ФЕНОМЕН ЧУЖИНЦЯ У ПОСТМОДЕРНОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ :

Краткое содержание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

ГАРБАДИН Андрій Стефанович

УДК 141.7:32.001

ФЕНОМЕН ЧУЖИНЦЯ
У ПОСТМОДЕРНОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:  доктор політичних наук, професор

Денисенко Валерій Миколайович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти:    доктор політичних наук, професор

Наумкіна Світлана Михайлівна,

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського»,

завідувач кафедри політичних наук

кандидат політичних наук, доцент

Климончук Василь Йосипович,

Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника,

доцент кафедри політології

Захист відбудеться “1” березня 2012 р. о 13.00  на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301, тел. 239-44-62.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 31 січня 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                О. М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність теми дослідження зумовлена необ­хідністю осмислення політико-соціальних відносин, на сучасному етапі роз­витку яких домінуючою є ідея дискурсивності. Така форма висвітлення політики та її концептуалізації у межах політичної науки неодмінно окрес­лює феномен чужинця. На перший погляд, поділ на «свій» та «чужий» є досить давньою особливістю політики у її практичному вияві – на ідеологічному, культурному, релігійному, національному рівнях. Проте та­кий підхід не може бути вичерпним, коли справа стосується дискурсу, адже штучна поляризація на «свій» та «чужий» не може охопити проблематику чужинця – проблематику, що перебуває поза межами домінуючих означень істини-хиби. Проблеми тероризму, міграції, гендеру, релігії, які досить часто висвітлені у межах політичного дискурсу, є предметом концептуалізації політологічного дискурсу – саме з огляду на це особливої уваги потребує феномен чужинця.

Динаміка розвитку сучасного світу, для якої є властивими тенденції глобалізаційного характеру, виявляє себе як у посиленні інтеграційних процесів у межах відносин політичного характеру, так і в набутті нової актуальності локальностями політико-соціальних форм людської активності. Складність цього явища виявляється у власній двоякості – з одного боку, це свідчить про формування загального гомогенного простору, що несе у собі універсальність політичних взаємодій. Така універсальність детермінує ви­тіснення за межі дослідницької уваги і процедур чужинства, і концепт чужинця як такого, оскільки останні не вписуються у їх логіку.

З іншого боку, відбувається посилення тенденцій гетерогенності через де­далі більше протистояння культур по вектору християнство-іслам, етнічну проб­лематику у напрямку свої-чужі, гендерне питання та шляхи їх вирішення.

Можливість знаходити компроміс, залагоджувати конфлікти через означення найбільш прийнятного шляху розв’язання для більшості, на пер­ший погляд, знімає питання чужинця. Одначе так здається тільки на перший погляд – насправді феномен чужинця за таких умов не зникає. Саме у межах постмодерної наукової парадигми він набуває найбільш повної наукової концептуалізації.

Актуальність теми не вичерпується пізнавальним інтересом – її зна­чущість має чіткий суспільно-політичний зміст. Важливо дослідити феномен чужинця з огляду на цілі та завдання політики у практичній формі її вияву, оскільки цей феномен виявляє себе якраз на рівні практики. Без тео­ретичного розуміння того, чим є феномен чужинця у межах політо­логічного дискурсу, неможливо осмислити стан та специфіку політико-соціальних відносин на сучасному етапі їх розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Нау­кове дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка «Теорії політики: форми політичної рефлексії» (Дер­жавний номер реєстрації № 0111U005524.)

Метою дослідження є концептуалізація специфіки функціонування фе­номену чужинця у межах політологічного дискурсу, на основі постмо­дерного його розуміння.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– окреслити генезу феномену чужинства у західноєвропейській тради­ції політичної науки;

– поглибити розуміння наукового концепту та особливостей його за­стосування у межах політологічного дискурсу;

– концептуалізувати «розрізнення» як принцип об’єктивації феномену чужинця;

– сформулювати структурні схеми вияву феномену чужинця відповід­но до постмодерної наукової парадигми;

– визначити симптоматику чужинства у динаміці соціально-полі­тич­ної дійсності.

Об’єктом дослідження є феномен чужинства у межах політичного дискурсу.

Предметом дослідження є епістемологічні межі та перспективи озна­чення феномену чужинця у постмодерному політологічному дискурсі.

Методи дослідження. У дисертації застосовано комплексний міждис­циплінарний підхід із використанням пізнавального інструментарію та до­слідницьких стратегій, розроб­лених у межах постмодерної наукової пара­дигми та теорії політичної науки.

Для вирішення поставлених завдань у дисертаційній роботі викорис­тано низку дослідницьких методів, які пов’язані з метою дослідження і дослідницькими завданнями: історичний – під час розгляду кореляції підходів щодо розуміння проблематики чужинства; міждисциплінарний – при визначенні специфіки дослідницьких стратегій постмодернізму; метод концепт-аналізу – при обґрунтуванні розуміння наукового концепту та його політологічної форми означення, при визначенні концепту чужинця; систем­но-структурний метод – при класифікуванні постмодерних підходів до розуміння чужинця. Безпосередньо в організації пізнавального процесу ви­користано загальнологічні методи (абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, класифікація, сходження від абстрактного до конкретного тощо).

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю по­став­лених завдань, засобами їх вирішення та конкретизована у таких поло­женнях:

уперше:

– надано системного означення феноменові чужинства у західноєв­ропейській традиції політичної науки, сформульовано предметне розме­жування чужинства як процедури, що виявляється у межах історії політичної думки, та чужинця як феномену, цілісність наукової концептуалізації якого формувалась наприкінці XX ст;

– визначено відмінність між класичним розумінням відчуження як процесу об'єктивного перетворення людської діяльності та її результатів на певну самостійну силу, що протистоїть людині і панує над нею, в межах якого соціально-економічні виміри буття визначають розрізнення як первин­ну форму їх протиставлення, на основі чого і формується відмінність; та чу­жин­ством, специфіка якого полягає у визначенні розрізення як форми усклад­нення соціально-політичних відносин ціннісно-ідентифікаційних вимірів;

– подано авторське визначення чужинця як означення процедури кон­ституювання зовнішнього стосовно політологічного дискурсу феномену властивих йому внутрішніх характеристик, що взаємодетермінують свій розвиток;

– окреслено специфіку функціонування феномену чужинця у межах політико-соціальної дійсності, що виявляє себе у найбільш актуальних проб­лемах сучасної політики та її наукового осмислення загалом, а саме у проб­лемах нації, гендеру, релігії, культурної ідентифікації тощо;

– проведено предметну диференціацію постмодерних підходів до розуміння феномену чужинця, що знаходить свій вияв у можливих побудовах політичного дискурсу, зокрема особливостях його функціо­нуван­ня та обмежувальних механізмах, що створюють чужинця, у структурах постмодерного розуміння політичного дискурсу (М. Фуко і Ж. Дерріда);

– визначено феномен чужинця у постмодерному політичному дискур­сі як форми означення можливого світу (Ж. Дельоз), симптоматичної харак­теристики соціально-політичних практик (Ю. Крістева), принципу розріз­нення у межах симулятивних політичних практик (Ж. Бодріяр);

– розроблено авторський підхід стосовно розмежування понять «відмін­ності» та «розрізнення» у межах політичної науки, що полягає у такому – відмінність слід розуміти як характеристику співвідношення, яку спрямо­вують на діалогічний вимір побудови політологічного дискурсу та знахо­дження консенсусу, тоді як розрізнення ідентифікують суто на рівні озна­чення протиріч, політичного сенсу, зокрема, особливість яких не передбачає їх неодмінне зняття чи заперечення;

уточнено:

– специфіку розуміння постмодерну та його евристичного потенціалу в контексті політичної науки як змістовно-аксіологічної сукупності дослід­ницьких концептів, спільність яких визначена схожою дослідницькою стра­тегією, рух якої відбувається у напрямку постнекласичної наукової рефлексії дійсності;

– розуміння політологічного дискурсу як форми концептуалізованого вияву політичних відносин та політичного дискурсу – як форми струк­турування політичного виміру буття у межах політико-соціальних практик;

набуло подальшого розвитку:

– поняття наукового концепту як сегменту у відповідній дослід­ниць­кій стратегії, що відповідає за конкретний вимір проблемних сукупностей, як складного пересікання множинного характеру; специфіка останнього чітко екстрапольована на простір політико-соціальних відносин.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основ­ні результати дисертації вдосконалюють понятійно-категоріальний апарат і методологію політичної науки, збагачують її предмет, забезпечують дивер­сифікацію політологічного знання. Основні результати дисертації вдос­коналюють понятійно-категоріальний апарат і методологію політичної науки, збага­чують її предмет, забезпечують диверсифікацію політологічного знання.

Концептуальні розробки дисертації можуть бути використані як ме­тодологічне підґрунтя для подальших досліджень проблематики вияву та окреслення чужинства у політичній формі його прояву. Наукові розробки автора також можуть бути корисними у підготовці наукових праць, на­вчальних посібників та спецкурсів із політичних наук.

Результати наукового дослідження важливі для розвитку й про­вадження державних політик щодо організації дискурсивних практик об­говорення загальнозначущих проблем.

Положення дисертаційної роботи можуть стати основою для інфор­маційно-аналітичних рекомендацій та управлінсько-органі­заційних рішень у практичній політичній діяльності, що пов'язана з роботою політичних партій стосовно питань національних, культурних, гендерних меншин. Результати дослідження можна використати для моніторингу й оптимізації діяльності партій у Верховній Раді України щодо цих проблем.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації апробовано на міжнародних, всеукраїнських та регіональ­них нау­кових конференціях: I Міжнародній конференції молодих учених “Гумані­тарні та соціальні науки HSS – 2009” (Львів, травень 2009); Круглому столі “Актуальні проблеми політології”, присвяченому 20-ій річниці створення ка­федри політології НУ “Львівська політехніка” (Львів, листопад 2009); IІ Міжнародній конференції молодих учених “Гуманітарні та соціальні науки HSS – 2010” (Львів, листопад 2010); Всеукраїнській конференції «Мето­дологія політичної науки: Другі методологічні читання» (Львів, 2-3 грудня 2010); Міжнародній науковій конференції «Християнство та іслам: діалог культур і цивілізацій» (Севастополь, 16-20 травня 2011 р.); а також на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського на­ціонального університету імені Івана Франка.

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 10 наукових праць, серед них 5 наукових статей у фахових виданнях для політичних наук.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями, поставленими у процесі науково-теоретичної розробки вибраної теми. Дослідження скла­дається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, ви­сновків та списку використаної літератури. Основний текст рукопису дисер­та­ції становить 189 сторінок. Список використаних джерел містить 165 позицій.