СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНЦІВ І РОСІЯН В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, основну гіпотезу та завдання. Розкрито методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертації, структуру дисертації.

У першому розділі роботи – «Теоретико-методологічні основи дослідження соціально-психологічних чинників розвитку національної ідентичності українців та росіян в Україні» – розглянуто сутність національної ідентичності як виду соціальної ідентичності особистості. Проаналізовано особливості національної ідентичності українців та росіян в Україні. Висвітлено чинники, які можуть здійснювати вплив на розвиток національної ідентичності громадян України.

На основі теоретичного аналізу проблеми визначено, що під феноменом ідентичності дослідники розуміють збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя (Е. Еріксон, В.Л. Зливков, В.В. Москаленко, Л.Е. Орбан-Лембрик).

Зроблено висновок про те, що одним із видів ідентичності є соціальна ідентичність, яка розглядається як частина «Я-концепції», що виникає на підставі знань індивіда про членство в соціальній групі, разом із емоційною значущістю та цінністю членства в цій групі (Г. Теджфел). На основі аналізу літератури виокремлено такі види соціальної ідентичності: сімейна, професійна, релігійна, етнічна, регіональна, національна, громадянська, політична (О.В. Бичко,
К.В. Коростеліна).

Констатовано, що одним із основних видів соціальної ідентичності є національна ідентичність. Підкреслено, що зміст поняття «національна ідентичність» невід’ємний від змісту таких понять, як «етнос» та «нація».

Підкреслено, що саме такий підхід до визначення поняття нації як структури, що поєднує представників різних соціальних спільнот, має відповідати поняттю «національна ідентичність» у його сучасному розумінні. Сучасний підхід, пов’язаний з трансформацією поняття «нації», представлений у працях західних
(Д. Шнеппер, В. Уберуа) та українських учених (О.В. Бичко, М.І. Пірен, П.І. Гнатенко, В.М. Павленко). Виходячи із сучасних умов розвитку націй в епоху глобалізації, дослідники розглядають національну ідентичність як єднальну силу, що дозволяє піднятися над індивідуальними, етнічними, культурними, регіональними та класовими розбіжностями. Отже, ідентичність з нацією розглядається в широкому соціальному контексті, на відміну від ідентичності з певною етнічною групою.

На основі теоретичного аналізу проблеми автором зроблено висновок про те, що національну ідентичність слід розглядати як таку, що пов’язана з усвідомленням приналежності до певної держави та політичної нації, разом із емоційною значущістю та цінністю цієї приналежності, що проявляється у любові до Батьківщини, повазі до основних символів і атрибутів держави та нації тощо.

На основі аналізу результатів теоретичних та емпіричних досліджень, виділено низку проблем, які утруднюють формування національної ідентичності українців та росіян в Україні: а) нерівномірний розподіл двох найчисельніших етнічних груп (українців та росіян) на території країни (М.І. Пірен); б) геополітичне положення України на межі двох цивілізаційних просторів (С. Хантінгтон);                 б) відсутність упродовж тривалого історичного періоду власної державності, що призвело до невизначеності національної ідентичності у значної частини населення (Л. Хагендорн); в) регіональна диференціація мовної практики, ментальності, культурних, ціннісних орієнтацій (Н.Й. Черниш, Г.О. Палій); г) наявність «подвійної ідентичності» поміж українською і російською (або російсько-радянською) ідентичністю (В.В. Туренко); д) переважання регіональної або етнічної ідентифікації у структурі соціальної ідентичності мешканців України (О.В. Кривицька,                    Г.О. Палій).

На основі теоретичного аналізу особливостей становлення національної ідентичності мешканців України та власного теоретичного та емпіричного аналізу створено модель розвитку національної ідентичності українців та росіян. Згідно з цією моделлю, на становлення національної ідентичності мешканців України впливають такі групи чинників: а) соціально-психологічні чинники (етнічна, громадянська та інші типи соціальної ідентичності, патріотичні та націоналістичні установки, мультикультурні установки, етнічні стереотипи, міжособистісна довіра та довіра до соціальних інституцій, конформізм тощо); б) соціально-демографічні чинники (вік, стать); в) освітньо-професійні чинники (рівень освіти, тип зайнятості); г) регіональні чинники (тип регіону).

У другому розділі – «Емпіричне дослідження соціально-психологічних чинників розвитку національної ідентичності українців і росіян в Україні» – представлено результати емпіричного дослідження щодо особливостей вираженості національної ідентичності українців та росіян в Україні та чинників, які впливають на її становлення.

Констатувальний етап дослідження складався з п’яти частин.

Перша частина полягала у вивченні вираженості національної ідентичності українців та росіян порівняно з іншими типами соціальної ідентичності (українською ідентичністю, російською ідентичністю, радянською ідентичністю). (Дослідження здійснювалося за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004), розділ опитувальника «Типи соціальної ідентичності». Для обробки даних використовувався кореляційний аналіз та метод «кростабів»).

Як показали результати дослідження, національна ідентичність більш виражена серед респондентів-українців, ніж серед респондентів-росіян (p < 0,001). Зокрема, переважна більшість (79,8 %) опитаних етнічних українців та дещо більше половини (55,4 %) опитаних етнічних росіян вважають себе громадянами України, тобто мають виражену національну ідентичність.

Той факт, що лише близько третини опитаних росіян мають виражену російську ідентичність і майже така сама частина респондентів має виражену радянську й українську ідентичність, свідчить про проблемність соціальної ідентичності росіян. Отримані результати, на наш погляд, вказують на кризу соціальної ідентичності росіян, на процес акультурації представників російської меншини в Україні, який триває.

Результати дослідження показали, що національна ідентичність тісно пов’язана з українською ідентичністю респондентів-українців (r_s = 710, р < 0,001). Крім того, виявлено зворотний зв’язок між національною ідентичністю та російською ідентичністю етнічних українців (r_s = -0,474, р < 0,001).

У ході дослідження встановлено позитивний зв’язок між радянською ідентичністю та російською ідентичністю (r_s= 0,233, р < 0,001) та негативний зв’язок між радянською ідентичністю та українською ідентичністю (r_s= -0,124, р < 0,05) опитаних українців.

Що стосується респондентів-росіян, то серед них спостерігається позитивний кореляційний зв’язок між національною та українською ідентичністю (r_s= 0,370,
р < 0,001), утім, він дещо слабший, ніж аналогічний показник серед респондентів-українців.

Друга частина передбачала аналіз взаємозв’язку між вираженістю національної ідентичності українців та росіян в Україні та соціально-психологічними чинниками розвитку їх національної ідентичності. (Дослідження проводилось за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004). Використовувались такі розділи опитувальника: «Патріотичні та націоналістичні установки», «Мультикультурні установки», «Етнічні стереотипи», «Міжособистісна довіра та довіра до соціальних інституцій», «Конформізм», «Ставлення до соціально-економічних питань». Окрім того, для вивчення міжособистісної довіри використовувався соціально-психологічний експеримент з елементами моделювання. Для обробки даних використовувались кореляційний, факторний та кластерний аналіз).

Встановлено, що національна ідентичність українців та росіян тісно пов’язана з патріотичними установками, наприклад, виявлено кореляційний зв’язок національної ідентичності респондентів-українців з установкою прив’язаності до України (r_s = 0,340, p < 0,001).

Констатовано відсутність кореляційного зв’язку між національною ідентичністю та націоналістичними установками українців. Результати дослідження показали, що національна ідентичність респондентів-росіян негативно пов’язана
з націоналістичними установками «У світі немає кращих людей, ніж українці» та «Чим більший вплив матиме Україна на інші народи, тим краще» (p < 0,001).

У ході дослідження встановлено позитивний кореляційний зв’язок між національною ідентичністю і мультикультурними установками українців та росіян, наприклад, національна ідентичність росіян виявилася пов’язаною з установкою про необхідність допомагати представникам усіх національностей зберігати свою культуру (r_s= 0,319, p < 0,001).

Констатовано відсутність значущого статистичного зв’язку між національною ідентичністю та етнічними стереотипами українців та росіян.

Окрім того, національна ідентичність українців та росіян виявилася тісно пов’язаною з міжособистісною довірою, а також довірою до соціальних інституцій, наприклад, росіяни з вираженою національною ідентичністю вважають, що більшість людей варті довіри (r_s = 0,228, p < 0,001).

Результати проведення першої частини соціально-психологічного експерименту з питань довіри виявили, що українці більше довіряють представникам своєї етнічної групи, ніж етнічним росіянам (p < 0,01). Згідно з результатами другої частини експерименту, яка стосувалася міжетнічної взаємодії, встановлено, що на рівні тенденції (p < 0,2) росіяни більше спрямовані на співпрацю з українцями, ніж українці з представниками своєї етнічної групи.

У ході дослідження встановлено позитивний кореляційний зв’язок між ступенем вираженості національної ідентичності українців та росіян і рівнем конформістських установок, наприклад, виявлено зв’язок між національною ідентичністю українців та твердженням про те, що приїжджі в Україну люди повинні поводитися так само, як титульне населення (r_s= 0,150, р < 0,01).

Крім того, українці та росіяни з вираженою національною ідентичністю характеризуються більш позитивним ставленням до соціально-економічних питань. Наприклад, національна ідентичність росіян позитивно корелює з твердженням про те, що економічна ситуація в країні у наступні два роки покращиться (r_s = 0,118,
р < 0,05).

За допомогою факторного аналізу виокремлено такі фактори, що відображають зв’язки між національною ідентичністю респондентів-українців та соціально-психологічними чинниками: «Патріотизм», «Етнічна толерантність», «Національна та етнічна ідентичність», «Радянська ідентичність». Констатовано, що до основних факторів, які відображають зв’язки між національною ідентичністю респондентів-росіян та соціально-психологічними чинниками, увійшли наступні: «Національна ідентичність та толерантність», «Патріотизм», «Етнічна ідентичність», «Радянська ідентичність».

Встановлено, що виражена національна ідентичність респондентів-українців поєднана з українською етнічною ідентичністю у складі фактора «Національна та етнічна ідентичність». На відміну від респондентів українського походження, виражена національна ідентичність респондентів-росіян поєднана з етнічною толерантністю у складі фактора «Національна ідентичність та толерантність».

Наступним кроком дослідження було виявлення типів взаємозв’язку між національною ідентичністю респондентів та соціально-психологічними чинниками за допомогою кластерного аналізу. В результаті аналізу виділено чотири типи респондентів-українців: перший тип – «Радянський» – поєднує респондентів, для яких визначальним є фактор «Радянська ідентичність» (охоплює 23,7 % опитаних віком від 35 до 90 років); другий тип – «Патріотичний» – найчисельніший (43,6 % опитаних), він охоплює респондентів, для яких провідним фактором виявився «Патріотизм»; третій тип – «Український» – поєднує респондентів, для яких провідним є фактор «Національна та етнічна ідентичність» (охоплює близько п’ятої частини респондентів (19,4 %); четвертий тип – «Російський» – найменш численний (13,3 % респондентів), поєднує українців, які не мають чітких патріотичних або мультикультурних установок та характеризуються вираженою російською ідентичністю.

Кластерний аналіз типів взаємозв’язку між національною ідентичністю росіян та соціально-психологічними чинниками її розвитку показав наявність таких чотирьох типів респондентів: перший тип – «Інтолерантний» – характеризується відсутністю вираженої національної ідентичності та негативними мультикультурними установками й охоплює майже третину опитаних росіян (31,7 %); другий тип – «Радянський» – поєднує респондентів, для яких провідним є фактор «Радянська ідентичність», охоплює більше чверті опитаних (26,4 %); третій тип – «Патріотичний» – поєднує респондентів, для яких провідним виявився фактор «Патріотизм», складає п’яту частину опитаних (20,0 %); четвертий тип – «Громадянський» – поєднує респондентів, для яких провідним фактором
є «Національна ідентичність та толерантність», охоплює 21,9 % респондентів.

Третя частина була зорієнтована на дослідження взаємозв’язку між вираженістю національної ідентичності українців та росіян в Україні та соціально-демографічними чинниками (вік, стать) розвитку національної ідентичності громадян України (Дослідження здійснювалося за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004). Використовувався розділ опитувальника «Типи соціальної ідентичності» та «Паспортичка». Для обробки даних застосовувався метод «кростабів»).

Виявлено значні розбіжності за ступенем вираженості національної ідентичності між представниками різних вікових груп як серед респондентів-українців, так і серед респондентів-росіян (p < 0,001). Зокрема, національна ідентичність найбільш виражена в опитаних українців та росіян віком понад
50 років (83,2 % та 62,8 % відповідно). Меншою мірою національна ідентичність виражена в респондентів-українців та респондентів-росіян віком до 30 років (відповідно 76,8 % та 52,0 %). Значно менший ступінь вираженості національної ідентичності визначено серед представників середньої вікової групи українського та російського походження (відповідно 70,0 % та 48,1 %).

Констатовано відсутність значущого статистичного зв’язку між національною ідентичністю та статтю українців та росіян.

Четверта частина була зорієнтована на аналіз взаємозв’язку між вираженістю національної ідентичності українців та росіян в Україні та освітньо-професійними чинниками (рівень освіти, тип зайнятості) розвитку національної ідентичності громадян України. (Дослідження проводилось за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004). Використовувався розділ опитувальника «Типи соціальної ідентичності» та «Паспортичка». Для обробки даних застосовувався метод «кростабів»).

Виявлено взаємозв’язок між ступенем вираженості національної ідентичності та рівнем освіти респондентів-росіян (p < 0,1), зокрема, 60,8 % опитаних з вищою або неповною вищою освітою та дещо менше (48,3 %) опитаних з середньою або неповною середньою освітою мають виражену національну ідентичність.

Встановлено взаємозв’язок на рівні тенденції між ступенем вираженості національної ідентичності та типом зайнятості респондентів-українців (p < 0,1), зокрема, 75,4 % працюючих, 81,3 % студентів та 84,9 % пенсіонерів характеризуються вираженою національною ідентичністю.

Констатовано взаємозв’язок між ступенем вираженості національної ідентичності та типом зайнятості респондентів-росіян (p < 0,05), зокрема, 60,0 % працюючих, 52,3 % студентів та 66,4 % пенсіонерів характеризуються вираженою національною ідентичністю.

П’ята частина була спрямована на аналіз взаємозв’язку між вираженістю національної ідентичності українців та росіян в Україні та регіональними чинниками  розвитку національної ідентичності громадян України (Дослідження проводилось за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004). Використовувався розділ опитувальника «Типи соціальної ідентичності» та «Паспортичка». Для обробки даних застосовувався метод «кростабів»).

Констатовано значний вплив типу регіону на вираженість національної ідентичності українців та росіян в Україні (p < 0,01). Результати дослідження показали наступне: а) переважна більшість (91,7 %) респондентів-українців та 80,1 % респондентів-росіян Центрального регіону мають виражену національну ідентичність; б) серед опитаних мешканців Західного регіону близько двох третин (65,1 %) респондентів-українців та лише третина (35,7 %) респондентів-росіян мають виражену національну ідентичність; в) переважна більшість (79,8 %) опитаних українців та лише третина (33,3 %) опитаних росіян Східного регіону мають виражену національну ідентичність. Отримані дані свідчать про те, що розрив у ступені вираженості національної ідентичності між центром і регіонами
є значно істотнішим серед респондентів-росіян, ніж серед респондентів-українців.

У цілому результати констатувального етапу дослідження засвідчили, що на розвиток національної ідентичності українців та росіян впливають такі чинники: соціально-психологічні (етнічна ідентичність, патріотичні установки, мультикультурні установки, міжособистісна довіра та довіра до соціальних інституцій, конформізм, ставлення до соціально-економічних питань); соціально-демографічні чинники (вік); освітньо-професійні чинники (освіта, тип зайнятості), регіональні чинники (тип регіону). При цьому звертає на себе увагу недостатній рівень розвитку національної ідентичності студентської молоді порівняно
з представниками інших професійних груп, насамперед, серед росіян.

У третьому розділі «Особливості розвитку національної ідентичності студентської молоді» наведено загальну стратегію формувального експерименту, розглянуто організацію та структуру тренінгу з розвитку національної ідентичності студентської молоді, висвітлено психологічні особливості його проведення, надано оцінку ефективності тренінгу.

Формувальний експеримент проводився на базі Київського індустріального коледжу у 2009–2010 навч. р. З метою проведення формувального експерименту було створено дві групи – експериментальну та контрольну, кожна з яких налічувала 26 студентів II курсу економічного відділення коледжу.

Основним методом під час проведення формувального експерименту виступав соціально-психологічний тренінг. У процесі розробки програми тренінгу було використано технологічний підхід, запропонований Л.М. Карамушкою. Відповідно до цього підходу, кожна тренінгова сесія складається з трьох компонентів: змістовно-смислового, діагностичного та корекційно-розвивального.

Слід зазначити, що при розробці тренінгової програми було враховано соціально-психологічні чинники, які, за результатами констатувального етапу дослідження, найбільше впливають на національну ідентичність особистості: патріотичні установки, мультикультурні установки, міжособистісна довіра та довіра до соціальних інституцій.

Тренінг «Розвиток національної ідентичності студентської молоді» складається зі вступу, основної частини та завершальної частини. До структури тренінгу входять такі тренінгові сесії: «Сутність національної ідентичності особистості як виду соціальної ідентичності»; «Патріотизм як соціально-психологічний чинник розвитку національної ідентичності особистості»; «Етнічна толерантність як соціально-психологічний чинник розвитку національної ідентичності особистості»; «Довіра як соціально-психологічний чинник розвитку національної ідентичності особистості»; «Розвиток національної ідентичності особистості як комплексної структури».

Обсяг тренінгу складав 32 години: а) 6 годин на кожну з 5 тренінгових сесій; б) 2 години – на вступ і завершальну частину.

У ході проведення тренінгу використовуються такі інтерактивні техніки:
а) організаційно-спрямовуючі («криголами», робота в малих групах та ін.);
б) інформаційно-смислові (міні-лекції, групові дискусії, «мозковий штурм», метод незакінчених речень, творчі завдання, проекти та ін.) (Л.М. Карамушка).

Ефективність тренінгу вимірювалася за двома групами критеріїв: а) аналіз ступеня вираженості національної ідентичності та соціально-психологічних чинників її розвитку в учасників тренінгу (за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004));
б) оцінка ефективності тренінгу з боку учасників (за допомогою авторської анкети). (Для оцінки достовірності відмінностей між групами використано критерій χ² та
G-критерій знаків).

Порівняльний аналіз даних «до» і «після» формувального експерименту, отриманих за допомогою комплексного опитувальника «Пошук етнонаціональної ідентичності» (Л. Хагендорн, 2004), засвідчив високу ефективність тренінгу. Як показано в табл. 1, виявлено значущі відмінності у рівні вираженості національної ідентичності між першим та другим «зрізом» (p < 0,05). Так, якщо до формувального експерименту експериментальна та контрольна групи суттєво не відрізнялися за рівнем вираженості національної ідентичності (відповідно 69,2 % та 65,4 % респондентів), то після експерименту між ними спостерігалися значущі відмінності (відповідно 96,2 % та 73,1 % респондентів) (p < 0,05). За допомогою
G-критерію знаків встановлено значущі відмінності у вираженості національної ідентичності між першим та другим «зрізом» в експериментальній групі (p < 0,05) та відсутність відповідних відмінностей у контрольній групі.

Таблиця 1

Порівняльний аналіз вираженості національної ідентичності респондентів
до і після формувального експерименту

(у % від загальної кількості респондентів)

Експериментальна група		Контрольна група
До формувального експерименту	Після формувального експерименту	До формувального експерименту	Після формувального експерименту
69,2	96,2*	65,4	73,1*

Примітка. * – p< 0,05.

Аналіз ступеня вираженості патріотичних установок студентів (за допомогою G-критерію знаків) показав значне зростання цього показника у результаті формувального експерименту в експериментальній групі (p < 0,05) порівняно з контрольною групою. Зокрема, під час проведення першого «зрізу» 46,2 % респондентів мали виражену установку прив’язаності до України, тоді як під час проведення другого «зрізу» вже майже на третину більше (65,4 %) респондентів мали високий ступінь вираженості цієї установки. Крім того, під час другого «зрізу» майже вдвічі більше (42,3 % проти 23,1 %) респондентів, ніж під час першого «зрізу», демонстрували виражене почуття гордості за Україну. У контрольній групі подібних відмінностей не встановлено.

У результаті проведення формувального експерименту також засвідчено
(за допомогою G-критерію знаків) значне зростання ступеня вираженості мультикультурних установок студентів (p < 0,05). Справді, якщо до формувального експерименту близько половини (53,8 %) респондентів вважали за необхідне допомагати представникам усіх національностей зберігати свою національну культуру, то після формувального експерименту вже 76,9 % опитаних абсолютно погоджувалися з цим твердженням. Крім того, значно збільшилась (з 50,0 % до 73,1 %) кількість респондентів, що вважають за потрібне знати більше про звичаї та культуру інших народів.

Виявлено тенденцію збільшення в результаті проведення формувального експерименту частки респондентів, які виявляють міжособистісну довіру, підтримуючи твердження про те, що більшість людей варті довіри (р < 0,1), та про власну довіру людям (р < 0,1).

Оцінюючи ефективність тренінгу (за допомогою авторської анкети «Оцінка ефективності тренінгу»), більше половини (53,8 %) учасників зазначили, що їх очікування від тренінгу справдилися, близько чверті учасників (26,9 %) вказали, що їх очікування скоріше справдилися, та 11,6% респондентів зауважили, що їх  очікування і справдилися, і не справдилися. Лише 7,7 % респондентів відмітили, що їх очікування скоріше не справдилися.

Загалом можна зробити висновок про те, що тренінг сприяв підвищенню рівня вираженості національної ідентичності, патріотичних установок, мультикультурних установок, міжособистісної довіри учасників.