СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку почуття гумору в старшокласників» – викладено результати аналізу наукових підходів до почуття гумору як психологічного феномену, особливостей його прояву, а також соціокультурних і диференціально-психологічних чинників особистісного розвитку старшокласників.

Дослідження проблематики гумору має пролонговану історію, яка містить різні підходи до розуміння природи комічного й смішного (С. Аттардо, М. Бахтін, А. Бергсон, Г. Бойл, Ю. Борєв, Т. Вітч, Т. Гоббс, Дж. М. Джос-Рейд, Б. Дземідок, І. Кант, Дж. Локк, О. Лук, Р. Мартін, А. Моді, Платон, В. Проп, В. Раскін, С. Рубінштейн, Г. Спенсер, Б. Спіноза, З. Фрейд, Цицерон, А. Шмельов та ін.). Гумор як психологічний феномен, перш за все, постає в понятті «почуття гумору», стосовно якого (як гумору в цілому) у вітчизняній та зарубіжній психології не
існує єдиної, відносно завершеної науково-теоретичної моделі. Окремі дослідження закономірностей розвитку почуття гумору в старшому шкільному віці,
по-перше, належать переважно зарубіжним вченим, по-друге, здебільшого присвячені констатувальному висвітленню їх когнітивних аспектів та декотрих індивідуально-психологічних і соціометричних особливостей (Н. Іванова, А. Кременецька та ін.).

Узагальнення змісту наявних науково-психологічних концепцій комічного дозволили нам сформувати теоретичне тлумачення почуття гумору як інтегративного особистісного утворення, що зумовило теоретичний розгляд та подальше емпіричне дослідження особливостей його розвитку в контексті соціалізації особистості. Відповідно до думки провідних сучасних дослідників соціалізації (І. Булах, А. Мудрик та ін.), її суть полягає у внутрішньому конфлікті між мірою пристосування людини до суспільства і ступенем відокремлення
від нього та пов’язана з ціннісно-смисловою сферою особистості.

Таким чином, результати аналізу теоретико-психологічних передумов дослідження розвитку почуття гумору у старшокласників, по-перше, виявили
брак системності наукових уявлень про природу та особливості ґенезу почуття комічного, по-друге, зумовили висновок щодо доцільності організації дослідження соціокультурних та індивідуальних особливостей розвитку почуття гумору у старшокласників з урахуванням не тільки афективних, когнітивних, захисних, інтерперсональних аспектів, а й в контексті ціннісно-смислової сфери особистості.

Проведений на засадах системного підходу в психології (Б. Ананьєв, Ф. Василюк, В. Ганзен, В. Кузьмін, Б. Ломов, А. Фурман, Г. Щедровицький) методологічний аналіз функціональної структури соціалізації особистості,
по-перше, дозволив параметрично описати почуття гумору як цілісність
(А. Фурман, Г. Щедровицький) та запропонувати його визначення як переживання-діяльності (Ф. Василюк), що актуалізується ситуацією неможливості задоволення актуальних потреб та передбачає таку когнітивно-перцептивну роботу механізму дотепності, яка приводить до афективної розрядки із суб’єктивним почуванням смішного та експресивно-поведінковим відреагуванням у формі сміху.

По-друге, надав змогу провести системно-структурний аналіз чинників розвитку почуття гумору у старшокласників як переживання-діяльності, виокремивши і описавши у його складі операціональну та інтенціональну сторони. При цьому було з’ясовано, що основним питанням щодо закономірностей внутрішньої динаміки почуття гумору як переживання-діяльності є не місце і роль
у ній емоційних процесів, а особливості спонукання та спрямовування, тобто інтенціональна сторона її психологічної структури. Також було аргументовано,
що дослідження операціональної сторони почуття гумору як переживання-діяльності, передбачає необхідність виокремлення таких якісних його характеристик, як сприймання, розуміння та продукування гумору.

На підставі викладеного було методологічно обґрунтовано основну гіпотезу дисертаційного дослідження: соціокультурні та індивідуальні особливості розвитку почуття гумору в старшокласників зумовлюються ієрархізованими чинниками – диференціально-психологічними відмінностями старшокласників та характеристиками їх соціального оточення (як носія соціокультурного змісту). Провідне значення для розвитку інтенціональної та операціональної складових почуття гумору як переживання-діяльності мають диференціально-психологічні відмінності старшокласників. Вплив соціального оточення на розвиток почуття гумору відбувається опосередковано через ціннісно-смислову особистісну сферу учнів старших класів. Вказані чинники розвитку почуття гумору в старшокласників співвідносяться за типом форма і зміст (відповідно).

У другому розділі – «Емпіричне дослідження соціокультурних та індивідуальних особливостей розвитку почуття гумору в старшокласників» – обґрунтовано характеристики вибірки, параметри, методи і методики емпіричного дослідження та викладено результати констатувального експерименту, наведено соціокультурні та індивідуальні особливості розвитку почуття гумору.

До загальної вибірки, на якій проведено емпіричне дослідження, увійшли старші школярі загальноосвітніх шкіл міста Києва (всього 133 учня). З них було сформовано робочу вибірку, яку поділено на 3 досліджувані групи відповідно
до рівня розвитку в респондентів почуття гумору. До першої групи («сприймають гумор») увійшли особи, що не розуміють гумор та можуть лише пасивно його сприймати. До другої групи («розуміють гумор») віднесено тих, котрі не тільки охоче сприймають, а й розуміють гумор, переказують анекдоти та жарти інших людей, але при цьому самі не створюють комічних ситуацій. Третю групу («продукують гумор») склали старшокласники, які вміють не лише позитивно сприймати і розуміти гумор та використовувати його в процесі спілкування,
а й мають особливі здатності самостійно генерувати гумор, знаходячи комічне
у світі, ситуаціях та людях.

Для з’ясування соціокультурних особливостей розвитку почуття гумору, розроблено та застосовано «Анкету дослідження соціального оточення».
Результати частотного розподілу респондентів відповідно до досліджуваних груп разом з показниками коефіцієнту узгодженості χ² не виявили достовірних відмінностей. Тому для більш детального аналізу ми здійснили пошук асоціативних правил методом обмеженого перебору («Data Miner»), що дозволило з’ясувати відносні тенденції. А саме, розвитку почуття гумору сприяє така характеристика соціального оточення, як рівень освіти батьків. При цьому значення освіти батька
у формуванні почуття гумору старшокласника превалює порівняно з відповідним показником матері. Рівень освіти матері зворотно кореспондується з релігійною складовою соціокультурного впливу на старшокласника, яка не сприяє розвитку почуття гумору. Водночас, з огляду на неможливість достовірного прогнозування рівня розвитку почуття гумору старшокласника за характеристиками його соціального оточення ми констатували, що вплив соціального оточення (як носія соціокультурного змісту) не є провідним для генезису почуття гумору.

Припущення щодо опосередкованого характеру впливу соціального оточення на розвиток почуття гумору через ціннісно-смислову особистісну сферу школярів старших класів було перевірено за допомогою методики «Діагностика реальної структури ціннісних орієнтації особистості (С. Бубнової)». Отримані дані було оброблено за допомогою дисперсійного аналізу (ANOVA), а також апостеріорного критерію t-Тамхейна та t-Т’юкі. Результати дозволили стверджувати, що рівень диференціації почуття гумору в старшокласників достовірно пов’язаний з такими цінностями: «пізнання нового у світі, природі, людині», міжгрупова різниця є достовірною – F=10,091, p=0,000 (середні показники достовірно відрізняються
між першою та другою групою – t=1,33, р=0,002; між першою та третьою групою – t=1,47, р=0,004). «Високий соціальний статус і управління людьми» – F=4,09, p=0,024 (між першою та третьою групою – t=1,47, р=0,031). «Визнання і повага людей та вплив на оточуючих» – F=4,28, p=0,02 (між першою та третьою групою – t=1,6, р=0,045). Також достовірною є міжгрупова різниця за цінністю «спілкування» – F=4,09, p=0,024 (між першою та третьою групою – t=1,27, р=0,021). Аналогічна ситуація з цінністю «здоров’я» – F=4,1, p=0,024 (між першою та третьою групою – t=1,53, р=0,029).

Також отримано підстави констатувати, що респонденти третьої групи цінують спілкування, але менше цінують ніж школярі першої групи пізнання нового, природи та людини, визнання й повагу людей та здоров’я. В свою чергу, респонденти першої групи більше цінують пізнання нового у світі, природі
та людині, високий соціальний статус ніж респонденти другої групи. Тобто одночасно зі зростанням рівня розвитку почуття гумору в старшокласників відбувається статистично достовірне зменшення як кількісних, так і якісних показників, певних ціннісних орієнтацій. Таким чином, виявлене статистично достовірне «згортання» ціннісних показників в динаміці генезису почуття
гумору підтвердило нашу позицію: соціокультурною особливістю розвитку почуття гумору в старшокласників є те, що вплив соціального оточення (як носія соціокультурного змісту) не є провідним для генезису почуття гумору. При цьому, по-перше, зазначений вплив відбувається опосередковано через ціннісно-смислову особистісну сферу школярів старших класів. По-друге, соціокультурні чинники виконують функцію змістового сповнення почуття гумору в школярів старших класів.

Дослідження індивідуальних особливостей розвитку почуття гумору в старшокласників проводилась за допомогою психодіагностичних методик «Особистісний опитувальник Кеттела 16-факторний», «Тест гумористичних фраз (ТГФ-44-9)». Результати дисперсійного аналізу показників за методикою «Особистісний опитувальник Кеттела 16-факторний» вказали на достовірні відмінності за такими факторами: (А) – F=4,44, p=0,018 (між першою та третьою групою – t=1,6, p=0,008); (С) – F=3,29, p=0,047 (між другою та третьою групою – t=1,2, p=0,04); (Е) – F=5,46, p=0,008 (між першою та третьою групою – t=2, p=0,008); (F) – F=38,31, p=0,000 (між першою і другою групою – t=1,87, p=0,000; між першою і третьою групою – t=3, p=0,000; між другою та третьою групою – t=1,13, p=0,021); (H) – F=8,55, p=0,001 (між першою та третьою групою – t=2,6, p=0,000); (L) – F=6,29, p=0,004 (між першою та третьою групою – t=1,87, p=0,013 та другою і третьою групою – t=1,67, p=0,006); (O) – F=13,51, p=0,000 (між першою і другою групою – t=1,53, p=0,002 та першою і третьою групою – t=2, p=0,000); (Q1) – F=6,39, p=0,004 (між першою та третьою групою – t=1,93, p=0,001). Також виявлені певні розбіжності за фактором (Q4), хоча загалом міжгрупова різниця не є достовірною – F=3,09, p=0,056, але при цьому відмінність між середніми показниками першої
та третьої групи достовірна – t=1,13, p=0,017.

Данні дисперсійного аналізу показників за методикою ТГФ-44-9 виявили,
що достовірно відрізняються між собою показники груп лише за показником «гендерні взаємини». Міжгрупова різниця складає – F=12,85, р=0,000. Розбіжності середніх значень за цим мотиваційним чинником достовірні в усіх трьох групах (між першою та третьою групою – t=3,67, р=0,000; першою та другою групою – t=1,67, р=0,038; між другою та третьою групою – t=2, р=0,036). Мотиваційні профілі респондентів з першої та другої групи достовірно не відрізняються між собою та виявляють гумористичну чутливість до таких компонентів (за ТГФ-44-9): «гендерні взаємини», «гроші» та «агресія». Представники третьої групи, поряд із зазначеними чинниками, виявляють чутливість до теми «шкідливі звички». Отже, розподіл
за групами за ознакою рівня розвитку почуття гумору у досліджуваних загалом –
не пов’язаний з мотиваційною спрямованістю респондентів.

Виявлені достовірні зв’язки емпіричних показників досліджуваних, яких
було розподілено за рівнем розвитку почуття гумору, доводять, що рівень
розвитку почуття гумору істотно пов’язаний з сталими індивідуальними особливостями респондентів, що відіграють провідну роль у розвитку почуття гумору, порівняно з соціокультурною детермінацією, яка опосередковується особливостями ціннісно-смислової особистісної сфери школярів старших класів. Така ієрархічність відображає співвідношення між диференціально-психологічними відмінностями старшокласників та характеристиками їх соціального оточення
(як носія соціокультурного змісту) за типом форма і зміст (відповідно).

У третьому розділі – «Психологічний супровід розвитку почуття гумору
в старшокласників» – наведено обґрунтування психолого-педагогічних засад розвитку почуття гумору, запропоновано психолого-педагогічну модель, програму та соціально-психологічний тренінг розвитку почуття гумору в старшокласників, викладено результати формувального експерименту та запропоновано відповідні рекомендації психологам.