ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ГРУПОВОЇ ДИНАМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, окреслено завдання, розкрито методологічні основи, наукову новизну, теоретичну й практичну значення одержаних результатів. Подано відомості про апробацію результатів дослідження і впровадження їх у практику, структуру роботи та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Емоційний інтелект як соціальна здібність людини» розглянуто питання емоційного інтелекту у структурі характеристик соціального пізнання людини людиною, здійснено аналіз досліджень ролі емоційного інтелекту особистості у підвищенні ефективності групової діяльності.

На основі теоретико-методологічного аналізу визначено, що, незважаючи на те, що в сучасній психологічній науці поняття «емоційний інтелект» є відомим
і йому присвячено багато досліджень, як зарубіжних (Р. Бусе, Р. Бар-Он, Д. Гоулман, Д. Карусо, Р. Метьюз, Дж. Майєр, П. Селовей, М. Зейднер, Р. Робертс), так і вітчизняних авторів (О. І. Власова, Г. Г. Горскова, Е. Л. Носенко, Н. В. Коврига, Д. В. Люсін, І. Ю. Філіппова та ін.), воно ще не є повною мірою інституалізованим. Продуктивним є визнання емоційного інтелекту як соціальної емоційно-раціональної здібності особистості, що проявляється в процесах її спілкування та взаємодії з іншими людьми і відповідає за адекватне розрізнення емоційних проявів (своїх та інших людей) та управління ними.

На відміну від загального інтелекту, за допомогою якого відтворюються закономірності зовнішнього світу переважно предметного змісту, емоційний інтелект відображає внутрішній світ людини і його зв’язки з поведінкою особистості у взаємодії з реальністю, насамперед соціальною. Для інституалізації поняття емоційного інтелекту існують дві обґрунтовані підстави: неоднорідність поняття «інтелект», а також доведена можливість здійснення людиною інтелектуальних
і регулятивних операцій з емоціями. Емоційний інтелект виконує адаптивну, регулятивну і стресозахисну функцію в соціальних взаємовідносинах людей
і виявляється в адаптивності їх емоційної поведінки і ефективності досягнення мети індивідуальної або групової діяльності.

Розрізняючи близькі за значенням поняття «емоційний інтелект» та «емоційна компетентність», автори наголошують, що поняття емоційної компетентності є ширшим, оскільки воно охоплює не лише емоційно-інтелектуальні здібності особистості, а й рефлексивні уявлення людини про те, що вона може розуміти емоції, керувати ними, має відповідні знання та навички емоційно грамотної поведінки, а також здатна до ефективного управління міжособистісною взаємодією на основі розуміння та регуляції емоційних реакцій членів групи (Д. Гоулман, А. Бандура). Проте існують значні розбіжності у поглядах різних авторів щодо ролі емоційного інтелекту в соціальній поведінці людини, особливо в межах групової активності, що значною мірою впливає на розуміння структури цього соціально-особистісного конструкту (Дж. Майєр, П. Селовей). Психологічні концепції, в яких обґрунтовується наявність внутрішньоособистісної та міжособистісної частин емоційного інтелекту, уявляються більш повними за умови виокремлення складових емоційного інтелекту. Незважаючи на вказані розбіжності науковців у визначеннях емоційного інтелекту, фактично всі дослідники схильні вважати, що наявність розвиненого емоційного інтелекту – це неодмінна умова успішного лідерства (А. М. Гаврилюк, Д. Гоулман, С. П. Дерев’янко, М. К. де Вріс та ін.).

На підставі аналізу досліджень феноменології емоційного інтелекту, його теоретичних моделей як вітчизняних, так і зарубіжних авторів можна стверджувати, що емоційний інтелект є складовою загальних соціальних здібностей людини, функцією якого є досягнення високого рівня адаптивності у поведінці, зокрема й у соціальних взаємовідносинах. Робочу модель дослідження емоційного інтелекту зображено на рисунку 1.1. На рівні групової взаємодії така адаптація здійснюється через ефективну регуляцію емоційних проявів членів групи. Безпосередньо сферою дії емоційного інтелекту є переживання та розпізнавання особистістю власних емоцій та емоцій інших людей, їх ідентифікація, врахування з метою взаємодії, взаєморозуміння, самоконтроль емоційних проявів та мотивування ситуативної міжособової чи групової взаємодії.