ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ\'ЯЗКУ З ДІЙОВИМ КАЯТТЯМ

brief description

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................................3
Розділ 1. Історико-правовий та порівняльно-правовий огляд інституту звільнення від кримінальної відповідальності........................................................13
1.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві дорадянського періоду......................................................................13
1.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві ХХ сторіччя.................................................................................................................23
1.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у законодавстві зарубіжних країн.............................................................................................................................32
Розділ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям як складова частина інституту звільнення від кримінальної відповідальності кримінального права України......................................................48
2.1. Поняття й загальна характеристика звільнення від кримінальної відповідальності.........................................................................................................48
2.2. Соціально-правова обумовленість встановлення звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям та його місце в інституті звільнення від кримінальної відповідальності........................................58
2.3. Підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям..........................................................................................................80
Розділ 3. Кримінально-правова характеристика дійового каяття.......................112
3.1. Об’єктивні ознаки дійового каяття..................................................................115
3.2. Суб’єктивні ознаки дійового каяття ...............................................................161
Висновки..................................................................................................................178
Список використаних джерел..............................................................................184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кримінально-правова політика України в сучасних умовах характеризується, з одного боку, тенденцією до встановлення суворих заходів покарання щодо учасників злочинних угруповань, осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого – пом’якшенням кримінально-правової репресії стосовно осіб, які вчиняють діяння невеликої тяжкості, вчинки, спрямовані на згладжування соціально шкідливих наслідків своїх діянь. При цьому чинне кримінальне законодавство України містить низку норм, які передбачають повну відмову від застосування державного примусу щодо осіб, які вчинили злочини, дозволяючи, а в деяких випадках навіть зобов’язуючи звільняти їх від кримінальної відповідальності. Із набуттям чинності новим Кримінальним кодексом України (далі – КК) інститут звільнення від кримінальної відповідальності вітчизняного кримінального права збагатився низкою нових положень. Однією з новел є норма про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, сформульована в ст. 45 КК, згідно з якою особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Актуальність дослідження проблем звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям обумовлюється необхідністю і значущістю в сучасному кримінальному праві України інституту заохочення до соціально корисної поведінки. Диференціація заходів кримінально-правового впливу є об’єктивно необхідною, оскільки в останні роки характерною рисою злочинності є тенденція до збільшення кількості тяжких та особливо тяжких посягань на інтереси особи, суспільства й держави. Однак застосування виключно каральних засобів у подоланні злочинності та лише репресивний вплив на осіб, які вчиняють суспільно небезпечні діяння, не в усіх випадках призводить до досягнення позитивних результатів, бажаних для суспільства. Досить часто виникають ситуації, у яких реалізація кримінальної відповідальності є недоцільною, нераціональною, а іноді й негуманною. Передусім це стосується випадків учинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, після якого вона розкаялася, її наступні дії були спрямовані на зменшення шкідливих наслідків скоєного, на надання допомоги правоохоронним органам у розкритті вчиненого злочину.
Побудова в Україні демократичної правової держави, формування повноцінного громадянського суспільства, проголошення людини Конституцією України найвищою соціальною цінністю потребують більш активної реалізації відновлювальної функції кримінального права, диверсифікації засобів її виконання. Це зумовлює необхідність створення дієвих правових механізмів, завданням яких є забезпечення прав потерпілих від злочинів осіб та інтересів держави. Одним з елементів цього є використання пом’якшення кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини, за умови їх позитивної посткримінальної поведінки, що сприяє досягненню оптимальних результатів у згладжуванні заподіяної злочином шкоди, компенсації та відшкодування за завдані збитки, збереженню сил і засобів правоохоронних органів, що дозволяє останнім концентрувати зусилля на пріоритетних напрямках протидії злочинності.
У теорії кримінального права значну увагу вивченню проблем звільнення від кримінальної відповідальності приділили О.І. Бойцов, Я.М. Брайнін, К.К. Вавілов, Г.Б. Віттенберг, Л.В. Головко, Т.Т. Дубінін, С.Г. Келіна, Л.М. Кривоченко, Н.Ф. Кузнецова, В.І. Курляндський, А.Р. Палтсер, В.Ч. Песлякас, С.Н. Сабанін, В.В. Скибицький, Е.С. Тенчов, А.П. Чугаєв та ін. Окремі компоненти дійового каяття розглядалися при дослідженні обставин, що пом’якшують покарання, в роботах М.І. Бажанова, Л.А. Долиненко, Л.Л. Кругликова, Г.І. Чечеля, при вивченні заохочувальних норм кримінального права та посткримінальної поведінки вони аналізувалися В.А. Єлеонським, І.Е. Звечаровським, Р.А. Сабітовим, а Х.Д. Алікперов та Г.О. Усатий вивчали їх у зв'язку з дослідженням питань компромісу в кримінальному праві. В останні роки з'явилося декілька робіт, у яких предметом дослідження стало дійове каяття (А.Д. Сафронов, С.І. Нікулін, С.П. Щерба, А.В. Савкін, В.В. Сверчков).
Наукові розробки проблем звільнення від кримінальної відповідальності та дійового каяття містять значну кількість безперечно корисних теоретичних положень і висновків. Однак проблеми звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям у вітчизняному кримінальному праві спеціально не досліджувалися, що пояснюється передусім новизною цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Існуючі ж наукові дослідження названої проблеми виконано на підставі кримінального законодавства Російської Федерації. В науці кримінального права України немає комплексних теоретичних доробок і всебічного аналізу звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, що свідчить про наявність прогалини у вітчизняній кримінально-правовій теорії. Проблема ускладнюється недостатньо активним застосуванням судами України цього перспективного виду звільнення від кримінальної відповідальності, неоднаковим тлумаченням, а іноді й неправильним розумінням положень ст. 45 КК, які стосуються як об’єктивних і суб’єктивних ознак дійового каяття (щире каяття, повне відшкодування збитків, усунення шкоди, активне сприяння розкриттю злочину) так й інших умов застосування цієї норми (невелика тяжкість учиненого злочину, скоєння злочину вперше). Указані обставини знижують ефективність зазначеної норми, негативно впливають на законність та обґрунтованість її застосування і потребують вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо тлумачення змісту ст. 45 КК, правової оцінки дійового каяття й здійснення у зв'язку із ним звільнення від кримінальної відповідальності. Не можна визнати досконалим техніко-юридичне втілення норми про звільнення від кримінальної відповідальності в її чинній редакції, що викликає потребу у формулюванні й обґрунтуванні пропозицій про внесення змін до цієї норми з метою вдосконалення її змісту.
Вищевикладене зумовлює необхідність наукового осмислення й детального теоретичного дослідження звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям як виду звільнення від кримінальної відповідальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4.), ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000, одним із напрямків досягнення мети якої є вироблення пропозицій про внесення змін до законодавства щодо створення інституту правового компромісу стосовно осіб, які добровільно сприяли виявленню, розслідуванню і припиненню злочинних діянь, учинених ними особисто або іншими особами (п. 5).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблеми звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям у її кримінально-правовому аспекті. Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати історичні, правові й соціальні чинники, якими зумовлено введення в законодавство норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям; 2) визначити місце цього виду звільнення у структурі інституту звільнення від кримінальної відповідальності; 3) встановити підстави цього виду звільнення від кримінальної відповідальності; 4) здійснити системне дослідження змісту умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям; 5) виробити рекомендації щодо тлумачення і практичного застосування ст. 45 КК; 6) виявити недоліки норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям і сформулювати пропозиції по їх усуненню.
Об’єктом дослідження є звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям як вид звільнення від кримінальної відповідальності.
Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство, що регулює звільнення від кримінальної відповідальності взагалі і звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, зокрема, і практика його застосування; вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн про звільнення від кримінальної відповідальності; система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Історичний та історико-правовий методи було використано при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правового інституту звільнення від кримінальної відповідальності, з’ясуванні тенденцій його розвитку й передумов походження норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Порівняльно-правовий метод – при здійсненні порівняння норм про звільнення від кримінальної відповідальності законодавства інших країн із кримінальним законодавством України. Формально-логічний (догматичний) метод послужив аналізу розглядуваної норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні. За допомогою системно-структурного аналізу показано місце звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям в інституті звільнення від кримінальної відповідальності, співвідношення останнього з іншими видами звільнення від кримінальної відповідальності, визначено обсяг і зміст відповідних понять.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам звільнення від кримінальної відповідальності, посткримінальної поведінки, дійового каяття, а також праці із загальної теорії права, історії держави та права України, кримінально-процесуального й цивільного права, юридичної й загальної психології. Досліджено кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок вивчення 432 постанов слідчих ОВС і судів про закриття кримінальних справ із звільненням від кримінальної відповідальності за КК України 1960 р. та 48 подань слідчих ОВС і постанов місцевих судів про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям на підставі ст. 45 КК України.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права, у тому числі кримінально-процесуального, цивільного права.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.
На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення:
1. З урахуванням правової природи звільнення від кримінальної відповідальності вперше визначено, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є достроковою формою припинення кримінально-правових відносин, яке відбувається до початку реалізації кримінальної відповідальності за вчинений вперше невеликої тяжкості злочин, у якій дійове каяття особи є юридичним фактом, що припиняє ці правовідносини.
2. Уперше в науці кримінального права з’ясовано історичні витоки інституту звільнення від кримінальної відповідальності та його розвиток у вітчизняному законодавстві різних епох. Установлено, що ознаки дійового каяття в поведінці особи завжди враховувалися в нормах цього інституту, доведено історичну зумовленість введення в чинне законодавство норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.
3. Додатково обґрунтовано наявність соціально-правової обумовленості створення норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям наступними чинниками: а) потребою в диверсифікації засобів реалізації відновлювальної функції кримінального права; б) частковою нейтралізацією соціально корисними вчинками шкідливої значущості злочинного діяння й особи, що його вчинила; в) необхідністю перегляду цілей застосування звільнення від кримінальної відповідальності, звернення уваги на посткримінальну поведінку та психологію розкаяння; г) позитивним впливом збільшення кількості випадків дійового каяття на поліпшення стану протидії злочинності; д) можливістю обмежити стигматизацію певної частини громадян, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості.
4. На відміну від існуючих точок зору, питання про підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішено з урахуванням її кримінально-політичної і формально-правової сторони, або з точки зору її форми і змісту. Наведено аргументи, що формальною (правовою) підставою цього виду звільнення є кримінально-правова норма, вміщена у ст. 45 КК, а матеріальною (фактичною) – недоцільність реалізації кримінальної відповідальності особи, яка дієво розкаялася, у зв'язку з досягненням низки соціально позитивних результатів: ліквідації шкідливих наслідків злочину, відшкодування або компенсації за їх заподіяння, збереження матеріальних та організаційних ресурсів при розкритті й розслідуванні цього злочину.
5. Вироблено уперше теоретичне поняття умов звільнення від кримінальної відповідальності, якими визнано описані в нормі про звільнення від кримінальної відповідальності обставини, сукупність яких визначає необхідність (або можливість) застосування вказаного в розглядуваній нормі виду звільнення, і з’ясовано їх практичне значення. Удосконалено класифікацію умов звільнення від кримінальної відповідальності, з урахуванням чого класифіковано умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.
6. Уперше досліджено зміст і співвідношення кримінально-правових категорій “шкода” і “збитки”. Наведено додаткові аргументи в обґрунтування позиції, що обсяги цих понять не вичерпуються одними лише суспільно небезпечними наслідками, які характеризують об’єктивну сторону злочину, а охоплюють й інші шкідливі наслідки, що лежать за межами складу вчиненого злочину. Доведено, що відшкодування збитків є внесенням особою грошових коштів або майна у фонди фізичних чи юридичних осіб, які зазнали матеріальних втрат у результаті вчинення злочину, в розмірі, еквівалентному понесеним втратам, а усунення шкоди – ліквідацією фактичних шкідливих наслідків злочину й відновлення первинного стану предмета злочинного посягання. Обґрунтовано, що, оцінюючи розміри завданої злочином моральної шкоди, внаслідок її нематеріальності неможливо застосувати еквівалентний принцип, тому у випадках її заподіяння допустимо вести мову не про відшкодування шкоди, а лише про матеріальну компенсацію за неї.
7. Проведено вперше докладний аналіз змісту активного сприяння розкриттю злочину як об’єктивної ознаки дійового каяття. Установлено, що мінімальні вимоги, яким повинна відповідати така позитивна посткримінальна поведінка особи, полягають у добровільному, правдивому й повному свідченні про всі відомі їй обставини справи. Виявивши законодавчу й теоретичну незавершеність визначень змісту поняття “розкриття злочину” та його обсягів, автор пропонує доповнити текст ст. 45 КК словами “і розслідуванню”.
8. Наведено додаткові аргументи, що щире каяття є явищем виключно морально-психічним, що підвищує ризик припуститися помилки при його дослідженні й оцінці. Зроблено висновок, що використання щирого каяття як умови звільнення від кримінальної відповідальності негативно впливає на правильне застосування ст. 45 КК, а тому внесено пропозицію виключити його з переліку ознак дійового каяття, замінивши умовою повного визнання вини.
9. Запропоновано введення обмеження на застосування ст. 45 КК стосовно суб’єктів, які протягом одного року до вчинення злочину невеликої тяжкості вже звільнялися від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК, оскільки неодноразове звільнення негативним чином впливає на досягнення мети загального і спеціального попередження.
10. Уперше з’ясовано співвідношення передбаченого ст. 45 КК звільнення від кримінальної відповідальності з іншими загальними видами такого звільнення й вирішено питання конкуренції між ними. Доведено, що в цих випадках: а) щодо ст. 45 КК мають пріоритет на застосування статті 46 і ст. 49 КК; б) ст. 45 КК має пріоритет стосовно ст. 47 КК; в) статті 48 і 45 КК між собою взагалі конкурувати не можуть.
11. Запропоновано нову редакцію норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем звільнення від кримінальної відповідальності, заохочувальних норм кримінального права; у правотворчості – внесені пропозиції по вдосконаленню кримінально-правової норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при здійсненні судами України звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям; у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної частини кримінального права (теми “Звільнення від кримінальної відповідальності”), підготовці підручників і навчальних посібників із кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, оприлюднено на науково-практичній конференції ад’юнктів та слухачів магістратури (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 13 квітня 2001 р.), науково-практичній конференції “Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження” (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 25 червня 2001 р.), науковій конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (м. Харків, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 20-21 грудня 2001 р.), науково-теоретичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 25 квітня 2002 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 1-2 жовтня 2002 р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовуються у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ при викладанні курсу “Кримінальне право України. Загальна частина”.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано 6 статей у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також 2 тези доповідей.

bibliography

ВИСНОВКИ

В дисертації проведене теоретичне узагальнення й наукове вирішення проблем звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Проведене дослідження звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям дозволяє зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному плані:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності, яке сьогодні є самостійним кримінально-правовим інститутом, має давні історичні витоки у вітчизняному кримінальному праві. Норма про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, сформульована у ст. 45 чинного КК України, має низку історичних передумов, її введення в кримінальне законодавство враховує правове наступництво, оскільки ознаки дійового каяття у посткримінальній поведінці особи здавна враховувалися вітчизняним законодавцем у нормах про звільнення від кримінальної відповідальності.
2. Введення у чинне законодавство норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, будучи послідовним і закономірним етапом поступального розвитку інституту звільнення від кримінальної відповідальності, обумовлене наступними причинами: а) потребою в удосконаленні засобів забезпечення відшкодування шкоди від злочинів й реалізації відновлювальної функції кримінального права; б) частковою нейтралізацією соціально корисними вчинками шкідливої значущості злочинного діяння й особи, що його вчинила; в) необхідністю перегляду цілей застосування звільнення від кримінальної відповідальності, звернення уваги на позитивну посткримінальну поведінку й психологію розкаяння; г) позитивним впливом збільшення кількості випадків дійового каяття на поліпшення організації, планування й стану протидії злочинності; д) можливістю досягти обмеження стигматизації певної частини громадян, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості.
3. Як і будь-який вид звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є формою дострокового припинення кримінально-правових відносин, яке відбувається у випадках, якщо визнається, що бажаних для держави цілей було досягнуто без реалізації кримінальної відповідальності. Показником досягнення цих цілей і юридичним фактом, що припиняє кримінально-правові відносини, є передбачене ст. 45 КК дійове каяття особи після вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості.
4. Підстава звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям може бути розглянута з точки зору її форми й змісту: формальною (правовою) підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є кримінально-правова норма, вміщена у ст. 45 КК; матеріальною (фактичною) підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є недоцільність реалізації кримінальної відповідальності особи, яка дієво розкаялася, у зв'язку з досягненням позитивних результатів в галузі ліквідації шкідливих наслідків злочинів, відшкодування та компенсації за їх заподіяння, збереження матеріальних і організаційних ресурсів у галузі розкриття й розслідування злочинів.
5. Указані у правовій підставі звільнення обставини, сукупність яких визначає можливість (або необхідність) здійснення вказаного у даній нормі виду звільнення, є умовами звільнення від кримінальної відповідальності. Їх значення полягає в наступному: встановлення відповідності фактичних обставин цим умовам впливає на розвиток кримінально-правових відносин; гарантує, що вид звільнення буде обрано правильно, звільнення буде законним і досягне своїх цілей; вказують, що саме необхідно оцінювати при вирішенні питання про можливість або необхідність здійснення звільнення від кримінальної відповідальності, що дозволяє визначити коло доказів, на підставі дослідження яких може бути зроблено позитивний (або негативний) висновок про необхідність (або можливість) звільнення; з’ясування змісту умов окремого виду звільнення дозволяє визначити причини, з яких законодавець вважає за необхідне (або можливе) відмовитися від реалізації кримінальної відповідальності особи, а також зробити висновок про фактичну наявність таких причин у кожному конкретному випадку.
6. Визначення місця передбаченого ст. 45 КК звільнення від кримінальної відповідальності у структурі інституту звільнення від кримінальної відповідальності свідчить, що воно є:
а) безумовним (без іспитового терміну для особи, що звільнюється), оскільки рішення про нього приймається остаточно і не поставлене в залежність від подальшої поведінки особи;
б) таким, що не передбачає застосування у зв’язку із ним будь-яких інших заходів впливу щодо особи, яка звільнюється;
в) загальним, оскільки передбачене нормою Загальної частини КК і може бути здійснене у разі вчинення індивідуально не визначеного кола злочинів невеликої тяжкості;
г) обов’язковим (імперативним), бо за наявності всіх обставин, описаних у ст. 45 КК, її застосування є обов’язковим для суду;
д) із загальним суб’єктом, оскільки його здійснення не пов’язується з жодними додатковими ознаками, яким повинна відповідати особа, що звільнюється.
7. Передбачене ст. 45 КК дійове каяття – це здійснена до вступу в силу обвинувального вироку добровільна посткримінальна поведінка особи, що щиро розкаялася у вчиненому, результатом якої є повна ліквідація фактичних шкідливих наслідків вчиненого нею закінченого чи незакінченого злочину або відшкодування чи компенсація за них, а також надання активної допомоги правоохоронним органам у розкритті й розслідуванні цього злочину.
8. Мінімальні вимоги, яким повинна відповідати позитивна посткримінальна поведінка у виді активного сприяння розкриттю злочину, полягають у добровільній дачі правдивих і повних свідчень про всі відомі особі обставини справи. Активність сприяння розкриттю злочину означає, що дії особи повинні мати високу інтенсивність, ефективність та значну процесуальну цінність. Визначення ступеню активності є процесом певним чином оціночним, питанням факту, залежить від обставин конкретної справи. Розкриття злочинів у деяких випадках пов’язана з ризиком для життя чи здоровя осіб, які беруть у цьому участь. Тому вимагати від особи, що вчинила злочин, участі у заходах, спрямованих на розкриття злочину, але небезпечних для її життя чи здоров’я, неприпустимо, і навіть у разі відмови обвинуваченого від участі у подібних небезпечних заходах немає підстав вважати невиконаною розглядувану умову звільнення від кримінальною відповідальністю у зв’язку з дійовим каяттям. У зв'язку із законодавчою й теоретичною незавершеністю визначень змісту поняття “розкриття злочину” і його обсягів, текст ст. 45 КК пропонується доповнити після слова “розкриттю” словами “і розслідуванню”.
9. Поняття шкоди є родовим щодо поняття збитків. Поняттям “збитки” в ст. 45 КК визначено такі, що знаходяться у причинному зв’язку із вчиненим суспільно небезпечним діянням майнові втрати та витрати, які може бути зведено до грошового чи майнового еквіваленту. Наявність збитків характеризується зменшенням маси чи якості належного власнику майна. Під шкодою у ст. 45 КК маються на увазі не лише збитки, а й інші види соціально й юридично значущого негативного результату, що настав внаслідок вчиненого суспільно небезпечного діяння.
10. Повністю відшкодованою або усунутою не може бути шкода, завдана вчиненим злочином суспільним відносинам, оскільки пошкоджена соціальна матерія не може бути відновлена повністю. Повністю може бути відновлено лише відповідні пошкоджені елементи суспільних відносин (предмет злочинного впливу): суб’єкти суспільних відносин, їх предмети, соціальний зв’язок між суб’єктами.
11. До обсягів об’єкту дійового каяття повинні включатися також ті негативні зміни в різноманітних сферах, які причинно пов’язані з суспільно небезпечним діянням, передбачені законодавством, але виходять за межі складу злочину. Тому шкоду і збитки у контексті ст. 45 КК пропонується розглядати як суму негативних змін у елементах охоронюваних законом об’єктів та пов’язаних із вчиненим злочином витрат, понесених державою, юридичними й фізичними особами та потерпілим, що знаходяться у причинному зв’язку із вчиненим суспільно небезпечним діянням. До них належать передусім суспільно небезпечні наслідки, які характеризують об’єктивну сторону злочину (а саме фізична та майнова шкода); моральна шкода; витрати, понесені особою для відновлення завданих збитків власними силами і супутні витрати; витрати, понесені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину; судові витрати.
12. Повне відшкодування збитків або усунення шкоди може мати місце як виконана умова звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям лише за умови, що заподіяна шкода або завдані збитки можуть бути встановлені за характером і розміром, піддаються усуненню або відшкодуванню діяльністю окремої фізичної особи в обмежений проміжок часу.
13. Відшкодування збитків є внесенням особою, що вчинила злочин, грошових коштів або майна у фонди фізичних чи юридичних осіб, які зазнали матеріальних втрат та понесли витрати внаслідок вчиненого суспільно небезпечного діяння, у розмірі, еквівалентному понесеним втратам; усунення шкоди є ліквідацією фактичних шкідливих наслідків злочину з метою відновлення первинного стану предмету злочинного посягання.
14. Для оцінки розміру завданої моральної шкоди неможливо застосувати еквівалентний принцип, у зв'язку із чим у випадках заподіяння моральної шкоди можна вести мову лише про матеріальну компенсацію за моральну шкоду. Тому текст ст. 45 КК потребує доповнення словами “компенсувала моральну шкоду”, при чому тут необхідно позбутися вказівки про повноту, оскільки реальний розмір моральної шкоди, внаслідок її нематеріальності, встановити неможливо.
17. Щире каяття є усвідомленням особою своєї провини, відвертим, правдивим, щиросердим жалем за вчиненим і засудженням своєї суспільно небезпечної поведінку. Воно суб’єктивне за своїм характером, тому змістовний центр у його розумінні й пізнанні вимагає дослідження сфери морально-психологічних переживань і почуттів особи. Помилковим є дослідження цієї суб’єктивної ознаки лише шляхом фіксування певних об’єктивних проявів: визнань провини, обіцянок виправитись і т. ін., навіть якщо вони супроводжуються допомогою в розкритті злочину, усуненням негативних наслідків злочину тощо, але без вивчення дійсного психологічного підґрунтя цих дій. Щире каяття є морально-психічним явищем, тому великим є ризик припуститися помилки при його дослідженні й оцінці, у зв'язку із чим незаконно застосувати (або, навпаки, відмовити у застосуванні) ст. 45 КК. Використання щирого каяття як умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям негативним чином впливає на правильне здійснення цього виду звільнення.
18. У випадках встановлення у вчиненому особою ідеальної сукупності злочинів звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям відбутися не може.
На підставі сформульованих у дисертації висновків пропонується наступна редакція ст. 45 КК:
“1. Особа, яка вперше вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо скоєне нею діяння є злочином невеликої тяжкості, після вчинення злочину й до закінчення судового слідства вона активно сприяла його розкриттю й розслідуванню, повністю визнала вину, повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду, у тому числі компенсувала моральну шкоду.
2. Не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям особа, яка протягом року була звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров В.А. Добровольное возмещение в уголовном процессе материального ущерба, причиненного преступлением // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки. – Волгоград, 1990. – С. 148-152.
2. Актуальные проблемы правоведения за рубежом. – Выпуск 3: Уголовная политика в зарубежных странах. – М., 1992. – 171 с.
3. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе: Учебное пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. – 124 с.
4. Алексев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 260 с.
5. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку: Элм, 1992 . – 196 с.
6. Алимджанов Б. Г. Раскрытие преступлений – задача следственных органов. – Ташкент: «Узбекистан», 1975. – 101 с.
7. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления. – Харьков: Юридич. ин-т, 1984. – 36 с.
8. Ансель М. Новая социальная защита. (Гуманистическое движение в уголовной политике): Пер. с франц. – М.: «Прогресс», 1970. – 312с.
9. Ансель Марк. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – С. 36-86.
10. Антипов В.И. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с посягательствами на общественную безопасность: Учебное пособие. – К.: НИИиРО КВШ МВД СССР, 1987. – 88 с.
11. Архів Євпаторійського міського суду АРК.
12. Астемиров З.А. Проблемы теории уголовной ответственности и наказания: Учеб. пособие. – Махачкала, 1987. – 101 с.
13. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышэйшая школа, 1976. – 384 с.
14. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
15. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: «Вища школа», 1980. – 216 с.
16. Бандурка О., Радченко В. Методологічні засади визначення вартості злочину щодо пересічної особи // Право України. – 2001. – № 4. – С. 93-97.
17. Бандурка С.А., Слинько С.В. Расследование преступлений (уголовно-процессуальные проблемы): Монография. – Харьков: Основа, 2000. – 230 с.
18. Барков А. Освобождение от уголовной ответственности по нормам Особенной части УК РСФСР // Советская юстиция. – 1976. – №3. – С. 28.
19. Барков А. В. Уголовно-правовые средства, стимулирующие раскрытие преступления: Автореф. дисс… канд. юрид. наук. – Минск, 1977. – 18 с.
20. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 359 с.
21. Башкатов Н., Горбуза А. Методика квалификации преступления // Сов. юстиция. – 1989. – № 2. – С. 22-24.
22. Безнасюк А., Абабков А. Государственная защита лиц, содействующих уголовному судопроизводству // Рос. юстиция. –1997. – № 8. – С. 38-41.
23. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Стеллс, 1995. – 304 с.
24. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 176 с.
25. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда (отдельные вопросы). – М: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 104 с.
26. Бентам И. Избранные сочинения. – Т. 1. – СПб.: Изд-во «Русской книжной торговли», 1867. – LXII, 678 с.
27. Беспалов Ю. Возмещение вреда, причиненного жизни и здоровью ребенка // Рос. юстиция. – 1998. – № 10. – С. 24-26.
28. Библия. Книги Священного Писания, Ветхого и Нового Завета: В 2 т. – Библейские комиссии «Духовное просвещение», 1991. – Т. 2. – 621 с.
29. Бирюков Г.М. Понятие “раскрытие преступлений”: теория и практика // Вісн. Луганського ін-ту внутр. справ. – 1998. – №3. – С. 127-132.
30. Бланкенбург Э., Брунсма Ф. О голландской правовой культуре // Государство и право. – 1994. – № 12. – С.89-103.
31. Бойков А.Д. Проблемы государственно-правовой политики борьбы с преступностью // Преступность: стратегия борьбы / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Криминологическая ассоциация, 1997. – С. 32-62.
32. Бойцов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности и освобождения от нее: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Ленинград, 1982. – 24 с.
33. Бойцов А.И., Беляев Н.А.. Освобождение от уголовной ответственности // Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орехова. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1992. – С. 413- 467.
34. Бойцов А.И., Кропачев Н.М. Юридическая природа освобождения от уголовной ответственности // Вопросы уголовной ответственности и наказания. – Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1986. – С. 103–130.
35. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ. – Харьков: Издательское объединение “Вища школа”, 1977. – 114 с.
36. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 240 с.
37. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: «Юринфор», 1999. – 293 с.
38. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит, 1963. – 275 с.
39. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М., 1976. – 215 с.
40. Бусырев Н.А. Освобождение от уголовной ответственности и наказания с передачей материалов или уголовного дела в товарищеский суд (Уголовно-правовые и уголовно-процессуальные вопросы): Автореф. дис… канд. юрид. наук / Свердловский юрид. ин-т. – Свердловск, 1967. – 20 с.
41. Вавилов К.К. Основания освобождения от уголовной ответственности по советскому праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Ленингр. гос ун-т. – Ленинград, 1964. – 20 с.
42. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 624 с.
43. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – ст. 6.
44. Ведомости Верховного Совета УССР. – 1963. – № 30. – ст. 463.
45. Ведомости Верховного Совета Украины. – 1993. – № 24. – ст. 259.
46. Верховний Суд України. Статистичний бюлетень про результати розгляду справ судами України за 1 півріччя 2002 р. Управління узагальнення судової практики та аналіз судової статистики. – Рукопис.
47. Викторов Б. Раскаяние как смягчающее вину обстоятельство // Социалистическая законность. – 1961. – №7. – С. 43-45.
48. Виноградова О.В. Законность и обоснованность прекращения уголовного дела в связи с изменением обстановки // Рос. следователь. – 2001. – №7. – С. 19-21.
49. Виттенберг Г.Б. Вопросы освобождения от уголовной ответственности и наказания с применением мер общественного воздействия: Учебное пособие. – Ч. 1 – Иркутск: Иркут. гос. ун-т , 1970. – 223 с.
50. Виттенберг Г.Б. Вопросы освобождения от уголовной ответственности и наказания с применением мер общественного воздействия: Учебное пособие. – Ч. 2. – Иркутск: Иркут. гос. ун-т, 1971. – 228 с.
51. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1974. – № 44. – Ст. 445.
52. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1977. – № 14. – Ст. 128.
53. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – № 4. – Ст. 50.
54. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1987. – № 35. – Ст. 674.
55. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 511.
56. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 46. – Ст. 427.
57. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст. 389.
58. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: Нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Уклад. В.С. Перепічаний та ін.; Відп. редактор П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 925 с.
59. Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №3.
60. Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №2.
61. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Социалистическая собственность под охраной закона. – М.: Юрид. лит., 1979. – 199 с.
62. Владимиров Л.Е. Учебник русского уголовного права: Общая часть. – Харьков: Изд. тип. Каплана и Бирюкова, 1889. – IV, 254 с.
63. Власенко В. Обеспечение возмещения материального ущерба по делам о хищениях // Сов. юстиция. – 1969. – №3. – С. 15.
64. Власенко В.Г. Вопросы теории и практики возмещения материального ущерба при расследовании хищений государственного и общественного имущества. – Саратов: изд-во Саратов. ун-та, 1972. – 126 с.
65. Власов В.И. Расследование преступлений: Проблемы качества / Под ред. В.М. Парадеева – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1988. – 200 с.
66. Волгарева И.В. Освобождение несовершеннолетних от уголовной ответственности // Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орехова. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – С. 590 – 596.
67. Волков Б. С. Детерминистическая природа преступного поведения. –Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 110 с.
68. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія. – К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 1997. – 184 с.
69. Гаврилов А.К. Раскрытие преступления на предварительном следствии: Правовые и организационные вопросы. – Волгоград: Высш. следств. школа МВД СССР, 1976. – 207 с.
70. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
71. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 640 с.
72. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1990. – 96 с.
73. Галаган А.И. Методологические проблемы общей теории юридической ответственности по советскому праву // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления, реализации. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1989. – С. 10-20.
74. Гальперин И.М. Взаимодействие государственных органов и общественности по борьбе с преступностью. (Уголовно-правовое и уголовно-процессуальное исследование) – М.: Юрид. лит., 1972. – 184 с.
75. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции и практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 206 с.
76. Гальперин И.М. Об основных направлениях развития Общей части уголовного законодательства // Проблемы ответственности и наказания в свете реформ уголовного законодательства. – М., 1995. – С. 9-18.
77. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: (Объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
78. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т.: Пер. с франц. – М.: Мир, 1992. – Т.1 – 496 с.
79. Головко Л.В. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 77-83.
80. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 41-52.
81. Горбуза А. Д., Сухарев Е.А. Структура преступления // Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе / Редкол М.И. Ковалев (отв. ред.) и др. – Свердловск: СЮИ, 1986. – 168 с.
82. Горшенев В.М. Нетипичные нормативные предписания в праве // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 113-118.
83. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
84. Гроций Гуго. О праве войны и мира. – М.: Ладомир, 1999. – 868 с.
85. Губська. О. Відшкодування шкоди потерпілому від злочину під час закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 93-94.
86. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
87. Гуляев А. Чистосердечное раскаяние лица, совершившего преступление // Советская юстиция. – 1991. – №13. – С. 6.
88. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 191 с.
89. Гуреев П.П. Гражданский иск в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1961. – 95 с.
90. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Дис... докт. юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 2002. – 429 с.
91. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
92. Гуторова Н.О. Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання учаснику злочинної організації, який активно сприяв її викриттю // Суд в Україні: боротьба за корупцією і захист прав людини. Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Кер. авт. колективу А.І.Комарова, В.В.Медведчук, В.О.Евдокимов, В.Ф.Бойко, О.О.Крикун. – Т. 12. – К., 1999. – 694 с. – С. 595-596.
93. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США: критический анализ правовых институтов, обеспечивающих уголовно-правовую репрессию. – М.: Юрид. лит., 1979. – 207 с.
94. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе. – М.: Гос. изд-во юрид. л-ры, 1963. – 100 с.
95. Дагель П.С. Неосторожность: Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977. – 143 с.
96. Дмитриев Ф.М. Сочинения. Т.1. История судебных инстанций и гражданского апелляционного судопроизводства от Судебника до Учреждения о губерниях. – М.: Товарищество типографий А.И. Мамонтова, 1889.– 588 с.
97. Долгова А.И. Проблемы разработки стратегии борьбы с преступностью // Преступность: стратегия борьбы / Под. ред. А.И. Долговой. – М.: Криминологическая Ассоциация, 1997. – С. 5-18.
98. Долиненко Л.А. Смягчающие ответственность обстоятельства по действующему уголовному законодательству и в судебной практике: Учебное пособие. – Иркутск: Иркут. гос. ун-т, 1980. – 82 с.
99. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
100. Дорошков В.В. Частное обвинение: правовая теория и судебная практика. – М.: НОРМА, 2000. – 144 с.
101. Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы: В 2 т. – М.: «Правда», 1991. – Т. 1. – 413 с.
102. Дубинин Т.Т. Конституционный принцип презумпции невиновности и проблемы освобождения от уголовной ответственности // Уголовная ответственность и ее реализация. – Куйбышев, 1985. – С. 46-56.
103. Дубинин Т.Т. Основания освобождения от уголовной ответственности // Уголовное право в борьбе с преступностью – М.: ИГПАН, 1982. – С. 79-88.
104. Дубинин Т.Т. Ответственность и освобождение от нее по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ин-т гос. и права АН – М., 1985. – 18 с.
105. Дубинский А.Я. Еще раз о понятии «раскрытие преступлений» // Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе: Межвузовский сборник научных трудов. – Одесса, 1993. – С. 15-21.
106. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.–Л.: АН СССР, 1948. – 311 с.
107. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 317 с.
108. Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Гос. Изд-во юрид. литературы, 1955. – 212 с.
109. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1984. – 108 с.
110. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7-11.
111. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 291 с.
112. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть общая. – Варшава: тип. Варшавского учеб. округа, 1894. – VI, 419 с.
113. Ефремова Г.Х., Лежава Г.Ш., Ратинов А.Р., Шавгулидзе Т.Г. Общественное мнение и преступление. – Тбилиси: Изд-во «Мецниереба»,1984. – 300 с.
114. Житний О.О. Поняття, види і кримінально-правове значення посткримінальної поведінки // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Спецвипуск. – 2001. – С. 95-99.
115. Житний О.О. Щире каяття як умова звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із дійовим каяттям // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – № 19. – С. 31- 37.
116. Житний О.О. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності: деякі вади термінології // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – №14. – С. 27-32.
117. Житный А. Деятельное раскаяние. Сравнительный анализ законодательства Беларуси, России и Украины // Рос. юстиция. – 2002. – № 10. – С. 55-56.
118. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39.
119. Загородников Н.И. Советское уголовное право: Общая и Особенная части. – М.: Юрид. лит., 1976. – 568 с.
120. Загородников Н.И., Стручков Н.А. Направления изучения уголовного права // Советское государство и право. – 1981. – № 7. – С. 48-55.
121. Законодательство Петра І. – М.: Юрид. лит., 1997. – 880 с.
122. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. – К., 2001. – 240 с.
123. Звечаровский И.Э. Уголовно-правовые нормы, поощряющие посткриминальное поведение личности. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1991. – 160 с.
124. Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений: Учебное пособие. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1976. – 54 с.
125. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
126. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – 1997. – № 2. – С. 148-154.
127. Зинатуллин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974. – 100 с.
128. Історія держави і права України: Підруч. для юридич. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. – К.: Ін Юре. – 1996. – Ч. 1. – 368 с.
129. Ивонин В.Ю. Освобождение от уголовной ответственности по нормам Особенной части уголовного законодательства и его применение органами внутренних дел: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 102.00.08 – М., 1992. – 21 с.
130. Имамов Э.З. Уголовное право Китайской Народной Республики. Теоретические вопросы общей части. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. – 236 с.
131. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 231 с.
132. Келина С.Г. Замена уголовной ответственности иными мерами воздействия // Современные тенденции развития социалистического уголовного права. – М.: Наука, 1983. – С. 125-152.
133. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 230 с.
134. Киреев М.П. Проблемы сближения уголовно-правовых норм СНГ в сфере борьбы с терроризмом на воздушном транспорте // Проблемы формирования уголовной политики Российской Федерации и ее реализации органами внутренних дел. Труды Академии МВД России. – М.,1995. – С. 138-144.
135. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. – К.: Тип. И.А. Давиденко, 1882. – ІІ, 20, 930, 8, 8 с.
136. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие / Под ред. Загородникова Н.И. – М.: МВШМ МВД СССР, 1983. – 84 с.
137. Клочков В.В. Общественное поручительство (уголовно-правовое и уголовно-процессуальное исследование): Автореф. дис… канд. юрид. наук / ВНИИ криминалистики Прокуратуры СССР. – М., 1962. – 22 с.
138. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987. – 203 с.
139. Козулин А.И. Об источниках прав человека // Государство и право. – 1994. – № 2. – С.148-149.
140. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія – К.: Юрінком інтер, 1998. – 208 с.
141. Коляда П. Шлях до правосуддя // Іменем закону.– 2001. – № 28. – С. 3.
142. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1998. – 416 с.
143. Комментарий по применению Правил возмещения собственником предприятия, учреждения и организации или уполномоченным им органом вреда, причиненного работнику повреждением здоровья, связанным с исполнением им трудовых обязанностей / Під кер. і ред. В.К. Мамутова і Ю.С. Шемшученка. – К.: Юрінком, 1996. – 192 с.
144. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – 720 с.
145. Коновалова В.О. Правова психологія: Навч. посібник. – Харків.: Основа, 1996. – 184 с.
146. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
147. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
148. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
149. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации: Монография. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1987. – 267 с.
150. Котов Д.П. Установление следователем обстоятельств, имеющих психологическую природу. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1987. – 216 с.
151. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Харьков.: «Вища школа», 1983. – 128 с.
152. Кривоченко Л.Н. Освобождение от уголовной ответственности с применением мер общественного или административного воздействия: Учебное пособие. – Харьков.: Юридич. ин-т, 1981. – 51 с.
153. Кригер В.И. Новое законодательство о товарищеских судах и пути совершенствования их деятельности // Проблемы участия общественности в борьбе с преступностью. – М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1978. – С. 93-105.
154. Кригер Г.А. Повышение роли общественности в борьбе с нарушениями советской законности и освобождение от уголовной ответственности и наказания // Роль общественности в выполнении государственных функций в условиях развернутого строительства коммунистического общества: Тезисы докладов и научных сообщений. – М.: Изд-во МГУ, 1960. – С. 81-82.
155. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
156. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
157. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
158. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 1999. – 262 с.
159. Кругликов Л. Предотвращение виновным вредных последствий совершенного преступления // Советская юстиция. – 1979. – № 20. – С. 7-9.
160. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве: Учебное пособие / Под ред. Е.А. Фролова. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т, 1977. – 84 с.
161. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. Часть особенная: Учебное пособие. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-тет, 1979. – 92 с.
162. Крылова Н.Е. Новый уголовный кодекс Франции // Государство и право. – 1994. – № 12. – С. 89-103.
163. Крылова Н.Е. Новый Уголовный кодекс Франции: Особенная часть // Вестник МГУ – Серия 11: Право. – 1995. – №2. – С. 69-76.
164. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. М.: Наука, 1986. – 448 с.
165. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Гос. изд-во юрид. л-ры, 1960. – 243 с.
166. Кудрявцев В. Н Право в правовом государстве // Соц. законность. – 1989. – № 1. – С. 5-7.
167. Кудрявцев В.Н., Никитский В.И., Самощенко И.С., Глазырин В.В. Эффективность правовых норм. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280 с.
168. Кузнецова Н., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 214 с.
169. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
170. Кузнецова Н. Ф. Освобождение от уголовной ответственности с передачей дела в товарищеский суд. – М.: Юрид. лит., 1964. – 95 с.
171. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. – 202 с.
172. Курляндский В.И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия. – М.: Юрид. лит., 1965. – 142 с.
173. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности // Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юридическая литература. 1975. – С. 77-95.
174. Курс советского уголовного права: Часть общая: В 6 т. / Ред. коллегия А.А. Пионтковский и др. – М.: Наука, 1970. – Т. 2. – 516 с.
175. Куц В.Н. К вопросу о реализации уголовной ответственности // Реформа политико-правовой системы советского общества и укрепление социалистического правопорядка: Тезисы выступлений к областной конференции молодых ученых и соискателей. 1-2 июня 1990 г. – Харьков, 1990. – С. 70-71.
176. Куц В.М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (14-15 травня 2002 р., м. Запоріжжя): У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч. 1. – С. 5-9.
177. Кушнарев В.А. О необходимости совершенствования института деятельного раскаяния // Рос. следователь. – 2001. – №2. – С. 18-22.
178. Лазарева В. Легализация сделок о признании вины // Рос. юстиция. –1999. – № 5. – С. 40–41.
179. Ларин А. М. Преступность и раскрываемость преступлений // Государство и право. – 1999. – № 4. – С. 83-89.
180. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во Ленингр.