Заказать диссертацию ПОЛІТИКО-АКСІОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ :

Робота виконана на кафедрі політичних наук Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант –

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент НАН України
Михальченко Микола Іванович,
Інститут політичних та етнонаціональних
досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України,
завідувач відділом теорії та історії політичної науки

доктор історичних наук, професор
Марусик Тамара Володимирівна,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, проректор з науково-педагогічної роботи з питань навчально-виховного процесу

доктор політичних наук, професор
Денисенко Валерій Миколайович
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

доктор політичних наук, доцент
Співак Віктор Миколайович Академія праці і соціальних відносин ФПУ, професор кафедри гуманітарних дисциплін та профспілкового руху

Захист відбудеться 22 червня 2012 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Михайла Коцюбинського, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано 18 травня 2012 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження аксіологічного аспекту взаємодії цивілізацій обумовлено теоретико-практичними потребами, насамперед потребою формування тієї ціннісної основи, на якій можна було б вибудувати архітектоніку нового світу – світу без війн, насильства і тероризму, світу довіри, взаємодії і співпраці народів і культур, сукупність яких складає “живе тіло” сучасної людської цивілізації. Людство стомилось від насильства і протистояння. Переважна його більшість прагне демократії, гуманізму і взаєморозуміння на засадах загальнолюдських пріоритетів, а тому перебуває в активному і відкритому дискурсі, мета якого – толерантність і порозуміння, взаємодія і співпраця у всіх сферах суспільного життя. Між тим, досягнення такого способу життя є справою далеко не простою. Єднання народів і культур на полі цінностей потребує колосальних теоретичних і практичних зусиль кожного, а особливо – теоретичної і практично-керівної еліти суспільства. З метою пошуку і теоретичного обґрунтування чинників, напрямів і технологій досягнення порозуміння в царині цінностей і підготовлене наше дослідження.

Проблема ціннісного дискурсу цивілізацій завжди була в центрі філософсько-політичних роздумів вчених різних культур, наукових шкіл чи напрямів. І це – закономірно. Адже кожен народ, культура чи спільнота має свій спектр цінностей. Деякі з них є спільними для інших, для більшості чи навіть для всіх народів; ряд цінностей відрізняються як за змістом, так і за світоглядною спрямованістю. Інколи ця різниця доходить до межі нерозуміння, неприйняття, зіткнення, конфлікту. І хоча людство загалом зацікавлене в гармонії світу (згадаймо ідеал великого Платона про гармонійне облаштування життя у Атлантиді, яку поглинули води Атлантичного океану, алгоритм не менш великого Канта про цінність і необхідність облаштування “вічного миру”, філософське кредо знаменитого Швейцера щодо “благоговіння перед життям” і т. ін.), історія світової цивілізації постійно супроводжується зіткненням цінностей, конфліктами, які часто-густо вирішуються шляхом застосування зброї.

Процес взаємодії світових цивілізацій, а відповідно й проблему зіткнення чи діалогу цінностей, актуалізували й багато в чому обумовили розгляд у новому ключі такі світові процеси, як глобалізація та інформаційно-інтелектуальна революція. Зросли міграційні потоки. Активізувалось масове переселення народів, особливо робочої сили з метою працевлаштування в інших країнах світу. Збільшилась людська маса біженців. Більш потужними стали міждержавні і громадянські комунікації, туристичний обмін, наукові, релігійні, освітянські та інші контакти. Все це суттєво змінює соціальний та етнічний склад регіонів, призводить до підвищення етнічної різнобарвності населення, збільшує кількість етнічно змішаних шлюбів, актуалізує проблему взаємодії цінностей, обумовлює потребу її світоглядно-політологічного аналізу.

Специфіку цінностей інших народів і культур намагались осмислити в свій час Платон, Аристотель, Дж. Віко, Бокаччо, Н. Макіавеллі, Ш. Монтескьє, Вольтер, Ф. Гізо, Г.Бокль, Л. Морган, Ф. Енгельс, А.Чижевський, К. Ціолковський, Ф. Бродель, М. Кондратьєв, Е. Лабрусс, Ф. Сіміан, Й. Шумпетер, І. Уоллерстайн та інші мислителі різних історичних епох.

В контексті розгляду специфіки локальних, регіональних та світових цивілізацій до цієї проблематики звертались Ф. Фурьє і К. Сен-Сімон, М. Бердяєв і Й. Гердер, О. Шпенглер і М. Данилевський, А. Тойнбі і Е.Літтре, Х. Ортега-і-Гассет і А. Фергюсон, В. Вернадський і Ф. Бродель. Серед представників сучасної західної науки, які досліджували цю проблему, слід назвати таких вчених, як Х. Арендт, Д. Белл, З. Бжезинський, М. Вебер, Д. Істон, С. Ліпсет, А. Пшеворський, У. Ростоу, Дж.Сорос, Е. Тоффлер, Д.Торрес, Ф. Фукуяма, М. Хайдеггер, С. Хантингтон, Ф.Шміттер, М. Штомпка, К. Ясперс та інші.

У працях науковців країн колишнього СРСР помітними є дослідження Т. Алексеєва, А. Ахієзера, М. Бромлея, Є. Бабосова, О. Бовіна, А. Бутенка, К. Гаджиєва, П. Гречко, О. Дегтярьова, Б. Єрасова, В. Коваленка, О. Комаровського, Н. Моісеєва, А. Панаріна, М. Петрова, А. Полетаєва, І. Савельєва, А. Саламатіна, В. Стьопіна, Ж. Тощенка, В. Толстих, П. Ядова, Ю. Яковця та інших.

Серед праць українських дослідників, які тією чи іншою мірою аналізували процеси взаємодії цінностей в контексті розвитку людської цивілізації, вирізняються роботи В. Андрущенка, О. Бабкіної, В. Бакірова, І. Варзаря, К. Ващенка, А. Волинського, М. Головатого, В. Горбатенка, М. Горного, Л. Губерського, М. Дмитренка, О. Докаш, В. Євтуха, М. Калініченка, В. Кременя, І. Кресіної, Д. Круглашова, І. Кураса, Т. Лаврука, Ю. Левенця, М. Лукашевича, Ю. Макара, В. Макара, М. Михальченка, В. Пазенка, А. Поліщука, А. Романюка, Н. Ротар, Ф. Рудича, С. Рябова, В. Савельєва, З. Самчука, В. Стародубця, О. Токовенка, А. Толстоухова, С. Тихомирова, В. Фісанова, Ю. Шайгородського, Л. Шкляра, Ю. Шемшученка, П. Шляхтуна, М. Шульги, В. Якушика та інших.

Предметом безпосереднього теоретичного аналізу означена тема була визначена в праці С. Хантінгтона “Зіткнення цивілізацій”. Розгортаючи й вибудовуючи свою дещо суперечливу наукову концепцію, вчений робить висновок, що конфлікт між цивілізаціями є неминучим, і це буде остання стадія в еволюції конфлікту в сучасному світі. Слід зазначити, що з моменту появи книги С. Хантінгтона обсяг публікацій за цією проблематикою в різних країнах світу подвоївся, а може й потроївся. І цілком логічно, що з’явилися праці, де критично оцінюється абсолютизація конфлікту цивілізацій і робиться наголос на їх конструктивній взаємодії (М.Михальченко).

І все ж, незважаючи на досить помітний об’єм публікацій, проблему взаємодії, дискурсу цивілізаційних цінностей не можна вважати вичерпаною. Існує низка питань, на які в наявній літературі немає ще більш-менш задовільної відповіді. До них, зокрема, належать теоретико-методологічні засади аналізу цивілізацій, історичні аспекти їх взаємодії, критерії визначення сучасних світових, регіональних і локальних цивілізацій. Більш глибокого й розгорнутого аналізу потребує положення про зіткнення і взаємодію не цивілізацій, як спочатку думав С. Хантінгтон, а цінностей. Нового теоретичного дослідження потребує проблема місця і ролі України в системі ціннісно-розколотого світу; його гармонізації на основі толерантного сприйняття цінностей різними народами і культурами; мобілізації ресурсів і засобів формування нового політичного мислення, ціннісної рівноваги, особливо засобами науки, культури, релігії і освіти, тобто дослідження політико-аксіологічних детермінант сучасного цивілізаційного розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках науково-дослідної теми кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова “Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід та українські реалії”, що входить до Тематичного плану науково-дослідних робіт НПУ імені М. П. Драгоманова, науковий напрям “Дослідження проблем гуманітарних наук”, затверджений Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 4 від 24 грудня 2008 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 5 від 29 січня 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення теоретико-методологічного аналізу політико-аксіологічних детермінант розвитку сучасних цивілізацій, аналіз моделі та технології їх зближення, визначення ролі гуманітарних чинників – науки, освіти та культури – у забезпеченні їх ціннісного порозуміння та взаємодії.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань:

– систематизувати сучасні наукові підходи до дослідження феномену цивілізації у зарубіжній та вітчизняній політико-філософській думці; визначити зміст поняття “цивілізації”, його логіко-гносеологічне навантаження; місце в системі категоріальних складових сучасної теорії та філософії політики;

– проаналізувати головні методологічні засади сучасного цивілізаційного підходу як передумови для подолання універсалістських концепцій єдиного загальнолюдського прогресу суспільної думки ХІХ – поч. ХХ ст.; довести, що такий підхід суттєво розширює дослідницькі можливості в умовах нелінійної взаємодії різноманітних культур і є парадигмальною перспективою, в рамках якої все більшої актуальності набувають культурологічний, синергетичний та власне цивілізаційний підходи до розуміння закономірностей політичного розвитку;

– здійснити аналіз типологій локальних цивілізацій та виявити критерії цих типологій в сучасній соціально-філософській та політичній думці; виокремити головні два типи цивілізації – західну і східну; дослідити теорії формування єдиної цивілізації людства;

– визначити евристичну спроможність та водночас слабкість концепції цивілізаційного розколу С. Хантінгтона; проаналізувати основні види цивілізаційних конфліктів, роль національних держав в системі локальних цивілізацій, перспективи та альтернативні сценарії становлення нового світового порядку; виявити основні варіанти зближення цивілізацій, політико-ціннісні орієнтири для успішних глобальних міжнародних відносин;

– здійснити подальше теоретичне осмислення феномену демократії та демократичних цінностей як створених тривалим перебігом розвитку цивілізації способів та умов діалогу компромісного узгодження, взаємного обмеження суперечливих та конфліктних інтересів і підґрунтя для подолання цивілізаційного розколу сучасного світу; проаналізувати існуючі підходи до процесу демократичних перетворень; виокремити особливості розвитку демократії в сучасній Україні; дослідити місце та роль України в системі “ціннісно-розколотого світу”;

– проаналізувати роль гуманітарних чинників (демократизації суспільного розвитку, науки, культури та освіти) у подоланні ціннісного розколу цивілізацій, формуванні толерантності як основної світоглядно-моральної та політичної установки зближення цивілізацій.

Об’єктом дослідження виступає феномен цивілізації в його історичній еволюції та сучасному розвитку.

Предметом дослідження є політико-аксіологічні детермінанти цивілізаційного розвитку в контексті викликів сучасної епохи.

Методи дослідження. Дослідження базувалось на основних принципах сучасного наукового пізнання – науковості, об’єктивності, цілісності, історизму, розвитку, єдності теорії і практики та інших.

У дослідженні застосований цивілізаційний підхід як провідний підхід до аналізу політико-аксіологічних детермінант цивілізаційного розвитку. У дисертації використано також такі методологічні підходи, як історичний, логічний, герменевтичний, аксіологічний, гуманістичний, комплексний для аналізу окремих питань зіткнення, конкуренції, конвергенції цінностей.

У ньому використано також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, зокрема, такі, як метод структурно-функціонального аналізу, синергетики, системного аналізу та інші. Використання діалектичного методу пізнання дало змогу розкрити теоретико-методологічні основи категорій “цивілізація”, “цивілізаційний розвиток”, “цінності цивілізації”, “розкол цивілізацій”, проаналізувати предмет дослідження у його соціальних та інших взаємних зв’язках і залежностях; компаративний метод забезпечив можливість аналізу та здійснення порівняння різних типів цивілізацій; застосування структурно-функціонального методу дало змогу дослідити складну архітектоніку політичного розвитку та розвитку цивілізацій, виокремити політико-аксіологічні детермінанти цивілізаційного розвитку. Системний підхід забезпечує розуміння значення феномену цивілізації в його цілісності, системних зв’язках і залежностях; історико-генетичний метод дозволяє простежити історичну ґенезу цивілізацій та епох від аграрного виробництва через індустріальну епоху і епоху НТР до нинішнього часу – періоду глобалізації та інформаційної революції. Зазначені загальні підходи доповнюються такими філософськими методами, як герменевтичний, діалектичний, компаративістський і феноменологічний та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі критичного розгляду класичних та сучасних концепцій цивілізаційного розвитку людства, особливо концепції “конфлікту цивілізацій”, їх взаємодії як діалогу і конвергенції обґрунтовано модель ціннісного дискурсу цивілізацій, порозуміння і взаємодії народів і культур на основі загальної демократизації суспільних процесів, взаємодії науки і культури, освіти і моралі, релігійних та інших суспільних інститутів як політико-аксіологічних детермінант цивілізаційного розвитку.

Уперше:

– побудовано концепцію ціннісно-цивілізаційного дискурсу, на основі якого здійснюється зближення і конвергенція цивілізацій і культур; визначено роль і значення гуманітарних чинників – науки, освіти, культури і т. ін. – у толерантному сприйнятті цивілізаційних цінностей різними народами і культурами, посиленні на цій основі їх взаємодії та співробітництва;

– на основі інтегративної методології, міждисциплінарного підходу до аналізу політико-аксіологічних детермінант цивілізаційного розвитку здійснено філософсько-політичний аналіз поняття “цивілізації” як інтегративного за своїм змістом, багатозначного і плюралістичного утворення, основна смислова лінія якого розгортається як позначення певної стадії суспільного розвитку;

– встановлено взаємозв′язок між поняттями “цивілізація” та “матеріальна і духовна культура суспільства”; доведено значення цивілізаційного підходу до можливостей дослідження політико-аксіологічних детермінант цивілізаційного розвитку, зокрема в сучасних умовах глобалізації і становлення багатополярного світу;

– визначено та проаналізовано політико-аксіологічні детермінанти подолання розколу цивілізацій як розколу ціннісного; доведено, що реальною перспективою виходу з цієї кризи є вироблення та ефективне застосування механізмів конструктивних міжцивілізаційних взаємодій, що ґрунтуватимуться на людиноцентричних та культуроцентричних світоглядних принципах, які здатні формуватися лише в таких сферах, як культура, освіта, наука, як основні чинники формування світоглядно-ціннісної та політичної толерантності;

– обґрунтовано конструктивну роль демократизації, демократичних гуманістичних цінностей стосовно подолання ціннісного розколу світової цивілізації; доведено, що масштабні демократичні трансформації потребують більш глибокого теоретичного осмислення як з огляду загальних закономірностей, так і локальних цивілізаційних особливостей, які відображають різноманіття обставин та багатоваріантність процесу поширення демократії.

Удосконалено:

– розуміння поняття “цивілізація”; доведено, що хоча жодне з існуючих визначень “цивілізації”, виокремлене й обґрунтоване тим чи іншим автором, не може розглядатись у ролі кінцевого, а тим більше абсолютного, все ж на основі їх інтеграції “цивілізацію” (в самому широкому розумінні) можна розглядати як певний стиль, порядок, характер і спосіб життя людей досить зрілого історичного часу на противагу “варварству”, хоч і останнє теж було специфічною цивілізацією; люди періоду класичної греко-римської “цивілізації” вийшли на більш високий рівень всесвітньо-історичного процесу, мали значні матеріальні та духовні надбання, що позначались терміном “культура”;

– положення про те, що людство є єдиною цивілізацією, що сформувалась як синтез, взаємодія народів і культур, і які співіснують доповнюючи одна одну, або ж заперечує ті надбання, досягнуті іншими народами; історичний перерозподіл основних культурних надбань (освоєні землі, будівлі, засоби існування та культурні цінності) між тими чи іншими народами в межах цивілізації здійснюється здебільшого шляхом війн; війни підточують основи життєдіяльності цивілізації, знищують культурні надбання; у війнах гинуть люди, культурні цінності;

– висновок щодо характеру сучасної цивілізації, яка переживає не простий період у своєму розвитку: з одного боку, відчувається значне зближення цінностей, культур, домінування об’єднавчих процесів, з другого – міграційні суперечності, сплеск організованої злочинності та тероризму тощо. Протистояння цих тенденцій начебто поглиблює ціннісний розкол цивілізації, але, водночас, актуалізує проблему конструктивної взаємодії цивілізаційних цінностей, визначення та аналізу політико-аксіологічних детермінант цивілізаційного розвитку. Передові, тобто науково-технічно розвинені держави і прогресивні громадські організації роблять все необхідне, щоб зменшити цей розкол, а у перспективі – нівелювати його.

Подальшого розвитку набули:

– критична інтерпретація концепцій цивілізації та різноманітності її типів в підходах А. Тойнбі, М. Данилевського, О. Шпенглера, П. Сорокіна, С. Хантінгтона, М. Вебера та ін., аналіз типологій локальних цивілізацій та критеріїв цих типологій в сучасній соціально-філософській та політичній думці, зокрема українських дослідників В.Андрущенка, С.Кримського, М.Михальченка, Ю.Павленка, Н.Ротар, та ін.;

– визначення та аналіз ролі й впливовості чинників подолання ціннісного розколу цивілізації; автором доведено, що загальна тенденція подолання ціннісного розколу цивілізації реалізується під впливом різноманітних чинників – економічних (народи прагнуть до співпраці в галузі виробництва і споживання товарів), політичних (загальне прагнення народів – жити в мирі і співпраці), соціокультурних (народи прагнуть обмінюватись культурними цінностями) тощо; важливу роль серед них відіграють наука, освіта і культура; незамінною є також роль громадських організацій, які сприяють зближенню інтересів, розгортанню взаєморозуміння, співпраці між народами і культурами, знижують міжнародну напругу чи протистояння;

– критично-аналітичний аналіз західних футурологічних концепцій та прогнозів С. Хантінгтона, Е. Тоффлера, З. Бжезінського, Д. Белла, Дж. Форестера, Ф. Фукуями, осмислення ціннісних аспектів забезпечення політичної модернізації українського суспільства на основі досягнення органічної єдності самобутньої культури та загальноцивілізаційних орієнтирів розвитку, поєднаний із компаративним аналізом теоретичних доробків російських і українських науковців, які за змістом та глибиною нічим не поступаються західним моделям прогнозів;

– ціннісні орієнтири майбутнього розвитку світової цивілізації; доведено визначальну роль інституту національної держави в умовах подолання ціннісного розколу окремих регіональних цивілізацій, яка генерує та забезпечує утвердження цінностей гуманізму, моральності, соціальної справедливості, дотримання прав і свобод людини у суспільному житті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки, практичні пропозиції та рекомендації, запропоновані автором у роботі, дають можливість поглибити подальше дослідження проблем цивілізаційного розвитку в його аксіологічному дискурсі.

Матеріали дослідження будуть актуальними при наукових розробках цієї проблеми у перспективі та будуть корисними для практичної політики і державного управління, зокрема в умовах політичної модернізації сучасної України.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі читання курсів з політології, філософії та культурології, філософії освіти, соціології та українознавства. На їхній основі може бути розроблено спеціальний курс для студентів гуманітарних спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження представлені в монографії “Ціннісний дискурс цивілізацій”, яка обговорювалася і була рекомендована до видання Інститутом вищої освіти НАПН України. Дисертаційний рукопис обговорювався і був рекомендований до захисту кафедрою політичних наук Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Основні положення дослідження автором доповідалися на численних наукових та науково-практичних форумах, у тому числі й міжнародних, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Освіта в полікультурному просторі ХХІ століття: пошук стратегічних пріоритетів” (Київ, 2009), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасне довкілля: реалії та перспективи” (Київ, 2009), Науково-практичному семінарі “Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс” (Київ, 2009), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (Тернопіль, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції “Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті” (МДЦ “Артек”, 2009), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасне довкілля: реалії та перспективи” (Київ, 2010), Міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання. Правова культура, правова свідомість і право» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції “Глобальне суспільство: філософський погляд на суспільні процеси” (Ужгород, 2011), науково-практичній конференції “Основні напрями модернізації вищої освіти в контексті викликів епохи” (Київ-Глухів, 2011), Всеукраїнському науково-методичному семінарі “Інноваційні технології в дошкільній освіті: духовний розвиток дитини” (Київ, 2011), Міжнародній науковій конференції “Сьомі юридичні читання. Культура і право на початку ХХІ століття” (Київ, 2011), І Українських педагогічних студіях “Освіта і культура як запорука сталого демократичного розвитку суспільства” (Київ–Луцьк–Рівне, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальна політика: концепції, технології, перспективи» (Київ, 2012).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображенні у наступних публікаціях. За темою дисертації опубліковано 32 наукові та навчально-методичні праці, у тому числі – одноосібно написано монографію “Ціннісний дискурс цивілізацій” (26,8 др. арк.) і 22 статті у фахових наукових виданнях з політичних наук.

Кандидатська дисертація на тему “Європейська політика України: проблеми формування та реалізації (політологічний аналіз)” зі спеціальності 23.00.02 – політичні інститути і процеси була захищена у 2003 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовуються.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які включають чотирнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (446 найменувань), що містяться на 50 сторінках. Обсяг основного змісту рукопису дисертації – 377 сторінок.