ПОЛІТИЧНА МОВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНТЕРСУБ\'ЄКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ЗНАННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета та завдання роботи, розглядаються об'єкт та предмет, методи дослідження, формулюється наукова новизна дослідження, характеризується практичне значення отриманих результатів, їх апробація, наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі «Політичне знання та політична мова як об'єкти наукової рефлексії» досліджуються наявні у науці підходи до осмислення феноменів політичного знання та політичної мови. Ці феномени аналізуються у єдиному контексті – інтерсуб'єктивному, за умов застосування якого, з одного боку, актуалізується когнітивний потенціал політичної мови, а з іншого – виділяється новий тип політичного знання – інтерсуб'єктивний, природа якого детермінується характеристиками політичної мови. Особлива увага у дисертаційній роботі приділяється визначенню та аналізу методології та методики дослідження.

У першому підрозділі «Основні підходи до дослідження феномена політичного знання» основна увага приділяється визначенню загальних особливостей наукового осмислення феномена політичного знання, для чого пропонується   три   підходи   до  дослідження   феномена  політичного  знання:

(1) вивчення політичного знання в межах політико-філософських субдисциплін;

(2) аналіз знання про світ політичного, яке виступає результатом його осмислення на рівні політико-когнітологічних досліджень; (3) визначення  сутності та характерних ознак феномена політичного знання в контексті аналізу проблем теоретико-методологічного характеру, які детермінують розвиток політичної науки на сучасному етапі.

Перший підхід, який є політико-філософським за своїм характером, обумовлює проведення аналізу політичного знання на рівні філософського дослідження, коли воно осмислюється в рамках філософії політики, політичної епістемології, політичної герменевтики, політичної феноменології, вивченням чого займаються такі дослідники: Т.Алексєєва, Д.Бадовський, Н.Бутенко, І.Василенко, В.Гуторов, А.Демидов, В.Ільїн, В.Корнієнко, В.Кривошеїн, О.Мітрошенков, О.Панарін, Б.Пружинін, Л.Сморгунов, О.Токовенко та інші.

Наступний підхід до аналізу політичного знання може бути визначений як політико-когнітологічний. Йдеться про осмислення проблеми знання на рівні аналізу процесу сприйняття світу політичного (дослідження психологічного механізму, що обумовлює процес становлення когнітивних структур суб'єкта пізнання), вивченню чого присвятили свої роботи Л.Босова, А.Брудний, Х.Гейвін, Дж.Капрара, А.Назаров, Д.Сервон, Л.Яковлева. Відповідно, одним із напрямів цього дослідження виступає аналіз сприйняття та осмислення людиною саме політичної реальності, що досліджується такими вченими, як Н.Каліна, Д.Ольшанський, Є.Чорний, О.Шоркін тощо.

Окремий напрям дослідження феномена політичного знання – розгляд його в контексті проблем становлення сучасної політичної науки, в т.ч. вітчизняної, що обумовлює акцентування уваги на визначенні політичного знання як складового елементу політичної науки. Дослідженням теоретико-методологічних проблем становлення політичної науки займаються В.Божанов, О.Бойцова, А.Борисенков, В.Венгерська, К.Гаджиєв, Дж.Г.Ганнел, М.Жеребцов, А.Казанцев, Ф.Кирилюк, Ю.Левенець, Дж.Б.Мангейм, О.Мітрошенков, В.Муляр, А.Нікітіна, Б.Пружинін, Р.К.Річ, Ф.Рудич, С.Рябов, В.Тертичка, О.Токовенко, О.Тягло, А.Філатов, Д.Хелд та інші.

На підставі проведення аналізу наукової літератури шляхом виділення зазначених підходів формулюється наступний висновок: сучасний етап розвитку теоретичних політологічних досліджень значним чином відрізняється від попередніх етапів, що проявляється у формуванні принципово нового тлумачення процесу пізнання людиною політичної реальності, котре можливо охарактеризувати через становлення таких тенденції як, по-перше, утвердження у пізнавальному процесі нової ролі суб'єкта пізнання та, по-друге, врахування соціокультурних чинників, які безпосередньо впливають на когнітивний процес.

Другий підрозділ «Когнітивний напрям аналізу політичної мови» присвячений визначенню когнітивного аспекту розгляду феномена політичної мови та виокремленню особливостей такого підходу до визначення сутності політичної мови.

Когнітивний аналіз політичної мови ґрунтується на виокремленні лінгвістичного та філософського аспектів дослідження політичної мови.

У політико-лінгвістичних дослідженнях, що проводяться такими вченими, як В.Бебик, Г.Бєляков, М.Грачов, Т.Корнейко, Л.Масенко, Л.Мухарямова, Л.Нагорна, Е.Павлова, В.Петренко, С.Ушакін, А.Чудінов, О.Шейгал, аналізується феномен політичної комунікації, вивчається проблема визначення поняття «політична мова» та близьких до нього за змістом понять. Значну увагу дослідники (Т.Болл, М.Ільїн, В.Ледяєв, О.Ледяєва) приділяють проблемі політичних понять і термінів. У дисертаційній роботі підкреслюється, що, по-перше, під поняттям «політична мова» розуміється як буденний (повсякденний), так і науково-теоретичний види політичної мови та, по-друге, поняття «політична мова» та «політичне мовлення» є різними за своїм змістом. Можливо виділити ще два поняття, вивчення яких дає дослідникові можливість чіткіше визначити когнітивний контекст аналізу політичної мови, – «політичний дискурс» та «політична метафора». Проблемами вивчення політичного дискурсу займаються такі науковці: М.Гаврилова, В.Дем'янков, А.Клепіков, О.Русакова, А.Шевченко, О.Шейгал, тоді як А.Баранов, Х.Дацишин, М.Джонсон, Дж.Лакофф, Ю.Караулов, Н.Печерська, А.Чудінов вивчають роль та місце метафор у політичному дискурсі.

Що стосується вивчення політичної мови шляхом виокремлення філософського аспекту її осмислення у науковій літературі, то йдеться про розгляд філософської традиції аналізу політичної мови. Так, феномен мови досліджують    такі     філософи:    К.-О.Апель,     Л.Вітгенштейн,    Ю.Габермас,

Г.-Г.Гадамер, М.Гайдеггер, Р.Карнап, Г.Фреге та багато інших. Безпосередньо проблема політичної мови на рівні політико-філософського осмислення вивчається шляхом аналізу ідей, напрацьованих у рамках політичної феноменології та політичної герменевтики, що пов'язано із зверненням до розгляду феномена інтерпретації.

На підставі вивчення бібліографічних джерел, присвячених когнітивному аналізу політичної мови, у дисертаційній роботі формулюється такі висновки: (1) наукове осмислення феномена політичної мови відбувається у межах різних

субдисциплін – політичної лінгвістики, політичної дискурсології, політичної герменевтики тощо; (2) з метою класифікації наявних підходів до аналізу  політичної мови саме у когнітивному контексті пропонується виокремлення лінгвістичного та філософського аспектів її аналізу.

Третій підрозділ «Методологія та методика дослідження» присвячений проблемі визначення методологічного та методичного інструментарію дисертаційного дослідження. Зазначається, що застосована у дисертації методологія має комплексний характер.

Виділення різних груп презентованих у існуючій науковій літературі підходів до розуміння сутності політичного знання, політичної мови та інтерсуб'єктивності є результатом застосування методу аналізу (зокрема такого його різновиду, як проведення класифікації).

Застосування у дисертаційній роботі гіпотетико-дедуктивного методу обумовлено наступними чинниками. Логіка дисертаційної роботи побудована на висуванні та обґрунтуванні  системи робочих гіпотез щодо тих чи інших аспектів процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання та чинників, що на нього впливають. Були запропоновані наступні робочі гіпотези: (1) феномени політичної мови та політичного знання є взаємообумовлюючими, їх необхідно аналізувати в єдиному контексті – інтерсуб'єктивному, застосування якого дозволяє виділити феномен інтерсуб'єктивного політичного знання; (2) розвиток в рамках сучасної   політичної науки концепції колективного суб'єкта пізнання обумовлює можливість виділення поняття «наукова комунікативна спільнота»; (3) наукова   комунікативна спільнота визначається як колективний суб'єкт процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання; (4) розглядати інтерсуб'єктивне політичне знання варто перш за все в контексті проведення теоретико-методологічного аналізу політичної науки; (5) процедура    формування  інтерсуб'єктивного  політичного  знання  носить дискурсивний характер; (6) процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання детермінується чинниками соціокультурного характеру, визначальну роль серед яких відіграє політична мова; (7) основу теоретичного  аналізу  процесу   формування інтерсуб'єктивного політичного знання складають принципи інтерсуб'єктивно-мовного підходу.

В ході написання дисертаційної роботи пропоновані гіпотези аналізуються та обґрунтовуються.

Що стосується використання у дисертаційній роботі нормативно-ціннісного методу, то звернення до нього обумовлено необхідністю вивчення нормативно-етичних засад процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Зокрема, цей метод використовується з метою виявлення впливу на зазначений процес соціокультурних чинників, які мають нормативний характер (морально-етичні норми та цінності, які наявні у суспільстві; нормативний аспект правил проведення дискурсивної процедури відносно визначення змісту знань про сутність політичних феноменів).

Для вирішення мети та завдань, поставлених у роботі, за допомогою політико-порівняльного методу було досліджено феномен політичного знання, результатом чого стало виділення двох його видів – науково-теоретичного та буденного. Інтерсуб'єктивне політичне знання теж виступає одним із видів політичного знання, характеристики якого були визначені, зокрема, завдяки порівнянню його із феноменом політичного знання. З'ясування того, у чому полягає відмінність між політичною мовою та політичним мовленням, також є результатом застосування політико-порівняльного методу. Використовується даний метод дослідження й при аналізі проблеми формування принципів наукової раціональності у політичний науці шляхом порівняння особливостей формування стандартів пізнання у різних науках.

Звернення до політико-системного підходу обумовлюється необхідністю визначення та аналізу чинників соціокультурного характеру, які впливають на проходження процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Ці чинники розглядаються як система елементів, визначаються структурні зв'язки між ними, що дозволяє визначити один із них в якості системоутворюючого, а саме – політичну мову.

В якості основи проведення дисертаційного дослідження визначається комунікативна теоретико-методологічна парадигма, яка представляє собою систему принципів комунікативної теорії К.-О.Апеля та Ю.Габермаса, осмислену крізь призму аналізу процесу політичного пізнання, що дозволяє виділити феномен інтерсуб'єктивного політичного знання та дослідити особливості процесу його формування.

У другому розділі роботи «Евристичний потенціал інтерсуб'єктивного політичного знання: обумовленість станом розвитку політичної науки» розкривається зміст поняття «інтерсуб'єктивне політичне знання» та  теоретико-методологічні перспективи його застосування у сучасній політичній науці.

Перший підрозділ «Політичне знання як складовий елемент політичної науки» присвячений аналізу поняття «політичне знання», яке є одним із основних для політичної науки, оскільки саме у ньому репрезентовані характерні ознаки, притаманні світу політичного. Підкреслюється, що в даному випадку політичне знання можливо визначити як результат пізнання суб'єктом (одиничним чи колективним) світу політичного, його особливостей та принципів функціонування. У роботі характеризуються питання, які, виступаючи визначальними для інституціоналізації політичної науки, й досі залишаються дискусійними: невизначеність стосовно того, що варто вважати предметом політичної науки; дискусії щодо методів дослідження; співвідношення емпіричного та теоретичного напрямів політичної науки, дискусії стосовно вибору вектору спрямованості уваги дослідників чи до прикладних політологічних досліджень, чи до вироблення теоретико-методологічних засад політичної науки.

Кроком у напрямку вирішення перерахованих проблем розвитку політичної науки може виступати актуалізація теоретико-методологічного підходу до аналізу політичного знання, в межах якого політичне знання розглядається як складовий елемент політичної науки. Зміст такого підходу конкретизується у наступних положеннях: (1) політичне знання представляє   собою результат пізнавальної діяльності людини, спрямованої на осмислення закономірностей розвитку світу політичного; (2) знання людей про   політичну   реальність виступають як організована, впорядкована система; (3) організація  політичних  знань  має  понятійну природу, тобто всі знання про політичну реальність існують у формі певних понять, термінів, категорій, які впорядковані у складну, ієрархічно структуровану систему. Систематизована та логічно структурована система політичних знань існує у формі політичних понять та термінів, які, в свою чергу, розглядаються як основні складові політичних концепцій та теорій. Виокремлюються політичні поняття та категорії, що, з одного боку, визначають межі предметного поля політичної науки, а з іншого – складають основу наукового осмислення світу політичного. Результатом проведення їх аналізу виступає констатація їх поліваріантного характеру. Для обґрунтування даних тез у дисертаційній роботі аналізується, зокрема, концепція сутнісно змагальних понять. Також вивчається феномен пізнавальної конвенції та розглядаються приклади її застосування у політичній науці. Зазначається, що поліваріантне тлумачення політичних понять та концепцій є результатом того, що у політичному знанні закладені певні дихотомії. Інтерсуб'єктивне політичне знання розглядається як такий тип політичного знання, у якому ці дихотомії знімаються.

У другому підрозділі «Сутність та принципи інтерсуб'єктивного тлумачення політичного знання» розглядається поняття «інтерсуб’єктивність»  та  визначаються основні підходи до його тлумачення:   (1)   феноменологічний,

(2) герменевтичний, (3) конвенціональний, (4) комунікативний, (5) когнітивний. При цьому у дисертаційній роботі зазначається, що феномен інтерсуб'єктивності виступає предметом насамперед філософських досліджень, тоді як політологічний контекст його аналізу лишається поза увагою дослідників. Підкреслюється, що соціологічний аналіз цього феномена був проведений в рамках феноменологічної соціології, одним із представників якої виступає А.Шюц.

Відзначається, що системне вивчення поняття «інтерсуб'єктивності» є неможливим без звернення до аналізу феномена життєвого світу, який розглядається в контексті виділення буденного та науково-теоретичного видів знання про світ політичного.

Дається визначення поняття інтерсуб'єктивного політичного знання, у якому підкреслюються, що воно виступає постнекласичним типом політичного знання. Характеризуються особливості постнекласичного типу знання у порівнянні його із класичним тлумаченням даного феномена. Констатується, що постнекласичні інтенції реалізуються у феномені інтерсуб'єктивного політичного знання шляхом наявності у ньому значного узгоджувального потенціалу щодо формування знань про світ політичного. Даний потенціал засновується на нормативних принципах: характер процедури узгодження змісту альтернативних підходів до розуміння природи феноменів світу політичного визначається в якості нормативного, що актуалізує питання щодо адекватного розуміння поняття «норма» у політичній науці. Зазначається, що дослідники виділяють два підходи до інтерпретації поняття «норма»: (1) як відповідність морально-етичним ідеалам; (2) як «стандарт пізнання». Другий із зазначених підходів до тлумачення поняття «норма» аналізується у роботі в контексті вивчення такої визначальної для сучасного етапу розвитку політичної науки тенденції, як осмислення концепції «стилів мислення». У науковій літературі підкреслюється, що це поняття використовується для аналізу й індивідуального, й колективного пізнання. Проте у дисертаційній роботі увага акцентується насамперед на колективних суб'єктах пізнання політичної реальності – наукових спільнотах, одним із варіантів визначення яких є мисленнєвий колектив. У даному контексті суб'єкт процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання, який має колективний характер, визначається як наукова комунікативна спільнота, причому виділяється два її види – ідеальна та реальна наукові комунікативні спільноти.

Відзначається, що концепція інтерсуб'єктивного політичного знання розвивається в межах дискурсивної парадигми знання у політичній науці.

Також в рамках підрозділу характеризується співвідношення політичного знання та інтерсуб'єктивного політичного знання.

У третьому підрозділі «Становлення інтерсуб'єктивного політичного знання в контексті розвитку теоретико-методологічних основ сучасної політичної науки» визначається теоретико-методологічний потенціал аналізованого типу політичного знання та конкретизуються потенційні напрями його реалізації.

Характеризуються притаманні сучасній політичній науці проблеми, які пов'язані, перш за все, із необхідністю чіткого визначення меж предметного поля політичної науки та виробленням адекватного методологічного інструментарію його дослідження, що зумовлює визначення зазначених проблем як теоретико-методологічних за своїм характером. Підкреслюються, що питання визначення предмета політичної науки та методів його дослідження варто аналізувати у єдиному контексті, адже саме ці дві характеристики виступають визначальними для інституціоналізації будь-якої науки, в тому числі політичної. У даному випадку особливістю політичної науки виступає відсутність чіткого визначення свого предмету дослідження та міждисциплінарний характер проведення значної кількості політологічних досліджень, що обумовлено насамперед такими характеристиками феноменів світу політичного, як їх складний та багатозначний характер та постійний динамічний розвиток, що має бути осмислено та оформлено у вигляді політичного знання.

Виокремлюються особливості інтерсуб'єктивного політичного знання, які визначають можливість розглядати закладені у політичному знанні дихотомії (емпіричність та нормативність, раціональність та ірраціональність, об'єктивність та суб'єктивність) не у їх традиційному для політичної науки співвідношенні (у якості взаємовиключаючих), а як таких, що доповнюють зміст одне одного та сприяють формуванню цілісного уявлення про політичний феномен, сутність якого репрезентована у цьому знанні. Уточнюється розуміння сутності феномена політичного знання, що сприяє більш чіткому визначенню меж предметного поля політичної науки та розширення традиційної методологічної бази політичної науки.

Увага приділяється характеристиці особливостей використання у політичній науці кількісних (очевидним прикладом якого виступає біхевіоралістська парадигма) та якісних методів дослідження. Особлива увага приділяється вивченню такого якісного методу дослідження як інтерпретація, адже політична реальність аналізується як реальність, проінтерпретована суб'єктом пізнання.

Детально досліджується проблема формування у політичній науці принципів наукової раціональності, проводиться їх порівняльна характеристика із стандартами наукового пізнання, виробленими у рамках природничих наук. Увага акцентується на виділенні комунікативної моделі наукової раціональності у політичній науці, прикладом реалізації якої виступає інтерсуб'єктивне політичне знання. Аналізується проблема застосування у політичній науці концепції інтерсуб'єктивного політичного знання.

Третій розділ «Процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання: політико-мовна детермінація» присвячений визначенню особливостей проходження процесу формування інтерсуб'єктивного знання про світ політичного шляхом виділення чинників детермінації цього процесу. Проводиться детальний аналіз характеру цього процесу та тих чинників, які його обумовлюють, при цьому особлива увага приділяється такому чиннику як політична мова. Визначаються особливості теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного знання про політичну реальність.

У першому підрозділі «Дискурсивний характер процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання» детально вивчається феномен політичного дискурсу. Увага акцентується на аналізі когнітивного виміру дискурсу, який в даному випадку розглядається як процедура формування знань про світ політичного. Підкреслюється, що положення комунікативної теорії Ю.Габермаса та К.-О.Апеля виступають теоретико-методологічною основою такого підходу до тлумачення сутності феномена політичного дискурсу.

Розгляд політичного дискурсу у когнітивному контексті зумовлює визначення сутнісних характеристик таких феноменів як діалог та дискурс. Констатується, що основна різниця між діалогом та дискурсом полягає у виділенні інтерсуб'єктивної складової в якості конститутивної в другому із названих феноменів, що обґрунтовується низкою положень.

Одним із варіантів когнітивного аналізу дискурсу виступає дослідження феномена мовної гри, сутність якого визначається у працях «пізнього» Л.Вітгенштейна. Природа мовної гри як процедури формування інтерсуб'єктивного знання про світ політичного полягає у наступному: зрозуміти або інтерпретувати політичну реальність можливо, аналізуючи контекст застосування слів, виразів, речень, тобто – в рамках певної мовної гри. Важливо підкреслити, що мовна гра розуміється Л.Вітгенштейном як «форма життя», а це поняття може бути співставлене з поняттям «життєвий світ», яке у когнітивному аспекті розглядається в контексті врахування впливу на процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання чинників соціокультурного характеру, що, в свою чергу, актуалізує проблему аналізу політичної науки у контексті протиставлення «інтерналістський методологізм – екстерналістський соціологізм» (йдеться про визначення того, які чинники мають більший вплив на її розвиток – внутрішні чи зовнішні).

У рамках цього підрозділу предметом аналізу знов стає наукова комунікативна спільнота, яка виступає суб'єктом процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання, що визначається як дискурсивний за своїм характером.  Визначаються особливості цієї процедури, зокрема правила, за якими вона проходить, її мета тощо. Розглядаються можливості досягнення членами наукової комунікативної спільноти компромісу чи консенсусу щодо альтернативних тлумачень сутності політичних феноменів, що лежить в основі визначення процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання як дискурсивної процедури. Визначається зміст раціоналізуюючого та моралізуюючого потенціалу дискурсивної процедури.

Також підкреслюється, що при визначенні процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання як дискурсивного актуалізується проблема вивчення соціокультурних чинників, які обумовлюють цей процес.

Другий підрозділ «Роль політичної мови у системі соціокультурних чинників формування інтерсуб'єктивного політичного знання» присвячений виділенню тих чинників, що справляють безпосередній вплив на проходження цього процесу та аналізу їх соціокультурної природи.

У даному підрозділі вивчається процес сприйняття людиною політичної реальності (зокрема шляхом визначення психологічних аспектів політичної соціалізації як когнітивного процесу). Підкреслюється, що при аналізі когнітивного виміру політичної соціалізації важливого значення набуває проблема визначення того, які чинники – індивідуального (психологічного) чи колективного (соціокультурного) характеру –  у більшій мірі впливають на процес формування знань людей про світ політичного. На підставі аналізу наукової літератури стверджується, що обидві зазначені групи чинників впливають на проходження когнітивних процесів.

Досліджуються чинники, що чинять вплив на проходження дискурсивного процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Проведений аналіз даного питання зумовив визначення чинників соціокультурного характеру в якості визначальних у цьому процесі.

Конкретизується, які  чинники соціокультурного характеру обумовлюють процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання: (1) політична мова; (2) наявні у суспільстві «фонові» політичні знання; (3) політичний світогляд суб'єкта пізнання; (4) морально-етичні норми та цінності; (5) проведення процедури публічного дискурсу щодо визначення змісту політичного знання.

Основна увага приділяється характеристиці визначальних ознак політичної мови, яка, виступаючи невід'ємною складовою світу політичного, чинить значний вплив на його розвиток. Відзначається, що вивчення феномена політичної мови має велике як теоретичне, так і прикладне значення. У даному дисертаційному дослідженні політична мова аналізується у теоретичному контексті, зокрема визначається роль політичної мови у становленні когнітивних структур, які опосередковують взаємодію суб'єкту пізнання із світом політичного.

Підкреслюється, що політичну мову варто виділяти в якості особливого чинника формування інтерсуб'єктивного політичного знання. Сутність інших зазначених чинників детермінується особливостями політичної мови. Крім того, невід'ємною компонентою феномена політичної мови виступає принцип інтерсуб'єктивності, який обумовлює саму можливість виділення інтерсуб'єктивного політичного знання, як окремого типу знання про світ політичного. Аналіз заявлених тез дозволяє прийти до висновку: політичній мові  належить системоутворююча роль  у системі чинників соціокультурного характеру, які обумовлюють процес формування інтерсуб'єктивного політичного знання.

 У третьому підрозділі «Особливості теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання» увага присвячується насамперед теоретико-методологічним питанням, пов'язаним із аналізом інтерсуб'єктивно-мовного підходу до наукового осмислення світу політичного.

Характеризуються особливості проведення теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного політичного знання, під яким розуміється визначення сукупності теоретичних передумов та методологічних засобів, що лежать в основі виділення феномена інтерсуб'єктивного політичного знання та процесу його формування.

Доводиться, що інтерсуб'єктивно-мовний підхід до наукового осмислення світу політичного лежить в основі проведення теоретичного аналізу процесу формування інтерсуб'єктивного знання про політичну реальність, на підтвердження чого наводиться ряд аргументів. По-перше, відзначається, що інтерсуб'єктивність та політична мова як два феномени, що визначають зміст цього підходу, є взаємообумовлюючими. По-друге, вивчення проблем співвідношення політичної мови та політичного мислення дозволяє прийти до висновку стосовно того, що політична мова та політичне знання можуть бути розглянуті у єдиному контексті – когнітивному.

Шляхом аналізу таких феноменів, як концептуальна картина світу та політична метафора, розкривається специфіка запропонованого інтерсуб'єктивно-мовного підходу. Концептуальна картина світу політичного, яка є результатом відображення у свідомості суб'єкта пізнання сутнісних характеристик об'єктів, явищ та подій світу політичного, визначається як процес репрезентації політичної реальності у політичній свідомості людини. Важливо те, що цей процес репрезентації має мовний характер, що зумовлює можливість, по-перше, отримати доступ до вивчення концептуальної картини світу, яка набуває певною мірою експлікованого характеру завдяки мовним засобам її репрезентації; по-друге, представлення концептів (як основної одиниці концептуальної картини світу) у мовній формі відкриває можливість поділитися змістом знання (яке існує у свідомості людини у вигляді сукупності концептів) із іншими людьми, тобто надає йому колективного, зрозумілого для інших, інтерсуб’єктивного характеру, що визначає зміст, наприклад, процесу  навчання як такого. Політична метафора розглядається як засіб отримання суб'єктом пізнання (одиничним чи колективним) інтерсуб’єктивного знання про політичну реальність, а отже, вона виступає специфічним проявом політичної мови як чинника даного типу політичного знання.

Підкреслюється, що принципи комунікативної раціональності та дискурсивності детермінують зміст інтерсуб'єктивно-мовного підходу до наукового осмислення світу політичного та зумовлюють його розгляд як складової частини комунікативної парадигми, котра визначається як теоретико-методологічна основа проведення дослідження формування інтерсуб'єктивного політичного знання та впливу на цей процес політичної мови.