Опозиційний уряд як складова парламентської демократії :

Краткое содержание

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Негуляєва Ганна Олександрівна

УДК 328.123

Опозиційний уряд як складова парламентської демократії

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2011

Дисертацією є на правах рукопису.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, МОНмолодьспорту України.

Науковий керівник   кандидат політичних наук, доцент

Федорченко Володимир Миколайович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політичних наук.

Офіційні опоненти:   доктор політичних наук

Зеленько Галина Іванівна,

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу теоретичних

і прикладних проблем політології;

кандидат політичних наук

Кукуруз Оксана Володимирівна,

Інститут держави і права

ім. В.М.Корецького НАН України,

науковий співробітник

Центру енциклопедичних Юридичних досліджень.

Захист відбудеться  16 січня 2012 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий  «__» ________ 2011 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                             Г. Ф.Постригань 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сьогодні Україна продовжує шлях до формування демократичних інституцій та демократичної системи в цілому. Невід’ємний елементом даного процесу є формування нових засад суспільної та політичної взаємодії, в тому числі у полі відносин влади та опозиції. Конструктивність цих відносин напряму залежить від рівня визначеності статусу кожної зі сторін.

Політична опозиція є необхідним елементом політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню. Протиставлення своєї позиції позиції більшості, пропозиція альтернативних ідей та методів щодо проведення того чи іншого політичного курсу стало нормою, а наявність законної політичної опозиції належить до фундаментальних компонентів будь-якої ліберальної демократії.

В умовах становлення демократичних принципів в Україні аналіз можливостей та механізмів співпраці влади та опозиції набуває особливої актуальності. Оскільки опозиція не має чітко визначених правових рамок, або не готова грати за існуючими правилами, сучасний український політикум дедалі частіше звертається до проблеми та можливостей створення опозиційного уряду в Україні, який став би ключовим елементом опозиційної політики. Адже в країнах із розвинутими демократичними традиціями він є основним засобом для забезпечення співпраці між урядом і опозицією та створюється зазвичай провідною опозиційною фракцією або коаліцією опозиційних сил. Основною його функцією є контроль і моніторинг діяльності уряду, розробка альтернативних стратегій розвитку та моделей управління.

Потреба у розробці наукової основи функціонування опозиційних сил та, зокрема, опозиційного уряду є ключовим завданням з огляду на підвищення ефективності діяльності Парламенту, необхідність структурування та раціоналізація його роботи та підвищення компетентності суб’єктів. На даний момент відсутні ґрунтовні комплексні дослідження з даної проблематики. Аналіз різних моделей діяльності опозиційного уряду, виокремлення переваг та недоліків, враховуючи особливості політичної системи, дозволить системно висвітлити дану проблематику та дасть змогу обґрунтувати найбільш дієві механізми опозиційної діяльності в цілому.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане в межах науково-дослідної теми філософського факультету 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціо-гуманітарного знання”.

Об’єктом дослідження є політична опозиція як суб’єкт політичної діяльності.

Предметом дослідження є опозиційний уряд як консультативно-дорадчий орган опозиції.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою роботи є з’ясування особливостей функціонування опозиційного уряду як консультативно-дорадчого органу опозиції в умовах сучасної парламентської демократії.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення таких завдань:

- розкрити теоретичні засади дослідження політичної опозиції як форми здійснення державної влади, з’ясувати сутність політичної та парламентської опозиції, визначити зміст поняття «опозиційний уряд», виявити його основні функції та типи, встановити критерії класифікації;

- проаналізувати інституціональні особливості функціонування опозиційного уряду у Великобританії, виявити особливості формування та функціонування тіньових кабінетів в країнах вестмінстерської системи, дослідити особливості діяльності опозиційних урядів в країнах з іншими політичними системами, проаналізувати чинники їх формування;

- розкрити особливості формування українських опозиційних урядів, порівняти вітчизняну політичну практику з досвідом західноєвропейських країн;

- виявити основні проблеми інституціоналізації опозиційного уряду в України;

- надати рекомендації із підвищення ефективності діяльності даного органу в Україні.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань в дисертаційному дослідженні були використані такі методи: системний – для дослідження опозиційного уряду у сукупності відносин та зв'язків,  визначити його місце в парламентському процесі;  історичний – для дослідження процес розвитку опозиційних урядів у західних країнах та Україні, виокремлення основних умов його появи; порівняльний - для співставлення особливостей та визначення спільних рис у процесі  формування та функціонування опозиційних урядів у різних політичних системах; описовий – для аналізу існуючих теоретичних підходів до визначення політичної опозиції та опозиційного уряду; структурно-функціональний – для аналізу опозиційного уряду як структурного елемента парламентського процесу. Дослідження проводилось із застосуванням політологічного, юридичного та історичного підходів.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі поєднання політологічного та конституційно-правового підходів вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексний порівняльний аналіз формування та функціонування опозиційних урядів як суттєвої складової сучасної політичної опозиції, що в межах дослідження дало можливість одержати наступні наукові результати, які характеризуються новизною та є логічним вирішенням поставлених завдань:

- уточнено зміст поняття «опозиційний уряд», яким позначається консультативно-дорадчий орган, створений парламентською опозицією на противагу офіційному уряду для формування довго- та короткотермінової політики партії в Парламенті та є інструментом парламентського моніторингу, контролю дій виконавчої влади, продукує альтернативні політичні ідеї та рішення;

- на основі аналізу зарубіжного досвіду формування та функціонування опозиційного уряду вперше у вітчизняній науці розроблено класифікацію даного органу за типом політичної системи, в якій він формується. З огляду на це виділено: класичні британські опозиційні кабінети, яким притаманна чітка організаційна структура, функціональне навантаження, місце в політичній системі тощо; опозиційні уряди інших країн вестмінстерської системи з чіткою структурою та набором функцій, однак роль та рівень впливу даного утворення на прийняття урядових рішень є значно нижчою, ніж у Великобританії; опозиційні уряди в країнах з іншими політичними системами із низьким організаційним рівнем, відсутністю чіткої структури та функціонального навантаження, опозиційний кабінет є тут радше іміджевим органом, який практично не впливає на парламентський процес;

- виявлено нові аспекти у розумінні чинників ефективності та стабільності діяльності опозиційного уряду. Встановлено, що безпосередній вплив на це справляють наступні чинники: існуюча політична та партійна системи, тип та рівень політичної культури. Доведено, що саме двопартійна система у поєднанні з рівнем політичної культури, що наближається до активістського типу, сприяє швидкому формуванню та інституціоналізації даної опозиційної структури;

- дістала подальшого обґрунтування теза про те, що в процесі взаємодії владних та опозиційних сил у пострадянській Україні функціонування опозиційного уряду сприяє структуризації та інституалізації парламентської опозиції. Виявлено основні чинники, що заважають формуванню та ефективному функціонуванню даного органу в Україні: відсутність законодавчого регулювання опозиційної діяльності, низький рівень та перехідний тип політичної культури при нестабільній політичній системі,  недостатній кадровий потенціал опозиційних політичних сил та боротьба між суб’єктами опозиційної діяльності; 

- вперше визначені основні принципи формування опозиційного уряду, порушення яких в Україні унеможливлює створення та ефективне функціонування зазначеної опозиційної структури, а саме: принцип включеності (формування та функціонування опозиційного уряду не можливе поза стінами парламенту), принцип лояльності (погодження з принциповими аспектами розвитку держави та повазі до опонентів, конструктивність опозиції), принцип посилення парламентаризму (запровадження парламентської чи парламентсько-президентської форми правління, відсутність загрози кризи парламентаризму, посилення впливу законодавчого органу на політичний процес), принцип відкритого типу формування політичної еліти (кадрове забезпечення професійного контролю ключових сфер державної політики);

- обґрунтоване авторське бачення трьох можливих шляхів формування опозиційного уряду в Україні: формування однією політичною силою, формування коаліцією партій, формування декількох опозиційних урядів різними політичними силами. Встановлено, що найоптимальнішим та найстабільнішим є формування даного органу однією політичною силою. Практика формування опозиційних урядів та спроби закріплення основ його діяльності на законодавчому рівні свідчить про початок процесу його інституціоналізації. З’ясовано, що законодавче закріплення діяльності опозиції буде сприяти стабілізація парламентського процесу та підвищенню рівня опозиційної діяльності. Законодавче ж закріплення опозиційного уряду наразі не є обов’язковим, адже рівень парламентської активності та вплив даного органу на парламентський процес залежить виключно від внутрішньопартійної організації.

  Практичне значення одержаних результатів дослідження. Отримані результати дослідження можуть бути використані для подальшого аналізу процесу інституалізації опозиції в Україні та становленню її організаційних елементів. Правовий аналіз та пропозиції можуть бути використані для законодавчого врегулювання статусу опозиційних сил в тому числі через адекватне визначення місця і ролі опозиційного кабінету. Матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний при розробці загальних і спеціальних курсів з політології, державного управління, він також може сприяти у подальшому дослідження окресленої тематики. Висновки та рекомендації можуть також використовуватись у поточній практичній роботі працівників органів влади, політичних партій, громадських організацій тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися в рамках Міжнародних наукових конференцій «Дні науки філософського факультету – 2008» (Київ, 16-17 квітня 2008 р.), «Дні науки філософського факультету – 2010» (Київ, 21–22 квітня 2010 року), «Дні науки філософського факультету - 2011” (Київ, 20-21 квітня 2011 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в трьох статтях у періодичних фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, і трьох тезах – у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 191 стор., з них 168 стор. авторського тексту. Список використаних джерел нараховує 245 найменування на 23 стор.