ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ :

Краткое содержание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

РУДАКЕВИЧ Олег Михайлович

УДК 32:303.4

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

 доктора політичних наук

Львів – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та політології Тернопільського національного економічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант –     доктор політичних наук, професор

                                                 Варзар Іван Михайлович,

                                                 Національний педагогічний університет

                                                 імені М. П. Драгоманова,

                                                 професор кафедри політичних наук                                

Офіційні опоненти:               доктор політичних наук, професор

                                                 Бебик Валерій Михайлович, 

                                                 Відкритий міжнародний університет 

                                                 розвитку людини «Україна»,

                                                 проректор з політичних комунікацій

                                                 доктор політичних наук, професор

                                                 Бурдяк Віра Іванівна,

                                                 Чернівецький національний університет

                                                 імені Юрія Федьковича,

                                                 професор кафедри політології

                                                 та державного управління

                                                 доктор філософських наук, професор

                                                 Колодій Антоніна Федорівна,

                                                 Львівський регіональний інститут

                                                 державного управління Національної

                                                 академії державного управління

     при Президентові України, завідувач                                         

                                                 кафедри політичних наук і філософії   

Захист відбудеться 26 січня 2012 р. о 13.00 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: вул. Університетська, 1, (ауд. 301), м. Львів, 79000.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:  вул. Драгоманова, 5, м. Львів, 79005.

Автореферат розіслано 26 грудня 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                             О. М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток людської цивілізації відбувається шляхом урізноманітнення й ускладнення моделей суспільно-політичного процесу. Це розширяє предметне поле політичної науки та стимулює розроблення нових методів пізнання політичної реальності. Прикладом новаторського підходу до дослідження політичних систем стало впровадження в 50-х рр. ХХ ст. концепту політичної культури, що дало змогу вийти за межі інституційного підходу в дослідженні політики та оцінити вплив суб’єктивного чинника на суспільно-політичні стани й трансформації. Незважаючи на певний спад інтересу до політико-культурних досліджень наприкінці ХХ ст., нині, в умовах стрімкого розвитку глобалізаційних процесів, помітно зріс інтерес до культурних основ політики, зокрема до національної політичної культури (далі – НПК) як найбільш динамічного й впливового чинника відродження та формування націй і національних держав.

Особливо актуальним дослідження національної політичної культури є для українського та інших народів, які, набувши суверенного статусу, мають за короткий історичний період сформувати політичну культуру національного типу. У цьому контексті науковий інтерес викликають передусім теоретико-методологічні проблеми відродження і набуття сучасних рис політичною культурою української етнічної нації та  національних меншин, забезпечення їхнього діалогу та формування спільних політичних цінностей, які стануть політико-культурною основою модерної української нації.

Міжнародна спільнота вимагає не лише поваги і підтримки національних культур, а й утвердження їхньої толерантної взаємодії та формування основ глобальної політичної культури. З огляду на це одним із актуальних питань є формування спільних культурних цінностей і нормативів європейських націй як основи забезпечення конструктивної взаємодії національних культур, на чому наголошено, зокрема у Доповіді Групи видатних осіб Ради Європи «Жити разом: поєднання різноманіття і свободи в Європі ХХІ століття» (червень 2011 р.).

З часу, що минув після появи концепції політичної культури Г. Алмонда, суттєво вдосконалився інструментарій політології, сформувалися нові наукові дисципліни – культурологія, політична етнологія та етнополітологія, розроблені оригінальні й універсальні теорії національних спільнот. Використання концептуальних засад сучасних політичної та інших суспільствознавчих наук дає змогу зробити новий крок у дослідженні політичної культури загалом та її національних різновидів. Йдеться про обґрунтування загальної теорії НПК, придатної для аналізу стану й тенденцій розвитку сучасних націй та їхніх політичних культур. У цьому контексті актуальним є вирішення наукової проблеми концептуалізації методології дослідження НПК, зокрема розробка нових підходів до аналізу та осмислення політико-культурних явищ і процесів, які б відповідали природі та сутнісним характеристикам об’єкта і предмета дослідження, сучасному рівню соціогуманітаристики та насущним потребам цивілізаційного розвитку.

Аналіз вітчизняної наукової літератури засвідчує, що на тлі значної кількості праць із різних аспектів політичної культури власне теоретико-методологічні засади вивчення національної політичної культури ще не стали предметом окремої монографічної або дисертаційної праці. Українською політичною наукою не освоєне поняття «національна політична культура», не розроблено відповідної методології дослідження проблеми, що охоплена цим терміном. Домінуючий у зарубіжній політології індивідуалістичний підхід до осмислення політичної культури також не сприяє концептуалізації політичної культури колективних суб’єктів. Наведені аргументи і факти свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження для сучасної політичної науки і практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Посттоталітарна трансформація українського суспільства: політико-культурний аспект», яка досліджувалась кафедрою філософії та політології Тернопільського національного економічного університету у 2005–2009 рр. (державний реєстраційний № 0105U000852), та комплексної науково-дослідної теми «Світоглядні та соціокультурні засади формування модерної української нації» цієї ж кафедри, запланованої на 2010–2015 рр. (державний реєстраційний № 0110U001444). У розробці останньої автор бере участь як керівник.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження національної політичної культури на основі соцієтального підходу.

Відповідно до визначеної теми окреслено такі завдання:

–                        дослідити методологічні підходи до осмислення культурної детермінації політичного життя народів і держав в історії політичної думки та сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі;

–                        обґрунтувати місце і роль соцієтального підходу як засадничого методологічного принципу, що визначає сукупність методів дослідження НПК та специфіку їхнього застосування;

–                        розробити концепцію НПК та з’ясувати евристичний потенціал її основних ідей;

–                        базуючись на соціокультурному, системному та синергетичному підходах, розробити модель НПК як цілісної відкритої системи та її
динаміки;

–                        концептуалізувати феномен «політико-культурна суб’єктність нації» та розробити методологію дослідження національної спільноти як суб’єкта політичної культури;

–                        розкрити зміст і методологічний потенціал поняття «імператив (імперативи) НПК»;

–                        розробити методологію дослідження функцій НПК та охарактеризувати механізм її детермінуючого впливу на політичну сферу життєдіяльності суспільства;

–                        обґрунтувати засади комунікативного підходу до формування процесуальної моделі НПК; на цій основі розкрити сутність та соціальне призначення інфраструктури НПК;

–                        окреслити методологічні засади дослідження основних соцієтальних форм НПК та узагальнення їхнього змісту у матричній формі;

–                        визначити критерії типології НПК, що відповідають специфіці нації як суб’єкта політики та політичної  культури.

Об’єкт дослідження: процес методологічної рефлексії політичної культури національних спільнот.

Предмет дослідження: теоретико-методологічні засади дослідження національної політичної культури.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є соцієтальний підхід, який орієнтує на осмислення політичної культури на системно-цілісному рівні національного буття. Його реалізації сприяє використання соціокультурного, системного та синергетичного підходів, їхніх методик, що дає змогу представити НПК як систему, яка розгортається в просторі й часі.

Теоретичне обґрунтування методології дослідження НПК базується також на міждисциплінарному підході – творчому поєднанні теоретичних засад політології, культурології, етнополітології та інших наук, – що дає змогу належним чином врахувати сутнісні риси нації як суб’єкта і об’єкта політичної культури. У застосуванні культурологічного методу акцент зроблено на засадах інформаційно-семіотичної теорії культури, яка орієнтує на виявлення політико-культурних символів і знаків, що акумулюють політичний досвід народу та визначають напрям національного розвитку. Застосування етнополітичного підходу, зокрема національного принципу, дало змогу виявити і простежити взаємозв’язок та взаємодію етнічної і політичної складових у політико-культурній системі нації.

Використання функціонального, комунікативного та синергетичного підходів забезпечило аналіз процесів становлення й розвитку НПК, обґрунтування концептуальних поглядів на інфраструктуру НПК як її важливий компонент. На основі біхевіористського та інституціонального (неоінституціонального) підходів розкрито зміст поведінкового та інституційного рівнів НПК.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуалізації теоретико-методологічних засад дослідження НПК та розробленні рекомендацій щодо їхньої реалізації. У межах проведеного дослідження:

уперше:

– обґрунтовано методологію дослідження НПК на основі соцієтального підходу, який уможливлює характеристику нації як колективного суб’єкта та носія політичної культури, дає змогу досліджувати культуру на системно-цілісному рівні, виявляти й аналізувати загальнонаціональні (соцієтальні) політико-культурні форми та їхній детермінуючий вплив на політичну сферу життєдіяльності нації; соцієтальна дослідницька парадигма передбачає активне використання в осмисленні НПК соціокультурного, холістичного, системного, структурно-функціонального та синергетичного підходів;

– розроблено концепцію НПК на основі діалектичного поєднання сучасних теорій культури, політичної культури та нації в контексті соцієтального підходу. З’ясовано, що основні змістові елементи категорії «національна політична культура» мають значний евристичний потенціал: орієнтують дослідника на з’ясування відповідності елементів політичної культури життєвим потребам та інтересам нації; акцентують увагу на тому, що формування та функціонування НПК передбачає наявність певного рівня національної самосвідомості та національної ідентичності членів спільноти; визначають роль національної ідеї як концептуалізуючого та системоутворюючого ядра НПК тощо; 

– як важливий концепт теорії НПК та методологічний засіб дослідження НПК обґрунтовано і впроваджено в науковий дискурс поняття «імператив (імперативи) НПК»; зазначене поняття, що акумулює вимоги сучасної  цивілізації до змісту, структури і функціонування національної політичної культури, має перспективу стати важливим інструментом практичної політичної діяльності, спрямованої на вдосконалення політико-культурної системи нації;

– на основі комунікативного підходу до дослідження НПК розроблено її процесуальну модель, яка визначає етапи розгортання культури в просторі і часі та виявляє аспекти і проблеми, котрим приділяється в науковій літературі недостатньо уваги. На основі комунікативної моделі НПК обґрунтовано поняття «інфраструктура НПК», розкрито структуру та соціальне призначення комплексу взаємопов’язаних засобів духовно-ідеологічного, морально-правового, матеріально-технічного, соціально-організаційного (інституційного) характеру, що забезпечують належні умови для формування, функціонування й розвитку НПК;

набули подальшого розвитку:

– характеристика підходів до осмислення культурної детермінації політичного життя народів і держав в історії політичної думки та в сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі. Встановлено, що в цьому процесі культура постає або як зовнішня, автономна відносно політики система чи її окремі елементи, що залучені до політичного процесу (мораль, право тощо), або як феномен, породжений політикою, органічно властивий їй – т. зв. «політична культура». Останній підхід, впроваджений у дослідницьку практику Г. Алмондом у 50-х рр. ХХ ст., є домінуючим сьогодні. В добу Нового часу культурні чинники політичного життя почали осмислюватись на основі ідеї нації та національних цінностей, тому на рубежі ХУІІІ–ХІХ ст. культурна детермінація політичного життя стала націєцентричною, що проявляється і на сучасному етапі розвитку людства;

– соціокультурний, системний та синергетичний підходи до аналізу НПК, на основі яких сформовано її цілісну модель, що охоплює, крім функціональних елементів культури, націю як суб’єкта і носія політичної культури, об’єкти політико-культурної детермінації та інфраструктуру НПК;

– зміст поняття «політико-культурна суб’єктність нації», яке характеризує спроможність нації формувати нові політичні цінності й цілі, переосмислювати наявні культурні елементи, творчо запозичувати політичний досвід інших країн. На основі холістичного та соціогрупового підходів розкрито культуротворчу роль нації як цілісного системного утворення;

– методологія дослідження основних соцієтальних форм пізнавального, поведінкового та інституційного рівнів НПК, узагальнення їх змісту в матричній формі;

– підходи до типології НПК на основі врахування специфіки нації як суб’єкта політики та політичної культури;

уточнено: 

 – зміст і співвідношення понять «національна політична культура», «політична культура нації» та «етнополітична культура нації»;

– зміст і структуру національної ідеї, її роль як концептуалізуючого і системоутворюючого елемента системи НПК; обґрунтування теоретико-методологічної та практичної доцільності використання,  широкого та вузького трактувань поняття «національна ідея», а також  понять «ідея нації» та «ідея національної держави», зміст яких здебільшого включається у поняття «національна ідея».

Науково-практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дисертаційної роботи є обґрунтування методології дослідження НПК на засадах соцієтального підходу, що є основою для аналізу й осмислення політико-культурних процесів у національних спільнотах. Розроблені теоретико-методологічні засади є важливим підґрунтям для подальших наукових досліджень, що розвиватимуть теорію політичних систем, національної культури та нації загалом, формування і вдосконалення соцієтальної парадигми соціокультурного буття. Результати дослідження можуть бути також використані для комплексного аналізу політико-культурних процесів в Україні, оцінювання їхньої спрямованості на відродження і розвиток української нації, її модернізацію в контексті базових імперативів НПК. Теоретичні положення дисертації можуть застосовуватися при формуванні державної гуманітарної політики у сфері розвитку української політичної культури, політичної і громадянської соціалізації молоді та інших верств населення у контексті стратегії розвитку держави та національної безпеки,  інтеграції України в політичний, правовий та етичний простір Європи. Положення та ідеї дисертаційної роботи можуть бути використані для вдосконалення змісту й методики викладання курсу політології у ВНЗ України, розробки низки спецкурсів з політологічних спеціальностей – «теорія політичної культури», «порівняльна політологія», «основи етнополітології» та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Усі висновки та рекомендації, сформульовані в результаті дослідження, отримані дисертантом особисто і відображені в опублікованих працях. У дисертації не використовувалися ідеї й розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані окремі наукові праці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати наукового дослідження доповідались і обговорювалися на таких міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях і симпозіумах, зокрема: ІІІ Міжна­родному конгресі україністів (м. Харків, 1996 р.); «Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації» (м. Тернопіль, 1996 р.), організованої за ініціативою автора дисертації; «Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості» (м. Запоріжжя, 1997 р.); «Шляхи вдосконалення етики державних службовців» (м. Київ, 2002 р.); «Історичні, філософські та політико-правові аспекти розвитку українського парламента­ризму, виборчих кампаній» (м. Тернопіль, 2006 р.); VІІ міжнародному семінарі «Етнічність і влада» (м. Ялта, 2008 р.); «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (м. Харків, 2008 р.); «Культура і економіка» (м. Донецьк, 2008 р.); «Правові та соціополітичні аспекти взаємовідносин ЄС–Україна» (м. Донецьк, 2008 р.); сьомому  міжнародному симпозіумі «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі: Україна–Туреччина» (м. Івано-Франківськ, 2009 р.); «Вивчення і впровадження іноземного досвіду вдосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2009 р.); «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (м. Київ, 2009 р.); «Ціннісні пріоритети освіти у ХХ1 столітті: соціалізація та соціальна адаптація особистості» (м. Київ, 2010 р.); «Методологія політичної науки (ІІ читання)» м. (Львів, 2010 р.), других Слобожанських політологічних читаннях «Права і свободи людини в контексті українського державотворення» (м. Харків, 2010 р.); «Національне питання в Росії: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Белгород, Росія, 2011 р.); «Трансформаційні процеси на пострадянському просторі на рубежі ХХ–ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір» (м. Ужгород, 2011 р.).

Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковано в
4-х монографіях, дві з яких індивідуальні (2009 р., 2010 р.), одній брошурі,
28 статтях у наукових фахових виданнях України з політичних наук, 19 публікаціях в інших виданнях, серед яких наукові статті та матеріали наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів (16 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту становить 351 сторінку, з них основна частина – 330 сторінок. Список використаних джерел налічує 665 найменувань на 65 сторінках.