Етнолінгвістична ідентичність як чинник регуляції міжособової взаємодії

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, сформульовано завдання, розкрито теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи. Наведено дані про апробацію результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми етнічної ідентичності у психології» висвітлюється історія питання, оцінюється рівень розробленості досліджуваної проблеми в науковій літературі, розглядаються підходи зарубіжних та вітчизняних фахівців до вивчення цієї проблеми, визначається сутність понять етнічної ідентичності, етнолінгвістичної ідентичності та міжособової взаємодії.

У роботі показано, що традиційно у зарубіжній літературі виокремлюють психоаналітичний (А. Адамс, Д. Берзонскі, А. Ватерман, Г. Гротеван, Е. Еріксон, Дж. Колеман, Дж. Марсіа, Д. Маттесон, З. Фрейд), біхевіористський (А. Бандура, Е. Маккобі, С. Московичі, П. Муссен, Р. Олперт, Л. Рау, Р. Сіерс, А. Хейлбрун та ін.) та когнітивістський (Г. Брейкуелл, І. Гоффман, Р. Дженкінс, Л. Краппман, Дж. Мід, Г. Таджфел, Дж. Тернер, Р. Фогельсон) підходи до вивчення ідентичності. Аналіз психоаналітичної теорії показує, що всі види ідентифікації, як механізму розвитку особистості, пов’язані з біологічною природою людини, з ігноруванням або ж незначною увагою до соціальної сутності особистості. У межах біхевіористського підходу ідентичність не стала самостійним предметом дослідження, а процес ідентифікації розглядався переважно як наслідок міжгрупового конфлікту. У руслі когнітивно орієнтованої психології ідентичність, або «Я»-концепція, представлена як когнітивна схема, яка виконує роль регуляції поведінки за відповідних умов.

Власне питання етнічної ідентичності у межах вітчизняної наукової думки розглядалось у працях Ю. В. Бромлея, Л. М. Дробіжевої, І. С. Кона, Б. Ф. Поршнєва, Г. У. Кцоєвої-Солдатової, Н. М. Лебедєвої, Т. Г. Стефаненко та ін.. З кінця 1980-х років у вітчизняній етнопсихологічній науці зароджуються та розвиваються як протилежні дві теоретичні парадигми – примордіалізм та конструктивізм. Представники першого інтерпретують етнічність як першопочатково притаманну людині властивість (Ю. В. Бромлей, Л. М. Гумільов, В. І. Козлов, В. В. Піменов, С. Є. Рибаков, С. П. Толстова, Н. Н. Чебоксарова та ін.) і визначають етнічну спільноту як реально функціонуючий «соціальний організм». У свою чергу, «конструктивісти» (М. Н. Губогло, В. С. Малахов, В. О. Тишков та ін.) визначають етнічну належність, перш за все, як «питання віри».

Узагальнюючи результати аналізу феномену етнічної ідентичності, можна стверджувати, що етнічна ідентичність є процесом ототожнення, уподібнення особистістю себе з певним етносом. При вивченні феномену етнічної ідентичності в якості однієї з основних етнодиференціюючих та етноконсолідуючих ознак етносу часто виділяють мову (В. Вундт, В. Гумбольдт, Г. Джайлз, П. Джонсон, М. Лацарус, Ф. де Соссюр, Г. Штейнталь; М. М. Бахтін, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. І. Пірен, О. О. Потебня, М. Шульга та ін.). З огляду на це, ми розглядаємо поняття етнолінгвістичної ідентичності як визначення індивідами себе членами етнічної групи та здійснення міжгрупового порівняння на основі значущого для групи елемента культури – мови, яка дозволяє досягти сприйняття позитивної відмінності своєї групи від іншої. Поданий у роботі теоретичний аналіз наукової літератури засвідчує, що етнолінгвістична ідентичність потребує соціально-психологічного вивчення з точки зору психології міжгрупових взаємин, що передбачає, перш за все, розгляд міжособової взаємодії між індивідами як представниками конкретних груп, у тому числі етнічних.

У другому розділі «Процедурно-методичне забезпечення емпіричного дослідження етнолінгвістичної ідентичності як чинника регуляції міжособової взаємодії» репрезентовано обґрунтування принципів та методики емпіричного дослідження, охарактеризовано психодіагностичний інструментарій та описано послідовність його застосування у процедурі дослідження.

Розробка емпіричної програми дослідження передбачала розгляд мови як необхідну умову існування етнічної спільноти. У зв’язку з цим, адекватними емпіричними референтами мовної ідентичності ми обрали наступні: надання переваги тій чи тій мові, мовна компетентність та мовна поведінка. З метою забезпечення системного вивчення феномену етнолінгвістичної ідентичності до програми емпіричного дослідження нами були включені методики, спрямовані на дослідження різних характеристик етнічної ідентичності (міри акцентуації, стійкості, вираженості її типів тощо). Загалом, програма емпіричного дослідження передбачала реалізацію двох частин: перша частина побудована на загальноприйнятій, стандартній структурі опитування (сконструйований опитувальний лист із переліком стандартизованих методик); друга частина передбачала використання більш «чутливого» методологічного інструментарію – методу інтерв’ю, який доповнив результати інших методик і дозволив здійснити повноцінну якісну інтерпретацію отриманих даних.

У третьому розділі «Дослідження впливу етнолінгвістичної ідентичності на процес міжособової взаємодії» висвітлено отримані емпіричні дані, описано перебіг та результати визначених частин емпіричного дослідження. Отримані в ході першої частини емпіричного дослідження дані дозволили нам виокремити три умовні групи досліджуваних: україномовні українці (далі УУ), російськомовні українці (РУ) та російськомовні росіяни (РР).

Серед виділених етнолінгвістичних груп найбільшою мірою збіг рідної та етнічної мови спостерігається в групі РР (97 %) та УУ (97,3 %). Поряд з цим найбільш компетентними в обох мовах (українській та російській) виявились представники групи РУ; представникам групи УУ притаманний високий рівень володіння своєю етнічною мовою та переважно середній рівень володіння російською мовою; група РР характеризується високим рівнем розуміння та володіння лише своєї етнічної мови при одночасному низькому рівні володіння українською мовою. Більш радикальними у використанні своєї етнічної мови в різних сферах життєдіяльності виявились респонденти групи РР, в яких переважає в усіх сферах («спілкування», «робота», «сім’я», «культура» тощо) використання саме російської мови. Значно менш радикальними у цьому плані виявились УУ, а найбільш толерантними у використанні тієї чи іншої мови виявились респонденти групи РУ. Отримані дані щодо ставлення до мови свідчать про цілком природний захист своїх етнічних інтересів представниками груп УУ та РР при деякому маргінальному ставленні (хоча й з переважанням у бік своєї етнічності) представників групи РУ до власної етнічної мови в якості державної ознаки. Таким чином, у респондентів груп УУ та РР компетентність в етнічній мові відповідає їх мовній поведінці та атитюдам і не збігається у досліджуваних РУ. Для них є характерною невідповідність між переважаючим позитивним ставленням до етнічної мови та реальною мовною поведінкою. Незважаючи на те, що більшість респондентів усіх досліджуваних груп не обирали мову в якості основної етнодиференціюючої ознаки, в системі інших виділених ознак вона, все ж таки, займає в групі УУ та РУ перші рангові місця, водночас, для РР найбільш значущими ознаками єдності з власним етносом в’явились родинні зв’язки (УУ – 31 %, РУ – 23 %, РР – 64 %, p≤0,01) та психологічний вибір (УУ – 28 %, РУ – 19 %, РР – 50 %, p≤0,01).

Переважна більшість респондентів не акцентує уваги на власному етнічному статусі, надаючи більшого значення особистісним, сімейним та професійним соціальним характеристикам. Це може свідчити про відносне благополуччя у сфері міжетнічної взаємодії, хоча порівняно з іншими групами в системі соціальних ідентичностей УУ їхня етнічна належність частіше займала високі місця (УУ – 53 %, РУ – 30,5 %, РР – 19,4 %, p≤0,01). Найвища міра стійкості етнолінгвістичної ідентичності також притаманна УУ (УУ – 78, 1 %, РУ – 52,3 %, РР – 55,2 %, p≤0,01), а маргінальна – переважно спостерігається серед респондентів РУ. Тобто, збіг етнічної та рідної мови сприяє полегшенню процесу етноідентифікації та формуванню стійкої форми етнолінгвістичної ідентичності. Виявлено, що у респондентів усіх трьох груп переважає позитивна етнічна та етнолінгвістична ідентичність.

Виявлено безпосередній взаємозв’язок між мовою та етнічною ідентичністю: збіг у респондентів рідної та етнічної мови зумовлює прояв у них позитивної етнолінгвістичної ідентичності і навпаки, їх розбіжність призводить до прояву у випробуваних етнонігілістичних тенденцій.