Заказать диссертацию РОЗВИТОК КРАТОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ В УКРАЇНІ :

Науковий консультант доктор політичних наук, академік НАН України Левенець Юрій Анатолійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Кармазіна Марія Степанівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу соціально-політичної історії

доктор політичних наук, професор Салтовський Олександр Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політичних наук

доктор політичних наук, старший науковий співробітник Ващенко Костянтин Олександрович, Національна академія державного управління при Президентові України, 1-й віце-президент

Захист відбудеться “____” _____________ 2012 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розісланий “____” ______________ 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Т. А. Бевз

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ ст. на уламках світової системи соціалізму та геополітичного двополюсного порядку стрімко формується новий глобалізований світ, для якого чимало традиційних моделей, стереотипів, уявлень, властивих суспільно-політичній та кратологічній думці, виявляються непридатними. Ця ситуація потребує узагальнення та переосмислення традиційних підходів до пізнання влади, розробки, формулювання та апробації новітніх кратологічних парадигм, адже успішний поступ суспільства залежить від ефективності функціонування системи державної влади. Особливо актуальним це завдання постає для суспільств, що переживають крах і злам тоталітарних та авторитарних політичних режимів і опинилися в непростій ситуації соціально-політичного й цивілізаційного самовизначення. Україна перебуває у стані пошуку власного шляху розвитку. Поглиблення деструктивних, дезінтеграційних процесів, що охопили усі сфери (особливо політико-владну) життєдіяльності українського суспільства, відірваний від суспільних потреб характер соціальних перетворень, відсутність чітко сформульованої, зрозумілої для широкого громадянського загалу мети, нових моделей розвитку суспільства, суб’єктивізм та перманентні імпровізації суб’єктів влади, механічне калькування західних моделей управління, несистемний характер формування державно-владного апарату, часті ротації керівних кадрів у вищих ешелонах влади України (особливо у післявиборчий період), претензії бюрократичного апарату на особливу роль у постсоціалістичному розвитку актуалізують звернення до вітчизняного та зарубіжного кратологічного (насамперед демократичного) досвіду. Ґрунтовне ознайомлення з ним та його творче осмислення дозволить вийти на нові рівні розуміння феномену влади, подолати стереотипні, аматорські та міфологізовані уявлення про неї, сформулювати якісні практичні рекомендації, мінімізувати негативні наслідки кризовних явищ у системі державного управління та упровадити його ефективну модель, адекватну потребам сучасного стану країни й історичним викликам, що перед нею постали.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках наукових тем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України “Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні” (НДР 0102U002865), “Світоглядно-теоретичний вимір сучасної української політики” (НДР 0108U001418).

Об’єктом дослідження є влада як невід’ємний, сутнісний і універсальний вимір людського буття і соціально-політичної реальності.

Предметом дослідження виступають генеза та особливості розвитку знань про владу в Україні як самостійного суспільного явища, що розглядається в єдності його історичного, інституційно-правового, політологічного та аксіологічного вимірів, що має власну типологічну своєрідність і закономірності національно-культурного розвитку.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб у контексті сучасних парадигм наукового розуміння влади виявити та осмислити особливості становлення і розвитку в Україні знань про владу з позицій пошуку ефективної моделі державного управління, адекватної потребам сучасного стану країни й історичним викликам. Досягнення поставленої мети передбачає виконання низки взаємопов’язаних дослідницьких завдань:

– здійснити комплексне дослідження проблеми інтерпретації влади (політичної, державної, соціальної) у вітчизняній політичній науці й суміжних соціально-гуманітарних науках, систематизувати основні парадигми політологічного розуміння влади;

– провести уточнення та методологічне розмежування базових дефініцій – “влада”, “політична влада”, “державна влада”, “соціальна влада”;

– дослідити процес формування та історичної трансформації світових знань про владу та її концепції, виявити їх особливості, спільні й відмінні риси для порівняльного аналізу розуміння влади в українській політичній думці;

– дослідити генезу і систематизувати уявлення про владу на різних етапах історичного розвитку України;

– проаналізувати процес становлення та розвитку знань про владу в сучасній Українській державі;

– визначити комплекс дискусійних владознавчих проблем, які недостатньо вивчені і потребують глибшого дослідження і концептуалізації;

– накреслити перспективні напрями подальшої наукової розробки досліджуваної проблеми;

– показати можливості соціально-гуманітарних наук, насамперед політичної науки, у пошуку шляхів та виробленні ефективних механізмів використання позитивного світового та вітчизняного кратологічного досвіду у реформуванні політичної влади в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є його побудова на принципах системного підходу (розгляд політики і влади як цілісної, складно організованої, саморегульованої системи, ефективність якої залежить як від злагодженості внутрішніх елементів, так і від зовнішніх впливів) та структурно-фунціонального аналізу (кратологічні знання складаються з елементів, зв’язків та взаємозв’язків між елементами, умов та норм їх діяльності, що все разом і творить певну якість, органічне ціле), застосування яких уможливило теоретичну синхронізацію аналізу світових та вітчизняних кратологічних знань. Кратології як системі знань, що існує на міждисциплінарному стику багатьох наук, притаманний методологічний релятивізм. Відповідно до мети та змісту поставлених дослідницьких завдань, у дисертації застосовувалися загальнонаукові, міждисциплінарні, конкретно-наукові та методико-технічні (емпіричні) методи.

Діалектичний метод дозволив розглянути кратологічні знання у процесі виникнення та еволюції, враховуючи можливості переходу з однієї якості до іншої в залежності від обставин. Метод аналогій допоміг порівняти політичні системи і відповідні політико-владні процеси, уникаючи дій за алгоритмом “спроб і помилок”. Метод наукової абстракції використаний для відсторонення від другорядного у досліджуваній проблемі і вибору тих суспільних зв’язків і інститутів, які уявляються системоутворюючими. Комбінування методу аналізу й синтезу дало автору змогу шляхом виокремлення складових елементів кратологічних знань і з’ясування специфіки кожного з них в історичній ретроспективі та у контексті органічного поєднання здобутків світового владознавства з українським політико-владним контекстом, шляхом синтезу вибудувати узагальнену систему знань про владу (політичну, державну, соціальну). Застосування методу індукції і дедукції допомогло зрозуміти співвідношення загального і часткового у владознавчих дослідженнях.

З міждисциплінарних методів (підходів) у дисертації використані порівняльний (зіставлення за чітко визначеними параметрами однотипних і різнотипних політико-владних фактів, явищ тощо), історичний (аналіз кратологічних знань у їхньому послідовному часовому розвитку, з’ясування зв’язку минулого, сучасного і майбутнього), нормативно-ціннісний (розкриття значення й ролі різних політико-владних явищ для особистості й суспільства, їх поглядів щодо цінностей (справедливість, свобода, рівність, права людини тощо) суспільно-політичного життя), біхевіоралістський (вивчення поведінки суб’єктів та об’єктів політичної влади), антропологічний (використаний як інструмент дослідження впливу на політику і владу особливостей антропогенезу), синергетичний (розгляд українського суспільства і влади як системи, якій властиві взаємопроникнення, відкритість, самоорганізація, асиметричні структури, нерегулярність зв’язків і функціональна нестабільність).

З-поміж конкретно-наукових методів дисертант спирався на метод ситуаційного аналізу (вивчення кратологічних знань у реальних ситуаціях: у процесі реформ, застою чи революції), метод суцільного і вибіркового аналізу текстів і дискурсів, що здійснюється за певними параметрами (контент-аналіз (допоміг здійснити формалізоване дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення в них певних закономірностей, особливостей тощо), дискурс-аналіз (сприяв дослідженню комунікативних процесів у політико-владному середовищі з огляду на їх співвідношення з політичною культурою, з урахуванням особистісних характеристик політичних суб’єктів), метод політичної герменевтики (використаний для тлумачення та пояснення політичних документів), метод “виявлення” (detection) (полегшив виявлення певного типу пропаганди у тих чи інших матеріалах)), в електоральних дослідженнях застосовувався метод кореляційного (виявлення зв’язку між тональністю сприйняття українським суспільством європейських цінностей та європейської інтеграції України з висвітленням цього процесу у різних ЗМК), статистичного аналізу.

Важливу групу методів дисертаційного дослідження склали методико-технічні (емпіричні) методи, що спираються на вивчення первісної інформації про владу. Серед них варто виділити метод спостереження, інтерв’ювання, анкетування, онлайнові опитування, аналіз електоральної статистики (результати виборів, референдумів тощо), метод оцінювання (визначення якості урядових та інших програм, їх відповідність критеріям ефективності та справедливості), контекстуального аналізу тощо.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена метою та завданнями дослідження і полягає в наступному:

– встановлено, що кратологія (владознавство) як самостійний і цілісний напрям політичної науки в Україні ще не сформувався (владознавчі студії розпорошені у різних галузях знань), що засвідчує відсутність: базових дефініцій у політологічній словниковій та енциклопедичній літературі, активного введення термінології в коло дослідницьких проблем тощо;

– комплексно та системно узагальнено багатовіковий світовий та вітчизняний владознавчий досвід (демократизація влади, її легітимність, підпорядкування закону, підвищення рівня її ефективності й відповідальності, співвідношення влади, сили і насильства, бюрократизація апарату владних структур, поділ влади, конфліктність між гілками влади тощо);

– застосовано міждисциплінарний підхід для системного узагальнення кратологічних знань в Україні: в історіографічний аналіз включено результати досліджень філософів, правознавців, соціологів, істориків, представників інших соціально-гуманітарних наук;

– запропоновано ряд підходів щодо дослідження та системного осмислення світових та вітчизняних кратологічних знань: 1) в залежності від основних сфер життєдіяльності суспільства (політична, державна, соціальна); 2) у зв’язку з основними історичними етапами, цивілізаційними процесами, конкретними країнами і відповідними їм формами облаштування влади; 3) з урахуванням своєрідності, особливостей (національних, історичних, конфесійних тощо) сучасної організації влади у різних державах та континентах; 4) в залежності від з’ясування і виділення конкретних соціальних інститутів, суб’єктів влади (державна, партійна, церковна, сімейна, особиста влада тощо);

– здійснено уточнення та методологічне розмежування базових дефініцій – “влада” (здатність і можливість здійснювати власну волю, вирішальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів, зокрема права, авторитету, насильства), “політична влада” (можливість та здатність суб’єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття і впровадження у життя політичних рішень, на діяльність, на поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства), “державна влада” (публічно-політичні, вольові (керівництва-підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб’єктами політичної системи суспільства на ґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус), “соціальна влада” (вольові (керівництва-підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для соціального колективу волі (інтересу));

– розроблено періодизацію розвитку української кратології з фіксацією не лише позитивних, а й застійних (навіть елементів занепаду) явищ на кожному з етапів:

· етап розвитку української кратології (домінантний і найбільш тривалий) у контексті європейських та світових демократичних традицій, здобутки якої були представлені ідеями виборності, змінності, підзвітності і підконтрольності влади; легітимності влади; поділу влади; наявністю колективних органів прийняття рішень; договірного характеру влади; республіканської форми врядування; суверенітету державної влади і визначення її межі щодо індивіда; розмежування світської та духовної влади тощо;

· етап випереджаючого розвитку кратологічних знань з акцентуванням уваги на інноваційному вітчизняному владознавчому досвіді (заперечення українськими гуманістами (ХVІ–ХVІІ ст.) божественного походження влади й держави, виступи проти підпорядкування світської влади духовній, за невтручання церкви у державні справи; розробка С. Оріховським-Роксоланом (ХVІ ст.) ідеї природного права, обґрунтування позиції щодо доцільності розмежування різних гілок влади через унормування їхньої діяльності; запровадження Б. Хмельницьким виборної системи державної влади – гетьманщини; формулювання П. Орликом у Конституції (1710) раніше від Ш. Монтеск’є концепції поділу влади на законодавчу і судову);

· етап домінування застійних явищ у вітчизняному владознавстві, основними складовими якого були: іноземне поневолення українських земель (від сер. XIV ст. – до Люблінської унії 1569 р.); запровадження кріпацтва (др. пол. XVI ст. – до 1861 р.), розгром Запорізької Січі (1775); період СРСР (розвиток українського суспільства упродовж 1920-х рр. – до кінця 1980-х рр. був пов’язаний із органічно невластивою його ментальності, національній традиції та конкретно-історичним потребам радянською тоталітарно-бюрократичною системою);

· етап наздоганяючого розвитку українського владознавства (від поч. 90-х рр. ХХ ст.), який характеризувався пожвавленням інтересу до владознавчої тематики, успішними спробами обґрунтування вітчизняними дослідниками власного бачення змісту влади (політичної, державної, соціальної) під кутом зору поєднання демократичних здобутків зарубіжної кратології з українським політико-владним контекстом. Розвинуто думку про те, що найвразливішою рисою сучасного вітчизняного владознавства, а ще більше – української влади – продовжує залишатися їх вторинний характер, перманентне запізнення з реакцією і прийняттям ефективних управлінських рішень як на нові історичні виклики, так і на дії провідних суб’єктів європейської та світової політики;

– дістала подальший розвиток теза, що українські дослідники радянського періоду визначали владу головним чином на макрополітичному рівні, обґрунтовували її класову природу й зумовленість характером економічних відносин; теоретична інтерпретація державної влади значною мірою залежала від політичних обставин та ідеологічного тиску, здійснювалася у руслі парадигми історичного матеріалізму, апологетизації радянської політичної системи і влади, а тема влади належала до заідеологізованих аспектів суспільствознавства;

– встановлено, що не дивлячись на посилення інтересу до політико-владної проблематики та активізації владознавчих студій, вітчизняний кратологічний доробок не повною мірою відповідає сучасним стандартам наукового пошуку; зарубіжні концепції влади проаналізовані недостатньо; у вітчизняних дослідженнях акумульовано багато загальних міркувань про владу, які можна небезпідставно віднести до будь-яких інших явищ, хоч якось пов’язаних із впливом одних людей на інших (“вплив”, “управління”, “детермінація”, “примус”, “сила”, “авторитет”, “панування”, “соціальний контроль”) чи зі сферою політики у цілому (“політична система”). Доведено, що важливі концептуальні проблеми, що є головним предметом дискусій у західній філософії, психології, політології, соціології і культурології, ще не знайшли належного упровадження у вітчизняному суспільствознавстві;

– виявлено існування диспропорції між численними сучасними розвідками щодо різних аспектів влади в Україні і невеликою кількістю ґрунтовних наукових робіт стосовно її природи і методологічних засад осмислення, що засвідчило недостатню теоретико-методологічну забезпеченість емпіричних досліджень влади і потребу в глибших та систематизованих її концептуалізаціях;

– визначено коло владознавчих проблем, які недостатньо вивчені і потребують глибшого дослідження і концептуалізації, зокрема механізм поділу влади; проблеми залежності якості парламентаризму від вибору форми правління та поведінки основних суб’єктів політики; феномен президентської влади; діяльність урядів незалежної України; причини протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади; реформування судової системи, її унезалежнення; перманентний процес змін політичної системи, конституційних реформ; діяльність неурядових організацій в умовах системних політичних трансформацій; специфіка лобіювання суспільних інтересів через політичні партії та групи тиску;

– висвітлено реальні можливості соціально-гуманітарних наук, насамперед політичної науки, щодо пошуку шляхів та вироблення ефективних механізмів (за наявності політичної волі керівництва держави) використання позитивного зарубіжного та вітчизняного кратологічного досвіду у реформуванні політичної влади в сучасній Україні, утвердженні в суспільстві цивілізованого ставлення до політики і влади, подолання стереотипних, аматорських та міфологізованих уявлень про них;

– узагальнено можливі підходи щодо ефективного реформування політичної влади в Україні через використання сукупного демократичного вітчизняного та світового владознавчого досвіду.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в реальній можливості їх застосування при розв’язанні низки проблем політичної практики сучасної України, зокрема: подолання посттоталітарних стереотипів в українському владному корпусі та реалізованому ним управлінському механізмові; розбудови ефективних політичних інститутів; цивілізованого розмежування владних повноважень; запобігання відчуженню влади від народу, її приватного чи корпоративного застосування; упровадження на всіх рівнях ефективної виборчої системи; розвитку політичного і кратологічного дискурсу тощо. Використання теоретичних положень і висновків роботи за наявності політичної волі керівництва держави могли б оптимізувати засади і стратегії політичного аналізу, підвищити дієвість політичних програм, сприяли б цілеспрямованому реформуванню політичної системи України відповідно до сучасних цивілізаційних вимог і глобалізаційних викликів, формуванню демократичної політичної свідомості і політичної культури українського суспільства. Отримані результати дисертаційного дослідження використовуються у викладанні здобувачем навчальних дисциплін “Кратологія”, “Політична система України”, “Політологія”, “Вибори та виборчі системи”, “Партологія” у ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. Дослідження слугуватиме підгрунтям у викладанні спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, підготовці підручників і навчальних посібників з кратології, політології, партології.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження узагальнені та представлені у доповідях і виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: І Міжнародній науковій конференції “Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина” (Івано-Франківськ, 24–25 червня 2004 р.); Другій Міжнародній науковій конференції “Соборність України: історична спадщина та виклики часу” (Переяслав-Хмельницький, 19–20 травня 2005 р.); ІІІ Всеукраїнській науковій конференції “Соборна Україна: історична ретроспектива” (Черкаси, 9–10 грудня 2005 р.); І Курасівських читаннях “Етнополітична ситуація в Україні напередодні парламентських виборів” (Київ, 15 грудня 2005 р.); ІІІ Курасівських читаннях “Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії” (Київ, 4 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми політичного менеджменту” (Київ, 15–16 жовтня 2008 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Конотопська битва: міфи і реалії в східноєвропейській історії” (Київ, 19 червня 2009 р.); V Курасівських читаннях “Політичний простір України: регіональні виміри (до 70-річчя І. Ф. Кураса)” (Київ, 6 жовтня 2009 р.); на науково-практичних конференціях і засіданнях круглих столів професорсько-викладацького складу ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”.

Публікації. Положення дисертації, теоретичні узагальнення і висновки знайшли відображення у двох авторських монографіях “Три моделі тоталітаризму. Порівняльний аналіз фашизму, більшовизму та націонал-соціалізму. Монографія” (К.: Нелень, 2000. – 254 с.); “Розвиток кратологічних знань в Україні” (Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2011. – 794 с.); 28 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях та збірниках наукових статей (4 статті у співавторстві); у трьох навчальних посібниках з політології (один рекомендований МОН України для студентів ВНЗ).

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали предметом дослідження, їхня різноплановість зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація у вигляді опублікованої монографії складається з вступу, п’яти розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, приміток до розділів. Загальний обсяг роботи становить 794 сторінки. Список використаних джерел включає 1284 найменування.