ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ДИСПОЗИЦІЙ У ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт і предмет, проаналізовано ступінь наукової розробленості теми, окреслено методологічну основу й методи дослідження, наведено його емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано дані щодо апробації основних положень дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження комунікативних диспозицій у осіб з обмеженими фізичними можливостями” – висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми; здійснено порівняльний аналіз дефініцій ключових понять, які становлять поняттєву основу дисертації, а також проаналізовано психологічні особливості осіб з обмеженими фізичними можливостями; розглянуто основні конструкти щодо змісту, ролі й місця комунікацій у психологічних теоріях вітчизняних і зарубіжних науковців; здійснено аналіз питань комунікації осіб з обмеженими фізичними можливостями та їх однолітків без фізичних вад; визначено концептуальні засади дослідження.

Науково визнаними щодо розв’язання окремих завдань стали праці психологів, в яких теоретично осмислено структуру спілкування (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, Б.Ф. Ломов, М.М. Обозов, А.О. Реан та ін.), досліджено комунікативну компетентність (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, Ю.М. Ємєльянов, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, Л.А. Петровська та ін.), комунікативну креативність (Р.В. Бєлоусова, О.В. Брюховецька, У.В. Калу, Н.В. Кузьміна та ін.) і комунікативні здібності (В.Л. Дранков, Є.Б. Наумов, К.К. Платонов та ін.). Однак проблема комунікативних диспозицій є малодосліджуваною у психолого-педагогічній літературі, що зумовило необхідність її подальшого ґрунтовного аналізу.

Як правило, під спілкуванням розуміють вербальний або невербальний контакт людини з людиною, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оціночний обмін (П.П. Горностай, Т.М. Титаренко). Натомість комунікацію розглядають як складний, символічний, особистісний, трансакційний і часто неусвідомлений процес, який дає учасникам змогу виражати певну зовнішню щодо самих учасників інформацію, внутрішній емоційний стан, а також статусні ролі, в яких вони перебувають один щодо одного (С.Г. Тер-Мінасова) або як форму зв’язку, процес повідомлення інформації за допомогою технічних засобів, акт спілкування між двома або більше індивідами, процес передачі інформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту (Н.П. Волкова).

Разом з тим більш доцільним є визначення комунікації як такої, що охоплює всі суттєві одиниці обміну інформацією різної природи, які не можуть безпосередньо брати участь у самому процесі комунікації, але здатні визначати певні її параметри й характеристики. Запропоноване визначення є ширшим, ніж спілкування, і є необхідним атрибутом соціального життя людини, що формує основні параметри комунікативного простору, який виступає умовою здійснення комунікативних процесів та соціалізації.

Крім того, розкрито психологічний зміст поняття “диспозиція”, визначено роль диспозиційної системи у процесі спілкування, розглянуто різні підходи зарубіжної психологічної науки до розуміння її поняття (Г.В. Олпорт, Д.М. Узнадзе, В.О. Ядов та ін.). У нашому дослідженні ми спиралися на концепцію В.О. Ядова, в якій диспозиційна система особистості є цілісним і динамічним утворенням, що має чітко окреслену структуру, а психічна регуляція соціальної поведінки та діяльності особистості відбувається через функціонування елементарних фіксованих установок, соціальних та базових (спрямованість інтересів), а також завдяки ціннісним орієнтаціям особистості.