ФЕНОМЕН ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ :

Краткое содержание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ХАНСТАНТИНОВ Віталій Олександрович

УДК316.647.5 : 322(477)

ФЕНОМЕН ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

 дисертації на здобуття наукового ступеня

 доктора політичних наук

Київ – 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант:       доктор історичних наук, професор

Багмет Михайло Олександрович,
Чорноморський державний університет
імені Петра Могили, завідувач кафедри
державної політики і менеджменту,
проректор з науково-педагогічної роботи
та питань розвитку.

Офіційні опоненти:                        доктор політичних наук, професор
Варзар Іван Михайлович,
Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманова,

професор кафедри політичних наук;

доктор політичних наук, професор
Цвих Володимир Федорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри політології;

доктор політичних наук, професор
Щедрова Галина Петрівна,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,

завідувач кафедри політології,

проректор з науково-педагогічної роботи.

Захист відбудеться «____» вересня 2012 р. о___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.12 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ – 30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ – 30, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано «___» серпня 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                      М.А. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю знаходження конструктивної відповіді на виклики двох протилежно діючих тенденцій сучасного суспільного розвитку – з одного боку, уніфікації політико-громадських практик в різних країнах під впливом обміну ідеями, людьми, духовними і матеріальними цінностями, зростаючої взаємозалежності народів і культур в світі, що глобалізується. З іншого боку, активізації національної свідомості, релігійного (особливо, ісламського) фундаменталізму, ксенофобії, посилення позицій політичного радикалізму, проявів екстремізму та тероризму. Зіткнення вказаних тенденцій спричиняє різноманітні конфлікти – політико-світоглядні, ментально-ціннісні, етноконфесійні, культурно-цивілізаційні, військові, котрими супроводжується початок ХХІ століття.

Потреба в ґрунтовному науковому осмисленні толерантності актуалізується також у зв’язку з переходом до інформаційного суспільства, де найбільш важливим ресурсом, що забезпечує інноваційний розвиток і досягнення високих соціальних стандартів, є знання – основа людського капіталу. Становлення такого суспільства, як доводить досвід передових країн світу, є неможливим без орієнтації на цінності толерантності, що сприяють свободі творчості (соціальної, політичної, науково-технічної, художньої тощо) й прозорості у відносинах, зміцнюють довіру й солідарність, гуманізують та демократизують соціум, формуючи в ньому засади, чутливі до розгортання принципів справедливості, чесної конкуренції, виконання різнорівневими акторами «правил гри» і знаходження консенсусу.

Окреслена низка викликів і громадських очікувань стосується й України, яка проголосила курс на модернізацію. Неодмінними кроками на цьому шляху має бути об’єктивний аналіз і розв’язання гострих суспільно-політичних суперечностей, що продукують ворожнечу в соціумі у зв’язку із розбіжностями у поглядах на фундаментальні цілі внутрішньої і зовнішньої політики та суть української національної ідеї; значним майновим розривом між класами і верствами населення; розмежуваннями між спільнотами за мовно-культурними,  конфесійними, регіональними ознаками; правовим нігілізмом і корупцією; занепадом моральності й духовності. У політичній системі настрої групового егоїзму й нетерпимості привносять інститути клановості, клієнталітету та непотизму, а політичні партії, обслуговуючи корпоративні інтереси, ще не перетворились на авторитетні майданчики для вільної дискусії за участю зацікавлених учасників відносно назрілих проблем всього загалу.

Загострення протиріччя між суспільної потребою у толерантності та антагонізмом у політичних відносинах стало однією з істотних причин затяжної кризи системи влади в Україні, проявом чого є нездатність до співпраці між різними елітними угрупованнями, серйозні коливання у політичному курсі держави і як наслідок – зниження рівня легітимності політичної системи загалом, зневіра до влади як такої та до її дій. Застосований останнім часом авторитарний механізм протидії відцентровим силам, проявам екстремізму, радикалізму сам по собі спричиняє протестні настрої в громадянському суспільстві, що рельєфно відобразилось у зв’язку з розслідуваннями підписаних 2009 р. тодішнім урядом газових контрактів з Росією.

Складність і суперечливість трансформаційних процесів в Україні передбачають необхідність проведення комплексного аналізу феномену толерантності в її нормативному і дескриптивному вимірах, у контекстах реалізації завдань політичної модернізації та радикальних соціально-економічних реформ, розроблення відповідних рекомендацій і пропозицій суб’єктам політичного процесу. Натомість у вітчизняній політичній науці бракує системних досліджень вказаної тематики, багато її важливих аспектів ще не стали предметом спеціального розгляду з боку фахівців.

Емпіричні спостереження і звернення до праць вчених вказують на міждисциплінарний статус толерантності. Філософські основи визначення терпимого ставлення до інакшості Іншого у спряженні з його походженням, статусом, належністю до домінуючої спільноти заклали видатні мислителі далекого минулого Ф. Аквінський, Арістотель, Конфуцій, Н. Кузанський, представники джайнізму і легізму, Платон, Сенека, Сократ, Цицерон, канонічні тексти Нового Заповіту.

Ґрунтовні розвідки Ф. Бекона, Вольтера, Г. Гегеля, Г. Гроція, Т. Гоббса, Т. Джеферсона, І. Канта, Н. Макіавеллі, Дж. Локка, Ф. Мартенса, М. Михайловського, Дж. Ст. Мілля, Дж. Мільтона, Ш. Монтескьє, Т. Пейна, К. Реннера, Ж.-Ж. Руссо, А. де Токвіля, Ф. Тьонніса дозволили всебічно реконструювати класичні концепції толерантності, підвалини яких утворюють політичні ідеали та цінності лібералізму, механізми втілення їх у політичній та правовій свідомості, у традиціях політичної культури і в соціокультурних, правових нормах. Це дало змогу виявити загальні закономірності становлення толерантності як однієї з новоєвропейських універсалій.

Сучасні теоретико-концептуальні засади толерантності сформульовані у працях Є. Бистрицького, Р. Вільямса Дж. Грея, В. Кімлички, М. Кренстона, М. Матраверса, С. Мендус, П. Ніколсона, Р. Нозіка, Дж. Роулза, Р. Форста, Дж. Хортона; її взаємозв’язок з плюралізмом і практикою мультикультуралізму – В. Брауна, Д. Кастіглайн, Дж. Конти, К. Маккінон, О. Северінової, Б. Стетсона, а в аспекті місця і ролі толерантності в модернізації, демократизації, реформаційного оновлення політичної системи, розвитку громадянського суспільства – В. Андрущенка, О. Бабкіної, В. Бебика, В. Горбатенка, В. Губерського, Г. Зеленько, В. Креміня, В. Логвинчук, М. Михальченка, С. Наумкіної; В. Цвиха, Г. Щедрової; співвідношення толерантності і влади, демократії, культури консенсусу, політичної поведінки – К.-О. Апеля, М. Бахтіна, І. Бойченка, М. Бубера, Ю. Габермаса, С. Жижека, А. Колодій, І. Кресіної, Е. Левінаса, А. Лейпгарта, Н. Лумана, Дж. Маркуса, С. Московічі, С. Рябова, Дж. Салівана, В. Северенюка, О. Соловйова, Е. Фромма, М. Уолцера; Й. Шумпетера, в контексті етнополітичних проблем – О. Антонюка, І. Варзаря, К. Вітмана, В. Євтуха, О. Картунова, А. Лясоти, В. Котигоренка, О. Рафальського, Ю. Римаренка, Д. Шелеста; у зв’язку з аналізом міжконфесійних відносин – В. Бабія, Р. Богдана, Г. Ковадло, Т. Сиска, елітологї – М. Кармазіної, Ю. Левенця, О. Новакової, А. Пахарєва, С. Телешуна, Ф. Рудича; комунікативістики – М. Соколова, О. Сухомлин; педагогіки й виховання – А. Гусєва, О. Зарівної та ін.

Аналіз даних джерел свідчить, що проблема толерантності є актуальною, певною мірою розробленою в політології і в той же час такою, що вимагає свого подальшого вивчення у зв’язку з порівняною новизною її для вітчизняного дискурсу, неоднозначністю підходів з боку науковців різного фаху, недооцінкою громадською думкою і особливо політичним класом конструктивних можливостей, соціумо- та державотворчої ролі орієнтованих на цінності толерантності конвенційно-консенсусних форм політичної діяльності. Вказані теоретико-гносеологічні та політико-прикладні потреби зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її структуру та зміст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі державної політики та менеджменту Чорноморського державного університету імені Петра Могили в рамках загальноуніверситетської науково-дослідної теми «Толерантність у політиці: зміст, сучасні тенденції, концептуальні засади в Україні» (номер державної реєстрації 0111U006368).

Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення соціоцивілізаційних витоків, природи та конструктивної ролі толерантності в суспільно-політичному житті в контекстах історії та теорії світової й вітчизняної політичної думки і сучасної політичної практики, а також визначення концептуальних підходів щодо її розвитку в умовах модернізації політичної системи України. Виходячи з даної мети, з огляду на міждисциплінарний змістосенс та статус толерантності, в роботі поставлено такі дослідницькі задачі:

–  з’ясувати стан розробленості проблеми толерантності у працях зарубіжних і вітчизняних вчених та проаналізувати її історико-теоретичну ґенезу в контексті становлення політичних, економічних, соціокультурних і духовних передумов та їх інституціонального оформлення;

– визначити сутність толерантності, її філософські та соціальні підвалини, моральну цінність і психологічні механізми реалізації в діяльності політичного актора;

– охарактеризувати феномен політичної толерантності та з’ясувати її роль у політичному процесі;

– розкрити та охарактеризувати зв’язок толерантності з нормами інституту прав та основоположних свобод людини і на цій підставі дослідити особливості та механізми її міжнародного, європейського та українського нормативно-законодавчого забезпечення;

– встановити причини, чинники та умови відтворення політичної нетолерантності в сучасній Україні;

– окреслити концептуальні засади формування толерантності в Україні в умовах модернізації політичної системи й визначити шляхи та фактори її розвитку в основних сферах суспільного життя.

Об’єктом дослідження є толерантність як феномен суспільно-політичного життя.

Предметом дослідження є соціально-конструктивна природа толерантності та її соціумо- та державотворча роль в контекстах політичної модернізації сучасної України.

Методи дослідження включають низку взаємопов’язаних у застосуванні загальнофілософських, загальнонаукових і політологічних методів, підходів, принципів, необхідність комплексного послуговування котрими викликана міждисциплінарним статусом феномену толерантності.

Еволюційно-історичний підхід разом із цивілізаційним зорієнтував дослідницький пошук витоків толерантності на процеси соціально-економічного, політико-правового, духовно-культурного розвитку Європи, висвітлив характерологічні особливості її як утворення, що має певні об’єктивні передумови і що тому цілком закономірно постало як предмет рефлексії мислителів європейського лібералізму.

Діалектичний метод дозволив комплексно проаналізувати закономірне розгортання й збагачення змісту толерантності крізь призму властивої цьому явищу внутрішньої суперечності між необхідністю терпимо і водночас критично ставитись до інакшості, легітимізувати її в суспільно-політичному житті і в той же час окреслювати моральні межі її функціонування, гармонізувати імперативи свободи і рівності у взаємодіях індивідуальних і групових суб’єктів партикулярних інтересів та носіїв несхожих ідентичностей.

Синергетичний підхід дозволив розглянути толерантність як сформований механізм антиентропійної відповіді, що має своїм призначенням мінімізувати негативні наслідки неминучих конфліктних зіткнень, формувати такий тип соціальності, який затребуваний вимогами самоорганізації соціальної системи на принципах співпраці та довіри між різними спільнотами та групами і який здатен підтримувати мінімально необхідний рівень соціальної солідарності.

Системний метод дав можливість дослідити толерантність як цілісний феномен соціальної і політичної систем, в якому відбиваються якісні риси побудови та функціонування всієї конструкції суспільно-політичного життя на принципах демократії і пріоритетного визнання цінності свободи й особистості.

Діяльнісний підхід дав змогу виділити структурні елементи толерантності, проаналізувати місце і значення в ній світоглядної позиції індивіда, роль його моральних переконань і психологічних якостей в реалізації толерантної поведінки.

Компаративний метод виявив загальне й особливе в політичних, соціокультурних, громадянських практиках, характерних для різних історичних періодів і народів, і на цій основі дозволив запропонувати для практичних цілей визначення меж толерантності.

Інституціональний підхід зорієнтував на вивчення політичних інститутів, через діяльність яких праксеологізуються норми та цінності толерантності, – міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, Європейського Союзу і та ін.), держави, партій, громадсько-політичних об’єднань, а також надав спроможність всебічно вивчити формально-правові аспекти, що покладені в основу їхньої діяльності, а саме: конституційні на інші нормативно-правові акти, міжнародні та міждержавні угоди, рішення судів, регламенти органів влади. Описово-індуктивний аналіз існуючих формально-правових інститутів основоположних прав і свобод людини разом із історичним підходом дозволив докладно простежити особливості становлення і сучасний стан системи нормативного забезпечення толерантності в світі, в окремих його регіонах, в Україні.

Нормативно-ціннісний підхід дозволив детально висвітлити моральні засади толерантності і визначити перевагу її як етичної вимоги до взаємодії між акторами, як норми політичної етики, що апелює до поваги людської гідності, справедливості, гуманізму. За допомогою даного підходу аналіз толерантності здійснювався у змістовому і сутнісному зв’язку з ідеалами, цінностями і нормами демократії, правової держави та громадянського суспільства, принципами ідеологічного, політичного, економічного плюралізму та пріоритетності загальновизнаних прав і свобод людини перед іншими регулятивами організації суспільного, політичного життя.

В аналізі феноменології політичної толерантності/нетерпимості продуктивним виявився дискурсний підхід до соціальних і політичних явищ, що привернув увагу до змісту, спрямованості й особливостей соціально-політичного діалогу між індивідами, групами, іншими суб’єктами владно-політичних відносин в Україні і дозволив контекстуально і кількісно зафіксувати смислові елементи, що відображують толерантність/нетерпимість в політично значимих комунікативних актах, здійснюваних різнорівневими акторами.

Методи івент-аналізу, контент-аналізу, соціологічного опитування дозволили отримати емпіричний матеріал для діагностування кореляції ситуації толерантності і ступеня валідності у відповідних комунікативних актах суб’єктів політичних взаємодій на предмет толерантності/нетерпимості щодо Іншого.

Метод біхевіоризму і теорія раціонального вибору використовувалися для аналізу толерантної/нетолерантної поведінки політичних акторів на індивідуальному та соціально агрегованому рівнях: мотивів та особливостей голосування та виборах, застосування конвенційних і неконвенційних форм політичної активності в діях лідерів, груп інтересів і тиску, партій і громадських об’єднань, а також для пояснення ролі сформованих толерантницьких установок на пошук компромісів перед максимізацією власної вигоди за рахунок Іншого в системі суспільних взаємодій.

Окрім вказаних, автор спробував акцентно спиратися на деякі нові та суто політологічні методи, які рельєфніше за інші відтінюють позитиви, ситуативи та результативи даного дисертаційного дослідження. Йдеться про політико-прогностичний (О. Панарін, 2000 р.), який уможливлює гнучкий аналіз місця, функцій і ролі соціально-політичного діалогу як комунікативної форми толерантності. Застосування цього методу зорієнтувало на виявлення протиріч як джерела конфліктів у системі суспільно-політичних відносин, що породжують суперечки та відкриту ворожнечу між їх суб’єктами, на вивчення нетерпимості як нерозривно пов’язаної з толерантністю її протилежною стороною. В рамках цього методу продуктивними виявилися висновки гетерологічної теорії та постмодерністських конструкцій щодо множинності буття, фрагментації політико-культурної єдності діючих суб’єктів, а також у визначенні гіпотетичних подій та змін в політичному просторі інформаційного суспільства, що настає.

Метод тріадної кореляції цінностей та орієнтацій соціально-політичного розвитку (І. Варзар, 2004 р.) використовувався для визначення, наскільки у змістовому і сенсовому плані загальногуманістичні цінності свободи, людської гідності, основоположних прав, які виконують роль солідаритетів у гетерогенному суспільстві, оскільки є витоками групової соціокультурної ідентичності для несхожих між собою індивідів, уособлюються послідовно в соціальній інституції, в надбудовно-політичній інституції, а далі – у правовій, етичній, релігійній, ментально-етнічній нормативності та ідейно-культурних орієнтаціях, як всі вони мультиплікативним чином сприяють толерантизації суспільно-політичного життя. Це уможливило конкретизацію головних напрямів формування толерантності та факторів її розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю поставлених дослідницьких завдань, застосованими засобами їх вирішення.

У процесі здійсненого комплексного політологічного аналізу феномену толерантності в дисертації отримано результати, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

Уперше:

–  осмислено феномен політичної толерантності в якості потрійної матерії: а) політичне мислення, б) політична етика і в) політична поведінка; що виступають для неї її феноменологічними локусами, в яких вона, починаючи від «нульової» (zero tolerance), субстантивована операціонально у вигляді деякої міри, що зумовлюється різносенсовими і різнорівневими факторами;

– запропоновано підхід щодо застосування операціонального принципу міри як основи політики і практики толерування, що враховує контекстуальний характер ситуації толерантності, залежність її ролі від типу політичного процесу та впливу на неї соціокультурних засад конкретного політичного простору, врахування політичної доцільності і спроможності політичної еліти діяти в координатах демократичних «правил гри», окреслено необхідні для цього когнітивні засади діяльності політичного актора;

– розглянуто проблему політичної модернізації у координатах дії толерантності як соціумо- і державотворчого фактору, що продукує та підтримує злагоду, згоду, консенсус, довіру, компроміс – конструктивні елементи існування демократії як устрою і як норми політичного життя; у зв’язку з чим самооприлюднюється ланцюг об’єктивно необхідних на найближчу перспективу кроків, сукупність котрих покладена в основу розробленої автором концепції формування толерантності в Україні;

– доведено, що сприятливими для появи та функціонування толерантності в сучасній Україні є комплекс взаємопов’язаних між собою, продукуючих суб’єктність особи (як вияв її свободи), людську гідність (як захищену правом і мораллю суспільну норму), солідарність (як вираз спільної з іншими політичної громадянської ідентичності) засад : соціально-економічних (інститут приватної власності, цивілізовані ринкові відносини з активним соціальним діалогом і дієвим соціальним партнерством, неполяризований стратифікаційний профіль суспільства з потужним середнім класом), морально-етичних (визнання в соціумі пріоритету цінностей гуманізму, поваги до людської гідності, справедливості), політико-правових (реальне забезпечення прав і свобод, верховенство закону і рівність усіх перед ним, послідовна реалізація принципів демократії й розвинене громадянське суспільство, регіоналізація, децентралізація і чіткий розподіл повноважень в організації публічної влади та посилення ролі місцевого самоврядування як базового інституту народовладдя), культурно-цивілізаційних (примат особистості та індивідного начала, принципів відкритості, змагальності, інноваційного оновлення в організації суспільного життя), духовно-ідеологічних (дотримання з боку держави нейтральності щодо духовно-ідеологічних питань і консолідація соціуму навколо концепту «Креативна Україна» як найбільш привабливого для потреб інформаційного суспільства виразу національної ідеї);  

– концептуалізовано й уведено до наукового обігу до десятка нових понятійно-термінологічних одиниць, які рефлектують феномен політичної толерантності і новаційно прояснюють зміст і перспективи політичної модернізації країни, серед яких – толеранційне поле, прецедентна толерантність, політичний мобінг тощо;

Поглиблено:

– теоретичний аналіз категорії «політична толерантність», її сутнісні характеристики, специфічний зміст, зумовлений дією віоленції та вайоленсії (насильства та войовничості) в політичному житті, атрибутивно представлених у ньому і перманентно детермінуючих об’єктивну потребу у засобі досягнення динамічної рівноваги між природною тенденцією стихійної соціальної ентропії і прагненням різностатусних суб’єктів до монопольного унормування і репрезентації соціального порядку, а також розуміння необхідних для цього інституціональних і соціокультурних чинників;

– положення щодо особливої ролі політичної толерантності для розвитку політичної культури участі, що сприяє прозорості відносин по лінії «влада – соціум», поінформованості громадян та рівності у доступі політичних партій і громадських об’єднань до постановки і публічного обговорення злободенних суспільних проблем, і що скеровує соціальне невдоволення і протестні виступи в інституціонально прийняті форми, чим мінімізується момент їх непередбачуваності і як наслідок – підвищується культура самоврядної активності громадян, зміцнюються та консолідуються підвалини плюралістичної демократії;

 – погляд на дуалістичну природу моральної цінності толерантності – інструментальну, що сприяє розгортанню іншого блага (свободи, щастя, творчості тощо), і безпосередню, що гуманізує міжлюдські відносини й надає їм більш вираженого суб’єкт-суб’єктного виміру. На підставі проведеного аналізу співвідношення політики і моралі уточнено і доповнено уявлення про моральні засади толерантності та визначення її моральних меж як проблеми політики.

Дістало подальший розвиток :

– напрям дослідження традицій гуманізму, індивідуалізму, відданості ідеї свободи й поваги до людини як ідейно-теоретичних підвалин толерантності у вітчизняній духовній спадщині та сягаючих витоків в особливостях культури і ментальності народу;

– аналіз і оцінка відповідності українських політико-правових реалій міжнародним та європейським стандартам толерантності й на основі цього запропоновано конкретні заходи щодо наближення до них вітчизняних нормативних підвалин;

–  висновок щодо надмірної психологізації політичного процесу в Україні як важливої причини конфліктності у відносинах політичних акторів та цілком самостійного чинника, що продукує взаємну недовіру й унеможливлює компроміси між ними;

– теоретичне обґрунтування демократизації, розвитку інституту прав людини і основоположних свобод, зміцнення і підвищення ролі громадянського суспільства, неухильного втілення принципів правової, соціальної держави як стратегічного напряму формування толерантності в сучасній Україні;

– положення про особливу відповідальність політичної еліти у запровадженні толерантності в суспільстві та ролі в цьому її консолідації. 

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні нових підходів до осмислення толерантності як складного феномену суспільно-політичного життя, що може бути використано в роботі органів державної влади і місцевого самоврядування, в діяльності політичних партій та їх керівних установ, експертних і аналітичних структур, громадських колегій і рад, при підготовці законопроектів і пропозицій щодо внесення змін в чинну нормативно-правову базу у зв’язку із завданнями модернізації, демократизації, гуманізації, забезпечення консолідованої співпраці різних сил в соціумі загалом і в політичних відносинах, зокрема.

Отримані результати можуть бути застосовані при підготовці навчальних посібників і викладанні дисциплін «Політологія», «Політична соціологія», «Сучасні концепції демократії», «Політична філософія», «Етнополітологія», «Політична конфліктологія», «Політична психологія», «Етика державної служби» тощо.

Положення та висновки дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для лекційної роботи та політичної освіти, виявитися корисними при проведенні зустрічей представників органів влади з журналістами, активістами політичних партій, громадських і молодіжних рухів, лідерами та членами релігійно-церковних організацій, товариств національних меншин, культурологічних об’єднань.

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення, що виносяться на захист, автором отримані самостійно. У статтях, опублікованих спільно, авторська участь полягає у наступному: [13] – концептуалізовано феномен політичного мобінгу, встановлено причини й форми його застосування в міжпартійній боротьбі та його вплив як чинника нетолерантності; [27] – сформульовано причини відтворення авторитаризму в масовій свідомості та визначено особливості актуалізації змісту його цінностей в маніпулятивних політтехнологіях; [32] – аргументовано висновок щодо консолідації суспільства навколо розв’язання злободенних проблем як запоруки успіху зовнішньополітичної стратегії; [33] – зроблений порівняльний аналіз виборчих програм партій і блоків. Загальний обсяг публікацій здобувача, написаних у співавторстві, становить 2,5 а. а. (загальний обсяг видань, опублікованих у співавторстві, –  4, 7 а.а.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи були представлені на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції «Петро Могила і сучасність» (Київ, 1996); Восьмій щорічній міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Москва, 2001); міжнародних науково-методичних конференціях «Могилянські читання» (Миколаїв, 2005–2010); Міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні питання аграрної науки та освіти» (Ульянівськ, 2008–2009); ХІІІ Міжнародних слов’янознавчих читаннях (Миколаїв, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті» (МДЦ «Артек», 2009); Другому та Третьому конгресах політологів України «Політична система України: моделі влади» (Київ, 2009–2010); Причорноморських регіональних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (Миколаїв, 2009–2012); Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2009–2011); П’ятих Курасівських читаннях «Політичний простір України: регіональні виміри» (Київ, 2009); Міжнародних науково-теоретичних конференціях «Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності» (Житомир, 2009–2011); Міжнародних науково-практичних конференціях «Ольвійський форум: стратегії України в геополітичному просторі» (Ялта, 2009–2011); Х ювілейній науково-практичній конференції «Україна у стані перманентного вибору: духовно-культурні, соціально-економічні та політико-правові стратегії» (Київ, 2010); ІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства» (Херсон, 2011); Дев’ятнадцятій щорічній міжнародній конференції з юдаїки (Москва, 2012); Міжнародній науковій конференції «Соціальне прогнозування та проектування політичних ситуацій та процесів» (Запоріжжя, 2012); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Свобода і Соборність як чинники національної ідеї України» (Київ, 2012).

Результати дослідження були апробовані на засіданнях кафедри державної політики та менеджменту Чорноморського державного університету імені Петра Могили, використовувалися при викладанні курсів «Політологія» «Історія політичних і правових вчень» у Миколаївському державному аграрному університеті, на заняттях у Центрі підвищення кваліфікації кадрів державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування Миколаївської облдержадміністрації, на круглих столах Коледжу преси та телебачення (м. Миколаїв), у виступах на обласному радіо та телебаченні, в газетах «Рідне Прибужжя», «Південна правда», а також у численних лекціях перед різного роду слухацькими аудиторіями, організованих товариством «Знання», і в підготовлених та виданих ним матеріалах лекцій з актуальних тем суспільно-політичного життя в Україні.

Публікації. Результати дисертаційної роботи представлені в монографії «Політичний вимір толерантності: ідеї та проблеми» (загальний обсяг – 22 друк. арк.), 27-ми статтях у фахових виданнях з політичних наук та 36-ти статтях в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження визначили загальну логіку та структуру роботи. Дисертація включає вступ, п’ять розділів, кожен з яких складається з підрозділів, висновки, список використаних джерел (627 позицій). Загальний обсяг роботи становить 429 стор., основна частина – 370 стор.