Жорнова Ольга Іллівна. Теоретико-методологічні засади формування культуротворчості студентів університетів

brief description

Жорнова Ольга Іллівна. Теоретико-методологічні засади формування культуротворчості студентів університетів : Дис... д-ра наук: 13.00.04 2007

Жорнова О. І. Теоретико-методологічні засади формування культуротворчості студентів університетів. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 теорія і методика професійної освіти. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2007.
У дисертації здійснено дослідження теоретичних і методологічних засад формування культуротворчості студентів університетів. На основі узагальнення тенденцій становлення нової виробничої парадигми розроблено модель культуротворчої праці. Створено концепцію формування культуротворчості студентів університетів як теоретичну основу підвищення фахової підготовки, розроблено педагогічну теорію формування культуротворчості студентів університетів як обґрунтування універсальної поведінкової моделі фахівця в умовах продукування нового як звичної професійної діяльності.
Обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічну систему формування культуротворчості студентів університетів як сукупність упорядкованих дій, що урівноважують соціокультурні процеси в системі "Соціокультурна цілісність Культуротворець".

Дисертаційне дослідження репрезентує теоретичні узагальнення наукової проблеми формування культуротворчості з позицій її інтерпретації як універсальної поведінкової моделі фахівця в процесі створення нового (мета), основного та допоміжного суб'єктів культуротворчості (процес) і характеристики фахівця, підготовленого до культуротворчої праці (результат професійної підготовки), та нові підходи до її вирішення на прикладі студентів університетів засобами педагогічних дій, що урівноважують соціокультурні процеси в системі "Соціокультурна цілісність Культуротворець" й уможливлюють на конвенційних засадах апробацію нововведень у професійній сфері.
1. З'ясовано, що культуротворча модель освіти в Україні перебуває в стадії становлення. Існуючі педагогічні системи в обмеженому обсязі орієнтовані на підготовку майбутнього фахівця в контексті узгодження із соціокультурною цілісністю потреб у створенні нового та відповідні професійно-виробничі стратегії в підготовці кадрів.
На підставі витлумачення провідними соціального чи культурного (творчого) чинників виокремлено соціокультурний і культурологічний підходи до пояснення сутності культуротворчої освіти. В першому випадку виникнення нового детерміновано єдністю і принциповою неподільністю соціокультурного складника, а в другому пріоритетами культурного перед соціальним, духовно-культурної діяльності чи її творчих (художньо-творчих) аспектів перед суспільною реальністю.
2. Культуротворчість розглянуто на філософському, загальнонауковому, спеціально науковому та вузькоспеціальному рівнях як феномен, функцію системи "Соціокультурна цілісність Культуротворець", універсальну поведінкову модель фахівця в процесі оновлення культурних смислів і характеристику студентів, підготовлених до створення нового у звичній професійній діяльності. В кожному випадку реалізовуються визначені функції. Встановлено, що створення в професійній діяльності суспільно необхідного продукту на основі порозуміння між індивідом і соціальним середовищем у професійно-діяльнісному полі їх взаємодії можливе на одному з трьох виокремлених рівнів, а саме на мезорівні.
Відповідно феномен культуротворчості визначено як універсальну гуманістичну категорію, що характеризує еволюцію культурних смислів при збереженні культурних архетипів через осмислення індивідуальних і колективних зусиль у розгортанні бажаного сценарію майбутнього, ствердженні найвищих духовних ідеалів та прагнень об’єднання сукупного національного потенціалу.
Доведено, що професійна підготовка до культуротворчості повинна враховувати специфіку цього процесу, яка полягає в створенні нового за узгодження і неузгодження соціальних потреб у ньому, темпи оновлення виробництва, індивідуальну перетворювальну активність і спрямованість індивіда та соціального середовища на порозуміння, конвенційні угоди.
3. За результатами аналізу концепцій розвитку трудового ресурсу в сучасних соціокультурних умовах виявлено розмежування творчості і створення нового в професійній діяльності на засадах обґрунтовування характеристик, які доводять їх неспівпадання. На підставі аналізу ментальних, суспільно-політичних, економічних, соціокультурних чинників професійної діяльності зроблено висновок про становлення нової виробничої парадигми, що названа культуротворчою працею. За результатами теоретичного моделювання визначено континуум створення нового в професійній діяльності і різнорівневість продуктивності як її результату.
На засадах діяльнісного, соціокультурного, соціально-психологічного, синергетичного підходів виокремлено фактори, що детермінують потребу в культуротворчій праці: життєдіяльність людини як запорука існування Всесвіту, права і свободи людини, характер праці фахівців, глобальні загрози людському існуванню.
4. Теоретично обґрунтовано модель культуротворчої праці. Перетворювальна активність індивіда реалізується через визначені складові структури культуротворчої праці (ноосферно-діяльнісну, інвайроментально-соціокультурну, творчо-інтелектуальну, валеософсько-діяльнісну). Кожна з них виконує певну функцію (акселераторську, адаптивну, амортизаційну, компенсаторну), чим забезпечує набуття досвіду: оволодіння культуротворчістю як універсальним еволюційним механізмом, забезпечення соціокультурній цілісності неризикованих новацій, конструктивних дій щодо пошуку нових культурних смислів, доцільного використання індивідуального ресурсу. Він формує фахівця як культуротворця в поєднанні таких характеристик: опанування стратегіями культуротворчості як новими сценаріями життя; спроможність досягати конвенційних угод; цілісність уявлень про створення нового у професійній діяльності; здатність до самозбереження ресурсу в професійній діяльності.
5. Розроблено педагогічну теорію як теоретичну основу формування культуротворчості студентів університетів, що є результатом узагальнень об’єктивних чинників суспільно необхідного рівня перетворювальної активності індивідів та індивідуального трансгресивного потенціалу. Вона характеризує формування культуротворчості студентів університетів з позицій універсальної поведінкової моделі фахівця в умовах продукування нового як звичної професійної діяльності й обґрунтовує закономірності, дефініції цього процесу ("культуротворчість", "континуум культуротворчості", "соціокультурний контакт", "культурний контакт", "медіальний контакт", "позитивний образ майбутнього", "соціокультурний хронотоп", "культуротворчий хронотоп", "хронотоп сингулярності", "практика культуроспоживання", "практика культуротворчості") й епістеми "культуротворчість", "соціокультурний баланс", "соціокультурна цілісність" і доводить сенс оперування в педагогічному дискурсі операційними значеннями "дотримання правил" і "маніпуляція з правилами".
6. У виявлених та обґрунтованих закономірностях формування культуротворчості студентів університетів показано рух від дискретних уявлень про створення нового в професійній діяльності до цілісної картини культуротворчої праці, від фрагментарного формування досвіду оновлення культурних смислів до системних цілеспрямованих дій і, відтак, від незадовільного стану спрямованості студентів на культуротворчість до задовільного.
7. В основу концепції формування культуротворчості покладено положення в руслі соціокультурної парадигми, які відображують державну молодіжну політику, державні принципи регуляції активності індивіда, сучасну організацію суспільств та об'єктивну обмеженість входження індивідів з яскраво вираженими здібностями до владних структур, відповідно їх незадоволеність і потенційні мотиви руйнації соціальних інститутів і спільнот, що їх ігнорують, асоціальної діяльності; намагання суспільства забезпечити стабільність, неризикованість і передбачуваність існування для своїх громадян; сучасний ідеал фахівця.
8. Розроблено педагогічну систему формування культуротворчості студентів університетів як сукупність упорядкованих дій, що врівноважують соціокультурні процеси в системі "Соціокультурна цілісність Культуротворець". Її особливість полягає у визначеності факторами культуротворчої праці.
Модель педагогічної системи містить цільову, освітньо-змістову, процесуальну та результативну складові (вибудову взаємодії як соціокультурного контакту, опанування образними конструкціями культуротворчості, сформованість векторів культуротворчості, цінності культуротворчості)і скеровується на досягнення позитивної динаміки спрямованості на культуротворчість, що постає як інтегративний критерій сформованості культуротворчості за показниками: практичний інтерес до культуротворчості, підготовленість до перебування у хронотопі культуротворчості, ставлення до соціокультурної цілісності.
Забезпечення програмно-методичними матеріалами та рекомендаціями щодо занять, програми курсів, методик ділових ігор, дискусій, методів інтеракції, коучінгу, метро-ритмічних акцентів уможливлює її широке застосування в педагогічному процесі.
9. Відповідно до авторської методики в експериментально-дослідній роботі теоретичний і практичний аспекти зреалізували такі рівні оволодіння знаннями і вміннями: загальнонауковий, спеціально-науковий, професійно-орієнтований, інтерактивний. Процесуальна складова окреслює всі потенційно можливі зміни стану системи від етапу "пред'явлення можливостей" (першої зустрічі з викладачем) до виходу на вищий, дисипативний рівень функціонування і характеризує кожен з них через мету, ознаку, механізм реалізації, методи, види ефективної взаємодії, хронотопу і практики та зміст діяльності: нульовий; лінійний, нелінійний, лінійний', нелінійний', біфуркації та дисипативний. Виявлено неодноразове повернення лінійного та нелінійного етапів (як лінійний', лінійний'' та нелінійний', нелінійний''). Вони включені в загальний процес формування культуротворчості студентів університетів.
10. Аналіз результатів формування культуротворчості студентів за інтегративним критерієм у констатувальному та формувальному експериментах виявили позитивну динаміку: так, в експериментальній групі кількість студентів з високим рівнем зросла відповідно з 41,04% до 100%. У контрольній групі таких студентів із 51,61% збільшилось до 56,05%, з достатнім рівнем із 41,94% до 42,74%, а з низьким зменшилося з 6,45% до 1,2%.
Досягнуті зміни в параметрі вищого рівня груповому ставленні до культуротворчості підтверджують: навчальна група є соціокультурною цілісністю, що усвідомлює свою роль у культуротворчості, має сформований позитивний образ майбутнього, відповідні змістові уявлень про майбутнє образи професіонала, професійної діяльності як культуротворчості, контролює індивіда через систему стримувань і противаг, а не насилля, тиску й заборон і на засадах конвенційних угод змінює вимоги стосовно професійної діяльності. Це уможливлюється педагогічним впливом на параметри нижнього рівня (формуванням позитивного образу майбутнього, пізнанням ідеї ноосфери, валеософії світогляду, інвайроментальних цінностей) і педагогічними умовами (хронотоп культуротворчості, культурний контакт, практика культуротворчості).
11. За аналізом результатів формувального експерименту визначено нові закономірності формування культуротворчості студентів університетів:
врахування ситуації неврівноваженості (незбігання правил) у педагогічному процесі та зняття суперечностей, які їх породжують, засобом уведення невластивих для жодної складової елементів (нових правил як результату конвенцій) нівелює напругу і синхронізує впродовж певного часу розвиток культуротворчості відповідно до нових правил;
соціокультурна цілісність настільки підвищує свій потенціал, наскільки збільшує кількість виборів індивіда в культуротворчості, й одночасно настільки ж змінює сама себе як відкрита система;
формування культуротворця, котрий максимально враховує можливі ризики і прагне не розбалансовувати систему, є успішним тією мірою, якою в цьому бере участь соціокультурна цілісність.
Ці закономірності враховуються через принципи корекції дисеквілібріуму, зовнішньої наддетермінації індивіда та конвенційності.
12. За результатами проведеного дослідження розроблено рекомендації:
університетським закладам освітипри підготовціфахівців потрібно врахувати становлення тенденції культуротворчої праці, яка в недалекому майбутньому посяде провідне місце і поставить вимогу універсальної поведінкової моделі фахівця на кшталт збірної команди, а творчості як звичних посадових обов’язків;
обласним (міським, районним) центрам професійної зайнятості при визначенні рівня креативності майбутнього фахівця враховувати його спрямованість на культуротворчість як пошук конвенцій і прагнення врахувати потреби соціального оточення в новому продукті;
обласним управлінням (міським, районним відділам) освіти і науки, культури врозробкахнауково-методичних рекомендацій педагогічним працівникам і працівникам закладів культури включати положення про розвиток творчої особистості в системі "Соціокультурна цілісність Культуротворець";
інститутам післядипломної педагогічної освіти, курсам підвищення кваліфікації працівників культури під часвизначеннярівня професійної підготовки фахівця враховувати знання методик пошуку конвенцій при створенні нового та їх застосування в процесі розвитку творчих здібностей у студентів (школярів), збалансовувати практики культуроспоживання і культуротворчості, визначати синергетичні параметри педагогічних ситуацій і застосовувати відповідні методи, форми, прийоми.
Виявлено, що деякі аспекти досліджуваної проблеми потребують подальшого теоретичного вивчення та практичного застосування. Так, необхідно дослідити потребу представників різних професійних груп у чітких правилах та їх спрямованість на узгодження оновлення культурних смислів у професійній діяльності з потребами соціокультурної цілісності. Дослідження цих проблем стане ще одним кроком у напрямку створення конкурентоспроможної професійної освіти в Україні.