ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ПРОСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ (НА ПРИКЛАДІ СТАВЛЕННЯ ДО ДОНОРСТВА КРОВІ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, розкрито методологічну основу та методи дослідження, наведено дані щодо особистого внеску, впровадження та апробації результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретичний аналіз підходів до вивчення просоціальної поведінки та її вікових особливостей (на прикладі ставлення до донорства крові)» – проаналізовано науковий зміст поняття «просоціальна поведінка», визначено механізми її мотивації, систематизовано розуміння мотивації просоціальної поведінки в контексті проблеми психологічних новоутворень юнацького віку, визначено основні теоретичні моделі, що використовуються для дослідження психологічних аспектів донорства крові.

У найбільш загальному розумінні, просоціальна поведінка являє собою дії, що здійснюються однією людиною для іншої і заради її користі та за які не передбачається будь-яких зовнішніх винагород. Досить часто терміни «просоціальна поведінка» і «допомагаюча поведінка» використовуються як синоніми. У зарубіжній психології вивчення просоціальної поведінки в основному орієнтовано на вивчення таких її аспектів, як альтруїзм – егоїзм, разова допомога – постійна допомога, особистісні змінні – ситуаційний контекст, походження емпатії тощо (А. Адлер, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм, І. Ялом, D. Bar-Tal, C.D. Batson, P.L. Callero, R.B. Cialdini, J.F. Dovidio, L.A  Penner, J.A. Piliavin, J.P. Rushton, S.H. Schwartz та ін.). У вітчизняній психології просоціальна поведінка розглядалася в рамках таких понять, як альтруїзм, гуманні відносини, гуманістичні цінності, формування і розвиток емпатії, відмінності просоціальної і асоціальної поведінки (В.В. Абраменкова, Л.Н. Антілогова, І.Д. Бех, Л.І. Божович, М.Й. Боришевский, Б.С. Братусь, Ф.Ю. Василюк, Л.С. Виготський, Х.Я. Джус, Б.І. Додонов, Г.С. Костюк, В.М. Куніцина, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Я.З. Неверович, С.Л. Рубінштейн, Т.Б. Хомуленко, В.О. Ядов, С.Г. Якобсон та ін.).

Основними гіпотезами пояснення альтруїстичних дій є такі: альтруїзм − еволюційно обумовлений механізм виживання роду; альтруїзм як замаскований егоїзм − прагнення редукувати притаманне людині відчуття провини перед іншою шляхом безкорисливого вчинку; альтруїзм як взаємообмін; гіпотеза емпатичного альтруїзму; альтруїзм як продукт засвоєння людиною соціальних норм.

Психологічні аспекти донорства крові як форми просоціальної поведінки розроблялися в основному в руслі когнітивного і поведінкового підходів. Вивчення мотивації просоціальної поведінки в таких дослідженнях ґрунтується на вивченні наміру здійснити дії на благо іншої людини. Як базова теоретична модель дослідження мотивації донорства крові нами була обрана розширена модель здійснення донорської поведінки, запропонована G. Godin. Дана теоретична структура заснована на кількох соціально-когнітивних теоріях (теорії обґрунтованої дії, теорії запланованої поведінки, соціально-когнітивній теорії та теорії міжперсональної взаємодії). Згідно з представленою моделлю, намір здавати кров визначено кількома факторами, згрупованими в три категорії: атитюд (соціальна установка), норми, що сприймаються, суб’єктивний контроль. Атитюд може бути виражений двома способами: як когнітивний компонент і як афективний компонент. Норми, що впливають на мотивацію донорства, – соціальна, моральна та наочна. Третя категорія факторів представляє здатність до здійснення поведінки, тобто суб’єктивний контроль. Ця здатність виражається самоефективністю і факторами фасилітації. Як правило, чим більш сприятливе ставлення (атитюд) і суб'єктивна норма, і сильніше суб’єктивний контроль, тим сильнішим повинен бути намір людини виконати певну поведінку. Нарешті, з огляду на достатній ступінь фактичного (актуального) контролю над поведінкою, люди, імовірно, виконають свої наміри, коли для цього випаде нагода.

Вибір даної теоретичної моделі пояснюється її широкими прикладними можливостями у сфері прогнозування здійснення донорства серед потенційних донорів крові.

Студентський вік є активним періодом психічного, особистісного та інтелектуального розвитку. Якісна своєрідність психічних новоутворень студентського віку як періоду інтенсивного психічного розвитку пов'язана із входженням людини в різні соціальні, професійні та культурно-орієнтовані спільності.

Зазначені положення дозволяють надати таке робоче визначення поняття «просоціальна поведінка». Просоціальна поведінка є особливим видом соціальної поведінки. Сутність її полягає в тому, що людина робить дії, що мають користь для іншої людини. Істинно просоціальною може вважатися така поведінка, коли людина, яка її здійснює, не має ні зовнішньої, ні внутрішньої винагороди – альтруїзм.

Спираючись на проведений теоретичний аналіз, можна зазначити, що специфіка психологічних складових мотивації просоціальної поведінки визначається як ситуаційними, так і внутрішніми факторами, що пов’язані з розвитком особистості.

У другому розділі – «Організація і методи експериментального дослідження психологічних особливостей мотивації просоціальної поведінки в студентському середовищі» – розкриваються теоретико-методологічні основи експериментального дослідження та його зміст, охарактеризовано комплекс методик, спрямованих на вирішення встановлених завдань дослідження.

У роботі було обґрунтовано та охарактеризовано комплекс методик, відповідний до встановлених завдань дослідження. Для діагностики компонентів просоціальної поведінки, що здійснюється у формі донорства крові, створено оригінальний опитувальник «Ставлення до донорства крові». Комплекс діагностичних показників відповідає прийнятій теоретичній моделі здійснення донорської поведінки. Відповідно до цієї теорії, оцінка запропонованої поведінки як позитивної (атитюд) і впевненість у тому, що значущі інші схвалять дану поведінку (суб'єктивна норма), а також суб’єктивний сприйманий контроль сприяють формуванню сильного наміру (мотивації) вчинити саме так. Проведена стандартизація оригінального опитувальника, що включала перевірку його надійності (тест-ретестова надійність), перевірку внутрішньої узгодженості даних опитувальника. Підібрано комплекс методик, що дозволяють вивчати психологічні характеристики, гіпотетично пов'язані з просоціальною спрямованістю особистості: емпатійні здібності (методика діагностики рівня емпатійних здібностей В.В. Бойка), сенсожиттєві орієнтації (тест сенсожиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва), локус контролю (методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера, адаптація Е.Ф. Бажина, С.А. Голинкіной, О.М. Еткінда).

У третьому розділі – «Експериментальне дослідження мотивації просоціальної поведінки у студентському віці (на прикладі ставлення до донорства крові)» – представлено результати дослідження психологічних особливостей мотивації просоціальної поведінки студентів.

Виявлено предиктори просоціальної поведінки в різних вікових групах. В експерименті взяли участь 4 групи досліджуваних: донори студентського віку; студенти, які ніколи в житті не здавали кров; донори зрілого віку; недонори зрілого віку. Дорослі досліджувані були залучені до дослідження як контрольні групи, що дало змогу виявити психологічні особливості мотивації просоціальної поведінки, притаманні саме студентському віку. Дослідження компонентів просоціальної поведінки проводилося за допомогою опитувальника «Ставлення до донорства крові». В якості методу, що дозволяє передбачити, які фактори (атитюд, поведінкові переконання, оцінка результату, емоційний відгук, очікуваний жаль, соціальна норма, моральна норма, наочна норма, джерела соціальних впливів, суб’єктивний поведінковий контроль, самоефективність, фактори фасилітації) сприяють посиленню наміру здати кров, нами був обраний метод ієрархічної багатовимірної регресії. Визначено вікову специфіку предикторів наміру стати донором крові. У пізньому юнацькому віці намір стати донором крові пов'язаний з очікуваним жалем, що настане у випадку, якщо людина не здасть кров, а також моральними нормами, тобто наявністю переконань про те, що здавати кров – правильно, необхідно, і в цьому виявляється соціальна відповідальність. У тих представників зазначеного  віку, хто вже мав досвід донорства, подальший намір продовжувати здавати кров пов'язаний з емоційним відгуком на даний вид поведінки. Крім того, намір стати донором залежить від того, чи вважає людина можливим знайти в собі сили подолати можливі перешкоди до донорства. У групах донорів і недонорів пізнього юнацького віку предиктори, що впливають на намір здавати кров, практично однакові. Різниця полягає лише в предикторах, що відносяться до афективного компоненту атитюду. Так, у юнаків, які не здавали кров, намір буде зростати в міру збільшення очікуваного жалю, а у юнаків, які хоча б раз у житті здавали кров, посилення наміру пов'язано з отриманням позитивних емоцій від вчинення благої справи. Емоційний відгук є істотним чинником, що обумовлює прояв просоціальної поведінки як в пізньому юнацькому, так і в більш дорослому віці. Відмінною рисою, характерною для пізнього юнацтва, є те, що на просоціальну поведінку в студентських групах впливає самоефективність, яка проявляється в оцінці суб'єктом своїх можливостей подолати виникаючі перешкоди. У групах досліджуваних зрілого віку в моделях впливу предикторів відсутні компоненти, пов'язані з контролем.

Соціальні установки недонорів юнацького віку носять швидше негативний характер (негативне ставлення до донорства), проте поведінкові переконання та оцінка кінцевого результату донорства крові мають нейтральне забарвлення. Серед поведінкових переконань, які, по суті, відображають мотиви донорства, найбільш вираженим є переконання про те, що недонори готові здати кров у випадку, якщо буде потрібно допомогти знайомій людині. У тих представників юнацького віку, хто мав досвід донорства, основним мотивом є переконання про необхідність допомоги тим, хто потребує переливання крові, однак не має можливості цього зробити. Основний очікуваний результат донорства крові в уявленнях студентів-донорів – порятунок життя іншої людини. Для тих юнаків, хто не має наміру здавати кров найближчим часом, основний очікуваний результат донорства – поява проблем зі здоров'ям. У тих, хто мав досвід донорства, виявлено переважання альтруїстично-орієнтованих очікувань (порятунок життя іншої людини). Найбільше схвалення донори отримують з боку медичних працівників та друзів. Найбільш складними бар'єрами до донорства крові в уявленнях досліджуваних юнацького віку були: страх втратити свідомість під час процедури донації, а також страх уколів. Фактором, що може суттєво вплинути на рішення здати кров, є форс-мажорні обставини, тобто більшість опитаних юнаків готові здати кров у випадку, якщо вони дізнаються, що донорської крові катастрофічно не вистачає. Порівняно з дорослими донорами, представники пізнього юнацького віку більш зацікавлені в матеріальній винагороді.

Досліджено відмінності в особистісних особливостях донорів і недонорів різних вікових категорій за допомогою методики діагностики рівня емпатійних здібностей В.В. Бойка, тесту сенсожиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва, методики діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера в адаптації Е.Ф. Бажина, С.А. Голинкіной, О.М. Еткінда. Незалежно від віку, індивіди, які здійснюють просоціальну поведінку, мають вищі показники емпатії. У донорів в юнацькій групі  порівняно з дорослими вибірками більш виражений емоційний канал емпатії (U=168,0, р≤0,01 та U=105,0, р≤0,01), тобто емоційна чуйність, здатність входити в емоційний резонанс з оточуючими, а також ідентифікація. Структура сенсожиттєвих орієнтацій у донорів юнацького та зрілого віку подібна, обидві групи за всіма шкалами отримали високі бали, що може свідчити про більш високий рівень осмисленості життя в осіб, які здійснюють просоціальну поведінку. Юнаки-донори відрізняються високим рівнем загальної осмисленості життя і домінуючою орієнтацією на цілі (на сьогодення і майбутнє). Для донорів обох вікових груп характерні більш високі показники інтернальності. Характерною особливістю періоду пізнього юнацтва є внутрішній локус контролю у сфері досягнень і міжособистісних відносин. Донори як пізнього юнацького, так і зрілого віку демонструють інтернальність у сфері здоров'я.

Описана структура взаємозв'язків компонентів просоціальної поведінки з особистісними особливостями і її вікова специфіка. У підгрупах донорів і недонорів пізнього юнацького віку поведінкові показники пов'язані з емпатичними здібностями і локусом контролю. У дорослих групах виявлені взаємозв'язки поведінкових показників зі сенсожиттєвими орієнтаціями.