МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ВИПУСКНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічну основу та представлено методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Мотивація особистості як фактор суб’єктності у психічній саморегуляції і стресостійкості» розглянуто питання щодо мотиваційної сфери особистості юнацького віку як семантичного аспекту ставлення до дійсності, проаналізовано роль стресу і емоційної нестійкості у дезорганізації поведінки й діяльності людини, розглянуто регуляційну функцію емоцій і стресостійкість особистості в онтогенезі пізньої юності.

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що поданий дослідниками матеріал стосовно мотиваційно-ціннісної сфери особистості не розкриває особливостей та детермінант цієї сфери щодо її впливу на стресостійкість. У загальнопсихологічному плані проблеми мотивації і стресостійкості розглядаються в рамках теорій особистості (Г. Айзенк, К. Кеттелл, К. Роджерс, З.Фрейд та ін.), але в них не ставляться задачі розкриття зв’язку та впливу мотивації на стресостійкість. В певній мірі ці питання розкрито у «теорії мотивації досягнення» (Д. Макклелланд та ін.). Розроблені дослідниками у модерністському періоді питання мотивації розкривають механізми та характеристики мотивації та мотивів особистості, але не спрямовані на проблему розвитку в неї властивостей стресостійкості. Це стосується і досліджень в області суб’єкта і суб’єктності (С.І. Дьяков), де питання мотиваційної самодетермінації в оптимізації активності також не спрямовані на проблему розвитку властивостей стресостійкості.

У сучасних дослідженнях реалізуються різні підходи до вивчення ефективності практичної підготовки студентів-випускників ВНЗ, які пов’язані з питаннями: формування професійної компетентності, що визначає конкурентоспроможність працівника в Україні, правової компетентності (В.П. Антонюк, О.І. Амоша, О.Ф. Новікова), соціальної компетентності (М.О. Розумний), інноваційних технологій в гуманітарному вузі (А.В. Кальянов, В.І. Носков, та ін.), ролі цінностей у підготовці фахівців соціальної сфери (О.М. Шевчук), діяльнісного підходу як основи системної побудови моделі фахівця (М.М. Нечаєв), акмеології професіоналізму (А.О. Деркач, Н.В. Кузьміна), професіоналізму вчителя (Л.М. Мітіна) та ін. Останнім часом звернуто увагу на питання розвитку стресостійкості як чинника позитивного ставлення студентів до учбової діяльності (Г.О. Андрєєва), розвитку стресостійкості в дитячому і підлітковому віці (С.О. Анохіна, Т.С. Тихомірова), психології стресостійкості педагога (О.О. Баранов). У той же час практично відсутні дослідження, спрямовані на вивчення розвитку стресостійкості студентів-випускників ВНЗ засобами формування суб’єктної мотивації.

На сьогодні у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників накопичений багатий матеріал за проблемами психології стресостійкості та психології суб’єкта (Л.М. Аболін, В.О. Бодров, Л.О. Китаєв-Смик, Г.В. Ложкін, Г.Б. Леонова, В.Л. Марищук, А.М. Свядощ, К. Купер, Р. Лазарус, А. Лезонен, С. Хобфал та ін.). Проте залишаються відкритими питання суб’єктної мотиваційної самодетермінації в оптимізації активності та стресостійкості особистості щодо саморегуляції нею функціональних станів у професійній діяльності (Г.Б. Леонова, Ю.К. Стрелков та ін.).

У вітчизняній і зарубіжній літературі отримали досить широке висвітлення питання впливу інформаційних чинників на діяльність людини. Проте, недостатня увага приділяється дослідженню ролі цих чинників в розвитку психологічного (інформаційного) стресу, механізмам регуляції цього психічного стану, обґрунтуванню моделей його вивчення, оцінці та прогнозуванню стресостійкості. Дослідники по різному визначають поняття емоційна стійкість, однак всі вони розкривають у цьому понятті аспекти залежності стресостійкості від механізмів емоційної регуляції.

Стресостійкість - це «стійкість моторних, сенсорних і розумових компонентів діяльності в емоційних умовах» (К.К. Платонов). Стресостійкість в контексті мотиваційно-суб’єктної саморегуляції є властивістю, яка характеризує особистість у процесі її напруженої діяльності, психологічні механізми якої, гармонічно взаємодіючи між собою, сприяють успішному досягненню поставленої нею мети.

У педагогічній психології проблема стресу та стресостійкості досліджується у межах вивчення діяльності педагога. Стресостійкість (фрустраційна толерантність) розглядається як професійно значуща якість особистості педагога (Л.М. Мітіна). Виділяються такі стрес-реакції, як фрустрованість, тривожність, виснаженість, вигорання тощо. Але недостатньо розкритими залишаються питання стосовно чинників підвищення ефективності професійної діяльності фахівців різних спеціальностей та їх зв’язку зі стресостійкістю.

Проблема розуміння дійсності та мотиваційної спрямованості особистості широко представлена у психологічних дослідженнях (О.Ю. Артем'єва, Дж. Келлі, О.М. Леонтьєв, Д.О. Леонтьєв, О.М. Лактіонов, Н.В. Чепелєва та ін.). У сучасних психологічних теоріях мотивації (інтринсивної мотивації Е. Десі і Р. Райана) суб’єктність відбивається як самостійна (самодетермінована) активність (С.І. Дьяков). Одним із можливих шляхів дослідження проблеми взаємозв’язку суб’єктної мотивації й ставлення людини до дійсності та до діяльності є вивчення впливу мотиваційно-ціннісних орієнтацій особистості на психологічні механізми стресу щодо генезису суб’єктності майбутнього фахівця.

Таким чином, експериментальна робота постає у дослідженні психологічних особливостей впливу ціннісно-мотиваційного ставлення майбутнього фахівця як суб'єкта до дійсності (до себе і навколишнього світу) на формування в нього властивостей стресостійкості.

У другому розділі «Емпіричне дослідження характеристик мотивації та стресостійкості випускників ВНЗ» наведено схему побудови емпіричного дослідження, загальну характеристику груп досліджуваних, подано характеристику методик дослідження мотиваційних чинників та стресу студентів-випускників ВНЗ та досвідчених спеціалістів, проаналізовано результати дослідження характеристик мотивації та стресостійкості випускників вищих навчальних закладів.

Емпірична частина дослідження розроблялася протягом 2007-2010 років. Експериментальне дослідження здійснювалося у чотири етапи.

На першому етапі (2007 р.) було проведене пілотажне дослідження студентів 4-5 курсів СФ МДА імені адмірала Ф.Ф. Ушакова, які навчалися за спеціальностями судноводіїв, судномеханіків та судноелектриків. Вибірка склала 118 респондентів. Завдяки отриманим результатам означено чіткі орієнтири організації емпіричного дослідження і визначено первинні характеристики мотиваційної сфери та властивості стресостійкості студентів.

Крім того, з метою вивчення основних професійних стресогенних факторів було проведено дослідження професійної діяльності практичних фахівців тих спеціальностей, за якими здійснюється підготовка студентів-випускників ВНЗ (судноводії, судномеханіки, судноелектрики). У якості таких фахівців у дослідженні брали участь моряки цивільного порту м. Севастополя, діяльність яких має високий рівень стресогенності (20 осіб). Для порівняння до дослідження були залучені робітники сфери діяльності, яка має відносно низький рівень стресогенності, а саме, робітники кондитерського підприємства (40 осіб).

На другому етапі (перша половина 2008 р.) проводилося основне констатувальне дослідження, спрямоване на визначення зв’язків та чинників стресостійкості й суб’єктної мотивації, які відбивають основний зміст психолого-акмеологічних основ продуктивного розвитку особистості випускників ВНЗ як суб’єктів у системі освіти. На цьому етапі у дослідженні брали участь студенти 4 курсу КФ МДА імені адмірала Ф.Ф. Ушакова у кількості 50 осіб.

На третьому етапі дослідження (друга половина 2008 – перша половина 2010 рр.) розроблено та впроваджено програму розвитку стресостійкості майбутніх фахівців. Проведено серію тренінгових занять за розробленою програмою з експериментальною групою, до якої увійшли 24 студенти з тих 50, що брали участь у констатувальному дослідженні. Решта – 26 студентів – увійшли до контрольної групи. Між результатами контрольної та експериментальної груп, отриманими в ході констатувального дослідження, не було визначено значущих відмінностей.

До дослідження на цьому етапі також були залучені 2 групи студентів гуманітарного фаху, а саме: студенти 5 курсу СФ МДУ імені М.В. Ломоносова (35 осіб), з яких 15 осіб склали експериментальну групу (спец. психологія) і 20 осіб – контрольну групу (спец. філологія та управління). Участь у дослідженні цих груп випробовуваних була обумовлена необхідністю визначити ефективність розробленої програми для розвитку стресостійкості студентів-випускників ВНЗ не тільки технічного, але й гуманітарного напряму підготовки.

Четвертий етап дослідження (друга половина 2010 – перша половина 2011 рр.) є узагальнюючим. Проведено контрольну частину експерименту, проаналізовані порівняльні емпіричні результати. Підбиті підсумки експериментальної роботи та визначені практичні рекомендації.

У ході обробки та аналізу результатів пілотажного дослідження і констатувальної частини експерименту на вибірці студентів 4-5 курсів СФ МДА ім. адмірала Ф.Ф. Ушакова (118 осіб) із використанням коефіцієнту кореляції Пірсона було отримано наступні дані.

1. Визначено прямий кореляційний зв'язок толерантності до невизначеності зі схильністю до ризику (0,52, р < 0,01); прямий кореляційний зв’язок суб’єктних властивостей (шкала «загальна суб’єктність» за «СДС» С.І. Дьякова) досліджуваних з раціональними властивостями і мотивами (0,48, р < 0,01) та інтернальністю (за тестом Є. Бажина «РСК») (0,38, р < 0,01), і зворотній зв'язок з властивостями і мотивами ризику (– 0,44, р < 0,01).

Ці дані свідчать про те, що підвищення рівню саморегуляції у стресостійкості пов’язано з властивостями інтернальності та раціональності, а також прийняття рішень суб’єктом у невизначених обставинах. Цей висновок підтверджується також іншими даними кореляційного аналізу: зв’язком показників «інтолерантності» («НТН» Т.В. Корнілової) з показниками «інтернальної залежності у можливості актуалізації намірів суб’єктом» (методика «МЦО» С.І. Дьякова) (0,29, р < 0,01), а також із властивостями прийняття рішень («ОФР» Т.М. Корнілової) (0,46, р < 0,01), і свідчить про необхідність внутрішньої мотивації самоконтролю у стресостійкості.

     Також про це свідчить прямий кореляційний зв'язок суб’єктних властивостей досліджуваних за шкалою «інтелектуальні фактори суб’єктності» (тест «СДС» С.І. Дьякова) з раціональними факторами («ОФР» Т.В. Корнілової, 0,50, р < 0,01) та «загальною інтернальністю» («РСК» Є. Бажина, 0,31, р < 0,01). Шкала «загальна інтернальність» («РСК») має зворотній зв'язок з показниками шкали «толерантність до невизначеності» (тесту «НТН» Т.В. Корнілової, – 0,49, р < 0,01) та прямий зі шкалою «інтолерантність» (0,44, р < 0,01). Цим зазначається, що даній виборці респондентів властива схильність спиратися у прийнятті власних рішень на критерії порядку і визначеності у самоорганізації дій. Це підтверджується також тим, що шкала «загальна інтернальність» («РСК») має наступні зв'язки зі шкалами за тестом «ОФР» Т.В. Корнілової: зі шкалою «ризику» (- 0,56, р < 0,01) та зі шкалою «раціональності» (0,63, р < 0,01).

2. Визначено зворотній кореляційний зв'язок «суб’єктних властивостей емоційної саморегуляції» (за «СДС») з нейротизмом («EPI», Г. Айзенка) (- 0,38, р < 0,01) та ситуативною (- 0,31, р < 0,01) і особистісною тривожністю (- 0,32, р < 0,01) (тест Спілбергера – Ханіна), що дозволило розглядати емоційну неврівноваженість і тривожність, як фактори зниження рівню саморегуляції та стресостійкості, тобто як основні чинники зниження суб’єктних властивостей активності особистості. Також визначено зворотній зв'язок емоційної лабільності (нейротизму) та схильності до ризику (- 0,30, р < 0,01).

 3. Респонденти застосовують інтелектуальні якості суб’єктності в аспекті прийняття нового та невизначеності, тоді як показники дійових якостей суб’єктної активності (за методикою «Реп-тест» Дж. Келлі (у модифікації С.І. Дьякова)) мають зворотній зв'язок зі схильністю до невизначеності (– 0,49, р < 0,01), і разом з тим «загальна інтернальність» («РСК») має прямий зв'язок з інтолерантністю («НТН») (0,44, р < 0,01), тобто не передбачає прийняття респондентами невизначеності.

4. Показники за шкалою «толерантність до невизначеності» («ТНТ») мають зв'язок зі шкалою «інтелектуальні процеси» (0,29, р < 0,01) та «інтелектуальні властивості» (0,32, р < 0,01) (за «Реп-тестом» у модифікації С.І. Дьякова). Також показники «толерантності до невизначеності» («ТНТ») мають зв'язок зі шкалами «ділові якості суб’єкта» (- 0,33, р < 0,01) та «загальна суб’єктність» (- 0,34) зазначеного Реп-тесту. Ці дані свідчать про те, що респонденти даної вибірки орієнтовані у своїх виборах на зовнішні умови, а не спрямовані на самоактуалізацію. Їм властива спрямованість на комунікативну сферу, а не на ділову. Також у респондентів визначена несформованість фактору самостійності.

Із наведених результатів видно, що основним чинником зниження рівню стресостійкості постають аспекти способу сприйняття, розуміння та переживання, які викликають ставлення особистості до стресогенних факторів у контексті праці за певним фахом. Тобто, когнітивна та емоційна оцінки речей і ситуацій робітничого (навчального) середовища людьми різного фаху, статі та віку визначають характеристики їхнього ставлення (мотивації) та властивості діяльності як суб’єкта.