ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩОГО ДОСВІДУ МАЙБУТНІМИ ПСИХОЛОГАМИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, виділено предмет і об’єкт дослідження, гіпотезу, визначено мету і завдання, висвітлено методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі – “Психологічний аналіз досвіду особистості в науковій літературі” – розкрито методологічну базу дослідження, здійснено аналіз загальнотеоретичних аспектів феномену “досвід особистості”, розглянуто підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців до визначення структури, генезису та змісту індивідуального досвіду людини, окреслено категоріальний простір досвіду та висвітлено його основні характеристики з огляду на мікроструктурний та макроструктурний рівні функціонування.

У роботі показано, що досвід суб’єкта привертав до себе увагу вчених упродовж всієї історії філософії (Платон, Аристотель, Ф.Бекон, Р.Декарт, Дж.Локк, Д.Юм, Б.Спіноза, І.Кант, Г.Гегель, Д.Мід, В.Вундт, У.Джемс та ін.). У філософських дослідженнях це поняття розглядається як певний, а, в окремих випадках, – і як основний інструмент людського пізнання.

В історії психології поняття “досвід” вживається в різних смислах:

а) як діяльність (практична, наукова, літературна і т.д.), якій відповідає категоріальний ряд – “випробування”, “експеримент”, “аналіз” (В.Вундт, Е.Титченер, І.Мюллер);

б) як джерело знань людини, що характеризує її досвідченість (М.Вебер, К.Левін, Г.Мюрей, Х.Томе, У.Лер);

в) як процес-“вплив”, “засвоєння”, “поведінка” (М.М.Ланге);

г) як категорія пізнання (Ч.С.Пірс, У.Джемс, Д.Д’юї, Дж.Мід);

д) як психологічне утворення індивіда (В.А.Роменець).

Проаналізовано ідеї представників гуманістичної психології (М.Бубера, Ш.Бюлера, А.Маслоу, Дж.Олпорта, Дж.Б’юджентала, К.Роджерса, В.Франкла, Е.Фромма та ін.) стосовно розуміння індивідуального досвіду людини. Зазначено, що ці вчені аналізують досвід як процес “проживання” певної ситуації, як часткове чи повне усвідомлення самого себе, як особливий емоційно-рефлексивний стан, нарешті, як сукупність даних про себе, детермінованих сферами активності організму.

У дисертації представлений аналіз вивчення сутності досвіду людини у працях як вітчизняних класиків психологічної науки, так і сучасних вчених:

-      досвід постає механізмом регуляції життєдіяльності особистості (Є.Ю.Артемьєва, О.Ф.Бондаренко, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, В.Г.Кремень, О.М.Лактіонов, Г.В.Ложкін, В.Ф.Петренко, С.Л.Рубінштейн, М.Л.Смульсон, Т.М.Титаренко, Ю.Л.Трофімов, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Швалб та ін.);

-      індивідуальний досвід є багаторівневою системою, що вміщує декілька підсистем: когнітивну, регулятивну та комунікативну (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, П.І.Зінченко, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов та ін.);

-      досвід постає певною психологічною реальністю, яка стосується лише конкретної людини, отже він - суб’єктивний за своєю природою (В.О.Татенко, В.М.Титов);

-      самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль, саморозвиток та самовдосконалення є детермінантами набуття суб’єктом певного досвіду (М.Й.Боришевський);

-      індивідуальний досвід характеризується структурно-динамічною організацією, вміщує соціальний, мнемічний, особистісний компоненти тощо (О.М.Лактіонов).

Отже, досвід забезпечує стабільність життєдіяльності людини. Набуття досвіду визначається взаємодією минулого, теперішнього і майбутнього в кожний конкретний момент людської діяльності, тобто, тими чи іншими життєвими ситуаціями, характером поведінки людини в них, особливостями суб’єкт-суб’єктної взаємодії тощо. Орієнтація на майбутнє позначається як системоутворювальний фактор, який зумовлює набуття досвіду завдяки його осмисленню та інтерпретації. Структуру індивідуального досвіду утворюють різні одиниці, серед яких основними є такі: чуттєві, мисленнєві, мовленнєві, професійні, колективні, індивідуальні, релігійні, історичні та інші. Також в досвід безпосередньо включені знання, уміння і навички. Ці одиниці, в свою чергу, утворюють більш загальні структури, якими є компоненти: ціннісний досвід, досвід рефлексії, досвід самооцінювання, досвід спілкування. Базовими характеристиками досвіду є його унікальність, індивідуальність та суб’єктивність.

У другому розділі – “Засади набуття професійно значущого досвіду майбутніми психологами” – проаналізовано теоретико-методологічні засади професійної підготовки майбутнього фахівця до здійснення продуктивної діяльності. Побудовано модель професійного досвіду психолога. У розділі також описано розроблений нами психологічний тренінг розвитку інтерпретативної компетенції у майбутніх психологів, набуття ними професійно значущого досвіду тощо.

На початку розділу наведено приклади життєвих подій видатних психологів та психотерапевтів, що визначило їх формування як професіоналів, сприяло набуттю ними професійно значущого досвіду. Це, зокрема, перебування В.Франкла у концтаборі, загибель у концтаборах близьких родичів та друзів Мюллер-Брауншвейга, Клаубера, тяжкі дитячі хвороби та довгий період їх лікування (туберкульоз – у Р.Мея, шизофренія – у А.Лаувенг), вигнання з Австрії Ф.Месмера та ін.

Проаналізовано особливості професійної підготовки психолога (О.Ф.Бондаренко, Н.Ю.Волянюк, В.І.Зверєва, І.А.Зязюн, Ю.М.Ємельянов, Г.В.Ложкін, А.К.Маркова, Р.В.Овчарова, Т.М.Титаренко, Ю.М.Швалб та ін.).

Описано структуру та особливості розвитку професійного досвіду психолога. Останній охарактеризовано таким чином:

-      досвід психолога складається з ціннісного досвіду, досвіду рефлексії, досвіду активізації, оперативного досвіду, досвіду співпраці (О.К.Осницький);

-      професійний досвід психолога постає відображенням картини світу, яка сприймається самою людиною як певним чином змодельована інтерпретаційна смислова система. Остання репрезентується суб’єктом для самого себе та для інших у формі наративу (О.Ф.Бондаренко, О.М.Лактіонов, Н.Ф.Литовченко, І.В.Нікітіна, М.Л.Смульсон, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва, І.С.Якиманська та ін.);

-      набуття психологом досвіду може здійснюватися в процесі трансіндивідуального дискурсу (Ж.Лакан, С.Д.Максименко).

Зазначено, що професійно значущий досвід задається як певними життєвими ситуаціями, особливостями поведінки людини в них, характером взаємодії з іншими, так і суто професійною чи наближеною до останньої (як, зокрема, в процесі навчання у вузі) діяльністю. Цей досвід має бути інтегрованим, осмисленим та проінтерпретованим майбутнім психологом. Одиницею професійно значущого досвіду є смисл, який найчастіше задається культурою (М.Л.Смульсон, Н.В.Чепелєва). Культура, в свою чергу, вміщує безліч наративних сюжетів, які психолог має вміти співвіднести з реальною ситуацією, що він осмислює, створити власні наративні структури тощо.

Проаналізувавши наукову літературу, ми побудували модель професійного досвіду психолога. Ця модель вміщує наступні складові: а) категоріальний простір; б) шари; в) компоненти; г) функції, які характеризують роль кожного компонента (див. рис. 1). Ми виходили з концепції О.М.Лактіонова про те, що індивідуальний професійний досвід людини є системним структурно-динамічним утворенням та вміщує три компоненти: соціальний, особистісний та мнемічний тощо. При цьому, на думку О.М.Лактіонова, системоутворювальним фактором структурно-динамічної організації професійного досвіду є ціннісна орієнтація індивіда на майбутній оптимальний результат діяльності. Отже, ми доповнили структуру професійного досвіду, зокрема кожен з його компонентів (які ми називаємо “шарами”), певними елементами, як це зображено на рис. 1.