СТИЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ АДАПТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ДИТИНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі – «Сім’я як психосоціальний простір адаптації дитини» – розглянуто стан досліджуваної проблеми, представлено аналіз основних підходів
до вивчення проблем сім’ї та стилю сімейного виховання, розкрито відмінності
у розумінні стилю сімейного виховання у різних напрямах психології, визначено основні параметри та детермінанти класифікації стилю сімейного виховання, проаналізовано психологічну значущість функцій сучасної сім’ї.

На основі аналізу наукових праць (О. Антонов, Т. Алексеєнко, І. Бех, О. Бодальов, І. Бойко, О. Бондарчук, Т. Буленко, О. Пєнькова, В. Столін, В. Семиченко) ми дійшли висновку, що сім’я – це складне багатофункціональне утворення і значна частина її функцій має виразний психологічний зміст. Однією із функцій сім’ї є виховання, що об’єднує процеси соціалізації і персоналізації дитини.

Здійснений аналіз поняття стилю сімейного виховання (Т. Алексеєнко, І. Бех, І. Бойко, В. Безродний, О. Бондарчук, Т. Буленко, Е. Ванданова, С. Голод, В. Дружинін, О. Лічко, О. Пєнькова, Р. Овчарова, І. Савченко, А. Співаковська, Л. Шнейдер, В. Янів) дав змогу виокремити такі його ознаки: інтегральний характер діяльності та поведінки, що містить мотиваційний та процесуальний компоненти і передбачає виконання відповідних функцій; наявність когнітивних компонентів – настановлень та очікувань батьків, їхніх загальних уявлень про характер спілкування з дитиною та стилі сімейного виховання; емоційні компоненти – батьківські почуття, емоційний фон; аксіологічні компоненти – ціннісно-смислові настановлення, етичні оцінки; поведінкові компоненти взаємодії з дитиною – стосунки залежності, дистанції, ступеню контролю тощо.

Теоретичний аналіз літератури дав змогу окреслити основну місію стилю сімейного виховання, яка полягає у пристосуванні дитини до життя серед людей, тобто це і є формування адаптації у найширшому розумінні цього слова. Проаналізовано типології стилів сімейного виховання за різними авторами (О. Бодальов, В. Столін, О. Соколова, Г. Варга, Л. Вассерман, І. Горьковська, В. Гарбузов, О. Роміцина, Е. Ейдеміллер). За всього розмаїття індивідуальних стилів сімейного виховання, вони можуть бути об’єднані в такі основні типи: гармонійний (партнерський), вільний (що спирається на взаємоповагу та відповідальність
усіх членів родини), домінуючий, емоційне відторгнення, жорстоке поводження, гіпопротекція, гіперпротекція (домінувальна або потуральна), суперництво, псевдоспівробітництво й ізоляція. Як базова, у дослідженні використана типологія стилів сімейного виховання Г. Варги: відторгнення, авторитарна гіперсоціалізація, інфантилізація, кооперація, симбіоз.

Для опису найбільш ймовірних універсальних емоційних реакцій батьків
та дітей за основну ми обрали реакцію прийняття-відторгнення, оскільки саме вона
є психоемоційним базисом людських стосунків у цілому, на які визначальним чином впливає зміст ціннісно-смислових налаштувань батьків. Базисна складова стилю спілкування та виховання, а саме, прийняття-відторгнення, загалом визначає взаємність реакцій у системі «батьки – дитина».

Аналіз зазначених праць дав змогу з’ясувати, що найпроблемніші (дезадаптогенні) стилі виховання виникають внаслідок свідомого чи несвідомого прагнення батьків вирішувати свої особистісні та подружні конфлікти за рахунок дитини, користуючись своїм статусом дорослого. Причинами цього є індивідуально-характерологічні властивості батьків та дітей.

Таким чином, під стилем сімейного виховання у нашому дослідженні ми розуміємо інтегральну характеристику сімейного функціонування, яка відображає характер діяльності, ставлення і поведінки у системі «батьки-діти» та передбачає виконання відповідних функцій.

Аналіз літературних джерел (Г. Балл, Ф. Березин, С. Биструшкін, І. Бойко, Н. Вострокнутов, І. Дерманова, Л. Дзюбко, В. Каган, П. Кузнецов, О. Кокун) показав, що поняття «адаптивні можливості» має складний, багатоаспектний характер, і вимагає адекватного цьому явищу дослідження інтегративного характеру.

У широкому розумінні адаптивні можливості є цілісною системою, що об’єднує підсистеми всіх рівнів індивідуальності людини та забезпечує її спроможність адаптуватися до певних вимог діяльності, умов природного та соціального середовищ тощо. Формування адаптивних можливостей дитини є процесом системогенезу – гетерохронного розвитку певних індивідуальних якостей, об’єднаних заради досягнення «корисного пристосувального ефекту» (П. Анохін).

У нашому дослідженні адаптивні можливості розглянуто як спроможність особистості витримувати ситуації фрустрації без розладів поведінки, так і її здатність підпорядковувати «принципу реальності» викликану фрустрацією напругу.

Проаналізовано погляди Т. Алексеєнко, Л. Виготського, І. Беха, Л. Божович, О. Бондарчук, О. Леонтьєва, В. Мясищева, Д. Ісаєва, Е. Ейдеміллера, М. Петрус, З. Фройда, Г. Фройд, Ф. Тайсона, М. Кляйн, Д. Віннікота, Дж. Боулбі, М. Ейнсворт щодо важливості дитячо-батьківських стосунків і стилю сімейного виховання
для формування адаптивних можливостей дитини. Дисгармонія сімейних відносин, порушення сімейних ролей, порушення комунікативних особливостей сім’ї, сімейні структурні деформації (ситуації розлучення, неповні сім’ї, змішані сім’ї), особистісні порушення батьків негативно впливають на розвиток дитини, зокрема на її адаптивні можливості.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження показує глибинність етіології порушення адаптивних можливостей, сенситивність раннього віку для їхнього формування, та значущість віку підліткового, біосоціальна специфічність якого вимагає від індивіда, як активізації вже наявних, так і розвитку нових адаптивних можливостей. Саме підлітковий етап онтогенезу є особливо вразливим періодом щодо маніфестування особистісних дисфункцій й, відповідно, проявів психологічної дезадаптованості підлітка. Під дезадаптацією розуміється складне соціально-психологічне явище, сутність якого в тому, що дитина не може пристосуватися
до соціального середовища з урахуванням своїх та його (середовища) потреб і не витримує напруги, повязаної з фрустрацією (Ю. Александровський, Б. Алмазов, С. Беличева, Р. Березін, С. Раттер, В. Каган). Розглянуто теоретичні основи корекційної роботи з дезадаптованими підлітками. Визнано доцільним використання у психокорекційній роботі ідеї Ф. Василюка про психотехнічний «мультиплікатор», – концептуальну схему, що забезпечує розширення технічних можливостей того
чи іншого психотерапевтичного методу або прийому. Висвітлено основні концепції психологічної допомоги батькам. Обґрунтовано доцільність використання глибинно-орієнтованого методу психокорекції – кататимно-імагінативної психотерапії у роботі з дезадаптованими підлітками та їхніми батьками.

Зазначені положення щодо сутності понять «стиль сімейного виховання» та «адаптивні можливості дитини» було використано на подальших етапах емпіричного дослідження.

У другому розділі – «Дослідження стилю сімейного виховання та його впливів на адаптивні можливості підлітка» – обґрунтовано систему діагностичних методик емпіричного дослідження, описано та інтерпретовано основні результати констатувальної частини дослідження, показано зв’язки особливостей формування адаптивних можливостей підлітків зі стилем їхнього сімейного виховання і на цій основі сформульовано принципи психологічної допомоги дезадаптованим підліткам та їхнім батькам.

Емпіричне дослідження впливу стилю сімейного виховання на адаптивні можливості молодшого підлітка проведено упродовж 2003-2009 рр. на базі загальноосвітніх шкіл м. Києва. Дослідження реалізовувалося у два етапи: перший – пілотний, другий – основний, який містив констатувальну та формувальну частини. На констатувальному етапі емпіричного дослідження взяло участь 178 підлітків і 300 батьків (всього 178 сімей).

Використання методики СПА показало, що 1) близько половини обстежених підлітків мають середній рівень адаптації (40,5%), високий рівень виявлено у третини підлітків (32,6%), а низький – у кожного четвертого (26,8%); 2) такі особистісні утворення, як самоприйняття і прийняття інших, є провідними у процесі ефективної соціально-психологічної адаптації (статистично достовірні розбіжності виявлені за критерієм t-Стьюдента на рівні p<0,05).

Результати аналізу особових справ, анкет «Моя родина», «Листа спостере­жень», бесід з вчителями та батьками, а також даних, отриманих за методикою СПА, допомогли з’ясувати характеристики функціонального стану досліджуваних сімей та рівень адаптації підлітків з цих сімей, а також визначити адаптогенні та дезадаптогенні характеристики сім’ї. До адаптогенних характеристик належить: повний склад сім’ї, вища освіта обох батьків, здоровий спосіб життя, атмосфера дружби і взаєморозуміння (нормально функціонуюча сім’я); до дезадаптогенних – неповний склад сім’ї, низький рівень освіти обох батьків (можливо, цей чинник важливий тільки для міських жителів), алкоголізація одного з батьків, напружені, конфліктні стосунки, емоційна відчуженість (дисфункціональна сім’я).

Результати кореляційного аналізу стилів сімейного виховання за ОБС та показників адаптації за методикою СПА свідчать про негативну кореляційну залежність шкали «прийняття-відторгнення» з усіма інтегральними показниками адаптації: адаптація (r=-0,328, p<0,01), самоприйняття (r=-0,268, p<0,01), прийняття інших (r=-0,150, p<0,05), емоційний комфорт (r=-0,331, p<0,01), інтернальність
(r=-0,230, p<0,01), домінування (r=-0,169, p<0,05). Ці результати вказують на те,
що таке ставлення пов’язане зі зменшенням адаптивних можливостей дитини, емоційного комфорту та негативним ставленням підлітка до себе і до оточуючих.