ГЕОПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ В УКРАЇНІ: ДЖЕРЕЛА ТА ЕВОЛЮЦІЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сутність наукової проблеми, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, викладено тези наукової новизни та практичне значення отриманих результатів, вказано на їх апробацію.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження геополітичних ідей” присвячений науково-теоретичному осмисленню рівня дослідження проблем становлення вітчизняної геополітики у світовому контексті.

У першому підрозділі “Основні підходи до розуміння сутності геополітики в історії сучасної політичної думки” розкрито стан наукової розробки історії світової геополітики та сучасних тенденцій її розвитку як науки про закони і закономірності організації гегемонії та контролю влади над простором.

Сучасні роботи з геополітичної проблематики можна умовно поділити на дві групи.

Першу групу складають наукові дослідження академічної геополітики, основною метою якої є представлення геополітичної аргументації у вигляді всезагальних закономірностей і традицій геополітичних відносин. Такі дослідники, як Дж. Модельські, В. Томсон, В.Л. Цимбурський схильні розглядати геополітичну структуру світу як циклічно розвиваючу систему, що постійно переходить від одного до іншого “світового устрою”.

До другої групи, що становить переважну більшість геополітичних досліджень, відносяться роботи, присвячені практичній геополітиці, яка служить створенню геополітичних кодів держав. Цю проблему розглядали З. Бжезинський, Г. Кіссінджер, Л. Івашов, В. Kолосов та ін.

Стверджується, якщо протягом всього ХХ ст. на Заході геополітика була предметом наукових досліджень, то у Радянському Союзі геополітика була прерогативою лише спецслужб та аналітичних центрів вищого державного керівництва.

У другому підрозділі “Ступінь розробки та джерельна база досліджень геополітики в сучасній Україні” стверджується, що в Україні окремого історико-політологічного дослідження за темою роботи на час написання дисертації не було створено. Деякі аспекти проблеми частково висвітлено в низці монографій, докторських і кандидатських дисертаціях, написаних С. Василенко, М. Багровим, Ж. Панченко, В. Булгаковим, М. Шульгою, М. Шевченком, збірниках наукових праць, інших періодичних виданнях.

Однією з методологічних особливостей історико-політологічного аналізу геополітичної проблематики стало критичне опрацювання широкого кола питань, які прямо або опосередковано відбивають історичні, соціально-економічні, політико-правові аспекти проблеми, що розглядається. За напрямами та методологією досліджень усі джерела інформації можна поділити на сім груп.

До першої групи наукових робіт віднесено праці істориків та політичних діячів від часів Київської Русі до другої половини ХІХ ст., де вивчаються геополітичні аспекти становлення Української держави.

До другої групи наукових робіт віднесено роботи дослідників першої половини ХХ ст., що за своїм змістом безпосередньо пов’язані з темою дослідження. Окрему підгрупу другої групи становлять праці, що вийшли друком у закордонних наукових установах..

Третю групу становлять праці, що вийшли друком у незалежній Україні. Перша підгрупа даної групи – це праці, в яких висвітлюються питання української геополітики в історичній ретроспективі. Другу підгрупу становлять праці прикладної геополітики України.

До четвертої групи літератури внесено праці науково-педагогічних працівників навчальних закладів та вчених наукових установ України, де показано, як створювалися і впроваджувалися у життя наукові розробки з геополітики.

П’ята група – це публікації вітчизняних вчених і громадсько-політичних діячів, які аналізували тенденції розвитку світової та української геополітики.

Шосту групу складають сучасні докторські та кандидатські дисертації, у яких висвітлюються окремі аспекти розвитку світової та вітчизняної геополітики.

Сьому групу складають законодавчі та нормативні акти України з основних питань зовнішньої і внутрішньої політики.

Зазначена джерельна база дозволила всебічно висвітлити поставлену у дисертаційному дослідженні проблему.

У другому розділі “Формування геополітичних ідей в історії української політичної думки” розглядається розвиток української геополітичної думки протягом всього періоду існування українського народу.

У першому підрозділі “Геополітичні уявлення в Україні-Руси від найдавніших часів до ХІХ ст.” досліджено умови, у яких зароджувалась та розвивалась українська геополітична думка.

Першу доктрину геополітичного бачення України-Руси викладає Нестор у своєму “Літописі Руському”. Нестор цілком усвідомлює насамперед історичну спадкоємність “руського племені” з попередниками, з одного боку, та причетності його до найбільших верств цивілізованого світу.

Значний вплив на українську геополітичну думку ХVІ ст. мав сарматизм. В українській думці ця концепція мала довести відмінність українців від великоросів і близькість українського народу до культури давньої Греції.

Геополітичні підходи простежуються також в історичних працях таких авторів Нового часу, як Г. Кониського, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Гоголя, М. Драгоманова.

У другому підрозділі “Тенденції зародження та становлення геополітики в Україні як науки на початку ХХ століття” розглядаються підвалини формування геополітики як науки в Україні.

Засновником української геополітики можна вважати М. Грушевського, котрий один із перших серед українських авторів, формулюючи основні вектори української геополітики (західний та чорноморський), розробив безперервну схему українського геополітичного процесу.

В історії України ми можемо простежити три основні групи геополітичних доктрин: західну (власне західна, пропольська), південну (чорноморська) та східну (промосковська, протатарська), а також синтетичні (балтійсько-чорноморська, доктрина панславізму) та геоцентрична.

У третьому підрозділі “Геополітика в наукових центрах за межами України в першій половині ХХ ст.” стверджується, що українська геополітика як наука в періоди бездержавності розвивалася в першу чергу за рахунок вчених емігрантів. Серед них був і С. Рудницький, котрий розробив проект системи організації та здійснення геополітичних досліджень. У виданнях Українського Чорноморського інституту, очолюваного Ю. Липою у 1940-1942 рр., визначені основи досліджень проблем розвитку Української державності та її політики після здобуття самостійності.

У третьому розділі “Світовий контекст розвитку геополітики у другій половині ХХ – початку ХХІ століть” досліджуються геополітичні доктрини в період після Другої світової війни на Заході та в СРСР і Російській Федерації.

У першому підрозділі “Розвиток основних напрямів дослідження в західній геополітиці” стверджується, що в повоєнний період на розвиток геополітичної думки визначний вплив спричинило формування біполярної системи, що характеризувалася протистоянням двох воєнно-політичних блоків НАТО та ОВД.

Західна геополітика другої половини ХХ ст. – початку ХХІ ст. виходить з таких парадигм: дуалістичної; циклічної; цивілізаційної; геоекономічної та інформаційної. У цілому, сучасна західна геополітична думка все більш відмовляється від ідей географічного детермінізму і за основу бере соціокультурні, цивілізаційні, економічні та інформаційні чинники.

У другому підрозділі “Основні проблеми розвитку геополітики в радянський і пострадянський періоди” досліджується розвиток геополітичних поглядів в Радянському Союзі та після його розпаду в Російській Федерації.

Стверджується, що в період існування СРСР можна спостерігати три основні геополітичні доктрини, які послідовно змінювали одна одну. До 1960-х рр. СРСР можна розглядати як державу регіонального рівня. В доктрині Л. Брежнєва мова велася вже не лише про оборону Радянського Союзу та захист всіх соціалістичних країн, а й передбачалося втручання Радянського Союзу у внутрішні справи зарубіжних країн. Доктрина М. Горбачова передбачала перехід від біполярного світу до “безполюсного”, у якому жодна країна не претендувала на світове домінування і який базувався на гармонії та міжнародній злагоді.

Здійснений аналіз російської школи геополітики дозволяє стверджувати, що в ній мають місце дві суперечливі тенденції – прозахідна, яка ґрунтується на світоглядних засадах лібералізму, та антизахідна, яка ґрунтується на геополітичних теоріях та ідеях, що розвивалися в царській Росії та СРСР.

У четвертому розділі “Становлення геополітики як галузі політичних досліджень в сучасній Україні” розглянуто формування геополітики як науки в умовах сучасної Української держави.

У першому підрозділі “Місце і роль геополітики щодо наукового забезпечення державного управління в Україні” стверджується, що найбільш впливовими аналітичними центрами, які займаються питаннями геополітики є: 1) Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД); 2) Національний інститут проблем міжнародної безпеки (НІПМБ).

Аналіз публікацій НІСД та НІПМБ дає підстави стверджувати, що у своїй поточній діяльності зазначені організації дотримуються певних правил, а саме: 1) всі дослідження інститутів обов’язково супроводжуються окресленням можливих сценаріїв подальшого розвитку подій або явищ міжнародного життя, що вивчаються. Самі дослідження будуються у рамках дуалістичної, геоекономічної, цивілізаційної, інформаційної парадигм геополітики за схемою “минуле-теперішнє-майбутнє”, причому найбільша увага приділяється прогнозуванню майбутнього. У більшості випадків отримані результати подаються у формі теоретичного обґрунтування для прийняття урядових або корпоративних рішень щодо досліджуваного явища; 2) для вдосконалення шляхів розв’язання проблем, що досліджуються, НІСД та НІПМБ діють шляхом об’єднання зусиль спеціалістів різних фахів.

У другому підрозділі “Розвиток геополітичної науки в системі Національної академії наук України” розглядається становлення геополітики як науки в установах НАН України. Діяльність Національної академії наук України характеризується широким і відкритим розповсюдженням результатів досліджень. Одними з перших наукових досліджень з проблем геополітики є праці науковців Інституту народознавства НАН України. Безпосередньо стан міжнародних відносин та проблеми геополітики вивчаються Інститутом держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, Інститутом світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) НАН України. Серед здобутків вказаних інститутів у сфері міжнародних відносин привертають увагу: дослідження геополітики та геоекономіки України; інформаційно-аналітична підтримка діяльності уряду України; застосування системного аналізу для прогнозування міжнародних відносин.

У третьому підрозділі “Роль освіти у формуванні геополітичних пріоритетів в суспільній свідомості українського соціуму” розглядається питання наукових досліджень та викладання проблем геополітики у вищих навчальних закладах України. До установ, де найбільш плідно вирішуються ці завдання, належать Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ) та Національна академія оборони України (НАОУ).

В НАДУ на кафедрі національної безпеки викладаються навчальні дисципліни “Геополітичні аспекти національної безпеки України”, “Геополітичний аналіз та прогнозування”. Викладанням і науковою розробкою проблем геополітики та національної безпеки України займаються такі науково-педагогічних працівники, як Г. Ситник, В. Богданович та ін.

У НАОУ викладанням і науковою розробкою проблем геополітики та воєнної безпеки займалися В. Смолянюк, М. Шевченко, В. Косевцов, Г. Костенко та ін.

У Київському національному університеті імені Т. Шевченка геополітика стала предметом ґрунтовних досліджень науковців М. Шульги, М. Багрова, В. Булгакова, Ж. Панченко.

Завдання вивчення геополітики як явища, що відіграє істотну роль у житті українського народу, було покладено на колектив відділу геополітики та геостратегії Науково-дослідного інституту українознавства (НДІУ). Нинішня концепція роботи відділу базується на синтетичному понятті “геополітична реальність”, яке введено в науковий обіг В. Крисаченком.