СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ В ПЕРІОД ПІДГОТОВКИ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження у практику, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Теоретичний аналіз проблеми соціально-психологічної адаптації неповнолітніх засуджених” складається з трьох підрозділів. У розділі розкрито поняття, типи, стратегії, ступені ефективності та фактори, що впливають на процес соціально-психологічної адаптації. Розглянуто різні наукові підходи до проблеми злочинності неповнолітніх, шляхів оптимізації ресоціалізації засуджених та соціально-психологічної адаптації в період підготовки до звільнення з установ виконання покарань як процесу взаємодії вихованців колоній із соціальним середовищем, мета якого полягає у сприянні засвоєнню неповнолітніми соціально схвалюваних критеріїв і норм поведінки. Зокрема, запропонована гуманізація діяльності установ виконання покарань, застосування індивідуальних та групових методів впливу, організація змістовного дозвілля вихованців та посилення ролі превентивних заходів, спрямованих на профілактику негативних явищ в середовищі засуджених.

На основі аналізу статистичних даних Державної пенітенціарної служби України складено узагальнений соціально-психологічний портрет неповнолітніх засуджених, переважна більшість з яких (92.2%) – це юнаки 16-18 років, кожен четвертий – до засудження не навчався і не працював (24.2%). Кожен другий має родичів-засуджених (частіше – батька), більшість (55.3%) виховувалися у неповних сім’ях, приблизно кожен п’ятий (22.4%) – у спеціальних закладах Міністерства освіти у науки України, кожен сьомий (14.6%) – сирота. Починаючи з 1991 р. спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості неповнолітніх, які скоїли тяжкі та рецидивні злочини.

Аналіз наукової літератури свідчить, що неповнолітнім засудженим притаманні порушення психофізичного розвитку, низький рівень сформованості правосвідомості, акцентуації характеру, деформації потребово-мотиваційної та емоційно-вольової сфер, що ускладнює їх соціально-психологічну адаптацію в період підготовки до звільнення. Тривалий період перебування неповнолітніх в установах виконання покарань (більше одного року) може призвести до незворотних процесів в їх особистості.

У розділі розглянуто та проаналізовано світову практику сприяння ресоціалізації та соціально-психологічній адаптації неповнолітніх засуджених на всіх етапах відбування покарання. В Україні та в ряді пострадянських і європейських країн, а також США, Канаді, Японії, в основу організації процесу ресоціалізації закладені принципи можливості умовно-дострокового звільнення, заохочення правомірної поведінки та сприяння відновленню соціально-корисних зв’язків шляхом надання додаткових побачень, відпусток, проведення соціальних програм із залученням громадськості. Успішність застосування таких методів впливу на особистість засуджених доведена практично і вони використовуються в діяльності установ виконання покарань України. Міжнародні правові акти у галузі правосуддя стосовно неповнолітніх спрямовані на захист прав засуджених та оптимізацію процесу ресоціалізації. Українське законодавство загалом відображає принципи, закладені у міжнародному законодавстві, потребуючи доопрацювання.

Розділ 2 “Емпіричне дослідження особливостей соціально-психологічної адаптації неповнолітніх засуджених в період підготовки до звільнення” складається з чотирьох підрозділів. У розділі визначені методологічна база та принципи психологічного дослідження, описані методи та методики, обґрунтована доцільність їх використання. Надається схема психотренінгу, спрямованого на формування навичок конструктивної міжособистісної взаємодії, керування психоемоційними станами, самоконтролю та самопізнання, що сприятиме соціально-психологічній адаптації неповнолітніх засуджених в період підготовки до звільнення та подальшій ресоціалізації, наводяться методи психокорекції, розкривається мета кожного заняття та засоби її досягнення.

За результатами констатуючого етапу дослідження в 38.5% респондентів виявлена деформація емоційно-вольової та ціннісно-мотиваційної сфер особистості. Для них характерні високий рівень тривожності, конфліктності та агресивності, ескапізм та негативізм, низький рівень самоконтролю та неадекватна самооцінка, інфантилізм та емоційна незрілість, обмеженість та примітивність інтересів, інертність та ригідність мислення (показники відображають відхилення від норми). Як наслідок, такі особи схильні до неадекватних реакцій на змінювані обставини, що призводить до проблем соціально-психологічної адаптації.

Соціальна ізоляція сприяє формуванню у вихованців особистісних якостей, які не відповідають реальним соціальним вимогам (пасивність, залежність, невпевненість, скритність, ворожість). Проблема обтяжується виявленими стійкими негативними психічними станами (пригнічення агресії, витіснення тривоги, внутрішня розбалансованість).

Сформованість правосвідомості вихованців знаходиться на низькому рівні, про що свідчить заперечення кожним третім власної провини, впевненість у необхідності дотримуватися правомірної поведінки задля уникання покарання (але не через моральні принципи), готовність, у разі крайньої необхідності, скоїти інші злочини. 56.0% респондентів вважає, що досвід, набутий у виховних колоніях, позитивно впливатиме на подальше життя. 28.0% схиляється до думки, що цей життєвий період не матиме ніякого подальшого впливу.

Ціннісні орієнтації досліджуваних відображають специфіку соціальної ізоляції та принципи, що прищеплюються персоналом установ виконання покарань. Але загалом система цінностей вихованців орієнтована на норми, загальноприйняті в суспільстві. Респонденти мають позитивні уявлення щодо свого майбутнього та прагнення побудувати життя згідно розповсюджених у соціумі стандартів (мати дім, сім’ю, роботу, бути щасливим, здоровим, не скоювати злочини). Щодо мотивації тривожності вихованців, пов’язаної з підготовкою до звільнення, з’ясувалося, що серед потенційних проблем переважають осуд суспільства, зустріч із сім’єю, матеріально-побутові питання та ризик скоєння нових злочинів. Найбільшого непорозуміння вихованці очікують з боку рідних, друзів та правоохоронних органів, найменшого – з боку роботодавців.

Збереження особистості неповнолітніх в умовах соціальної ізоляції в значній мірі залежить від підтримки з боку батьківських сімей. Особливості батьківських сімей вихованців полягають у тому, що більшість з них неповні, багатодітні, малозабезпечені (68.7%). В сім’ях застосовують фізичне покарання, в 51.0% респондентів хтось із родини має судимість (частіше батько). Сімейні стосунки вихованців вирізняються емоційною прихильністю до матері та залежністю від неї. Водночас 40.0% неповнолітніх жодного разу не мали побачень з родичами, що вкрай негативно впливає на їх ресоціалізацію та соціально-психологічну адаптацію в період підготовки до звільнення.

Формуючий етап дослідження виявив, що такі психологічні особливості респондентів як скутість, недовірливість, невпевненість, пасивність ускладнюють проведення рольових ігор. Крім того, специфіка умов виховних колоній (ізольованість, режимність, обмеження взаємодії між групою та тренером) створює організаційні труднощі. Результативність психотренінгу визначалася за зменшенням, у порівнянні з констатуючим етапом, показників, що вказують на загострення досліджуваних ознак, зокрема, агресивності, тривожності неповнолітніх засуджених та проблем міжособистісної взаємодії, як детермінант соціально-психологічної адаптації. Також ефективність психотренінгу визначалася за експертними оцінками рівня адаптованості та неадаптованості респондентів, та рівня виконання засудженими психотехнічних вправ (Табл. 1).