ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ПІДОЗРЮВАНОЇ В СКОЄННІ ЗЛОЧИНУ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

на правах рукопису

ЧЕРНОВА Альона Костянтинівна

УДК 343.123.1

ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ПІДОЗРЮВАНОЇ В СКОЄННІ ЗЛОЧИНУ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Тертишник Володимир Митрофанович,
кандидат юридичних наук, доцент

Запоріжжя – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ІНСТИТУТУ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ПІДОЗРЮВАНОЇ В СКОЄННІ ЗЛОЧИНУ, У СТРУКТУРІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ
1.1. Поняття та юридична природа затримання, основні етапи становлення інституту затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину . . . 15
1.2. Порівняльний аналіз інститутів затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38
1.3. Вимоги сучасної практики та передумови до перегляду правової регламентації затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину . . . . . . . . . . .56

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ПІДОЗРЮВАНОЇ В СКОЄННІ ЗЛОЧИНУ, ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ПРАВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
2.1. Затримання підозрюваного на місці злочину та з поличним. . . . . . . .82
2.2. Регламентація затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, як тимчасового запобіжного заходу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .103
2.3. Удосконалення процесуального статусу та забезпечення прав та свобод затриманої особи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..132

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .159

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220

ВСТУП

Актуальність теми. У «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, слушно зазначається, що справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства. Незважаючи на суттєві зміни кримінально-процесуального законодавства, правове регулювання затримання особи в кримінальному судочинстві України залишається нереформованим ще з радянських часів.
Аналіз слідчої та судової практики свідчить про те, що при провадженні дізнання і досудового слідства ще мають місце факти незаконних затримань осіб та недодержання умов тримання їх під вартою, порушення матеріальних та процесуальних прав затриманих.
У 2007 році слідчими МВС, СБУ, прокуратури та податкової міліції Дніпропетровської області було затримано 5330 осіб (за 9 місяців 2008 року – 3481), з них було звільнено через відсутність підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи з інших причин 930 осіб (за 9 місяців 2008 року – 588). Наведені статистичні дані вказують на те, що, по-перше, досягнення мети кримінального судочинства можливе й при менш широкому застосуванні інституту затримання особи, і по-друге, про наявність фактів затримання осіб при сумнівних доказах вчинення ними злочину з метою здобути самовикривальні свідчення, що підтверджується перевірками, здійсненими Генеральною прокуратурою України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини [155; 78, С. 19].
У значній мірі негативні факти з практики затримання підозрюваних вказують як на недосконалість чинного законодавства з цих питань, так і на необхідність більш глибокого аналізу існуючих проблем правозастосовчої діяльності, узагальнення накопиченого теоретичного та емпіричного матеріалу, надання оцінки тенденціям й обґрунтування проблеми затримання особи, яка вчинила злочин.
Правова реформа крокує до перегляду багатьох інститутів кримінально-процесуального законодавства взагалі та інституту затримання зокрема. При здійсненні цієї важливої роботи доцільно вивчити досвід законодавчого регулювання затримання в зарубіжних країнах, систематизувати та в повній мірі реалізувати положення міжнародних правових актів, зокрема Мінімальних стандартних правил поводження з арештованими (прийняті на Першому Конгресі ООН по попередженню злочинності і поводження з правопорушниками, який відбувся в Женеві у 1955 році, та схвалені Економічною і Соціальною радами в їх резолюціях 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року та 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року).
У наукових працях Ю. П. Аленіна, В. П. Бахіна, В. Д. Берназа, І. М. Беци, І. Г. Богатирьова, А. Ф. Волобуєва, Ю. М. Грошового, А. П. Гуляєва, І. М. Гуткіна, А. Я. Дубинського, З. З. Зінатуліна, Л. М. Карнєєвої, В. М. Корнукова, О. М. Ларіна, В. К. Лисиченка, В. З. Лукашевича, Д. Є. Лук’янчикова, В. Т. Маляренка, М. І. Мельника, О. І. Михайлова, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, А. Д. Соловйова, С. М. Стахівського, М. С. Строговича, В. М. Тертишника, В. П. Шибіко, С. О. Шейфера, М. Є. Шумили, С. П. Щерби та інших вчених розглянуті різні аспекти проблеми затримання підозрюваної у вчиненні злочину особи.
Разом з тим, наукові праці названих вчених не вичерпують усю складну проблему, а скоріше утворюють фундаментальну базу для її подальшого дослідження. Водночас ряд проблем є невирішеними або розглянутими лише через призму наукових інтересів зазначених вчених. Частина з них до цього часу залишаються дискусійними та потребують свого вирішення з урахуванням чинного законодавства України та міжнародно-правових норм, присвячених захисту прав людини і громадянина.
Більш глибокого вивчення потребують проблеми: визначення суті і юридичних форм затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; з’ясування співвідношення кримінально-процесуального затримання підозрюваного з адміністративним затриманням особи та із затриманням з поличним і на місці злочину; розв’язання конкуренції правових інститутів і норм щодо затримання підозрюваних у вчиненні злочину осіб; визначення процесуального статусу особи, яка затримана на місці злочину чи з поличним та співвідношення його зі статусом підозрюваної особи, взятої під варту; законодавчого визначення підстав та порядку затримання; розробки концептуальної моделі юридичної форми затримання з поличним чи на місці злочину та кримінально-процесуального затримання особи у зв’язку з підозрою у вчиненні злочину; визначення критеріїв допустимості використання результатів затримання з поличним у доказуванні; систематизації міжнародних правових норм щодо затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину та визначення способу їх імплементації в чинне кримінально-процесуальне законодавство; розвитку процесуальних гарантій прав і свобод людини при затриманні підозрюваних у вчиненні злочину осіб.
Вирішення вказаних проблемних питань нерозривно пов’язане із забезпеченням конституційних прав і свобод людини при провадженні досудового слідства і застосуванні заходів примусу, створенням гарантій унеможливлення чи мінімізації незаконних обмежень особистої свободи людини.
Таким чином, актуальність обраної теми дослідження обумовлена, з одного боку, наявністю низки невирішених теоретичних проблем кримінально-процесуального права щодо визначення та правової регламентації затримання підозрюваних осіб, а з іншого – важливістю створення ефективного механізму кримінально-процесуальних гарантій захисту прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження здійснено в руслі ідей «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року; базується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України № 1245-V від 26.06.2007 р. (реєстр. № 3732) «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні»; Регіональної комплексної програми профілактики злочинності в Дніпропетровській області на 2006-2010 роки, затвердженої рішенням обласної ради від 27.01.2006 р. № 742-32/IV; проведено згідно з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002–2005, 2004–2009 років, яка затверджена наказами МВС України № 635 від 30 червня 2002 року «Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України» та № 755 від 5 липня 2004 року «Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років». Тема дисертації відповідає тематиці наукових дослідних робіт та планам проведення наукових досліджень Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2007–2009 роки, що затверджені Вченою Радою ДДУВС 17 грудня 2006 року (протокол № 15), Вченою Радою ЗЮІ ДДУВС 28 вересня 2006 р. ( протокол № 8).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка сучасної, такої, що відповідає принципам правової держави концептуальної моделі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Для досягнення вказаної мети в процесі дослідження ставились і вирішувались такі завдання:
на підставі дослідження історії становлення та тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства про затримання підозрюваного та обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту визначити сутність і значення сучасного інституту затримання підозрюваної особи;
розв’язати конкуренцію правових інститутів і норм щодо затримання підозрюваних у вчиненні злочину осіб та визначити співвідношення кримінально-процесуального затримання підозрюваного як тимчасового запобіжного заходу із затриманням особи з поличним чи на місці злочину;
визначити процесуальний статус особи, затриманої на місці злочину чи з поличним;
розробити концептуальну модель юридичної форми затримання з поличним чи на місці злочину та кримінально-процесуального затримання особи у зв’язку з підозрою у вчиненні злочину як тимчасового запобіжного заходу, пов’язаного із взяттям такої особи під варту;
визначити критерії допустимості використання результатів затримання з поличним у доказуванні;
систематизувати міжнародні правові норми, що стосуються затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та визначити способи їх імплементації в чинне кримінально-процесуальне законодавство;
розробити пропозиції щодо перегляду та зміни існуючих процесуальних форм прокурорського нагляду та судового контролю за діяльністю слідчого по затриманню підозрюваних;
розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України стосовно підстав та порядку затримання, регулювання кримінально-процесуальних відносин між суб’єктами кримінального процесу;
запропонувати шляхи щодо зміцнення процесуальних гарантій захисту прав і свобод осіб, які затримуються за підозрою в скоєнні злочину.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються між суб’єктами кримінального процесу під час затримання особи, яка скоїла злочин.
Предметом дослідження є процесуальна форма затримання підозрюваної в скоєнні злочину особи.
Методи дослідження. Нормативною базою дослідження є Конституція України, міжнародні правові акти, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України «Про міліцію» та інші законодавчі та підзаконні нормативні акти.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання дійсності, що віддзеркалює взаємозв’язок теорії та практики, взаємообумовленість українського та зарубіжного досвіду. Загальнонаукові методи обрані з урахуванням поставленої мети та завдань, об’єкту та предмету дослідження. У процесі дослідження використовувались системний та логіко-структурний методи, що знадобились для визначення місця інституту затримання в системі сучасного кримінального процесу. Історико-правовий метод застосовувався для аналізу еволюції нормативно-правової бази та при дослідженні історії розвитку законодавства, що регламентує затримання підозрюваних осіб. З метою визначення сутності затримання, підстав його проведення застосовано порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретизації та аналізу окремих кримінально-процесуальних відносин, що виникають чи можуть виникнути між суб’єктами кримінального процесу на стадії досудового слідства під час затримання підозрюваного, використовувався такий конкретний науковий метод, як формально-логічний. Метод порівняльно-правового аналізу застосовувався при дослідженні та аналізі кримінально-процесуального законодавства України й положень міжнародно-правових актів та досвіду зарубіжних країн. При формуванні пропозицій по вдосконаленню сучасного законодавства щодо питань затримання підозрюваного використовувались методи моделювання та узагальнення. Для збору емпіричних даних використано такі методи соціології, як анкетування, опитування та спостереження. Був використаний статистичний метод для аналізу та узагальнення результатів, отриманих під час вивчення кримінальних справ, даних статистики та іншої інформації з теми дослідження.
Автор опирається на праці фахівців з проблем методології дослідження, зокрема П. В. Копніна та інших вчених [96; 196; 208].
Специфіка дослідження зумовила міжгалузевий підхід до вирішення поставлених завдань. Теоретичним фундаментом дослідження стали праці вчених з конституційного права, кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших наук.
Як емпірична база дослідження використовувались дані Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного Суду України, відомості Головного слідчого управління МВС України та Генеральної прокуратури України; статистичні дані ГУ МВС України в Дніпропетровській області, опубліковані в офіційних виданнях; матеріали аналізу слідчої та судової практики; відомості, опубліковані в працях В. П. Бахіна, М. С. Карпова, В. Т. Маляренка [44; 43; 84; 107, С. 273–302; 142, С. 169–182] та інших вчених, а також результати особистого дослідження. Дисертантом проаналізовано 300 кримінальних справ, розглянутих судами в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій та Полтавській областях. Проведено анкетування 326 слідчих МВС України та 130 дізнавачів протягом 2002–2006 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що з урахуванням положень Конституції України, Кримінального кодексу та проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-д, 2006 р.) у роботі здійснено комплексне дослідження проблем затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; розроблено, обґрунтовано та запропоновано роздільно регламентувати затримання особи на місці злочину чи з поличним та затримання як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтовується та виноситься на обговорення система пропозицій щодо вдосконалення процесуальної форми затримання, визначення процесуального статусу затриманої на місці злочину чи з поличним особи, впровадження в кримінально-процесуальний обіг поняття «підслідної особи» та визначення її процесуального статусу, сформульовано пропозиції щодо зміцнення гарантій прав затриманої особи.
Науковою новизною відзначаються такі положення:
уперше:
виходячи з того, що на даний час особі, яка затримана на місці злочину чи з поличним не надано жодних процесуальних прав, обґрунтовано, що статусом підозрюваного має наділятись також особа, яка затримана на місці злочину чи з поличним, з моменту складання протоколу затримання, а особа, яка тимчасово затримується й береться під варту в порядку ст. 106 КПК України, має іменуватись підслідним та наділятись комплексом характерних для такого статусу прав;
подана пропозиція щодо необхідності офіційної реєстрації акту затримання з поличним та на місці злочину в якості приводу до порушення кримінальної справи;
виходячи з того, що одним із приводів до порушення кримінальної справи за чинним законодавством є повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, запропонована нова теоретична модель юридичного інституту – «затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним»;
обґрунтовано, що затримання з поличним або на місці злочину може утворювати нерозривний комплекс послідовних взаємопов’язаних практичних дій щодо здобуття доказів та вжиття примусових заходів, пов’язаних з обмеженням свободи пересування особи, тому процедура їх провадження має бути детально визначена в законі;
розроблена концептуальна модель кримінально-процесуальних норм, які мають регламентувати затримання особи на місці злочину та з поличним;
розроблена цілісна система пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуальних норм, які мають регламентувати затримання особи як тимчасовий запобіжний захід, пов’язаний із взяттям особи під варту, та створювати необхідні гарантії забезпечення прав і свобод затриманих осіб;
розроблений проект закону «Про порядок тимчасового затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину»;
на підставі викладених концептуальних уявлень про дві форми затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, розроблений проект закону «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України»;
удосконалено:
понятійний апарат теорії кримінального процесу, зокрема поняття «підслідний» та «підозрюваний»,
поняття та загальна характеристика окремих важливих юридичних дефініцій, зокрема таких, як: «затримання підозрюваного», «підстави та умови затримання»;
набуло подальшого розвитку:
пропозиція щодо законодавчого регламентування затримання підозрюваних у скоєнні злочину як тимчасового запобіжного заходу;
пропозиції щодо вдосконалення системи та гарантій прав і свобод підозрюваного в кримінальному процесі;
обґрунтування твердження, що обмеження особистої свободи людини, затримання та тримання під вартою осіб допустимі лише у випадку, коли без цього вирішити завдання кримінального судочинства неможливо;
пропозиції щодо уточнення законодавчого визначення поняття підозрюваного.
По кожному з висловлених концептуальних положень дисертації внесено пропозиції щодо їх процесуального закріплення в чинному законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації є внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу щодо затримання особи за підозрою в скоєнні злочину. Їх втілення в законодавство та правозастосовчу практику дозволить більш чітко врегулювати кримінально-процесуальні відносини, які виникають на стадії досудового слідства між учасниками кримінального процесу при затриманні підозрюваного та обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, до того ж розширюють і поглиблюють наші уявлення про специфіку діяльності слідчого та органу дізнання по затриманню підозрюваного.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в наукових цілях – для подальшого наукового дослідження проблем теорії та практики затримання підозрюваного.
Сформульовані в роботі дефініції, концептуальні положення і теоретичні моделі процесуальних та інших юридичних дій можуть бути враховані в правотворчій діяльності – при розробці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, для вдосконалення Закону України «Про міліцію», при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України та інших законодавчих актів.
Результати дослідження можуть бути використані в навчально-методичній роботі – при підготовці навчальних посібників, методичних розробок та безпосередньо в навчальному процесі під час вивчення окремих розділів кримінально-процесуального законодавства, написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у викладанні курсу кримінально-процесуального права, у науково-дослідній роботі викладачів та студентів.
Пропозиції і рекомендації, викладені та обґрунтовані в даній роботі, можуть бути також використані в практичній діяльності органів дізнання і досудового слідства щодо затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів.
Розроблені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки також можуть бути використані у правовиховній діяльності при здійсненні роботи по підвищенню рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, суду та населення.
Викладені в дисертаційному дослідженні положення дозволяють застосовувати їх у практичній діяльності як наукові рекомендації.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Висновки дисертації використовуються у навчальному процесі в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ МВС України (акт впровадження від 7.04.2008 р.).
Результати дослідження та пропозиції автора направлені в Комітет з питань правової політики Верховної Ради України (акт впровадження № 04-30/18-842 від 13.05.2008 р.).
Основні положення дисертаційного дослідження викладені в тезах доповідей та наукових повідомлень на семи науково-практичних конференціях і семінарах:
- Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства», яка проводилась у Запорізькому юридичному інституті МВС 28–29 травня 2004 р.,
- Всеукраїнському науково-практичному семінарі з актуальних проблем удосконалення кримінально-процесуального законодавства, який проходив у м. Дніпропетровську в Юридичній академії МВС 28 травня 2004 р.,
- Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства» в Запорізькому юридичному інституті МВС, проведеній 20–21 травня 2005 р.,
- Міжкафедральному науково-практичному семінарі «Концептуальні проблеми проекту кримінально-процесуального кодексу України, судова реформа в Україні», що проходив в Юридичній академії МВС 4 липня 2005 року в м. Дніпропетровську,
- Науково-практичному семінарі з актуальних питань кримінального процесу, який проводився в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ 26 травня 2006 року,
- Науково-практичному семінарі «Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні», який проходив у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ 28 лютого 2008 року,
- Науково-практичній конференції «Правова держава: історія, теорія та сучасність», яка проводилась у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ 2 грудня 2008 року.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових публікаціях, шість з яких – статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – тези наукових конференцій.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення поняття, сутності і значення інституту затримання підозрюваної особи, а також сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальших досліджень інституту затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину.
Найбільш вагомі теоретичні висновки та основні результати цього наукового дослідження визначаються такими положеннями:
1. Наявність інституту затримання в кримінально-процесуальному законодавстві не викликає сумнівів у своїй доцільності та особливому значенні для вирішення основних питань кримінального судочинства.
Даний інститут продиктований потребою практики і спрямований як на посилення протидії злочинності, швидке і повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних осіб, так і на створення гарантій захисту прав і свобод людини.
2. Розгляд етапів історичного розвитку інституту затримання сприяв визначенню сутності, юридичної форми та значення сучасного інституту затримання особи, яка вчинила злочин, та надав підстави для визначення шляхів до вдосконалення сучасної правової регламентації даного кримінально-процесуального інституту.
3. На підставі дослідження тенденцій розвитку та сучасного стану кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжних країн про затримання підозрюваного та обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з метою розв’язання конкуренції сучасних правових інститутів і норм щодо затримання доведено, що в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а також в офіційних проектах КПК України фактично названі дві форми затримання: 1) затримання з поличним чи на місці злочину; 2) тимчасове взяття особи під варту як тимчасовий запобіжний захід.
Затримання на місці злочину чи з поличним – кримінально-процесуальна дія, яка може здійснюватись органом дізнання, слідчим чи прокурором з метою запобігання злочину, з’ясування причетності особи до вчиненого злочину, закріплення обставин скоєння злочину та його слідів.
Тимчасове затримання підозрюваного – тимчасовий запобіжний захід, який полягає у взятті підозрюваного під варту лише за наявності достатніх доказів вчинення ним злочину, за який за законом може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, і здійснюється з метою припинення злочинної діяльності та запобігання спробам сховатися від слідства, а також вчинення дій, спрямованих на перешкоджання встановленню об’єктивної істини по справі. Особа, підозрювана у вчиненні злочину, може бути тимчасово затримана (взята під варту) на строк не більше сімдесяти двох годин.
Перша форма затримання на сьогодні взагалі залишається «вільною зоною», що знаходиться поза увагою законодавчого регулювання і без визначеної в законі процесуальної форми провадження, що приводить на практиці до свавілля і порушень прав людини. Друга форма затримання – тимчасове взяття під варту, потребує суттєвого вдосконалення.
Затримання на місці злочину чи з поличним полягає в обмеженні свободи вільного пересування особи та доставці її до правоохоронного органу на термін до чотирьох годин. Обґрунтовано, що строк затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, обчислюється з моменту фактичного її затримання.
4. З метою вдосконалення чинного законодавства та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України висунуто пропозиції щодо законодавчого закріплення підстав та порядку затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Законодавча регламентація затримання на місці злочину чи з поличним має ґрунтуватись на таких основних положеннях:
Органи дізнання, слідчий чи прокурор мають отримати право затримати особу на місці злочину чи з поличним та доставити її до місця свого розташування за наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застигли при вчиненні злочину або на місці злочину безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці або жертви злочину вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;
3) коли на особі або на її одязі, при ній, в її транспортному засобі, житлі чи іншому помешканні виявлено знаряддя, об’єкти злочинних дій чи неспростовні речові докази, що у своїй сукупності показують на дану особу як на таку, що вчинила злочин;
4) коли під час безпосереднього спостереження і технічного документування або зняття інформації з технічних каналів зв’язку в процесі оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це органів отримані такі неспростовні фактичні дані, які самі по собі чи в сукупності з іншими даними дають підставу вважати, що особа готується до вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, і злочин буде доведено до кінця, або вказують на дану особу як на таку, що вчинила злочин;
5) коли особа, яка вчинила особливо тяжкий чи тяжкий злочин, з’явилась з повинною, і затримання вкрай необхідне для забезпечення її безпеки та вирішення інших завдань судочинства.
Затримання особи з поличним чи на місці злочину здійснюється у випадках, коли іншими засобами забезпечити вирішення завдань судочинства неможливо, у спосіб, що не суперечить правилам крайньої необхідності, які визначені у ст. 39 Кримінального кодексу України, та положенням про затримання особи, яка вчинила злочин, що викладені у ст. 38 КК України.
Для встановлення місця знаходження особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, може здійснюватись технічний пошук і контроль місця знаходження активованого мобільного апарату особи та провадитись інші науково-технічні заходи.
Під час проведення затримання особи на місці злочину чи з поличним мають бути вжиті заходи щодо фіксації обстановки та обставин вчинення злочину, охорони місця події, здійснені невідкладні дії по виявленню, закріпленню та вилученню слідів злочину та інших фактичних даних, що можуть мати значення доказів у кримінальному судочинстві.
Хід і результати затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, з поличним чи на місці злочину фіксуються в протоколі.
Затриманій особі пояснюється, у зв’язку з чим вона затримана, повідомляється про те, що вона має статус підозрюваної особи, роз’яснюються її права.
Затриманій особі вручається декларація прав підозрюваного з детальним викладенням її процесуальних прав.
Протокол затримання особи з поличним чи на місці злочину негайно реєструється в документах обліку заяв і повідомлень про злочини і є приводом до порушення кримінальної справи.
Протягом чотирьох годин з моменту затримання особи орган дізнання, слідчий чи прокурор повинні прийняти відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства рішення про порушення кримінальної справи і тимчасове взяття особи під варту, обрання чи не обрання передбаченого законом запобіжного заходу, або надати особі право залишити правоохоронний орган.
5. У сенсі розкриття значення однієї з форм затримання – затримання на місці злочину чи з поличним, визначено критерії допустимості використання результатів такого затримання в доказуванні.
Доказове значення протоколу затримання як процесуального документу полягає не лише в тім, що він засвідчує час і місце затримання конкретної особи, а і в тому, що в ньому фіксуються також заяви, зроблені нею при затриманні.
У протоколі затримання особи на місці злочину мають бути зафіксовані фактичні обставини вчинення злочину та його сліди, а при затриманні з поличним – речові докази причетності особи до злочину. Занесена до протоколу затримання інформація про обставини затримання (пояснення підозрюваного тощо) відноситься до судових доказів за умови її перевірки та визначення належності до справи, допустимості і достовірності.
Отже, складений у відповідності з вимогами закону протокол затримання має доказове значення не тільки тому, що в ньому фіксуються обставини затримання підозрюваного, а ще й тому, що правильна та достовірна вказівка в ньому на точний час затримання має значення для з’ясування часу скоєння злочину та в подальшому для підтвердження або спростування алібі затриманої особи.
6. З урахуванням проведеного в рамках дисертаційного дослідження анкетування та вивчення кримінальних справ виявлено основні недоліки, які допускаються слідчими та співробітниками органу дізнання при складанні протоколу затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, а також викладено пропозиції щодо закріплення в законі основних вимог до процесуального оформлення та змісту вказаного процесуального документу.
Наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регламентування підстав та порядку проведення особистого обшуку особи, яка затримується за підозрою в скоєнні злочину. Звернуто увагу на особливості проведення вказаної процесуальної дії, що стосуються обмеження особистої недоторканості підозрюваної особи.
7. Законодавча регламентація тимчасового затримання осіб має включати в себе такі основні положення:
Особа, підозрювана у вчиненні злочину, може бути тимчасово затримана (взята під варту) на строк не більше сімдесяти двох годин лише за наявності достатніх доказів вчинення нею злочину, за який за законом може бути призначено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі, з метою припинення злочинної діяльності, запобігання спробам приховатися від слідства, а також попередження вчинення дій, спрямованих на перешкоджання встановленню об’єктивної істини по справі.
Про тимчасове затримання підозрюваного орган дізнання, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову.
Підозрюваній у вчиненні злочину особі повідомляється, що з моменту винесення постанови про затримання вона користується правами підслідної особи та роз’яснюються права і обов’язки підслідного.
Копія постанови про тимчасове затримання підозрюваного разом з декларацією прав та обов’язків підслідного негайно вручається затриманому. Підслідному з моменту тимчасового затримання надається можливість користуватись юридичною допомогою захисника.
До першого допиту взятому під варту підслідному має бути надана можливість годинної зустрічі із захисником наодинці.
Тимчасове затримання підозрюваного у вчиненні злочину органом дізнання, слідчим чи прокурором не може тривати більше сімдесяти двох годин.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання, слідчий чи прокурор:
звільняє затриманого, якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, закінчився встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено безпідставно чи з порушенням вимог закону;
звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою;
доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він виносить подання до суду, про що письмово сповіщає прокурора не менш, ніж за добу до розгляду подання в суді. Прокурор, заступник прокурора по нагляду за органами досудового слідства або інші помічники прокурора за його дорученням можуть приймати участь у розгляді подання слідчого в суді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання.
Протягом сорока восьми годин з моменту отримання подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суддя зобов’язаний дати санкцію на тримання під вартою підслідного або звільнити його.
Наголошується, що небезпечність злочину та наявність даних про те, що особа буде перешкоджати здійсненню правосуддя, утворюють лише мотиви, а не підстави для взяття під варту.
Закон має виходити з того, що взяття особи під варту, у тому числі й тимчасове (тимчасове затримання) допустимо лише за наявності неспростовних і безсумнівних доказів вчинення такою особою злочину. Рішення слідчого, органу дізнання про ув’язнення особи має бути обґрунтованим, мотивованим і законним.
8. У контексті розгляду підстав для звільнення затриманого обґрунтовано, що орган дізнання, слідчий повинні звільнити особу, затриману за підозрою в скоєнні злочину, у таких випадках:
а) з’явились обставини, які дозволяють обмежитись застосуванням запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі;
б) у разі перекваліфікації складу злочину на менш тяжкий, кримінальна відповідальність за який не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі;
в) затримання було безпідставним та незаконним.
Пропонується доповнити статтю 165 КПК України «Загальні положення щодо порядку застосування, скасування та зміни запобіжного заходу» наступними положеннями:
«У тих випадках, коли орган дізнання чи слідчий прийде до висновку про помилковість затримання підозрюваного або про недоцільність його утримання під вартою, тому що особу затриманого встановлено, зібрано дані, що його цілком характеризують, і не має побоювання, що він сховається від слідства і суду, а також у випадку відмови прокурора в наданні згоди на арешт, вони звільняють затриманого, про що виносять мотивовану постанову, в якій наводять мотиви затримання підозрюваного і підстави його звільнення».
Рішення посадової особи органу дізнання та досудового слідства про звільнення особи має бути оформлено у вигляді постанови, що є єдиним процесуальним документом, на підставі якого начальник установи (місця) попереднього ув’язнення осіб, затриманих за підозрою в скоєнні злочину, може випустити таку особу з-під варти.
9. З метою вдосконалення законодавчого визначення процесуального статусу особи, яка затримується на місці злочину або з поличним, та статусу особи, яка тимчасово береться під варту (підслідного), запропоновано авторське визначення таких понять:
а) «підозрюваний» – особа, затримана на місці злочину чи з поличним,
б) «підслідний» – особа, щодо якої порушено кримінальну справу або щодо якої обрано запобіжний захід до визнання її обвинуваченою,
в) «обвинувачений» – особа, щодо якої винесено постанову про притягнення її в якості обвинуваченого,
г) «підсудний» – обвинувачений, відносно якого здійснюється судовий розгляд справи.
Цим учасникам процесу у відповідності з їх процесуальним статусом мають бути законодавчо визначені їх права і обов’язки.
10. У контексті винаходження шляхів до зміцнення процесуальних гарантій захисту прав і свобод осіб, котрі затримуються за підозрою в скоєнні злочину, запропоновано поширити коло прав, які необхідно закріпити в законі стосовно підозрюваних та підслідних осіб, та окреслено обов’язки посадових осіб органів дізнання та досудового слідства по забезпеченню їх реалізації.
Суттєвим елементом змісту правового статусу затриманих має стати те, що їм надається можливість користуватись привілеями презумпції невинуватості. Обмеження їх прав під час вживання примусового заходу – затримання не може переслідувати мету покарання, а застосовується лише для того, щоб з’ясувати причетність до скоєного злочину в рамках забезпечення цілей кримінального процесу, а повага честі та людської гідності вказаних осіб має бути гарантована і захищена законом.
Виходячи з особливостей правовідносин, в яких приймає участь особа, підозрювана у вчиненні злочину, та тимчасовості її статусу, пропонується підозрюваному в кримінально-процесуальному праві надати такі основні права: знати, у зв’язку з чим він затриманий; давати показання або відмовитись від дачі свідчень і відповідей на будь-які запитання як відносно самого себе, так і відносно будь-яких осіб; ознайомитися з протоколом затримання та вносити до протоколу доповнення, зауваження, заяви і клопотання; користуватись привілеями презумпції невинуватості та юридичною допомогою захисника, мати побачення із захисником наодинці у випадку взяття під варту.
Підозрюваному доцільно не тільки роз’яснити його права, а і вручити окрему декларацію прав підозрюваного, про що позначити в протоколі затримання.
З метою узагальнення і розвитку положень Конституції України, міжнародних правових актів та чинного кримінально-процесуального законодавства пропонується підслідному, окрім тих прав, які за чинним законодавством надані підозрюваному, надати і гарантувати такі права:
1) знати, що він є підслідною особою і у зв’язку з вчиненням якого злочину знаходиться під слідством;
2) користуватись привілеями презумпції невинуватості;
3) знати, що його показання можуть бути використані як проти нього, так і для його виправдання, бути вислуханим з приводу підозри, що виникла стосовно нього, та інших обставин справи;
4) отримати письмову декларацію з викладенням своїх прав підслідного та роз’яснення цих прав;
5) отримувати копію постанови про порушення щодо нього кримінальної справи, копію постанови про затримання та обрання запобіжного заходу, у передбачених законом випадках одержувати копії інших процесуальних документів та отримувати письмові повідомлення про рішення за результатами розслідування справи;
6) у разі затримання негайно і не пізніше сорока восьми годин бути доставленим до судді, який має за законом право звільнити затриманого з-під варти; вимагати в будь-який час перевірки судом обґрунтованості затримання чи обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
7) звертатись до суду з клопотанням про звільнення з-під варти під заставу;
8) на гуманне звернення та повагу гідності;
9) бути реабілітованим у разі, якщо підозра щодо нього не підтвердилась, та вимагати відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.
11. З урахуванням особистого практичного досвіду автора та результатів проведеного в рамках дослідження опитування співробітників слідчих підрозділів при розгляді питання про характер правовідносин, які виникають між учасниками кримінального процесу при застосуванні інституту затримання, доведено, що сучасне правове та процесуальне становище слідчого знаходиться на неналежному рівні, а процесуальна самостійність слідчого діючим законом лише проголошена, але не забезпечена, його процесуальні можливості та права обмежені та порушені. У контексті вдосконалення регламентації правовідносин, що виникають під час реалізації інституту затримання, подано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до норм Кримінально-процесуального кодексу України, які стосуються процесуальних прав та обов’язків слідчого, а також щодо вдосконалення законодавчої регламентації процесуального статусу прокурора в кримінальному процесі під час здійснення ним нагляду за діяльністю органів досудового слідства та дізнання з метою приближення його до вимог практики.
12. Приділено увагу проблемам, які виникають із затриманням особи при розв’язанні питання про екстрадицію. Згідно положень міжнародно-правових актів та міжнародних угод, компетентні органи держави, що надсилає запит, можуть звертатися із запитом про затримання та тимчасовий арешт особи, щодо якої вимагається екстрадиція, а саме затримання особи провадиться згідно чинного законодавства країни, до якої звертаються із запитом. Розгляд судами подання про затримання особи чи її тимчасовий арешт проводиться за правилами, встановленими статтею 165-2 КПК України.
З урахуванням того, що чинний КПК України не містить жодних норм щодо підстав, порядку проведення затримання за запитом іноземної держави, запропоновано включити положення міжнародно-правових актів щодо затримання осіб, стосовно яких надійшов запит на видачу з іноземної країни, у діюче кримінально-процесуальне законодавство у вигляді окремих частин статей, що регламентують порядок, підстави затримання та звільнення осіб.
13. Під час проведення наукового дослідження були вивчені та систематизовані положення міжнародних правових актів, що стосуються затримання особи за підозрою в скоєнні злочину, розглянуто норми кримінально-процесуального законодавства іноземних країн двох правових систем з метою виявлення положень, які можуть відповідати характеру та цілям кримінально-процесуальних норм інституту затримання України, та які мають бути обов’язково враховані при розробці нового або вдосконаленні чинного Кримінально-процесуального кодексу України.
Для того, щоб кримінально-процесуальне право України в повній мірі відповідало цілям, що стоять перед ним, воно повинно включати положення, які б відображали зміст міжнародно-правових актів щодо меж затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, та гарантій захисту прав і свобод такої особи.
14. Виходячи із закономірностей теорії і практики кримінального процесу розроблено конкретні та загальні пропозиції щодо вдосконалення інституту затримання підозрюваних осіб. Ці положення системно подані у вигляді двох аргументованих та викладених у додатках дисертаційної роботи законопроектів, що висуваються на захист і пропонуються до законодавчого втілення:
1. «Про порядок тимчасового затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину»,
2. «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України».
Пропозиції щодо законодавчого врегулювання двох форм затримання особи в кримінальному процесі – «затримання з поличним чи на місці злочину» та «тимчасове взяття особи під варту», доповнені нормами з більш чітким визначенням прав і обов’язків затримуваних осіб та закріпленням додаткових процесуальних гарантій реалізації їх прав і свобод, мають стати основою концептуальної моделі затримання як складного і важливого інституту кримінально-процесуального права в умовах реалізації принципів правової держави у сфері правосуддя. Окрім того, викладені в науковому дослідженні нові теоретичні положення та висновки можуть закласти принципи формування оптимальної, логічної та ефективної процесуальної форми затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закони та інші нормативні акти

1. Конституція України від 28 чер. 1996 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30. – (Бібліотека офіційних видань).
2. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 207 с. – (Бібліотека офіційних видань).
3. Закон України «Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України» від 7 бер. 2002 р. № 3099-III / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Голос України, 2002. – № 66. – (Бібліотека офіційних видань).
4. Закон України «Про демократичний громадянський контроль над Військовою організацією та правоохоронними органами держави» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Голос України, 2003. – № 139. – (Бібліотека офіційних видань).
5. Закон України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Урядовий кур’єр, 2006. – № 68. – (Бібліотека офіційних видань).
6. Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 11. – Ст. 50; 1999. – № 4. – Ст. 35; 2002. – № 33. – Ст. 236; 2003. – № 29. – Ст. 233. – (Бібліотека офіційних видань).
7. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 11. – Ст. 51; К. : Офіційний вісник України, 2003. – № 9. – Ст. 384. – (Бібліотека офіційних видань).
8. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зловживанню ними» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1995. – № 10. – Ст. 62 (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 863-XIV (863-14) від 08.07.1999 р.). – (Бібліотека офіційних видань).
9. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1991. – № 4. – Ст. 20; 1992. – № 36. – Ст. 526; 1993. – № 11. – Ст. 83; 1993. – № 22. – Ст. 234; 1994. – № 26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 102; 1999. – № 4. – Ст. 35; 2000. – № 10. – Ст.79; № 27. – Ст. 213; 2001. – № 10. – Ст. 44; № 40. – Ст. 113; 2002. – № 17. – Ст. 117; № 26. – Ст. 176; 2003. – № 29. – Ст. 233; № 30. – Ст. 247; 2004. – № 10. – Ст. 95. – (Бібліотека офіційних видань).
10. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради, 1992. – № 22. – Ст. 303; зі змінами, внесеними згідно із Законами : № 2549-XII від 07.07.92 р. / ВВР, 1992. – № 39. – Ст. 572; № 2932-XII від 26.01.93 р. / ВВР, 1993. – № 11. – Ст. 83; № 3784-XII від 23.12.93 р. / ВВР, 1994. – № 11. – Ст. 52; № 85/98-ВР від 05.02.98 р. / ВВР, 1998. – № 26. – Ст. 149; № 312-XIV від 11.12.98 р. / ВВР, 1999. – № 4. – Ст. 35; № 1381-XIV від 13.01.2000 р. / ВВР, 2000. – № 10. – Ст. 79; № 2181-III від 21.12.2000 р. / ВВР, 2001. – № 10. – Ст. 44; № 2246-III від 18.01.2001 р. / ВВР, 2001. – № 14. – Ст. 72; № 3111-III від 07.03.2002 р. / ВВР, 2002. – № 33. – Ст. 236; № 662-IV від 03.04.2003 р. / ВВР, 2003. – № 27. – Ст. 209; № 747-IV від 15.05.2003 р. / ВВР, 2003. – № 29. – Ст. 236; № 762-IV від 15.05.2003 р. / ВВР, 2003. – № 30. – Ст. 247; № 965-IV від 19.06.2003 р. / ВВР, 2003. – № 45. – Ст. 357; № 1130-IV від 11.07.2003 р. / ВВР, 2004. – № 8. – Ст. 66; № 2322-IV від 12.01.2005 р. / ВВР, 2005. – № 10. – Ст. 187; № 2600-IV від 31.05.2005 р. – (Бібліотека офіційних видань).
11. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 35. – Ст. 358; 1994. – № 24. – Ст. 184; 1999. – № 4. – Ст. 35; 1999. – № 16. – Ст. 98. – (Бібліотека офіційних видань).
12. Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.1993 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 35. – Ст. 360; 1999. – № 4. – Ст. 35; 2002. – № 33. – Ст. 236; 2003. – № 15. – Ст. 109, № 29. – Ст. 233; 2005. – № 10. – Ст. 187, Ст. 191; № 11. – Ст. 198. – (Бібліотека офіційних видань).
13. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1.12.1994 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1995. – № 1. – Ст. 1; 2004. – № 8. – Ст. 66. – (Бібліотека офіційних видань).
14. Закон України «Про службу безпеки України» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1992. – № 27. – Ст. 382; 2000. – № 10. – Ст. 79; 2002. – № 17. – Ст. 117; 2003. – № 15. – Ст. 109; 2003. – № 45. – Ст. 357. – (Бібліотека офіційних видань).
15. Закон України «Про прокуратуру» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1991. – № 53. – Ст. 793; 1993. – № 22. – Ст. 229; 1993. – № 50. – Ст. 474; 1995. – № 11. – Ст. 71; 1995. – № 34. – Ст. 268; 2001. – № 44. – Ст. 233; зі змінами, внесеними Законами : № 2922-III від 10.01.2002 р., № 2981-III від 17.01.2002 р., № 743-IV від 15.05.2003 р. – (Бібліотека офіційних видань).
16. Закон України «Про службу зовнішньої розвідки» від 1 груд. 2005 р. № 3160-IV / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Урядовий кур’єр, 2006. – № 12. – (Бібліотека офіційних видань).
17. Закон України «Про судову експертизу» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 28. – Ст. 232. – (Бібліотека офіційних видань).
18. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : затверджена Указом Президента України № 361/2006 від 10 трав. 2006 р. – Офіц. вид. – К. : Урядовий кур’єр, 2006. – № 95. – (Бібліотека офіційних видань).
19. Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з їх екстрадицією : постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. № 16. – Офіц. вид. – К. : Вісник Верховного Суду України, 2004. – № 11 (51). – (Бібліотека офіційних видань).
20. Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи : постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 1. – Офіц. вид. – К. : Вісник Верховного Суду України, 2005. – № 2 (54). – (Бібліотека офіційних видань).
21. Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України : затверджено Наказом МВС України № 160 від 31.03.2008 р. – (Нормативний документ Міністерства внутрішніх справ України. Наказ).
22. Положення про підрозділи дізнання в органах внутрішніх справ України : затверджено Наказом МВС України № 422 від 2.09.2008 р. – (Нормативний документ Міністерства внутрішніх справ України. Наказ).
23. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4.11.1950 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).
24. Європейська конвенція по попередженню катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання : прийнята Радою Європи 26.11.1967 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).
25. Загальна декларація прав людини : прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – №13. – (Бібліотека офіційних видань).
26. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права : прийнятий на ХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН 16.12.1966 р., ратифікований Президію Верховної ради СРСР 18.09.1973 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).
27. Мінімальні стандартні правила поведінки з ув’язненими : прийняті на першому Конгресі Організації Об’єднаних Націй по попередженню злочинності і поведінки з правопорушниками, що відбувся в Женеві у 1955 р. : схвалені Економічною і Соціальною Радами в їх резолюціях 663 С (XXIV) від 31 лип. 1957 р. і 2076 (LXII) від 13 трав. 1977 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).
28. Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку : прийнятий резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 груд. 1979 р. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).
29. Рекомендація 971 (1983) про захист затриманих від катувань та жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання : прийнята Консультативною Асамблеєю Ради Європи 28.09.1983 р. в доповнення до Європейської конвенції по попередженню катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання. – Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 13. – (Бібліотека офіційних видань).

Монографії, навчальні посібники, статті

30. Аббдумаджидов Г. Расследование преступлений / Аббдумаджидов Г. – Ташкент, 1986. – 152 с.
31. Аверьянова Т. В. Криминалистика: учебник для вузов / Аверьянова Т. В., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р.; под ред. Р. С. Белкина. – М.: Издат. груп. Норма-Инфра, 1999. – 990 с.
32. Агеенкова Г. Т. Меры административного и уголовно-процессуального пресечения // Основные направления усовершенствования советского управления и финансовой деятельности; под ред. П. Т. Василенкова: статьи / Г. Т. Агеенкова. – М. : ВЮЗИ, 1986. – С. 58–60.
33. Азаров В. А. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по охране имущественных интересов граждан / Азаров В. А. – Омск, 1990. – 46 с.
34. Алексеев Н. С. Советский уголовный процесс / Н. С. Алексеев, В. З. Лукашевич. – Ленинград, 1989. – 350 с.
35. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Аленин Ю. П. – Одесса, 2002. – 264 с.
36. Ахпанов А. Н. Меры процессуального принуждения: социальная ценность, теория и практика применения / Ахпанов А. Н. – Караганда, 1989. – 176 с.
37. Бакаев Д. М. Прокурорский надзор за законностью задержания подозреваемых и ареста обвиняемых: учебное пособие / Д. М. Бакаев, А. Н. Балашов. – Х., 1980. – 48 с.
38. Бакаев Д. М. Сущность, задачи, формы и методы прокурорского надзора за соблюдением законов органами дознания и предварительного следствия: учебное пособие / Д. М. Бакаев, И. Ф. Цымбалистенко.– Х., 1997. – 48 с.
39. Балашов А. Н. Прокурорский надзор за законностью задержания подозреваемых и ареста обвиняемых / А. Н. Балашов // Соц. законность. – 1983. – № 8. – С. 32–33.
40. Бастрыкин А. И. Взаимодействие советского уголовного процесса и международного права / Бастрыкин А. И. – Ленинград, 1986. – 48 с.
41. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования / Батюк В. Н. – К., 1990. – 34 с.
42. Баулін О. В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / О. В. Баулін. – К., 2000. – 20 с.
43. Бахин В. П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования / Бахин В. П. – К., 1991. – 124 с.
44. Бахин В. П. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью / В. П. Бахин, Н. С. Карпов. – К., 2002. – 458 с.
45. Бекешко С. П. Подозреваемый в советском уголовном процессе / С. П. Бекешко, Е. А. Матвиенко. – Минск, 1969. – 134 с.
46. Боботов С. В. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития / Боботов С. В. – М., 1989. – 86 с.
47. Бобрик В. Адвокат-іноземець в Україні та адвокат-українець за кордоном: реалії чи перспективи / Володимир Бобрик, Ігор Новосельцев // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 139–142.
48. Богатирьов І. Г. Проблеми дотримання прав людини в Україні при затриманні // Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні : статті / І. Г. Богатирьов. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 120–124.
49. Божьев В. П. Конституционные принципы уголовного процесса // Уголовный процесс: учебник для вузов / В. П. Божьев. – М. : Спарк, 1998. – С. 72–101.
50. Борзих Н. В. Проблемні питання надання юридичної допомоги адвокатом за призначенням / Н. В. Борзих // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. – 2006. – Спеціальний випуск № 1 (28). – С. 87–93.
51. Борисов В. І. Затримання та взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні / Борисов В. І., Зеленецький В. С., Шило О. Г. – Х., 2004. – 184 с.
52. Викторский С. И. Русский уголовный процесс / Викторский С. И. – [2-е изд.]. – М., 1912. – 420 с.
53. Гаврилов А. К. Следственные действия по советскому уголовно-процессуальному праву: учебное пособие / Гаврилов А. К., Михайлов В. А., Туленков П. М. – Волгоград : Высшая следственная школа, 1975. – 112 с.
54. Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України : монографія / Галаган В. І. – К., 2002. – 300 с.
55. Галкин И. С. Процессуальное положение подозреваемого / И. С. Галкин, В. Г. Кочетков. – М. : Юридическая литература, 1968. – 112 с.
56. Григорьев В. Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел / Григорьев В. Н. – М., 1999. – 542 с.
57. Григорьев В. Н. Доказательственное значение протокола задержания подозреваемого // Роль аппаратов уголовного розыска и следствия в борьбе с преступностью : Вып. 21 : (Труды Омской ВШМ) : статьи / В. Н. Григорьев, С. А. Шейфер. – Омск, 1976. – С. 25–31.
58. Громов Н. А. Уголовный процесс России / Громов Н. А. – М. : Юристъ, 1998. – 552 с.
59. Грошевий Ю. М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії / Ю. М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2 (13). – С. 125–131.
60. Грошевий Ю. М. Кримінальний процес України: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Грошевий Ю. М. – Х. : Право, 2000. – 496 с.
61. Гуляев А. Заключение под стражу на предварительном следствии / Алексей Гуляев, Олег Зайцев // Законность. – 2003. – № 4. – С. 17–22.
62. Гуляев А. П. Комментарий к Положению о порядке кратковременного задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления / Гуляев А. П., Комаров Б. В., Малиновкин С. М.; под ред. С. В. Мурашова. – М. : Юридическая литература, 1982. – 56 с.
63. Гуляев А. П. Понятие процессуального задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления / А. П. Гуляев // Труды ВНИИ МВД СССР. – 1975. – № 35. – С. 90–98.
64. Гуляев А. П. Задержание лиц, подозреваемых в совершении преступления / Гуляев А. П., Данилюк С. А., Забарин С. Н. – М., 1988. – 58 с.
65. Гуткин И. М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания / Гуткин И. М. – М., 1980. – 34 с.
66. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. – М. : Зерцало, 2002. – 528 с.
67. Давыдов П. М. Применение мер процессуального воздействия / П. М. Давыдов, П. П. Якимов. – М., 1985. – 124 с.
68. Давыдов П. М. Применение мер процессуального принуждения по Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик / П. М. Давыдов, П. П. Якимов. – Свердловск, 1961. – 88 с.
69. Денежкин Б. А. Гарантии неприкосновенности личности и избрания меры пресечения в отношении подозреваемого // Вопросы уголовного процесса : Вып. 3 : Совершенствование деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью : статьи / Б. А. Денежкин. – Сарат