ОСОБЛИВОСТІ УСВІДОМЛЕННЯ ЗРІЛОЮ ОСОБИСТІСТЮ ВІДХИЛЕНИХ ЖИТТЄВИХ АЛЬТЕРНАТИВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт та предмет, сформульовано мету, гіпотезу, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, впровадження його результатів у практику та публікації за темою дослідження, обсяг і структуру роботи.

У першому розділі – "Теоретичний аналіз проблеми усвідомлення та відхилення зрілою особистістю життєвих альтернатив" – представлено результати теоретичного аналізу літературних джерел із досліджуваної проблеми: проаналізовано проблему життєвої альтернативи особистості в сучасній науці, розкрито психологічну специфіку та взаємозалежність зрілості особистості і дорослого віку, визначено особливості відхилення життєвих альтернатив та здійснення життєвих виборів зрілою особистістю.

Сучасні тенденції у розумінні науковцями життєвої альтернативи та її відхилення визначаються з позицій екзистенційного підходу, за якого актуалізується розуміння буття особистості (К.А. Абульханова–Славська, О.Ф. Лосєв, Р. Мей, І. Ялом); з позицій детермінізму, за якого життєва альтернатива розуміється як така, що впливає на становлення та динаміку розвитку індивідуальності особистості в онтогенезі (І.Ф. Аршава, А.А. Філіпчева, В.В. Філіпчев); з позицій культурно-історичного підходу, за якого визначається методологічна цілісність розуміння феноменів психічного розвитку у межах культурно-історичного аспекту функціонування особистості та переживання (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, С.Д. Максименко, М.В. Папуча, Б.Ф. Поршнєв та ін.); з позицій системно-структурного підходу, за якого життєва альтернатива визначається специфікою причинно-наслідкових зв’язків природи особистості, досвіду, здатності до усвідомлення, осмислення та повідомлення даного досвіду, здатності до побудови дискурсу та розуміння альтернативи як особистісної цінності (М.Л. Смульсон, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва та ін.); з позицій феноменологічного підходу, за якого життєва альтернатива включена до змістовних та смислоутворюючих аспектів створення власного "життєвого шляху" (А. Адамс, Л. Фестінгер та ін.); з позицій концептуальних положень "теорії поля", за якої життєва альтернатива може набувати якості внутрішнього, суб’єктивного життєвого простору, який когнітивно репрезентований і психічно переструктурований у реальний світ життя з відповідними процесами прийняття рішень особистістю стосовно виборів (К. Левін, Г. Томе); з позицій концептуальних положень "теорії вчинку", йдеться про вчинкові дії та їх інтерпретації зрілою особистістю в процесі усвідомлення відхилених життєвих альтернатив (М.М. Бахтін, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн).

Зрілість особистості розкривається шляхом: виділення поняття дорослості в межах внутрішнього часового графіку життя, в якому здійснюється її розгортання (Є.І. Головаха, А.А. Кронік); констатації психофізіологічних аспектів зрілості, зокрема як стану, до якого приходить організм в кінці періоду розвитку (фізіологічний аспект), і тенденції до максимального розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості (Е. Еріксон, Е. Клапаред); визначення оптимальної завантаженості, підсиленої мотивації, операціональних перетворень як умови ефективного розгортання психічних функцій (Б.Г. Ананьєв, Г. Крайг); означення індивідного, суб’єктивного, особистісного та індивідуального рівнів як основи диференціації та типологізації зрілості поза межами онтогенетичних етапів (Б.Г. Ананьєв); визначення суб’єктивної реальності особистості (А.А. Бодалєв, А.А. Реан); вироблення життєвої перспективи та усвідомлення і прийняття особистістю загальнолюдських цінностей (Л.В. Порхачова, К.Я. Джус); окреслення функціональної автономності (Т.М. Титаренко, У. Джеймс, Г. Олпорт, В. Штерн); оволодіння професійною діяльністю та створення сім’ї (Е. Еріксон); досягнення акме або продуктивності як інтегрального творчого утворення періоду життя людини (Н.А. Рибніков).

За результатами теоретичного аналізу проблеми зрілості виділено типи зрілості: психофізіологічна, психічна та психологічна, якісні прояви якої зумовлюються станом сформованості відповідальності, терпимості, саморозвитку особистості. Встановлено, що зрілість не має чітко визначених вікових меж, зокрема фіксується відсутність єдності наукових позицій у даному аспекті, тому зрілість варіюється і ймовірно охоплює період від юності до геронтогенезу.

Життєва альтернатива зумовлюється зрілістю і виступає механізмом ефективного продуктивного розвитку особистості, кінцевим результатом якого виступають новоутворення та перехід на інший якісно-кількісний рівень функціонування. Даний процес забезпечується психологічними механізмами соціальної перцепції, симптомокомплексу усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи та наративної ідентифікації.

Теоретичний аналіз досліджуваної проблеми дав можливість визначити як дотичні проблеми: проблему подієвого характеру усвідомлення зрілою особистістю відхиленої альтернативи, де подія активізує процес переживання і диференціюється на "життєві ситуації", в яких відбувається суб’єкт-об’єктна взаємодія особистості в часі і просторі її життєдіяльності та "суб’єкта життєдіяльності" як характеристики розвитку особистості в часовому вимірі від народження до смерті; проблему прийняття рішень з позиції оцінки наслідків відхилення чи прийняття життєвих альтернатив в аспекті усвідомлення зрілою особистістю суб'єктивної цінності й корисності відхиленої альтернативи та ін. які дають можливість розглядати проблему відхилених життєвих альтернатив у різних концептуальних положеннях.

На думку науковців, психологічними чинниками розвитку усвідомлення відхиленої альтернативи зрілою особистістю виступають сформовані здібності до самооцінювання, психологічна готовність до самовизначення, особистісне самовизначення, самоволодіння, самопізнання тощо.

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми особливостей усвідомлення відхилених життєвих альтернатив зрілою особистістю дозволяє визначити психологічні механізми, засоби, чинники та імовірні умови усвідомлення, реалізація яких забезпечить вирішення проблеми усвідомлення відхилених життєвих альтернатив зрілою особистістю. Водночас виникає потреба в експериментальному дослідженні особливостей усвідомлення зрілою особистістю відхилених життєвих альтернатив.

У другому розділі – "Емпіричне дослідження особливостей усвідомлення відхилених життєвих альтернатив у дорослому віці" – відображено загальну стратегію експериментального дослідження, обґрунтовано систему діагностичних методик, визначено психологічні чинники та умови усвідомлення відхилених життєвих альтернатив у дорослому віці, визначено емоційно-ціннісну та когнітивну рефлексію як чинник усвідомлення відхилених життєвих альтернатив дорослою людиною.

Дослідження особливостей усвідомлення відхилених життєвих альтернатив на етапі дорослості здійснювалося за такими основними змістовими блоками: І блок – дослідження та констатація психологічних чинників усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи; ІІ блок – дослідження психологічних умов формування усвідомлення відхилених життєвих альтернатив на етапі дорослості.

Констатувальний експеримент здійснювався на загальній вибірці досліджуваних чисельністю 183 особи – це студенти заочної форми навчання Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя та Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Групи виділялись на основі виокремлених О.І. Степановою макроперіодів в інтелектуальному розвитку дорослої людини. Автором визначено 3 макроперіоди в інтелектуальному розвитку дорослої людини, які різняться темпами розвитку пам’яті, мислення, уваги та інтелекту в цілому (віковий аспект). Розроблена авторська анкета, вибудована з урахуванням критеріїв усвідомленого вибору чи пасивного прийняття події, на основі яких відбувався відбір досліджуваних. За результатами анкети створено репрезентативну вибірку з 90 досліджуваних (n–30 з кожного макроперіоду ранньої дорослості).

За результатами констатувального дослідження визначено психологічні чинники усвідомлення особистістю відхилених життєвих альтернатив за інтелектуальним критерієм. Так для досліджуваних, які знаходяться на першому макроперіоді (експер.гр.1, n – 30), характерними є тенденції до ригідності мислення, недостатності функціонування рефлексії та практичності. Усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи особистістю на другому макроперіоді (експер.гр.2, n – 30) здійснюється з позицій ригідності мислення, недостатності у функціонуванні аналітичної діяльності інтелекту. Водночас відносно сталі показники розвитку творчості особистості та радикалізму засвідчують сприйняття відхиленої життєвої альтернативи досить легковірно та авантюрно з позицій емоційного сприйняття відхиленої життєвої альтернативи. На третьому макроперіоді (експер.гр.3, n – 30) визначаються конкретність та ригідність мислення, домінування емоційної складової. За результатами дослідження інтелектуальних особливостей усвідомлення відхилених життєвих альтернатив було встановлено наявність емоційної дезорганізації мислення, яка притаманна досліджуваним усіх трьох експериментальних груп.

Встановлено, що за емоційно-вольовим критерієм усвідомлення досліджуваним експер.гр.1 притаманна тенденція до емоційної нестійкості (високі показники – 49,9%, низькі – 50,1%), мінливого характеру нормативності поведінки (високі – 66,6%) та чутливість (49,9%), високий рівень тривожності (33,3%) одночасно з тенденцією до середнього рівня самоконтролю та напруженості. Емоційно-вольові особливості в експер.гр.2 визначаються: емоційною стабільністю (середні показники – 40%), нормованістю поведінки (30%), одночасно спостерігається тенденція до мінливості та схильності до почуттів (низькі показники – 40%), адекватним рівнем чутливості (середні показники – 50%), середнім рівнем тривожності (50%) та тенденцією до самоконтролю (70%) і середнього рівня напруженості (60% досліджуваних). Досліджуваним експер.гр.3 притаманні емоційна нестійкість (середній показник – 49,9%), високий рівень нормованості поведінки (66,6% досліджуваних), високі показники чутливості (66,6%), високий рівень тривожності (49,9%), тенденція до середнього показника самоконтролю (66,7%) та напруженості (49,9%).

Дослідження за критерієм індивідуально-особистісних властивостей дало можливість визначити наступні психологічні чинники відхилених життєвих альтернатив: гіпоемотивний рівень вираження екстравертованості, збільшена вираженість дезадаптуючих властивостей, гіпоемотивний рівень прояву агресивності та ригідності. Дослідження особливостей усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи з урахуванням характерологічних особливостей засвідчує, що психологічні чинники (естраверсія, інтроверсія, агресивність та ригідність) мають безпосередній вплив на динаміку усвідомлення та його якісні показники.

Здійснюючи кількісний та якісний аналіз результатів дослідження за критерієм локусу контролю, ми також враховували отримані результати за загальною тенденцією до екстернальності чи інтернальності особистості. Так, за кількісними та якісними показниками РСК нами було встановлено, що 85,7% досліджуваних експер.гр.1 мають стійкі тенденції до екстернального типу РСК і лише 14,3% можна вважати інтерналами; експер.гр.2 має 62,5% досліджуваних екстернального типу, і 12,5% належать до інтернального типу РСК; експер.гр.3 – 60% досліджуваних показали екстернальний тип РСК 20% – результати за інтернальним типом локусу контролю.

Психологічні чинники за критерієм соціальної активності визначалися з позиції існування тих чи інших поведінкових стратегій. У досліджуваних експер.гр.1 найбільш актуальними та критичними (гіпоемотивний рівень) були виявлені такі поведінкові типи: неконформність (26,3%), конфліктність (15,8%), лідерство (10,5%), комунікативність (5,3%). Досліджуваним експер.гр.2 притаманні неконформність (30,5%), конфліктність (13%), лідерство (8,7%). Найбільш актуальними поведінковими формами у межах досліджуваної проблеми в експер.гр.3 були виділені неконформність (42,8%), конфліктність (42,8%), лідерство (28,6%). Встановлено, що такі типи поведінки як неконформність, конфліктність та лідерство, виступають психологічними детермінантами в усвідомленні відхилених життєвих альтернатив.

Отримані експериментальні результати дали можливість конкретизувати та деталізувати визначені на теоретичному та експериментальному етапах психологічні чинники усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи у досліджуваних на етапі дорослості: екстернальність, ригідність та конкретність мислення, емоційна дезорганізація мислення, недостатність інтересу до аналітичної та інтелектуальної діяльності, радикалізм, завищена самооцінка, низька толерантність до фрустрації, фантазійне сприйняття оточуючої дійсності, жорстокість, чуттєвість, тривожність, депресивність, вразливість, емоційна нестійкість, мінливий характер нормативної поведінки, наявність самоконтролю та напруженості, яка його детермінує, коефіцієнт інтелекту до 100 та від 130.

Визначено психологічні умови усвідомлення відхилених життєвих альтернатив зрілою особистістю: цілеспрямованість, змістовність, самореалізація, самоконтроль, відповідальність, саморефлексія та самоідентифікація. За результатами констатувального дослідження було визначено рівні усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи: низький – визначає здатність особистості до окреслення відхиленої альтернативи, водночас не передбачає втілення життєвих виборів, що взаємопов’язані з життєвою альтернативою; середній – визначає здатність не тільки усвідомити, але й відрефлексувати життєву альтернативу і визначити певні життєві рішення та вибори, пов’язані з її відхиленням; високий – характеризує сформованість особистісної ідентифікації та саморефлексії як здатність до усвідомлення (визначити альтернативу як внутрішній об’єкт) та саморефлексії (визначити в альтернативі як об’єкті власного спостереження та усвідомлення суб’єктивно значущі якості і привласнити їх, зробити їх структурою внутрішнього Я). Отже, усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи – не констатація її існування, а прийняття особистістю життєвої альтернативи як складової власної Я-концепції.

За результатами констатувального дослідження нами розроблена процесуально-динамічна модель усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи зрілою особистістю (рис. 1). Визначено компоненти усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи: усвідомлення та рефлексія. Відповідно до визначених компонентів нами виділені критерії: емоційно-ціннісна та когнітивна рефлексія, суб’єктивна наративізація, особистісні стратегії, часова локалізація усвідомлення. Показниками критеріїв виступають такі типи суб’єктивного наративу, як: симптоматичний, захисний, магічний, метафоричний. Тенденціями до формування того чи іншого типу суб’єктивного наративу виступають сформовані особистісні стратегії усвідомлення.

На основі експериментальних результатів з визначення психологічних чинників та умов усвідомлення відхиленої життєвої альтернативи визначено типи особистісної організації: особистість раціонального типу, яка характеризується високим рівнем інтелектуального розвитку (коефіцієнт інтелекту більше 130); спрямованістю, емоційною стійкістю, прагматичністю, самоконтролем, інтернальністю, адекватною самооцінкою; особистість емотивного типу, що має середній рівень інтелектуального розвитку (коефіцієнт інтелекту до 100), характеризується екстернальною спрямованістю, емоційною нестійкістю, схильністю до фантазувань (розвинена уява), тривожністю, неадекватною самооцінкою; особистість акмеологічного типу характеризується високим рівнем інтелектуального розвитку (коефіцієнт інтелекту від 100 до 130), екстернальною спрямованістю, емоційною стійкістю, адекватною самооцінкою.

Експериментальне дослідження і теоретичні узагальнення дали можливість визначити чинники та констатувати умови за яких відбувається усвідомлення і на їх основі окреслити зміст та розробити модулі програми психологічної допомоги особистості дорослого віку в усвідомленні відхилених життєвих альтернатив.