ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади психологічного пізнання толерантності як соціокультурного явища» – здійснено теоретико-методологічний аналіз видів, рівнів, аспектів та підходів до вивчення толерантності як соціокультурного явища і водночас як інтегральної риси особистості. Також критично переосмислені найбільш уживані в сучасному науковому дискурсі визначення та значеннєво-смислові інваріанти терміна «толерантність». Увагу зосереджено на висвітленні сутності основних методологічних підходів до витлумачення толерантності: аксіологічного
(А. Капто, П. Ніколсон, І. Бубіс, А. Бодрілін, Є. Бистрицький та ін.), ідеально-типологічного (Дж. Ролс, Д. Рафаель, Р. Друа, В. Янкелевич та ін.), конфліктологічного (Б. Капустін, Ш. Муфф, Ж. Лаклау та ін.), онтолого-історичного (М. Уолцер, Л. Скворцов та ін.), гносеологічного (В. Ладов, О. Мезенцева та ін..), ксенологічного (В. Лекторский, Т. Алексіна, Дж. Лорсен та ін.), екзистенційно-гуманістичного (О. Асмолов, Е. Гусерль, М. Хайдеггер
та ін.), соціокультурного (А. Якимович, Л. Дробижева, Ш. Шалін та ін.).
Як метапідхід аргументовано вітакультурну парадигму, предметом рефлексії якого є формозмістові переваги інших підходів.

Аналіз вищеназваних методологічних підходів до дослідження феномена толерантності яскраво засвідчує, що науковцям різного фаху не вдається не тільки дати толерантності однозначну дефініцію, звести її суть до якоїсь однієї характеристики, але й локалізувати змістовне наповнення цього явища у певній тематиці. А це означає, що її сутність не може зводитися лише до окремої риси чи характеристики. Водночас така багатоаспектність вивчення зумовлює немало складностей і протиріч у розумінні цього феномена: з одного боку, вчені згідні, що толерантність є чеснотою, цінність якої важко заперечити, з іншого – не всі одностайні в думці про межі, ліміти, форми вираження й узагалі – у трактуванні передумов, чинників та механізмів дії-перебігу цього суто людського явища. Однак результати проведених теоретизувань однозначно вказують на те, що толерантність – це складне соціокультурне явище, що у проекції на економічну сферу суспільства сутнісно постає як професійно важлива властивість-риса економіста, котра полягає у його здатності сприймати без агресії судження, емоції, вчинкові дії, характер повсякденної поведінки, зовнішність і будь-які інші особливості людей, які його оточують у царині ділового довкілля, головно шляхом встановлення взаємостосунків довіри, співпраці, компромісу, відповідальності. Іншими словами, фахівець сучасної економіки зобов’язаний не тільки мати ґрунтовні теоретичні знання і володіти методами роботи в галузі підприємництва, управління виробництвом, економічного аналізу, бухгалтерського обліку, наукового менеджменту і маркетингу, контролю і аудиту, а й уміти швидко орієнтуватися в нестабільному ринковому просторі, приймати самостійні рішення в умовах ризику та невизначеності, знаходити оригінальні рішення, а головне –
володіти комунікативними навичками продуктивного спілкування у професійній сфері.

На основі теоретичного аналізу специфіки професійного ділового спілкування спеціалістів економічної сфери розкрито зміст поняття «толерантність професійного спілкування». З’ясовано, що означена толерантність – це важлива професійна властивість спеціаліста-економіста, котра виявляє свою сутність як готовність до ефективної взаємодії в умовах продуктивного економічного співжиття, мотиваційно-смислову налаштованість на рівноправне спілкування і здатність до операціоналізації своєї праці, яка містить стійку систему прийомів, методів та засобів комунікативної поведінки.

Відтак професійна толерантність економіста визначається як інтегральна риса його особистості, яка охоплює гуманне ставлення до природного середовища і суб’єктного довкілля, ґрунтовні знання у сфері економіки суспільного виробництва, соціальні норми і цінності як основу виконання службових та громадянських обов’язків, уміння і навички ефективного ведення чітко упредметненої господарської діяльності, а також досвід здійснення діалогічної комунікації і продуктивної ділової взаємодії у формальних та неформальних спільнотах.

У другому розділі – «Особливості психологічної структури толерантності майбутніх економістів» – нами співвіднесено найбільш загальне уявлення
про толерантність із широким колом психологічних категорій, концепцій, теорій, а також проаналізовано здобутки основних психологічних напрямків,
а саме екзистенційно-гуманістичного, когнітивного, психоаналітичного, бігевіористичного, особистісного.

Результати проведеного теоретичного аналізу дозволили зробити висновок про те, що толерантність – складне психологічне явище, яке структурно охоплює єдність мотиваційно-ціннісного, когнітивного, емоційно-вольового, конативного та рефлексивного компонентів, кожен з яких характеризує окремий психозмістовий сегмент толерантного ставлення особи до світу, інших людей і самої себе, адекватного розуміння нею ситуацій і подій проблемного довкілля, рефлексивної свідомості і діяльного мислення на предмет збагачення її ціннісно-смислової сфери, вироблення й зреалізування самобутньої програми власного життєвого шляху та ґрунтовного переосмислення своєї багатоаспектної діяльності за канонами любові, добра, співробітництва, партнерства тощо.

Теоретичні положення щодо структури толерантності та психозмістових характеристик її компонентів було використано на подальших етапах емпіричного дослідження, зокрема під час констатувального експерименту,
що проводився упродовж вересня-жовтня 2009 року на базі Тернопільського національного економічного університету (ТНЕУ) із студентами 1-го, 3-го та
5-го курсів (вибірка становила 208 осіб). Результати дослідження показали,
що для переважної більшості студентів-економістів характерний низький рівень толерантності, однак з тенденцією до зростання психологічного наповнення
її структурних компонентів від 1-го до 5-го курсу. Зокрема, це яскраво підтверджують факти: а) наявності в них низького рівня змістового
розуміння толерантності як соціокультурного явища: у першокурсників – 70%, у третьокурсників 59,7% й у п’ятикурсників 52,0%; б) обмеженого
розвитку внутрішнього самоконтролю студентів названих курсів з тенденцією до його поліпшення – відповідно 61,3%, 66,5%, 75,8%; в) посередньої
ділової спрямованості вказаних вікових категорій без істотної зміни
показників у той чи інший бік – 53,9%, 52,5% і 54,7%; г) неповно сформованої здатності у студентів різного віку до повсякденного зреалізування конструктивної стратегії самоствердження, що кількісно становить менше,
аніж дві третини від студентського загалу; д) посередні показники рефлексії змісту власної свідомості, перебігу і результатів своєї діяльності, а також рефлексії спілкування та взаємодії з іншими людьми – відповідно 69,9%, 77,4% і 84,9%, хоча й у небездоганній повноті ситуаційного уможливлення за формою, змістом і внутрішньою організацією. Це означає, що переважна більшість студентів нездатні приймати себе, справлятися із власними
емоціями, переживаннями, а відтак неспроможні адекватно розуміти
почуття інших людей. Вони схильні до конвенційних форм поведінки, конформізму, не впевнені у власних спроможностях, емоційно нестійкі,
ригідні, здатні перекладати відповідальність на інших. Притаманний їм внутрішній неспокій, невпевненість у собі створюють страх перед
невідомістю, відтак знижують готовність до сприйняття нового, неочікуваного. Дуже часто це вказує на схильність до афективної (здебільшого агресивної) реактивності.

Характерною стратегією поведінки є домінування. Це свідчить про труднощі у виборі ними адекватної, а тим більше оптимальної, лінії повсякденної поведінки, про послуговування ригідними схемами у взаємодії з найближчим оточенням, маніпулятивною стратегією поводження, яка виявляється у їх ставленні до партнерів не як до особистостей, котрі мають високу самоцінність, а як до специфічного матеріалу чи засобу для досягнення та реалізації своїх інтересів і задоволення власних потреб без урахування інтересів, волі та бажань навколишніх. Відтак при взаємодії вони не будуть намагатися віднайти індивідуальний підхід до розв’язання проблем, а швидше прагнутимуть формально виконувати свої обов’язки, використовуючи стандартні форми і схеми поведінки. Усе це спричинятиме труднощі у встановленні контактів у професійному довкіллі та повсякденному середовищі, у веденні конструктивного діалогу.

Отже, отримані результати дослідження дозволяють зробити
висновок про те, що рівень толерантності студентів-майбутніх економістів
не достатній для ефективної взаємодії в умовах продуктивного економічного співжиття, а тому професійна толерантність потребує цілеспрямованого формування шляхом створення відповідних психодидактичних умов.