ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, а також дані про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи проблеми формування художнього смаку як необхідної складової професійної компетентності майбутніх дизайнерів» викладено результати аналізу сучасних підходів до розвитку й формування художнього смаку як необхідної складової професійної компетентності майбутніх дизайнерів, як культурного феномену.

Показано, що професійна компетентність є якістю особистості, що характеризує рівень її інтеграції в те чи інше специфічне середовище професійної діяльності, адже, будь-яка сфера професійної діяльності в силу інтегральних тенденцій сучасної людської цивілізації (що виявляється в глобалізації, появі міждисциплінарних наукових напрямів та потребі суспільства у творчому багатогранному спеціалісті) так чи інакше пов’язана з багатьма суміжними сферами професійної діяльності.

Констатується, що професійна компетентність сучасного фахівця виходить за рамки, окресленими особливостями вимог його фаху. На сьогодні має місце певний відхід від практики формування вузького спеціаліста. Виникає потреба у формуванні багатопрофільного фахівця, що характеризується уніфікованим набором загальнопрофесійних та життєвих якостей (ключових компетентностей), на базі яких здійснюється становлення інших більш специфічних та вузькопрофесійних аспектів діяльності.

У розділі встановлено, художній смак являє собою динамічну, інтегративну особистісну властивість, що є передумовою і результатом творчої діяльності, виявляється в оцінюванні і створенні творів мистецтва.

З’ясовано, що формування художнього смаку реалізується за умови:

–      наявності можливості творчого вибору в образотворчій діяльності;

–      оволодіння різними художніми прийомами, матеріалами та техніками виконання живописних та графічних композицій;

–      використання наочного матеріалу.

Розвитку художнього смаку як базової складової професійної компетентності майбутніх дизайнерів присвячені роботи C. Максименка, Б. Лихачова, В. Костомарова, А. Молчанової. Певні аспекти розвитку художнього смаку студентів-дизайнерів у процесі освоєння мистецтва, відображені у працях І. Гончарова, Л. Горюнової, Є. Кв’ятковського, Г. Нейгауза, В. Мозгота, Г. Ципіна, Б. Юсова, а також праці загальнотеоретичного змісту, зокрема, Ю. Борева, Є. Бондаревської, А. Бурова, М. Кагана, А. Павловського, Л. Печко, Е. Торшілової, В. Шестакова, Л. Школяр, Е. Яковлєва та ін. У працях вказаних авторів розглядаються найбільш загальні і специфічні проблеми розвитку мистецтва у взаємозв’язку із суспільною свідомістю, філософські аспекти формування особистості, а також методологічні аспекти наукового аналізу естетичної свідомості та її складових.

Показано, що у багатьох сучасних наукових дослідженнях поняття «естетичний смак» та «художній смак» або ототожнюються (C. Максименко, Л. Коган, Т. Лісінська, В. Мозгот, О. Падалка, Ю. Пітерін, В. Скатерщиков), або розглядаються як вища форма вияву одного відносно іншого (А. Ахметов, Є. Кв’ятковський, О. Коробко).

Зокрема, Л. Коган пояснює естетичний і художній смак як відносно стійку систему оцінок явищ естетичної значимості відповідно до визначених естетичних поглядів, почуттів та ідеалів людини. В свою чергу О. Коробко визначає художній смак як концентроване вираження естетичного досвіду та регулятор спрямованості естетичних відносин, що виявляється в нерозривній єдності емоційного та інтелектуального начал у психіці людини.

Все, що стосується мистецтва, слід називати художнім, тому естетичний смак щодо мистецтва варто називати художнім смаком (В. Скатерщиков). Втім художній смак має і свої особливості, головна з яких полягає в тому, що особистість завдяки художньому смаку має здатність правильно розуміти і естетично оцінювати художні твори, а також створювати естетично виразні твори мистецтва залежно від того, наскільки добре особистість розуміється в мистецтві. Отже, художній смак передбачає певну художню освіченість особистості.

Аналогічну думку поділяє Л. Левчук, який розглядає художній смак як особливу модифікацію естетичного смаку, що формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою людини, знанням історії мистецтва, законів формотворення різних видів мистецтва, знайомством із літературно-художньою критикою.

В. Мазепа визначає художній смак як найголовніший елемент естетичного смаку, що є властивістю особистості як індивідуальності. Він тяжіє до одиничного тому, що в більшій мірі пов’язаний з емоційною культурою людини. У художньому смаку присутній естетичний ідеал, але більш опосередковано, через індивідуально сприйняті, освоєні і включені в духовно-практичне життя людини художні образи. Згідно з точкою зору автора, саме художній смак впливає на формування індивідуальності особистості. Засобом його формування виступає художній образ.

Категорія «художній смак», підкреслює А. Семашко, постає певною інтеграцією враження особистості від художнього твору, лише згодом, за допомогою раціональних засобів пізнавальної діяльності (оцінок, міркувань) здійснюється регуляція процесу задоволення естетичних потреб. Наголошується, що смаком володіє особистість і всі художні потреби реалізуються під постійним контролем смаку. Це стає можливим тому, що в смаку «налагоджена», під впливом художніх поглядів як компонент світогляду, художня норма, яка через смак впливає на перебіг і розвиток художньої потреби.

У нашому дослідженні художній смак розуміється, насамперед, як здатність особистості відрізняти, цінувати і любити таке мистецтво, що правдиво відображає дійсність, хвилює своєю високою ідейністю, художнім змістом, відбиває кращі почуття і думки автора, які виражені доступними художніми засобами, що чинять вагомий вплив на емоційні і естетичні переживання особистості. Найважливішим, на думку дослідника, є суспільне призначення мистецтва, що служить для посилення естетичної природи особистості.

На нашу думку, художній смак має інтегративний характер, який складається з двох аспектів:

– духовно-ціннісному, до якого належить соціальна та історично сформована система цінностей особистості й основних проблем, які впливають на сенс життя, шляхи досягнення гармонії, краси і досконалості;

– соціокультурному, який полягає в тому, щоб усвідомити можливі і виділити необхідні форми і напрямки художньої оцінки особистістю всього різноманіття навколишнього світу мистецтва.

З свого боку під професійною компетентністю майбутнього дизайнера ми розуміємо творче осмислення особистістю виробничих ситуацій і комплексний підхід до їх розгляду, володіння способами професійно-інтелектуальної діяльності, аналітичними, проектувальними, конструктивними вміннями, кількома суміжними видами професійно-дизайнерської діяльності (дизайн в рекламних технологіях, дизайн у поліграфії, дизайн в проектуванні Інтернет-матеріалів), наявність художнього смаку тощо.

Особливості художнього смаку в практичному застосуванні розглядається нами як відносно стійка властивість особистості, що виникає в процесі практичних занять образотворчою діяльністю, виявляється в наявності у людини внутрішньої норми та виступає як критерій емоційно-естетичної оцінки дійсності і способів її матеріалізації в специфічних засобах мистецтва. Таке визначення не є завершеним, але підкреслює те, що художній смак у творчості – це не володіння художньою формою або стереотипом дій, а наявність внутрішньої міри, що ґрунтується на здібностях та властивостях особистості. Тобто художній смак – це риса особистості, безпосередньо пов’язана з певною художньою діяльністю.

У роботі виокремлено такі рівні прояву смаку:

–      психофізіологічний – смак постає як одна з рушійних мотиваційних психічних рис, що постійно коригує вчинки та діяльність особистості;

–      соціальний – смак виступає як діалектична єдність суспільного та особистісного, колективного та індивідуального;

–      гносеологічний – індивідуальний вияв смаку базується завжди на внормованих у суспільному житті уявленнях про різноманітні прояви естетичного;

–      онтологічний – сам по собі художній смак розвивається разом з розвитком людини, навіть будучи сформованим, він не залишається незмінним.

Отже, психологічному плані художній смак являє собою особливу багатоаспектну здібність особистості, яка органічно включає в себе різні властивості свідомості й інтелектуальну, логічно обґрунтовану, систему переваг і оцінок, що надбудовується над емоційно-почуттєвою сферою та відбиває всебічні ціннісні орієнтації особистості.

У підсумку здійсненого у розділі аналізу були виокремлені такі структурні компоненти художнього смаку:

–      психофізіологічні – розвиненість органів чуття, емоційна чутливість, особливості реагування;

–      когнітивні – розвиненість образного і абстрактно-логічного мислення, схильність до асоціативного, аналітико-синтетичного мислення;

–      естетичні – обізнаність у галузі мистецтва, естетичних нормах суспільства, історії культури, законів існування і створення краси.

Відповідно до викладеного у розділі огляду, художній смак тлумачиться як базова складова професійної компетентності особистості, що характеризується чутливістю до сприймання і переживання естетичного в усіх його проявах, здатністю усвідомлено і аргументовано оцінювати природні предмети, явища, предмети мистецтва з точки зору їх естетичності та здатністю здійснювати професійну діяльність за законами та зразками естетичного.

У другому розділі «Дослідження процесу розвитку професійної компетентності майбутніх дизайнерів у вищих навчальних закладах» розглянуто формування художнього смаку як важливої складової професійної компетентності у майбутніх дизайнерів у процесі професійної підготовки, що включає розвиток здібностей художнього сприйняття явищ мистецтва і дійсності, навичок естетичної оцінки і міркувань, формування системи естетичних потреб та інтересів, викладено загальну стратегію констатувального етапу дослідження, обґрунтовано комплекс діагностичних методик, здійснено аналіз одержаних даних.

Процедура дослідження здійснювалася на базі: Київського національного університету технологій та дизайну, Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, Інституту підготовки кадрів промисловості. До складу контрольних та експериментальних груп увійшло 100 студентів вищеназваних навчальних закладів. Всього в межах констатувального та формувального експериментів було задіяно 100 студентів контрольної та експериментальної груп (50 студентів – контрольна група, 50 студентів – експериментальна група).

Експеримент складався з двох етапів: підготовчого та основного. На підготовчому етапі головними завданнями були визначення діагностичних методів, проведення експериментального дослідження, визначення показників та рівнів сформованості художнього смаку майбутніх дизайнерів.

На основі моніторингу теоретичних знань і практичних умінь студентів із навчальних дисциплін «Малюнок», «Процес дизайн-проектування» було отримано наступні результати: якісні зміни теоретичних знань і практичних умінь з дисципліни «Малюнок» не відбулося у 17%, з дисципліни «Процес дизайн-проектування» – у 20% студентів.

Результати моніторингу теоретичних знань і практичних умінь студентів з навчальних дисциплін «Основи психології та педагогіки», «Основи психології та педагогіки вищої школи», «Педагогічна практика» дозволили констатувати відсутність змін теоретичних знань і практичних умінь з дисциплін «Основи психології та педагогіки», «Основи психології та педагогіки вищої школи» у 17% студентів.

Беручи до уваги показники констатувального експерименту, а також враховуючи специфіку підготовки майбутніх дизайнерів до професійної діяльності у вищих навчальних закладах, нами було визначено такі показники професійної компетентності майбутніх дизайнерів (табл. 1), зокрема:

– когнітивний (естетичний досвід, естетична оцінка, естетичний ідеал);

– процесуальний (проективні вміння: визначення завдань педагогічного процесу; планування системи спільної діяльності; відбір методів навчання; організаційні вміння: використання засобів навчання, наочності; здатність зрозуміло та чітко викладати навчальний матеріал; методологічна й технологічна готовність до впровадження нового);

– комунікативний (здатність долати психологічний бар’єр; формування емоційних відношень; запобігання й розв’язання конфліктів);

– креативний (дієвість і креативність мислення; здатність створювати творчу ситуацію).