ДИНАМІКА СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ СТУДЕНТІВ ІЗ РІЗНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ СОЦІАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, сформульовано завдання, розкрито теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження взаємозв’язку соціального статусу та соціальних здібностей студентів» здійснено аналіз основних аспектів вивчення соціальних здібностей, проаналізовано сучасний стан розвитку проблеми дослідження соціального статусу, розглянуто структуру соціальних здібностей, охарактеризовано роль соціальних здібностей студентів у становленні соціального статусу, сформульовано та обґрунтовано власний погляд на проблему інтерпретації соціальних здібностей студентів.

Аналіз психологічної літератури засвідчує існування різноманітних поглядів на визначення групи, в яких підкреслюються такі її суттєві ознаки, як взаємодія і взаємовплив (С. Аш, Р. Бейлз, Р. Браун, Г. Ізраел, А. Б. Коваленко, М. Н.  Корнєв, М. Шеріф, М. Шоу), переслідування спільної мети і здійснення спільної діяльності (У. Р. Байон, А. В. Брушлінський, О. І. Донцов), переживання загальних почуттів (М. М. Обозов), виникнення і закріплення норм, прав, звичаїв та звичок (С. Аш, Т. Ньюком, А. В. Петровський, М. Шеріф). Так, Г. М. Андрєєва визначає малу групу як небагаточисельну за складом групу, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних стосунків, групових норм та групових процесів. Наявність лідерів та різних соціальних статусів учасників групи відзначаються у працях Б. Д. Паригіна, В. О. Позднякова, Л. І. Уманського, Ф. Фідлера, Т. Шибутані, У. Шутца. Соціальний статус у групі визначається як становище суб’єкта в системі міжособистісних стосунків, які визначають його права, обов’язки, привілеї та характер взаємостосунків з іншими (А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський). Досягнення певного соціального статусу залежить від активності людини, її внеску в успіх групи, впливу та наявності еталонних якостей, тобто того, наскільки вона втілює ідеальні, бажані в групі якості (Р. Берон, Н. Керр, Н. Міллер).

Оскільки взаємодія людей як процес впливу один на одного породжує, зокрема, у студентській групі, взаємні зв’язки, стосунки, спільні дії і переживання, це безпосередньо відображається у груповій динаміці. Остання змінюється на різних стадіях існування групи та пов’язана з управлінням міжособистісними стосунками, виникненням неформальних структур, розподілом соціальних статусів, проявами емоційного, соціального життя групи та впливу одних членів групи на інших. Тобто, саме групова динаміка відображає зміни соціальних статусів у групі та механізми впливу на перехід або утримання лідерства від одних членів групи до інших.

Найбільш інтегрованим підходом у розгляді питання соціальних здібностей
є концепція онтогенетичного становлення соціальних здібностей О. І. Власової, згідно з якою невід’ємними структурними компонентами соціальних здібностей є когнітивна (соціальний інтелект), емоційна (емоційний інтелект), мовна та конативна складові (комунікативна компетентність та соціальна креативність),
а також особистісні утворення (світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві й соціальні стратегії).

Соціальний інтелект розглядається як глобальна здатність, яка виникає на базі комплексу інтелектуальних, особистісних, комунікативних і поведінкових рис, включаючи рівень енергетичної забезпеченості процесів саморегуляції; ці риси зумовлюють прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації і поведінки, готовність до соціальної взаємодії і прийняття рішень (Дж. Гілфорд, Ю. М. Ємельянов, В. М. Куніцина, А. Л. Южанінова та ін.). Емоційний інтелект визначається як вміння сприймати, викликати емоції, підвищувати ефективність мислення за допомогою емоцій, розуміти емоції та емоційні знання, і рефлексивно регулювати їх для емоційного та інтелектуального розвитку (Р. Бар-Он, Д. Гоулман, Д. Майерс, Е. Л. Носенко, П. Селовей та ін.).

Ще одним компонентом соціальних здібностей є комунікативна компетентність, що проявляється у здатності встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. До складу компетентності включають деяку сукупність знань і вмінь, які забезпечують ефективний перебіг комунікативного процесу (Г. М. Андрєєва, О. О. Бодальов, Ю. М. Ємельянов, Л. Д. Столяренко). Соціальна креативність, будучи нерозривно пов’язаною з означеними компонентами, розуміється як здатність людини оперативно знаходити і ефективно застосовувати нестандартне, оригінальне творче розв’язання ситуацій міжособистісної взаємодії. Для адекватного ставлення до змін, які відбуваються в суспільстві, та ефективного реагування на них особистість повинна повною мірою використовувати та розвивати свій потенціал соціальних здібностей (М. І. Бобнєва, О. І. Власова, О. В. Коблянська, В. В. Рижов, О. О. Попель, О. Л. Яковлева).

У другому розділі «Емпіричне дослідження впливу соціальних здібностей на соціометричний статус» обґрунтовано принципи та методики емпіричного дослідження, охарактеризовано психодіагностичний інструментарій, описано послідовність його застосування та результати емпіричного дослідження.

Операційна модель дослідження соціального статусу молоді з різним потенціалом соціальних здібностей передбачає можливість відстеження наступних критеріїв: cтатусного становища, конативних показників (комунікативної компетентності), когнітивних показників (соціального інтелекту), емоційних показників (емоційного інтелекту) і показника соціально-креативного потенціалу.

Дослідження здійснювалось впродовж 2009—2011 років. Вибірку для нашого дослідження склали студенти факультету психології та механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальна кількість досліджуваних: 241 особа (155 дівчат та 86 хлопців) віком від 18 до 22 років.

План першого етапу емпіричного дослідження передбачав наявність чотирьох груп: дві групи напрямку природничих наук і дві групи — гуманітарних. У кожному з них була група першого та третього року навчання. Кількість досліджуваних на цьому етапі становила: 95 осіб (67 дівчат та 28 хлопців) віком від 18 до 20 років.

План другого етапу емпіричного дослідження передбачав обстеження тих самих груп студентів, які за два роки відповідно стали третім та п’ятим курсом. Окрім того, через розподіл за спеціалізацією та вступ на отримання кваліфікації магістра або спеціаліста розмір вибірки збільшився з 4-ьох до 6-ти груп. Кількість досліджуваних на даному етапі становила: 146 осіб (88 дівчат та 58 хлопців) віком від 20 до 22 років.

Більшість членів кожної із студентських груп мають соціальний статус прийнятих. Серед «лідерів» та «активно прийнятих» членів групи переважають дівчата: за неформальним соціальним статусом 55 % дівчат і 19 % — хлопців; за формальним соціальним статусом — 33 % дівчат і 20 % — хлопців. Серед «пасивно прийнятих» та «аутсайдерів» дівчата та юнаки розподілилися майже однаково.

Констатується підвищення неформального і формального соціальних статусів відповідно до зростання рівня показників соціального інтелекту (табл. 1).

Як видно з табл. 1, неформальний і формальний соціальні статуси мають кореляції з показниками за субтестами соціального інтелекту, і ці зв’язки вказують на те, що здатність отримувати максимум інформації про поведінку людей, правильне прогнозування розвитку ситуації на основі врахування багатьох обставин, тобто далекоглядність у стосунках з іншими, безперечно сприяє тому, що вони часто займають відповідні соціальні статуси у групі («прийняті» та «лідери»). Особи ж, яким важко передбачити поведінку інших людей, відчувають деякі складнощі
у стосунках з іншими, що певною мірою знижує можливості соціальної адаптації