Зінчук Тетяна Олексіївна. Євроінтеграційна перспектива аграрного сектора економіки України: теорія, методологія, практика

brief description

Зінчук Тетяна Олексіївна. Євроінтеграційна перспектива аграрного сектора економіки України: теорія, методологія, практика : Дис... д-ра наук: 08.00.03 2009

Зінчук Т.О. Євроінтеграційна перспектива аграрного сектора економіки України: теорія, методологія, практика. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 економіка та управління національним господарством. ДУ Інститут економіки та прогнозування НАНУ”, Київ, 2009.
Досліджено науково-методологічні та практичні засади формування європейського інтеграційного процесу на основі найпоширеніших теорій і підходів, які склалися у світовій економіці. Визначено зміст, мету та передумови європейської інтеграції в аграрному секторі вітчизняної економіки. Розкрито сукупність ознак, під впливом яких відбувається реалізація переваг європейської інтеграції в аграрному секторі економіки. Розроблено систему базових принципів європейської інтеграції з врахуванням аграрної складової та доведено їх значення як джерел розвитку інтеграційних процесів та здійснення аграрних реформ з врахуванням вимог САП ЄС. Виявлено позитивні та негативні фактори адаптації вітчизняного аграрного сектора економіки до одновекторної європейської моделі розвитку. Доведено необхідність подальшого освоєння ринку агропродовольчої продукції країн ЄС як найбільш перспективного у порівнянні із світовим ринком. Обґрунтовано соціально-економічні та екологічні пріоритети розвитку аграрного сектора економіки України відповідно до орієнтирів та перспектив європейської інтеграції.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення основних засад європейської інтеграції і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці методологічних принципів формування вітчизняної аграрної моделі, заснованої на європейських імперативах. Виходячи із суттєвої різниці в рівнях економічної інтеграції між Україною та країнами ЄС, зроблено висновки та висунуто пропозиції теоретико-методологічного та прикладного характеру, які формують пріоритети розвитку вітчизняної аграрної економіки та окреслюють безпосередні вигоди євроінтеграції:

Вихідною умовою вивчення, обґрунтування та теоретичного моделювання процесу європейської інтеграції є теорія інтеграції. Незважаючи на гостроту теоретичних дискусій та масштабність емпіричних досліджень, процес інтеграції з позиції секторального підходу достатньо не вивчено. Методологічне використання існуючих положень європейської інтеграції дозволяє стверджувати про стимулюючий вплив сільського господарства, його найвагомішу роль як інтегральної складової у цьому процесі. В умовах євроінтеграційного вибору доцільно тлумачити зміст процесу європейської інтеграції стосовно вітчизняного аграрного сектора економіки як досягнення такого соціально-економічного рівня організації та ведення сільськогосподарського виробництва, який відповідає сучасним світовим і європейським вимогам при одночасному збереженні й посиленні власної ідентичності. Водночас, використання надбань, отриманих шляхом об’єднання аграрних потенціалів країн-членів регіонального інтеграційного угруповання, їх аграрних ринків та завдяки солідарній відповідальності за кінцеві результати на всіх стадіях аграрного співробітництва і спільній матеріальній зацікавленості усіх учасників інтеграційного процесу, гарантує отримання найвищого економічного результату, якого без інтеграції досягти неможливо, або ж він не є економічно доцільним.
Затягування процесу реформування аграрного сектора та невизначеність конкретних завдань національної аграрної політики є свідченням недооцінки основних стратегічних орієнтирів і завдань, які були характерними протягом усього еволюційного періоду розвитку європейської інтеграції. Розгляд євроінтеграції аграрного сектора економіки через призму системи таких ключових ознак, як: мета, механізм, процес, етапи, відносини, тенденції та їх синтез, посилює цілісність та упорядкованість західноєвропейської аграрної інтеграції. Ігнорування їх постійно відтворювального характеру призводить до застою у інтеграційних зв’язках та деформації кінцевих показників розвитку сільського господарства країн-учасників спільного аграрного ринку ЄС.
Узагальнення наведених ознак, а також осмислення зарубіжної і вітчизняної спадщини теорії та практики європейської інтеграції дало підставу для висновку про притаманність євроінтеграції в аграрному секторі економіки певної системи принципів, які у теоретико-методологічному аспекті являють собою базисні засади, правила та об’єктивні норми поведінки країн-інтеграторів. При формуванні моделі європейської інтеграції в аграрному секторі вітчизняної економіки не можна поділяти ці принципи на важливі або не важливі, навіть незважаючи на різні масштаби їх застосування. У контексті даних методологічних положень мають формуватися поточні і майбутні стратегічні європейські орієнтири аграрної економіки України.
Євроінтеграційна перспектива вітчизняного аграрного сектора економіки має формуватися поступово та з урахуванням усіх характерних для ЄС етапів інтеграції, що дозволить лібералізувати зовнішню торгівлю у відповідності до діючого режиму вільної торгівлі у країнах ЄС (на першому етапі інтеграції), запровадити механізми стимулювання господарської діяльності, економічної та інституційної підтримки і захисту вітчизняного товаровиробника сільськогосподарської продукції (на пізніших етапах інтеграції). При цьому інтереси аграрного сектора економіки повинні зосереджуватися на стійкості функціонування одновекторної моделі розвитку. Чітко визначені політичні, економічні, соціальні, екологічні, науково-технічні та освітньо-професійні орієнтири такої моделі дозволяютьсформувати стратегію аграрних перетворень,що сприятиместабілізації аграрного середовища таздійсненню секторальних реформ у відповідності до сучасних вимог і принципів функціонування САП ЄС.
Враховуючи характер останніх змін, спричинених реформами САП ЄС, нині до явних пріоритетів САП слід віднести: стабільність господарської, соціальної та природоохоронної діяльності; забезпечення умов для розвитку підприємництва у сільській місцевості; зменшення безробіття; інформаційний розвиток сільського соціуму. Водночас, САП ЄС не позбулася свого явно протекціоністського, інерційного характеру, що призводить до численних торгових війн” на глобальному ринку. З огляду на це САП ЄС не можна оцінювати однозначно позитивно. Зрештою стратегічні напрями євроінтеграційної політики України в оглядовій перспективі слід формувати з врахуванням досвіду та прорахунків, що мають місце в аграрній політиці ЄС.
ЕволюціяСАП ЄС зумовила кардинальні, проте логічно необхідні зміни в її пріоритетах, акцентуючи на сільському розвитку. Західноєвропейська модель сільського розвитку побудована на сприянні багатофункціональному розвитку сільських територій та передбачає раціональне використання матеріальних, людських і природних ресурсів за допомогою відповідного механізму фінансування. Основною рисою реформування та модифікації європейської політики сільського розвитку є її всеохоплюючий характер, координація дій у регіонах, які є малорозвиненими і мають природні перешкоди для ведення сільськогосподарського виробництва.
Виходячи з подальшої необхідності вирішення проблем реалізації механізмів сільського розвитку через призму САП ЄС, важливим є поступовий перехід на її принципи. Серед них основними у вітчизняній моделі сільського розвитку слід визнати розробку та координацію програм і проектів розвитку сільського господарства і несільськогосподарського спрямування в межах єдиного напряму комплексного сільського розвитку та чинної державної концепції, які б сприяли досягненню відповідних цілей. У процесі дослідження умов адаптації аграрного сектора економіки до європейської моделі сільського розвитку встановлено пріоритетність таких заходів: здійснення оцінки власних фінансових можливостей та можливостей доступу до фінансових ресурсів структурних фондів ЄС; проведення типізації сільських територій відповідно до стандартів ЄС; розробка альтернативних схем організації сільського розвитку; уточнення критеріїв депресивності сільських територій; подолання дефіциту інформації серед селян у галузі сільської політики.
Аналіз відповідності аграрного сектора економіки України умовам членства в ЄС свідчить про те, що позитивних трансформаційних процесів, аналогічних країнам ЦСЄ, в нашій країні поки що не сформовано. Особливо це характерно для таких двох важливо стратегічних євроінтеграційних орієнтирів як формування ринку землі та забезпечення гнучкого поєднання ринкових принципів саморегулювання господарюючих суб’єктів з державною підтримкою в аграрному секторі економіки. Подібно до країн ЦСЄ аграрні трансформації бажано здійснювати шляхом поступового введення апробованих у ЄС методів державного регулювання з вбудовуванням” національних особливостей та чітким поетапним визначенням розмірів і правил надання аграрних субсидій.

Вихід аграрного сектора України на траєкторію ефективного економічного зростання, подібного до європейської моделі, потребує проведення цілеспрямованої державної політики, яка ґрунтуватиметься на триєдиному підході, який широко використовується в ЄС з урахуванням економічної, екологічної та соціальної складових. Завдяки цьому забезпечується збалансованість системи заходів і засобів державного впливу на процес виробництва сільськогосподарської продукції. Водночас, можна стверджувати, що постійне копіювання моделі САП ЄС означатиме для України тяжіння до використання ознак наздоганяючого”, а не стійкого розвитку сільського господарства. При використанні підходів такого типу економічного розвитку втрачається незалежність та ідентичність вітчизняного аграрного сектора, а також посилюється винятковість окремих аспектів САП ЄС і їх негативний вплив на важливі пріоритети державної економічної політики. Розуміння такої ситуації сприяє визнанню якісно нових інституціональних підходів у регулюванні аграрної сфери, спрямованих на формування високорозвиненого інституціонального механізму. Його роль полягає у формуванні достатньо надійного законодавства як інструменту забезпечення комплексної системи підтримки агарного сектора економіки (правової, фінансової, інноваційної, маркетингової тощо).
Серед перспективних напрямів процесу адаптації аграрного сектора до вимог європейської аграрної моделі можна виділити подальше удосконалення цільових програм державної підтримки сільського господарства. Проведений аналіз таких програм засвідчив, що їх механізм потребує серйозного покращення з переорієнтацією на найефективніше використання бюджетних коштів. Існуюча політика підтримки вітчизняного аграрного сектору не відрізняється своєю послідовністю, не має чітко визначених критеріїв та є суттєвими бар’єром для розвитку підприємств малих та середніх форм господарювання. Тому використання двох основних векторів державної політики підтримки: внутрішнього, пов’язаного з удосконаленням форм прямої та непрямої державної підтримки і зовнішнього, зорієнтованого на перехід до єдиних норм і правил торговельно-економічних відносин в рамках членства України в СОТ, повинно забезпечити цілеспрямоване надходження преференцій безпосередньо до товаровиробників, гарантуючи їм рівнодоступний та прозорий доступ до бюджетних коштів.
Оцінка конкурентних переваг аграрного сектора економіки на європейському та світових ринках, здійснена за матричною методологією, в основу якої покладено розрахунки індексу Балашша, свідчить про ймовірність втрати, збереження та посилення конкурентних переваг окремих видів агропродовольчої продукції. Перспективними напрямами розвитку аграрного сектора України стосовно європейського ринку має бути сільськогосподарська продукція із середніми та сильними конкурентними перевагами. Вдосконалення конкурентної політики у такому разі може відбуватися у бік нарощування показників чистої торгівлі і зростання частки продукції відповідних товарних груп у загальному обсязі експорту.
Досягнення європейських стандартів функціонування аграрного сектора економіки можливе лише за умов визначення базових пріоритетів, здатних забезпечувати синергетичний і кумулятивний ефекти в економічній та соціальній сферах, що спрямовуватиме процес європейської інтеграції у відповідності до посиленої угоди між Україною та ЄС. Ними є: 1) удосконалення державних механізмів забезпечення сільського населення суспільними благами як чинника зростання його добробуту; 2) найповніша реалізація потенціалу сільськогосподарських формувань усіх організаційно-правових форм; 3) гармонізація діючих національних стандартів сільськогосподарської продукції з європейськими та світовими вимогами; 4) екологізація аграрного виробництва шляхом впровадження та використання екологічних методів господарювання; 5) розвиток біоенергетики на основі вітчизняної сировинної бази; 6) удосконалення системи державної підтримки як інструменту державного регулювання.