ГРУПИ ІНТЕРЕСУ У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її наукової розробки, сформульовано мету й основні завдання дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наведено дані про апробацію основних результатів дослідження.

У першому розділі “Ідея груп інтересу та завдання політичної теорії” проведена систематизація теоретичних основ груп інтересу, що відбувалась у двох напрямках: теорій демократії і порівняльних політичних системах.  Перший напрямок – це дослідження появи та розвитку категорії груп у науці про суспільство загалом і політичній науці зокрема та їх базовість у політиці (перший і другий підрозділи), а другий напрямок – це вже більше акцентування на категоріях і їх дефініціях, тобто це, що дозволяє говорити про місце груп інтересів у політичній теорії (третій підрозділ).  Праці класиків груп інтересу – А. Бентлі (“Процес управління”) та Д. Трумена (“Урядовий процес”), були базовими при написанні першого розділу, так само як і розробки Г. Екстейна, Дж. Ла Паломбари, Р. Даля, Е. Летхама, В. Стеффані, В. Коннолі та ін.  Якщо названі базові праці – це джерела, які спонукали багатьох дослідників звернути увагу на категорію груп, то зрозуміти сам контекст застосування дозволили праці Д. Істона (“Політична система. Вступ до політичної науки”) та Г. Алмонда (“Порівняльний аналіз груп інтересу і політичний процес”).  Значний внесок у порівняльний аналіз зробив Г. Ерман (“Групи інтересу на чотирьох континентах”) та особливо К. Томас, керівник колективної монографії “Групи інтересу першого світу”.  Серед вітчизняний вчених можна зустріти аналіз певних аспектів груп інтересу.  Це зокрема, такі автори як О. Лісничук (кандидатська дисертація на тему “Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз”), І. Сікора (“Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу”), окремі фрагменти присутні у Т.Батенка, О.Полохала, М.Сазонова, О.Турчинова, та ін.  Дещо ширше дана тематика представлена у російській політології – там фактично формується окремий напрямок, чільними дослідниками котрого є Л. Бакун, О. Гаман-Голутвіна, І.Семененко, В. Радаев, С.Перегудов, О.Шкаратан та ін.  Аналізом радянської і пострадянської ситуації серйозно займались і представники західної компаративістики, зокрема Ґ. Скіллінг (“Групи інтересу в радянській політиці”), а також Т. Кокс, Х.Лінц, Р.Роуз.  Слід зазначити, що на першому етапі дослідження  створювалась картина повної невідповідності понять груп інтересу сучасному трактуванню (передовсім політичному, а не політологічному), а також вдалась взнаки відсутність доступу до багатьох першоджерел.  Усвідомлюючи те, що тут зазначені далеко не всі джерела, у яких присутня категорія груп, варто обґрунтувати вибір саме такої схеми.  Отож у аналізі першоджерел, поданому у першому розділі, увага концентрується спершу на американській школі, яка абсолютизувала демократію (політологія як наука про демократію).  У напрямку методології дослідження орієнтується на біхевіористичну школу, розглядаючи політику як процес, а групи в першу чергу як вияви суспільної поведінки (активності) у контексті даного процесу.  Подані теоретичні схеми та визначення, сформульовані на основі класичних праць з політичної теорії.  Зокрема представлені основні політологічні школи, з яких сформувалась наукова категорія групи, а також ті, які закріпили її використання.  Мова йде спершу про дві плюралістичні парадигми – європейську (континентальну) та американську, адже саме у плюралістичних теоріях групи як базові соціальні одиниці отримали своє наукове навантаження.  Вже на основі американської плюралістичної парадигми розвивається квазі-політологічний аналіз суспільних процесів, який відзначається своїм антиісторичним підходом.  Підхід до розуміння суспільства з точки зору взаємодії груп, сформований А. Бентлі у праці “Урядовий процес” і розвинений Д. Труменом в “Урядовому процесі”, вписується у методологічну модель біхевіоризму і є основою теорії плюралістичної демократії.  Проте конкретизація поняття групи, методологія дослідження і класифікаційні підходи розвиваються вже у порівняльному підході до аналізу політичної системи, започаткованому Г.Алмондом, Г.Ерманом, К.Томасом та ін.  У рамках порівняльної політології з‘являються конкретні визначення групи та їх атрибутів.  У нашому розумінні, групи – це асоціації індивідів і організації, подеколи необов’язково формально організовані, які намагаються здійснювати вплив на публічну владу.

У другому розділі “Порівняльна перспектива груп інтересу” все більший наголос робиться на системності.  Оскільки групи інтересів стали однією з основних категорій компаративістики, то ми зміщаємось від “чистого” біхевіоризму до системного та функціонального аналізу.  Схема дослідження, застосовувана у другому розділі, передбачала пошук і представлення оптимальної методології дослідження груп інтересу вже на рівні їх організації в систему.  Тут вже з’являється термін “система груп”, яка визначається описово як сукупність груп інтересу, форм, технік, типів і способів артикуляції інтересів.  На відміну від партійної системи, система груп є більш абстрактною, оскільки багато її елементів є непостійними або їх існування має характер тимчасовості.  Тому для її дослідження пропонується зіставляти групи інтересу з іншими чинниками впливу на формування політичної системи.  Система груп інтересу розглядається у плані її місця на лінії “плюралізм-корпоративізм”, у зв‘язку з цим розкривається порівняльне бачення плюралізму та новітні концепції неокорпоративізму.  Конкретно-описовий аналіз систем груп інтересу, вплив соціально-політичного та політичного середовища на історію їх формування, інституціональні принципи влади, практика політичного рішення та відносини урядових агенцій з окремими групами показано на прикладі окремих країн. 

Плюралізм визначається як система вільної і конкурентної артикуляції інтересів, при якій жодна з груп не володіє монопольним правом представництва при переговорах з урядовими агенціями, а усі конфлікти, що випливають з прагнення реалізації групових інтересів, вирішуються через неінституціоналізовані переговори, кооперування та досягнення компромісу.  За класичний приклад плюралізму визначено систему груп інтересу США, як особливу версію плюралізму – Велику Британію.

Корпоратизований процес політичного рішення характеризується постійною участю економічних груп в політичному процесі на засадах кооперації; централізованим характером політичного рішення; відповідальністю груп за зміст і напрямки розвитку державної політики;  внутрішньою автономністю і незалежністю груп; консенсусною формою політичного рішення.  У випадку корпоративізму мова йде не про абсолютну протилежність до плюралізму, а про певні елементи інституціоналізованості діяльності груп, що визначають рівень корпоратизації політичного рішення, яке присутнє в багатьох політичних системах, особливо європейської культурної традиції.  Корпоративні елементи політичних рішень особливо гармонічно вписуються у країнах, де існує давня корпоративна традиція, яка в умовах демократії трансформується у соціальне партнерство, зберігаючи свою схильність до корпоративізму.  Все більше випадків корпоративізації на мезоекономічному рівні, коли групи фірм залучаються до прийняття важливих для підприємства рішень, таких як тарифи, оплата праці, звільнення, прийом нових працівників тощо. 

Після обрання методів та критеріїв дослідження, практичне застосування методології продемонстроване на прикладі окремих політичних систем (США, Великобританії, Швеції, Швейцарії та Австрії).  Це описові приклади різних систем груп інтересу.  Такі застосування носять ілюстративний характер і підводять до однієї з найскладнішого, але одночасно найактуальнішого запитання –про застосування даної методології до аналізу політичного процесу в Україні.  Саме кінцеве завдання – прив‘язка предмету дослідження до конкретних умов – виправдовує концентрацію уваги на компаративістиці.  Спершу представлені методи і критерії порівняльного дослідження груп вже у системному плані.  Важливе місце займає методологічний підхід К. Томаса та ілюстративне застосування такої схеми до конкретних політичних систем. 

У той час як радянська і теперішня українська наука про суспільство перебувала під впливом лише однієї теорії, живі дискусії у середовищі компаративістів дозволили сформуватись цікавим підходам досліджень, які дають можливість краще зрозуміти природу суспільних процесів в Радянському Союзі, а потім і на пострадянському просторі.  Тому аналіз української ситуації, представлений у третьому розділі “Система груп інтересу в Україні”, мимоволі редукується до трактування процесів еволюції політичної системи, утворення специфічної (недемократичної) системи груп та її видозмін, що відбувались паралельно з іншими суспільними процесами.  Даний розділ пропонує прикладне застосування вироблених попередньо методів та критеріїв аналізу системи груп інтересу до ситуації в Україні.  Оскільки ми маємо справу з суспільством, у якому відсутня західна традиція, то особливої уваги надано соціально-економічним та політично-культурним аспектам, взаємозалежності еволюцій політичних режимів та групових тисків.  Аналіз системи груп співвідноситься з питанням трактування природи політичного режиму, історичного розвитку політичних тисків та характеру громадянського суспільства.  Щоби зрозуміти поведінку груп у процесі політичних рішень та суспільних тисків, значна увага приділяється феномену олігархії як явищу, яке визначає сам тип політичного режиму та стиль артикуляції політичних вимог.  У цьому плані широко використані як напрацювання вітчизняної політичної науки, так і надбання західних радянологів.  Моделі майбутнього розвитку політики вибудовуються, виходячи з важливості позицій системи груп інтересів у порівнянні з іншими елементами політичної системи, зокрема відношення груп інтересу і слабкої за своїми позиціями партійної системи і ролі феномену олігархії.  Розвиток української системи груп інтересу бачиться як еволюція партійної номенклатури, сформованої в умовах авторитарного плюралізму і трансформованої у корпоративізовану ієрархію неформально ліцензованих фінансово-промислових груп зі сталими економічними і політичними інтересами, яка не перебуває у вертикальному зв’язку з масовим суспільством, процеси формування і артикуляції інтересів якого відбуваються латентно і плюралістично, проте використовує чутливість неекономічних інтересів для створення картини легітимності свого збагачення.