ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ЗДАТНОСТІ ДО САМОЕФЕКТИВНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дисертаційного дослідження; названо методи та експериментальну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи; наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі - “Науково-теоретичні засади дослідження проблеми становлення здатності до самоефективності особистості” визначається сутність поняття самоефективності, аналізуються науково-теоретичні концепції та підходи до вивчення зазначеної проблеми в зарубіжній, радянській та вітчизняній психології; розкривається генеза становлення здатності до самоефективності, розглядається структура та критерії самоефективності особистості в юнацькому віці.

Враховуючи термінологічну невизначеність у встановленні базової категорії для дефініції самоефективності (психічна здатність (М.І.Гайдар, Т.О.Гордєєва, Ф.Паджарес, Д.Шанк, О.А.Шепелєва), психічне утворення (Н.Ю.Будіч, Д.Майерс, Д.Кенрік, С.Нейберг, Р.Чалдіні), специфічна характеристика суб’єкта (І.В.Брунова-Калісецька, В.Г.Ромек, Д.Фейдімен, Р.Фрейджер), оцінка власних дій (А.Бандура, А.В.Бояринцева, У.Гепперт, Дж.Капрара, Д.Сервон, Ф.Халіш), соціальна установка (Н.І.Сарджвеладзе, Н.І. Сємєчкін, В.О.Ядов), ми довели обґрунтованість визначення цього поняття як здатності до адекватної оцінки власних здібностей, соціальної компетентності, планування та коригування діяльності.

Вивчення проблеми здатності до самоефективності у межах різних науково-теоретичних концепцій є найбільш продуктивним у зарубіжній психології. Представник соціально-когнітивного напрямку в психології А.Бандура вперше концептуалізував це поняття у другій половині XX століття. Вченим досліджено сутність, джерела, рівні самоефективності.

У межах концепції сприймання контролю Е.Скіннер самоефективність є одним з чотирьох видів контролю поряд із навченою безпорадністю, локусом контролю та каузальною атрибуцією, які впливають на мотивацію досягнення успіхів у різних сферах, саморегуляцію та поведінку індивіда. Представники гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл) досліджують здатність до самоефективності супровідно із проблемою особистісного зростання, самоповаги, самоактуалізації, самоздійснення. Фундатори позитивної психології М.Селігман, Б.Фредріксон, М.Чіксентміхалі розглядають самоефективність як позитивну самоустановку, в контексті оптимізму та розвитку власних позитивних якостей, самоповаги, впевненості.

У радянській психології самоефективність досліджувалась побіжно у працях, присвячених віковим особливостям розвитку особистості (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, B.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна). Російські вчені розглядають самоефективність як одне з основних утворень професійної самосвідомості, кар’єрного росту, професійної зрілості (А.В.Бояринцева, Ю.М.Гончаров, Т.Л.Григор’єва, М.В.Гущін, Р.Л.Кричевський, Є.О.Могілєвкін), досліджуються особливості діяльнісної та соціальної самоефективності у ранній юності (О.А.Шепелєва), становлення самоефективності студентів на етапі професійної підготовки (Т.І.Васильєва, М.І.Гайдар). Вітчизняні вчені досліджують здатність до самоефективності в контексті соціально-психологічної адаптації (І.В.Брунова-Калісецька, І.І.Галецька), мотивації (С.С.Занюк), амбівалентності атитюдів (А.Е.Хурчак), турботи про себе (І.В.Михайлова), педагогічної самоефективності майбутніх вчителів (Т.І.Кремешна). У кожному з цих напрямків розглядаються певні складові здатності до самоефективності, тому їх інтеграція є передумовою подальшого аналізу зазначеної проблеми.

Сенситивність юнацького віку до становлення здатності до самоефективності детермінована такими його особливостями: психологічна готовність до дорослого життя, що вимагає від особистості формування чітко визначених життєвих орієнтирів, здатності здійснювати відповідальні вибори (Т.М.Титаренко); становлення життєтворчої активності людини (В.М.Ямницький); особистісна ідентичність (О.М.Ічанська, М.Кле, Х.Ремшмідт, Е.Еріксон); особистісне та професійне самовизначення (Л.І.Божович, І.С.Кон, А.В.Мудрик); самостійність, ініціативність та відповідальність за свої дії, адекватна оцінка власних здібностей (Д.Шанк, Б.Зіммерман).

Дослідження підходів до визначення структури здатності до самоефективності в юнацькому віці дало підстави для висновку, що перспективним напрямком є виділення трьох складових цього феномену: загальної, соціальної, діяльнісної (А.В.Бояринцева, Т.Й.Васильєва, М.І.Гайдар, Дж.Маддукс, М.Шерер). Критеріями самоефективності є оцінка власних здібностей (А.Бандура, Т.І.Кремешна), соціальна компетентність (В.Г.Ромек, Г.Сміт, О.А.Шепелєва), здатність планувати та коригувати діяльність (А.В.Бояринцева, М.І.Гайдар).

На основі психологічних особливостей юнацького віку були виділені взаємопов’язані зі здатністю до самоефективності особистісні утворення. Виходячи із наукових робіт А.Бандури, Т.О.Гордєєвої, Т.Буффар-Бушара, Дж.Коллінза, Дж.Лейна, О.А.Шепелєвої, емпіричними корелятами загальної самоефективності є самоповага та копінг-стратегії. Відповідно до положень А.Бандури, І.В.Брунової-Калісецької, І.І.Галецької, Р.Мієльке, Ф.Петермана особистісними утвореннями, взаємопов’язаними із самоефективністю соціальних взаємин, є почуття впевненості в собі та соціально-психологічна адаптація. Дослідження Б.Зіммермана, Ф.Паджареса, Д.Шанка допомогли визначити емпіричний корелят самоефективності в діяльності – мотивацію навчання.

Отже, проведений науково-теоретичний аналіз дав можливість визначити сутність здатності до самоефективності, структуру та взаємопов’язані з нею особистісні утворення, теоретичні підходи до їх експериментального дослідження.

У другому розділі – “Експериментальне вивчення психологічних особливостей становлення здатності до самоефективності в юнацькому віці” обґрунтовано психодіагоностичний інструментарій дослідження, представлено психологічні особливості складових самоефективності в юнацькому віці, доведено взаємозв’язки самоефективності з особистісними утвореннями (самоповагою, копінг-стратегіями, почуттям впевненості у собі, соціально-психологічною адаптацією, мотивацією навчання у ВНЗ); подано характеристику критеріїв та показників, а також рівнів прояву здатності до самоефективності та її емпіричних корелятів у юнацькому віці.

На основі аналізу наукової літератури з проблеми дослідження нами були виділені складові самоефективності: загальна самоефективність, самоефективність соціальних взаємин, самоефективність у діяльності.

На першому етапі досліджувалися психологічні особливості становлення здатності до самоефективності в залежності від її складових у юнацькому віці за допомогою опитувальника М.Шерера та Дж.Маддукса “Шкала самоефективності”, адаптованого А.В.Бояринцевою.

Загальна самоефективність проявляється у студентів юнацького віку на трьох рівнях: високому (адекватна оцінка своїх можливостей, уміння ставити реалістичні завдання, цілеспрямованість, очікування успіху); середньому (коливання оцінок власних здібностей від завищеної до заниженої, неспроможність виконати визначені завдання); низькому (занижена оцінка власних здібностей, тривожність, депресія, байдужість щодо власних успіхів).

Вікова динаміка рівнів прояву загальної самоефективності в юнацькому віці характеризується статистично достовірним зменшенням від 17-18 років до 18-19 років високого рівня з 39,16% до 15,13% (φ*=4,29 при p≤ 0,01) та збільшенням середнього на 14,67% (відповідно з 46,67% до 61,34%, φ*=2,27, p≤ 0,05) і низького на 9,06% (φ*=1,85 при p≤ 0,05).

Самоефективність соціальних взаємин знаходить свій вияв на трьох рівнях: високому (впевненість, адаптованість у стосунках), середньому (напруга в переживанні позитивних і негативних емоцій у спілкуванні, коливання у проявах впевненості та ініціативи), а також низькому (емоційна напруга, неконтрольованість негативних переживань, зниження впевненості та соціальної адаптації).

Вікова динаміка рівнів самоефективності соціальних взаємин має такі тенденції: високий рівень зменшується статистично достовірно на 21,53% від 37,5% 17-18-річних до 15,97% 18-19-річних респондентів, φ*=3,83, p≤0,01; середній рівень зростає статистично значущо на 15,5% відповідно з 45% до 60,5%, φ*=2,4, p≤ 0,01; низький рівень притаманний 17,5% першокурсників та 23,53% другокурсників.

Самоефективність у діяльності виявляється у юнаків та дівчат на трьох рівнях: високому (здатність до ефективного планування діяльності, внутрішня мотивація, гнучкість та наполегливість), середньому (суперечності в пізнавальній сфері, неузгодженість у плануванні та коригуванні діяльності), низькому (неспроможність долати перешкоди на шляху до мети, відсутність наполегливості).

Вікова динаміка рівнів самоефективності в діяльності характеризується статистично достовірним зменшенням високого рівня у респондентів від 17-18 років до 18-19 років на 25,71% (φ*=4,58 при p≤ 0,01). Середній рівень властивий 41,67% першокурсників та 57,14% другокурсників із статистично вірогідним збільшенням на 15,47% (φ*=2,37 при p≤ 0,01). Низький рівень збільшується на 10,24%, (відповідно 18,33% та 28,57%).

Таким чином, середній рівень домінує у кожній складовій самоефективності. Оптимальним для становлення цього психічного явища в юнацькому віці є високий рівень. Виявлено статистично достовірне зменшення високого рівня, що супроводжується збільшенням середнього та низького у студентів 18-19 років.

Дослідження взаємозв’язків між основною методикою М.Шерера та Дж.Маддукса “Шкала самоефективності”, адаптованого А.В.Бояринцевою та додатковою (“Шкала загальної самоефективності” Р.Шварцера, М.Єрусалема, В.Ромека) за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена, виявило позитивний зв’язок між відповідними рівнями (r_s=0,94, p≤ 0,05), що засвідчило конструктну валідність вивчення здатності до самоефективності в юнацькому віці.

На другому етапі констатувального експерименту досліджувалися взаємозв’язки між самоефективністю студентів юнацького віку і особистісними утвореннями, які, за нашим припущенням, є її емпіричними корелятами.

Емпіричним корелятом загальної самоефективності є самоповага, яка вивчалась за допомогою “Методики дослідження самоставлення” С.Р.Пантілєєва, фактор “самоповага” (шкали “самокерування”, “самовпевненість”, “віддзеркалене самоставлення”). Самоповага в юнацькому віці виявляється на трьох рівнях: високому (почуття обґрунтованості власних внутрішніх спонукань, можливостей та цілей, відчуття сили власного “Я”, домінування мотиву успіху, переконання про здатність викликати в інших повагу); середньому (ситуативне самокерування, періодична підпорядкованість “Я” зовнішнім обставинам, нестійкість інтересу до власної особистості, очікування негативної оцінки здібностей іншими); низькому (погана саморегуляція, відсутність бажання шукати причини поразки у собі, недостатній вольовий контроль на шляху до успіху, незадоволення власними можливостями, сумніви у здатності викликати повагу). Підрахунок щільності взаємозв’язків за коефіцієнтом рангової кореляції Спірмена між загальною самоефективністю та показниками самоповаги дав можливість виявити позитивний кореляційний зв’язок для 17-19-річних студентів (r_s=0,89, p≤0,05).

Дослідження другого емпіричного корелята загальної самоефективності – копінг-стратегій (опитувальник Н.Ендлера, Дж.Паркера “Копінг-поведінка в стресових ситуаціях” у адаптації Т.Л.Крюкової) – виявило три стилі копінг-поведінки: проблемний (здатність усвідомити проблему, проаналізувати власні можливості та шляхи її вирішення, подолати активними діями важку життєву ситуацію); соціальне відволікання (відсторонення від стресової ситуації, пошук соціальної підтримки); емоційний (самозвинувачення, нервова напруга, зосередження на власних недоліках). Простежено позитивний кореляційний зв’язок між стилями копінг-стратегій та загальною самоефективністю для 17-19-річних респондентів: r_s=0,94, p≤0,05.

Почуття впевненості в собі – емпіричний корелят самоефективності соціальних взаємин – розкривається у студентів юнацького віку за допомогою методики Є.І.Рогова “Тест на визначення почуття впевненості в собі” на трьох рівнях: високому (позитивне переживання власної успішності у ситуаціях спілкування, самоконтроль у стосунках, відкритість у висловленні думок і почуттів); середньому (коливання проявів впевненості, внутрішній дискомфорт у ситуаціях соціальної взаємодії, відволікання від реальних контактів); низькому (соціальний страх, фіксація на внутрішніх переживаннях із проявами депресії та агресії). Підрахунок щільності взаємозв’язків між здатністю до самоефективності соціальних взаємин та почуттям впевненості в собі показав позитивний кореляційний зв’язок для 17-19-річних респондентів: r_s=0,89, p≤0,05.

Другим емпіричним корелятом самоефективності соціальних взаємин у юнацькому віці є соціально-психологічна адаптація, яка досліджувалась за допомогою шкали “адаптивність” опитувальника К.Роджерса і Р.Даймонда “Методика діагностики соціально-психологічної адаптації” в адаптації Д.Я.Райгородського. Це психічне утворення має наступні рівні: високий (прийняття норм і цінностей соціального середовища, ініціативність у встановленні та підтримці соціальних контактів), середній (конфлікт в переживанні негативних і позитивних емоцій у стосунках, тривожність, почуття самотності), низький (самотність, невпевненість, уникнення відповідальності, відсутність ініціативи у соціальних взаєминах). Підрахунок щільності взаємозв’язків між самоефективністю соціальних взаємин та соціально-психологічною адаптацією виявив позитивний кореляційний взаємозв’язок для 17-19-річних респондентів r_s=0,85, p≤0,05.

Мотивація навчання у ВНЗ, емпіричний корелят самоефективності в діяльності, досліджувалась за допомогою опитувальника, розробленого Т.І.Ільїною  “Мотивація навчання у вищому навчальному закладі” за трьома шкалами: “набуття знань”, “оволодіння професією”, “отримання диплома”. Мотивація навчання у студентів юнацького віку розкривається на трьох рівнях: високому (задоволення як процесом, так і результатом отримання знань та професійних навичок, здатність до ефективного планування діяльності, внутрішня мотивація); середньому (суперечність між внутрішньою та зовнішньою мотивацією з домінуванням останньої, орієнтація на результат); низькому (зовнішня мотивація, відсутність зацікавленості навчанням). Підрахунок щільності взаємозв’язків між самоефективністю в діяльності та мотивацією навчання за коефіцієнтом рангової кореляції Спірмена виявив позитивні кореляційні зв’язки для 17-19-річних респондентів (r_s=0,89, p≤0,05).

Встановлені позитивні взаємозв’язки між здатністю до самоефективності та особистісними утвореннями в юнацькому віці дають можливість розробити психокорекційну програму формування самоефективності, використовуючи цілеспрямований вплив на ці особистісні утворення.

Узагальнення отриманих результатів на третьому етапі констатувального експерименту дозволило визначити такі критерії та показники діагностування здатності до самоефективності: оцінка використання власних здібностей (очікування успіху); соціальна компетентність (ініціатива та стійкість у соціальних контактах); здатність планувати та коригувати (гнучкість та наполегливість у досягненні мети), а також їх емпіричні кореляти. На основі зазначених критеріїв виявлено три рівні здатності до самоефективності в юнацькому віці. Характеристика рівнів представлена у табл. 1.

Аналіз отриманих даних засвідчив, що високий рівень здатності до самоефективності характерний для 32,64 % осіб юнацького віку (43,06% 17-18-річних та 21,57% 18-19-річних). Середній рівень характерний для 48,95% студентів (41,94% першокурсників та  56,30% другокурсників). Низький рівень поширений у 18,41% юнаків та дівчат (15% 17-18-річних та 22,13% 18-19-річних). Оптимальним для становлення особистості юнацького віку є високий рівень, який не є домінуючим. Переважання середнього та низького рівнів (67,36%) зумовлене психологічними особливостями цього віку, переживанням кризи переходу до ранньої дорослості, зокрема, недостатнім усвідомленням важливості адекватної оцінки власних здібностей, суперечностей у переживанні соціальної компетентності, зниженням здатності планувати та коригувати діяльність. Віковими тенденціями самоефективності в юності є статистично значуще збільшення середнього рівня на 14,36% (φ*=2,23, p≤0,05) у 18-19-річних студентів юнацького віку та статистично достовірне зменшення у них високого рівня на 21,49%, φ*=3,59 при p≤0,01; наявність цих відмінностей між вибірками пояснюється переходом 18-19-річних студентів до більш критичного ставлення щодо своїх соціальних установок та реальних дорослих позицій. Отже, самоефективність проявляється у здатності із самоповагою, впевнено оцінити власні можливості досягнення успіху, бути адаптивним у соціальних взаєминах, мати внутрішню мотивацію діяльності та конструктивно вирішувати складні життєві ситуації. Виявлена негативна вікова тенденція становлення здатності до самоефективності в юнацькому віці зумовила необхідність побудови психокорекційної програми роботи зі студентами других курсів, спрямованої на підсилення цього психічного явища.

У третьому розділі “Психокорекційна програма підвищення здатності до самоефективності в юнацькому віці” представлено теоретичні засади формувального експерименту, визначено психолого-педагогічні умови становлення здатності до самоефективності, представлено апробовану нами психокорекційну програму, проаналізовано результати її впровадження, виявлено динаміку становлення здатності до самоефективності в ЕГ і КГ, розроблено практичні рекомендації для викладачів, психологів з її корекції.