ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження адаптації вчителів до соціальних змін» – висвітлено основні підходи до вивчення  адаптації вчителів до соціальних змін та визначено її ключові соціально-психологічні аспекти.

Проаналізовано уявлення про феноменологію соціальних змін у сучасній філософії (О. Бондаренко, Г. Задорожний, С. Катаєв, Г. Нестеренко) та соціології (О. Злобіна, Л. Корель, В. Тихонович, П. Штомка, М. Шульга). Специфіка розгляду соціальних змін у психології полягає в аналізі відображення цих процесів у свідомості особистості та її поведінці. З’ясовано, що в суб’єктивному сприйнятті індивідів соціальні зміни постають як ситуація невизначеності (Г. Андреєва, Л. Анциферова, О. Белінська, А. Донцов та ін.), що фруструє природне прагнення індивіда до стабільності та порядку, а культурні зрушення, які відбуваються внаслідок соціальних трансформацій, можуть мати болісні травматичні наслідки для особистості (О. Вітенберг, О. Донченко, З. Карпенко та ін.).

Висвітлено результати досліджень адаптації до соціальних змін, здійснені в рамках етнопсихології (О. Блинова, В. Гриценко, А. Корнілов, П. Мель, Л. Міллер) та розкрито  принципову схожість між адаптацією до нової культури та адаптацією до соціальних змін.

Доведено, що адаптація до соціальних змін має всі ознаки соціально-психологічної адаптації, якій присвячені роботи Г. Балла, О. Зотової, В. Казміренка, Н. Кряжевої, І. Милославової, А. Налчаджяна та ін.

Проаналізовано взаємовідношення понять адаптації та соціалізації в умовах соціальних трансформацій, коли попередня соціалізація може не лише сприяти, але й перешкоджати успішній соціально-психологічній адаптації. В такому разі вирішальним фактором стають внутрішні процеси та суб’єктні властивості (автономність, активність, відповідальність, рефлективність тощо), які забезпечують внутрішню спонтанну активність самодетермінації, осмисленої С. Рубінштейном, А. Брушлінським, К. Абульхановою, В. Татенком.

Значну увагу приділено підходу до проблеми адаптації до соціальних змін представників психології соціального пізнання (Г. Андреєва, О. Білинська, О. Дубовська, А. Журавльов, О. Карабанова та ін.), які процес активного конструювання себе в соціальному світі, визначення персональної системи цінностей та ідентифікацій протиставляють традиційному розумінню адаптації особистості як пристосування до жорсткої соціальної структури. Адаптуючись до соціальних змін, суб’єкт відновлює систему життєвих цінностей і смислів, здатність контролювати ситуацію та ефективно взаємодіяти із соціальним середовищем.

Розглянуто адаптацію та розвиток як різні виміри безперервного процесу самоактуалізації (А. Реан, Я. Коломінський, С. Нартова-Бочавер та ін.). В умовах соціальної нестабільності адаптація не лише забезпечує самозбереження але й виступає потужним стимулом розвитку особистості, сприяє пошуку суб’єктом свого призначення та власного життєвого шляху (К. Абульханова, Л. Анциферова).

Адаптацію до соціальних змін визначено, як процес та результат знаходження індивідом гідного, з його точки зору, місця в зміненому соціальному середовищі та гармонізації стосунків з ним, що створює умови для вільного розвитку його особистості.

Висвітлено особливості професійної діяльності вчителя в сучасних умовах (С. Бабошина, С. Батракова, Л. Мітіна, В. Чвякін, Р. Шаміонов та ін.) та з’ясовано, що особистісна потреба вчителя, як професіонала, в ефективній адаптації до змін соціального середовища потребує звернення до своїх уявлень, цінностей, цілей та їх корекції. Проаналізовано взаємоперетин понять «адаптація» та «самовизначення» в контексті досліджуваної проблеми. Показано, що адаптація вчителя до соціальних змін з необхідністю передбачає його самовизначення, з’ясування соціальної позиції та ціннісно-смислових орієнтирів,  як основи  особистісного та професійного розвитку.

Окрему увагу приділено розгляду  критеріїв ефективності адаптації вчителів до соціальних змін. Визначено, що головним показником адаптації вчителя до соціальних змін є психологічне благополуччя, що трактується у гуманістичній психології та близьких до неї підходах (К. Роджерс, К. Рифф, І. Дубровіна, G. Fava, В. Духневич, О. Осадько, В. Слободчиков, А. Шувалов) як інтегральне соціально-психологічне утворення, що відображає систему уявлень особистості про себе, своє життя, стосунки з іншими і характеризує її з точки зору гармонії, цілісності, гуманістичної спрямованості, що дозволяє вчителю здійснювати професійні функції в умовах суспільної невизначеності.  На основі проведеного аналізу розроблено модель адаптації вчителів до соціальних змін (рис. 1).

У другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей адаптації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів до соціальних змін» – описано програму та методи дослідження, представлено та проаналізовано результати вивчення особливостей адаптації вчителів до соціальних змін та її соціально-психологічних чинників.

Емпіричне дослідження здійснювалося поетапно.

На першому етапі визначено рівень адаптації вчителів ЗНЗ. В якості дослідницького інструментарію було використано опитувальник «Шкала К. Рифф». Встановлено, що переважна більшість опитаних вчителів має середній рівень загального психологічного благополуччя (69,4 %), у значної частини (21,6 %) виявлено низький і лише у 9,0% високий рівень психологічного благополуччя, що засвідчило необхідність впровадження заходів, спрямованих на покращення психологічного благополуччя вчителів.

Близько чверті досліджуваних мають низький рівень «самоприйняття» (25,7 %) та «керування оточенням» (24,8 %), що свідчить про занепокоєння респондентів з приводу своїх особистісних якостей та відсутність відчуття контролю над обставинами власного життя.