У першому розділі«Ресурсозбереження у сфері ЖКГ України: проблеми та підходи до їх вирішення» обґрунтовано, що внаслідок природного монополізму галузі, значного зносу комунікацій, дефіциту інвестицій й недосконалості методів управління втрати ресурсів компенсуються у тарифах, оптимальна величина яких за певних умов може бути інструментом досягнення збалансованості інтересів споживачів і постачальників.
Основними видами ресурсів, що постачаються у сфері ЖКГ є вода, газ, тепло та електроенергія. Їх поставками займаються державні, комунальні та приватні підприємства, які є природними монополістами. Це є загальною особливістю сфери ЖКГ всіх країн. У результаті структурного аналізу із використанням статистичних даних та офіційних публікацій встановлено, що специфічною особливістю сфери ЖКГ України є її найбільша ресурсоємність серед інших галузей економіки. Питома вага житлово-комунального сектора у ВВП країни складає всього 5-6%, а щорічно споживається 20% всіх паливно-енергетичних ресурсів та електроенергії і 30% теплової енергії. За обсягами енергоспоживання ЖКГ займає третє місце після енергетики і чорної металургії. При цьому витрати енергоресурсів на одиницю виробленої продукції та наданих комунальних послуг у 2-3 рази перевищують західноєвропейський рівень.
Аргументовано: однією з головних особливостей галузі ЖКГ в Україні є дефіцит інвестицій, що не тільки не дає можливості впроваджувати новітні ресурсозберігаючі технології та обладнання, але й взагалі забезпечувати функціонування підприємств на існуючому рівні. При цьому дві третини основних фондів вичерпали термін експлуатації, а втрати води, теплоносіїв і електричної енергії в Україні досягають від 30% до 50% від обсягу реалізованих послуг. В результаті питомі витрати енергоресурсів у 2,1-2,7 рази вище, ніж у країнах Європи, а кількість аварій за останні 10 років збільшилась майже у 5 разів. Внаслідок чого зростає собівартість послуг у сфері ЖКГ та погіршується їх рівень і якість.
Встановлено, що в Україні втрати ресурсів відшкодовуються у тарифах: у водопостачанні – на 74,5%; у водовідведенні – на 78,3 %; у теплопостачанні – на 78,5 %; у електроенергетиці – майже на 85%. Майже в рівній мірі втрати ресурсів обумовлені двома складовими − технологічними, які перевищують нормативну величину внаслідок надмірного зносу комунікацій, та комерційними. У будь якому випадку їхня вартість входить у тарифи постачальників. Перевищення нормативної величини технологічних та комерційних втрат ресурсів формують надлишкову, необґрунтовану складову у тарифах. Таке явище призводить до перекладення проблеми ресурсозбереження на фінансовий стан споживачів та до банкрутству галузі, що суттєво знижує соціальну і економічну ефективність сфери ЖКГ. Це є найголовнішою особливістю функціонування сфери ЖКГ регіонів України. Слід зазначити, що кореляційна залежність між тарифами та витратами на постачання ресурсів дуже невелика та дорівнює . Це означає, що в тарифі закладено необґрунтована складова у вигляді втрат ресурсів.
На основі структурно-системного аналізу визначено, що специфікою процесу постачання ресурсів є місцеве регулювання тарифів на воду і тепло та державне регулювання тарифів на газ і електроенергію. Виявлено, що специфічною особливістю сфери ЖКГ являється можливість підприємств цієї галузі використовувати частину тарифів як внутрішні інвестиції на реалізацію програм ресурсозбереження у ЖКГ регіонів України.
В останньому випадку їх значення встановлюються з урахуванням внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичних факторів і є фіксованими на всій території України. У випадку місцевого регулювання тарифи на воду і тепло значно відрізняються як за регіонами, так і за містами усередині регіону. Дослідження існуючих науково-практичних розробок та законодавчих документів дозволило встановити, що існуючі методи та механізми регулювання не ефективними у зниженні надлишкової складової у тарифах. Це обумовлено природним монополізмом, дефіцитом інвестицій та значними втратами ресурсів у сфері ЖКГ. Разом із тим галузі потрібні проекти та програми ресурсозбереження.
В Україні реалізується певна кількість проектів та програм ресурсозбереження, які фінансуються за кошти державного та місцевих бюджетів. Наприклад, у Донецькій області за період з 2000 р. по 2011 р. було реалізовано три програми із різноманітною структуризацією за складовими проектами. Проте, в результаті моніторингу виявлено незначне зниження втрат ресурсів при відносно значному зростанні тарифів. Обґрунтовано, що в умовах дефіциту інвестицій кошти, які потрібні для реалізації проектів та програм ресурсозбереження, можна отримати шляхом цільового фінансування за рахунок використання необґрунтованої складової втрат у тарифах, що в дійсний час встановлюється постачальникам ресурсів у сфері ЖКГ. Тоді тариф слід розглядати як інструмент вирішення проблеми дефіциту інвестицій та досягнення збалансованості соціальної та економічної ефективності сфери ЖКГ. Його мінімальний розмір, при якому досягається така збалансованість, є оптимальним тарифом.
Такий підхід в певній мірі вирішує і проблему нецільового використання коштів державного та місцевих бюджетів, де причинами такого явища є природний монополізм підприємств ЖКГ, відсутність стимулів до зниження втрат ресурсів, що постачаються, та недосконалість і несистемність методів управління процесом реалізації проектів і програм ресурсозбереження.
Вищевикладене обумовлює необхідність удосконалення теоретичних основ управління процесом реалізації проектів та програм ресурсозбереження в сфері ЖКГ на основі синтезу регіонального, проектного та операційного менеджменту. Це потребує систематизації проектів та програм ресурсозбереження, обґрунтування відповідних критеріїв ефективності їх реалізації й раціонального вибору та розробки відповідного інвестиційного механізму, який здатен мотивувати постачальників ресурсів реалізовувати такі проекти та програми, де відповідним інструментом повинен бути тариф.
У другому розділі «Теоретичні підходи щодо формування та реалізації регіональних програм ресурсозбереження у сфері ЖКГ України» класифіковано проекти і програми ресурсозбереження, доведено доцільність формування й реалізації типових інвестиційних програм ресурсозбереження та визначено критерії ефективної реалізації та структурної раціональності програм ресурсозбереження у сфері ЖКГ регіонів України, побудовано регулятори управління оптимальним формуванням та раціональною реалізацією програм ресурсозбереження, розроблено інвестиційно-мотиваційний механізм , який функціонує за принципом зворотного зв’язку та спонукає постачальників ресурсів спрямовувати внутрішні джерела інвестування за рахунок зниження необґрунтованої складової у тарифах.
В результаті дослідження виявлено певне різноманіття проектів ресурсозбереження у сфері ЖКГ. Із використанням системного підходу, методу угрупування, аналогій та узагальнення ці проекти класифіковано за видами ресурсів, критерієм індивідуальності та масштабності. Система класифікації поширюється такою класифікаційною ознакою, яка враховує територіальність. Це обумовлює зберігання соціально-економічного оптимуму, при якому враховується не тільки прибуток комунальних підприємств, але й добробут населення. Портфелі певної кількості різноманітних проектів визначають структуру програм ресурсозбереження (ПР), які класифікуються аналогічним чином і можуть бути змішаними. У любому випадку ПР є типовою або індивідуальною для певної території із відповідною кількістю населення, що охоплює сфера ЖКГ, та являються підмножиною регіональних програм. Такими територіями є регіон, місто, район (рис. 1).
Визначено, що змістову сутність типової ПР як певної сукупності різноманітних проектів, що одночасно реалізуються у сфері ЖКГ на певних територіях та в певній послідовності, визначає така програма, реалізація якої призвела до найбільш суттєвих результатів у ресурсозбереженні. Проте державні ПР не враховують специфіку регіонів, які відрізняються, в першу чергу, наявністю інвестицій для їх фінансування.
Щодо регіонів, то гнучка політика органів обласної та місцевої виконавчої влади за умови відповідної законодавчої бази дозволяє самостійно розподіляти інвестиційні кошти на реалізацію програм ресурсозбереження за містами та районами регіону. Аргументовано, що диференціація обсягу інвестицій в залежності від досягнутих результатів сприяє більш ефективній реалізації ПР, яка в межах регіону повинна бути типовою.
