СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ СТУПЕНЕВОЇ ОСВІТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, гіпотезу, мету та завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику системи вузівської освіти.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження соціально-психологічних особливостей самоідентифікації особистості» розглянуто різні психологічні підходи до аналізу проблеми самоідентифікації, проаналізовано поняття «ідентифікація», «ідентичність»; розглянуто діалектику цих феноменів; описано ієрархічну структуру самоідентифікації; запропоновано структурно-функціональну модель самоідентифікації особистості, описано її особливості.

У розділі представлено основні наукові підходи до дослідження проблеми самоідентифікації: психоаналітичний (З. Фрейд, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман та ін.), інтеракціоністський (Г. Мід, Ч. Кулі, І. Гоффман. Г. Фогельсон, Ю. Хабермас та ін.), когнітивістський (Г. Теджфел, Дж. Тернер, Д. Абрамс та ін.), конструктивістський (Г. Андреєва, П. Бергер, К. Герген, В. Зливков, Т. Лукман, С. Максименко, Т. Стефаненко та ін.).

Аналіз психологічної літератури дозволяє зробити висновок про неоднозначність визначення поняття «самоідентифікація» та його зв’язок із поняттями «ідентифікація», «ідентичність». У результаті проведеного концептуального аналізу основних підходів у дослідженні феномену самоідентифікації особистості доводиться, що в соціально-психологічному аспекті найбільш продуктивним у дослідженні цього феномена є інтерсуб’єктний підхід, розроблений у вітчизняній психології як такий, що протиставляється моносуб’єктному розумінню особистості (Г. Андрєєва, В. Васютин-ський, О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, В. Москаленко, В. Петровський, А. Хараш, В. Шатенко, Т. Титаренко та ін.). З позицій цього підходу вихідною одиницею аналізу самоідентифікації є міжіндивідний зв’язок, який утворює інтеріндивідний простір, в якому здійснюється процес самоідентифікації особистості. Виходячи з цього, самоідентифікація особистості визначається як ідентифікація індивіда з самим собою, яка проявляється в тому, що людина приписує собі певні якості й вірить в істинність цих атрибуцій за умови взаємної згоди з іншими ставитися до себе як до автономного, суверенного суб’єкта активності.

У розділі проаналізовано феномен самоідентифікації особистості як процес, що реалізується через діалектичну єдність таких її сторін, як ідентифікація та ідентичність, про проявляється в прагненні індивіда до відособлення, яке може здійснюватися тільки через ідентифікацію з іншими (групою). В понятті «ідентифікація» відображена та сторона самоідентифікації, що існує як «динамічна система», як рух особистості, як механізм становлення її ідентичності. В понятті «ідентичність» відображено «момент» руху, стан, який досягнуто особистістю в процесі ідентифікації. Для забезпечення життєдіяльності людини повинна бути відповідність між ідентичністю («Я») і ідентифікацією з «Іншими». Ця відповідність реалізується через самоідентифікацію й визначає розвиток особистості. Невідповідність виникає тому, що людина постійно потрапляє в нові обставини, в яких вимоги й умови світу не співпадають з її власними інтересами. Кожна спільнота, з якою індивід ідентифікується, спочатку надає можливість для самореалізації, але на наступних етапах накладає обмеження, сковує розвиток вільної індивідуальності. Застарілі форми спільнот, з якими ідентифікує себе індивід, повинні замінюватися новими, які розгортають нові можливості для соціалізації особистості. Суперечність, яка виявляється у кризах ідентичності, знімається в результаті переходу на нові форми самоідентифікації.

У розділі проаналізовано самоідентифікації з позицій системно-структурного підходу. Спираючись на розробки відомих психологів (Б. Ананьєв, Б. Ломов, С. Максименко, К. Платонов та ін.), самоідентифікація розглядається як складна, ієрархічна структура взаємопов’язаних компонентів, конфігурація яких на кожному віковому етапі соціалізації особистості має свої особливості. Сукупність внутрішніх моделей життєдіяльності особистості, які є відображенням певних суспільних відносин, складають ідентифікаційну матрицю особистості. Ідентифікаційна матриця – своєрідна рамка прийняття індивідом тієї соціальної інформації, яка є думкою групи, з якою він себе ідентифікує. Ідентифікаційна матриця виконує детермінуючо-регулюючу функцію у процесі соціалізації особистості. В ідентифікаційній матриці виділено структурні складові в горизонтальній і вертикальній площинах. У горизонтальній площині ідентифікаційна матриця характеризується як система ідентичностей відносно різних сфер суспільства, які визначаються в залежності від ідентифікації з групами, що характеризують горизонтальну стратифікацію суспільства. У вертикальній площині ідентифікаційна матриця характеризується різним рівнем сформованості ідентичностей у різних індивідів та груп.

Виходячи з того, що кожна вікова стадія соціалізації характеризується особливістю системи ідентичностей, яка залежить як від кількості її складових, так і від рівня їх розвитку, визначено особливості самоідентифікації студентської молоді. Ці особливості детерміновано, з одного боку, експектаціями суспільства, а з іншого, віковими можливостями та здатностями особистості. У зв’язку з цим визначено параметри компонентів ідентифікаційної матриці студентів: на горизонтальному рівні – система таких ідентифікацій, як статева, професійна, сімейна, релігійна, політична; у вертикальній площині – передвизначена ідентичність, мораторій, дифузна та досягнута ідентичності (Дж. Марсіа). Наповнення цих параметрів визначається, з одного боку, властивостями особистості, які характеризують специфіку здатності її до ідентифікації (рефлексія, валентність, самооцінка, статеве самовизначення, темпоральні характеристики ідентичності тощо), а з іншого, – соціальною ситуацією, в якій реалізується система ідентичностей особистості.

У другому розділі – «Методологія та організація емпіричного дослідження» викладено методологію емпіричного дослідження, мету, завдання, показано етапи дослідження, обґрунтовано методи дослідження та надано характеристику вибірці.

У розділі представлено концептуальні засади дослідження самоідентифікації студентів технічних спеціальностей в умовах ступеневої освітньої підготовки порівняно з неступеневою освітою. Описано зміст і функції ступеневої освітньої підготовки.

В основу концепції дослідження покладено принципи генетичної психології, згідно з якими самоідентифікація розглядається як складна суперечлива система взаємопов’язаних компонентів, які є чинниками розвитку самоідентифікації. На цих засадах побудовано структурно-функціональну модель самоідентифікації особистості у вигляді ідентифікаційної матриці зі структурними складовими у горизонтальному та вертикальному вимірах, що була покладена в основу програми емпірико-діагностичного вивчення соціально-психологічних особливостей самоідентифікації студентів ступеневої освітньої підготовки порівняно з неступеневою освітою.

Програмою передбачено здійснення таких завдань: 1) вивчення загальних ідентифікаційних характеристик студентів у групах ступеневої та неступеневої освіти; 2) визначення суб’єктивної важливості сфер життя в контексті системи ідентичностей студентів ступеневої та неступеневої освітньої підготовки (у їх порівнянні); 3) вивчення особливостей статусів ідентичності в системі ідентифікаційної матриці студентів у групах ступеневої та неступеневої форм освіти; 4) визначення типів самоідентифікації студентів на основі аналізу параметрів ідентифікаційної матриці, а також вивчення особливості цих типів в умовах ступеневої та неступеневої освіти; 5) аналіз динаміки вікових змін параметрів ідентифікаційної матриці студентів залежно від типу освітньої підготовки; 6) вивчення особистісних характеристик студентів залежно від типу освітньої підготовки.

Емпіричне дослідження проводилось в Тернопільському національному технічному університеті імені І.Пулюя, в межах якого існують дві форми освітньої підготовки: на базі 11 класів загальноосвітньої школи (неступенева форма освіти) та на базі Гусятинського коледжу ТНТУ імені І.Пулюя, який готує молодших спеціалістів технічних спеціальностей за ступеневою освітньою підготовкою. Загальна кількість опитуваних склала 250 осіб – юнаки та дівчата віком від 17 до 22 років. Для проведення основного дослідження було відібрано 200 осіб, які склали дві групи респондентів: ті, що навчались у вузі після закінчення загальноосвітньої школи (одинадцяти класів) – в умовах неступеневої освіти, а також ті, хто навчався після ступеневої підготовки в Гусятинському коледжі ТНТУ імені І.Пулюя.

Науково-дослідницька робота проводилась протягом 2006–2010 років. Емпіричне дослідження здійснювалось у три етапи протягом 2006–2010 років.

На першому етапі (2006–2008 рр.) було визначено методологію дослідження, сформовано вибірку, підібрано методики дослідження. Основний діагностичний інструментарій склали такі методики: а) методика М. Куна і Т. Мак-Партленда «Хто Я?» – застосовувалася для вивчення загальних показників рівня розвитку та визначення змістових характеристик системи ідентичностей особистості; б) для визначення рівнів сформованості ідентичностей студентів застосовувалась методика параметричного інтерв’ю за статусами ідентичності Дж. Марсіа; в) методика Г. Айзенка застосовувалася для визначення психічних станів студентів з метою порівняння їх у групах ступеневої та неступеневої освіти, г) методика діагностики рівня самооцінювання (М. Фетіскіна, В. Козлова, Г. Мануйлова) застосовувалася для визначення рівня самооцінювання студентів, які мають різні ідентифікаційні матриці; д) диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО) (Є. Клімова) застосовувався для визначення схильностей до обраної професії студентів, які мають різні ідентифікаційні матриці; е) методика ціннісних орієнтацій (М. Рокіча) застосовувалася для вивчення особистісних характеристик студентів з метою визначення їх зв’язку з ідентифікаційною матрицею. На цьому ж етапі було проведено пілотажне дослідження з метою апробації методик, в якому взяло участь 50 студентів третього курсу навчання. На другому етапі (2008–2010 рр.) здійснено основне дослідження з метою визначення особливостей структурних складових ідентифікаційної матриці студентів ступеневої та неступеневої освітньої підготовки. Зроблено аналіз особливостей системи ідентичностей горизонтального та вертикального рівнів ідентифікаційної матриці студентів ступеневої та неступеневої освітньої підготовки, а також здійснено порівняльний аналіз отриманих даних.

На третьому етапі (2010–2011 рр.) здійснено загальний аналіз та інтерпретацію отриманих даних у групах порівняння, результати дослідження оформлено у вигляді дисертації.

У третьому розділі «Дослідження психологічної структури та змістових характеристик самоідентифікації студентів технічних спеціальностей ступеневої форми навчання порівняно з неступеневою» проаналізовано результати емпіричного дослідження особливостей структурних компонентів самоідентифікації особистості та рівнів виявлення ідентичностей у групах студентів ступеневої та неступеневої освітньої підготовки. На основі аналізу особливостей параметрів ідентифікаційної матриці визначено типи самоідентифікації студентів в умовах ступеневої та неступеневої освіти; показано динаміку вікових змін параметрів ідентифікаційної матриці студентів залежно від типу їх освітньої підготовки. Наведено також результати дослідження зв’язку особливостей самоідентифікації студентів з їх індивідуально-психологічними особливостями.