ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ҐЕНЕЗИ СУМЛІННОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет, методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведені відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, подані дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження сумлінності як психологічного феномена в зарубіжних та вітчизняних наукових джерелах» - презентуються результати теоретичного аналізу дослідження процесу сумління у зарубіжних та вітчизняних джерелах, висвітлені наукові позиції вчених стосовно структури сумлінності як стійкої морально-психологічної якості, обґрунтовано сутність поняття «сумлінність особистості юнацького віку», проаналізовано специфіку ґенези зазначеного утворення та його етапів у період дитинства й дорослішання, визначено особливості розвитку моральної самосвідомості як основи становлення сумлінності особистості юнацького віку.

Проблему совісті почали піднімати ще античні філософи (Сократ, Арістотель, Платон, Демокріт), які вважали її природним утворенням, що пов’язане  з почуттям сорому,  і відіграє роль «внутрішнього судді» у правдивої людини. Пізніше філософи Нового часу (Т.Гоббс, Дж.Локк, Б.Спіноза) визначили цей феномен  узагальненим та «внутрішнім голосом» значущих інших, розвиток якого залежить  від суспільних умов виховання. В період Просвітництва вчені (І.Кант, Ж.-Ж. Руссо, І.Фіхте) розвивали ідею автономної особистості, у якої совість є від народження; це «внутрішня вість», яка незалежно від суспільних норм визначає для людини її моральні закони. На противагу цьому Г.Гегель трактував совість як єдність абсолютного духу та всезагальної самосвідомості («зовнішньої вісті»), що набуває своєї дієвості завдяки навколишньому середовищу, в якому знаходиться людина. Сучасні філософи по-різному визначають природу совісті. З одного боку, сумління є фактом морального розвитку особистості, а, з іншого,  –  взірцем ідеального буття (І.В.Вернудіна); її розвиток  базується на усвідомленні рівності позицій людей, зокрема визнанні іншої людини як рівної собі (В.С.Мовчан) та набутті  вміння брати на себе відповідальність за те, що відбувається навколо людини (О.Г.Дробницький).

Значна частина філософів, етиків та психологів вивчали совість як  процес та пов’язували його з моральними переживаннями. Так, В.С.Соловйов вважав, що сором закладений  в основу совісті, яка й є коренем людської моральності.  На думку В.С.Малахова,  сором свідчить лише про певну внутрішньо осмислену ситуацію зустрічі з іншим, чужим Я, тоді як совість є  фундаментальним моральним утворенням, яке визначає загальне положення людини у світі. А.А.Налчаджян визнав прояви сорому показником формування моральної самосвідомості, а совість особистості поєднав з ідеальним Я, при  неможливості реалізації якого виникає почуття вини. І.Д.Бех пов’язав почуття провини з осудженням людиною власного негативного вчинку незалежно від ставлення до нього оточуючих, а сором – з осудом внаслідок зовнішніх оцінок. Стосовно сутності совісті наукові позиції вченого змінювались, спочатку він пов’язував її з моральним розвитком особистості, а пізніше визначив як особистісну якість і духовну цінність. В його останньому трактуванні совість постає як актуалізована суперечлива єдність самоповаги та Его-наміру, що попереджує в особистості відхилення від духовно-моральних приписів. До того ж совість є результатом розвитку трьох компонентів (когнітивного, емоційно-ціннісного, поведінкового) та показником моральної зрілості особистості.

За результатами теоретичного аналізу виявлено, що в  процесі розвитку в особистості формується сумлінність як стійка моральна якість людини з розвиненим сумлінням (М.Г.Тофтул). Розвинене сумління, за позицією вченого, найвища морально-духовна цінність, що кристалізує в людині  морально-духовні потенціали. Сумлінність особистості визначає рівень співвідношення її моральної самосвідомості з прийнятими в суспільстві нормами  моралі, сприяє  самооцінці вчинків та саморегуляції поведінки, спонукає до моральних дій та самовдосконалення (В.В.Григораш). Особистість з такою якістю відрізняється внутрішньою порядністю та вимогливістю до себе (В.М.Мельніков, Л.Т.Ямпольський). Ця  моральна якість є  показником високого взаємозв’язку зі світом, з вищими формами соціального Я та морального «Я» індивідуальності (В.К.Демиденко). Сумлінність, за науковою позицією П.Н.Устіна, постає механізмом екстеріоризації внутрішніх цінностей людини, а в основі сумлінної поведінки лежить ціннісне ставлення до іншого, яке проявляється незалежно від конкретних ситуацій.

У зв’язку з неоднозначністю досліджень процесу сумління та моральної якості сумлінності виникла необхідність розвести сутність цих понять. Сумління – це вищий морально-психологічний регулятор ціннісного ставлення людини до світу, який визначає її моральне обличчя, духовний і життєвий шлях. Сумлінність – морально-психологічна якість особистості з розвиненим сумлінням, що актуалізує моральну саморегуляцію  її вчинків та поведінки.

Аналіз наукових позицій вчених різних напрямків та їх узагальнення дозволили виділити складові структури сумлінності: 1) когнітивні конструкти - моральна саморефлексія (І.С.Булах); вторинна рефлексія своїх вчинків (О.Г.Дробницький); привласнені моральні уявлення (Х.Ремшмідт); інтеріоризовані моральні вчинки значущих людей (М.Снайдер та ін.); інтерналізовані «батьківські» образи», моральні заборони та норми (З.Фрейд); внутрішня спрямованість до добра (В.Франкл);  моральні вимоги і заборони (Е.Фромм); моральні знання, які переросли в моральну потребу та стали моральними цінностями (О.С.Шимановський); 2) емоційні конструкти - вина як передумова відповідальності (К.Ізард); провина як показник дотримання суспільних норм і власних переконань (О.Л.Малєєва); докори сумління як духовний рушій (О.Г.Спіркін); ціннісне ставлення інших до людини (М.Снайдер); ціннісне ставлення людини до інших (В.С.Мовчан, С.Г.Якобсон); співпереживання, співчуття (Т.І.Пашукова, Т.О.Флоренська); здібність переживати моральні недоліки (П.М.Якобсон); 3) поведінкові конструкти – дисциплінарна та соціальна відповідальність (І.Д.Бех); самоконтроль, саморегуляція (М.Й.Боришевський); відповідальність перед собою (Т.А.Дронова); соціальний контроль (І.С.Кон); моральний самоконтроль (Г.С.Нікіфоров), моральний вибір (Л.М.Сокол).

Виокремлено особливості морального розвитку особистості на різних вікових етапах онтогенезу, впродовж якого можна простежити зміни змістового наповнення сумлінності як моральної якості.  Сумлінна поведінка дитини  дошкільного віку (морально-гедоністичний етап формування сумлінності) забезпечується певною системою моральних орієнтирів (В.Є.Чудновський), через порушення яких вона вже здатна відчувати сором (С.Г.Якобсон);  дитині вже притаманні  моральні вчинки, хоча їх спричинюють гедоністичні мотиви (А.Р.Зимлянський, М.Г.Іванчук) або авторитарні вимоги дорослих (В.С.Мухіна). У дошкільному віці розвиваються різні аспекти Я - генералізоване,  процесуальне, структурне. В межах останнього вже у старших дошкільників виникає вісь совісті, яка  дозволяє будувати децентричну позицію відносно іншого (К.Блага, М.Шебек). В молодшому шкільному віці (формально-моральний етап) під впливом дорослих дитина оволодіває формально засвоєними моральними нормами (Л.І.Божович, О.В.Запорожець), в неї розвивається здатність до більш стійких моральних переживань, зокрема, почуття вини та сорому (О.С.Безверхий). У взаємодіях молодших школярів простежуються  прояви  совісті, каяття, вини, моральної оцінки, самоповаги та ціннісного ставлення до діяльності, більше того вони здатні усвідомлювати та утверджувати принципи справедливості й рівності у проблемних ситуаціях (І.Д.Бех).  В особистості підліткового віку (оцінно-контролюючий етап) розвиток сумлінності зумовлюється  моральною рефлексією завдяки інтенсивному оволодінню етичними нормами спілкування (Л.І.Пилипенко), моральне зростання в цьому віці пов’язане з лібералізацією моральних цінностей і, в першу чергу, з усвідомленням відносності певного морального діапазону: відповідальності - безвідповідальності, справедливості - несправедливості, сумлінності - несумлінності (Т.Л.Ткачук). Активно формуються наступні конструкти сумління: відповідальність як якість особистості (Р.М.Грановська, Т.Г.Гурлєєва), здатність до співчуття та співпереживання (П.М.Якобсон), моральне самоставлення (Т.О.Флоренська). Якщо у молодших підлітків розвиток совісті більшою мірою підпорядкований вимогам дорослих, і при неналежному ставленні до цих вимог у них виникає почуття вини та сорому, то  у старших підлітків совість спричинюється власними переживаннями (моральною самооцінкою),  а сумлінність вони  вважають внутрішнім контролером (І.С.Булах). В юнацькому віці (ціннісно-саморегулюючий етап) актуалізується розвиток сумлінності, яка на рівні когнітивної складової структури особистості пов’язана з усвідомленими моральними цінностями (І.Д.Бех, Л.Л.Гільова), моральним самовизначенням (І.С.Кон) та моральною стійкістю (І.Ю.Кулагіна); на емоційному рівні – зі зростанням емоційної чутливості (П.М.Якобсон), ціннісним ставленням до оточуючих та до себе (В.І.Сметаняк, Н.В. Павлик); на поведінковому - зростанням здатності до самоконтролю (Т.А.Пашко та Л.В.Потапчук) та моральної саморегуляції (М.Й.Боришевський).

Констатовано, що сензитивним періодом формування моральної самосвідомості є юнацький вік (Л.С.Виготський, А.В.Петровський, А.О.Реан та ін.). При цьому сумління людини є складним особистісним утворенням її моральної самосвідомості (О.Г.Дробницький, Д.С.Шимановський та ін.). Витоком розвитку цього морального утворення виступає сором, який детермінує процес розвитку моральної оцінки та самооцінки; наступний крок в моральному зростанні – трансформація почуття належного від сорому до вини, а остання є змістовнішою у становленні особистості юнацького віку,  оскільки інтенсифікує прояви її відповідальності та свободи.

Отже, сумлінність – інтегративна моральна якість особистості, яка актуалізує моральну  саморегуляцію поведінки  у відповідності з  ціннісним ставленням до загальнолюдських норм. Цей феномен є складноорганізованою психологічною системою, яка включає рефлексивний (моральні знання, моральні цінності, моральна рефлексія та саморефлексія), почуттєво-оцінний (моральні почуття, моральна самооцінка, емпатія, ціннісне ставлення до інших та себе), регулятивний (моральний вибір, відповідальність, самоконтроль, моральна регуляція поведінки) компоненти.

Подальше вивчення сумлінності як моральної якості вимагає експериментального дослідження розвитку її структурних компонентів та відстеження ґенези в ранньому й пізньому юнацькому віці.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей розвитку сумлінності в юнацькому віці» - сформульовано основні завдання, визначено методи і методики констатувального експерименту, проведено порівняльний аналіз вікових особливостей розвитку сумлінності та її ґенези в ранньому й пізньому юнацькому віці, презентовано психологічну модель особливостей ґенези сумлінності особистості в юнацькому віці, наведено гендерні відмінності у показниках структурних компонентів зазначеного морального утворення.

З метою дослідження особливостей розвитку сумлінності в юнацькому віці було використано цілий ряд методик. Рефлексивний компонент сумлінності вивчався за допомогою наступних методик: «Твір про совість» (авт. Т.О.Флоренська, адапт. І.С.Булах), «Моє розуміння особистісних якостей людини» (авт. І.С.Булах), «Методика оцінки рівня розвитку моральної свідомості (Дев’ять гіпотетичних дилем Л.Кольберга, адапт. А.І.Подольский)», «Психодіагностичний тест «Добро і зло» (авт. Л.М.Попов,  А.П.Кашин), «Методика для дослідження індивідуальних особливостей моральної рефлексії» (авт. А.В.Карпов); почуттєво-оцінний компонент - «Незакінчені речення для дослідження моральних почуттів» (авт. J.M .Sachs, S.Levy, адапт. В.А.Мельников), «Тест Розенцвейга для дорослих» (модиф. О.М.Молчановою), «Дослідження моральної самооцінки» (авт. Дембо-Рубінштейн), «Дослідження емоційного відгукування» (авт.А.Мехрабіен, Н.Епштейн, адапт. та модиф. Т.І.Пашуковою); регулятивний компонент - «Вибір» (авт. І.Н. Гоян, модиф. І.Д.Бех), «Опитувальник для виявлення самоконтролю в емоційній сфері, діяльності та поведінці» (авт. Г.С.Нікіфоров, В.К.Васильєва, С.В.Фірсова), «Методика вивчення відповідальності» (авт. М.А.Осташева), «Загальна оцінка особистості», шкала «совісність» (авт. В.М.Мельников, Л.Т.Ямпольский).

У констатувальному експерименті прийняло участь 695 респондентів, з них: 360 учнів-старшокласників  15-18 років (179 хлопців та 181 дівчина) та 335 студентів і магістрів 18-21(23) років (165 хлопців та 170 дівчат).

Отримані показники  рефлексивного компонента сумлінності свідчать про те, що  в досліджуваних раннього  юнацького віку домінує середній рівень розвитку моральної рефлексії  (56,11%),  а їх моральні судження ближчі до конвенційної моралі, оскільки орієнтовані на підтримання порядку та встановлених нормативів. Розуміючи відносність моральних норм, юнаки й дівчата частіше пропонують декілька альтернатив для вирішення моральних дилем. Високий рівень (28,89%) демонструють досліджувані, які рефлексують особистість як цінність,  вони менш категоричні та намагаються визнавати інтереси всіх учасників ситуацій. У пізньому юнацькому віці високий рівень (48,66%) розвитку моральної рефлексії збільшився майже вдвічі, респонденти визнають існуючі моральні норми та можуть їх логічно довести, орієнтуючись на принципи справедливості та власну совість.  Середній рівень мають 43,23%  опитаних, які при вирішенні моральних конфліктів вибірково враховують моральні критерії; інколи   приймають рішення, що приносять користь всім учасникам ситуації. Частка низького рівня розвитку моральної рефлексії зменшується з віком досліджуваних (від 15,00% в ранньому  юнацькому віці до 8,11% в пізньому), що вказує на зростання їх морально-психологічного досвіду та відповідно стає глибшою усвідомленість мотивації вчинків інших.

Таким чином, вікові відмінності в розвитку рефлексивного компонента сумлінності полягають у тому, що моральні цінності досліджуваних раннього юнацького віку мають інтеріоризований характер, а їх моральні судження  найчастіше відповідають конвенційному рівню моралі, тоді як у досліджуваних пізнього юнацького віку моральні цінності  стають привласненими, а моральні судження відповідають автономному рівню моралі.

Результати дослідження почуттєво-оцінного компонента сумлінності в ранньому юнацькому віці доводять, що в більшості респондентів переважає середній рівень (42,13%) розвитку моральних почуттів, що свідчить як про  надмірні переживання сорому, вини чи каяття без активних спроб виправлення ситуації, так і про переживання неприємних обставин й неприйняття їх учасників. Високий рівень розвитку моральних почуттів виявлено у третини (34,12%)  юнаків та дівчат 15-18 років; вони добре диференціюють всі свої моральні переживання й намагаються залагодити складні та конфліктні ситуації через вимоги власної совісті. Досліджувані пізнього юнацького віку частіше демонструють високий рівень (41,24%) розвитку моральних почуттів; вони, переживаючи вину, сором чи каяття, добре усвідомлюють їх причини, виявляють сумлінне ставлення до інших, високу моральну активність та визнають власну відповідальність. Середній рівень констатовано у 33,53% респондентів цього віку,  котрі  частіше зосереджуються на своїх моральних переживаннях, аналізуючи несприятливу ситуацію, ніж намагаються її виправити. Низький рівень розвитку моральних почуттів виявився приблизно однаково в обох вікових групах (23,75% - у ранньому юнацькому віці та 25,23% - у пізньому).

Почуттєво-оцінний компонент сумлінності особистості в ранньому юнацькому віці проявляється надмірними моральними переживаннями (докорами сумління) та домінуванням ціннісного ставлення до інших; в пізньому юнацькому віці активізується ціннісне ставлення до себе, а  моральні почуття виступають мотивами сумлінного ставлення.

За результатами констатувального експерименту визначено показники регулятивного компонента сумлінності особистості юнацького віку. Дослідження моральної регуляції за шкалою  «совісність» показали, що високий її рівень розвитку виявлено в 28,89% респондентів раннього юнацького віку, які дотримуються суспільних і моральних вимог через впевненість у принципах справедливості, рівності та вимог власної совісті. Середній рівень відзначено у 56,94% досліджуваних цього віку; вони, з одного боку, мають власні моральні імперативи, а з іншого - врегульовують поведінку згідно вимог авторитетів. Низький рівень встановлено в 14,17% юнаків та дівчат 15-18 років, які вважають порушення стандартів і аморальні вчинки показниками самостійності й дорослості,  вони імпульсивні та безвідповідальні. В пізньому юнацькому віці високий рівень розвитку моральної регуляції констатовано в 65,82% досліджуваних, що проявляють відповідальну та добросовісну поведінку, засуджуючи аморальні прояви інших; вони досягли вищого рівня регуляції своєї моральної поведінки – саморегуляції. Середній рівень  виявлено в 30,90% опитаних цього віку, в них необхідність самостійно регулювати свою поведінку відповідно моральних норм не переросла у внутрішню потребу, тому вони можуть їх інколи порушувати. Низький рівень мають 3,28% респондентів вибірки, які демонструють асоціальну поведінку, безвідповідальність та відсутність почуття обов’язку; для них совість не виступає внутрішнім регулятором поведінки.

За результатами вивчення ґенези сумлінності в ранньому та пізньому юнацькому віці було визначено показники й рівні розвитку зазначеного утворення: високий, середній та низький, обґрунтування яких здійснювалося на основі наступних критеріїв: усвідомлені  моральні переконання (М.Й.Боришевський, Р.В.Павелків та ін.), ціннісне ставлення (В.К.Демиденко, П.М.Устін, Т.О.Флоренська та ін.), просоціальні вчинки (І.Д.Бех, І.С.Булах, Б.С.Братусь).

Отже, для юнаків та дівчат раннього юнацького віку притаманні такі рівні розвитку сумлінності:

-  високий - юнаки й дівчата мають усвідомлені моральні цінності, при вирішенні моральних ситуацій враховують інтереси всіх учасників, рефлексуючи їх особистість як цінність; проявляють ціннісне ставлення до  інших та до себе, осмислюють та диференціюють  свої моральні переживання; здатні приймати самостійні моральні рішення, відповідальні, врегульовують свою поведінку;

-  середній - моральні цінності юнаків та дівчат як самостійно усвідомлені, так і  набуті під впливом значущих осіб, якості яких вони рефлексують як моральні зразки; проявляють ціннісне ставлення лише до значущих оточуючих, не повною мірою диференціюють свої моральні переживання; самостійні моральні рішення приймають у важливих для себе ситуаціях, в яких можуть бути відповідальними та врегульовувати свою поведінку;

- низький - юнаки й дівчата мають запозичені моральні цінності референтного оточення, більшою мірою ненормативного характеру та обмежену рефлексію моральних норм; не глибоко диференціюють свої моральні почуття, часто виявляють індиферентність у ставленні до інших та до себе; здатні приймати моральні рішення й врегульовувати свою поведінку лише під тиском авторитетів, переважно безвідповідальні.

Розвиток сумлінності особистості пізнього юнацького віку характеризується наступними рівнями:

-  високий - юнаки й дівчата мають привласнені моральні цінності, при вирішенні моральних ситуацій виносять автономні моральні судження, особистість рефлексують як вищу цінність; диференціюючи моральні переживання, усвідомлюють їх причини, які стають мотивами їх сумлінного ставлення та високої моральної активності, проявляють ціннісне ставлення до інших та до себе; приймають самостійні моральні рішення, врегульовують свою поведінку відповідно до соціальних та моральних норм;

-  середній - моральні цінності юнаків та дівчат як інтеріоризовані, так і набуті, аналізуючи моральну ситуацію, враховують  її загальну користь для всіх та рефлексують цінність особистості; диференціюють моральні переживання у змотивованих ситуаціях, проявляють ціннісне ставлення до оточуючих та до себе  у значущих обставинах; інколи перекладають відповідальність за прийняття моральних рішень на авторитетних осіб, самостійно врегульовують свою поведінку у важливих життєвих ситуаціях;

- низький - моральні переконання юнаків та дівчат у більшості випадків набуті, в моральних судженнях простежується демонстративна незалежність від моральних норм, не рефлексують особистість з ціннісної позиції; часто не усвідомлюють причини своїх переживань, у моральних взаємодіях виявляють байдуже або неповажливе ставлення до інших; уникають прийняття моральних рішень, здатність до самостійної моральної регуляції поведінки є обмеженою, їм властиві асоціальні прояви в поведінці.

Узагальнення результатів теоретичних та експериментальних досліджень  надали змогу побудувати психологічну модель ґенези сумлінності особистості юнацького віку, яка відображена на рис.1.  В центрі зазначеного утворення знаходиться моральне Я особистості – образ  моральних якостей і особистісних цінностей та ставлення до них; воно слугує фактором соціальної регуляції моральних стосунків і поведінки. Моральне Я акумулює розвиток всіх структурних компонентів сумлінності (рефлексивного, почуттєво-оцінного та регулятивного), генезис яких ускладнюється протягом юнацького періоду.  

У розвитку сумлінності особистості  юнацького віку виявлено гендерні відмінності. У ранньому юнацькому віці в дівчат, порівняно з хлопцями, констатовано вищі показники рівня розвитку моральних цінностей та суджень рефлексивного компонента (у дівчат високий рівень зазначених показників виявлено у 67,40%  та 38,12%,  у хлопців відповідно – 45,25% та 20,12%). Це вказує, що у перших  проявляється більш висока осмисленість моральних цінностей та здатність частіше апелювати до моральних суджень. Результати дослідження почуттєво-оцінного компонента показали, що хлопці цього віку, порівняно з дівчатами, трохи краще усвідомлюють свої моральні почуття (в хлопців високий рівень склав 36,87%, у дівчат – 32,04%). Якщо хлопці  здатні адекватно врегульовувати власні як позитивні, так і негативні емоційні прояви та намагаються вирішувати кожну проблемну ситуацію, то дівчата більше зосереджуються на своїх негативних емоціях і не завжди прагнуть до дієвих звершень. Однак хлопці мають менші показники ціннісного ставлення до інших  (високий рівень у хлопців склав 54,19%,  у дівчат -  71,27%); вони не здатні емпатійно включатися й переживати складні обставини життя інших людей, тоді як дівчата яскраво співпереживають іншим, хоча це не завжди стає мотивом їхньої співучасті у події. Показники регулятивного компонента визначили більш пріоритетне положення дівчат у розвитку моральної саморегуляції порівняно з хлопцями (високий рівень у дівчат склав 32,05%, у хлопців – 25,70%). Якщо у дівчат соціальна відповідальність та відповідальність за інших і за себе у поведінці підпорядковується моральній саморегуляції, то у хлопців регулятивна поведінка частіше залежить від прохань та вимог авторитетних осіб. Отже, прояви якості  сумлінності у дівчат раннього юнацького віку більшою мірою залежать від почуттєво-оцінного та регулятивного компонентів, тоді як у хлопців ця якість актуалізується на засадах рефлексивного компонента.