано для визначення статусу Конвенції у системі національного законодавства України та співвідношення Конвенції з іншими складовими цієї системи. Формально-юридичний метод застосовувався для виявлення умов, що дозволяють правоположенням практики Суду бути застосованими в Україні. Порівняльно-правовий метод залучався при виокремленні подібних і відмінних рис, притаманних національно-юридичному статусу міжнародних договорів і, зокрема, Конвенції у різних державах. Зіставний аналіз юридичної практики став у пригоді в процесі визначення перспектив застосування в Україні Конвенції при здійсненні конституційного судочинства, інтерпретації поняття практики Суду як джерела права та визначення особливостей застосування правоположень, що містяться в ній.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні монографічним загальнотеоретичним дослідженням проблем застосування у ній Конвенції і практики Суду та можливих шляхів їх розв’язання. Елементи наукової новизни притаманні, зокрема, таким положенням дисертації:
уперше:
- виявлено особливості застосування в Україні Конвенції, зумовлені закономірностями її специфічного статусу як складової національного законодавства. Першою з них є те, що набуття Конвенцією чинності в Україні визначається від дати її оприлюднення у тому ж джерелі, в якому оприлюднюються законодавчі акти про права людини, а не від дня депонування Україною її ратифікаційної грамоти (що є днем набуття чинності Конвенцією для України як суб’єкта міжнародного права). Друга особливість полягає у тому, що в Україні застосовується не автентичний текст приписів Конвенції як міжнародного договору, а переклад цих приписів державною мовою України; оновлення офіційного перекладу Конвенції не впливає на її чинність як складової національного законодавства України. Третя особливість пов’язана із тим, що співвідношення між приписами Конвенції та приписами галузевих законів України, які мають більш спеціальний предмет, визначається за правилом lex specialis derogat legi generali; правило ієрархічного пріоритету lex superior derogat legi interior стосовно Конвенції як складової національного законодавства України не діє.
- визначено обсяг практики Суду, яка може розглядатися як джерело права. По-перше, до неї належать в цілому лише ті правоположення, що наведені у мотиваційних частинах принаймні двох рішень Суду в аналогічних справах. По-друге, практику Суду як джерело права відображають не всі правоположення, сформульовані ним при мотивації його рішень, а лише ті, що конкретизують певні абстрактні приписи Конвенції або заповнюють прогалини у правовому регулюванні, яке здійснюється цими приписами;
- схарактеризовано нормативно-юридичні й юридико-технічні умови застосування в Україні правоположень практики Суду. Нормативно-юридичною умовою для цього є фіксація однієї з нетипових ситуацій правозастосування, коли приписи законів України, якими згідно п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України повинні визначатися певні права людини, відсутні взагалі або є застарілими; внаслідок цього виникає необхідність реалізації принципу верховенства права самим суб’єктом правозастосування через обрання і застосування іншого джерела права, зокрема, практики Суду. А до юридико-технічних умов належать, по-перше, наявність в Україні офіційного перекладу державною мовою й опублікування практики Суду (умова чинності) і, по-друге, забезпеченість юридичної обов’язковості правоположень практики Суду уможливленням захисту осіб від протиправних, з огляду на цю практику, рішень носіїв державно-владних повноважень в Україні (умова санкції);
- оцінено ефективність ст. 17 і 18 Закону про застосування практики Суду крізь призму низки принципів українського права і запропоновано шляхи оптимізації їх формулювань. Встановлено, що набуття цими статтями реального значення для правозастосування в Україні є можливим у разі конкретизації в них обсягу практики Суду як джерела права, а також визначення нормативно-юридичних і юридико-технічних умов застосування в Україні правоположень практики Суду в окресленому обсязі.
вдосконалено:
- класифікацію основних інтерпретацій поняття самовиконуваності міжнародних договорів;
- визначення умов застосовності Конвенції у практиці суду конституційної юрисдикції.
дістали подальшого розвитку:
- положення про самовиконуваність міжнародних договорів як передумову їх специфічної прямої дії у державі;
- положення про специфічний статус Конвенції як складової національного законодавства України, що має таку саму юридичну силу, як і закони України, котрі визначають права людини;
- положення про принцип верховенства права як підставу набуття судовою практикою статусу джерела права в умовах жорсткого розподілу державної влади і закріплення виключної законодавчої компетенції парламенту у «праволюдинній» сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації, навіть якщо вони виявляться дискусійними, стимулюватимуть подальші наукові загальнотеоретичні дослідження змісту і функцій Конвенції та практики Суду в Україні.
Значення дисертаційного дослідження для правотворчої діяльності вбачається у тому, що його висновки можуть бути використані для удосконалення державно-юридичного забезпечення нормативного регулювання процесу застосування в Україні приписів Конвенції та правоположень практики Суду в судовій та іншій правозастосувальній діяльності.
У навчальному процесі матеріали дослідження можуть використовуватися при викладанні курсів «Загальна теорія права і держави», «Конституційне право України», «Адміністративно-процесуальне право», «Судовий устрій і судочинство», а також при підготовці відповідних посібників і підручників.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Матеріали дисертації оприлюднювалися у доповідях і виступах, зокрема на таких науково-практичних семінарах і конференціях: навчально-методичний семінар-нарада Генеральної прокуратури України спільно з Національною юридичною академією ім. Я. Мудрого (м. Харків, березень 2004 р.); семінар проекту «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні» Харківської правозахисної групи (м. Запоріжжя та м. Херсон, червень 2004 р.); семінар з питань участі громадських приймалень у захисті прав людини в межах проекту «Покращення ситуації з правами людини в Україні шляхом надання правової допомоги силами неурядових організацій» українського комітету «Гельсінкі-90» (м. Львів, вересень 2004 р.), Перший Українсько-Німецький правовий семінар, організований Інститутом законодавства Верховної Ради України спільно із Німецькою службою студентських обмінів (м. Київ, вересень 2005 р.); семінар Інституту криміналістики Університету м. Кельн на тему «Виконання покарань: між криміналістикою, адміністративним і міжнародним правом» (м. Кельн, ФРН, грудень 2005 р.); V Всеукраїнська наукова конференція правників-початківців «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів, грудень 2007 року), Міжнародна наукова конференція молодих вчених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини» (м. Одеса, листопад 2008 р.), XV регіональна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2009 р.), IX Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, травень 2010 р.). Тези виступів на чотирьох останніх конференціях опубліковано.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у десяти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена особливостями авторського підходу до реалізації мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що розподілені на одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту складає 171 сторінку. Список використаних джерел поданий на 36 сторінках і налічує 381 позицію, з них 94 – іноземними мовами.

bibliography

ВИСНОВКИ

До найбільш важливих результатів дослідження належать такі:
1. Конвенція є міжнародним договором, учасником якого є Україна, приписи якого застосовуються Судом (ст. 32 Конвенції). Певної «автоматичної» прямої дії в Україні цей міжнародний договір не має, оскільки він не є самовиконуваним. Це є закономірним з огляду на те, що, по-перше, предмет Конвенції (права людини) є виключним предметом регулювання законів України, а, по-друге, Суд не здатний забезпечити юридичну обов’язковість приписів Конвенції для національних суб’єктів права в Україні.
Оскільки згоду на обов’язковість Конвенції було надано ВРУ, то вона (Конвенція) вважається уведеною до складу національного законодавства в силу ч. 1 ст. 9 Конституції України, тож підлягає застосуванню у тому ж порядку, що й інші складові національного законодавства. Оскільки ж Конвенцію було ратифіковано у формі закону України, то вона (вже як складова національного законодавства) дорівнює законам України за своєю юридичною силою. Це дозволяє стверджувати про забезпеченість юридичної обов’язковості її приписів тими ж санкціями, котрі передбачені для захисту осіб від порушень законів України, що визначають права людини. Викладеним обумовлена закономірність застосування в Україні Конвенції саме як складової її національного законодавства.
Специфічний статус Конвенції як складової національного законодавства України зумовлює певні особливості її застосування в аспектах: (а) набрання нею чинності, (б) мови її тексту, та (в) співвідношення із іншими законодавчими актами.
Першою особливістю є те, що Конвенція набула чинності як складова національного законодавства не з дня депонування державою ратифікаційної грамоти (із цього дня Конвенція набула чинності як міжнародний договір України, за правилами міжнародного права), а тоді лише, коли її було доведено до відома населення України у тому ж порядку, що й інші законодавчі акти про права людини. Оскільки Конвенція була офіційно оприлюднена через опублікування її тексту українською мовою в «Офіційному віснику України» 16 квітня 1998 року, то саме з цієї дати потрібно відраховувати її чинність як складової національного законодавства для цілей правозастосування.
Друга особливість спричинена тим, що автентичний текст Конвенції, складений англійською і французькою мовами має юридичне значення лише у міжнародних правовідносинах України, а Конвенція як складова національного законодавства діє і застосовується виключно у перекладі державною мовою України (ч. 1 ст. 10 Конституції України). Виходячи з цього відсутність офіційної публікації автентичного тексту Конвенції в Україні не впливає на її чинність саме як складової національного законодавства України. Крім цього, той факт, що Міністерство закордонних справ України декілька разів оновлювало офіційний переклад Конвенції жодним чином не позначається на чинності її як складової національного законодавства України, як не впливають на чинність актів національного законодавства України й будь-які інші дії цього органу державної виконавчої влади.
Третя особливість стосується того, що Конвенція як складова національного законодавства України не має ієрархічного пріоритету перед законами України, які, скажімо, мають більш спеціальний характер, оскільки єдиним актом найвищої юридичної сили в Україні визнається її Конституція – саме цьому акту за ієрархією підпорядковуються закони України. Відтак, питання співвідношення між приписами Конвенції, яку було ратифіковано у формі закону України, і приписами самих законів України як складових національного законодавства, що мають однакову юридичну силу, вирішується за загальновідомим правилом lex specialis derogat legi generali. Аналіз наслідків дії Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року свідчить, що реалізація приписів таких законів, які об'єктивно мають більш спеціальний предмет регулювання, аніж приписи Конвенції, може потягти за собою звинувачення України як суб’єкта міжнародного права у порушенні її зобов’язань згідно означеного міжнародного договору, що є, ясна річ, політично не бажаною ситуацією. Отож, варто оцінити доцільність запозичення досвіду деяких держав – членів Ради Європи, в яких задля підвищення ефективності національно-правового застосування приписів Конвенції її було наділено чітким конституційно гарантованим ієрархічним пріоритетом по відношенню до національних законів. Так, в Австрії Конвенція має статус, прирівняний до конституції цієї держави, що зумовлює ієрархічний пріоритет Конвенції над національними законами.
2. Характеристика КСУ як повноцінного суб’єкта застосування Конвенції на сьогодні ускладнюється тим, що в «праволюдинній» сфері він наділений, окрім правотлумачних, повноваженнями з лише абстрактного контролю відповідності Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. Тому для органу конституційної юрисдикції приписи Конвенції наразі мають значення лише певного додаткового аргументу при тлумаченні і застосуванні Конституції України.
Задля урізноманітнення національних засобів правового захисту підтримано вже висловлювану в літературі пропозицію про необхідність наділення КСУ правом розглядати індивідуальні скарги на порушення прав людини. Проте, навіть для застосування Конвенції при розгляді таких скарг потрібно попередньо наділити саму Конвенцію певним державно-юридичним статусом, що в той чи інший спосіб «прирівнюватиме» її до Основного Закону України. Лише тоді орган конституційної юрисдикції міг би вважатися повноцінним суб’єктом застосування Конвенції.
3. Практику Суду як джерело права в Україні складають:
по-перше, лише правоположення, які відтворені у мотиваційних частинах принаймні двох рішень Суду у аналогічних справах;
по-друге, таку практику Суду уособлюють не всі правоположення, сформульовані ним при мотивації своїх рішень, а лише ті з них, які або конкретизують існуючи абстрактні приписи Конвенції, або ж заповнюють прогалини у правовому регулюванні, що здійснюється цими приписами.
4. Застосування правоположень практики Суду в Україні залежить від низки умов нормативно-юридичного й юридико-технічного характеру.
До першого виду умов належить фіксація у процесі правозастосування однієї з нетипових його ситуацій, а саме: встановлення суб'єктом правозастосування відсутності або застарілості приписів законодавства, якими мають визначатися права людини згідно п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Така ситуація породжує обов’язок суб’єкта правозастосування реалізувати принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України), залучивши до застосування якесь інше джерело права. Одним із таких альтернативних джерел права якраз і здатна послугувати практика Суду у відповідному окресленому обсязі.
До юридико-технічних же умов застосування правоположень практики Суду слід віднести:
по-перше, наявність офіційного перекладу державною мовою і офіційне оприлюднення (через опублікування) відповідного окресленого обсягу практики Суду, чим забезпечується її доступність населенню України, а відтак уможливлюється її чинність як джерела права в державі;
по-друге, забезпеченість юридичної обов’язковості правоположень практики Суду можливістю захисту осіб від протиправних рішень носіїв державно-владних повноважень у разі, якщо за наявності всіх попередніх умов повноважні суб’єкти ігноруватимуть необхідність застосування відповідних правоположень.
5. Як свідчать акти ВСУ у справах про дифамацію, впродовж останніх років випадки застосування правоположень практики Суду як джерела права залишаються все ще поодинокими; значний обсяг практики Суду, що є потенційним джерелом права в Україні, офіційно не перекладений і не оприлюднений в Україні.
Реалізація приписів Закону про застосування практики Суду в частині визначення практики Суду джерелом права в Україні залишається вельми проблематичною, а сам закон у відповідній частині є значною мірою декларативним.
Удосконалення державно-юридичного забезпечення застосування в Україні правоположень практики Суду можливе шляхом доповнення Закону про застосування практики Суду приписами, що конкретизують обсяг цієї практики як джерела права та закріплять умови, наявність яких є необхідна для належного і правомірного застосування її правоположень в Україні (фіксація певної нетипової ситуації правозастосування, наявність офіційного перекладу і опублікування практики Суду тощо). Задля поширення знань і популяризації практики Суду як джерела права доцільним є закріплення в означеному законі положень про регулярне узагальнення пленумом ВСУ випадків застосування судами України відповідних правоположень при вирішенні справ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: в 2 т. / С. С. Алексеев – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. – . – т. 2. – 1973. – 399 с.
2. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2 т. / С. С. Алексеев – М.: Юрид. лит., 1981. –. – т. 1. – 1981. – 361 с.
4. Андріанов К. В. Роль контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини в процесі реалізації її норм: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / К. В. Андріанов. – К., 2003. – 18 с.
5. Анісімова М. Ф. Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до Ради Європи: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / М. Ф. Анісімова. – К., 2001. – 14 с.
6. Антонович М. М. Міжнародне публічне право / М. М. Антонович. – К.: КМ Академія, 2003. – 308 с.
7. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: теорія і практика / М. М. Антонович. – К.: КМ Академія, 2007. – 384 с.
8. Ардашкин В. Д. О принуждении по советскому праву / В. Д. Ардашкин // Советское государство и право. – 1970. – № 7. – С. 33-39.
9. Баймуратов М. А. Імплементація норм міжнародного права про свободу пересування і вибір місця проживання у право України / М. Баймуратов, С. Максименко // Право України. – 2003. – № 9. – С. 133-138.
10. Баймуратов М. А. Международное право / М. А. Баймуратов. – Х.: Одиссей, 2000. – 736 с.
11. Бандурка О. М. Адміністративний процес [рос. мовою] / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. – К.: Літера, 2001. – 336 с.
12. Бастрыкина О. А. Системооразующие связи внутреннего содержания права: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О. А. Бастрыкина. – Волгоград, 2006. – 28 с.
13. Безбородов Ю. С. Международные модельные нормы / Ю. С. Безбородов. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 135 с.
14. Безина А. К. Конкретизация права в судебной практике / А. Безина, В. Лазарев // Советская юстиция. – 1968. – №2. – С.3-8.
15. Безина А. К. Правоконкретизирующая деятельность судов и ее роль в развитии советского права / А. Безина, В. Лазарев // Вопросы социалистической законности в деятельности административных и хозяйственных органов [науч. ред. Н. С. Захаров, В. В. Петров] – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 152 c. – С. 93-107.
16. Безина А. К. Судебная практика и развитие советского трудового законодательства / А. К. Безина. – Казань, 1971. – 131 c.
17. Безина А. К. Судебная практика и трудовое право / А. Безина, В. Никитинский // Судебная практика в советской правовой системе [под ред. С. Н. Братуся]. – М.: Юрид. лит., 1975. – 324 с. – С. 142-172.
18. Білас Ю. Ю. Європейські стандарти прав людини в контексті правозастосування сучасної України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Ю. Ю. Білас. – К., 2011. – 19 с.
19. Блищенко И. П. Действие международного договора на территории СССР / И. П. Блищенко // Известия ВУЗов: правоведение. – 1968. – № 6. – С. 105-113.
20. Богуславский М. М. Международное частное право / М. М. Богуславский. – М.: ИМО, 1974. – 271 с.
21. Богуславский М. М. Международное частное право / М. М. Богуславский. – [5-e изд., перераб. и доп.]. – М.: Юристъ, 2004. – 604 с.
22. Бочаров Д. О. Правозастосовча діяльність: поняття, функції та форми / Д. О. Бочаров. – Дніпропетровськ: АМСУ, 2006. – 73 с.
23. Бочарова Е. Н. Реализация решений европейских международных органов в национальной правовой системе: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Е. Н. Бочарова. – М., 2009. – 28 с.
24. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность: очерк теории / С. Н. Братусь. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
25. Братусь С. Н. Понятие, содержание и формы судебной практики / С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров // Судебная практика в советской правовой системе [под ред. С. Н. Братуся]. – М.: Юрид. лит., 1975. – 324 с. – С. 8-73.
26. Броунли Я. Международное право: в 2-х книгах / Я. Броунли [пер. С.Н. Андрианова, ред. и вступительная статья Г.И. Тункина]. – М.: Прогресс, 1977. – . – кн. 1. – 1977. – 535 с.
27. Бурков А. Л. Применение Европейской конвенции о защите прав человека в судах России / А. Л. Бурков. – Екатеринбург: Изд-во Уральского у-нта, 2006. – 264 с.
28. Бурков А. Л. Применение Конвенции о защите прав человека и основных свобод в российских судах общей юрисдикции / А. Л. Бурков // Права человека: практика Европейского суда по правам человека. – 2010. – № 8. – С. 30-46.
29. Бурков А. Л. Конвенция о защите прав человека в судах России / А. Л. Бурков. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 448 с.
30. Буроменський М. В. Міжнародне право / М. В. Буроменський. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
31. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права / В. Г. Буткевич. – К.: Вища школа, 1981. – 311 с.
32. Буткевич В. Г. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії / В. Буткевич, В. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4. – С. 12-17.
33. Буткевич В. Г. Європейська конвенція з прав людини і основних свобод: ґенеза намірів і права / В. Буткевич // Право України. – 2010. – № 10. – С. 60-88.
34. Васечко А. А. Международный договор как источник внутригосударст-венного права: автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.01 / А. А. Васечко. – M., 2008. – 27 с.
35. Васильев А. М. О. Э. Лейст. Санкции в советском праве, Госюриздат, М., 1962 [рецензия] / А. М. Васильев // Советское государство и право. – 1963. – № 5. – С. 164-167.
36. Васильченко О. П. Джерела конституційного права України (системно-функціональний аналіз): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / О. П. Васильченко. – К., 2007. – 19 с.
37. Венгеров А. Б. О прецеденте толкования правовой нормы / А. Б. Венгеров // Учёные записки ВНИИ сов. зак-ва. – М., 1966. – Вып. 6. – С. 3-19.
38. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ documen/convents/lawtreat.pdf.
39. Верещетин В. С. Конституционная реформа в СССР и международное право / В. С. Верещетин, Г. М. Даниленко, Р. А. Мюлерсон // Советское государство и право. – 1990. – № 5. – С. 13-22.
40. Вильнянский С. И. Значение судебной практики в гражданском праве / С. И. Вильнянский // Ученые труды ВИЮН. – М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. – Вып. 9. – С. 239-290.
41. Висновок Конституційного Суду України вiд 11 липня 2001 року № 3-в/2001 (справа про Римський Статут) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Ст. 1267.
42. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права / Ю. Л. Власов. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
43. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006. – 672 с.
44. Воинов И. Разрешение коллизий норм европейского и российского права / И. Воинов // Российская юстиция. – 2001. – № 6. – С. 18-19.
45. Волосюк П. В. Решения европейского суда по правам человека как источник уголовного права России: автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.08. / П. В. Волосюк. – M., 2005. – 25 с.
46. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права / Н. Н. Вопленко. – М.: Юрид. лит., 1976. – 110 с.
47. Вопленко Н. Н. О понятии и основных чертах процессуальных правоприменительных производств и режимов / Н. Н. Вопленко // Процессуальные вопросы повышения эффективности правового регулирования социалистических общественных отношений [межвуз. темат. сб.]. – Ярославль, 1981. – С. 3-20.
48. Вопленко Н. Н. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции. / Н. Н. Вопленко, А. П. Рожнов. – Волгоград: Из-дво ВолГУ, 2004. – 205 с.
49. Восканов С. Г. Международные договоры и правовая система Российской Федерации: автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.11 / С. Г. Восканов. – М., 2003. – 23 с.
50. Вышинский А. Я. Международное право и международная организация / А. Вышинский // Советское государство и право. – 1948. – № 1. – С. 1-24.
51. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / А. С. Гавердовский. – К.: Вища школа, 1980. – 320 с.
52. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.02 / В. О. Гергелійник. – К., 2000. – 18 с.
53. Гнатюк М. Д. Правозастосування та його місце в процесі реалізації права: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / М. Д. Гнатюк. – К., 2007. – 211 арк.
54. Головатий С. Нові можливості щодо захисту прав людини в Україні / С. Головатий // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – С. 11-16.
55. Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип: автореф. дис…. докт. юрид. наук: 12.00.01 / С. П. Головатий. – К., 2009. – 44 с.
56. Головатий С. П. Верховенство права, або ж правовладдя: вкотре про доктринальні манівці вітчизняної науки / С. П. Головатий // Право України. – 2010. – № 4. – С. 206-219.
57. Голунский С. А. Теория государства и права / С. А. Голунский, М. С. Строгович. – М.: Госюриздат, 1940 – 532 с.
58. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В. М. Горшенев. – М.: Юрид. лит., 1972. – 266 с.
59. Господарський процесуальний кодекс України. Закон України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
60. Гревцова Т. П. Международный договор в системе источников советского внутригосударственного права / Т. П. Гревцова // Советский ежегодник международного права. 1963. – М.: Наука, 1965. – С. 171-180.
61. Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина / В. К. Грищук. – К.: Ін Юре, 2006. – 568 с.
62. Гусейнов Л. Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов'язань у галузі прав людини: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.11 / Л. Г. Гусейнов. – К., 2000. – 36 с.
63. Давыдова М. Л. Нормативно-правовое предписание: природа, типология, технико-юридическое оформление / М. Л. Давыдова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2009. – 216 с.
64. Девятова О. В. Решения Европейского суда по правам человека в механизме уголовно-процессуального регулирования: автореф.
дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / О. Девятова. – Ижевск, 2007. – 27 с.
65. Деменева А. В. Юридические последствия постановлений Европейского суда по правам человека для Российской Федерации: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. / А. В. Деменева. – Казань, 2009. – 26 с.
66. Денисов В. Н. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України / В. Н. Денисов, А. Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України [за ред. В.Н. Денисова]. – К.: Юстініан, 2006. – 672 с. – С. 12-39.
67. Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности: социологический и юридический аспекты / Ю. А. Денисов. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1983. – 142 с.
68. Дія права: інтегративний аспект / [Шемшученко Ю.С., Оніщенко Н.М., Кубко Є.Б. та ін.]; ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Юрид. думка, 2010. – 360 с.
69. Дмитрієв А. І. Специфіка імплементації договірних зобов’язань України у сфері міжнародного космічного права / А. І. Дмитрієв // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України [за ред. В.Н. Денисова]. – К.: Юстініан, 2006. – 672 с. – С. 134-147.
70. Дроздов О. Порушення Україною міжнародних зобов'язань як підстава для перегляду судових рішень / О. Дроздов // Юридичний вісник України. – 2010. – № 18. – С. 14.
71. Дудаш Т. Юридична природа рішень Європейського суду з прав людини (загальнотеоретичний аспект) / Т. Дудаш // Право України. – 2010. – № 2. – С. 173-179.
72. Дюрягин И. Я. Применение норм советского права. Теоретические вопросы / И. Я. Дюрягин. – Свердловск, 1973. – 248 с.
73. Євграфов П. Правотлумачна діяльність Європейського суду з прав людини і її значення для України / П. Євграфов, В. Тихий // Юридичний вісник України. – 2005. – № 44 (5–11 листопада). – С. 4.
74. Євграфова Є. П. Формування системи національного законодавства (деякі питання теорії і практики): дис. …. канд. юр. наук: 12.00.01 / Є. П. Євграфова. – Х., 2005. – 205 арк.
75. Евграфов П. Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / П. Б. Евграфов. – X., 1981. – 18 с.
76. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів в галузі прав людини (коментар до ст. 9 Конституції) / В. Євінтов // Український часопис прав людини. – 1998. – №1. – С. 23-35.
77. Загальна теорія держава і права [під ред. В. В. Копєйчикова]. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
78. Заец А. П. Система советского законодательства: проблемы согласованности / А. П. Заец. – К.: Наукова думка, 1987. – 97 с.
79. Заєць А. П. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) / А. П. Заєць // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 3-12.
80. Зайцев Ю. Є. Про тонкощі використання в українській судові практиці рішень Європейського суду з прав людини / Ю. Є. Зайцев // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 11. – С. 5-8.
81. Закон: создание и толкование [под ред. А. С. Пиголкина]. – М: Спарк, 1998. – 283 с.
82. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 року № 1953-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
83. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
84. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року № 3767-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
85. Закон України «Про Конституційний Суд України» вiд 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
86. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
87. Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 77.
88. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» від 3 квітня 2003 року № 676-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 28. – Ст. 214.
89. Закон України «Про міжнародні договори України» від 26 червня 2004 року № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
90. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати» від 21 жовтня 2004 року № 2103-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 31.
91. Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 року № 2711-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 33. – Ст. 430.
92. Закон України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
93. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41. – Ст. 529.
94. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» вiд 7 жовтня 2010 року № 2591-VI // - Офіційний вісник України. – 2010. – № 79. – Ст. 2792.
95. Зарубаева Е. Ю. Общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры в правовой системе России: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Е. Ю. Зарубаева. – М., 2003. – 25 с.
96. Зимненко Б. Л. Международное право и правовая система Российской Федерации. Общая часть / Б. Л. Зимненко. – М.: Статут, 2010. – 416 с.
97. Капітанська С. А. Правомірна бездіяльність як форма правової поведінки: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / С. А. Капітанська. – К., 2005. – 15 с.
98. Капустинський В. А. Вплив діяльності Європейського суду з прав людини на формування національних правозахисних систем і дотримання державами стандартів захисту прав людини: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / В. А. Капустинський. – К., 2006. – 20 с.
99. Карташкин В. А. Международная защита прав человека / В. А. Карташкин. – М.: Международные отношения, 1976. – 222 с.
100. Карташкин В. А. Права человека. Международная защита в условиях глобализации / В. А. Карташкин. – М.: Норма, 2009. – 288 с.
101. Карташов В. Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность / В. Н. Карташов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 218 c.
102. Кельзен Г. Чисте правознавство / Г. Кельзен [пер. з нім. О. Мокровольського]. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
103. Климович О. В. Конвенція про захист прав людини та основних свобод як складова внутрішнього права та особливості її застосування національними судами держав-членів Ради Європи: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.11 / О. В. Климович. – К., 2010. – 20 с.
104. Кияниця І. Верховенство права як засада застосування Конституційним Судом України норм міжнародного права та рішень міжнародних організацій / І. Кияниця // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 43-56. – С. 43.
105. Кодекс адміністративного судочинства України. Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35. – Ст. 1358.
106. Козюбра М. І. Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських правоінтеграційних процесів / М. І. Козюбра // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». – К., 2004. – т. 26. – С. 3-9.
107. Козюбра М. І. Верховенство права: українські реалії та перспективи / М. І. Козюбра // Право України. – 2010. – № 3. – С. 6-18.
108. Коліушко І. Б. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / І. Б. Коліушко. – К.: Факт, 2003. – 496 с.
109. Колош Е. М. М. С. Строгович. Основные вопросы советской социалистической законности [рецензия] / Е. М. Колош, П. Е. Недбайло, П. М. Рабинович // Известия ВУЗов: правоведение. – 1968. – № 6. – С. 136 – 139.
110. Коментар до Конституції України / [В. Ф. Опришко, Л. Є. Горьовий, М. І. Корнієнко та ін.]; гол. ред. кол. В. Ф. Опришко. – К.: Ін-т законодавства ВР України, 1996. – 378 с.
111. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
112. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України. – 2001. – № 3 (10 січня) – С. 6-8.
113. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11 // Офіційний Вісник України. – 2006. – № 32. – Ст. 2371.
114. Кононенко В. П. Звичаєва природа прецедентного характеру рішень Європейського суду з прав людини: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / В. П. Кононенко. – К., 2009. – 19 с.
115. Конституція незалежної України: у 3 кн. [під заг. ред. С. Головатого]. – К.: УПФ, 1995. –. – Кн. 1: Документи, коментарі, статті. – 1995. – 398 с.
116. Конституція України. Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
117. Конституція УРСР від З0 січня 1937 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1937.html
118. Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1978.html
119. Конституція УСРР від 15 травня 1929 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1929.html
120. Конституційне право України [за ред. В. Ф. Погорілка]. – К.: Наукова думка, 1999. – 734с.
121. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов [aвт. предисл. И. Ю. Козлихин]. – [Науч. изд.] [репринтное]. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 430 с.
122. Корнилина А. А. Влияние постановлений Европейского Суда по правам человека на российское законодательство и правоприменительную практику: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / А. А. Корнилина. – М., 2003. – 20 с.
123. Коровин Е. А. Пролетарский интернационализм и международное право / Е. А. Коровин // Советский ежегодник международного права. 1958. – М.: Наука, 1959. – С. 50-73.
124. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій / В. О. Котюк. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
125. Кримінально-процесуальний кодекс України. Закон України вiд 28 грудня 1960 року № 1001-05 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
126. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу / О. В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2005. – 352 с.
127. Кулеба Д. І. Участь України в міжнародних організаціях. Правова теорія і практика / Д. І. Кулеба [за наук. ред. О. В. Задорожнього]. – К.: Промені, 2007. – 304 с.
128. Курс международного права: в шести томах [Ф. И. Кожевников, В. М. Корецкий, Д. Б. Левин и др.]. – М.: Наука, 1967. – . – т. 1. Понятие и сущность современного международного права. – 1967. – 283 с.
129. Курс международного права: в семи томах [В. Н. Кудрявцев, В. С. Верещетин, Г. И. Тункин и др.] – М.: Наука, 1989. – . – т. 4. – 1991. – 438 с.
130. Курс совесткого государственного права: в двух томах [под общ. ред. Лепешкина А. И.] – М.: Юридическая литература, 1961. – . – т. 1. – 1961. – 559 с.
131. Кухнюк Д. В. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України як засіб забезпечення однакового застосування законодавства судами України / Д. В. Кухнюк // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 12. – С. 26-29.
132. Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения / В. В. Лазарев. – М.: Юрид. лит., 1974. – 158 с.
133. Лазарев В. В. Понятия и разновидности нетипичных ситуаций правоприменительного процесса / В. В. Лазарев // Применение советского права: сб. уч. трудов Свердловского юрид. ин-та. – Вып. 30. – Свердловск, 1974. –– С. 54–64.
134. Лазарев В. В. Правоположения: Понятие, происхождение и роль в
механизме юридического воздействия / В. В. Лазарев // Известия ВУЗов: правоведение. – 1976. – № 6. – С. 3-15.
135. Лаптев П. А. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод в правовой системе России: проблемы теории и
практика взаимодействия: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / П. А. Лаптев. – Владимир, 2006. – 34 с.
136. Левин Д. Б. Актуальные проблемы теории международного права / Д. Б. Левин. – М.: Наука, 1974. – 264 с.
137. Лейст О. Э. Санкции и ответственность по советскому праву. Теоретические проблемы. / О. Э. Лейст. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 240 с.
138. Леушин В. И. Юридическая практика в системе социалистических общественных отношений / В. И. Леушин. – Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1987. – 148 c.
139. Лилак Д. Д. «Квазізакони» в системі законодавства України / Д. Д. Лилак / Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 144-147.
140. Литвин В. М. Європейська конвенція про захист прав людини та завдання юридичної науки в Україні: доповідь на загальних зборах Національної академії правових наук України 24 вересня 2010 року (м. Харків). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://narodna.org.ua/ news.php?AYear=2010&AMonth=9&ADay=24&ArticleID=11540&.
141. Літінас І. Правове регулювання відносин України та ЄС у сфері здійснення інвестицій: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / І. Літінас. – К., 2000. – 19 с.
142. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе / И. И. Лукашук. – М.: Спарк, 1997. – 332 с.
143. Лукашук И. И. Международное право: в 2 кн / И. И. Лукашук. – [2-е изд.]. – М.: БЕК, 2001. – . – Кн. 1: Общая часть. – 2001. – 420 с.
144. Лукашук И. И. Современное право международных договоров: в 2 т. / И. И. Лукашук. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – . – Т. 1. Заключение международных договоров. – 2004. – 672 с.
145. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу / Л. А. Луць. – Л.: Юрид. ф-т. Львівськ. нац. ун-ту імені І. Франка, 2003. – 247 с.
146. Луць Л. А. Типологізація сучасних правових систем світу [відкрита лекція] / Л. А. Луць. – К.; Сімферополь: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – 23 с. (cерія науково-методичних видань «Академія порівняльного правознавства»; вип. 3).
147. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права / Л. А. Луць. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.
148. Луць Л. А. Система джерел права: загальнотеоретична характеристика / Л. А. Луць // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції 8-9 лютого 2007 року. – Л.: Юрид. ф-т. Львівськ. нац. ун-ту імені І. Франка, 2007. – С. 44-46.
149. Магазинер Я. М. Общая теория права на основе советского
законодательства. Глава 3. Источники права / Я. М. Магазинер // Известия ВУЗов: правоведение. – 1998. – № 2. – С. 64-81.
150. Макаренко Л. О. Теоретичні закономірності дії правових приписів: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Л. О. Макаренко. – К., 2004. – 191 с.
151. Максимов С. І. Співвідношення міжнародного та національного права (філософські аспекти) / С. І. Максимов // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 7. – С. 34-41.
152. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Н. С. Малеин. – М.: Юрид. лит., 1985. – 190 с.
153. Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії / Б. В. Малишев. – К.: Праксіс, 2008. – 344 с.
154. Мармазов В. Є. Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод / В. Є. Мармазов // Європейський суд з прав людини. Базові матеріали. Застосування практики [уклад. Ю. Зайцев]. – К.: УЦПС, 2003. – 582 с. – С. 457-465.
155. Мартиненко П. Ф. Місце і роль Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в конституційно-правовому механізмі України / П. Ф. Мартиненко // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 64-72.
156. Марченко М. Н. Источники права / М. Н. Марченко. – М.: Проспект, 2008. – 760 с.
157. Матвєєва Ю. І. Принцип правової визначеності: у пошуках розуміння / Ю. І. Матвєєва // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». – Том 90. Юридичні науки. – К., 2009. – С. 10-12.
158. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 293 с.
159. Международная политика КПСС и внешние функции советского государства [авт. кол. под упр. Г. Х. Шахназарова]. – М.: Мысль, 1976. – 160 с.
160. Мережко О. О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики / О. О. Мережко. – К.: Таксон, 2002. – 344 с.
161. Метлова И. С. Решения Европейского Суда по правам человека в системе источников Российского права: автореф. … канд. дис. юрид. наук: 12.00.01 / И. С. Метлова. – М., 2007. – 24 с.
162. Мешера В. Ф. О международном договоре как источнике советского права / В. Ф. Мешера // Известия ВУЗов: правоведение. – 1963. – № 1. – С. 124-126.
163. Міжнародне право. Основи теорії / [В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній та ін.]; за ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
164. Міжнародне право. Основні галузі / [В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній та ін.]; за ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816 с.
165. Миронов Н. В. Соотношение международного договора и внутригосударственного закона / Н. В. Миронов // Советский ежегодник международного права. 1963. – М.: Наука, 1965. – С. 150-170.
166. Миронов Н. В. Советское законодательство и международное право / Н. В. Миронов. – М.: Международные отношения, 1968. – 197 с.
167. Михайлович Д. М. Офіційне тлумачення закону: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Д.М. Михайлович. – Х., 2003. – 19 с.
168. Мицкевич А. В. Акты высших органов советского государства / А. В. Мицкевич. – М.: Юридическая література, 1967. – 172 с.
169. Мовчан А. П. Борьба СССР за международную защиту прав человека / А. П. Мовчан // Мировая экономика и международные отношения. – 1979. – № 1. – С. 12.
170. Мюллерсон Р. А. Соотношение международного и национального права / Р. А. Мюллерсон. – М.: Международные отношения, 1982. – 135 с.
171. Навроцький В. О. Значення судової практики і прецеденту для кримінально-правової кваліфікації / В. О. Навроцький // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №6 (22). – С. 49–51.
172. Назаренко О. А. Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / О. А. Назаренко. – К., 2006. – 230 с.
173. Насардинов Д. С. Европейская конвенция о защите прав человека и основних свобод и законодательство и правоприменительная практика Российской Федерации: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / Д. С. Насардинов. – М., 2002. – 24 с.
174. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Недбайло. – М.: Госюриздат, 1960. – 509 с.
175. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства / В. С. Нерсесянц. – М: НОРМА, 1999. – 552 с.
176. Ильиных А. В. Международный договор и источники конституционного права Российской Федерации: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / А. В. Ильиных. – Тюмень, 2006. – 22 с.
177. Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 18 травня 2006 року № 01-8/1114 // Вісник господарського судочинства України. – 2006. – № 4. – С. 76.
178. Обухова Е. С. Интеграция Российской Федерации в европейское правовое пространство в контексте деятельности Европейского Суда по правам человека: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / Е. С. Обухова. – М., 2006. – 25 с.
179. Опришко В. Ф. Теоретичні і практичні аспекти механізму гармонізації // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: матеріали наук.-практ. конф. у жовтні 1998 року [гол. ред. кол. В.Ф. Опришко] – К.: Ін-т законодавства ВР України, 1998. – 446 с. – С. 3-20.
180. Орловский П. Е. Значение судебной практики в развитии советского гражданского прав