ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ-ВИХОВАНЦІВ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічну основу та представлено методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичний аналіз стану проблеми гендерної ідентичності особистості у віковій і педагогічній психології» проаналізовано й узагальнено основні підходи до розуміння поняття «гендерна ідентичність», представлено аналіз та узагальнення напрямків наукових досліджень структури та становлення гендерної ідентичності, впливу деприваційних умов розвитку на становлення гендерної ідентичності в підлітковому віці.

В структурі наукового знання уявлення про гендерну ідентичність розвиваються в руслі концептуалізації поняття «гендер», яке розглядається, з одного боку, як особливий вимір соціального світу, що визначає соціальний статус та взаємодію чоловіків і жінок у суспільстві, а, з іншого боку, як соціально-психологічна характеристика, до структурних компонентів якої належить гендерна ідентичність (Дж. Батлер, І. Гофман, О.А. Здравомислова, Г.А. Тьомкіна, А.А. Чекаліна). В гендерному підході, підґрунтям якого є ідеї соціального конструктивізму та гуманізму, підкреслюється важливе значення для набуття гендерної ідентичності власної активності людини (Т.В. Говорун, О.Б. Кізь, О.М.Кікінежді, І.С. Кльоцина, Л.М. Ожигова, Л.Д. Тодорів тощо).

На сьогодні в психологічній літературі надаються різні визначення поняття «гендерна ідентичність». Гендерна ідентичність визначається як аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певного гендеру (О.М. Кікінежді, О.Б. Кізь, Д.В. Логвінова, І.С. Кльоцина, Т.В.Кубриченко, Н. Смелзер), як характеристика, що набувається індивідом в результаті інтеріоризації гендерних ролей (С. Бем, Ш.Берн, Т.В. Бендас, І.В. Ващенко, І.С. Кон, Дж. Мані, В.Г. Романова тощо), як складова Я-концепції або як «самість» (Т.В. Говорун, Т.Л. Бессонова, Л.М. Ожигова, О.С. Кочарян, Р. Столлєр тощо), як компонент соціальної ідентичності (В.С. Агєєв, Д.М. Ісаєв, І.К. Каширська, Н.К. Радіна, П.В. Румянцева, К. Уест, Д. Зіммерман, Х. Теджфел, Дж. Тернер, І.А. Тупіцина) та як вид особистісної ідентичності, що є динамічним утворенням, яке інтегрує окремі сторони особистості, пов’язані з усвідомленням себе представником певного гендеру (В.Є. Каган, І.В. Романов, О.Т. Соколова,    П. Такер тощо). На нашу думку, категорія «гендерна ідентичність» має виступати інтегральною характеристикою, внутрішнім динамічним утворенням, що поєднує окремі аспекти особистості, пов’язані з усвідомленням, переживанням людиною своєї приналежності до певного гендеру та саморегуляцією власної поведінки.

Проведений теоретичний аналіз літературних джерел за проблемою дослідження, дозволив визначити такі структурні компоненти гендерної ідентичності: когнітивний (система гендерних уявлень щодо приналежності до певного гендеру), афективний (самооцінка людиною своєї гендерної приналежності та емоційне ставлення до неї), конативний (самопрезентація себе як представника певного гендеру, а також прояви гендерних характеристик особистості в соціальній взаємодії). Особливості сполучення та смислове наповнення даних компонентів визначають варіант гендерної ідентичності особистості.

Гендерна ідентичність особистості є соціальною за походженням і набувається під впливом різноманітних факторів. Особливо значимими є соціальне оточення й індивідуальний досвід діяльності та спілкування з іншими людьми. Діти, які виховуються поза межами родини, в школах-інтернатах і дитячих будинках, позбавлені статусно-рольових взаємин із батьками, значущими дорослими як еталонів для наслідування гендерної поведінки, що ускладнює процес їхнього розвитку як представників певного гендеру. В результаті до підліткового віку, який вважається кризовим у формуванні гендерної ідентичності завдяки процесу ресоціалізації, спотворюється процес формування гендерної ідентичності, що може стати підґрунтям соціально-психологічної дезадаптації.

У роботах Г.М. Бевз, М.Й. Боришевського, І.В. Ващенко, Я.О. Гошовського, Л.В. Долинської, І.В. Дубровіної, О.Б. Кізь, Й. Лангмейера, З. Матейчека, В.С.Мухиної, Г.М. Прихожан, В.А. Пушкар, Н.М. Толстих, Т.І. Юфєревої зазначається, що розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відбувається нетиповим шляхом і має специфічний зміст, який визначається впливом деприваційних умов виховання та власним суб’єктивним досвідом дитини. Соціально-психологічні складнощі та специфіка режиму депривації зумовлюють викривлення, розмитість уявлень про своє призначення як чоловіка чи жінку, деформацію рис маскулінності та фемінності, плутанину та незасвоєння гендерних ролей і обов’язків чоловіків і жінок у сім’ї та суспільстві, труднощі у міжособистісної взаємодії з дорослими та однолітками своєї та протилежної статі, а також складнощі у пристосуванні до реалій гендерних взаємин у суспільстві.

Корекція порушень у розвитку гендерної ідентичності та її розвиток передбачають детальний аналіз розрізнень у характеристиках гендерної ідентичності підлітків, які соціалізуються різними способами (в умовах школи-інтернату та батьківської сім’ї).

У другому розділі «Емпіричне дослідження динаміки гендерної ідентичності особистості підлітків-вихованців освітнього закладу інтернатного типу» розкриті теоретичні основи дослідження, обґрунтовано вибір експериментальних методик, наведено характеристику досліджуваних та представлено результати констатуючого експерименту.

Положення, що знайшли своє відображення у роботах Т.В. Говорун, Д.М.Ісаєва, В.Є. Кагана, І.К. Каширської, О.М. Кікінежді, І.С. Кльоциної, І.С.Кона, В.А. Перегудіної, Н.К. Радіної, О.Т. Соколової, А.А. Чекаліної,           Н.В. Шурової та інших, виступили у якості підґрунтя для виділення у структурі гендерної ідентичності когнітивного, афективного та конативного компонентів, у кожному з яких у ході вікового розвитку відбуваються якісні, закономірні зміни.

У відповідності до виділених структурних компонентів гендерної ідентичності були обрані методики дослідження: методика М. Куна та Т. Мак-Партленда «Хто Я є?» для визначення гендерних уявлень підлітків про себе; методика «Особистісний семантичний диференціал» для виявлення ставлення до себе як представника певного гендеру, а також до представників своєї та протилежної статі; опитувальник С. Бем (BSRI) для встановлення типів гендерної поведінки підлітків.

Дослідження проводилося на базі Куп’янської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Харківської обласної ради, Нововодолажської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Харківської обласної ради, загальноосвітньої школи I-III ступенів № 20 Харківської міської ради та Харківської гімназії № 46 ім. М.В. Ломоносова. У дослідженні брали участь 288 учнів підліткового віку, серед яких 144 підлітки-вихованці шкіл-інтернатів (експериментальна група) і 144 – підлітки, що виховуються у сім'ях (контрольна група). У кожній з цих груп рівною мірою були представлені учні трьох вікових груп (молодший, середній та старший підлітковий вік) жіночої та чоловічої статі.

За результатами проведеного контент-аналізу даних методики «Хто Я є?» було виділено 9 категорій самоописів. Оцінка гендерної складової образів Я підлітків здійснювалась за показником частоти використання понять виділених категорії у самоописах підлітків.

Динаміка вікових змін представленості ідентифікаційних категорій у самоописах підлітків експериментальної та контрольної груп хоча й характеризується низкою спільних рис, але має досить істотні відмінності, які дозволяють говорити про специфіку становлення гендерної ідентичності в деприваційних умовах. Від молодшого до старшого підліткового віку поступово збільшується кількісна представленість таких категорій, як гендернонейтральні й традиційні маскулінні характеристики, зовнішні дані, спілкування та інтимно-референтна сфера, діяльність і соціальний статус. Дані тенденції характерні як для дівчат, так і для хлопців. Для хлопців обох груп, крім того, характерним є зростання від молодшого до старшого підліткового віку кількісної представленості категорії традиційних фемінних характеристик. Одночасно по групі дівчат-вихованок інтернату спостерігається зменшення від молодшого до старшого підліткового віку кількісної представленості категорії традиційних фемінних характеристик, а у їх ровесниць із родин – її збільшення. Категорія сімейної приналежності і сімейних ролей у самоописах підлітків контрольної групи не зазнає суттєвих кількісних змін, а у самоописах підлітків експериментальної групи обох статей представленість даної категорії зменшується від молодшого до старшого підліткового віку (табл. 1, 2).