ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ НЕПОВНОЛІТНІХ З ДЕЛІНКВЕНТНИМИ ФОРМАМИ ПОВЕДІНКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено суть проблеми та стан її вивчення, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Сформульовано об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито його новизну і практичне значення. Наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи визначення емоційних станів у психологічній науці» містить концептуальні погляди на сутність емоційної сфери особистості, аналіз основних теорій, пов’язаних з емоціями та почуттями людини.

Було визначено основні теоретичні підходи у дослідженнях емоційної сфери людини. Значення проблеми емоцій навряд чи потребує обґрунтування. Які умови та детермінанти не визначали б життя і діяльність людини внутрішньо, психологічно дієвими вони стають лише в тому випадку, якщо їм вдається проникнути в сферу її емоційних відносин, асимілюватися і закріпитися в ній. Така універсальна значущість емоцій повинна бути, здавалося би, надійною запорукою як підвищеного інтересу до них, так і порівняно високого ступеню їх вивченості. І дійсно, протягом багатовікової історії емоційна сфера людини користувалася самою пильною увагою, емоціям відводилася одна з центральних ролей серед сил, що визначають внутрішнє життя і вчинки людини.

У психологічній науці проблемі емоційної сфери особистості присвячено багато теоретичних та емпіричних робіт як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників: В. Вундт, М. Грот, З. Фрейд, У. Джеймс, Г. Ланге, С.Л. Рубінштейн, І. Ізард, О.М. Леонтьєв, Є.П. Ільїн та багато інших. На сучасному етапі приділяється увага вивченню емоційної сфери в контексті навчальної діяльності (М.А. Кузнєцов, О.П. Саннікова, О.Я. Чебикін), професійної діяльності (О.М. Бандурка, С.П. Бочарова, О.В. Землянська, О.В. Тімченко). Розглядається роль емоцій в формуванні правової поведінки особистості (І.О. Віденєєв, І.В. Жданова, О.В. Землянська, М.І. Єнікєєв, В.Є. Коновалова, М.В. Костицький, О.Л. Ситковська).

Огляд теоретичних напрямів в розвитку уявлень про емоції показав, що не існує однієї єдиної теорії, яка відповідала б на всі питання психології емоцій. Тому слід розглядати дані теорії як взаємодоповнюючі одна одну, враховувати всі відкриті ними факти в теоретичній і практичній діяльності. Загальноприйнятим вважається, що емоції – це психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого сенсу явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

В розділі розглядаються вікові особливості функціонування та розвитку емоційної сфери особистості, проаналізовано специфіку емоційних проявів у підлітковому віці. Про перехідний підлітковий період зазвичай говорять як про період підвищеної емоційності, що проявляється в легкій збудливості, пристрасності, частій зміні настроїв і т.п. Проте, в цьому випадку необхідно розрізняти загальну емоційну реактивність і різні специфічні потяги і афекти.

Деякі особливості емоційних реакцій перехідного періоду кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Цим фізіологи пояснюють підліткову психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії і від депресії до екзальтації з наростанням в пубертатному віці загального збудження і ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Порівняльний аналіз емоцій та почуттів особистості показав, що психічні стани – це багатомірний феномен, вони виступають і як система організації психічних процесів у конкретний момент часу, і як суб’єктивне ставлення суб’єкта до предмета чи явища, що відображається, і як інтегральний психічний механізм оцінки оточуючої дійсності.

Емоція – це короткочасне переживання суб'єктивного відношення до об'єкта, що визначене потребою і мотиваційною установкою й актуалізоване безпосередньою взаємодією суб'єкта з даним об'єктом або його образом. Емоція виконує функцію безпосередньої регуляції поведінки в складних або можливих ситуаціях. Можна дати й спрощене визначення: емоція – це короткочасне й безпосереднє переживання суб'єктивного відношення до об’єкта у конкретних ситуаціях.

Почуття – це довгострокове й стійке переживання суб'єктивного ставлення до значимих об'єктів, що детермінується мотиваційною установкою переважно соціального характеру. Почуття завжди є предметним.

Взаємодія з навколишнім світом, реалізація потреб людини можуть відбуватися на різних рівнях активності та глибини афективного контакту із середовищем. Ці рівні відповідно до складності поведінкового завдання, що стоїть перед суб’єктом, потребують різного ступеня диференціації афективної орієнтировки та розробки механізмів регуляції поведінки.

У другому розділі «Емоційний стан як складова системи регуляції поведінки особистості» описуються основні засади системного підходу до вивчення емоційної сфери в поведінці особистості, зокрема, неповнолітнього.

Визначено, що дослідження психологічних аспектів делінквентності зводиться часто до опису її окремих проявів як розрізнених і випадкових актів поведінки правопорушника. Реалізуючи принципи системного підходу, вважаємо, що делінквентність особистості детермінується певною системою об'єктивних (соціальних) впливів і системою суб'єктивних (психологічних) факторів, які детермінують процеси сприйняття й засвоєння соціальної інформації й регуляції поведінки людини. Всі різноманітні психічні процеси, стани й властивості можна розглядати в плані їх інтеграції в єдине ціле за двома основними принципами (Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломов): 1) субординаційному (ієрархічному); 2) координаційному (багатофункціональному).

На основі субординаційного принципу можна представити відповідну схему багаторівневої психологічної організації структури особистості, у якій можна виділити три основних рівні: психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний, які послідовно формуються в онтогенезі особистості й виконують певні функції в ієрархічній структурі поведінки.

При аналізі явища делінквентності важливо враховувати повноту цілісної системи регуляції поведінки, ступінь сформованості всіх її рівнів. Якщо в поведінці індивіда проявляється в основному тільки нижчий, базовий рівень, то ми можемо припускати найбільш високий рівень делінквентності, тому що в цьому випадку людина максимально залежить від стихійно сформованих ситуацій без їх свідомої оцінки, вибору адекватних варіантів поведінки й саморегуляції. Тобто, рівень делінквентності особистості обернено пропорційний співвідношенню рівнів психологічної організації поведінки, що формуються в онтогенезі.